Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Трудова міграція населення України

ПЛАН

ВСТУП

1.Сутність понять „ міграційний рух ” та трудова міграція

2.Аналіз та оцінка трудової міграції населення України

3.Наслідки трудової міграції населення України

4.Напрями вдосконалення міграційної політики держави

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Стан і розвиток суспільства визначається в значній мірі кількістю і складом його населення, його трудовим і, у тому числі, творчими можливостями. За визначенням американського економіста Нобелівського лауреата Пауля А. Самуельсона, населення - основний чинник будь-якого господарства Під населенням розуміється сукупність людей, що живуть на цілком певній території - в районі, місті, регіоні, країні. В суспільно-політичній літературі при соціально-економічній характеристиці населення його прийнято називати народонаселенням. Особливостями цієї сукупності є те, що вона безперервно поновлюється в процесі відтворювання життя і знаходиться в стані саморозвитку, утворюючи головний матеріальний компонент людського суспільства, суб'єкт соціальних зв'язків. Дослідженням закономірностей відтворювання народонаселення займається наука демографія. Вивчення чисельності, складу і динаміки народонаселення дозволяє судити про можливості соціально-економічного розвитку країни, його тенденції, воно диктує необхідні заходи, які повинна зробити держава для нейтралізації негативних процесів в структурі народонаселення або зміцненні позитивних тенденцій в його розвитку. Однією з найважливіших проблем демографії є рух населення. Це складний суспільний процес, що зачіпає багато соціально-економічних аспектів життя населення. Рух змінює структуру і чисельність населення. Міграційні потоки (механічний рух населення) спрямовуються з одних регіонів і країн в інші. Міграція забезпечує безперечні переваги країнам і регіонам, що приймають робочу силу і поставляючим її, іноді ж робить украй негативний вплив на економічний, соціальний стан країни. З міграцією населення пов'язано багато процесів в житті людини:розселення, освоєння нових земель, перерозподіл трудових ресурсів між містами, регіонами, країнами. Природний рух впливає на демографічну ситуацію через такі процеси як народжуваність і смертність. Два види руху населення мають величезний вплив на економічну і соціальну ситуацію в окремих регіонах і країнах. Чималу увагу їх регулюванню і стимулюванню (а іноді і обмеженню) надають уряди країн. Їх дослідженням займається цілий ряд наук, таких як демографія, статистика, економіка.

Кінець XX ст. став переломним етапом в історії України. Становлення ринкової економіки та розбудова незалежної держави призвели до кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя. На цьому тлі значних трансформацій зазнали і міграційні процеси. Зокрема, протягом останнього десятиліття помітно знизилась інтенсивність стаціонарної міграції (яка пов'язана зі зміною прописки і реєструється державною статистикою). Водночас широкого розвитку набула майже відсутня за радянських часів форма міграційного руху населення — трудова міграція. Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України. Метою даної роботи є розгляд трудової міграції населення України, її сучасний стан та перспективи розвитку.

1.Сутність понять „ міграційний рух ” та трудова міграція

Термін «міграція» відбувається від латинського «migrate, migro», тобто переміщення, переселення. Існуючі словники пояснюють даний термін:як переселення, переміщення людей, етносів, їхніх частин або окремих представників, пов'язане із зміною постійного місця проживання або з поверненням до нього;як переміщення, переселення населення в середині країни або з однієї країни в іншу;як соціально-економічний і демографічний процес, що представляє собою сукупність переміщень, що здійснюється людьми між країнами, районами, поселеннями; як переміщення людей через територіальні межі або інші території із зміною місця проживання назавжди або на тривалий період часу;як переселення, переміщення населення, в середині країни - внутрішні міграції населення, з однієї країни в іншу - зовнішні міграції населення: еміграція, імміграція;як переміщення людей, пов’язане, як правило, із зміною місця проживання;як переміщення людей, працівників, пов’язане, переважно, із зміною місця проживання і місця роботи;міграція людей є процесом їх переселення з метою облаштування та працевлаштування;. Аналіз вищевикладених точок зору показує, що більшість дослідників, із незначними різночитаннями, під міграцією розуміють переміщення людей між країнами, адміністративно - територіальними утвореннями, поселеннями, пов’язане, переважно, із тимчасовою або постійною зміною проживання, роботи, укладом життя. Таким чином, основними ознаками, що дозволяють ідентифікувати міграцію серед інших переміщень населення є: а)переміщення людей, переселення, пересування, тобто - процес; б)перетинання в процесі рухів як державних, так і адміністративних меж територій;в)тимчасова або постійна зміна місця проживання або роботи;г) метою міграції є поліпшення соціально - економічного стану.

2.Аналіз та оцінка стану трудової міграції населення України

Дослідження стану трудової еміграції з України та трудової імміграції в Україну, визначення шляхів удосконалення державної міграційної політики ставить перед економічною наукою низку складних проблем, які потребують наукового осмислення та практичного вирішення.

Метою дослідження є обґрунтування нових основ розвитку міждержавного обміну робочою силою та особливості інтеграції України до міжнародного ринку праці.

