Товар та його властивості. Споживча та мінова вартість товару

Харківський економіко - правовий університет

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Товар та його властивості. Споживча та мінова вартість товару

Роботу виконав:

студент групи 30-31

Щербан Євген Олександрович

шифр 009

2011 р.

ПЛАН

Вступ

              Осмислення сучасних економічних проблем через призму світо­вого досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і рин­кових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринко­вої трансформації економіки України.

Суспільство знає два основних типи організації економіки: на­туральне господарство і товарне господарство. Їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна. Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом тривалого часу, було нату­ральне господарство, за якого продукти праці як результат вироб­ництва використовувались для задоволення особистих потреб без­посередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці — роду, племені, патріархальної сім'ї, общини тощо як різновидів.

3 розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому гос­подарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархаль­ність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають по­требам обміну продукцією між виробниками, який все більше поши­рюється у зв'язку з зростанням продуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарних зв'язків в епоху піз­нього Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натураль­не господарство перестало бути пануючим типом суспільного ви­робництва, відбувся перехід до загального товарного господарства. На зміну натуральному господарству прийшли товарне вироб­ництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони функціонували разом.

Товарне виробництво  -  це  такий  тип  організації  економіки,  при  якому  продукти  праці  виробляються для продажу на ринок. Тому як найпростішім елементом товарного господарства є товар, то його я розгляну у даній курсовій роботі.[3,с58]

Товари в науковому розумінні це - економічні блага, незалежно від їхньої спроможності до пересування, незалежно від осіб, що пропонують їх для продажу, від їхньої матеріальності, незалежно від характеру їх як продукту праці, призначені для обміну. (К. Менгер. Основи політичної економії). [10,с.38]

З найдавніших часів люди полювали, рибалили, займалися землеробством і збором ягід і грибів, виробництвом яких - то пристосувань, що полегшують їхню працю і життя. Але деякі вміли робити - то краще, а що - то гірше. У зв'язку з цим доводилося змінювати свої товари на те, що їм необхідно в даний момент. І ось тут наші предки стикалися з поняттям вартість і величина вартості. Вони довго визначали, скільки сокир віддати взамін чотирьох куркам. З тих самих пір вартість відноситься до числа фундаментальних, наскрізних проблем економічної науки. На основі теорії вартості визначаються цілі та мотиви діяльності економічних суб'єктів, вибираються варіанти розподілу економічних ресурсів і доходів, функціонує процес ринкового обміну. Таким чином, теорія вартості - це фундамент, на якому будується теоретична конструкція економічного організму.

Отже, у своїй роботі я вирішив розглянути проблему вартості і все, що пов'язано з нею, а саме: товар і його властивості, двоїстий характер праці і, звичайно ж, закони та механізми формування величини вартості.

У структурі своїй роботі,  я намагався розглянуті товарне виробництво,поняття товару його вартість характер праці.

1.Товарне виробництво

              Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом тривалого часу, було нату­ральне господарство. В основному натуральну форму госпо­дарювання мали й великі маєтки традиційного типу.

1.1.           Натуральне господарство

Натуральне господарство характеризувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв'язків, роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним. Усі зв'язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в не матеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасника­ми створення благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо.

Проте по мірі розвитку виробничих сил , розподілу праці виникає обмін продуктами, які завдяки обміну перетворюються у товар. Натураль­не господарство перестало бути пануючим типом суспільного ви­робництва, відбувся перехід до загального товарного господарства. Однак це ще не означало повного зникнення натурального гос­подарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, що роз­виваються.  Деякі його прояви мають місце і в умовах розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство).  На зміну натуральному господарству прийшли товарне вироб­ництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони функціонували разом.

1.2.           Товарне виробництво

Товарне виробництво  -  це  такий  тип  організації  економіки,  при  якому  продукти  праці  виробляються для продажу на ринок. [3,с58]

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товар­ного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці. Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника. 3 економічною відособленістю товаровиробників нерозривно пов'язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну.

Товарне господарство виникає також через наявність супереч­ності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою час­тину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника. Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробниц­тва, товарне господарство характеризується постійним рухом упе­ред.

Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу — бартерне господарство, вищу — грошове госпо­дарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обмі­няти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар — гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній — на гроші. В господарстві, засновано­му на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру. Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами; виз­нання суспільного характеру праці через ринок; здійснення еконо­мічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-про­дажу; виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкурен­ція. Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існу­ванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділя­ється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та го­това продукція

              Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виник­нення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть пере­творилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої краї­ни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинив­шись до економічної системи, якій не властивий такий тип вироб­ництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальни­ми катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними. В товарному виробництві супереч­ністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу сус­пільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між кон­кретною та абстрактною працею. Суперечності, втілені в товарі, — це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення супереч­ностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва. Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою є задоволення потреб лю­дини — споживання. Суперечності, втілені в товарі, розв'язуються тоді, коли товаро­виробник його реалізує. Отже, споживча вартість перетворюється в свою протилежність — грошову форму. Цим самим праця, витраче­на товаровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність бла­га "товару" визначає споживач.

