Тлумачення норм права. 2
КУРСОВОЇ РОБОТИ
ВСТУП
- Тлумачення норм права : сутність поняття, передумови та мета.
- Види тлумачення.
- Тлумачення - з'ясування правових норм.
- Правотлумачні акти та їх види.
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- Тлумачення норм права : сутність поняття та мета.
Процес регулювання суспільних відносин завершує реалізація права. Проектувати норми права на рівень конкретних суспільних відносин, конкретної життєвої ситуації неможливо без розуміння змісту норм права, а це означає, що їх осмислення є обов’язковим етапом у механізмі реалізації права. Саме тому юридична герменевтика як вчення про принципи інтерпретації юридичних текстів посідає важливе місце в різних видах юридичної практики.
Під тлумаченням норм права розуміють діяльність, спрямовану на осмислення норм права, яка здійснюється за допомогою сукупності прийомів та способів. Наслідком тлумачення може бути роз’яснення змісту правових норм. Роз’яснення норм права викликане потребами інтерпретатора і потребами юридичної практики. Таким чином, тлумачення охоплює тільки інтелектуальну діяльність, що спрямована на осмислення змісту правових норм.
Необхідність тлумачення обумовлена особливостями предмета пізнання, тобто нормативних правових приписів, логічним, матеріальним і вольовим змістом правових норм, а саме:
- нормативністю права ( норми права поєднують абстрактне і конкретне, є результатом абстрагування і водночас мають конкретний зміст, модель поведінки; шлях від абстрактної норми до конкретної ситуації здійснюється завдяки тлумаченню і без інтелектуальної операції, осмислення змісту є норми є неможливим);
- формальною визначеністю права в певному тексті. Єдність тексту статті і змісту норми права не означає їх тотожності, бо термін нерідко буває більш вузьким чи широким, ніж правове поняття, або поняття виражається словами-синонімами, або текст статті містить певні словосполучення, що змінюють обсяг норми, або в тексті застосовуються терміни, які містять оцінювальні поняття;
- системністю правових норм, що зобов’язує суб’єкта застосування права враховувати зв’язок і взаємообумовленість норм права (наприклад, зв’язок між загальним і доповнюючими, конкретизуючими, спеціалізованими нормами);
- необхідністю забезпечення органічної єдності духу і букви закону для потреб підвищення ефективності юридичної практики нормотворчості, правозастосування та інших видів юридичної діяльності різних суб’єктів права.
Наведені особливості потребують від інтерпретатора використання великого обсягу знань, високого рівня правової культури для осягнення справжнього змісту норм, а саме: досконалого знання мови, здатності орієнтуватися в системі права в цілому, знання певного обсягу засобів і прийомів законодавчої техніки, що були використані нормотворчими суб’єктами під час розробки тексту нормативно-правового акта.
В.В.Копєйчиков виділяє такі передумови для необхідного тлумачення норм права на практиці:
- невідповідність юридичних норм фактичним умовам реального життя. Тобто на момент створення правового акта не були помітні чи взагалі не існували відносини, які з часом стали підпадати під дію нормативно-правового акта.
- юридичні норми часом
містять спеціальні правові
- у нормах права часом використовуються оцінні поняття, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ ( зокрема, це „тяжкі наслідки”, „особливо жорстокі”, „малозначущі діяння” тощо).
- нерідко зустрічається
нечіткість та недбалість, недогляд
правотворчих органів при оформ
- необхідність тлумачення інколи випливає із самого змісту нормативного акта. Мова йде про випадки, коли правотворчий орган використовує вирази „і т.д.”, „інші”, „тощо”. Встановити їх істинне значення можна лише за допомогою тлумачення.
У теорії правової науки проблема тлумачення є достатньо розробленою. Основні точки зору є такими:
- тлумачення є з'ясування змісту права ( В.В.Копеєйчиков називає цей процес усвідомленням, тобто внутрішнім розумовим процесом, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора);
- тлумачення - роз'яснення змісту права ( тобто викладення сенсу і змісту державної волі і вираження її назовні);
- тлумачення, як з'ясування і роз'яснення змісту права.
