ТНК в системі міжнародного інвестування, особливості та новітні тенденції для України
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ І ПІДПРИЄМНИЦТВА
КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
КУРСОВА РОБОТА
на тему: «ТНК в системі міжнародного інвестування, особливості та новітні тенденції для України»
2013
ЗМІСТ
1 Неакціонерні форми експансії ТНК
2 Наслідки господарсько-
3 Засоби та цілі концентрації
виробництва в міжнародному
4 ТНК у процесах глобального руху капіталів
5 Сутність та значення
6 Переваги та загрози залучення іноземних інвестицій
7 Іноземні інвестиції в
8 Проблеми залучення прямих інвестицій транснаціональних корпорацій в економіку України
1 Неакціонерні форми експансії ТНК
Диверсифікація форм транснаціональної господарської діяльності та нові реалії міжнародної кон'юнктури, політичного життя зумовили поширення неакціонерних форм експансії ТНК. Такі форми активності корпорацій відповідають новим характеристикам моделі їх відносин з периферією, оскільки пов'язані з наданням послуг, проведенням робіт, на яких спеціалізуються ТНК.
Передусім йдеться про будівельно-технічні, консалтингові, інжинірингові, управлінські послуги, проведення розвідки та видобуток корисних копалин. Така постановка питання передбачає акцентування уваги на відносинах ТНК з країнами та суб'єктами господарської діяльності, які значно поступаються метропольним державам і фірмам рівнем технологій, забезпеченням машинами і обладнанням, кваліфікованими кадрами.
Отже, фактично відбувається становлення й поширення нових форм відносин провідних корпорацій (а відтак й індустріальне розвинутих країн в цілому) з країнами, що розвиваються Наявність факторних переваг, пов'язаних з володінням капіталом і можливостями забезпечувати собі технологічне лідерство, монопольне володіння передовими знаннями та обладнанням дає змогу ТНК обирати найменш витратні, швидкоокупні та безпечні для себе форми отримання прибутків у країнах Африки, Азії й Латинської Америки. Причому дедалі частіше ТНК обирають форми господарювання, які не потребують інвестицій.
Однак такий підхід не означає усунення корпорацій від контролю за господарською діяльністю в країнах, що розвиваються. Володіння технологіями, капіталами, передовими засобами менеджменту та управління, а також каналами збуту дають змогу ТНК, навіть якщо вони перебувають у ролі контрактора, а не власника, контролювати підприємст-ва-реципієнти наданих послуг. Багато в чому контрактна, а не інвестиційна модель відносин ТНК та країн "периферійної зони" забезпечує економічно ефективніше використання капіталу, оскільки надає можливість спеціалізуватися на виконанні більш властивих для них функцій і не витрачати коштів на інфраструктуру, інші необхідні статті адміністративних, накладних витрат.
Водночас і для країн, що розвиваються, неакціонерні, контрактні форми відносин з ТНК можуть сприяти у поширенні високих технологій, допомогти з модернізацією сфери виробництва, із створенням нових робочих місць.
Негативний бік справи пов'язаний з тим, що ТНК, які вдаються до неакціонерних форм експансії у країнах периферії, значно менше зацікавлені в досягненні позитивних результатів країнами і національними підприємствами, які користуються послугами метропольних структур. Внаслідок реалізації таких неакціонерних коопераційних моделей реципієнти можуть зіткнутись із ситуацією, коли вони не здатні самостійно впоратись із подальшим фінансуванням проектів, управлінням створеними об'єктами. Особливо гостро ця проблема постала перед багатьма країнами Третього світу у 80-роках із загостренням кризи заборгованості і погіршенням умов залучення коштів у формі кредитів через підвищення боргових відсотків.
Відносно несприятлива ситуація для ТНК, що склалася в 70-х роках у зв'язку із прагненням деяких країн, що розвиваються, особливо фінансове забезпечених членів ОПЕК, звільнитися від контролю з боку провідних корпорацій і, отже, зменшити рівень прямих іноземних інвестицій, змінилася. У 80-х і 90-х роках погіршився фінансовий стан низки країн Третього світу, що в багатьох господарських ситуаціях означало виникнення сприятливішої кон'юнктури для корпорацій у результаті більшого попиту на інвестовані капітали.
У будь-якому випадку поширення високотехнологічних видів промисловості, подальша спеціалізація наукомісткого виробництва зумовлюють значущість неакціонерних форм участі ТНК в економіці країн, що розвиваються.
