Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Тривожность

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ТРИВОЖНОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ 5

1.1 Основні теорії особистісної тривожності 5

1.2 Особливості навчальної успішності студентів 15

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА 24

2.1. Опис процедури дослідження 24

2.2. Аналіз і інтерпретація результатів 27

ВИСНОВКИ 43

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 46

ДОДАТКИ 48

ВСТУП

Життя людини складається з різноманітних сфер. Ми впливаємо на них і вони, водночас, впливають на нас. Однією з таких сфер є емоційна. З психологічної точки зору емоції людини викликають інтерес не лише природою їх виникнення, функціонування, а й розвиваючого або ж, навпаки, руйнуючого впливу на особистість.

Формування та розвиток гармонійної соціально активної особистості є важливим напрямком освітньої політики України. Підвищена увага вчених до психологічних механізмів та закономірностей становлення особистості не є випадковою, більш того, вона знаходиться у безпосередньому зв`язку з тією специфічною для сучасного українського суспільства ситуацією, яка й формулює наукове замовлення та спрямовує дослідницький інтерес.

Проблема тривожності особистості завжди посідала важливе місце у педагогічній та віковій психології й на сьогодні є достатньо розробленою. Разом із тим, багатоаспектність наукового дослідження тривожності як системного явища та властивості особистості (Ю.М. Антонян, В.М. Астапов, Л.І. Божович, Г.Ш. Габдреєва, Ж.М. Глозман, М.С. Корольчук, Б.І. Кочубей, М.Д. Левітов, Л.В. Марищук, Н.І. Наєнко, Г.М. Прихожан, Ч.Д. Спілбергер, Т.М. Титаренко та ін.) не охоплює всього спектру пов`язаних із зазначеним феноменом проблемних питань.

Тривожність негативно впливає не лише на емоційне самопочуття людини, а й у подальшому її житті порушує функціональні можливості психіки - занижена самооцінка, низький рівень навчальності в силу ригідності мислення, відсутності креативу уяви, продуктивності пам'яті - відбувається деструкція і гальмування розвитку особистості. Так звані «хронічні тривоги» здебільшого перетворюються на патопсихологічні розлади. Значна кількість тривожних дітей мають проблеми зі здоров'ям.

Вирішення цієї проблеми, а саме - виявлення чітких детермінант появи тривожності, об'єктивна оцінка наслідків наявності в емоційному житті дитини надмірної тривоги і страху, створення найбільш оптимальної бази тих соціальних інститутів, які супроводжують людину на шляху її соціалізації, розробка дієвих корекційних програм усунення тривожності - значно допоможе у таких соціальних аспектах як навчально-виховний процес у закладах освіти. Ідеалістичне поєднання проблем тривожності студентів та їх навчальної діяльності - привело до формування теми дослідження. Тому темою курсової роботи є: „Вплив рівня особистісної тривожності на навчальну успішність студентів".

Предмет дослідження: особистісна тривожність студентів.

Об’єкт дослідження: студентська молодь.

Гіпотеза: чим вище рівень тривожності у особистості тим нижче якість її успішності.

Завдання:

1. Здійснити аналіз проблеми тривожності.

2. Вивчити і охарактеризувати особистісну тривожність і навчальну успішність студентів.

3. Провести експериментальне дослідження з метою перевірки гіпотези.

4. Розробити корекційну програму особистісної тривожності.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ТРИВОЖНОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

Основні теорії особистісної тривожності

Тривожність - схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги; один з основних параметрів індивідуальних відмінностей. Тривожність звичайно підвищена при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях, а також у здорових людей, що переживають наслідки психотравми, у багатьох груп осіб з відхиленою поведінкою. У цілому тривожність є суб'єктивним проявом неблагополуччя особистості. Сучасні дослідження тривожності спрямовані на розрізнення ситуативної, зв'язаної з конкретною зовнішньою ситуацією, і особистісної тривожності, що є стабільною властивістю особистості, а також на розробку методів аналізу тривожності як результату взаємодій особистості і її оточень [4].