Перші дві точки зору є неповними, а остання - найбільш правильна та всеохоплююча. Якщо приймати точку зору про те, що тлумачення укладається в з'ясуванні, і, отже ігнорувати спеціальну діяльність по роз'ясненню права, і навпаки, визнавати лише спеціальну діяльність, значить ігнорувати розумовий процес, що передує будь-якому роз'ясненню. Щоб щось роз'яснити, треба спочатку це щось усвідомити, отже з'ясування і роз'яснення - це дві діалектично зв'язані сторони процесу тлумачення права.
Термін “тлумачення “ рівнозначний за змістом поняттю “інтерпретація”, отже особа, що займається тлумаченням може бути названа інтерпретатором.
Діяльність із з'ясування та роз'яснення змісту правових норм здійснюється та об'єктивізується у визначених актах. Співвідношення з'ясування, роз'яснення та акту тлумачення як основних елементів даного поняття може бути охарактеризовано на прикладі взаємозв'язку філософських категорій змісту і форми. При цьому з'ясування і роз'яснення — це безпосередня пізнавальна діяльність, яка виступає у вигляді специфічного змісту поняття «тлумачення». У той же час акт тлумачення — форма, у межах якої пізнається і роз'яснюється зміст правових норм.
Тлумачення служить для забезпечення суспільства точними, зрозумілими поясненнями права. Безумовно, що в тлумаченні права присутнє суб'єктивний фактор , однак це не повинно позначатися на кінцевій меті - виявлень точного змісту правової норми. “Відштовхуючись” від значеннєвого значення терміна “тлумачення ”, варто визнати, що філологічно він тісно зв'язаний з поняттям ”пізнання”, отже тлумачити - це значить пізнавати зміст того чи іншого явища.
Отже, можна зробити висновок, що тлумачення права означає переклад його абстрактних приписів на доступну і зрозумілу мову конкретних понять і висновків і являє собою “акт інтелектуально-вольової діяльності по з'ясуванню і роз'ясненню змісту норм права в їх найбільш правильній реалізації”, а об'єктом пізнання й інтерпретації є не наміри і мотиви законодавця, що залишилися за межами створеного їм акта, а державна воля, об'єктивно закріплена в писемній формі.
2.Види тлумачення.
Існують різні підстави для класифікації тлумачення на певні види. Зокрема в правовій літературі пропонуються такі критерії : за суб'єктами, за обсягом, за способами, за аналогією. Розглянемо їх детальніше.
Як уже було сказано, тлумачення – це діяльність, пов’язана з осмисленням змісту правових норм, що може здійснюватися будь-яким суб’єктом-інтерпретатором ( на науковому, професійному чи побутовому рівні) і відбиває результати його мислення. Залежно від суб’єкту права тлумачення норм права може бути офіційним і неофіційним.
Тлумачення є офіційним , якщо воно здійснюється спеціально уповноваженим компетентним органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов’язку, а результати роз’яснення набувають офіційного значення ( часто мають обов’язковий характер, тобто суб’єкти правозастосовної діяльності та інші суб’єкти права повинні використовувати зміст норми права в точному його розумінні, так, як викладений він в офіційному інтерпретаційному акті).
Офіційне тлумачення норм права, в свою чергу, ділиться на загальне і казуальне.
Загальне тлумачення розраховано на будь-який прояв регулювання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей, поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих відносин. Його часто називають «нормативним тлумаченням». Воно призначене для поширення його на невизначене коло осіб і випадків. Воно має абстрактний характер. Нормативне (загальне) офіційне тлумачення не веде до створення правових норм, у процесі його з'ясовується і роз'яснюється зміст існуючих. Нормативне тлумачення стосується всіх випадків, які потрапляють у сферу регулятивного впливу норми. Воно дає відповідь на питання, які особи можуть виступати суб'єктами даних правовідносин, які риси характеризують зазначений у нормі юридичний факт або у яких формах він може виявлятися у реальному житті та тягнути за собою правові наслідки тощо.
Навпаки, казуальне тлумачення стосується конкретного, одиничного прояву упорядкованих правовою нормою суспільних відносин, конкретного «казусу». Воно не має загального значення, не поширюється на інші прояви суспільних відносин та їх учасників. Казуальне (індивідуальне) тлумачення також може бути офіційним, але не мати загального значення, зводитися лише до конкретного випадку. Такі ситуації, зокрема, виникають, коли суддя тлумачить правову норму при вирішенні конкретної справи стосовно тих осіб та життєвих фактів, які були приводом для здійснення судового процесу.
