Товарно-грошові відносини та ринок

 

Міністерство  фінансів України

Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі

Донецька  філія

 

Кафедра економіки  та права

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

за темою  «Товарно-грошові відносини та ринок»

 

 

 

 

Студентки Крюк К. С.

Курс ІІ група 9ФК-08-6

Керівник Деревянко Г.І.

 

 

 

 

Донецьк – 2010

 

ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………………4

1. Товарна  форма організації суспільного виробництва та її розвиток за сучасних умов………………………………………………………………..6

2. Економічні закони товарного господарства як основа його ринкової     організації……………………………………………………………………18

3. Ринок як  форма організації товарно-грошових  відносин……………...23

Висновки……………………………………………………………………………..30

Список використаної літератури…………………….……………………………..32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

      Функціонування економічної системи  товарного господарства ( виробництва  ) потребує адекватної форми організації.  Нею є ринок. Це означає,  що товарне господарство і  ринок – органічно взаємопов’язані,  але тотожні соціально-економічні  явища ( відповідно категорії  ). Якщо сутністю товарного господарства  є речовий спосіб зв’язку ( відносин ) між людьми у процесі  виробництва, розподілу, обміну  і споживання благ як товарів,  то сутністю ринку – форма організаційних відносин. Органічна сутність товарного господарства і ринку полягає у тому, що саме економічні закони , притаманні товарному господарству,є основою його ринкової організації. Під цим кутом зору слід розглядати сутність ринку, його структуру, механізму функціонування, конкуренцію, монополію ціноутворення в різних моделях ринку, функціонування суб’єктів господарської діяльності на рівні мікроекономіки ( підприємств, фірм ). Особливості процесу трансформації економіки України на засадах ринку ґрунтуються на сутнісних ознаках ринкової системи та конкретних умовах переходу до ринку, існуючих можливостях застосування загальних принципів ринкової організації до національних умов функціонування  господарського механізму. Не менш важливим є з’ясування характеру існування ринкової системи, її основних принципів, законів, інструментів, що об’єктивно приводять до відокремлення переваг і недоліків як ринкової системи в цілому, так і її організаційно-економічного втілення в Україні.

     Метою курсової роботи є ознайомитися з товарно-горошовими відносинами та ринком.

     Завдання роботи:

- прослідкувати за розвитком товарної форми організації суспільного виробництва

- вивчити  економічні закони товарного господарства як основи його ринкової організації

- проаналізувати ринок як форму організації товарно-грошових відносин.

Робота складається  з вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 Товарна форма організації суспільного виробництва та її розвиток за сучасних умов

 

 

 

     Історично першим виникло натуральне  виробництво. Натуральне виробництво  – виробництво благ безпосередньо  для задоволення власних особистих  і виробничих потреб виробників, їх споживання в господарстві. [ 12, с. 118 ]

     У первіснообщинному ладі впродовж  майже трьох мільйонів років  єдиною формою суспільного виробництва  було натуральне виробництво.  У процесі розпаду цього ладу  виникає товарне виробництво,  але натуральна форма залишається  панівною ще впродовж майже  шести тисячоліть, поєднуючись із  товарною формою.

Матеріальною  основою виникнення товарних відносин, їх речовим вмістом є суспільний поділ праці, що відбувається під  дією закону економії часу і зумовлює підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продуктів.

     Суспільний поділ праці – спеціалізація,  стійке закріплення виробників  за виготовленням певних продуктів  або за певними видами діяльності  чи виробничими операціями. [ 12, с. 122 ]

     Суспільний поділ праці й обмін  продуктами – два взаємозумовлених  процеси. Але сам суспільний  поділ праці не породжує товарних  відносин.

     Чинником виникнення  та розвитку  суспільного поділу праці є  закон економії праці. Закон  економії праці (робочого часу) – суттєвий (внутрішній), стійкий  обернено пропорційний причинно-наслідковий  зв’язок між величиною робочого часу як міри витрат праці та її результатом. [ 12, с. 122 ]

     З погляду суспільної форми  виникнення товарних відносин  зумовлене соціально-економічною  відокремленістю виробників, яка  під час розпаду первісного  ладу є формою приватної власності  на засоби виробництва. Внаслідок  цього обмін діяльністю і продуктами  праці перетворився на товарний  обмін. Економічна відокремленість  виявляється передусім у тому,що  працівники самі привласнюють  результати своєї праці. Характер відокремленості (повна або часткова) залежність від панівного типу власності.

