Трансформаційна економічна система

Вступ

Трансформаційні процеси  сьогодення України спрямовані на подальше посилення „людиноцентризму” в  процесах соціально-економічного розвитку та  формування державної політики, сприяння розробки нових теоретичних концепцій, які б підтверджували визначальну роль соціального розвитку та формування адекватного суспільного середовища.

Людський потенціал  є джерелом та передумовою формування робочої сили, трудових ресурсів, трудового  потенціалу, людського фактору, людського  капіталу та чинником людського розвитку, як економічних категорій, що еволюційно відбивають зміну місця і ролі людини в економічних процесах. Нагромаджений людський потенціал, в якості носія праці є джерелом економічного зростання в короткостроковому періоді, а в якості акумулятора знань і домінуючого чинника науково-технічного прогресу – у довгостроковому.

Людський потенціал  в процесі еволюції спроможний до виконання поточних наявних економічних  функцій та одночасного формування і розвитку нових функцій, із відповідним  еволюційним та інституціональним розвитком нових форм господарювання.

Нагромадження людського  потенціалу та якісне зростання робочої  сили відбувається в процесі розширення потреб людини. Матеріальна потреба  трактується Демокритом (біля 460-370 рр. до н. е.) як постійно діюча корінна причина змін, що відбуваються у розвитку суспільства. Однак безпосереднім приводом виникнення цих змін він вважає усвідомлення тієї користі, яку повинні вносити до їх життя нововведення. Нагромадження та якісне зростання потреб людини виражаються як у споживанні нематеріальних товарів та переорієнтації його на сферу послуг, так і у зростанні потреби самореалізації людини в процесі виконання нею розумової і творчої діяльності. 

З іншого боку, ми знаходимось  на стадії зародження постіндустріального  господарства. Німецько-американський філософ і соціолог Герберт Маркузе (1898-1979 рр.) наводив таку характеристику індустріальної стадії людської цивілізації: „Під впливом технології культура, політика та економіка зливаються у всеосяжну систему, котра поглинає або відкидає всі альтернативи. Продуктивність і зростаючий потенціал цієї системи стабілізують суспільство і утримують технічний прогрес у межах свого панування”. Відтак, розгляд категорії „робоча сила” стає обмеженим, неповним; вже не можна відокремлювати спроможність людини до праці від усіх інших її здібностей.

Розділ 1. Поняття трансформаційної економіки

1.1. Суть та зміст трансформаційної економіки як науки.

Трансформаційна економіка (транзитологія) – розділ економічної теорії, що вивчає взаємодію процесів соціально-економічних перетворень та їх загальний вплив на результати економічного розвитку.

Перехідна економіка – розділ економічної теорії, що вивчає процеси переходу економічної системи від одного рівноважного стану до іншого. Водночас це тимчасовий стан національної економіки, за якого вона переходить від однієї до іншої економічної системи у процесі здійснення реформ.

Метою транзитології  є вивчення закономірностей трансформації  національних систем, основних типів  та етапів трансформаційних циклів, можливостей постіндустріальної трансформації у постсоціалістичному світі. При цьому основними завданнями є: засвоєння закономірностей існування трансформаційних станів економічних систем, наслідків і соціальних орієнтирів трансформації капіталістичної та постсоціалістичної систем.

Предметом науки виступають трансформаційні стани економічних  систем, які у своєму розвитку проходять  такі стадії: виникнення, формування, розвиток, проходження, розпад, зникнення.

Таким чином, перехідним процесом в економіці вважається процес, у якому одна економічна система перебуває в стадії формування, а інша – в стадії розпаду.

Основний зміст трансформаційної економіки становлять наступні питання:

1. Логіка економічного  розвитку та закономірності руху  економічних систем

2. Ринкова трансформація та основні шляхи переходу до ринку

3. Економічна політика  держави в перехідний період

4. Інституціональні основи  системної трансформації і трансформація  відносин власності

5. Роль та функції  держави як головного інституту  управління в період трансформації

6. Ринкові трансформації  в аграрному секторі

7. Формування ринків  капіталів, землі, нерухомості  та праці

8. Підприємство і підприємництво  в перехідній економіці

9. Формування ринкової  інфраструктури в транзитивній  економіці

10. Фіскальна та монетарна політика в умовах ринкової трансформації

11. Доходи населення  і соціальна політика в умовах  ринкових перетворень

12. Економічне зростання  в перехідний період

13. Глобальні світові  тенденції та їх вплив на  економіку України

14. Формування відкритої економіки, інтеграція до світового господарства

15. Економічна безпека  України тощо.

