Товар і його характеристики. 2
Міністерство освіти і науки України
Державний вищий навчальний заклад
«Київський
національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана»
Кафедра
політичної економії обліково-економічних
факультетів
Курсова робота
на
тему: “Товар і його характеристика”
Зміст
Вступ………………………………………………………3-4
1.Сутність та властивості товару………………………...5-11
2.Теорії вартості товару………………………………….12-18
3.Життєвий цикл товару…………………………………19-23
Висновки…………………………………………………..
Список літератури…………………………………
Вступ
Осмислення сучасних економічних проблем через призму світового досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і ринкових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринкової трансформації економіки України.
Суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство. Їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна.
Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом тривалого часу, було натуральне господарство, за якого продукти праці як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці.
Натуральне господарство характеризувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв'язків, роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним. Усі зв'язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавлена мобільності, вона виробничо та територіально закріплена. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасниками створення благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.
З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв'язку з зростанням продуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарних зв'язків в епоху піз-нього Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувся перехід до загального товарного господарства.
Однак це ще не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, що розвиваються. В середині XX ст. в їх натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято 50-60 відсотків населення. Деякі його прояви мають місце і в умовах розвинутої економіки (наприклад, натуральне ,підсобне господарство). В несприятливих для суспіль-ства умовах (наприклад, війна, політика автаркії тощо) може з'явитися тенденція до натуралізації виробництва.
На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони
функціонували разом.Але з часом товарне виробництво остаточно перейняло на себе пануючу верхівку,адже з еволюцією людства воно стало цілком актуальніше.
Товарне виробництво визначалося як тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок.
В основі цього ж таки товарного виробництва і лежить товар.
Мета дослідження: визначити необхідність
товару в товарному виробництві і взагалі
в економіці.
1.Сутність
та властивості товару
1.1.Визначення товару
В умовах товарного виробництва кожне благо виробляється як товар.Він являє собою економічну клітинку товарних відносин.Але не всі продукти праці,які виробляються,є товаром,тому досить важливим є аналіз сутності товару.
В економіці існує багато трактувань слова «товар»
Американський економіст П.Самуельсон вважає,що товар – це економічне благо,яке є відносно рідким.Але це визначення досить неповно розкриває сутність товару і взагалі воно скоріше стосується однієї з властивостей товару.
У зарубіжній економічній літературі поняття "товар" має кілька визначень. Наприклад, американські економісти Г. Слоуен і А. Цюргер у "Словнику економіки" дають такі трактування:
commodity (з англ. — предмет, товар) — будь-який предмет комерції або торгівлі;
Economic good (економічний товар) — все зовнішнє по відношенню до людини, що має властивості корисності, може бути присвоєним і є відносно дефіцитним. Цей термін вживають на противагу терміну «freegood». Економічні товари можуть бути матеріальними або нематеріальними. Отже, послуги вчителя або юриста цілком логічно розглядаються як економічний товар, як і книги, які вони використовують.
free good (вільний товар) — усе зовнішнє стосовно людини або те, що має властивість корисності і пропонування якого необмежене (повітря, сонячне світло тощо).
Неокласична школа підкреслює, що товар - це економічне благо, призначене для обміну, але в цьому визначенні відсутня вказівка на те, що товар повинний обов'язково бути продуктом праці.
Для того щоб дати повне визначення товару, слід усвідомити, чим відрізняється товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, чоботи, хліб, молоко, вироблені певним господарюючим суб'єктом, можуть бути спожиті самим виробником або подаровані комусь, а можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому випадку, тобто коли перелічені блага споживаються виробником або передаються іншим суб'єктам без будь-якого еквівалента, вони є натуральними продуктами, а у третьому випадку стають товарами.
Чому це відбувається? Адже при цьому за своїми властивостями, формою, якістю і призначенням вони не змінюються. Отже, причину товарної форми продукту праці треба шукати не в природних властивостях того чи іншого блага, а в суспільних відносинах, які роблять останні товаром.
Отож,товаром стає той продукт праці або благо, який призначений не для власного споживання, тобто він має бути суспільним благом. Однак цього замало. Суспільство має визнати це благо через його купівлю-продаж. Якщо продукт праці чи благо не продані й за них у процесі обміну не отримано певного еквіваленту, то вони суспільству непотрібні і товаром бути не можуть.
