Тримання під вартою як запобіжний захід у кримінальному процесі України

 

Міністерство освіти і  науки

Національний транспортний університет

Факультет економіки, менеджменту  і права

 

 

Курсова робота

З дисципліни:

« Кримінальний процес »

На тему

«Тримання під вартою як запобіжний захід у кримінальному процесі України»

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент групи ТП ІІІ-1

Абрамчук В.В

Перевірив:

Романюк Б.В

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2013

План:

 

Вступ

1.Поняття тримання під  вартою та його місце в системі  запобіжних заходів.

2.Мета, підстави та умови  взяття та тримання під вартою.

3.Строки тримання під  вартою. Процесуальний порядок їх  продовження.

4. Процесуальний порядок  обрання, зміни та скасування  запобіжного заходу у вигляді  тримання під вартою.

5.Особливості застосування  тримання під вартою, до окремих  категорій осіб.

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Завдання кримінального  судочинства визначені в ст. 2 Кримінального

процесуального кодексу  України, де вказано, що ними є “захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура”. Тобто інтереси суспільства щодо протидії злочинності, відновлення порушених злочином прав та понесення винними особами кримінальної відповідальності задовольняються за допомогою кримінального процесу. Для забезпечення вказаних завдань законодавець покладає на суб’єктів кримінального провадження певні обов’язки та визначає їх права. При цьому

держава розраховує на те, що суб’єкти кримінального провадження будуть активно брати участь у кримінальному судочинстві, сприяти досягненню його завдань, та добросовісно виконувати процесуальні обов’язки.

Враховуючи те, що заходи забезпечення кримінального провадження

обмежують права та свободи  громадян (в тому числі і конституційні  −

недоторканість житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів, свободу пересування тощо), закон піддає процедуру їх застосування детальній регламентації. Зважаючи на вимоги кримінально-процесуальної форми, необхідність дотримання принципу законності, вивчення питань, що стосуються обрання, зміни та скасування заходів забезпечення кримінального провадження є запорукою успішної та ефективної роботи органів досудового розслідування, дотримання прав громадян та недопущення їх порушень.

Об’єктом моєї курсової є тримання під вартою як один із запобіжних заходів у кримінальному процесі України.

Мета курсової – детальне дослідження тримання під вартою як одного із запобіжних заходів у кримінальному процесі.

Завданням цієї курсової є:

1) Дізнатися що ж таке  тримання під вартою та його місце в системі запобіжних заходів.

2) Встановити мету, підстави  та умови взяття та тримання  під вартою, а також строки  тримання під вартою

3) Розглянути процесуальний  порядок обрання, зміни та скасування  запобіжного заходу у вигляді  тримання під вартою.

4) Визначити особливості  застосування тримання під вартою, до окремих категорій осіб.

Переважним методом дослідження був теоретичний, а саме аналізу чинного законодавства України, його класифікація та конкретизація.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Поняття тримання під вартою та його місце в системі запобіжних заходів

 

Запобіжні  заходи  —  це  частина  заходів   процесуального   примусу,спрямованих    на    забезпечення    належної    поведінки    підозрюваного,обвинуваченого,  підсудного,  засудженого  шляхом  певного  обмеження  їхніх особистих  прав.

      Окрім ознак,  притаманних для всіх  заходів   кримінально-процесуального

примусу, запобіжні заходи мають ще й такі:

      1) їх може  бути застосовано тільки до  певних  суб'єктів  кримінального

процесу: обвинуваченого, підсудного,  засудженого  (в  окремих  випадках  до підозрюваного);

      2) мають  особистий характер, бо обмежують  особисті права цих суб'єктів

процесу;

      3) характеризуються  специфічними підставами і метою  застосування;

      4)  мають   більший  порівняно  з   іншими  заходами   ступінь   примусу

(обмеження прав).

Процесуальне значення запобіжних заходів полягає в тому, що вони:

      1) забезпечують  оптимальні умови для доказування  і досягнення істини у

кримінальній справі;

      2) завдяки  їм створюються умови для реалізації  завдань  кримінального

процесу;

      3) сприяють  вирішенню профілактичних завдань  процесу;

      4) є  засобами  забезпечення  спеціального  режиму,  в  якому  повинен

перебувати підозрюваний, обвинувачений, підсудний чи засуджений.