Особливе значення це має для активізації міжнародної економічної діяльності України. Адже саме в контексті поширення неакціонерних форм експансії компаній, що володіють необхідним технологічним ресурсом, можливим є забезпечення конкурентоспроможності українських підприємств, які не мають достатніх капіталів для проникнення на ринки країн, що розвиваються. Контрактні операції у сфері будівництва можуть поновити практику великомасштабного співробітництва, зокрема в перспективному регіоні Близького Сходу та Перської затоки, яке відбувалося з участю вітчизняних підприємств за радянських часів.
2 Наслідки господарсько-
Специфіка сучасного НТП, "інтелектуалізація" у споживчих якостях продукції зумовлюють тенденцію до підвищення органічної будови капіталу у сфері виробництва, зростання капіталомісткості продукції. Матеріальною передумовою цього є високий рівень витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, що здійснюються ТНК. Так, навіть у країнах ОЕСР корпорації під іноземним контролем витрачають на науку і технології вдвічі більше, ніж національні господарські структури. У США близько 12% усіх витрат на НДДКР здійснюється корпораціями із штаб-квартирами за кордоном (для Великої Британії відповідний показник - 40%, для Франції - 19%).
ТНК, як носії капіталу і технологій, чинять відчутний структурний тиск на міжнародні ринки факторів виробництва. Виходячи з наявних значних ресурсів уречевленої (минулої) праці, корпорації потребують "живої" робочої сили. Причому ставки оплати праці пропонуються, як правило, вищі від тих, що забезпечують національні підприємства. Це стосується навіть США, де середньостатистичне перевищення ставок іноземних структур порівняно з рівнями оплати "своїх" роботодавців навіть зростає (за останнє десятиліття XX ст. - з 4 до 6%). Значно більшим таке перевищення є у менш розвинутих країнах - членах ОЕСР (у Туреччині, наприклад, воно становить 124%). Ще більшими є співвідносні показники заробітної плати на підприємствах, які належать ТНК у найбідніших країнах, де перевищення може бути навіть кількаразовим.
Враховуючи потенціал спеціалізації, який зумовлюється масштабами міжнародного співробітництва, зокрема поєднання науково-виробничих потенціалів, транснаціоналіза-ція як така не може не бути чинником подальшої концентрації ресурсів з метою оптимізації їх використання.
Водночас така постановка питання - констатація функціональної ефективності ТНК та їх відповідності важливим особливостям сучасного розвитку людства - не означає ідеалізації їхньої ролі в широкому соціально-економічному, гуманітарному, екологічному контексті. Слід зазначити, що діяльність ТНК позначена й негативними рисами, оскільки в ній чимало такого, що викликає нарікання щодо хижацького ресурсовикористання, забруднення навколишнього середовища, надмірної експлуатації трудових ресурсів країн, що розвиваються, перерозподілу виробленого продукту на користь багатших країн.
Щодо останнього ТНК є основними суб'єктами, які опосередковують взаємовідносини провідних ринкових країн з країнами, що розвиваються. Саме тому можна говорити про їх відповідальність за економічний і соціальний стан найбідніших держав світу. Економічно "претензії" до ТНК можна передусім пов'язати з обсягами природних ресурсів і грошово-фінансових коштів у формі прибутків, які вивозяться з найбідніших країн Азії, Африки та Латинської Америки, у зіставленні з обсягами активів, які надходять до них з багатих країн.
Причому негативним явищем є не сама експлуатація природних ресурсів як така (для низки країн вона - головне джерело надходження коштів), а саме несправедлива й негуманна модель фінансових відносин, що використовується у розрахунках і для обслуговування руху активів. Наприклад, малопоширеним напрямом у діяльності ТНК є відкриття в найбідніших країнах переробних підприємств, спрямування до них капіталів у формі прямих іноземних інвестицій. На Африканський континент припадає лише 1,2% світового обсягу таких інвестицій. Водночас у формі прибутків і відсотків за кредити з багатьох бідних країн Африки вивозиться більше грошей, ніж надходить до них у формі кредитів, інвестицій і фінансової допомоги.
3 Засоби та цілі концентрації
виробництва в міжнародному
Виходячи з об'єктивних передумов і методологічного розуміння природи транснаціоналізації на господарському рівні, причин утворення міжнародних монополій, розглянемо конкретні інструменти, механізми та цілі утворення великих міжнародних структур, а також питання, яким чином і якими організаційними методами реалізуються на практиці потенційні можливості отримання підприємницької вигоди.