     З погляду суспільної форми  відокремленість виробників зумовлена  їхнім прагненням привласнити  результати своєї праці (за  умов простого товарного виробництва)  і чужої праці (в експлуататорських  формаціях, насамперед за капіталізму).

     У сучасних умовах формами  вияву економічної відокремленості  товаровиробників є: 1) самостійне  встановлення обсягів виробництва,  цін, розподілу отриманих прибутків  тощо; 2) незалежність в управлінні  виробництвом і збутом продукції; 3) самостійність у виборі постачальників  сировини, електроенергії, комплектуючих  виробів, відповідальність за  виконання контрактів, договорів; 4) самофінансування. економічний ризик,  самоокупність тощо. [ 8, с. 86 ]

     Товарне виробництво – така  організація суспільного господарства, коли окремі продукти виготовляють  відокремлені виробники, і для  задоволення суспільних потреб  необхідні купівля-продаж цих  продуктів, що стають товарами  на ринку. [ 8, с. 86 ]

     Є дві основні форми товарного  виробництва: проста і розвинена.

     Проста форма товарного виробництва  існує за умов рабовласницького  і феодального способів виробництва,  розвинена – при капіталізмі.  Остання отримала назву капіталістичного  товарного виробництва. 

     Просте товарне виробництво характеризується  поєднанням безпосередніх виробників  із засобами виробництва, капіталістичне  – їх антагонізмом. Просте товарне  виробництво базується на власній  праці, капіталістичне - на експлуатації  чужої праці. Продукт праці  в простому товарному виробництві  належить товаровиробникові, у  капіталістичному належить власникові  засобів виробництва, тобто капіталістові.  Просте товарне виробництво є  дрібним, розпорошеним, у ньому  не існує одиничного поділу  праці, а кінцева мета –  задоволення особистих потреб  товаровиробника. Капіталістичне  товарне виробництво передбачає  суспільну працю багатьох найманих  працівників, розвинений одиничний  поділ праці. Його мета –  отримання прибутку капіталістом.

     Таким чином зі сказаного випливає, що:

     Просте товарне виробництво –  це виробництво товарів, яке  здійснюється власником засобів  виробництва на основі своєї  праці. [ 12, с. 125 ] Або це, здебільшого, процес виробництва продукції для обміну відокремленими дрібними товаровиробниками (селянами і ремісниками), які не використовують найманої праці. [ 8, с. 86 ]

     Капіталістичне товарне виробництво  – це виробництво товарів,  яке здійснюється на основі  найманої праці. [ 12, с. 125 ]

     Капіталістичне товарне виробництво  означає процес виробництва продукції  на малих, середніх та крупних  капіталістичних підприємствах  для обміну з метою отримання  прибутку та його використання  для розширення виробництва і  для споживання. Основною відмінністю  простого і капіталістичного  виробництва є те, що останнє  з погляду відносин обміну  означає перетворення на товар  робочої сили. Отже, не лише продукти  праці та засоби виробництва  набувають товарної форми, але  й робоча сила є окремий  товар.[ 8, с. 86 ]     

     Основною категорією для товарного  виробництва є товар. 

     Товар – суспільна форма продукту  праці, що завдяки своїм корисним  властивостям задовольняє потреби  людей, вироблений для обміну  на основі суспільно необхідних витрат. [ 8, с. 89 ]

     Товар має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві споживча вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне так і нематеріальне благо, в тому числі й послуги.[ 10, с. 127 ]

     Споживча вартість товару -  це  його здатність задовольняти  потреби людини. Наприклад хліб, м’ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття – потребу в одязі; верстат, нафто-, газопровід, виробничі споруди то що – потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва. [ 10, с. 128 ]

     Формою прояву вартості є мінова  вартість. Мінова вартість – властивість  товару обмінюватись, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. [ 9, с. 134 ]

     Водночас глибиною внутрішньою  сутністю товару або сутністю  товару або сутністю товару другого порядку є єдність і взаємодія конкретної й абстрактної праці, що лежать в основі відповідно споживчої вартості і вартості.

     Конкретна праця має певну  мету, характер операцій, предмет,  засоби і результати. Конкретна  праця – суспільна праця, що  витрачається в особливо доцільній  формі з використанням певних  засобів і предметів праці,  характеризується метою і створює  специфічну споживчу вартість. [ 8, с. 89]

Абстрактна  праця є суспільною формою витрат фізичних та розумових сил людини, загальною економічною категорією товарного виробництва. В абстрактній  праці мають значення витрати  людської робочої сили з фізіологічного погляду, витрати людської енергії (мозку, нервів).