1.2. Економічний розвиток і проблеми його дослідження в сучасній         економічній теорії.

Економічна теорія як напрям мислення є відносно молодим  розділом наукового пізнання. Його виокремлення зі структури загальної філософії пов'язують із появою праці Адама Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів», яку формально можна вважати першою працею з проблем економічного розвитку. Саме в рамках класичної політекономії проблематика процесів, які лежать в основі тривалого зростання виробництва продуктів та доходів у суспільстві, стала невід'ємною складовою предмета економічного аналізу.

Промислова революція  вперше привернула увагу економістів  до закономірностей тенденцій динаміки капіталістичної економіки, до дослідження коливань економічних змінних, і насамперед, економічного розвитку.

Економічний розвиток, в його класичному трактуванні, детермінується «поділом праці» і спеціалізацією. Спочатку процес розвитку виступає як кумулятивний результат взаємодії таких чинників:

– усе більш глибока спеціалізація;

– приріст заощаджень унаслідок зростання доходів;

– грошова економія фірми за рахунок зв'язків з іншими фірмами;

– зростання здатності й зацікавленості фірм впроваджувати технічні нововведення завдяки спеціалізації праці.

У результаті науково-технічного прогресу XIX ст. у галузі ресурсів і  техніки визначення економічної сутності розвитку теж зазнало суттєвих змін:

Розвиток – поступовий процес, для якого характерні органічне зростання та еволюційний характер.

Розвиток – гармонійний  процес, блага якого дістаються всім одержувачам доходів і поширюються  на всю систему, оскільки економіка  має такий характер, що всі її елементи взаємозалежні й доповнюють один одного.

Можна розраховувати  на постійний економічний прогрес, тому що результати відкриття нових  джерел ресурсів і технічних нововведень, очевидно, переважать ефект віддачі, що знижується, від споконвічно обмежених  ресурсів.

Факти економічної дійсності  перших десятиліть XX ст. внесли відповідні зміни у трактування економічного розвитку в умовах капіталізму. Йозеф Шумпетер обґрунтував гіпотезу, що економічний розвиток відбувається у формі дисгармонійних стрибків і ривків, які проходять унаслідок освоєння принципово нових інвестиційних проектів (інновацій). Процес розвитку неминуче припускає чергування порівняно недовгих періодів процвітання і депресії через порушення звичного для системи кругообігу ресурсів і доходів.

Друга половина XX ст. характеризується загостренням кризових явищ в економічних системах, що розвиваються. Головні економічні проблеми слаборозвинутих країн пов'язувалися зі зростанням і структурними змінами, без яких процес розвитку неможливий, а також із місцем цих країн у світовій економіці та розподілом доходу, багатства і влади. Розвиток економічних систем в теорії стадій економічного зростання Вільяма Ростоу включає п'ять лінійних стадій:

традиційне суспільство  – технологічно відстале суспільство, в якому переважають аграрні  відносини та ієрархічна соціальна структура;

формування передумов  для стрибка – характеризується використанням новітніх технологій у сільському господарстві за рахунок  появи нових інвесторів;

стрибок до кумулятивного  зростання – характеризується самодетермінованістю процесів зростання та формуванням соціально-політичної структури суспільства, спрямованої на підтримання новітніх технологій;

перехід до технологічної  зрілості – довготривалий період технологічного прогресу;

стадія масового споживання – найтриваліша стадія, в ході якої формується суспільство добробуту та ускладнюється процес виробництва споживчих благ.

Перехід до стадії зростання  можливий за умов мобілізації внутрішніх та зовнішніх інвестиційних ресурсів. Вплив інвестицій на пожвавлення  економічного зростання описано в моделі Харода-Домара, суть якої зводиться до необхідності заощадження та мобілізації значної частки національного доходу у формі інвестицій задля нарощення темпів економічного розвитку.