Тривожність - індивідуальна психологічна особливість, що виявляється в схильності людини до частих і інтенсивних переживань стану тривоги, а також низьким порогом його виникнення. Розглядається як особистісне утворення і/або як властивість темпераменту, обумовлена слабістю нервових процесів. Уперше була описана З. Фрейдом, що виділив три основних види тривожності: реальний страх - на небезпеку в зовнішньому світі; невротичну тривожність - на небезпеку невизначену і не відому; моральну тривожність - "тривожність совісті", на небезпеку, що йде від Супер-Его. Питання про причини тривожності дотепер залишається відкритим, однак у даний час переважає точка зору, відповідно до якої тривожність, маючи природну основу, складається прижиттєво. У дітей - у результаті неправильних дій батьків, пізніше педагогів, що не дають дитині почуття захищеності, міжособистісної надійності. У більш дорослому віці тривожність може породжуватися внутрішніми конфліктами, насамперед самооцінного характеру.

У роботах неофрейдистів як основну причину тривожності виділяють неблагополуччя раннього досвіду відносин дитини з іншими людьми, у результаті якої в дитини не формується почуття "ми", а, навпроти, розвивається переживання глибокої ненадійності і неясної заклопотаності, почуття ізольованості і безпорадності в потенційно ворожому йому світі - базальна тривога (К. Хорні) [23]. Виникаючи в ранньому досвіді, тривожність супроводжує людину все життя, багато в чому визначаючи її відносини з іншими людьми. У біхевіоризмі тривожність - складна реакція на загрозливі ситуації “мікростреси” події, що асоціюються з подібними обставинами, стають тригерами нових переживань тривожності.

Тривожність як стан і як рису, яка виникає в процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності, вивчав Ю.Ханін. В працях Рубінштейна С.Л., Леонтьєва О.М., Вілюнаса В.К. сформульований ряд фундаментальних положень теоретичної концепції емоцій та їх ролі в психічній регуляції діяльності.

У деяких дослідженнях тривожність розглядають як реакцію на соціальні впливи за певних індивідуальних психофізіологічних властивостей, а також як таку, що може виникати під час різних психосоматичних захворювань [1;12].

В системі регуляції діяльності людини та її відносин з іншими людьми емоційні переживання носять часто неусвідомлюваний характер і, створюючи той чи інший емоційний стан, впливають на динамічні характеристики дій та їх продуктивність.

Виділяється також стійка тривожність - приватна, "зв'язана" (шкільна, екзаменаційна, міжособистісна й ін.) і загальна, "розлита", що вільно змінює об'єкти в залежності від зміни їхньої значимості для людини. Розрізняється також адекватна тривожність, що є відображенням неблагополуччя людини в тій або іншій області, хоча конкретна ситуація може не містити загрози, і тривога неадекватна, або власне тривожність - у благополучних для індивіда областях дійсності, тривожність є показником неблагополуччя особистісного розвитку і, у свою чергу, робить на нього негативний вплив. Негативно впливає також нечутливість до реального неблагополуччя, "захищеність", що виникає під дією захисних механізмів, насамперед витиснення і, що виявляється у відсутності тривоги навіть у потенційно загрозливих ситуаціях.

Тривожність може бути провісником неврозу, а також його симптомом і механізмом його розвитку. Входить у якості одного з основних компонентів у "посттравматичному синдромі", тобто комплекс переживань, обумовлених пережитою психічною і/або фізичною травмою. Серед інших видів психічних розладів з тривожністю зв'язані також фобії, іпохондрія, істерія, нав'язливі стани й ін.

Тривожність – постійна або ситуативна властивість людини, що виявляється в стані підвищеного занепокоєння, відчувається страх і тривога в специфічних соціальних ситуаціях зв'язаних або з екзаменаційними іспитами, або c підвищеної емоційної або фізичної нагруженістю, або породженої причинами іншого характеру.

На сьогодні існує кілька трактувань поняття тривожності.