     Наявність у конкретній та  абстрактній праці й кількісної, і якісної сторін зумовлена  їх органічною єдністю в товарі, взаємопроникненням протилежностей. Тому конкретна праця не лише  переносить вартість засобів  виробництва на новостворений  продукт, а й формує певну  частину вартості.

     Минули часи обмеженості продуктового  асортименту, визначеності та  стабільності цін, планових обсягів  виробництва товарів. На даний  момент ринок товарів і послуг  бездефіцитний. Широкий вибір  товарів зумовлює конкуренцію  та боротьбу товаровиробників  за споживача.

     Кожне підприємство постійно  шукає відповідь на питання:  Що виробляти? Як виробляти?  В яких обсягах виробляти? Питання  ефективного формування товарної  політики є актуальним, оскільки  саме товар є результатом діяльності  підприємства, джерелом його прибутків,  основою подальшого функціонування  та розвитку. [ 2, с. 138 ]

     На сьогодні в умовах жорсткої  конкуренції саме властивості  і характеристики товару визначають  напрям ринкової і всієї виробничої  політики підприємства. Всі заходи, пов’язані з товаром, тобто його створення, виробництво й удосконалення, реалізація на ринках, сервісне і передпродажне обслуговування, розробка рекламних заходів, а також зняття товару з виробництва, займають центральне місце в усій діяльності товаровиробника і є складовими його товарної політики.

     На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад, вдале полювання, рибалка) з'являлись деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Так з'явилася проста, випадкова, або одинична, форма вартості:

     х товару А = у товару В. [ 7, с. 57 ]

     ( Наприклад,  2 вівці  = 1 теляти )

     Отже, проста, випадкова, або одинична, форма вартості - це така форма, за якої одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає інший один товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості.

     Еквівалентна форма вартості  має три особливості.

     Перша особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що споживна вартість товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність — вартість. Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена в товарі-еквіваленті, виражає свою протилежність — абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару. Аналогічно й споживна вартість товару-еквівалента хоч і створена конкретною працею, але віддзеркалює абстрактну працю. Третя особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що приватна праця виробника, який створив товар-еквівалент, і є її прямою протилежністю — безпосередньо суспільною працею. В цьому випадку, як і в перших двох, конкретна властивість товару-еквівалента відбиває свою протилежність.

     Отже, аналіз простої форми вартості свідчить про те, що вартість не може бути виражена безпосередньо в робочому часі. Вона може бути виражена тільки опосередковано, через вартість іншого товару. В самому факті прирівняння  у певній міновій пропорції двох різнорідних товарів розкривається їх спільність.

     Розвиток суспільного  поділу праці, зокрема виділення  скотарства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, випадкової, або одиничної, форми вартості до повної, або розгорнутої, її можна виразити так:

     z товару А = u товару В, або =  v товару C, або =  w товару D,

або = x товару Е, та тому подібне. [ 7, с. 72 ]

     ( Наприклад, 2 тони зерна  = 1 свині, 50 кг овочів = 1 бочку меду … )

    Отже, на відміну від  простої форми вартості при  розгорнутій її формі еквівалентами в обміні є численні товари, а мінові пропорції мають регулярний характер.

    Повна, або розгорнута, форма вартості — це така  форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що знаходяться в еквівалентній формі вартості. [ 10, с. 125 ]

     Але така форма вартості має  суттєві недоліки, які взагалі  властиві міновому господарству  як специфічній історичній формі   догрошового обміну та створюють  труднощі у відносинах товаровиробників.  До них відносять незавершеність  відносної вартості, через яку  кількість товарів-еквівалентів  з розвитком обміну могла нескінченно  зростати та різнорідність характерів таких елементів ( наприклад, вартість масла виражається і в зерні, і в овочах, і в вовні ) . Це ускладнювало мінові пропорції товарів і орієнтацію товаровиробників в їх господарській діяльності. Також неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів в наслідок невідповідності попиту і пропозиції на конкретному ринку або інтересів товаровиробників та зумовленість пропорцій обміну значною мірою споживчими властивостями товарів ( можна обміняти товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика, четверть сокири тощо внаслідок відсутності в останніх довільної подільності ) .

     Отже, повна, або розгорнута, форма вартості не розв'язує  суперечності між споживною вартістю і вартістю, між конкретною і абстрактною працею, що міститься в товарі, їх розв'язує (але не усуває) подальший розвиток товарного виробництва і обміну, під час якого відбувається перехід від розгорнутої форми обміну до загальної. Відповідно відбувається перехід від повної, або розгорнутої, форми вартості до загальної.

