Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Токсикологія рослин, що містять алкалоїди групи атропіну

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Національний аграрний університет

Навчально-науковий інститут

ветеринарної медицини, якості та безпеки

продукції АПК

Факультет ветеринарної медицини

Кафедра фармакології та токсикології

Курсова робота з токсикології на тему :

«Токсикологія рослин, що містять алкалоїди

групи атропіну»

Виконала: студентка 2 групи 5-го курсу

Сергієнко М.М.

Перевірив: Іщенко В.Д.

Київ - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

Ботанічний опис.
Діючі речовини та їх властивості.
Застосування рослин даної групи .
Патогенез.
Клінічні ознаки отруєння.
Патолого-анатомічні зміни.
Діагностика.
Лікування.
Профілактика.
Ветеринарно-санітарна оцінка продуктів тварнницква

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Серед рослин, що мешкають у нашій країні, є чимало видів, які прийнято називати отруйними. Серед них велике значення придають рослинам які містять алкалоїди. Головними представниками можна виділити такі рослини як блекота чорна, белладонна, дурман звичайний. Ці рослини є отруйними і не безпечними.

Однак отруйність як універсальне і найцікавіше явище в живій природи треба розглядати значно ширше. Це один з найважливіших механізмів у боротьбі за існування на різних етапах розвитку еволюційного процесу.
Отрути, що виробляються живими організмами, служать хімічними факторами, які беруть участь у міжвидових, або аллелохімічних взаємодіях. Приклади використання хімічних речовин для захисту і нападу зустрічаються як серед тварин, так і серед рослин. Речовини, які беруть участь в аллелохімічних взаємодіях і приносять користь організму-продуцента, називають алломонами.

БОТАНІЧНИЙ ОПИС

БЛЕКОТА ЧОРНА

(HYASCYAMUS NIGER L)

Відноситься до родини пасльонових (Solanaceae).

Видову назву niger — чорний — рослина отримала через чорно-фіолетовий колір квітки.

Народі назви: зубовник, собачий мак, люльник, німиця, глисник, собачі ягоди. Поширена в природних умовах усюди від Європи до Далекого Сходу північ Африки (від Алжира до Туніса), також зустрічається у північній Америці та Австралії, а також по всій території України біля доріг, насаджень, городів, на інших не культивованих територіях, утворюючи зарості. В культуру блекоту введено деякими спеціалізованими господарствами лісостепової зони.

Дворічна рослина з достатньо товстим стеблом прямим, розгалуженим у верхній частині, висотою 30-80 см

Коренева система - стрижнева, з потовщеною кореневою шийкою.

Листя чергові, прості, великі. Нижні - на довгих черешках, видовжено-яйцевидні, а верхні - сидячі, яйцевидні, виїмчатозубчасті. Листя та стебло вкрите волосками, які продукують речовину з неприємним зопахом.

Суцвіття складається з великих двостатевих квіток, в яких пелюстки брудно-жовтого кольору з фіолетовими жилками.

Плід - глечиковидна, багатонасінна коробочка з кришечкою, що відкривається.

Насіння дрібне, округле, бурувато-сіре, маса 1000 насінин - 0,5 - 0,9 г.

Біологічні особливості. Дворічна трав'яниста рослина, розмножується насінням. У перший рік життя утворює розетку прикореневих листків, насіння дозріває у вересні. Рослина холодостійка, світлолюбива, на початку вегетації вологолюбива.

Розвиток Сходить - в березні - травні. Цвіте - в перший рік життя в червні - липні, на другий рік в травні - червні. Плодоносить - в липні - серпні. Біологічні особливості Глибина проростання - не більше 1-1,5 см. Життєздатність насіння в грунті - до 5 років. Максимальна плодючість - близько 447 тис. Екологічні умови Температура проростання - мінімальна температура проростання +4...+6, оптимальна +18...+20°.

Блекотою харчуються личинки деяких видів лускокрилих (наприклад, метелик-капустянка) і твердокрилих (наприклад, личинки і жуки колорадського жука).

Квітка

БЕЛЛАДОННА

(ATROPA BELLADONNA L)
Родина пасльонові (Solanaceae Juss).
Народні назви: бешенниця, скажена або вовча ягода; красуня, огірник, собачі вишні, сонна одуру, сонний дурман, сонне зілля.

