Трансакційні витрати, їх види та шляхи скорочення. 2

Зміст

Вступ

Розділ І. Сутність трансакційних  витрат

1.1 Ідейно-теоретичні основи  інституціоналізму та етапи його  розвитку. Неоінституціоналізм

1.2 Поняття трансакційних  витрат. Проблема вимірювання та  мінімізації трансакційних витрат

Розділ ІІ. Види трансакційних  витрат

2.1 Загальна класифікація  трансакційних витрат

2.2 Класифікація трансакційних  витрат стосовно контрактного  процесу

2.3 Класифікація трансакційних  витрат за К. Менаром

Розділ ІІІ. Економічна теорія прав власності. Теорема Коуза

Розділ V. Проблеми формування і оцінки трансакційних витрат у  підприємницькому секторі України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Центральним розділом мікроекономічної теорії можна вважати теорію фірми, що збагатила економічну науку концепцією трансакційних витрат. Використання саме цієї концепції для дослідження  економічних процесів у наш час  є дуже плідним. Адже саме можливість зниження трансакційних витрат робить ефективною заміну ринкового обміну внутрішньою організацією, чим і  пояснюється існування фірм.

Актуальність роботи. Проблема трансакційних витрат вперше була поставлена Р. Коузом у 30-х рр. ХХ ст. У подальшому розробкою питань, пов'язаних з проблемою  трансакційних витрат займалися  К. Ерроу, Д. Норт, Г. Саймон, О. Вільямсон, М. Чампі. Цій темі приділяють увагу  також російські й українські економісти - А. Задоя, С. Малахов, С. Меньшиков, Ю. Петруня, В. Шастістко. Разом з  тим деякі аспекти теорії трансакційних  витрат ще недостатньо досліджені. По-перше, існує невизначеність походження цих витрат. По-друге, немає жодних вдалих спроб побудувати загальну модель трансакційної поведінки, що обмежує  прикладне значення теорії лише порівняльним аналізом економічних організацій. По-третє, коло застосування концепції  трансакційних витрат найчастіше обмежується  підприємствами і окремими ринками, у той час як трансакційні витрати  суттєво впливають на розвиток національної економіки в цілому та його циклічний  характер зокрема.

Мета курсової роботи полягає  в тому, щоб визначити основні  напрями впливу трансакційних витрат на поведінку економічних суб'єктів, а також дати економічну оцінку трансакційних  витрат підприємницького сектору України  в рамках ринкової трансформації  і антикризового регулювання.

У відповідності до поставленої  мети в роботі вирішуються такі задачі

· уточнення терміну «трансакційні  витрати» і їх складу

· виявлення впливу трансакційних  витрат на діяльність економічних суб'єктів

· з'ясування ролі трансакційних  витрат в формуванні соціально-економічних  інститутів.

Об'єктом дослідження є  трансакційні витрати, які виникають  внаслідок подолання економічними суб'єктами непрозорості інформаційного простору.

Предметом дослідження виступає структура трансакційних витрат та пов'язана з ними економічна поведінка  суспільно-економічних інститутів і окремих економічних суб'єктів.

Методологія дослідження  ґрунтується на загальнонаукових методах  пізнання. Зокрема, природа трансакційних  витрат визначена за допомогою аналізу  і синтезу порівняльний аналіз широко застосовується для дослідження  впливу економічних структур на поведінку  окремих економічних суб'єктів  абстрагування і узагальнення є  відправною точкою для побудови моделі трансакційної активності економічного суб'єкта.

Розділ І. Сутність трансакційних  витрат

1.1 Ідейно-теоретичні основи  інституціоналізму та етапи його  розвитку. Неоінституціоналізм

Інституціоналізм -- своєрідний напрям в економічній науці. Його своєрідність полягає у тім, що прихильники  цього напряму в основу аналізу  беруть не лише економічні проблеми, але  й їх зв'язки з соціальними, політичними, етичними, правовими та іншими проблемами.

Формування інституціоналізму  в політичній економії почалось наприкінці XIX ст. в США за умов раннього періоду  імперіалізму.