Оскільки йдеться про ТНК, які, за визначенням, мають корпоративну природу, при вивченні процесів концентрації та централізації виробництва не можна обминути проблематику утворення статутних фондів нових компаній чи реструктуризації існуючих. Водночас слід відзначити відмінну рису феномена утворення великомасштабних комерційних структур, обсяги операцій яких можуть значно перевищувати показники ВВП країн, нерідко країн середніх за розмірами. Зміст цього процесу - поєднання існуючих потенціалів, виробничих ресурсів і активів вже існуючих бізнесових структур.
Існує два шляхи концентрації виробництва за участю таких структур. Перший - злиття і поглинання; другий -розширення за принципом "щупальця восьминога" (відкриття філій, дочірніх та асоційованих структур, переміщення певних виробничо-технологічних процесів за кордон). Злиття і поглинання - найрадикальніший метод концентрації та централізації виробництва і капіталу в міжнародному масштабі. Цей процес активно відбувається вже не перше десятиріччя і не згасає. Оскільки це явище є характерним передусім для розвинутих країн світу, саме на них і припадає переважна більшість іноземних інвестицій.
Підприємницькі мотивації таких явищ органічно випливають з логіки ринкової поведінки економічних агентів і мають досить універсальні характеристики. У принципі, означена логіка покладена в основу.діяльності й інших господарських акцій. Наприклад, поглинання чи повне об'єднання з конкурентами дає змогу розв'язувати питання власне конкурентної боротьби, зокрема усунення конкурентів за допомогою об'єднання з ними капіталів та господарських стратегій.
Однак у цих випадках слід зважати і на такий важливий момент, як еволюція конкурентних механізмів ринкових систем, головним рушієм якої є ТНК. Утворення гігантських корпорацій змінює (або може змінити) самі "правила" ринкової гри, принаймні традиційні форми їх сприйняття.
Іноді такі зміни сприймаються як природні, наприклад, як наслідок НТП, у зв'язку з необхідністю концентрувати значні ресурси для реалізації великомасштабних виробничо-технологічних проектів, а також у контексті глобальної конкурентної боротьби. Однак трапляються ситуації, коли органи публічної влади втручаються в економічні відносини і приймають рішення примусового характеру щодо обмеження діяльності великих монополій відповідно до діючих у країні законодавчих обмежень. Мета таких обмежень - забезпечення рівних та справедливих умов комерційної діяльності, прав споживачів, запобігання тиску з боку монополій на конкурентів, сприяння розвитку конкурентного середовища.
Практичним втіленням такої ідеології на рівні державної регулюючої політики, є антимонопольне законодавство. Прийнята у США доктрина антимонопольного регулювання (в цій країні таке законодавство має назву "антитрестівське" і є особливо розгалуженим) трактує як незаконні цінову дискримінацію, монопольне лідерство в цінах, обмежувальну практику організації збуту тощо. Причому за монополізації ринку більш як на 60% можливою є ліквідація фірми-моно-поліста.
Найвідоміший у світі приклад антимонопольного регулювання наприкінці 90-х подали США. Йдеться про судові рішення, які зобов'язали провідну компанію у сфері програмних інформаційних розробок Microsoft поділити статутний фонд відповідно до двох основних своїх напрямів діяльності. У Німеччині компанія, яка контролює третину обігу на ринку, вважається монополією, до якої можуть застосовуватися суворі санкції. В Японії відповідний індикатор -50% для однієї або 75% - для двох компаній.
Приклади ретельного регулювання з метою забезпечення ефективного конкурентного середовища є методологічно значущими для посттоталітарних країн, які формують ринкову систему і в яких інституційна структура національного господарства, місце суб'єктів економічного життя на ринку не є достатньо чітко визначеними. Антимонопольне законодавство Польщі, Угорщини, Чехії та інших країн регіону Центральної та Східної Європи набуло розгалужених форм. Процес його формування розпочався у 80-х і тривав протягом 90-х років.
В Україні було прийнято закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (1992 рік), спрямований на демонополізацію економіки, всебічну (фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну тощо) підтримку підприємств, що сприяють розвитку конкурентного середовища. Цей закон трактує статус підприємницької структури як монопольний у випадках, коли її частка на ринку перевищує 35%.