Перетворення споживчої вартості в свою протилежність — вар­тість здійснюється в процесі реалізації товарів на ринку через по­середництво ціни — грошового вираження вартості, втіленої в то­варі "праця". Власне через грошову форму розв'язуються супереч­ності товару. Ціна, за якою реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільне необхідних витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виробляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер, різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень сус­пільне необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто ви­трат, які вважаються суспільне нормальними (типовими, пересіч­ними) умовами виробництва, за яких створюється основна маса даного виду товару. Це є законом товарного виробництва, відомим як закон вартості. Перетворення споживчої вартості товару на мінову вартість, перетворе­ну форму її — ціну зумовлює відповідні, обов'язкові вимоги до товаровиробника. Рушійні сили розвитку, внутрішньо властиві товарному вироб­ництву, визрівали протягом тисячоліть. Продуктом розвитку супе­речностей товару є грошова форма вираження суспільне необхід­них витрат праці. Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно вияви­лися в період великого машинного виробництва, коли створювала­ся матеріально-технічна основа виробничого підприємницького господарювання капіталу. Товарне виробництво набувало загаль­ного характеру.

2.         Товар та його властивості.

Якщо звернути увагу на навколишній світ всяких благ і. зокрема, на світ речей. То неважко згадатися. Що всі вони є результатом того чи іншого виду трудової діяльності, тобто продуктами праці, товарами.

              Існує кілька визначень слова товар. Товар – складна соціально-економічна категорія; зовнішній предмет, річ, яка, завдяки її властивостям,задовольняє  будь-які людські потреби.

Товар – благо (продукція, послуги), яке задовольняє потреби людини і призначено для обміну, для реалізації на ринку. [3,с.45]

Товар – це продукт праці, що задовольняє якусь людську потребу через обмін, ринок.

Товар – це специфічне економічне благо, вироблене для обміну.

Товар – це результат взаємодії людини із засобами виробництва (особистісних та речових факторів виробництва), який отримує матеріальну або нематеріальну форму і котрий задовольняє ту чи іншу потребу.

Ось ще одно визначення товару, яке дав К.Маркс у своїй роботі «Капітал» : «багатство товариств в яких панує капіталістичний спосіб  виробництва. Є величезним скупченням товарів, а окремий товар – його елементарною формою. Товар є зовнішній предмет(річ), яка задовольняє будь-які людські потреби, в силу її властивостей». [9]

2.1. Властивості товару.

Отже, К.Маркс розглядає товар як зовнішній предмет, річ здатну задовольняти ту чи іншу потребу людини, обмінюватися у певних кількісних пропорціях на інші речі. У «Капіталі» Маркс виділяє властивості товару.

В основі першої властивості товару лежить його корисність або цінність. Без цієї властивості всяке пересування речі від одних осіб до інших виявляється безглуздим. Покупець, купуючи на ринку товар, оцінює його корисний ефект, а не втрати праці на його виробництво. Цінність корисного ефекту багато в чому  суб’єктивна, а звідси ні як не може бути властивістю, об’єктивно властивістю речам. Цінність має лише те, що цінне в очах покупця. Людьми цінуються всі які матеріальні і духовні блага  не в результаті того що на їхнє виробництво втрачена суспільно необхідна праця, а тому що ці блага мають корисність. Ми вже говорили, про те, що висока ціна квитка на концерт естрадної співачки визначається аж ніяк не втратами «якогось» суспільно необхідної праці, а тим корисним ефектом, який отримує (або очікує отримати) споживач. Але кожному товару різні люді дають різну оцінку корисності. Суб’єктивна оцінка корисності залежить від двох факторів: від наявного запасу даного блага і від ступеня насичення потреби в ньому. У мірі задоволення потреби «ступінь насичення» росте, а величина конкурентної корисності падає. Виробнику ( продавцю) потрібно одне, споживачеві (покупцеві) інше. Виробником рухає думка, висловлена А.Смітом: включаючись в суспільне виробництво, він (продавець) переслідує тільки свою особисту вигоду. Але він отримає цю вигоду тільки в тому випадку, якщо на продукцію його праці найдеться покупець (цінитель корисних властивостей  його товару). Як видно з цього вислову цінність блага також двоїста: виробник (продавець) вимірює його витратами виробництва (витраченою живою і минулою працею), споживач (покупець) – ступенем корисності. Два початку цінності блага не протистоять один одному, а співіснують, взаємодоповнюють один одного. Отже, здатність товару задовольняти ту чи іншу потребу людини, бути корисним (цінним),складає його споживчу вартість. [6,с.58]

