Трудові правовідносини: поняття, особливості, структура

Курсова робота

З предмету «Трудове право»

ТЕМА:

«Трудові правовідносини: поняття, особливості, структура»

                                                                                                                Виконала:

              Керівник:

План

І. Вступ;

ІІ. Поняття, особливості та ознаки трудового правовідношення;

ІІІ. Відмінність трудових правовідносин від суміжних правовідносин (цивільного, адміністративного);

IV. Суб’єкти трудових правовідносин. Трудова праводієздатність громадян, підприємств, установ, організацій в галузі трудового права;

V. Зміст трудових правовідносин, основні обов’язки і права суб’єктів;

VI. Підстави виникнення, зміни і припинення трудових правовідносин;

VII. Висновок.

Вступ

              При переході до ринкової економіки, реформуванні економічної, правової, соціальної та інших сфер життя проблема трудових правовідносин є знову відкритою, актуальною. Вона потребує нових підходів до дослідження засобів правового регулювання.

              З огляду на процеси демократизації і гуманізації, які сьогодні відбуваються в міжнародному співтоваристві, змінюється вся система поглядів щодо призначення права. Так, Конституція України (ст. 3) закріплює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Виходячи з цього, трудове законодавство, перш за все, Кодекс законів про працю України, а згодом і новий Трудовий кодекс України повинно бути пронизано цим конституційним положенням, тобто кожний нормативний припис повинен бути спрямований на регулювання трудових відносин найманих працівників як найвищої соціальної цінності. України закріпила за кожним громадянином право на працю як найманого працівника.

              Перехід економіки України до ринкових відносин значною мірою залежить від правового забезпечення ринкових реформ, створення необхідних умов для функціонування суб’єктів господарської діяльності та стану трудових правовідносин на сучасному етапі. Оскільки значний час працівники знаходяться в трудових правовідносинах на конкретних підприємствах, установах, організаціях – велике значення має їх соціальний стан, державний захист прав та соціальних гарантій встановлених чинним законодавством України.

              У даний час трудові відносини регулюються Кодексом законів про працю України, який був прийнятий у грудні 1971 року, а також іншими спеціальним та галузевими нормативними актами. На розгляд Верховної Ради України, крім згаданого проекту, подано також проект Трудового кодексу України від 28 серпня 2003 року за № 1038-1, внесений Кабінетом Міністрів України.

              Проектом Трудового Кодексу України (в подальшому - проект Кодексу) визначаються засади правого регулювання трудових і безпосередньо пов’язаних з ними відносин між працівником, роботодавцем та державою. Основними принципами правового регулювання зазначених відносин проектом Кодексу визначено:

• свобода праці, що включає право розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати професію і рід занять;
• заборона примусової праці і дискримінації в сфері праці;
• захист від безробіття і сприяння в працевлаштуванні;
• забезпечення права кожного працівника на справедливі умови праці, у тому числі на умови праці, які відповідають вимогам безпеки і гігієни;
• рівність прав і можливостей працівників;

              На мою думку, в Проекті Трудового кодексу має бути ще й закріплене положення щодо рівності сторін трудових правовідносин (роботодавця і працівника), оскільки, наприклад, фізична особа-підприємець, яка має найманих працівників, як сторона трудового договору зобов’язана створити працівникові належні умови праці, оплату заробітної плати, надання відпусток та інше.

              На етапі економічних та суспільно-політичних змін важливим є формування нової системи трудових відносин та створення відповідного соціально-економічного та правового механізму їх регулювання.

І.  Поняття, особливості та ознаки трудового правовідношення

Впродовж всього людського існування від народження до смерті люди не усвідомлюючи цього вступають у найрізноманітніші відносини тому, що кожного дня люди щось купують і продають, переїжджають до необхідного їм місця, одержують винагороду за свою працю тощо. Правові відносини в суспільстві формуються і розвиваються внаслідок правових норм, які приймаються державою для регулювання суспільних відносин.

Наявність самих лише правових норм не достатньо для існування правовідносин. Для їх виникнення, крім самих норм права, необхідно, щоб учасники майбутніх правовідносин вчинили певні передбачені законом дії: уклали договір, вступили на навчання, влаштувались на роботу тощо. Правовідносини – це завжди двохсторонній зв`язок конкретно визначених суб`єктів, у якому одна сторона має права, а інша – відповідні обов`язки.

              Жодна група працівників, жоден член трудової організації не може існувати поза цими відносинами, без взаємних обов’язків щодо один одного, без взаємовідносин. Відтак, в процесі праці люди знаходяться в певних відносинах між собою з приводу праці. Ці відносини за характером є трудовими. Виникнення трудових відносин пов`язується з поєднанням робочої сили із засобами виробництва і використанням цих засобів для створення матеріальних чи духовних благ та надання послуг.