Історичні передумови виникнення інституціоналізму були обумовлені такими факторами:

1) трансформаційними зрушеннями  в ринковій системі під впливом  монополізації та корпоративізації  економіки;

2) проявами ринкової нестабільності -- ознаками циклічності, проблемою  зайнятості тощо;

3) наявністю соціальних  суперечностей;

4) посиленням впливу масових  суспільних організацій та рухів  (робітничого, профспілкового);

5) поступовою втратою незаперечності  неокласичної доктрини про самодостатність  конкурентного ринку, його цілком  автоматичне ефективне регулювання  та невтручання держави;

6) виникненням потреби  у суспільному контролі над  ринковим механізмом та демократичному  реформуванні суспільних відносин. [4, с.417]

На противагу неокласичним ідеям економічного лібералізму  та невтручання держави в економічне життя, за цих обставин у США починають  формуватися альтернативні ідеї у вигляді інституціоналізму. Це була своєрідна опозиція дрібної  і середньої буржуазії та її ідеологів  монополістичному капіталізмові, яка  проявилась у гострокритичному підході  до реалій капіталізму та у спробах  його реформування.

Ідейні основи вчення заклав американський економіст і соціолог Т. Веблен. Назва напряму походить від латинського слова «institutio» (звичай, настанова) і близького до нього «інститут» (зовнішнє втілення «інституцій», закріплення їх у вигляді  законів). [3, с.454] Часто ці терміни  вживаються як синоніми, їх тлумачення є досить широким і не надто  чітким. Представник інституціоналізму  і автор терміна «інституціоналізм» У. Гамільтон писав: «Інститути -- це словесний символ для ліпшого  описання низки суспільних звичаїв. Вони означають переважний і постійний  спосіб мислення, який став звичкою  для групи або звичаєм для  народу... Світ звичаїв і звичок, що до нього ми пристосовуємо наше життя, є сплетінням і безперервною основою  інститутів». Зазвичай, «інститути»  визначаються як форма прояву «інституцій». Наприклад, «економічні інститути» -- приватна власність, гроші, конкуренція, торгівля, прибуток тощо є лише формою прояву або втіленням «інституцій», тобто навичок, звичаїв. Вони організують  і регулюють поведінку людей. Прихильники інституціоналізму  вирішальну роль суспільного розвитку надають саме цим інститутам. Щоб  зрозуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхідно вивчати рушійні  сили, мотиви поведінки, якими керуються  окремі особи, професійні або соціальні  групи у своїх діях. Інституціоналісти  не лише посилили психологічне трактування  економічного процесу, а й почали, по суті, конструювати психологічну теорію економічного розвитку.

У формуванні філософських основ  інституціоналізму велику роль відіграли  американські філософи Ч. Пірс, Дж. Дьюї та Ж. Леб -- основоположники прагматизму. Певний вплив на формування й розвиток інституціоналізму справила німецька історична школа з її історичним методом, акцентуванням уваги на правових нормах та політиці держави.

Інституціоналізм не має  якихось загальних теоретичних  засад. Економісти, котрі належать до цього напряму, суттєво різняться  як щодо теоретичних принципів, так  і щодо досліджуваних проблем. Одні узалежнюють економічні процеси  від психології, біології, антропології, інші -- від права, кон'юнктури або  математичних розрахунків. Об'єднують  інституціоналістів методологія і  критичне ставлення до ортодоксальної класичної і неокласичної теорії. Ця критика була спрямована передовсім проти соціально-філософських і  методологічних засад неокласиків.

Усупереч позаісторичним, абстрактно-теоретичним концепціям неокласиків інституціоналісти  вдаються до історичних та описово-статистичних методів дослідження. Історичний метод  дав змогу досліджувати економічні явища в їхньому історичному  розвитку, у динаміці, відтак проголошуючи ідеї еволюції капіталістичної економіки. Описово-статистичний метод визначив практичну прагматичну орієнтацію інституціоналізму.

На відміну від психологічної  школи граничної корисності інституціоналісти  рушійною силою економічного розвитку визнають психологію колективу, суспільства, а не окремих суб'єктів господарювання -- «робінзонів». Інституціоналісти  піддали критиці неокласичну  концепцію конкурентної економіки  з її основною ідеєю ринкової рівноваги, відкинули постулат «гармонії інтересів».