Видова назва «belladonna» (белладонна) походить від італійського слова що в перекладі означає «гарна жінк». Здавна італійські дами закапували сок красавки в очі, від чого зіниці розширювались і очі набували особливого блиску, токож ягодами натирали щоки, щоб досягнути «природнього» рум'янцю. Інша назва - «бешениця» - пов’язано з тим, що атропін який входить у склад рослини у людини може викликати сильне збудження.

Місця зростання:
Поширена беладона переважно в гірських широколистяних лісах Криму, Кавказу і Верхнього Придністров'я. Красавка поширена у Карпатах, на Західній Україні до Львова, місцями в Молдові. На Кавказі красавка зустрічається в середній частині гір у Закавказзі та на Північному Кавказі, в Краснодарському краї, рідше - в більш східних районах. В даний час закладені великі промислові плантації беладони, головним чином в Краснодарському краї і Воронезької області. Культивується в багатьох країнах Європи, Азії та в Америці.

Коренева система добре розвинена. У перший рік вегетації утворює гіллястий стрижневий корень, в наступні роки багатоголове зелене кореневище.
Стебла товсті і соковиті, прямі зеленого чи фіолетового кольору по одному або по кілька, заввишки 60-120 см, гіллясті.

Листя черешкові, широколанцетні, чергові, але попарно зближені (причому завжди один значно більший за інших), щільні, довжиною до 20 см і шириною до 10 см, темно-зелені. Зовні - еліптичної, яйцевидної або довгасто-яйцеподібної форми, до верхівки загострені, цілокраї, до основи звужуються в короткий черешок. Колір листя зверху зелений або буро-зелений, знизу - більш світлий.

Квіти розташовані в пазухах листків, поодинокі, великі, пониклі, на коротких опущених квітконіжках. Віночок циліндричний, дзвонові, буро-фіолетовий, до основи блідніє.

Плід - фіолетово-чорна (іноді жовта), блискуча, соковита, двогніздова, багатонасінна ягода. На смак – кисло-солодка. Плоди за виглядом та розмірами нагадують вишню. Саме через схожість з дикою вишнею трапляється багато нещасних випадків.

Цвіте на першому році вегетації з серпня, в наступні роки - з травня і до кінця вегетаційного періоду; плодоносить відповідно з вересня і липня. Лікарською сировиною є листя (цілісні і різані) і трава (цільна і різана) беладони.

Плід Квітка

ДУРМАН ЗВИЧАЙНИЙ

(DATURA STRAMONIUM L)

Родина: Пасльонові (Solanaceae).

Поширення. Росте на полях, в садах та городах спорадично майже повсюдно, особливо часто на зволожених місцях і пустирях.

Стебло - пряме, висотою 30-120 см, вилчасторозгалужене, неопушене. Це однорічна рослина.

Листки - чергові, цільні яйцевидні, виїмчасто-зубчасті (по краям розташовані великі зубці), загострені, на черешках довжиною 5-10 см. Мають темно-зелений колір, знизу листки світліші.

Квітки – верхівкові або пазушні, великі, на коротких ніжках, поодинокі в розгалуженнях стебла. Чашечка трубчаста, п’ятигранна. Віночок лійковидний, білий, у два рази довший за чашечку, до 10 см завдовжки.

Корінь – стрижневий, гілчастий, потужний.

Насіння - округле, неправильнонирковидне, стиснуте, з крупно виїмчастою поверхнею. Колір - чорний або чорно-бурий. Розмір - насінини 3-3,5, ширина 2,5-3, товщина 1,5-2 мм. Маса 1000 насінин - 5-6 г. Водній коробочці дозріває 500-800 штук, на одній рослині 25-45

Плід – чотирьохгніздова коробочка, яка розкривається чотирма стулками, вкрита шипами. Форма - яйцевидна прямостояча багатонасінна. Під час дозрівання коробочка тріскає

Сходить - з квітня по жовтень. Цвіте - з червня до пізньої осені. Плодоносить - в серпні -вересні.

Максимальна плодючість - близько 46 тис, насінин, Глибина проростання - не більше 10-12 см. але осінні сходи не перезимовують.

Температура проростання - мінімальна +10...+12, оптимальна +24...+28°.