     Поступово із загальної  маси товарів стихійно виділялись  такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших — хліб (зерно), в третіх — хутро тощо. У одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в один і той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загального еквівалента. Це свідчило про перехід до загальної форми вартості, яка може бути представлена так:

      х товару А, у товару В, z товару С, q товару D... = n товару Е. [ 10, с. 140 ]

     ( Наприклад, 1 тонну піску, 1 тонну каміння, 3 літри  води = 10 тонн вовни )

     Отже,   загальна форма вартості  —  це така форма, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що знаходиться в еквівалентній формі вартості.

     Загальна форма вартості відрізняється від повної тим, що при ній замість численних еквівалентів з'являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а його обмінюють на потрібні їм товари.

     Врешті-решт, у процесі  історичної еволюції товарного  виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну і відповідно — від загальної форми вартості до грошової.

     Слово "монета" вперше з'явилось як титул богині  Юнони в 279 р. до н. е. В Римі при її храмі (Юнони — Монети) карбувалися гроші. Протягом багатьох століть функцію загального еквівалента відігравало срібло, яке поступилося місцем золоту. Довгий час у різних країнах використовували обидва благородні метали. При цьому між ними існувало суворо визначене кількісне співвідношення.

     Врешті-решт, саме золото  стало виконувати роль грошей. Це пояснюється тим, що завдяки своїм природним властивостям (однорідність, подільність, компактність, транспортабельність, добре зберігається) воно придатніше для виконання суспільної функції загального еквівалента. Золото — товар, але як гроші — незвичайний. Монопольне виконання золотом ролі загального еквівалента означає, що його споживча вартість є безпосереднім втіленням вартості всіх товарів; затрачена на його виробництво конкретна праця є безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця — безпосереднім втіленням суспільної праці. [ 10, с. 141 ]   

     Відповідно до рішень Міжнародного  валютного фонду з 1 квітня  1978 р. золото вилучено з грошового обігу і скасовано ґрунтування на ньому офіційної ціни валют. Проте золото продовжує залишатись особливим товаром, який легко конвертується в будь-яку валюту. За останню чверть століття (1971 —1995 рр.) світові ціни на зливкове золото зросли на вільних ринках більш як у 10 разів. Це підняло прибутковість існуючих золоторозробок та дало змогу поновити розробки, раніше не рентабельні. В результаті різко зріс видобуток золота у світі. [ 10, с. 141 ]

     Економічна категорія « гроші  » посідає в політичній економії  одне з чільних місць. Як  породження товарного виробництва  і обміну, гроші відіграють особливу  роль загального еквівалента,  виступають втіленням суспільного  багатства. Особливо посилюється  роль грошей в умовах удосконалення  та все більшого поширення  сучасної ринкової організації  суспільного виробництва як форми  товарного господарства.

     З розвитком виробництва і обігу товарів, ринкового господарства в цілому відбувалися як кількісні, так і якісні зміни у функціонуванні грошей, що привело нині до демонетизації золота. Щоб осягнути сутність сучасних грошових систем, зміни у грошовому обігу і в самих грошах при демонетизації золота, слід розкрити підвалини цього процесу через розгляд функцій грошей як загального еквівалента.

     У розвинутому  товарному господарстві гроші  у вигляді золота як загальний еквівалент виконували п'ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження, засобу платежу і світових грошей.

     Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не гроші роблять товари сумірними, а втілена в них абстрактна, суспільно необхідна праця. Тому їх вартість може вимірюватись особливим товаром — грошима, що, як конкретна форма втілення абстрактної праці, самі мають вартість і можуть бути мірою вартості.

     Процес товарного обігу, опосередкованого грошима, можна зобразити формулою Т—Г—Т, де Т — товар, Г — гроші. Цей процес включає два протилежних акти — продаж товару за гроші ( Т – Г ) і купівлю товару на гроші ( Г – Т ), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу. [ 10, с. 143 ]

     Наступна  функція грошей  - це гроші як  засіб обігу. Для її реалізації  функції потрібні реальні ( наявні ) гроші : золото, монети, паперові  гроші, які б могли бути посередниками  в обміні товарів, тобто під  час перетворення товару на  гроші і грошей на товар,  що виражається формулою Т  – Г – Т . [  12, с. 154 ] Саме в цьому процесі було запроваджено монетну форму грошей. Вона полягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, немовби повноцінні. Враховуючи це, в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, "псувати" монети, тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з'явились паперові гроші.

     Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній "плоті". Специфіка грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що це гроші, по-перше, реальні і, по-друге, повноцінні, тобто такі, які мають власну вартість. Їх нагромаджують як резерв багатств, завдяки чому регулюють грошовий обіг. Придатними для цього є реальні гроші ( монети, золото і срібні зливки та вироби з них ) . Як засоби нагромадження використовують також національні та міжнародні вільно конвертовані валюти. А в період відносної стабільності – і національні, частково внутрішньо конвертовані валюти.

     Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ.

     З виникненням кредитних  відносин між товаровиробниками  гроші стали засобом сплати  боргових забов’язань, тобто почали виконувати функцію засобу платежу. Ця функція грошей тісно пов’язана з функцією грошей як засобу платежу.  В товарообороті, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу.

     Кредитні гроші – це форми  грошей, які випускає банк, забезпечуючи  їх своїми активами. [ 12, с. 154 ] Такими формами є банкноти, векселі, чеки, грошові знаки. 

     Кредитні гроші виникають з функції грошей як засобу платежу. Коли власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов'язанням покупця сплатити його, а  вимагає боргову розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка с попередником векселя, так само як останній с безпосереднім попередником кредитних грошей.

     Вексель — це боргове зобов'язання, складене за певними правилами. Вперше векселі з'явились в Італії в середні віки. Спочатку їх використовували для пересилання грошей, потім вони почали проникати в сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу і загального грошового зобов'язання.[ 10, с. 145 ]

     Банкноти  випущені в обіг центральним  банком і забезпечені його  активами і масою товарів країни  банківські білети ( грошові знаки  ), тобто векселі, випущені банком  під наявні в нього векселі  комерційних банків.

     Чек –  це цінний папір певного зразка  з наказом власника рахунка  ( чекодавця ) виплатити в кредитній  установі пред’явникові чека зазначену в ньому суму. [ 12, с. 155 ]

     Грошові  знаки. Ними є паперові та  інші символи вартості, що замінили  повноцінні золоті монети, які  держави запроваджують в обіг, встановлюючи обов’язковий для усіх установ, організацій і осіб курс.

     Функція світових  грошей. Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості — золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото. Нині витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Але в цій функції гроші постають як засіб опосередкування світових торгівельних, кредитних та платіжних відносин між державами та господарюючими суб’єктами.

     Таким чином гроші  у всіх своїх функціях постають  як посередник товарно-грошових  відносин.

     За сучасних умов  еволюцію товару у розвинених  країнах можна розглянути на  прикладі виробництва сучасного  автомобіля, який нині став звичайним  товаром. США, наприклад, щороку виробляють до 17 млн, Японія — до 15 млн автомобілів. Сучасний автомобіль складається у середньому з 15 тис. деталей ( у тому числі майже 1500 основних ), виробництвом яких зайняті як гігантські компанії, так і величезна кількість дрібних підприємств-постачальників. Американський літак "Боїнг-748" складається з 4,5 млн різноманітних частин, які виробляють 16 тис. компаній. За цих умов суперечність між абстрактною працею, що створює вартість, і конкретною працею, що виробляє споживчу вартість, набуває нової, складнішої форми.

     У створенні споживчої вартості автомобіля беруть участь декілька тисяч видів конкретної праці. Гігантська концентрація виробництва, зростання рівня усуспільнення праці зумовлюють те, що конкретна праця все менше виявляється як приватна праця незалежного, економічно відокремленого товаровиробника. У наймогутнішої американської монополії, що виробляє автомобілі, "Дженерал моторз" — на початку 90-х років налічувалося майже 40 тис. постачальників, а частка закупівель у сумі обігу становила приблизно 48 %. У японських компаніях "Тойота" і "Ніссан" питома вага деталей та матеріалів, що закуповуються, становить понад 70 %. [ 11, с. 140 ] За цих умов зведення конкретних видів праці до абстрактної праці, а споживчої вартості до вартості, визначення конкретної праці як суспільної відбувається через систему замовлень, контрактів, субпідрядів. "Дженерал моторз" встановлює з постачальниками тривалі виробничі зв'язки і перетворення окремої деталі, вузла автомобіля на товар відбувається не звичайним шляхом повної та вільної конкуренції на ринку, а планується заздалегідь, набуває форми договору. Головна фірма жорстко контролює витрати виробництва у своїх відділеннях-постачальниках, вводить для них обмежений комерційний розрахунок, постійно орієнтується при цьому на зовнішніх постачальників. Це означає підрив товарного виробництва за сучасних умов.