Водночас фактор конкуренції з боку ТНК, обсяги діяльності яких інколи є зіставними з обсягом ВВП країни, змушує до пошуку балансу інтересів суб'єктів економічного життя в країні, зацікавлених у доступі до немонополізова-них іншими національними агентами ринків, і цілей забезпечення конкурентоспроможності українських виробників у міжнародному масштабі.
4 ТНК у процесах глобального руху капіталів
Вагомим свідченням зростання ролі ТНК в сучасному світі є висока динаміка обсягів прямих іноземних інвестицій. Значна частина цих інвестицій припадає саме на ТНК, і функціонально прямі іноземні інвестиції забезпечують контроль і механізми володіння закордонними виробничими об'єктами. Так, якщо в 1982 році показник таких інвестицій становив 58 млрд, дол., то в 2000 році, за оцінками Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), він перевищив 1,1 трлн. дол., що на 14% більше від показника 1999 року. Про динаміку процесу переконливо свідчить і те, що протягом трьох останніх років XX ст. обсяг прямих іноземних інвестицій подвоївся (в 1990 році він становив лише 200 млрд. дол).
Слід зазначити, що в сучасних умовах переходу колишніх соціалістичних країн до ринкової економіки створюються особливо сприятливі умови для прямих інвестицій, причому у широкому масштабі. Очікується, що після вступу Китаю до СОТ і без того значний валовий показник прямих інвестицій (40 млрд. дол. щорічно наприкінці 90-х років) зросте на початку XXI ст. в 1,5 раза, а з подальшою лібералізацією економіки країни перевищить 100 млрд. дол. Однак оскільки інвестиції, як відомо, стимулюють зростання обсягів торгівлі з метрополіями, очікується не лише різке збільшення абсолютних обсягів торгівлі ТНК з Китаєм та іншими країнами - реципієнтами капіталів, а й зростання питомої частки в торгівлі транзитивних держав, яка припадає на міжнародні корпорації. Станом на 2000 рік у Китаї було зареєстровано приблизно 350 тис. підприємств за участю іноземних капіталів, причому договірна сума капіталовкладень досягла 632,3 млрд, дол., а фактично було використано 320,6 млрд. дол.
Значні обсяги прямих іноземних інвестицій від ТНК наприкінці XX ст. надходили до регіону Центральної та Східної Європи (до їх числа, на жаль, не входить Україна, як і решта країни СНД, деякі інші держави регіону). В цілому країнам цього регіону на 2000 рік вдалося залучити близько 30 млрд.
Водночас попит на прямі інвестиції капіталів забезпечують не лише постсоціалістичні країни, які перейшли до ринкової моделі господарювання. Спостерігається тенденція до значного зростання потреб у капіталах на так званих "нових ринках" (emerging markets - ринки, що виникають) загалом. Значний попит на капітали, передусім на капітальний ресурс ТНК, створюють найбільш успішні країни з групи тих, які раніше умовно належали до "Третього світу" ("Першим світом" вважалися провідні ринкові держави, "Другим , світом" - ті, що мали назву "соціалістичні"). Критерій "успішності" в цьому випадку - здатність забезпечити основні вимоги ТНК, як і власників капіталу взагалі (щодо прибутковості, гарантій, прозорості, законності, соціальної сприятливості тощо), необхідні для припливу інвестицій.
Йдеться передусім про низку країн у Південно-Східній Азії та в Латинській Америці, яким вдалося забезпечити динамічний розвиток, сформувати ефективне конкурентне середовище. Лідером за валовим показником надходження капіталів серед цієї групи країн є Бразилія. Серед країн, які не входять до групи провідних ринкових потуг, у 2000 році ця найбільша латиноамериканська країна поступалася лише Китаю.
Процес збільшення кумулятивних обсягів прямих інвестицій відповідає тенденції зростання вартості світових ринків капіталу. За прогнозними оцінками експертів компанії Pricewaterhouse Coopers, менш ніж через десять років сукупна оцінка таких ринків може зрости з 20 до 200 трлн, дол. США.