До 70-х років XX ст. економічний  розвиток розглядався економістами як суто економічне явище. Вважалося, що швидке збільшення обсягів ВНП та ВВП на душу населення автоматично надасть блага за рахунок створення нових робочих місць та інших можливостей. При цьому проблемам бідності, безробіття та розподілу доходів відводилась другорядна роль. Однак в 1950–60 роки, підвищення рівня життя практично не відбулося і тоді увага була сконцентрована на скороченні масштабів нерівності та безробіття у процесі економічного зростання.

Більш широкого трактування  теорія економічного розвитку набула протягом 70-х років XX ст, коли головну увагу економістів було акцентовано на структурній трансформації переважно аграрної економіки слаборозвинутих країн. Основні положення теорії прихильників підходу структурних трансформацій описуються в рамках двосекторної моделі Артура Льюїса. Підґрунтям теорії є теза про існування двох секторів в економічній системі, що розвивається: сучасний, з відносно передовою технікою і добре функціонуючим ринковим механізмом, і традиційний – з відсталою технікою і слабким зв'язком із ринком.

Наприкінці XX ст. Едгар  Оуенс висловив тезу, що настав час  для розгляду не тільки шляхів підвищення продуктивних сил суспільства, а  й його якісних характеристик, пов'язаних із політичними ідеями, формою державного управління та роллю людей у суспільному житті. Розвиток почав розглядатись як багатоплановий процес, що веде до радикальних змін у соціальних структурах, поведінці людей, суспільних інститутах, а також до прискорення економічного зростання, скорочення нерівності та викорінювання безробіття. Інакше кажучи – це комплекс змін, за допомогою яких соціальна система, орієнтована на задоволення основних потреб та попиту окремих людей і груп населення, рухається від стану загальної незадоволеності до нових сприятливіших матеріальних та духовних умов життя. Ціннісні складові умови розвитку: забезпечення елементарних умов існування, самоповага та свобода.

Основні параметри економічного розвитку: характеристика груп бідності, рівень безробіття та структура справедливого  перерозподілу.

Із розпадом Радянського  Союзу проблеми економічного розвитку і економічних трансформацій  набули принципово нових характерних  рис.

1.3. Теорії перехідної економіки: неокласична концепція загальної рівноваги   Л. Вальраса та В. Парето.

Серед економістів всього світу ведуться дискусії про трактування сутності трансформаційних процесів, визначенні критеріїв оцінки, виявленні основних закономірностей їх динаміки тощо.

Загальна аналітична уява стосовно фундаментальних основ  функціонування економічної системи  в процесі ринкових перетворень може бути сформована на основі поєднання наявних методологічних підходів, які можна поділити на дві основні групи:

1. теорії перехідної  економіки;

2. теорії трансформації  економічної системи.

3. Теоретичні концепції  перехідної економіки ґрунтуються на неокласичній концепції загальної конкурентної рівноваги, яку було започатковано Л. Вальрасом, В. Парето.

Вихідними принципами аналізу  моделі загальної рівноваги є  «методологічний індивідуалізм», що базується на припущенні про раціональність поведінки індивідів, та принцип оптимізації економічної діяльності суб’єктів господарювання. Залежні змінні моделі загальної рівноваги детермінуються виключно індивідуалістичними перевагами суспільства з урахуванням його можливостей. В принципі існує нескінченна кількість можливих варіантів розміщення ресурсів і доходів, однак, у результаті функціонування системи взаємозв'язаних ринків завжди формується лише одне оптимальне співвідношення. Досягнення загальної рівноваги за своєю економічною сутністю є системою рівноважних станів кожного із економічних агентів на всіх ринках товарів і ресурсів за даного вектора цін.

П'ять необхідних і достатніх умов для досягнення загальної рівноваги в ринковій економіці:

1. рівність зважених за цінами переваг для всіх товарів;

2. рівність доходів  і витрат кожного із суб'єктів  господарювання;

3. зміна ціни на  один із товарів вимагає приведення  решти цін;

4. ціни готових продуктів  дорівнюють сукупним витратам  на їх виробництво;

5. повне і ефективне  використання всіх наявних благ.