Представниця психодинамічного підходу К. Хорні (див. додаток А.) використовувала термін тривожність (тривога) як синонім терміна "страх", вказуючи в такий спосіб на споріднення між ними. Пізніше вона розлучила ці два поняття по простій і точній розпізнавальній ознаці: "страх є реакцією, пропорційної наявної небезпеки, у той час як тривога є нерозмірною реакцією на небезпеку або навіть реакцію на уявлювану небезпеку". Отже, під тривожністю К.Хорні розуміла емоційну реакцію на сховану і суб'єктивну небезпеку, що супроводжується визначеними фізичними відчуттями (тремтіння, хекання і т.д. ).

Прихильник теорії диференціальних емоцій К. Е. Ізард визначає тривожність як комплекс фундаментальних емоцій, що включає страх і такі емоції, як горе, гнів, сором, провину й іноді інтерес - порушення. Може включати потребовані стани і біохімічні фактори.

Н. Ю. Синягіна під тривожністю розуміла порівняно м'яку форму прояву емоційного неблагополуччя, що виражається в хвилюванні, підвищеному занепокоєнні в різних ситуаціях, у чеканні поганого ставлення з боку навколишніх і т.д..

А. И. Захаров вважає, що тривожність - це схильність до занепокоєння, недостатня внутрішня погодженість почуттів і бажань.

Словник практичного психолога подає таке визначення тривожності - це стан цілеспрямованого підготовчого підвищення сенсорної уваги і моторної напруги в ситуації можливої небезпеки, який забезпечує відповідну реакцію на страх [4].

Очікування небезпеки, що насувається, співвідноситься з почуттям невідомого: людина не усвідомлює, звідки вона може загрожувати. На відміну від емоції страху, тривожність не має конкретного джерела.

Такі слабко виражені прояви тривоги, як почуття переживання, невпевненість у правильності своєї поведінки є невід'ємною частиною емоційного життя будь-якої людини.

Варто розрізняти тривогу як стан і тривожність як властивість особистості. Тривога - реакція на небезпеку, що загрожує, реальну або уявлювану, емоційний стан дифузійного безоб'єктного страху, що характеризується невизначеним відчуттям погрози (на відміну від страху, який являє собою реакцію на цілком визначену небезпеку).

Тривожність - індивідуальна психологічна особливість, що складається в підвищеній схильності випробувати занепокоєння в різних життєвих ситуаціях, у тому числі і тих, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають.

Ч. Д. Спілбергер досліджуючи тривожність як особистісну властивість і тривогу як стан, розділив ці два визначення на "реактивну" і "активну", "ситуативну" і "особистісну" тривожність.

За Ю. Л. Ханіним, стан тривоги або ситуативна тривожність, виникають "як реакція людини на різні, найчастіше соціально-психологічні стресори (чекання негативної оцінки або агресивної реакції, сприйняття несприятливого до себе відношення, погрози своїй самоповазі, становищу). Навпроти, особистісна тривожність як риса, властивість, диспозиція дає певне уявлення про індивідуальні розходження в схильності дії різних стресорів. Отже, тут мова йде про відносно стійку схильність людини сприймати погрозу своєму "Я" у всіляких ситуаціях і реагувати на ці ситуації підвищенням ситуативної тривожності. Величина особистісної тривожності характеризує минулий досвід індивіда, тобто наскільки часто йому приходилося випробувати ситуативну тривожність".

Е.Г.Ейдеміллєр тривожність визначає як емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні недоброзичливого розвитку подій [25].

На відміну тривоги як стану, тривожність як риса особистості притаманна далеко не кожному. Тривожна людина постійно невпевнена в собі і своїх рішеннях, постійно очікує неприємностей, емоційно нестійка, недовірлива.

Прояви тривожності в юнаків, можуть бути соматичними й поведінковими.

Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму дитини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння

кінцівок, скутість рухів, може підвищуватися тиск, виникати розлади шлунку тощо. Тривогу можна оцінити як психічний стан, який викликається можливими або вірогідними неприємностями, змінами у звичних обставинах і діяльності і проявляється в специфічних переживаннях (побоювання, хвилювання, порушення спокою) і реакціях.