              Таким чином, виконання певної роботи є настільки загальною ознакою більшості відносин у суспільстві, що вона не дає можливості визнати ті чи інші відносини суспільно трудовими. Лише ті відносини, що пов`язані з працею і мають її своїм змістом, визначають порядок і умови застосування праці, спрямовані на організацію самого процесу праці в певній суспільній формі і в своїй сукупності створюють цей процес, є суспільно трудовими. Праця створює не тільки первинну основу, а й саме існування цих відносин.

              В науці трудового права визначення трудових правовідносин проводиться, виходячи із законодавчого визначення трудового договору, що дається в ст. 21 КЗпП. Трудові відносини виникають із угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, а також фізичною особою, за якою працівник зобов`язуються виконувати роботу, визначеною цією угодою, з підляганням внутрішньо трудового розпорядку, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати робітникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідних для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором чи угодою сторін. Правовідносини виникають або відповідно до норм, або всупереч нормі права, в її порушення.

              Отже, трудові правовідносини - це двосторонні відносини працівника з власником чи створеним підприємством по виконанню за винагороду роботи по обумовленій спеціальності, кваліфікації чи посаді, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають формою закріплення суб’єктивних прав та обов’язків.

              Трудові відносини мають вольовий характер, встановлюються, змінюються або припиняються в результаті свідомої діяльності окремих людей (працівників з одного боку, роботодавців з іншого). Саме усвідомленість трудових відносин дозволяє державі регулювати їх правом, що виражає загальносуспільну волю, а учасникам трудових відносин сприймати цю волю та діяти згідно з нормами права. Таким чином, трудові відносини характеризуються тим, що їх учасниками є люди, які здатні до праці і здійснюють цілеспрямовану трудову діяльність.

              Сфера правового регулювання вужче ніж громадянське суспільство. Також і в трудовому праві не всі відносини регулюються правом. Особисті відносини, взаємодопомога в роботі, заміщення - поза правом. Правове регулювання праці складається в постановці та реалізації відповідного порядку в трудових відносинах. Основне для правильного розуміння правових відносин є те, що коли відсутня норма права, то відсутні і правовідносини.

              Відносини, існування яких стає можливим внаслідок існування індивідуальних трудових відносин, можна розділити на відносини, які передують трудовим відносинам (відносини, які виникають і розвиваються до трудових та припиняють свою дію в зв’язку з появою останніх: відносини щодо працевлаштування, професійної підготовки кадрів на виробництві); відносини, які виникають і розвиваються паралельно з трудовими (відносини по нагляду за охороною праці, організаційно-управлінські відносини, відносини по розгляду трудових спорів); відносини, які випливають з трудових (відносини, що виникають в зв’язку з припиненням трудових і мають за мету або матеріальне забезпечення звільненого працівника або його поновлення на роботі).

Ядром і основним видом трудових правовідносин є індивідуально-трудові. Тобто це правовідносини, що виникають на основі укладення трудового договору між працівником і роботодавцем, за яким працівник зобов`язаний виконувати роботу, визначену договором, дотримуватись правил внутрішньо трудового розпорядку, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити необхідні умови праці, передбачених законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Ознаками індивідуального трудового правовідношення є:

а) двосторонній вольовий зв’язок між працівником та працедавцем або уповноваженим ним органом;

б) цей зв’язок має правовий характер, бо визначається нормами трудового права;

в) двосторонній вольовий добровільний зв’язок виникає внаслідок укладення трудового договору;

г) індивідуальні трудові правовідносини виступають як форма, наслідок чи умова існування фактичних індивідуальних трудових відносин;

д) внаслідок укладання трудового договору у сторін індивідуального трудового правовідношення виникають взаємні права та обов’язки, відповідно до яких працівник зобов’язується виконувати певну трудову функцію, підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку, а працедавець мусить оплачувати працю працівника та створювати необхідні для високоякісної трудової діяльності останнього умови.

Другим видом трудових правовідносин є колективно-трудові правовідносини (соціального партнерства та встановлення умов праці на підприємствах). Ці правовідносини, які існують задля функціонування і обслуговування трудових правовідносин, відрізняються суб`єктним складом та підставами виникнення. Вони виходять за межі конкретного підприємства і можуть існувати у масштабах усієї країни. Наприклад, йдеться про відносини соціального партнерства, які виникають на національному рівні в результаті проведення переговорів, погодження взаємних інтересів та укладення генеральних угод.

Окрему групу в структурі трудових правовідносин відіграють правовідносини навчання і перекваліфікації на виробництві. І хоча питома вага таких правовідносин знизилась, вони все ще продовжують фігурувати як відносини, що тісно пов`язані з трудовими, формуючи предмет трудового права. Особливістю цих відносин є те, що вони здебільшого існують водночас із трудовими правовідносинами, не зупиняючи і не припиняючи останніх.