Визначенню неокласиками ринку як універсального, високоефективного  механізму розподілу економічних  ресурсів, а отже, як фактора ефективного  функціонування економіки в цілому, інституціоналісти протиставили дослідження  ринку як соціального інституту, що зазнає глибоких змін із розвитком  суспільства. Інституціоналісти визнавали  обмеженість ринкового механізму  регулювання економіки і виступали  за впровадження суспільного контролю над нею. Інституціоналізм у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Еклектизм, строкатість, притаманні цій течії, зумовили формування в її рамках різноманітних  напрямів. Передовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм.

Неоінституціоналізм. Після  Другої світової війни відбулось  відродження інституціоналізму  на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці сперечались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціоналісти знайшли нові об'єкти дослідження: місце і роль в економічному житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм. Джон Кеннет Гелбрейт (1909 p. нар.) -- уродженець Канади, перший науковий ступінь здобув у Торонтському університеті, але більша частина  його професорської і наукової діяльності пройшла у США -- у Каліфорнійському, Принстонському, Гарвардському університетах. Він відігравав активну роль у  політичному житті США. Під час  Другої світової війни працював в  Управлінні з контролю над цінами, з 1947 p. -- в Управлінні економічної  політики Державного департаменту. Гелбрейт у своїх перших працях розробив концепцію  «врівноважувальної сили», пропагував «суспільство добробуту». Але і в  працях, опублікованих у і 50-х pp., Гелбрейт розглядає техніку, як основу економічного прогресу. А в його «Новому індустріальному суспільстві» (1967) знайшли найповніше відображення позиції теоретиків «індустріального інституціоналізму».

Теорія трансакційних  витрат. Економічна теорія прав власності. Рональд Коуз (1910р. нар.) -- американський  економіст англійського походження. 1991 p. він одержав Нобелівську  премію за праці з проблем трансакційних  витрат -- «Природа фірми» (1937), «Проблеми  соціальних витрат» (1960). Тоді ці публікації мало кому були відомі. А згодом про  них заговорили як про епохальні  праці, зокрема статтю «Проблеми  соціальних витрат» визнано чи не найбільшим досягненням економічної  думки після Другої світової війни.

Одна з найважливіших  заслуг Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало  появу в інституціоналізмі так  званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації. Докладніше трансакційні витрати та теорія прав власності  будуть розглянуті у наступних питаннях даної роботи.

Теорія суспільного вибору. Ця теорія сформувалась у 60-х pp. Її автором  визнають видатного американського економіста Джеймса М.Б'юкенена (1919 р. нар.). Він опублікував багато праць  на цю тему, зокрема: «Формула згоди» (1962), «Попит і пропозиція суспільних благ» (1968), «Теорія суспільного вибору» (1972), «Свобода, ринок і держава» (1986) та ін. 1986 р. Б'юкенен здобув Нобелівську  премію за «дослідження конституційних і контрактних принципів теорії прийняття економічних рішень».

Поява теорії була підготовлена працями К. Ерроу, А. Бергсона, Д. Блека. Сам Б'юкенен зазначав, що на формування його поглядів великий вплив мали праці Ф. Найта і особливо шведського економіста К. Вікселя (1851--1926), якого  він називає «основоположником  сучасної теорії суспільного вибору».

В основу теорії суспільного  вибору покладено ідею виявлення  взаємозалежності політичних і економічних  явищ, застосування економічних методів  до вивчення політичних процесів. Б'юкенен виходить із припущення, що принцип  раціональної економічної поведінки  людини може бути застосований у дослідженні  будь-якої сфери діяльності, де людина робить вибір, у тім числі і  в дослідженні політичних процесів.

Політику Б'юкенен трактує  як обмін. Політика -- складна система  обміну між індивідами, котрі колективно намагаються досягти своєї приватної  мети, оскільки з допомогою звичайного ринкового обміну її досягти не вдається. Проте повної аналогії між політичною і ринковою системами провести не можна. У них різна структура. Якщо на ринку відбувається добровільний обмін товарами, то в політиці люди змушені платити податки в  обмін на суспільні блага. Споживачем цих благ є суспільство в цілому.