Офіційне нормативне тлумачення (роз’яснення) має такі основні різновиди : аутентичне, легальне та відомче.
Аутентичне тлумачення проводиться тим органом, яким було створено норму права. Воно е найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, що створив правову норму, може найточніше розкрити її зміст.
Легальне тлумачення – це роз’яснення, що походить від спеціально уповноваженого органу щодо нормативних актів, які видані іншими правотворчими органами. Таке тлумачення ще називають делегованим. Право тлумачити закон є у всіх, але повноваження органів і посадових осіб, що мають право офіційно роз’яснювати зміст закону, закріплений у певних нормативно-правових актах . Прикладом того є п.2 ст.150 Конституції України, який відносить право офіційного тлумачення Основного Закону України та законів України до компетенції Конституційного Суду України.
Відомче тлумачення здійснює керівництво центральної установи того чи іншого відомства, коли дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і підприємств з приводу трактування і застосування окремих нормативних положень. Його сила обмежується сферою діяльності певного відомства.
При всіх цих різновидах загального офіційного тлумачення оформляються відповідні юридичні документи — акти тлумачення. Ці акти нових норм не створюють, а служать своєрідним додатком до нормативного акта, норми якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони мають загальнообов'язкову силу в тих сферах, на які поширюються. Наприклад, роз’яснення Пленуму Верховного Суду України поширюється не тільки на діяльність суддів, а й на слідчих, суб’єктів, що проводять дізнавальну діяльність, інших службових осіб.
Неофіційне тлумачення — роз'яснення норм права, яке дається неуповноваженим суб'єктом і тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків. Неофіційне тлумачення поділяється на доктринальне, компетентне та буденне, а за формою воно може бути як усним, так і письмовим.
Неофіційне доктринальне тлумачення (його ще називають спеціально-пояснювальним) — це наукове роз'яснення змісту правових актів, цілей правових норм, яке здійснюється у результаті теоретичних планів, наукового аналізу права в монографіях, науково-практичних коментарях. Коли йдеться про доктринальне тлумачення, то мається на увазі науковий характер і ступінь систематизації правової ідеології. Воно може бути систематизоване і несистематизоване.
Систематизоване тлумачення являє собою більш високий ступінь наукової розробки питань права.
Несистематизоване тлумачення виражається у наукових гіпотезах, ідеях, які потребують перевірки, доповняльної аргументації, приведення до системи, зокрема, шляхом організації дискусій, конференцій і т. д.
Компетентне (професійне) тлумачення дається юристами (наприклад, адвокатами). Здійснюється також членами недержавних організацій, для яких роз'яснення змісту закону є професійним обов'язком і ґрунтується на поєднанні теоретико-правових знань та особистого досвіду здійснення юридичної практичної діяльності.
Буденне тлумачення — дається людьми, в якому вони виражають правові почуття, емоції, уявлення, хвилювання і думки в їх повсякденному спілкуванні під дією права. Такий вид тлумачення має велике значення у практиці додержання громадянських правових декретів, при виконанні ними громадянських обов'язків, а також у здійсненні ними суб'єктивних прав.
Усі форми неофіційного тлумачення правових норм не мають обов’язкової сили, їх фактичне значення зумовлюється авторитетом і обізнаністю інтерпретатора з питань правознавства та рівнем переконливості. Але всі вони мають певний вплив на різні види юридичної практики і підпорядковані кінцевій меті – досягти однакового розуміння змісту правових норм різними суб’єктами юридичної діяльності для ефективної реалізації нормативних приписів.
Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту буває: а) адекватне; б) обмежувальне; в) поширювальне. Зупинимося на стислій їх характеристиці.
Адекватне (буквальне)
— тлумачення, за якого зміст
і письмовий виклад норми
Поширювальне й обмежувальне тлумачення пов’язане з тим, що одночасно поряд із нормою, що тлумачиться, в системі чинного законодавства існують інші норми, що можуть поширювати чи звужувати її зміст. Це викликає необхідність одночасного застосування і систематичного способу тлумачення норм права. Крім того, іноді тексти нормативних актів містять спеціальні терміни, не завжди досконалі з точки зору законодавчої техніки, що ускладню тлумачення їхнього змісту.