Квітка Плід Насіння

ДІЮЧІ РЕЧОВИНИ ТА ЇХ ВЛАСТИВОСТІ

Блекота містить алкалоїди гіосциамін та скополамін. Усі частини рослини отруйні. Характерною особливістю є те, що в рослинах у процесі росту проходить біотрансформація гіосциаміна у його ізомер атропін та навпаки. При висушуванні рослин гістіамін повністю перетворюється в атропін. Загальна кількість алкалоїдів може досягати 0,1- 0,4%. Більшу долю при цьому займає гіосциамін, хоча по токсичності він поступається скополаміну. Співвідношення цих двух алкалоїдів проявляється клінічними ознакаміи отруєння.

Рослини у процесі росту виділяють неприемний запах, тому тварини , зазвичай, їх не вживають. Значну небеспеку для тварин створює засмічене блекотою сіно, зерно та зернопродукти, які перед згодовуванням піддаються подрібленню. Силосування рослин, які містять алкалоїди групи атропіну, не усуває їх токсичність. Для людей небезпечним є мед зібраний із квітів блекоти.

Атропін та скополамін відносяться до групи М-холінолітиків.

Усі частини рослини та плоди белладонни отруйні. Але отруйні властивості рослини повязані в першу чергу з такими речовинами: атропіном, гіосциаміном, скополаміном. Атропін та гіосциамін сильно збуджують нервову систему, а скополамін пригнічує. Вміст скополаміну не значний. Белладонна в багатьох країнах світу культивується як лікарська рослина. Оскільки атропін – холінолітик, який блокує М-холінорецептори, белладонна широко використовується у гомеопатії. Отруєння сільськогосподарських тварин відбувається при потраплянні їх на угіддя, де вирощують культурні рослини.

Уся рослина дурману містить алкалоїди гіосциамін, атропін, скополамін – у листях до 0,4%; у стеблях до 0,21%; у коренях до 0,20%; у квітах до 0,10%. Окрім алкалоїдів дурман містить сапоніни, дубильні, білкові речовини та ефірні олії із тютюновим запахом.вказані алкалоїди впливають переважно на нервову систему тварин.

Дурман у багатьох країнах світу використовуються як лікарські рослини. З листя віготовляють препарати: гіосциаміну сульфат, збір протиастматичний, астматин. У виробничих умовах отруєння сільськогосподарських тварин можливе при споживанні сіна, забрудненого листям та стеблами дурману.

Дані рослини містять алкалоїди групи тропана - атропін, гіосциамін, скополамін.
«Алкалоїди - це особлива група азотистих органічних сполук лужного характеру, що мають складний хімічний склад, що зустрічаються в готовому вигляді в рослинних і тваринних організмах і володіють сильним фармакологічною дією.» (А. П. Орєхов)
Тропанові алкалоїди - біциклічні сполуки, що складаються з кілець піролідину і піперидинілу.
Гіосциамін - складний ефір спирту тропіна з троповою кислотою, атропін - його рацемат.
Скополамін - складний ефір спирту сконіну з Троповою кислотою.

Атропін є складним ефіром спирту Тропіна і тропової (α-феніл-β-оксипропіонової) кислоти. Атропін виділений майже одночасно Мейном, а також Гейгером і Гессе в 1833 р. з кореня беладони - Atropa belladonna L. Род. Solanaceae, містить від 0,5 до 1,32% алкалоїдів.
Гіосциамін є стереоізомером атропіну. Виділено Гейгером і Гессе в 1833 р. з блекоти - Hyoscyamus niger L. Потім був знайдений в різних видах Hyoscyamus, Datura (D. ab-rorea L., D. stramonium L. та ін), Scopolia, Mandragora і Duboisia. Гиосциамин є головним алкалоїдом род. Solanaceae. Під впливом лугів на спиртовий розчин або при нагріванні до температури 110 ° гиосциамин легко переходить в атропін.
Головним джерелом отримання гіосциаміну і атропіну є корінь скополії кавказької - Scopolia carnioliса, що містить 0,5-0,6% алкалоїдів (гиосциамин до 0,4 - 0,5%, скополамін 0,08%).
Атропін, отриманий при кристалізації із спирту або хлороформу, представляє собою безбарвні призматичні кристали. Температура плавлення 115-117 °. Оптично не активний, у воді розчиняється дуже важко (в 600 частинах холодної і 60 частинах киплячої води), розчинний в 60 частинах ефіру, легко - в етиловому спирті, бензині, аміловому спирті і хлороформі. Добре розчиняється в підкисленій воді. Водні розчини атропіну мають лужну реакцію на лакмусі. Більшість солей атропіну не кристалізується. Кристалічною сіллю атропіну є його сульфат.
Гіосциамін зі спирту кристалізується у вигляді голок. У воді розчиняється дещо краще, ніж атропін, в бензині і ефірі - важче. Водні розчини гіосциаміну мають лужну реакцію на лакмусі. Температура плавлення 109,5 °, [α] D =- 22 ° в 50% спирті. Обертає площину поляризації вліво. Гіосциамін легко розчиняється в кислотах, даючи солі, які здебільшого не кристалізуються. Солі алкалоїду розчиняються у воді і спирті, але не розчиняються в органічних розчинниках.
За хімічними властивостями атропін і гіосциамін не відрізняються один від одного.