Втім, інвестиційна активність ТНК не обмежується прямим інвестуванням, створенням нових виробничих об'єктів або контролюванням існуючих. Значну активність ТНК виявляють і в галузі портфельного інвестування, причому співвідношення цих моделей їхньої участі в механізмі глобального руху капіталів залежить від конкретних господарських цілей, кон'юнктури, характерних конкретних пріоритетів підприємницької діяльності. Так, у другій половині 90-х років в діяльності корпорації Ford Motors роль і вага портфельних інвестицій значно зросли, в той час як обсяги прямого інвестування відчутно скоротилися і не перевищували третини від загальних. Для діяльності корпорації Daimler Chrysler також типовою є "спеціалізація" на портфельних інвестиціях (протягом 1996-1998 років обсяг портфельних інвестицій цієї ТНК становив 35 млрд, німецьких марок, а прямих інвестицій - 10 млрд, німецьких марок). Водночас у цей період інвестиційна стратегія General Motors характеризувалася акцентуванням на прямих інвестиціях, які реалізовувалися у фінансуванні конкретних проектів, а також опосередковувалися операціями злиття та поглинання. Прямі іноземні інвестиції у виробництво переважають у структурі інвестиційної діяльності японських ТНК. Причому тенденцією останніх років є збільшення саме такого інвестування, яке передбачає підприємницький контроль за господарською діяльністю закордонних об'єктів і має не лише абсолютний, а й відносний вимір, якщо йдеться про порівняння з портфельним інвестуванням.
Протягом останніх десятиліть XX ст. до участі на ринках капіталів широко залучалися різні верстви населення, які, згідно з традиційними уявленнями про соціальну структуру суспільства, не належать до підприємців-капіталістів. Йдеться про робітників-підприємств, учителів, лікарів, фермерів і людей інших професій, які купують акції та отримують на них прибуток. Лише з 1983 по 1999 роки кількість американців, які вклали свій капітал в акції, зросла на 86%, або до 78,7 млн. Наприкінці 90-х майже половина сімей у США брала участь у роботі фондового ринку, тоді як на початку декади - тільки близько третини. Цей процес супроводжувався зростанням "паперового багатства" Америки у зв'язку зі зростанням фондових коефіцієнтів на 8 трлн. дол. за останні п'ять років.
5 Сутність та значення іноземного інвестування для економічного розвитку
Роль і значення іноземних інвестицій в глобальному економічному розвитку важко переоцінити. Як зазначає професор інституту Стратегічних оцінок А. Гальчинський, в світовій економіці з 1980 по 2003 р. загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в світі виріс з 1954 млрд. до 7123 млрд. дол. США.
В 2004 р. в загальному обсязі інвестицій в основний капітал в Україні кошти іноземних інвесторів складали всього 3,6% [10, с. 223], в країнах Центральної та Східної Європи — 15%. На душу населення в Україні приходилось 176,6 дол. США ПІІ, тоді як в Чехії — 2,6 тис. дол., у Польщі — 1,2 тис. дол.
Згідно зі Стратегією економічного та соціального розвитку України на 2004–2015 рр. для забезпечення в період до 2015 р. прогнозованого зростання ВВП в 2,4 рази необхідне зростання капіталовкладень щонайменше в чотири рази. При цьому обсяг ПІІ повинен зрости до 35–40 млрд. дол. США, частка ПІІ в структурі інвестицій досягне 8–10%.
Згідно українського законодавства, іноземні інвестиції — це цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого (за його наявності) становить не менше 10%.
Єдиного підходу до визначення прямих іноземних інвестицій в світовій науковій практиці немає. Критерієм вибору прямих іноземних інвестицій є наявність контролю інвестора над підприємством. Визначення прямих іноземних інвестицій з цього погляду сформульовано експертами Міжнародного валютного фонду (МВФ) у 1977 р. та Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 1983 р.: “...інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними рисами є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і коротко- та довгострокових міжфірмових позик”.
Основними формами прямого іноземного інвестування є:
заснування підприємства чи його структурного підрозділу;
придбання акцій підприємства;
реінвестування (повторні капітальні вкладення) прибутку підприємства з іноземними інвестиціями у країні-одержувачі;
міжкорпораційне (в межах структурних підрозділів ТНК) переведення капіталу.
Однозначного трактування пріоритетів іноземних інвесторів при виборі країни та місця інвестування немає, але деякі узагальнення все ж можна зробити. Для міжнародних корпорацій першочерговими мотивами розширення іноземного інвестування є три:
порівняно нижчі витрати (вартість робочої сили, особливості податкової системи, субсидування, якість інфраструктури, в тому числі фінансового ринку);
можливості збуту продукції (характеристики місцевого ринку, зокрема потенціал його зростання, міжнародна відкритість країни);
особливості культури, мови, політичного ризику у країні.