Різниця між ринковим і  політичним обміном полягає у  тому, що його учасники мають різну  мету. На ринку відбувається взаємовигідний обмін. У політиці існують різні  погляди й переконання, а люди, котрі посідають державні посади, не завжди керуватимуться виключно міркуваннями суспільного блага, пошуками добра  і справедливості. Як і звичайний  споживач чи підприємець, вони будуть домагатися максимізації власної вигоди.

Отже, в політиці не існує  взаємовигідного обміну. Тобто, має  місце політична нерівність, що зумовлена  економічними причинами. Це -- нерівність в одержанні інформації, її перекручення, прийняття чиновниками, парламентарями рішень, які допомогли б їм бути переобраними (популістських), або рішень, що сприятимуть інтересам організованих  груп тиску (лобі), але є неефективними  для суспільства в цілому.

Отже, проаналізувавши основні  напрямки інституціоналізму, зокрема - неоінституціоналізму, можна виділити основні характерні ознаки інституціоналізму:

1) критичний аналіз ортодоксальних  теорій, побудований на розробці  альтернативних програм;

2) спроба інтегрувати економічну  теорію з іншими суспільними  науками -- соціологією, психологією,  антропологією, юриспруденцією тощо;

3) намагання вивчати не  стільки функціонування системи,  скільки її розвиток (трансформацію  капіталізму);

4) аналіз економічних відносин  не з позицій так званої  економічної людини, її розрізнених  дій, а з позицій організації  суспільства, держави;

5) намагання посилити суспільний  контроль над бізнесом, визнання  необхідності втручання держави  в економіку. [3, с.470]

Неоінституціоналісти також  критикують неокласичні й неокейнсіанські  теорії. Вони зберегли «дух незгоди», «бунтарства», що знаходять свій прояв у сучасному  реформізмі. Їм також притаманне розширення традиційних об'єктів теоретичного аналізу за рахунок нових актуальних питань.

1.2 Поняття трансакційних  витрат. Проблема вимірювання та  мінімізації трансакційних витрат

Теорія трансакційних  витрат є складовою частиною нового напряму в сучасному інституціоналізмі. Її розробка в першу чергу пов'язана  з іменами двох економістів -- Р .Коуза  і О.Вільямсона.

Значення для роботи економічної  системи трансакційних витрат було усвідомлено завдяки статті Р. Коуза  «Природа фірми» (1937 p.). Він показав, що при кожній операції необхідно  проводити переговори, здійснювати  нагляд, встановлювати взаємозв'язки, усувати розбіжності.

Базовою одиницею аналізу  в теорії трансакційних витрат є  акт економічної взаємодії, угода, трансакція. Категорія трансакції розуміється  досить широко й використовується для  позначення обміну як товарами, так і юридичними зобов'язаннями, угод як короткострокового, так і довгострокового характеру, що потребують як детального документального оформлення, так і простого взаєморозуміння сторін. Витрати й втрати, якими супроводжується така взаємодія, отримали назву трансакційних витрат.

Трансакційні витрати - це витрати, що не пов'язані безпосередньо  з виробництвом, тому їх називають  також невиробничими витратами. Трансакційні витрати - це витрати фірми  на пошук партнерів, на збирання інформації щодо них, на розробку і підписання контрактів, на контроль за їх виконанням тощо. [2, с.85]

Спочатку трансакційні витрати  були визначені Р.Коузом як «витрати користування ринковим механізмом». Пізніше  це поняття розширило своє значення. Воно стало позначати будь-які  види витрат, що супроводжують взаємодію  економічних агентів незалежно  від того, де вона відбувається, -- на ринку або усередині організацій, оскільки ділова співпраця в рамках ієрархічних структур (таких як фірми) також може привести до втрат.

Зростання інтересу до трансакційних  витрат обумовлено їх високим рівнем як в країнах з розвиненою економікою, так і з економікою, що розвивається. За оцінками західних експертів, питома вага трансакційних витрат в сукупних витратах фірми складає при їх функціонуванні на традиційних ринках від 1,5 до 5%, а при виході на нові ринки  збуту -- збільшується до 10-15%. Значна частка трансакційних витрат в розвинених країнах викликана зростанням кількості  потенційних суб'єктів господарських  зв'язків, а отже, і числа здійснюваних ними трансакцій. У той же час, в  країнах з перехідною економікою високий рівень трансакційних витрат обумовлений також і тим, що в  них до цих пір ще не відпрацьований механізм взаємодії між державними органами і суб'єктами підприємництва.