Друга цінність товару полягає в його здатності обмінюватися на інші корисні речі. Що лежить в основі прирівнювання одного товару до іншого? Тут підхід різний. Але на початку про самий товар. Під благом взагалі прийнято вважати здатність предметів задовольняти потреби людини. Прихильники неокласичного напряму в економічній теорії розмежовують блага на економічні та неекономічні. До останніх відносять те, що є в необмеженій кількості і доступно для кожної людини поза всяким обміном. Неокласична школа підкреслює, що товар – це економічне благо, призначене для обміну, але в цьому визначенні відсутня вказівка на те, що товар є продукт праці. Прихильники трудової теорії вартості, починаючи з А.Сміта, вважали, що товари у певних кількостях прирівнюються один до одного тому, що вони мають спільну основу – працю. При цьому необхідною умовою обміну є розходження споживчих вартостей товарів. У сучасній економічній теорії прийнято іншій підхід, що веде свій початок з робіт представників теорії граничної корисності: К. Менгера, Е. Бем-Баверка, Ф.Врізера. Вони висловлювали думку, що не трудова вартість лежить в основі обміну, а корисність. Здатність товару до обміну в певних кількісних пропорціях є мінова вартість. 

2.2. Споживча вартість товару

Споживча вартість товару — це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття — по­требу в одязі; верстат, нафто -, газопровід, виробничі споруди то­що — потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва. Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживчих вартостей.

Cспоживча вартість повинна:

         1.бути створена працею;
         2. задовольняти потреби не її творця, а інших людей;
          3. обмінюватися на інший товар (механізм купівлі-продажу), тобто товар повинен мати здатність обмінюватися на інші товари.

Продукт праці отримує суспільне визнання у результаті задоволення потреби суспільства чи то у своїй натурально-речової, чи то в опосередкованій формі, коли його визнання здійснюється через обмін. В останньому випадку продукт праці набуває форми товару. Громадська форма споживчої вартості означає, що куплений товар необхідний суспільству. Звідси можна зробити висновок, що грошова споживна вартість являє собою суспільну значимість блага або цінність його для суспільства. Благо може володіти природною властивістю - задовольнити ту чи іншу потрібність, але суспільство може не купити його. Отже, воно не має цінність для суспільства, тоді як за натурально - речовій формі благо володіє природною споживчої вартості. Наприклад: є ручка, придатна для письма. Отже, вона має природну властивість задовольняти потребу в листі, тобто являється споживною вартістю. Але дану ручку ніхто не бажає купувати. А це означає, що вона не володіє цінністю, значимістю для суспільства. Її природна споживна вартість не трансформувалася в суспільну споживчу вартість. Тому, і річ, і витрати на її виробництво виявилися непотрібними суспільству.

Таким чином, суспільна споживча вартість - це також споживча вартість, яка:

1.володіє корисністю, тобто створена не для власного споживання, а для обміну на ринку;

2. створена в кількостях і структурі відповідної суспільної потреби або, у всякому разі, не перевищує її. .[4,с.58]

Так само слід додати, що суспільна споживча вартість є споживною вартістю не тільки окремих речей, а всієї маси речей даного роду, призначених для продажу в зіставленні з потребою їх в суспільстві.
Як товар має споживчу вартість, так і продукт має споживчі властивості. Ці два поняття нерозривно пов'язані між собою, тому що споживчі властивості є носіями споживчої вартості.

 Є ще одна особливість, яку слід згадати: з плином часу і під впливом різноманітних обставин споживчі властивості не змінюються, а споживча вартість може змінитися. Отже, споживчі властивості поділяють на кілька категорій:

• Соціальні;

• Функціональні;

• Ергономічні;

• Надійності;

• Естетичні;

• Безпеки.
Так функціональні властивості характеризують корисність товару, тобто здатність виробу виконувати свої функції. Соціальні властивості характеризують придатність, значимість продукту для суспіль-ства. Ергономічні властивості характеризують гігієнічність, зручність і комфорт експлуатації виробу в системі "людина - виріб - середовище". Властивості надійності показують здатність виробу відповідати нормам надійності і безпеки, прийнятим у суспільстві. Як видно з визначення властивості надійності і безпеки перегукуються між собою. Естетичні властивості - здатність продукту відповідати нормам пристойності, в якій - то мірі якості, що використовуються в даній сфері.