На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності ще більш різноманітні й не передбачувані. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості [12].

Тривожність зв'язана з чеканням особистістю соціальних успіхів або невдач. Тривожність розглядається і як стан, і як властивість особистості, обумовлена властивостями нервової системи.

З позиції психоаналітичної теорії, тривожність - це хворобливе переживання, що сигналізує про небезпеку або погрозу особистості. У стані "вільно плаваючої" тривоги індивід не здатний зв'язати свій стан напруги, з якимось фактором зовнішнього середовища, навпроти, у стані страху джерело напруги людині відома. У Фрейда було дві теорії тривоги. Відповідно до першого, тривога розглядався як наслідок сексуальних нерозділених імпульсів. У більш пізній теорії тривога розумілась як хвороблива теорія, що служить сигналом небезпеки, загрожуючою "Я". У цьому випадку тривога є функцією "Я", попереджуюча "Я" про небезпеку, щоб воно могло діяти. Психоаналітична теорія тривожності виходить з того, що в якийсь момент людина переживши травму, подію, що заподіяла їй шкоду або нанесла збиток. Тривога представляє собою повторення більш раннього травматичного переживання, але в ослабленому виді. Таким чином, тривожність у сьогоденні зв'язана з більш раннім переживанням небезпеки.

З. Фрейд виділив кілька типів невротичних симптомів у своїх пацієнтів:

" істеричну тривожність, при якій надмірне почуття тривоги звя’язане з визначеними людьми або ситуаціями;

" невроз тривожності, при якому почуття тривоги є дуже сильним, по різним і не зв'язаним з якимись конкретними людьми або умовам;

" конверсійну істерію, при якій неусвідомлювані фантазії проявляють себе у виді емоційних вибухів.

З. Фрейд вважав, що фізичні хвороби, такі як м'язові болі і т.д., можуть провокувати так називані органічні неврози.

Фрейдисти думають, що, незважаючи на високу варіативну природу цих симптомів, вони мають ряд загальних рис. Пацієнт почуває незвичайний симптом - тривогу, але не може визначити причину свого стану, а також фрейдисти вірять, що всі симптоми мають свій початок в конфлікті між Ід і Его, яке активізує механізми захисту[22].

Тривога в одного автора може позначати те ж саме, що "нейротицизм" - в іншого або "негативний афект" - у третього. М. Айзенк розглядав нейротицизм як фактор "емоційності": індивідууми, що мають високі оцінки цієї риси будуть схильні видавати вкрай емоційні реакції (сльози, страх) на життєві події, що більш стійких індивідуумів можуть залишати емоційно байдужними. Тому, можна припустити, що нейротицизм відбиває мозкову структуру, індивідуальні відмінності чутливості першої системи до вищих стимулів [24].

Лімбічна система- це система тісно зв'язаних структур, включаючи, гіпоталамус, миндалину сингулярну звивину і перегородку, розташовані в напрямку основи мозку. Ще іноді користуються терміном вісцеральный мозок. Він впливає на симпатичний відділ автономної нервової системи, що відомий як механізм реакції "боротьби і втечі", оскільки його активація може розглядатися як підготовка організму до одного з видів поведінки. Активація симпатичної нервової системи, приводить до посилення частоти серцевих скорочень, збільшенню частоти подиху, посиленню припливу крові до м'язів, зростанню потовиділення і до зменшення кровопостачання кишечнику і деяких інших органів, котрі не включаються в забезпечення термінової фізичної активності. Поряд з цим переживаються негативні емоції - страх, гнів або тривога. Поняття тривоги і нейротизма тісно зв'язані, оскільки тривога розглядається як сполучення нейротизма і єкстраверсії низьких рівнів. Айзенк терміни тривога і нейротизм використовує як взаємозамінні. Люди, що мають високий рівень тривожності, повинні продукувати більш емоційні фізіологічні відповіді на помірковано стресові стимули, ніж індивідууми, що мають низькі рівні тривоги.