Згідно з фундаментальними припущеннями неокласиків, економічна система вільної конкуренції (в  її статичному розумінні) завжди перебуває  у стані рівноваги. Виходячи із зазначеного, перехідний стан економічної системи трактується як перехід від одного рівноважного стану до іншого, де основна увага приділяється сумісності значень змінних між собою, їх сумісності із загальним рішенням та стабільності рівноважних значень змінних.

Економічна система  може бути виведена зі стану загальної  рівноваги через дію безлічі детермінант, більшість зводиться до таких причин:

1. цінові очікування  суб'єктів господарювання (в разі  їх невідповідності економічна  система ймовірно вийде зі  стану рівноваги);

2. невідповідність планів  у господарській поведінці індивідів;

3. невідповідність оцінки поточної ситуації;

4. невизначеність із  основними параметрами економічної  системи вносить відповідний  ризик у систему прийняття  рішень суб'єктів господарювання (тим самим порушуватиметься рівновага  між попитом і пропозицією).

У подальшому теорія загальної рівноваги зумовила формування нормативної економічної теорії добробуту. Основні результати цих досліджень узагальнено у дві фундаментальні теореми.

Перша теорема економіки  добробуту: за певних умов конкурентні ринки призводять до розподілу ресурсів з певною особливістю: не існує такого перерозподілу ресурсів, а отже, неможливі такі зміни у виробництві та споживанні, щоб підвищення добробуту одного суб'єкта господарювання відбулося не за рахунок іншого. Таке розміщення ресурсів дістало назву парето-ефективного (або парето-оптимального) на честь італійського економіста-соціолога Вільфредо Парето.

Парето-ефективність –  це те, що зазвичай розуміють під  економічною ефективністю.

Друга теорема економіки  добробуту: кожна точка на кривій утилітарних можливостей може досягатися конкурентною економікою за умови здійснення правильного розподілу ресурсів, який має відповідати таким умовам:

1. гранична норма заміщення  в споживанні між двома благами має бути однаковою для всіх споживачів; гранична норма заміщення в споживанні – така кількість одного товару, яка необхідна споживачеві для того, щоб компенсувати відмову відповідної кількості іншого товару;

2. гранична норма технічного  заміщення має бути однаковою в усіх виробничих процесах; гранична норма технічного заміщення виробничого ресурсу – кількість одного фактора, необхідного для заміщення іншого, для збереження незмінним загального рівня виробництва; розраховується як відношення граничної продуктивності першого і другого факторів, або як кут нахилу ізокванти.

3. гранична норма трансформації будь-яких двох благ має дорівнювати граничній нормі заміщення у споживанні цих благ; гранична норма трансформації – числове значення нахилу кривої виробничих можливостей. Гранична норма трансформації першого блага в друге представляє собою величину спаду виробництва першого блага задля збільшення виробництва другого.

4. На противагу неокласичному  підходу трактування перехідних  процесів було обґрунтовано концепцію трансформації економічної системи, яка ґрунтується на тезі про безперервність економічних перетворень у суспільстві та залежності результатів перетворень від їх розвитку.

Економічна теорія трансформації  капіталізму як наукова дисципліна виникла на початку XX ст. Фундаментальні основи транзитології віддзеркалюють концептуальні положення марксистської теорії суспільно-економічних формацій, у рамках якої вперше було поставлено питання щодо необхідних та достатніх умов зміни одного економіко-політичного устрою на інший.

Згідно з концепцією К. Маркса, динаміка розвитку суспільства визначається станом і рівнем розвитку суспільно-економічних формацій (способів виробництва). Трансформація системи функціонування капіталістичного суспільства зумовлена кумулятивним нагромадженням внутрішніх протиріч між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою присвоєння результатів праці.

На думку прихильників марксизму, трансформація економічної системи капіталізму є невід'ємною складовою економічного розвитку суспільства, що зумовлена дією ендогенних (внутрішніх) чинників соціального характеру.