У медицині атропін застосовується в очній практиці як засіб, що розширює зіницю (медріатичний вплив), а також як спазмолітичний при бронхіальній астмі, спастичних коліках і т. п.
Накопичення алкалоїдів у рослинах
У рослинах алкалоїди, як правило, знаходяться у вигляді солей органічних або мінеральних кислот, розчинених у клітинному соці.
Вміст алкалоїдів у рослинах невеликий і коливається від тисячних часток відсотка до декількох відсотків. При вмісті 1-3% алкалоїдів сировину вважається вже багатим алкалоїдами.
На освіту і кількісний вміст алкалоїдів впливає фаза розвитку. У надземних частинах рослини максимальну кількість алкалоїдів відзначається в фазу цвітіння-плодоносіння, в підземних органах - у фазу відмирання надземної маси.
Листя і трава беладони містять максимальну кількість алкалоїдів з початку фази бутонізації до плодоносіння; листя дурману - в фазу цвітіння і плодоносіння.
З доповіді лікарів Васильєва О.І., Гізатулін Е.Я., Гилей А.Ю. міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги № 1 м. Омська: «Найбільш важка клініка отруєння спостерігалася у пацієнтів, які вживали рослини у весняний період, що пов'язано з високою токсичністю алкалоїдів. Також нами відмічено, що клініка отруєння у постраждалих в осінній період наростає повільно, і пацієнти звертаються за медичною допомогою частіше через 1-2 дні, що, мабуть, пов'язано зі зниженням токсичності алкалоїдів у міру дозрівання рослин ». Великий вплив на накопичення алкалоїдів роблять зовнішні фактори: температура, волога, грунт, світло, тривалість дня, висота над рівнем моря.
Температура - вміст алкалоїдів у рослинах збільшується із підвищенням температури в місцях зростання. Температура нижче 0С^о негативно впливає на вміст алкалоїдів, так кількість алкалоїдів в листках дурману різко знижується після заморозків.
Волога - вміст алкалоїдів в дощові роки значно нижче, ніж в сухі роки.
Грунт - зі збільшенням лужності грунтів збільшується вміст алкалоїдів. Внесення азотистих добрив підвищує кількість алкалоїдів у рослинах.
Тривалість дня - при короткому світловому дні кількість алкалоїдів у рослинах більше, ніж при довгому світловому дні.
Висота над рівнем моря - із збільшенням висоти над рівнем моря вміст алкалоїдів збільшується, приклад - види скополії.
Таким чином, сила отруєння рослинами, що містять алкалоїди, залежить не тільки від кількості вжитої рослини, а й від того, де, коли ця рослина зібрано і в яких умовах росла.

ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ

Використання блекоти древніми греками було задокументовано Плінеєм. Рослина, записане як Herba Apollinaris, використовувалося жрицями Аполлона для пророкування. Спочатку блекота використовувалася в континентальній Європі та Азії, хоча у середньовіччі була поширена і в Англії.
Різні препарати блекоти вживаються :
• при захворюваннях, пов'язаних зі спазмами гладкої мускулатури, шлунка, кишечника і т. д.;
• зовнішньо - у вигляді масла для розтирань при невралгіях, м'язових і суглобових болях;
• екстракт із шкірки стебла допомагає при хворобах зубів;
• корінь або зерно підсушують нариви, навіть попереджають їх появу, якщо носити на тілі;
Блекота чорна використовується в комбінації з іншими травами, такими як мандрагора, беладона, дурман, як анестезуючий засіб. Ці психотропні ефекти включають в себе візуальні галюцинації і відчуття польоту.
Відомо також, що блекота застосовувалася як анестетика в перших арабських лікарнях.
Водний екстракт з листя фарбує шерсть в оливковий колір; сильно випарений сік служить для приготування сріблясто-білої фарби.
Бджоли беруть з блекоти чорної темно-жовтий нектар (в незначній кількості) і сірувато-білу пилок. Пилок шкідлива для бджіл.