Проблема кількісної оцінки трансакційних витрат зводиться  до визначення їх відносного значення в масштабах національної економіки, а також їх динаміки. З найбільш відомою спробою їхнього вимірювання  пов'язана робота Дж.Уолліса і  Д.Норта «Вимірювання трансакційного сектора в американській економіці  в 1870-1970 pp.».

Відносно визначення оптимальної  величини трансакційних витрат існують  різні точки зору. Так, наприклад, на думку окремих фахівців, до трансакційних  витрат непридатний критерій мінімізації, і позитивною вважається тенденція  до їх збільшення. Інші фахівці вважають, що величина трансакційних витрат повинна  бути мінімальна. Це дозволить знизити  собівартість виробленої продукції  або послуг, а отже, підвищити  їх конкурентоспроможність на ринку. Проте  існує точка зору, що при визначенні оптимального обсягу трансакційних  витрат повинен використовуватися  диференційований підхід. Їх планове  збільшення може відбуватися тільки на етапах збору інформації, пошуку і вибору контрагентів, уточнення  умов договору і його укладення, а  також лише в масштабах, обмежених  бюджетом фірми, що надалі дозволить  звести до мінімуму трансакційні витрати  на подальших етапах, а також удосконалити структуру загальних витрат із здійснення господарського зв'язку. Саме такий  розподіл трансакційних витрат приведе, зрештою, до скорочення сукупних витрат на виготовлення і реалізацію продукції  і сприятиме підвищенню її конкурентоспроможності на ринку.

Порівняємо дві економічні моделі -- англосакську (Північна Європа і США) і азіатську (Японія, Південна Корея та ін. країни), які майже  одночасно добилися успіху. Технології і там, і там єдині (вони інтернаціональні), інститути ж абсолютно різні, хоч і дають однаковий ефект: високий рівень довіри в економіці в рамках великих корпорацій, в рамках відносин між фірмами, що мають важливе значення для економіки.

Американська фірма не може обманути свого контрагента, це не далекоглядно, бо існує вичерпна статистика у всіх фірмах, і ця інформація легко доступна, рівень інформаційної  насиченості дуже високий. А у  японців жорстка корпоративна етика. Японець не може обманути, бо цим  він дискредитує свою фірму.

Таким чином, абсолютно різні  культури приходять до дуже високого рівня довіри в економіці, що забезпечує велику кількість операцій з мінімальним  оформленням. Зрозуміло, що будь-яке  розгорнене оформлення операції пов'язане  з необхідністю оцінити ризики, з  наймом адвокатів, які захищатимуть права власності в суді вимагає  значних витрат. Той, хто від цього  позбавлений, може знизити собівартість на 20-30%.

Головне завдання інститутів полягає у створенні таких  зон довіри, діючи в яких, людина може заощадити на трансакційних  витратах і використати заощаджені кошти для інвестицій у виробництво.

Проблема трансакційних  витрат є дуже актуальною також і  для українського бізнесу. Отримання  інформації про майбутню фірму-контрагента  частіше за все пов'язано з  дачею хабара, і достовірність  цієї інформації залишається сумнівною. У нашій державі відсутній  законодавчо створений механізм вільного доступу до ділової інформації про репутацію та діяльність фірм. Також дуже слабкий механізм захисту  прав власності з боку держави. Все  це викликано недосконалістю законодавчої бази України. Найбільші витрати  в українському бізнесі пов'язані  з опортуністичною поведінкою ділових  партнерів. Сьогодні в Україні існує  таке поняття, як «одноденні фірми», які  існують на папері протягом декількох  днів і зникають відразу після  отримання значної суми передплати від фірми-партнера згідно з укладеним  контрактом. Виявити таку фірму дуже важко, а в більшості випадків навіть неможливо. А згодом захистити  свої права у суді практично неможливо  через відсутність інформації про  фірму, її реальних господарів, а вся  інформація у паперах фіктивна. Також  існує проблема обліку трансакційних  витрат. Як можна обліковувати витрати  пов'язані з дачею хабара для  отримання потрібної інформації, або належного захисту своїх  інтересів у суді? Проблема трансакційних  витрат на сучасному етапі розвитку України залишається дуже актуальним багатоаспектним питанням і вимагає  всебічного дослідження.