Вартість - це форма і кількісна міра економічних відносин між людьми з приводу виробництва різних речей для обміну і присвоєння їх через еквівалентно відплатний обмін; відношення між людьми з приводу речей (виробниче відношення); форма функціонування суспільного характеру виробництва в умовах суспільного поділу праці та економічне відокремлення виробничо-господарських осередків відносинами власності. 

Вартість буває індивідуальна і суспільна. Індивідуальна - це вартість товару кожного окремо взятого виробника. Візьмемо кілька товаровиробників, які випускають одні й ті ж товари, наприклад, диски. Цілком очевидно, що, кожен, припустимо, з п'яти робітників, займаючись виробництвом дисків, буде витрачати на їх виготовлення різна кількість годин робочого часу. Отже, в дисках будуть міститися різні витрати праці, а тому вони повинні мати різну вартість. Витрати праці кожного окремого виробника на випуск того чи іншого товару утворюють його індивідуальну вартість. Проте кожен робочий виходить зі своїм диском на ринок, на якому при однаковій якості дисків буде встановлена єдина ціна, за якою вони будуть продаватися.

Суспільна вартість проявляється на ринку. Іншими словами, суспільна вартість - це індивідуальна вартість, визнана на ринку. Суспільна вартість складається стихійно, під впливом прагнення кожного учасника обміну до максимального задоволення своїх потреб. Існує особливість, яка полягає в тому, що при наявності великої кількості учасників обміну ціна, при якій може відбудуться обмін, виявляється укладеної в більш вузькі межі, ніж при ізольованому обміні між двома індивідами, у зв'язку з цим суб'єктивні цінності зводяться до єдиної суспільної.

Процес утворення ринкової вартості товару зображений на умовному прикладі в таблиці 1, в якій представлені три групи товаровиробників, для яких характерні різні умови виробництва, а отже, і витрати на виготовлення одиниці продукції. Показаний процес формування громадської ринкової вартості товару, відповідно до якої реалізують свою продукцію товаровиробники всіх груп, зіставляючи її зі своїми індивідуальними вартостями.

Талиця1. Формування суспільної вартості товару

Споживча вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язані з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у ціло­му. Так, корисність заліза стала відомою лише тоді, коли люди на­вчилися виплавляти його з руди і виготовляти з нього знаряддя і предмети праці. Науково-технічний прогрес, запровадження у виробництво досягнень науки і техніки розкривають все нові мож­ливості та способи використання природних і штучних матеріалів, їх нові корисні властивості. Проте загальна економічна теорія вив­чає лише роль споживчої вартості в системі суспільних відносин, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і спожи­вання.

Сучасний світ споживчих вартостей надзвичайно різноманітний. Його основу становлять товари особистого і виробничого спожи­вання. Крім того, існує ринок ремісничих товарів. Переважну їх частину становлять вироби ручної чи частково індустріальної праці. Особливим є ринок раритетів (рідкостей). Це, з одного боку, уні­кальні наукові відкриття та конструкторські розробки, а з друго­го — шедеври мистецтва. Товари такого ринку збагачують вироб­ництво культурними і естетичними цінностями та традиціями. Все більшого значення серед сукупності споживчих вартостей набувають різні види сучасного транспорту, енергії, інформації, комп'ютер­ного забезпечення, доставки енергоносіїв тощо.

2.3. Вартість  та мінова вартість

              Вартість, на відміну від споживчої вартості, не лежить на по­верхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості това­ру є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживчі вар­тості обмінюються на інші. Це співвідношення постійно змінюєть­ся залежно від місця й часу, що створює враження випадковості, відсутності внутрішньої стійкої основи мінової вартості. Насправді ж, як би не відрізнялись мінові вартості одного й того самого това­ру, вони завжди мають щось загальне.

Один товар має безліч мінових вартостей або форм вартості.
Два полюси виразу вартості: відносна форма вартості та еквівалентна форма.

     Відносна форма вартості та еквівалентна форма - це співвідносні, взаємно один одного обумовлюють, нероздільні моменти, але в той же час один одного виключають або протилежні крайнощі, тобто полюси одного і того вираження вартості, вони завжди розподіляються між різними товарами, які вираженням вартості ставляться у відношенні один до одного.

Зміст відносної форми вартості

              Людська робоча сила в текучому стані, або людська праця, утворює вартість, але сам праця не є вартість. Вартістю він стає в застиглому стані, в предметній формі.
Кількісна визначеність відносної форми вартості
          Відносна вартість товару може змінюватися, незважаючи на те, що вартість його залишається постійною. Його відносна вартість може залишатися постійною, незважаючи на те, що вартість змінюється, і, нарешті, одночасні зміни величини вартості і відносного вираження цієї величини вартості не завжди цілком збігаються.