За чинним законодавством (ст.  176  КПК)  систему запобіжних  заходів становлять:

1) особисте зобов'язання;

2) особиста порука;

3) застава;

4) домашній арешт;

5) тримання під вартою.

Запобіжні заходи у кримінально-процесуальному  законі  являють  собою систему заходів процесуального примусу,  що  застосовуються  до  особи,  яка підозрюється чи  обвинувачується  у вчиненні  злочину,  при провадженні  у кримінальних справах на стадії досудового слідства та при судовому  розгляді справи.  Найбільш  суворим  запобіжним  заходом із  передбачених  ст.   176 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК України) є взяття  під варту.

Запобіжні заходи — це способи примусового впливу на обвинуваченого,  а у виняткових випадках і на підозрюваного, з тим, щоб запобігти  такій  їхній поведінці, що може перешкодити досягненню завдань кримінального  судочинства (встановленню дійсних  обставин  справи,  правильному застосуванню  закону, покаранню винних, запобіганню притягнення до  кримінальної  відповідальності невинних і засудження винних).

      Застосування  запобіжних  заходів  пов'язано  з найбільш  інтенсивним

обмеженням особистої свободи  громадян,  зокрема  права на  недоторканність особи, безперешкодне переміщення і вибір місця проживання. Запобіжні  заходи повинно бути застосовано лише відповідно  до  їх  призначення  за  наявності встановлених  законом підстав  і   з   додержанням   відповідної   правової процедури[1].

Запобіжні  заходи  застосовуються  до  підозрюваного,  обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам  ухилитися  від  дізнання, слідства, суду, перешкодити встановленню істини у  кримінальній  справі  або продовжити  злочинну  діяльність,  а  також   для   забезпечення   виконання процесуальних рішень.

Тримання під вартою є  винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється  або обвинувачується у вчиненні  злочину, за який законом передбачено  основне покарання у виді штрафу  в розмірі понад три тисячі  неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян, - виключно у разі, якщо  прокурором, крім наявності підстав,  передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом IX цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Слідчий суддя, суд при постановленні  ухвали про застосування запобіжного  заходу у вигляді тримання під  вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим  обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно  якої у цьому провадженні вже  обирався запобіжний захід у  вигляді застави, проте був  порушений нею.

 

 

 

 

 

  1. Мета, підстави та умови взяття та тримання під вартою

 

Метою застосування запобіжного  заходу тримання під вартою є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від  органів досудового розслідування  та/або суду;

2) знищити, сховати або  спотворити будь-яку із речей  чи документів, які мають істотне  значення для встановлення обставин  кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати  на потерпілого, свідка, іншого  підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному  провадженні;

4) перешкоджати кримінальному  провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне  правопорушення чи продовжити  кримінальне правопорушення, у якому  підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного  заходу є наявність обґрунтованої  підозри у вчиненні особою кримінального  правопорушення, а також наявність  ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити  дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають  права ініціювати застосування запобіжного  заходу без наявності для цього  підстав, передбачених цим Кодексом.

Так, наприклад, про намір  переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду можуть свідчити такі дані, як придбання проїзних документів, зняття з різного роду реєстраційних обліків, раптове  звільнення з роботи, розпродаж майна  тощо.

Про можливість перешкоджати повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування  може свідчити здійснення особою погрози, підкуп, умовляння свідків і потерпілих, схилення їх до дачі неправдивих показань; спроби викрадення, знищення, фальсифікації речових доказів і документів; вплив на спеціалістів та експертів тощо.

На наявність даних  про те, що особа може вчинити  інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, у якому підозрюється, обвинувачується, може свідчити наявність  інформації, отриманої в результаті проведення слідчих (розшукових) та негласних  слідчих (розшукових) дій про вчинення особою протиправної діяльності (підготовку до вчинення кримінального правопорушення, придбання предметів для вчинення злочинної діяльності), наявність  попередніх судимостей, зв'язки з антигромадськими елементами, надходження до правоохоронних органів заяв та повідомлень про  те, що особа здійснює підготовку до нового кримінального правопорушення.