Теорія тривожності, розроблена Грейком, припускає участь певних компонентів лімбічної системи в сукупності з фронтальними частинами кори головного мозку і їхніх зв'язків зі стовбуром головного мозку. Досліження Д. Грейка, присвячені тривозі, спочатку були зосереджені на вивчення того, як діють речовини, що знижують рівень тривоги. У дійсності є чіткі докази того, що різні препарати, що знижують тривогу, впливають на частину лімбічної системи мозку, що відома як "септогіппокампальна система"

Джефри Грейк міг заявити про це, знайшовши, що знижуючі тривогу медикаменти і хірургічне втручання в цю область мозку викликають майже ідентичні зміни в поведінці. Він припустив, що тривога виникає, коли ми зіштовхуємося з новизною, тобто коли оточення починає змінюватися не відповідно до чекань [12].

Ч.Д. Спілберг припускає, що стан тривоги виникає, коли індивід сприймає визначений подразник або ситуацію, що несе в собі актуальні або потенційні елементи небезпеки, погрози, шкоди. Стан тривоги може варіювати по інтенсивності і застосовуватися у часі як функція рівня стресу, якому піддається індивід. Термін "тривога" або точніше, "тривожність" використовується також для позначення щодо стійких індивідуальних відмінностей у схильності індивіда випробувати цей стан. У цьому випадку тривожність означає рису особистості. Тривожність як риса, або особистісна тривожність, не виявляється посередньо в поведінці. Але її рівень можна визначити виходячи з того, як часто і як інтенсивно в індивіда виникає стан тривоги.

Лазарус визначає тривогу як реакцію, засновану на оцінці погрози. Це визначення тривоги дає представлення про комплексний процес, викликаючому: стрес, конструктивну оцінку тривоги, наступну переоцінку, механізми перекриття, подолання стресу і стресову реакцію. Процес характеризує визначені поведінкові і фізіологічні прояви.

У концепцію тривоги, як процесу включаються поняття стресу, погрози, стан і властивості тривоги в якості основних складові концепції. У дослідженнях стану тривоги найбільшою мірою використані дослідження активності автономної нервової системи. Відповідні дані відбиті в оглядах Левіта, Мак-Рейнолдса, Маркса. Найбільше росповсюдженими критеріями можна вважати шкірно-гальванічну реакцію і застосування частоти серцевих скорочень. Використовується також величина кров'яного тиску, активність м'язів, температура поверхні тіла і параметри дихання. Серед перших спроб виділити критерії стану тривоги на підставі самоаналізу і самооцінки можна виділити дослідження Кеттела, Шейра, Цукермана. Розповсюдженим методом виявлення суб’єктивних і феномелогічних компонентів стану тривоги є аффективний опитувальник Цукермана. Серед інших методик можна згадати профіль настроїв (Мак-Нейр) і шкалу реактивної особистісної тривожності (Спілбергера) [12].

Ці методи призначені для виміру, схильності випробувати тривогу в різних ситуаціях, зв'язаних із соціальними взаємодіями людей.

У ряді досліджень Ходжер, Спілбергер виявили, що схильність до остраху, відносно незалежна від тенденції до зростанню стану тривоги.

Спілбергер при описі тривоги як процесу вважає, що суттєвим є не тільки виразний поділ поняття стресу і стану тривоги, але й акцентування уваги на понятті погрози як психологічної реальності. Лазарус у контексті розгляду тривоги як процесу, відносить стрес до стану тривоги до тх самих процесуальних компонентів [12].

Дж. А. Келлі визначає тривогу в такий спосіб: тривожність - є визнання того, що події, з якими приходиться зіштовхуватися, лежать за межами зони застосовності наявної системи конструктів (конструкт - спосіб сприйняття, конструювання подій) [24].

Тривожно, коли виявляєшся без конструктів, коли втрачаєш контроль, за структурою подій. Люди закриваються від тривоги різними способами. Зіштовхуючись з подіями, що вони не можуть інтерпретувати, тобто з тими подіями, що лежать за межами їхніх конструктів.