Обмежувальне (звужене) — тлумачення, за якого зміст норми права сприймається вужче її буквального значення. Підставою є дія спеціальної чи виняткової норми, яка робить виняток із більш загальної норми. У даному випадку застосування такого способу тлумачення норми дає можливість суттєво уточнити зміст норми, що тлумачиться.
Поширювальне (розширене чи розповсюджувальне) — це тлумачення, за якого зміст норми права сприймається ширше його буквального значення.
Слід пам’ятати, що в певних випадках поширювальне чи обмежувальне тлумачення є неприпустимими. Це стосується поширювального тлумачення вичерпних переліків, що містяться в тексті статті нормативно-правового акту;обмежувального тлумачення незавершених переліків; поширювального тлумачення положень, які є винятком із загального правила.
За способами тлумачення розрізняють такі його види: мовне , логічне,
системне, історико-політичне, телеологічне та спеціально-юридичне.
1. Мовне (граматичне) — з'ясування змісту правової норми шляхом дослідження її словесного формулювання на підставі лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних правил мовознавства.
2. Логічне — з'ясування змісту правової норми шляхом безпосереднього використання законів та правил формальної логіки.
3. Системне — з'ясування залежно від місця, що його посідає норма в системі норм, а також від її зв'язків з іншими нормами інститутів та галузей права.
4. Історико-політичне — з'ясування суті правової норми на основі дослідження процесу її прийняття.
5. Телеологічне (цільове) — виражається в аналізі суті правової норми шляхом з'ясування її мети.
6. Спеціально-юридичне — аналіз норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння конструкції норми з точки зору юридичної науки, техніки і практики.
За аналогією розрізняють тлумачення за аналогією закону та за аналогією права.
З'ясування і роз'яснення змісту норм за аналогією закону передбачає тлумачення схожої правової норми з певними ознаками конкретного життєвого факту. За аналогією права тлумачаться галузевий, міжгалузевий та загальний принципи права.
Отже, як бачимо, існує розгалужена класифікація видів тлумачення правових норм, що ґрунтується на різних підставах для поділу. Загальноприйнятими в сучасній правовій літературі є такі критерії : за суб'єктами, за обсягом, за способами та за аналогією.
3.Тлумачення - з'ясування правових норм.
Говорячи про тлумачення як з'ясування правових норм, потрібно з’ясувати, що таке способи тлумачення. Спосіб тлумачення – це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. На думку О.Ф.Скакун способи тлумачення права заздалегідь обумовлюються основними сферами правової діяльності. До них відносяться правові відносини, правосвідомість, основні види правових розпоряджень, специфіка мови права і т.д. У такий спосіб вибір способу тлумачення залежить від мети інтерпретатора і специфіки правової діяльності (пізнання тексту закону, правовідносини і т.д.)
У зв'язку з вищесказаним, а також спираючи на інші роботи різних авторів із теорії правової науки, можна виділити основні способи тлумачення правових норм. До них відносяться: граматико-логічний спосіб тлумачення правових норм, систематичний , історико-політичний, телеологічний спосіб.
Доцільніше всього, на нашу думку, починати з граматичного (філологічного) способу тлумачення. Зв'язано це з тим, що будь-яка юридична норма складається насамперед у письмовому виді з урахуванням особливостей мови, на якому укладач закладає в текст визначений зміст.
Суть цього способу
Змістом граматичного способу тлумачення є сукупність розумових операцій, що дають можливість за допомогою розбору письмової мови усунути можливі протиріччя тексту і самого змісту норми, між різними нормами, з'ясувати значення окремих слів і всього тексту в цілому. У граматичному способі підкреслюється важлива роль побудови пропозиції в тексті документа, використання союзів, приводів, знаків пунктуації і т.д. Наприклад, при аналізі наступного фрагмента тексту документа: “Страчувати не можна помилувати” - зміст сказаного буде залежати від того, в якому місці стоїть кома.
У деяких авторів на першому місці стоять інші способи тлумачення правових норм. У О.Ф.Скакун можна прочитати, що “критика правових норм виступає як перша ступінь філологічного тлумачення”. Під критикою тут є установлення дійсності й обов'язковості правових норм, при цьому граматичний спосіб тлумачення стикається із систематичним способом. Однак потрібно враховувати, що граматичний розбір тексту документа означає збагнення його внутрішнього змісту, а критика норми встановлює усього лише її приналежність до законодавця і її обов'язковість.