Одного лише зазначення в  клопотанні про застосування запобіжних заходів обставин про те, що підозрюваний, обвинувачений не виконують покладених на них процесуальних обов'язків, а також намагаються чи намагатимуться переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду чи вчиняти  інші дії, спрямовані на протидію розслідування, недостатньо. Зазначене повинне  підтверджуватися відповідними матеріалами, які має дослідити слідчий  суддя при вирішенні питання  про застосування запобіжного заходу.

Фактичні підстави застосування запобіжних заходів - це наявність системи  незаперечних доказів вчинення відповідною  особою кримінального правопорушення.

Підстави до застосування запобіжних заходів законодавець наголошує на двох елементах:

1) наявність обґрунтованої  підозри у вчиненні особою  кримінального правопорушення, яка  визначається з урахуванням тяжкості  вчиненого злочину чи кримінального  проступку та характеристики  підозрюваного, обвинуваченого. Для  цього встановлюється наявність  достатніх доказів для підозри  особи у вчиненні кримінального  правопорушення й відповідно  їй повідомляється про підозру  у вчиненні конкретного кримінального  правопорушення;

2) наявність ризиків, які  дають достатні підстави вважати,  що підозрюваний, обвинувачений  може перешкоджати будь-яким чином  здійсненню кримінального провадження  або вчинити інше кримінальне  правопорушення чи продовжити  вчинення того, у якому він  підозрюється, обвинувачується. 

Зазначене повинно підтверджуватися матеріалами кримінального провадження, зокрема, показаннями свідків, потерпілих, отриманою інформацією в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій тощо.

Безсумнівним є той  факт, що необґрунтоване застосування запобіжного заходу, неправильний його вибір, відмова скасувати його, коли в ньому відпала подальша необхідність, повинно розглядатися як несправедливість щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного). У зв'язку із цим недопустимо застосовувати  запобіжний захід або погрожувати  його застосуванням за відмову дати показання або подати будь-які  докази, примушувати його до інших  дій, що не входять до кола процесуальних  обов'язків. Спроби компенсувати недоліки і неповноту досудового розслідування  шляхом жорсткості запобіжних заходів  не можуть бути виправдані жодною метою.

Умови застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою:

1) якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких  запобіжних заходів не

зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст. 177 КПК;

2) застосовується лише  щодо (ч. 2 ст. 183 КПК):

− особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено  основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 3000 НМДГ;

– виключно у випадках, коли прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст.177 КПК, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або  не виконав у встановленому порядку  вимог щодо внесення коштів як застави  та надання документа, що це підтверджує;

− раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується  у вчиненні злочину, за який законом  передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 3 років, − виключно у випадках, коли прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

− раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується  у вчиненні злочину, за який передбачено  покарання у виді позбавлення  волі на строк до 5 років,

– виключно у випадках, коли прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа  переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або  їй повідомлено про підозру у  вчиненні іншого злочину;

− раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується  у вчиненні злочину, за який законом  передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років;

− раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується  у вчиненні злочину, за який законом  передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 3 роки;

− особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави  за

кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення  до кримінальної відповідальності або  виконання вироку, в порядку і  на підставах, передбачених розділом ІХ КПК або міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого  надана Верховною Радою України.

 

 

 

 

 

  1. Строки тримання під вартою. Процесуальний порядок їх продовження

 

Відповідно до ст. 197 КПК  строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або  продовження строку тримання під  вартою не може перевищувати 60днів.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування, при цьому, сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування, не повинен перевищувати:

− 6 місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або

середньої тяжкості;

− 12 місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо

тяжких злочинів.

Строк тримання під вартою продовжується за клопотанням прокурора,

слідчого за погодженням  з прокурором не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії

попередньої ухвали про тримання під вартою та подається до місцевого  суду, в

межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування (ч.1

ч.2 ст.199 КПК). Дане клопотання має бути розглянутим до закінчення строку дії

попередньої ухвали.

Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під

вартою, якщо прокурор, слідчий  не доведе, що:

− ризик не зменшився  або з'явилися нові ризики, які  виправдовують тримання особи під  вартою;

− існують обставини, які  перешкоджають завершенню досудового

розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

При оцінці дотримання стандарту  розумності строку тримання під вартою Європейський суд неодноразово підкреслював, що продовження строку його дії може мати місце лише в тих випадках, коли є підстави вважати, що звільнення особи реально порушить публічний порядок або якщо цей порядок перебуває під

загрозою. Попереднє ув'язнення  не повинно передбачати покарання  у вигляді позбавлення волі і не може бути “формою очікування” обвинувального вироку(рішення по справі “Летельє проти Франції” від 26 червня 1991 року). Європейський суд також неодноразово відмічав, що “існує презумпція на користь звільнення”, що “до вироку особа має вважатися невинуватою”, і що “вона має бути звільнена до вироку, як тільки її тримання під вартою стає необґрунтованим”.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого – з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше (ч.2 ст.197 КПК).

Відповідно до практики Європейського  суду з прав людини при визначенні тривалості тримання особи під вартою під час провадження за змістом п. 3 ст. 5 Конвенції враховується період, який розпочинається з дати затримання особи та закінчується у день ухвалення вироку судом першої інстанції (Рішення по справі «Белєвіцькій проти Росії» від 1 березня 2007 року). У зв’язку з цим Європейський суд з прав людини у справі Харченко проти України вказував, на необхідність введене термінів сумарного утримання під вартою під час слідства, ознайомлення зі справою та суду.

Клопотання про продовження  строку тримання під вартою мас право  подати прокурор, слідчий за погодженням  з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої  ухвали про тримання під вартою.

Клопотання про продовження  строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.

Клопотання про продовження  строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:

1) виклад обставин, які  свідчать про те, що заявлений  ризик не зменшився або з'явилися  нові ризики, які виправдовують  тримання особи під вартою;

2) виклад обставин, які  перешкоджають завершенню досудового  розслідування до закінчення  дії попередньої ухвали про  тримання під вартою.

Слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження  строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для  розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені  у частині третій цієї статті, виправдовують  подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Мотивоване клопотання прокурора, слідчого, погоджене із прокурором, направляється до місцевого суду не пізніше ніж за 5 днів до закінчення строку тримання під вартою. Тобто розгляд клопотань про продовження строків тримання під вартою (у тому числі й до 12 місяців) у будь-якому випадку віднесено до компетенції слідчого судді місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.

Слідчий суддя розглядає  подання у судовому засіданні, при  необхідності опитує підозрюваного, обвинуваченого, заслуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився в засідання.

При розгляді клопотання про  продовження строку тримання під  вартою слідчий суддя досліджує  подані йому матеріали на предмет  законності й обгрунтованості застосування даного запобіжного заходу. Крім того, необхідно з'ясувати конкретні причини тривалого строку досудового розслідування і тримання особи під вартою, чи не допущено безпідставного тривалого розслідування, інші обставини, що вплинули на невиправдано тривале тримання особи під вартою, чи не з'явилися до моменту розгляду подання причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо.

Клопотання про продовження  строків тримання під вартою повинно  обов'язково містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений  ризик не зменшився або з'явилися  нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також, які  перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії  попередньої ухвали про тримання під вартою. Як такі обставини можуть розглядатися необхідність проведення довготривалих експертних досліджень, встановлення значної кількості  кримінальних правопорушень, вчинених підозрюваним, дослідження значної  кількості доказової інформації.

Розглянувши названі обставини, слідчий суддя постановляє ухвалу про продовження строку тримання під вартою або відмовляє в  його продовженні.

Обов'язковою умовою є  розгляд клопотання до закінчення строку дії попередньої ухвали, тобто  протягом мінімум п'яти днів та залежно  від того, наскільки завчасно буде подано клопотання прокурора, слідчого за погодженням з прокурором до суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про  продовження строку тримання під  вартою підлягає оскарженню тільки в  апеляційному порядку (ст. 310 КПК).