А.В. Петровський розглядає тривожність як риси особистості, підвищену схильність випробувати тривогу з приводу реальних або видуманих небезпек. Тривожність - це схильність індивіда переживати тривогу. Тривожність звичайно підвищена при важких соматичних або психічних захворюваннях, а також у здорових людей наслідки психо-логічної травми, що переживається. У цілому тривожність є суб'єктивним виявом неблагополуччя особистості [1].

Р.С. Немов вважає, що тривожність - це властивість людини приходити в стан підвищеного занепокоєння, відчувати страх і тривогу в специфічних, складних ситуаціях [24].

В. С. Агєєв визначає тривожність - властивість особистості, що прояв-ляется в частоті, регулярності і порозі виникнення відчуттів занепокоєння і непевності у своїх діях, переживань реальних і видуманих недоглядів із приводу можливих подій , що мали місце або, що володіють суб'єктивними або суспільним значенням. Тривожність властива всім людям, але в одних ця властивість розвита слабко і не зв'язана з великою частиною з вчинків і дій, в інших навпаки, торкається майже всі об-ласти життєдіяльності [22].

Як властивість особистості тривожність відноситься до мотиваційного середовища і підтримує активність людини у відношенні контролю над своїми поступками і діями, стимулює вироблення і засвоєння нових, більш адекватних середовищу програм поводження. Переживання тривожності в значній мірі визначає ефективність різних видів професійної діяльності, успішність адаптації.

Особливості навчальної діяльності студентів

На етапі зрілої юності виникає нова соціальна ситуація розвитку, центром якої є перехід до самостійного життя (початок професійного становлення, реалізації життєвих планів). Продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості, молоді люди самовизначаються в системі моральних цінностей, принципів, норм і правил поведінки, усвідомлюють особисту соціальну відповідальність. Нових якостей набуває юнацька дружба, а дружба з особою протилежної статі переростає в закоханість.

Соціальна ситуація розвитку в період зрілої юності. На зміну ранньому юнацькому віку приходить зріла юність — період, коли закінчується перехід від дитинства до дорослості. У психологічній літературі з проблем юності (праці Е. Еріксона, Е. Шпрангера, І. Кона, В. Слободчикова) простежуються різні підходи до з'ясування вікових меж, основних суперечностей і новоутворень цього віку. Більшість дослідників обмежує зрілу юність періодом від 18 до 21 років [21].

В цей період закінчуються головні фази біологічного і особистісного розвитку. Між тим розвиток студента характеризується рядом суттєвих суперечностей. В процесі його життя виникають суперечності між спадковістю та середовищем, між різними регуляторами його життєдіяльності. Головним надбанням юності є відкриття свого внутрішнього світу. Для юнака зовнішній, фізичний світ одна з можливостей суб’єктивного досвіду, осередком якого являється він сам. Відкриття свого внутрішнього світу – дуже важлива подія яка викликає багато, як приємних так і тривожних і драматичних переживань.

Одним з головних мотивів є студента звернення на своє майбутнє, на свою професію, яку більшість досить туманно уявляє [16].

Вищий навчальний заклад є найважливішим етапом освоєння професії, початком професійного становлення. Воно полягає в активному, свідомому утвердженні людини у професійній позиції на основі засвоєння певної системи знань, норм, цінностей, оволодіння професійними уміннями. В зрілому юнацькому віці відбувається адаптація студента-новачка до навчального закладу, діяльності в умовах вищої школи. Колишній школяр мусить суттєво перебудувати свої уявлення про навчання, звички, поведінку, на нових засадах забезпечити власну самоорганізацію.

Прагнення підвищити якість і ефективність процесу навчання, сприяти створенню сприятливих умов для розвитку особово-смислової сфери учнів, їх пізнавальних і творчих здібностей, а також для зміцнення психологічного здоров'я учнів обумовлює необхідність застосування нових, сучасних методів навчання і виховання. Вони орієнтовані на формування інтелектуальної, фізично і психологічно здорової особи, готової реалізовувати свої можливості в сучасному світі.