Масло блекоти застосовують як болезаспокійливий засіб при ревматичних і невралгічних болях. Листя блекоти входять до складу комплексних препаратів, які використовуються при лікуванні астми.

В античних джерелах про застосування беладони в медицині практично не згадується. Докладно про це лікарську рослину розповіли лише автори середньовічних травників. Вперше беладона згадується як лікарська рослина в травнику Фокса, виданому в другій половині XV століття. Але ще раніше люди стали використовувати цю рослину як джерело отрути. З неї готували мазь, яку використовували під час судів над відьмами. При її втиранні діючі речовини потрапляли в кров, що викликало галюцинації, і жертви під тортурами говорили все, що від них вимагали. З беладони робили також приворотні зілля. Лікарською сировиною служать листя і коріння.

У наш час в народній медицині відмовляються від вживання такого небезпечного лікарської рослини, проте раніше екстракти та витяжки беладони з вином і соками приймали як всередину, так і зовнішньо при болях різного походження.
Препарати, виготовлені на основі екстракту беладони, застосовуються при вивченні судин очного дна, запальних захворюваннях слизової оболонки шлунка, бронхіальній астмі, лікуванні гастритів і сечокам'яної хвороби, холелітіазі, спазмах гладкої мускулатури органів черевної порожнини, жовчних і ниркових кольках, брадикардії, атріовентрикулярної блокади, геморої, тріщинах заднього проходу.
Лікарські засоби, що містять беладону, протипоказані при гіперчутливості до їх компонентів, закритокутовій глаукомі, гіпертрофії передміхурової залози з порушенням відтоку сечі
Як побічної дії і при передозуванні спостерігаються психомоторне збудження, сухість у роті, мідріаз, парез акомодації, атонія кишечнику, запаморочення, тахікардія, затримка сечі, гіперемія шкіри повік, фотофобія.

• Рослинна сировина:
- екстракт густий (Extractum Belladonnae spissum) - густа маса темно-бурого кольору, своєрідного запаху, містить від 1,4 до 1,6% алкалоїдів. Приймають по 0,01-0,02 г (вища разова доза - 0,05 г, добова - 0,15 г);
- екстракт сухий (Extractum Belladonnae siccum) - порошок бурого або світло-бурого кольору зі слабким запахом, своєрідним смаком, гігроскопічний, містить 0,7-0,8% алкалоїдів. У зв'язку з меншим вмістом алкалоїдів при виготовленні лікарських форм сухий екстракт застосовують у подвійній кількості по відношенню до густого екстракту. Приймають по 0,02-0,04 г (вища разова доза - 0,1 г, добова - 0,3 г).
• Настоянка (Tinctura Belladonnae) - прозора рідина зеленуватого або червонувато-бурого кольору зі своєрідним запахом і гіркуватим смаком. Готують з листя красавки (1:10) на 40% спирті; містить 0,027-0,033% алкалодов. Призначають дорослим по 5-10 крапель, дітям по 1-5 крапель 3-4 рази на добу. Вища доза для дорослих: разова - 0,5 мл (23 краплі), добова - 1,5 мл (70 крапель).
• Ректальні супозиторії дозуванням по 15 мг - застосовують по 1 свічці 2-3 рази на день, максимальна доза - 10 свічок на добу.

Препарати беладони також входять до складу крапель Зеленіна та багатьох інших комбінованих лікарських засобів.

Дурман. Лікарською сировиною є листя, зібрані під час цвітіння, верхівки та насіння.

Препарати листя дурману надають заспокійливу дію на центральну нервову систему. Мають спазмолітичну дію і сприяють зниженню секреторної функції залозистого апарату.