Ідея ендогенної зумовленості трансформаційних процесів в економічних  системах отримала розвиток у теоретичних  концепціях кейнсіанців. Характерною  рисою розвитку економічної системи, на думку кейнсіанців, є її ендогенна (внутрішньо притаманна) нестабільність. Ринкова економічна система функціонує циклічно навіть за відсутності екзогенних (зовнішніх) детермінант. У цілому, циклічність розвитку економічної системи зумовлена невідповідністю структури сукупного попиту і пропозиції, яка формується внаслідок трансформації політичних, соціальних та організаційно-економічних детермінант. Відповідно до концепції Дж.М. Кейнса динаміка національного доходу та відповідного рівня зайнятості детермінується такими незалежними змінними: схильність до споживання, перевага ліквідності, попит та пропозиція грошей, гранична ефективність капіталу, процентна ставка та стимули до інвестицій.

Окремо слід виділити концепцію трансформації централізовано керованої економіки Німеччини  після Другої світової війни, розроблену кейнсіанцями Фрайбурзької школи ордолібералів. Використання міждисциплінарного підходу дало змогу А. Мюллеру-Армаку, В. Ойкену, В. Репке, Ф. Бьому та А. Рюстову розробити концепцію соціально орієнтованої економіки, в основі якої були критичний аналіз монополістичного капіталізму та відповідний пошук шляхів створення економічного порядку, звільненого від пороків приватнокапіталістичних фінансово-промислових груп, що забезпечують собі протекції державної влади.

Сучасне нове кейнсіанство ґрунтується на тій передумові, що економічні процеси протікають у реальному часі, і кінцевий результат економічного розвитку значною мірою залежить від ходу трансформації економічних змінних. Нові кейнсіанці підкреслюють активну самостійну роль грошей і відсотка як перехідного фактора від грошових змінних до реальних та рекомендують активне втручання держави у фінансову сферу і тверде регулювання діяльності фінансових посередників. Таким чином вони концентрують увагу на тих самих завданнях перехідного періоду, що і прихильники «великого удару» (стабілізації і лібералізації), але підходять до них на більш конкретному рівні, що дає змогу обґрунтувати висновки про наявність внутрішніх суперечностей і недоцільності швидкоплинних рішень. Саме в цьому полягає суперечність між трансформаційними концепціями «шокової терапії» і «градуалізму».

Інституціональні концепції виходять із базисного припущення про еволюційний характер розвитку економічної системи. Такі припущення ґрунтуються на аналізі базисних детермінант внутрішньої нестабільності ринкового господарства, що зумовлюють як неефективність, так і несправедливість розподілу ресурсів і доходів між суб'єктами господарювання. До таких детермінант можна віднести: боротьбу за економічну владу (Т. Веблен), невідповідність у динаміці грошових операцій в економіці, що впливають на взаємодію таких економічних змінних, як ціни на товари кінцевого та проміжного споживання, обсяги кредитування, ставка відсотка тощо (У. Мітчел), кумулятивність та еволюційний характер інституціональних змін (Д. Норт, О. Вільямсон), гістерезис (відставання) та блокування в змінах рутин, які зумовлюють залежність еволюції економічної системи від її минулих результатів (теоретична концепція представників еволюційного або нового інституціоналізму I. Нельсона та С. Уінтера).

Інститути є ключем до розуміння відносин між суспільством і економікою і впливу цих відносин на економічний розвиток.

Основна функція інститутів – забезпечення стабільності за допомогою згладжування змін відносних цін. Зміна світосприйняття людей, що відображається в зміні відносних цінностей та уподобань, є джерелом інституціональних трансформацій.

Сутність інституціональних  трансформацій розкривається через розуміння таких питань:

1. стабільність інституціональних  характеристик;

2. джерела трансформацій;

3. діюча сила трансформацій;

4. напрям трансформацій.

Залучення до аналізу  процесів економічної трансформації  інституціональних перетворень  значно розширює можливості пояснення  кризових явищ перехідної економіки  соціалізму. Зміна передумов аналізу в рамках неоінституціоналізму, які стосуються самих економічних суб'єктів і середовища, у якому вони діють спирається на широку фактичну базу реальної політичної практики і тому дозволяє використовувати отримані висновки і застосовувати методи аналізу до поточної практики господарювання.

Центральну роль у цій теорії відіграють три базові передумови:

1. для опису поведінки  людини в політичній сфері  використовуються ті самі гіпотези, що й у неокласичній економічній  теорії;

2. роцес виявлення переваг індивідів у політичній сфері розуміється в термінах ринкової взаємодії;

3. осліджуються питання, аналогічні тим, що виникають у неокласичній економічній теорії, тобто питання про існування, стабільність і ефективність політичної рівноваги, шляхи її досягнення тощо.