Підсумувавши
всі погляди і те,що було сказано,можна
прийти до висновку,що:
Товар — це продукт праці або певне благо, що здатні задовольняти певні
потреби
людини і призначені для обміну (купівлі
та продажу).
1.2.Властивості
товару
Виходячи
із визначення товару можна зробити висновок,
що він має дві властивості: по-перше, здатність
задовольняти певну потребу людини і,
по-друге, здатність обмінюватись на інші
товари.
Отже, товару властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.
Споживна вартість - це здатність товару задовольняти певну потребу того, хто його купує. Якщо якась річ не має споживної вартості, то її ніхто не купує, тобто вона не є товаром.
Споживча вартість речі полягає в тому,
що вона корисна для людей, задовольняє
ті або інші їхні потреби або як предмет
особистого споживання, або як засіб виробництва.
Виробництво покликане створювати споживчі
вартості. Якщо відвернутися від тих конкретних
економічних форм, що при певних суспільних
умовах приймають продукти праці, то багатство
суспільства завжди складається з споживчих
вартостей. Споживча вартість продукту
праці безпосередньо не виражає суспільних
відносин, але вона має історичний характер,
оскільки її роль і значення змінюються
в залежності від зміни суспільних умов.
Якщо продукт створюється виробником
для самого себе, то він являє собою споживчу
вартість для самого виробника. Коли ж
у силу суспільного поділу праці продукт
призначається для споживання не самого
виробника, а для споживання іншої особи,
він стає суспільною споживчою вартістю
для інших. В умовах товарного виробництва
споживча вартість повинна задовольняти
потреби не самого виробника, а тих осіб,
що купують даний товар. Отже, у процесі
виробництва товару повинна створюватися
суспільна споживча вартість. Проте не
всяка суспільна споживча вартість
являється товаром, оскільки товар, як уже говорилося, повинний володіти ще одною властивістю - властивістю обмінюватися на інший товар. Стало
бути,історична особливість споживчої вартості товару складається в тому, що
вона є носієм мінової вартості.
Споживча вартість речей, їхня корисність для людей історично розкриваються з прогресом науки і техніки. Так, корисність заліза стала відома лише тоді, коли люди навчилися виплавляти залізо з руди і виробляти з нього знаряддя і предмети праці. У результаті подальшого науково-технічного прогресу, впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, розкриваються всі нові можливості застосування заліза й інших металів, їх нові корисні властивості для суспільства.
Споживча вартість може безпосередньо задовольняти особисту потребу людини або служити засобом виробництва матеріальних благ. Наприклад, хліб, олія, молоко, картопля і т.д. задовольняють потребу в їжі, тканина - потребу в одязі і т.д.
Споживчу вартість мають і багато речей,
не створені людською працею, наприклад,
вода в джерелі. Але не всяка річ, що має
споживчу вартість, є товаром - вона повинна
бути призначена для обміну. Необхідно
відзначити, що споживча вартість товару
повинна задовольняти потребам не того,
хто її зробив, а надходити для споживання
іншим людям, через обмін і задовольняти
потреби інших членів суспільства.
Ставши товаром, продукт повинен мати спроможність обмінюватися на інші товари. Ця властивість товару отримала назву мінової вартості.
Мінова вартість - це кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на другий. Мінова вартість є формою другої властивості товару - вартості. Вартість відображає соціально-економічну форму товару.
Вартість - те спільне, що знаходить відображення у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнюваними.
Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння різноманітних благ і послуг, якими вони обмінюються.
Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.
Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.
Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природнокліматичних умовах. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником (підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, - індивідуальною вартістю.
Проте на ринку у процесі обміну враховується лише суспільна вартість. Величина її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільно необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільно нормальними умовами виробництва при середньому в
конкретному періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників.
Отже, величина
вартості товару значною мірою визначається
суспільно необхідними
праці тих товаровиробників, які доставляють на ринок переважну більшість товарів одного виду.
Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації). Складна праця - кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника, і створює більшу вартість, ніж проста. Складна праця зводиться до простої через ринкові відносини.
У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар.
З одного боку праця - це процес створення певного продукту або послуги.Це пов`язане з спеціалізацією виробництва. Результатом такого процесу завжди виступає певна конкретна споживна вартість. Така праця називається конкретною працею.З другого боку, всякий процес праці - це процес затрат людської робочої сили, мозку, нервів. Ці затрати характеризують працю з її кількісного боку, не торкаючи її конкретної форми.Ця праця в фізіологічному розумінні отримала назву абстрактної праці і саме вона створює вартість товару. Отже, вартість - це втілена в товарі абстрактна праця.А це означає, що вартість - це не природна, а суспільна властивість товару.