Отже, серед методів мінімізації  трансакційних витрат можна виділити наступні:

· Державна політика. Держава  використовує всі свої потужності й  повноваження для збору, обробки  й представлення на практиці найціннішої  економічної інформації, забезпечуючи при цьому доступність до неї  інших суб'єктів економіки, що, звісно ж, знижує рівень економічної невизначеності та, як наслідок, - рівень трансакційних  витрат;

· Вертикальна інтеграція (побудова корпорацій). Дозволяє запобігти  протиріччю між ефективним інвестиціями й ефективною послідовною адаптацією. Послідовність адаптивних змін стає приводом для сумісних дій, а не для  опортуністичного захоплення переваг; ризики можуть бути зменшені; механізми  внутрішнього управління згладжують перехід  між послідовними етапами;

· Розвиток інформаційних  технологій, Інтернету. Розвиток принципіально  нових видів електронних комунікацій  призводять до стрімкого скорочення трансакційних витрат і, як наслідок, - до трансформації існуючих політичних і економічних інститутів;

· Нейролінгвістичне програмування. Займається неоінституціональними  методами мінімізації трансакційних  витрат, тобто коли мінімізуються  витрати без створення будь-яких соціальних інститутів; мова йде про  альтернативний підхід до мінімізації  трансакційних витрат;

· Розподіл контролю всередині  організації. Дослідження факторів розвитку організації як спосіб мінімізації  трансакційних витрат;

· Трансакційний аналіз. Застосування методики «інституціонального» аналізу  балансу. Ідея інституціонального аналізу  балансу полягає в переносі акценту  на трансакційну складову фінансової інформації;

· Застосування процесуальної  моделі управління. Рішення в області  автоматизації дозволяють скоротити  час на підготовку управлінського рішення  й знизити питомі затрати на трансакцію;

· Моделювання регулятивних структур. Створення регулюючих інститутів, для можливості відслідковувати  поведінку й діяльність великих  організацій. Коли трансакційні витрати  приймаються до уваги, структури  й процеси впливатимуть на результати регулювання. [1, с.90-91]

 Розділ ІІ. Види трансакційних  витрат

2.1 Загальна класифікація  трансакційних витрат

Розвиваючи аналіз Коуза, прихильники трансакційної підходу  запропонували різні класифікації трансакційних витрат. Відповідно до однієї з них виділяються:

1. Витрати пошуку інформації. Перед тим, як буде зроблена  операція, потрібно мати інформацію  про те, де можна знайти потенційних  покупців та продавців споживчих  благ або виробничих факторів  і які склалися на даний  момент ціни. Витрати такого роду  складаються з витрат часу  і ресурсів, необхідних для ведення  пошуку, а також з втрат, пов'язаних  з неповнотою і недосконалістю  одержуваної інформації.

2. Витрати ведення переговорів.  Ринок вимагає відволікання значних  коштів на проведення переговорів  про умови обміну, на укладання  та оформлення контрактів. Чим  більше учасників угоди і чим  складніше її предмет, тим вище  ці витрати. Втрати через невдало  укладених, погано оформлених  і ненадійно захищених угод, є  потужним джерелом цих витрат.

3. Витрати вимірювання.  Будь-який продукт або послуга  - це комплекс характеристик. При  обміні неминуче враховуються  лише деякі з них, причому  точність їх оцінки буває надзвичайно  приблизною. Іноді, якості товару, що цікавлять покупця, взагалі  неможливо виміряти й для їх  оцінки необхідно користуватись  інтуїцією.

4. Витрати специфікації  і захисту прав власності. У  цю категорію входять витрати  на утримання судів, арбітражу,  державних органів, витрати часу  і ресурсів, необхідних для відновлення  порушених прав, а також втрати  від поганої їх специфікації  та ненадійною захисту.