У народній медицині дурман застосовують при невралгії, бронхіальній астмі, судорожному кашлі, коклюші, наполегливій гикавці, епілепсії, сильних спазмах шлунка і кишечника, для лікування часткового випадіння матки і товстої кишки, а також для тривалого лікування ревматизму ( зовнішньо).
Фармацевтична промисловість випускає ряд препаратів дурману: збір протиастматичний, астамол, астматін, дурманне масло.
Протиастматичних збір містить 2 частини листя беладони, 1 частина листя блекоти, 6 частин листя дурману і 1 частина натрію нітрату. Зазначена суміш являє собою порошок буро-зеленого кольору зі своєрідним запахом, який використовують при бронхіальній астмі. Для цього спалюють 1 / 2 чайної ложки порошку. Порошок, що випускається у вигляді сигарет, носить назву «астматол».
Астаматін (Astmatinum) являє собою суміш, яка містить 8 частин листя дурману, 2 частини листя блекоти і 1 частина натрію нітрату. Призначають її при бронхіальній астмі.

Масло дурману - прозора масляниста рідина від жовтого до жовто-зеленого кольору зі своєрідним запахом. Призначають зовнішньо для розтирань при невралгії та ревматизмі. Входить до складу рідких мазей, що використовуються для розтирань.
Для вдихання також використовують настій листя дурману. Для його приготування 2 столові ложки сировини заливають 1 склянкою окропу, тримають на водяній бані 5 хвилин, потім протягом 15-20 хвилин через ніс вдихають пари препарату.

ПАТОГЕНЕЗ

Токсична дія атропіну та інших алкалоїдів цієї групи характеризується збудженням, яке проявляється галюцинаціями, підвищеної рухливості, тощо; після такого збудження наступає пригнічення. Атропін паралізує також закінчення парасимпатичних нервів, що іннервують мускулатуру (очей, серця, легень, шлунка, кишечнику), і залози (слинні, потові та ін.) Згодом настає розширення зінниць, що зберігається часто навіть після смерті, порушення зору, сухість в носі, хриплість, шкіра стає сухою і гарячої; проявляються й інші ознаки отруєння.
Смертельна доза для людини 0,1 г. З організму атропін виводиться з сечею.
Щодо зберігання атропіну в організмі дані суперечливі. Одні дослідники вважають, що атропін руйнується швидко, інші вказують, що він здатний зберігатися в трупі після смерті до 3 тижнів і більше. Л. І. Гельгесен і А. Ф. Рубцов показали, що атропін може зберігатися у біологічному матеріалі тваринного походження до 2 років. Ізолювання вироблялося методом Крамаренко, якісне виявлення реакцією Віталі - Морена і фармакологічній пробі.
Біотрансформація атропіну варіює від одного виду живого організму до іншого. Оскільки атропін є складним ефіром, він перш за все в організмі піддається гідролізу з утворенням тропіна і тропової кислоти (у кроликів, щурів і кішок цей процес відбувається під впливом ензиму атропінестерази). Мічений С14 в троповій кислоті атропін у щурів і мишей на 80-90% і 50-60% (відповідно) виділяється через 48 годин. Близько 50% дози є не змінений атропін, -1-2% тропова кислота і більше 30% - невідомі метаболіти. Тропова кислота, уведена мишам і щурам, виділяється з сечею в незміненому вигляді.

Фармакологічні властивості беладони збігаються в основному з властивостями атропіну.
Препарати беладони перешкоджають стимулюючій дії ацетилхоліну, зменшують секрецію слинних, шлункових, бронхіальних, слізних, потових залоз, зовнішнйосекреторну функцію підшлункової залози. Знижують тонус м'язів ЖКТ, жовчних проток і жовчного міхура, але підвищують тонус сфінктерів. Викликають тахікардію, покращують атріовентрикулярну провідність. Розширюють зіниці, утрудняють відтік внутрішньоочної рідини, підвищують внутрішньоочний тиск, викликають параліч акомодації.