Саме
тому вартість - це не просто втілена
в товарі праця, а в першу чергу
відношення між людьми.
1.3.Протиріччя
між приватною
і суспільною працею
в товарній сфері
Виробництво
товарів - особиста справа кожного приватного
товаровиробника. Приватна власність
роз'єднує товаровиробників. Водночас
суспільний поділ праці надає праці суспільний
характер, зв'язує між собою незалежних
приватних товаровиробників. У результаті
виникає і розвивається глибоке протиріччя
між приватною і суспільною працею. Приватна
власність неминуче викликає стихійний
розвиток товарного виробництва, породжує
конкуренцію між товаровиробниками. І
лише на ринку, у процесі стихійного обміну
товарів і ринкової конкуренції, виявляється
суспільний характер праці виробників,
їхня залежність один від іншого. Тільки
обмін установлює, наскільки необхідний
даний товар суспільству. Якщо суспільству
не потрібний продукт даного виду конкретної
праці, то воно не визнає його і як частку
суспільної праці.
Оскільки
продукти виробляються як товари, виникає
необхідність реалізовувати їхню вартість,
одержати за них інший товар. Проте якщо
зроблена така споживча вартість, що не
відповідає суспільній потребі, платоспроможному
попиту, товар не буде проданий і праця,
витрачена на його виробництво, не буде
визнана суспільством. На ринку стихійно
відбувається процес суспільного обліку
праці. Успішна реалізація товарів одними
товаровиробниками суцільно і поруч порушує
інтереси інших, що недостатньо
пристосувалися
до потреб суспільства й умовам ринку.
У процесі конкуренції одні товаровиробники
збагачуються, а інші розоряються і гинуть.
Протиріччя
між приватною і суспільною працею
відбивається в протиріччі між конкретною
й абстрактною працею. Товар, будучи
єдністю споживчої вартості і вартості,
у той же час укладає в собі протиріччя
між ними. Це протиріччя між приватною
і суспільною працею носить антагоністичний
характер. Воно являє собою основне протиріччя
простого товарного виробництва. За умови
капіталізму це протиріччя стає ще більш
гострим і розвивається в протиріччя між
суспільним характером виробництва і
приватнокапіталістичної форми присвоєння.
Протиріччя
між приватним і суспільним характером
праці є вихідним моментом усіх протиріч
приватного товарного виробництва.
Вульгарна політична економія зображує
приватновласницьке товарне господарство
як гармонійне, де товаровиробники нібито
просто обмінюються послугами. На ділі
ж приватновласницьке товарне господарство
роздирається непримиренними, антагоністичними
протиріччями, що в умовах стихійного
характеру розвитку і конкурентної боротьби
призводять до збагачення невеличкого
числа власників за рахунок руйнування
і загибелі величезної маси простих товаровиробників.
Реалізація
товару гасить протиріччя між приватною
і суспільною працею. У результаті створюються
матеріальні умови для виробництва нових
товарів. Тим самим протиріччя між приватною
і суспільною працею щоразу відтворюється.
1.4.Класифікація
товарів
Товари поділяють на споживчі і промислові.
Промислові товари: споруди та капітальне обладнання, додаткове
обладнання, допоміжне обладнання, деталі та компоненти, матеріали та
сировина, промислові послуги.
Споживчі товари:
Повсякденного попиту (постійного попиту).
Попереднього вибору. Наприклад, меблі, одяг (на основі порівняння
характерістик: схожі - несхожі).
Особливого
попиту – з унікальними
автомобілі, стереоапаратура).
Імпульсивної покупки. Наприклад, шоколадний батончик біля каси.
Пасивного вибору – споживачу не відомо про існування товару.
Важлива характеристика товару – цінова еластичність – це процентна зміна
величини попиту на кожний процент зміни в ціні. Залежить від призначення
товару.
Товари можуть розрізнятися в залежності від характеру
задоволення потреб. Вони діляться на наступні види.
1. Взаємозамінні продукти. Якщо зростає споживання одного з них,
то знижується використання іншого. Прикладами можуть служити:
вершкове масло і маргарин, кефір і кисле молоко, автомашини
«тойота» і «хонда».