5. Витрати опортуністичної  поведінки. Термін «опортуністична  поведінка» був введений О.  Вільямсоном. Так називають недобросовісну  поведінку, що порушує умови  угоди або націлена на отримання  односторонніх вигод на шкоду  партнера. Сюди потрапляють різні  випадки брехні, обману, байдикування  на роботі, нехтування взятими  на себе зобов'язаннями. Розрізняють  дві основні форми опортунізму,  перша з яких характерна для  відносин всередині організацій,  а друга - для ринкових операцій.

Ухиляння (shrinking) виникає тоді, коли працюють спільно (командою), але  отримання інформації про ефективність дії кожного або надто дороге, або неможливе. При асиметрії  інформації (підлеглий точно знає, скільки ним витрачено зусиль, а керівник має про це лише приблизне  уявлення) виникає і стимул, і  можливість працювати з неповною віддачею.

Здирство (holding-up) спостерігається  у тих випадках, коли будь-який агент  володіє ресурсом, спеціально пристосованим  для використання у даній команді  і не має високої вартості поза нею. Такий ресурс називається специфічним. У решти учасників тоді з'являється  можливість претендувати на частину  доходу (квазіренту) від цього ресурсу, загрожуючи його власнику розривом відносин, якщо той відмовиться з ними поділитися. Небезпека здирства підриває стимул до інвестування у специфічні активи. [4, с.516-517]

6. Витрати «політизації».  Цим загальним терміном можна  позначити витрати, які супроводжують  прийняття рішень всередині організацій.  Якщо учасники наділені рівними  правами, то рішення приймаються  на колективній основі, шляхом  голосування. Якщо вони розташовуються  на різних щаблях ієрархічної  градації, то вищі в односторонньому  порядку приймають рішення, які  обов'язкові до виконання для  нижчестоящих.

2.2 Класифікація трансакційних  витрат стосовно контрактного  процесу

Класифікацію стосовно контрактного процесу, яка була запропонована  Дж. Воллісом та Д. Нортом, можна охарактеризувати відповідно до розподілу усього процесу  контрактації на три періоди: ex ante, ex interim, ex post:

1) витрати ex ante -- це трансакційні  витрати, що виникають до обміну, включають витрати на отримання  інформації про ціни та можливі  альтернативи, якість товару та  надійність контрагента тощо;

2) витрати ex interim -- це трансакційні  витрати, що виникають у процесі  обміну, складаються із витрат, пов'язаних  із очікуванням у чергах, отриманням  нотаріально завірених документів, страховки (наприклад, при купівлі  автомобіля), здійсненням розрахунків  тощо;

3) витрати ех post -- це трансакційні  витрати, що виникають після  обміну і складаються із витрат  на захист контрактів, перевірку  їх виконання, контроль за якістю  тощо. [4, с.515]

Подібну класифікацію дає  О.Вільямсон (табл. 1).

Таблиця №1

Класифікація трансакційних  витрат для здійснення контрактного процесу за О. Вільямсоном

Витрати ех ante 

Витрати ех post 

Витрати на пошук інформації -- витрати часу і ресурсів на пошук  інформації про потенційного партнера та про ситуацію на ринку, а також  витрати, пов'язані з неповнотою та недосконалістю отримуваної інформації 

Витрати на моніторинг та запобігання  опортунізму, які стосуються витрат на контроль за дотриманням умов угоди  та попередженням опортунізму, тобто  ухилянням від цих умов 

Витрати на ведення переговорів, які охоплюють витрати на ведення  переговорів про умови обміну та про вибір форми угоди 

Витрати на специфікацію (точне  визначення) та захист прав власності, тобто витрати на утримання судів, арбітражу, органів державного управління, витрати часу та ресурсів, необхідних для відновлення порушених під  час виконання контракту прав, втрати від поганої специфікації прав власності та ненадійного захисту, а також витрати на виховання "консенсусної ідеології" -- у дусі дотримання неписаних правил і норм 

Витрати на вимірювання, що стосуються витрат, необхідних на проміри, вимірювальну техніку, витрат на визначення якості товарів та послуг, з приводу яких здійснюється угода, втрати від помилок  і неточностей тощо 

Витрати на захист від третіх осіб, що становлять витрати на захист від претензій третіх осіб (держави, мафії тощо) на частину корисного  ефекту, отримуваного у результаті угоди 

Витрати на укладання контракту -- витрати на юридичне або позалегальне оформлення угоди