Природним продовженням граматичного способу в процесі тлумачення правових норм є логічний спосіб. Однак у вітчизняній літературі існують кілька думок на цей рахунок. Одна з них складається в тім, що логічний і граматичний способи варто розрізняти, тому що думка і воля законодавця виражена не тільки у виді логічної організації, логічному побудові змісту правової норми, але й у виді граматичних пропозицій.
“Його (граматичного способу) сутність складається в з'ясуванні змісту правової норми за допомогою коштів граматичного аналізу тексту у той же час, як логічний спосіб тлумачення права укладається у використанні коштів формальної і діалектичної логіки”.
Автори, що виступають за об'єднання граматичного і логічного способів, ґрунтуються на ототожненні граматики і логіки. “ Інтерпретатор при текстовому тлумаченні вивчає одночасно, як лексичну, так і синтаксичну структуру тексту норми, застосовує правила і граматики і логіки”.
На думку автора даної роботи, логічний спосіб потрібно виділити як самостійний чи хоча б як рівнобіжний стосовно граматичного способу тлумачення правових норм. Доказом служить те, що логічний спосіб розглядає більш великі внутрішні зв'язки між частинами документа, а граматичний спосіб - менш великі зв'язки, в основному це терміни й орфографія. До того ж, незважаючи на органічний зв'язок між граматикою і логікою, вони все-таки являють собою дві різні галузі знання і, отже, засновані на них способи тлумачення правових норм можуть мати самостійне значення.
Як і при граматичному способі тлумачення, інтерпретатор, використовуючи логічний спосіб, ґрунтується на тексті юридичної норми, не виходячи за межі тексту закону. Це тлумачення ґрунтується на правилах формальної логіки і містить крім логічних перетворень наступні прийоми: виведення вторинних норм; висновки з понять; перетворення пропозиції; доведення до абсурду; доказ від протилежного.
Необхідність у логічному перетворенні виникає також у зв'язку з внутрішньою логічною структурою правової норми і її розбіжністю з зовнішньою формою вираження в статті нормативного акта. Для прикладу: структурні елементи правової норми (гіпотеза, диспозиція, санкція) можуть бути опущені чи знаходитися в інших статтях чи нормативних актах. У силу цього інтерпретатор буває змушений будувати логічну структуру норми, виходячи з окремих одиниць правового тексту. Так, аналізуючи статтю КК України, що припускає відповідальність за розкрадання радіоактивних матеріалів, можна виділити лише два структурних елементи. “ Розкрадання або вимагання радіоактивних матеріалів...”- це є гіпотеза, “ ...карається ...позбавленням волі на термін до п'яти років” - це санкція. А що стосується диспозиції, то вона логічно мається на увазі: забороняється викрадати або вимагати радіоактивні матеріали. Здійснюючи уявне перетворення, можна зробити висновок про те, що карається не саме “розкрадання або вимагання”, а карається особа, що зробила розкрадання або вимагання.
Наступний розглянутий спосіб тлумачення правових норм - це так званий систематичний спосіб. Будь-яка правова норма являє собою складову частину права, що взаємодіє з іншими правовими нормами. Отже, після аналізу змісту норми необхідно розкрити всі її зв'язки й опосередкування. Зрозуміти конкретну правову норму можна лише проаналізувавши інші норми, близькі до неї по змісту, що розвивають і деталізують її, а також з'ясувавши значимість акта (закону, указу і т.д.), у якому міститься дана норма, і яке місце вона в цьому акті займає. Це і складає зміст систематичного тлумачення.
У процесі подібного тлумачення права пізнаються системноутворюючого зв'язку права: субординації, координації, керування, походження і т.д. Для виявлення й усунення колізій між правовими нормами використовують правила. Наприклад:
- пріоритетної буде та правова норма, що видана вищим органом (це відбувається у випадку протиріччя між правовою нормою органа нижчого підпорядкування і правовою нормою вищого органа).
- при виникненні протиріччя
між правовими нормами,
Правова норма пізнається в порівнянні з іншими нормами права, чим, зокрема, осягається її щирий зміст.
Приклади системного підходу можуть бути різними в залежності від шляху перебування потрібної норми, від способу її перебування. Наприклад, від загальних положень про статус суддів України у законі “Про судову систему ” можна перейти до більш конкретних норм у законі “Про статус суддів ”.