2. Взаємодоповнюючі товари. Вони супроводять один одному, і потреба
в них одночасно збільшується або знижується. Це, скажімо,
фотоапарат і фотоплівка, відеомагнітофон і касети до нього.
3. Незалежні блага, або, інакше говорячи, не зв'язані,
«самостійні» товари. Потреби в цих речах ніяк не пов'язані між
собою (наприклад, банани і риба, трикотажні вироби і наручні
годинники).
Рис.1.1.4
2.Теорії
вартості товару
2.1.Теорії вартості
Багато західних економістів намагаються пояснювати зміни мінової вартості товарів та їх вартості в цілому співвідношенням попиту і пропозиції. Вони вважають, що коли попит на даний вид товару підвищується, а пропозиція залишається без зміни, то мінова вартість зростає. Якщо ж пропозиція перевищує попит, то мінова вартість зменшується. Звичайно, зміни мінової вартості під впливом коливань попиту і пропозиції мають місце. Але це свідчить лише про залежність коливань мінової вартості при припущенні, що попит і пропозиція дорівнюють одне одному. У даному разі коливання попиту і пропозиції перестають що-небудь пояснювати, і питання, чому за даний вид товарів дають саме стільки інших товарів, а не більше і не менше, залишається невирішеним. Необхідно знайти ту об’єктивну основу, що регулює не випадкові пропорції під впливом співвідношень попиту і пропозиції, а закономірні, типові пропорції обміну товарами.
Дана теорія була спробою пов’язати теорію
трудової вартості з реальною дійсністю,
з ціною і грошима, з ринковими відносинами.
У цьому — заслуга авторів теорії Г. Маклеода
і Дж. Стюарта (Великобританія) з позицій
розвитку загальної проблеми вартості.
Інша теорія — теорія витрат виробництва — підтверджувала, що у разі даного співвідношення попиту і пропозиції вартість товару визначається витратами виробництва. Основоположниками її виступили Р. Торренс, Дж. С. Мілль, Д. Мак-Куллох та ін. Ця теорія не суперечить трудовій теорії вартості. Вона розглядає останню як витрати виробництва з точки зору суспільства, або, за визначенням К. Маркса, як реальні витрати виробництва. З погляду суспільства витрати виробництва будь-якого товару зводяться до витрат утіленої праці, необхідної праці (вартості робочої сили) і додаткової праці (додаткової вартості). У цих витратах праці і полягають витрати суспільства на виробництво даного товару.
З теорією витрат виробництва безпосередньо межує теорія трьох факторів виробництва (автор — французький економіст Ж.-Б. Сей). Вона вказує на участь у процесі виробництва капіталу, праці і землі, оскільки кожний з цих чинників у міру своєї корисності і цінності робить внесок у створення вартості. Вади даної теорії полягають у тому, що вона ототожнює капітал із капіталістом, а землю — із землевласником. У цій теорії капітал варто розглядати не як категорію експлуатації, а як раніше створену вартість, як суспільну форму трудової вартості в умовах загального товарного виробництва. Власник цієї вартості має право на дохід так само, як і власник вартості робочої сили. За сучасних умов у процесі виробництва бере участь і четвертий чинник — підприємництво.
Найбільш популярною на Заході є теорія граничної корисності. Автори її — Г. Госсен (Німеччина), К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк (Австрія). Сутність даної теорії полягає в тому, що вартість товару залежить від важливості і необхідності тієї потреби, яку він задовольняє, за умов його граничної корисності. Згідно з цією концепцією, цінність (вартість) речі визначається тим значенням, що їй надає людина у своїй свідомості. Інакше кажучи, цінність речі зумовлюється корисністю її для тієї або іншої особи. У свідомості кожної людини, зазначають представники цієї школи, одні речі набувають більшого значення, інші — меншого. Ступінь потреби в різноманітних речах неоднаковий, і вони мають тому різну корисність і цінність. Але й різні екземпляри однієї і тієї ж речі теж мають неоднакову корисність. Цінність речі визначається, за положеннями цієї школи, значенням, що надається тому екземпляру, який задовольняє найменш напружену потребу з числа тих, що можуть бути задоволені при даному запасі цього блага, цієї речі. Корисність такої речі є найменшою, граничною (звідси і назва концепції — теорія граничної корисності).