Наступним видом трудових правовідносин з приводу розгляду трудових спорів є процедурно-трудові правовідносини. Тобто це такі відносини, які виникають під час розгляду трудового спору комісією по трудових спорах.

Існує три основні елементи трудових відносин: майнові, управлінські (організаційні), охоронні. Правове регулювання всіх суспільних відносин здійснюється через ці три рівні цих відносин.

              В системі правовідносин, що регулюються трудовим пра­вом, трудовим правовідносинам належить головна роль, оскільки саме вони визначають необхідність створення і розвитку всіх інших, похідних від них відносин.

ІІ. Відмінність трудових правовідносин від суміжних правовідносин (цивільного, адміністративного)

              Трудові правовідносини характеризуються певними особливостями, які дозволяють відрізнити їх від схожих правовідносин, пов'язаних з працею, але регульованих нормами цивільного права. Це, перш за все, включення працівника до складу трудового колективу конкретного підприємства, установи, організації, де його діяльність, пов'язана з виконанням певних трудових функцій, рег­ламентується вимогами внутрішнього трудового розпо­рядку, встановленого на даному підприємстві, в уста­нові, організації.

              У попередніх пунктах курсової були описані трудові відносини та їх складові елементи. Виділяючи з них окремі елементи, які притаманні лише трудовим правовідносинам, ми можемо виділити ознаки, по яким можна відокремити трудові відносини від відносин інших галузей права. До них відносяться:

              1) Наявність специфічного юридичного факту. Найбільш поширеним юридичним фактом є Індивідуальний трудовий договір між працівником і роботодавцем. На великих підприємствах, як правило, використовується колективний трудовий договір. Необхідно бути уважним при ідентифікації трудового договору, так як його можна сплутати з договорами, які регулюють цивільне право. Серед таких договорів, існуючих в цивільному праві можна виділити наступні: договір підряду, договір доручення, авторський договір…

              2) Включення працівника в склад трудового колективу конкретного підприємства, установи, організації, внаслідок чого він стає працівником даного колективу. Зарахування до трудового колективу є атрибутивною ознакою трудових правовідносин незалежно від характеру трудової функції працівника. Дана ознака відсутня в цивільних правовідносинах пов’язаних з працею.

              3) Предмет правовідносин. В трудових правовідносинах ним є сам процес праці, а у цивільному – ним є вже безпосередньо сам результат праці (книга, картина, винахід і тд.).

              4) Визначеність конкретної трудової функції працівника. Працівник виконує роботу по певній спеціальності, кваліфікації або посаді.

              5) Особиста праця (особистий характер прав та обов’язків суб’єктів трудових правовідносин). Працівник не може за трудовими правовідносинами замінити себе у виконанні трудової функції кимось іншим без згоди на те роботодавця, так само і роботодавець не може безпідставно замінити працівника на посаді.

              6) Підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку. Виконання роботи у трудових правовідносинах відбувається в умовах певного трудового режиму, який визначає умови спільної праці людей. При цьому існує відповідальність за порушення правил трудового розпорядку.

              7) Відплатний характер трудових правовідносин, при цьому від платність виражається у заробітній платі.

              8) Триваючий характер. Це обумовлюється його змістом, тобто правами та обов’язками сторін, а не строком їх виконання. Впродовж робочого часу працівник виконує покладену на нього трудову функцію, а перерви в роботі (вихідні та святкові дні, відпустки…) не припиняють трудових відносин.

              9) Несамостійність праці. В той час як по цивільно-правовому договору суб’єкти розпоряджається своїм майном, виконання роботи по трудовому договору ніщо інакше, як здійснення необхідних дій в системі, створеною іншою особою. За трудовим договором працівник розпоряджається своєю здатністю до праці, невідокремленої від його особистості. В цьому випадку працівник виступає як необхідний елемент для досягнення певного результату іншою особою. Тому працівник повинен підкорятися не ним встановленому порядку. Роботодавець функціонує самостійно, він використовує наявні фактори (в тому числі здатність іншої особи до праці, духовні і розумові здібності, невід’ємні від особистості) для досягнення своїх цілей. Влада роботодавця обумовлена його функцією.

              10) Жорстка регламентація з боку законодавця. Адже управління особою повинно мати свої межі, встановлені правом, це управління за трудовим договором повинно базуватися на правовому положенні роботодавця, що передбачає певні правові рамки, в яких він діє. Це повинно виражатися у позитивному праві: права і обов’язки сторін повинні бути чітко визначені, важливе значення має визначеність права. Саме цим і відрізняються трудові відносини від цивільно-правових.. Більше того, при порівнянні методів правового регулювання в регламентації трудових правовідносин спостерігається більш  широке поширення імперативних норм, ніж у цивільних правовідносинах, де вони зустрічаються майже як виключення.