Ці загальні положення були перевірені спеціальним дослідженням, що здійснювалось Німецькою консультативною групою в Україні. Дослідники обстежили 20 іноземних компаній (з них 13 — міжнаціональні корпорації з світовими обсягами реалізації до 100 млрд. дол. США), що здійснили інвестиції в економіку України, на предмет визначення їх інвестиційних пріоритетів та переваг. Дослідження показало, що можливості збуту були превалюючими, в їх числі — забезпечення потенційних ринків збуту, вихід на нові ринки, збереження та розвиток існуючих. У цьому зв’язку важливо зауважити, що суб’єкти обстеження не включили до числа першочергових ті чинники, що визначаються національними урядами як вирішальні в плані залучення іноземних інвестицій, як-от податкові пільги, низька вартість робочої сили тощо. Це ще раз доводить тезу про чіткість та прозорість умов ведення бізнесу як основну умову активного внутрішнього та іноземного інвестування в економіку України у період розвитку соціально ефективної ринкової економіки.
6 Переваги та загрози залучення іноземних інвестицій
90% прямих іноземних інвестицій
в світовій економіці
В українських регіонах значна увага в організації інвестиційного процесу приділяється залученню іноземних інвестицій. Серед численних факторів, що визначають закономірності іноземного інвестування — соціально-культурне середовище відповідної території, яке є вагомою передумовою міжнародних економічних зв’язків, у тому числі — реалізації інвестиційних проектів. Оскільки світогляд значної частини населення був сформований в період планової економічної системи та декларованої загальнонародної власності на засоби виробництва, сприйняття пересічним українцем представника великого бізнесу є неоднозначним. Більше того, досвід іноземного інвестування в новітній економічній історії України, на жаль, має багато негативних прикладів співпраці з іноземними інвесторами. Загрози, що у суспільній свідомості пов’язані із зростанням присутності іноземного бізнесу, в першу чергу транснаціонального капіталу, в Україні цілком логічні і мають місце в інших країнах світу. Так, в числі найбільших небезпек — загроза національному товаровиробникові. З огляду на низьку конкурентноздатність більшості українських сфер економічної діяльності, входження на галузеві ринки потужних іноземних конкурентів дійсно складає загрозу витіснення місцевого товаровиробника. Тим самим стає реальністю некерована зміна галузевої структури виробництва, аж до повного перепрофілювання чи закриття підприємств з переважною участю іноземного капіталу. Зазначені небезпеки посилюються скороченням зайнятості та посиленням соціальної напруженості міст та регіонів.
Узагальнення світового досвіду співпраці з транснаціональним капіталом дозволяє виокремити чинники впливу на країну-отримувача прямих іноземних інвестицій:
Фактори позитивного впливу:
позитивний демонстраційний ефект;
мультиплікаційний ефект в економіці міста чи регіону та збільшення створеного національного продукту;
пільги місцевим постачальникам та технічна допомога для дотримання власних технічних вимог;
конкуренція для місцевих товаровиробників, що приводить до удосконалення виробництва останніх;
програми підвищення кваліфікації працівників, що приводить до удосконалення якості пропозиції на ринку праці;
бюджетні надходження.
Фактори негативного впливу:
послаблення конкурентних позицій місцевих товаровиробників;
структурне безробіття через конкуренцію з підприємством з іноземними інвестиціями;
залежність від іноземних інвесторів;
репатріація прибутків;
погіршення екологічної ситуації;
посилення монополістичних тенденцій на ринках;
конфлікт інтересів країни-одержувача та іноземних інвесторів;
сприяння переміщенню ресурсів за кордон;
поглиблення соціальної диференціації.
Таким чином, небезпека прямих іноземних інвестицій має бути цілком підконтрольною суб’єктам державної економічної політики на всіх етапах залучення іноземного капіталу — від питань розподілу власності до антимонопольної корекції. Заходи тактичного впливу, як-от протекціонізм експорто-орієнтованих галузей, не дають необхідного результату в довгостроковому періоді і роблять вказані ринки ще більш вразливими від зовнішньоекономічної кон’юнктури.
Уникнення зазначених та інших можливих небезпек лежить у площині захисту національних інтересів цивілізованими методами, засобами ринкового контролю та нормативно-правовими важелями регулювання. Це означає, що реалізація певного інвестиційного проекту повинна базуватися, насамперед, на дотриманні норм українського та міжнародного законодавства, містити повний перелік необхідних правових процедур. Усі сторони інвестиційного процесу повинні виконувати взяті на себе зобов’язання та нести відповідальність за їх невиконання.
6 Переваги та загрози залучення іноземних інвестицій
90% прямих іноземних інвестицій
в світовій економіці