Отруєння виникають в результаті холіноблокуючу дії атропіну; частину симптомів є наслідком звільнення під його впливом гістаміну.
При легкому отруєнні спостерігається розширення зіниць із зникненням реакції на світло і параліч акомодації. При більш важкому отруєнні приєднується сухість шкіри і слизових оболонок, у результаті порушується ковтання, хрипне голос. З'являється дифузна скарлатиноподібної гіперемія шкірних покривів, частішає пульс (у маленьких дітей цього симптому може не бути у зв'язку з низьким тонусом блукаючого нерва). Спостерігається запор, в ряді випадків - нудота, блювання, пронос.
Важкі отруєння характеризуються, крім того, мовним і руховим збудженням, часто клоніко-тонічними судомами, гіпертермією, почастішанням дихання. Збудження ЦНС триває кілька годин, після чого може настати її пригнічення. Обмежується рухливість, розслабляється м'язовий тонус. Колір обличчя стає ціанотичним,. пульс нерегулярним. Смерть настає від паралічу дихального центру, як правило, протягом 24 годин після прийому отрути (Е. С. Златопільська, 1936; Г. В. Столяров, 1963, та ін.) Смертельні отруєння рідкісні, більша їх частина закінчується одужанням через 2-4 дня; розширення зіниць зникає іноді лише через 1-2 тижні. Для уточнення діагнозу рекомендується закапати сечу отруєного в око кішки або кролика: розширення зіниці свідчить про атропіновой отруєння.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ ОТРУЄННЯ

Висока токсичність алкалоїдів тропного ряду пов'язана з тим, що вони швидко всмоктуються через слизові оболонки (наприклад, слизову рота) і шкірні покриви. Крім того, близько 13% виводиться з сечею в незмінному вигляді, тобто атропін повністю не знешкоджується після першого проходження через печінку.
Смертельна доза для дорослих 100 мг, для дітей - 10 мг.
Симптоми отруєння пов'язані з холінолітичною дією атропіну.
При легкому отруєнні (ознаки з'являються через 10-20 хвилин) з'являються сухість у роті і горлі, розлад мови (голос стає хриплим) і ковтання (утруднене ковтання), розширення зіниць і порушення близького зору (параліч акомодації), світлобоязнь, сухість і почервоніння шкірних покривів, збудження, іноді марення і галюцинації, тахікардія (блокується передача імпульсів по блукаючому нерву, в результаті усувається його вплив на серце, залози зовнішньої секреції).
При важких отруєннях - повна втрата орієнтації, різке рухове і психічне збудження, іноді судоми з наступною втратою свідомості і розвитком коматозного стану. Різке підвищення температури тіла, ціаноз (посиніння) слизових оболонок, задишка з появою періодичного дихання типу Чейна-Стокса, пульс неправильний, слабкий, спадання артеріального тиску.
Смерть настає при явищах паралічу дихального центру і судинної недостатності.
Специфічним ускладненням отруєнь атропіном є трофічні порушення - значні набряки підшкірної клітковини обличчя, в ділянці передпліччя і гомілок.

Симптоми: сухість у роті, сильне збудження, маніакальний стан, збільшення частоти дихальних рухів та серцевих скорочень, стукаючий серцевий поштовх, підвищена температура тіла, раптові напади неспокою, судомний стан, розширення зіниці, тривале порушення акомодації, уповільнення перистальтики кишечнику та розвиток тимпанії.

При легкому отруєнні спостерігається розширення зіниць із зникненням реакції на світло і параліч акомодації. При більш важкому отруєнні приєднується сухість шкіри і слизових оболонок, у результаті порушується ковтання, хрипне голос. З'являється дифузна скарлатиноподібної гіперемія шкірних покривів, частішає пульс (у маленьких дітей цього симптому може не бути у зв'язку з низьким тонусом блукаючого нерва). Спостерігається запор, в ряді випадків - нудота, блювання, пронос.
Важкі отруєння характеризуються, крім того, мовним і руховим збудженням, часто клоніко-тонічними судомами, гіпертермією, почастішанням дихання. Збудження ЦНС триває кілька годин, після чого може настати її пригнічення. Обмежується рухливість, розслабляється м'язовий тонус. Колір обличчя стає ціанотичним,. пульс нерегулярним. Смерть настає від паралічу дихального центру, як правило, протягом 24 годин після прийому отрути (Е. С. Златопільська, 1936; Г. В. Столяров, 1963, та ін.) Смертельні отруєння рідкісні, більша їх частина закінчується одужанням через 2-4 дня; розширення зіниць зникає іноді лише через 1-2 тижні. Для уточнення діагнозу рекомендується закапати сечу отруєного в око кішки або кролика: розширення зіниці свідчить про атропіновой отруєння.