А правова норма, присвячена незалежності правосуддя в цілому і незалежності суддів зокрема, знаходить своє відображення в главі КК України про злочини проти незалежності правосуддя і проти суддів зокрема. “У цілому систематичне тлумачення обумовлене взаємозв'язком і взаємозалежністю суспільних відносин, регульованих нормами права”. Ґрунтуючись на вищевикладеному, можна зробити висновок, що при тлумаченні необхідно використовувати зв'язок конкретних норм із загальною частиною відповідної галузі права.
Зіставлення статей особливої частини кодексів з нормами загальної частини може уточнити й у кінцевому рахунку розкрити зміст тлумаченої норми, більш чітко визначити її загальну спрямованість і сферу дії.
Наступний важливий елемент аналізу правової норми - це історико-політичний спосіб її тлумачення. Оскільки поява й існування норми права і права в цілому обумовлено різними факторами (наприклад, соціально-економічним), те вивчення цих факторів сприяє більш повному проникненню в зміст діючого законодавства. Змістом історико-політичного способу тлумачення є діяльність, спрямована на виявлення змісту правової норми. Особливістю даного способу є те, що інтерпретатор використовує джерела, які перебувають за межами системи права. Це робиться шляхом звертання до історії її прийняття, цілям і мотивам, що визначили введення правової норми в систему правового регулювання. Наприклад, поява законів “Про медицину катастроф” чи “Закону про зброю” було імовірніше всього обумовлене відповідними політичними, економічними, соціальними й іншими умовами, що склалися в країні на той момент.
Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення нормативно-правових актів полягає в аналізі змісту правової норми шляхом виявлення й розкриття її цілей у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписів.
Отже, в правовій практиці використовуються різні способи тлумачення правових норм, серед яких виділяють граматичний, логічний, системний, історичний та телеологічний.
4.Правотлумачні акти та їх види.
Роз'яснення норм права - це вказівки чи рекомендації, спрямовані на розкриття дійсного змісту норм. Результати інтелектуально-вольової діяльності об’єктивізують у виді акта роз'яснення, а від суб'єкта і форми тлумачення буде залежати значимість такого роз'яснення, його юридична обов'язковість.
Результат офіційного тлумачення не приводить до появи нормативного акта, не встановлює й не скасовує норм права, тобто діяльність з тлумачення норм не слід ототожнювати з нормотворчою діяльністю. Акти тлумачення мають особливу природу, тому і діють у єдності з нормами права, не маючи самостійного значення. Ці акти є обов’язковими в тому розумінні, що містять офіційну державно-владну позицію щодо розуміння змісту правових норм і зобов’язують суб’єктів адекватно сприймати зміст норми. Однаковість у розумінні змісту нормативно-правових актів - передумова однаковості їх застосування , реалізації, ефективності, законності в цілому. Результати тлумачення повинні бути вираженими в певних офіційних актах.
Отже, інтерпретаційний акт – це правовий акт-документ офіційного тлумачення правових норм, який містить формально-обов’язкове роз’яснення їх змісту. Інтерпретаційний акт – це документ, що містить результат інтелектуальної діяльності в осмисленні змісту правової норми, що здійснюється компетентними органами. Саме тому ці акти завжди мають офіційний характер.
В Україні офіційним тлумаченням права займаються:
- вищі представницькі органи;
- Верховна Рада;
- окремі міністерства;
- державні комітети;
- Вищий суд України;
- генеральний прокурор України;
- Вищий арбітражний суд України;
- Кабінет Міністрів України.
Виділяють дві основних ознаки актів офіційного тлумачення:
- приналежність його уповноваженим органам;
- юридичні наслідки, що випливають з державних указівок, що містяться в роз'ясненні.
Залежно від обсягу й характеру правотворчих повноважень органу розрізняють акти аутентичні (видані автором норми) і легальні (акти, видані суб’єктом, який має спеціальне повноваження офіційно тлумачити норми, що видані іншими органами, - так звані акти делегованого тлумачення). Такі акти мають самостійне значення, їх зміст повністю присвячений виключно роз’ясненню змісту правових норм, вони відбивають результати нормативних узагальнень юридичної практики (наприклад, висновки Конституційного Суду України).