На відміну від неоінституціоналізму, еволюційний інституціоналізм фокусує увагу на виникненні самих інститутів та чинниках їх змін у часі. Основою еволюційного аналізу економічних змін є «способи поведінки» або «рутини», що нечітко простежувались у динамічній концепції «конструктивного руйнування» Й. Шумпетера та були розвинені Р. Нельсоном й С. Уінтером.

Відповідно до постулатів еволюційної  теорії економічного розвитку, яка  спирається на філософські принципи «холізму», трансформаційні процеси трактуються через внутрішньо властиві характеристики індивідуалістичного суспільства, що формують свідомість людини через механізми культури і соціальної взаємодії.

Розділ 2. Закономірності руху економічних систем

2.1. Економічна система суспільства: основні підходи до визначення, структурні елементи та класифікація.

Поняття «економічна  система» є багатоаспектним і  складним для свого розуміння. Передусім це зумовлене існуванням різноманітних підходів до його визначення.

Основні підходи до визначення економічної системи

1. Економічна система  являє собою велику систему  різноманітних видів діяльності (В. Леонтьєв).

2. Під економічною  системою розуміють сукупність  механізмів та інститутів для  прийняття і реалізації рішень  відносно виробництва, прибутку  і споживання в рамках певної географічної території (П. Грегорі і Р. Стюарт).

3. Економічна система  – це взаємодія всіх інститутів, організацій, законів, які впливають на економічну поведінку суб'єктів і результати їх діяльності (Ф. Прайор).

4. Економічна система – це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії відносно виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, а також регулювання такої діяльності у відповідності із цілями суспільства (Б. Селезньов).

Кожне з наведених  визначень відбиває якусь одну зі сторін категорії, оскільки складність об'єкта не дає змоги дати вичерпну характеристику одним визначенням. Тому, приймаючи їх, необхідно звернутися до структури економічної системи та характеристики її елементів.

Структура економічної  системи

Економічна система  являє собою інтегровану єдність  продуктивних сил, виробничих, техніко-економічних відносин і господарського механізму.

Особливе місце в  економічній системі належить продуктивним силам і виробничим відносинам.

Система продуктивних сил  – це сукупність робочої сили, засобів  праці, форм їх організації. Важливе  місце в ній належить формам і засобам організації виробництва, які забезпечують необхідну взаємодію всіх елементів продуктивних сил, створюють цілісність усієї системи.

Виробничі відносини  розвиваються в межах суспільного  способу виробництва., мають певні  закономірності розвитку, специфічні суперечності.

Взаємодія продуктивних сил, виробничих, техніко-економічних  відносин знаходить своє відображення в діючому господарському механізмі, управління яким дозволяє утримати розвиток системи на необхідному для суспільства рівні. Таке управління в більшості випадків здійснює держава.

В економічній літературі існує багато класифікацій, економічних  систем, в основі яких лежать різні  критерії:

1. Економічна роль держави в цій суспільній системі:

– натуральне господарство;

– товарне виробництво;

– державно-планове господарство.

2.Технологічний спосіб  виробництва:

– економічна система, заснована на ручній праці (доіндустріальна);

– машинній (індустріальна);

– автоматизованій (постіндустріальна).

3.Господарський механізм:

– ринкова економіка;

– командна економіку.

4. Наявність експлуатації:

– первіснообщинний лад і соціалізм, в яких відсутня експлуатації;

– інші економічні системи, де вона існує.:

В основі загальновизнаної світової класифікації економічних систем лежать: форма власності на засоби виробництва та спосіб координації й управління економічною діяльністю. За цими ознаками розрізняють: командну, ринкову, змішану і перехідну економіку.

Основними рисами командно-адміністративної економіки є суспільна власність  майже на всі матеріальні ресурси і колективне прийняття економічних рішень шляхом централізованого планування. Підприємства, що виступають власністю держави, здійснюють виробництво на основі державних директив. Економічні суб'єкти позбавлені самостійності, оскільки управління всіма підприємствами здійснюється з єдиного центру, що виключає вільні ринкові зв'язки між окремими господарствами.