              Найбільш подібні трудові правовідносини з відносинами у Цивільному та Адміністративному праві. Тому необхідно вірно провести розмежовувальну лінію між відносинами у трудовому праві і відносинами у цивільному та адміністративному праві.

              Адміністративні відносини виникають внаслідок одностороннього волевиявлення органу влади або державного управління. Це волевиявлення є обов’язковим для іншої сторони і носить характер адміністративного акту.

              Суб’єкти трудових відносин, в тому чисті й ті, що належать державі, владними повноваженнями відносно до своїх працівників не наділені. Застосування праці громадян здійснюється на підставі принципу свободи трудового договору, за яким працівник бере на себе обов’язок підкорятись правилам внутрішнього трудового розпорядку.

              Таким чином, якщо відносини виникають внаслідок акта державного органу, з яким працівник не перебуває в договірних відносинах по праці, то ці відносини підпадають під сферу впливу адміністративного права. Якщо ж відносини виникають із трудового договору, то ці відносини між сторонами регулюються трудовим правом.

              Наприклад, працівник порушив правила техніки безпеки, додержання яких відноситься до його обов’язків. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має право притягнути цього працівника до відповідальності: дисциплінарної, а в разі наявності певних умов – й до матеріальної. Така відповідальність регулюється нормами трудового права.

              За ці ж дії працівник може бути притягнутий до відповідальності органом, що здійснює нагляд або контроль за додержанням правил по охороні праці. З цим органом працівник не перебуває в договірних відносинах, тому відповідальність у цьому випадку для працівника буде адміністративною і регулюватиметься саме цією галуззю права.

              Відповідні правові норми, що відносяться до організації і порядку роботи органів по нагляду за додержанням законодавства по охороні праці, відносяться до предмета адміністративного, а не трудового права.

              З цивільними правовідносинами у трудових правовідносин найбільше схожостей, що виливається в ускладненні при приналежності тих чи інших договорів. На прикладі трудового договору і договору підряду, я гадаю, було б необхідно показати, що такі відмінності є і вони суттєві.

ІІІ. Суб’єкти трудових правовідносин. Трудова праводієздатність громадян, підприємств, установ, організацій в галузі трудового права

              Конституція України ( ст. 43) гарантує кожному рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Відповідно до цього положення рівність трудових прав незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової чи національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин зафіксована і в Кодексі законів про працю (ст. 2)[1].

Під учасниками трудових відносин розуміють суб`єктів, які на основі чинного законодавства визначаються володільцями суб`єктивних прав і відповідних обов`язків. Під суб`єктами трудового права розуміють учасників індивідуальних і колективних трудових відносин, які на основі чинного законодавства мають трудові права і відповідні обов`язки. Основними суб`єктами трудового права є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа – роботодавець як сторони трудових відносин.

Усіх суб`єктів трудових правовідносин можна поділити на дві групи: головні і другорядні. Головні – це такі суб`єкти, які відіграють у трудових правовідносинах провідну роль і забезпечують існування самих трудових правовідносин. Серед головних суб`єктів можна виділити окремі підгрупи, що також відрізняються особливостями правового становища. Першу підгрупу становлять так звані обов`язкові суб`єкти: роботодавці і працівники. Без їх участі трудові правовідносини взагалі не виникають.

Головних суб`єктів другої підгрупи можна умовно назвати допоміжними. Їх специфіка полягає в тому, що, незалежно від наявності конкретно трудових правовідносин, такі суб`єкти існують, оскільки утворюються державою і покликані сприяти функціонуванню трудових правовідносин. Сюди можна віднести органи нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства та органи зайнятості.

Третю підгрупу головних суб`єктів трудових правовідносини можна назвати факультативними, тому що їхня участь у трудових правовідносинах хоч і важлива, але не завжди обов`язкова та не є постійною. До таких суб`єктів належать профспілкові або інші органи, уповноважені представляти найманих працівників у трудових правовідносинах.

Другорядними суб`єктами трудових правовідносин можуть бути такі учасники, які беруть участь у трудових правовідносинах тільки якщо виникає потреба або ж їхня участь є тимчасовою, після чого вони припиняють своє існування. До цієї групи входять постійно існуючі суб`єкти: комісії по трудових спорах, Національна рада соціального партнерства, профспілкові об`єднання, а також суб`єкти, що можуть з`являтися епізодично: робочі комісії для ведення колективних переговорів, органи, які розглядають колективні трудові спори (конфлікти), страйкові комітети, кваліфікаційні й атестаційні комісії та ін.