За оцінками, у сучасному світі кількість мігрантів сягає 150 млн осіб і щорічний приріст становить 2 %. Серед них – 5 % наших співвітчизників, які перебувають в Італії, Португалії, Греції, Польщі, Чехії, Росії. Такий відтік працездатного населення становить для України серйозну проблему. Людський капітал (освітній, трудовий, культурний, соціальний) – це головний український ресурс, проте й він швидко вичерпується. За даними Державного комітету статистики України, зовнішня міграція українців за 2001–2010 рр. (січень–лютий) сягнула 322 тис. Здебільшого це високоосвічені та висококваліфіковані фахівці (80 % мають повну вищу або базову вищу освіту). Вони працюють переважно в таких галузях, як транспорт, будівництво, торгівля, переробна промисловість. Якщо говорити про вік трудових мігрантів, то це найбільш працездатна частина трудового потенціалу України: 60 % мігрантів віком від 20 до 44 років, 70 % – чоловіки.

У зв’язку з виїздом науковців та висококваліфікованих фахівців втрати України становлять понад 1 млрд дол. США на рік. (Для довідки: підготовка фахівця з вищою освітою технічного й природничого профілів коштує нашій державі близько 10 тис. дол. США, а за кордоном ці затрати більші в 10 разів.) Отже, Україна інвестує свій живий капітал в економіку практично всіх розвинених країн світу.

За даними Світового банку, Україна посідає 5-те місце в світі серед країн з найбільшою кількістю емігрантів. Про це було повідомлено Світовим банком в останній доповіді «Міграція і грошові перекази». За даними на 2010 р., за кордоном знаходиться 6,6 млн українців, що покинули країну в різні роки (це майже 15 % від загальної кількості населення). За кількістю емігрантів ми поступаємося лише Мексиці (11,9 млн), Індії (11,4 млн), Росії та Китаю (11,1; 8,3 млн відповідно).

Україна посідає 11-те місце з імміграції. За даними Світового банку за 2010 р., у нас зареєструвалося 5,3 млн іноземців. Найбільша кількість – з Росії, Білорусії, Казахстану.

Враховуючи співвідношення чисельності імміграційних потоків в Україну та еміграційних потоків з України, можна впевнено стверджувати, що на сучасному етапі країна є державою-експортером робочої сили.

Головними ознаками, які характеризують сучасний стан ринку праці в Україні, на даний момент є:

значне падіння обсягів національного виробництва;
нераціональна структура галузевої зайнятості, істотне перевищення пропозиції робочої сили над попитом;
постійне збільшення чисельності та терміну тривалості зареєстрованого безробіття, його чітко виражене жіноче та молодіжне обличчя;
високі обсяги прихованого безробіття, яке може вважатися своєрідним резервом поповнення офіційного;
зубожіння значної частини населення України;

постійна депопуляція та загальне постаріння населення, що призводить до скорочення чисельності трудового потенціалу України.

На фоні змін у структурі зайнятості трудових ресурсів спостерігаються особливо небезпечні тенденції, пов’язані з втратою кадрів галузями економіки, які забезпечують майбутній економічний розвиток України. В першу чергу, це стосується фундаментальних наук та системи освіти, звідки відбувається основний відтік висококваліфікованих фахівців. Країну залишають молоді, перспективні вчені, які в майбутньому мали скласти науковий потенціал держави.

Дослідження впливу зовнішньої трудової міграції показало, що вона поєднує у собі й закономірні, й вимушені наслідки для України. Міжнародна трудова міграція – складне явище, яке потребує комплексного підходу до оцінки впливу названих процесів на розвиток суспільства. Серед позитивних результатів трудової міграції для України можна назвати:

сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою;
послаблення тиску безробіття на національному ринку праці, зниження соціальної напруги у суспільстві;
надання можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, познайомитися зі світовим досвідом, покращити матеріальне становище як самих емігрантів, так і членів їх родин;
надходження в Україну додаткової іноземної валюти шляхом грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками;
забезпечення за рахунок іноземної робочої сили покриття дефіциту фахівців необхідних професій та кваліфікацій в Україні;
стимулювання до більш продуктивної діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями;
підвищення світового рейтингу України як демократичної, вільної та відкритої держави.

На даний момент зовнішня зайнятість є серйозною проблемою для України. Це передбачає розробку та впровадження в життя ефективної державної міграційної політики, яка повинна базуватися на:

визначенні пріоритетних для української робочої сили ринків праці за кордоном;
посиленні соціального захисту українських працівників на території країн працевлаштування через підписання двосторонніх трудових угод;
обґрунтуванні необхідності застосування іноземної робочої сили на національних підприємствах;
визначенні стратегічних цілей державної міграційної політики та майбутнього розвитку закордонної зайнятості частини працездатного населення.

За останні десятиріччя трудова міграція в Україні набула стійкого та масштабного характеру. Її майбутній розвиток значною мірою буде залежати від соціально-економічної ситуації та рівня життя населення України. В найближчому майбутньому навряд чи слід чекати швидкого і масштабного підйому національного виробництва, створення значної кількості нових робочих місць, підвищення рівня життя населення. За даних обставин еміграційні настрої у суспільстві будуть тільки поширюватися, а чисельність тих, хто виїжджає на заробітки за кордон, зростати.

Виходячи з цього, державна міграційна політика повинна забезпечувати ефективний і взаємовигідний «продаж» власної робочої сили за кордон та обґрунтоване й раціональне залучення іноземної робочої сили в Україну.

3.Наслідки трудової міграції населення України

Актуальність теми зумовлена тим, що сучасні міжнародні економічні відносини характеризуються значним посиленням взаємозалежності як окремих країн у регіонах, так і регіонів між собою. Глобалізація світового розвитку робочої сили вже давно сягнула за межі зовнішньої торгівлі та переливання капіталу. Все більшого розповсюдження і значення набуває рух людських ресурсів. Постійне зростання масштабів міжнародної міграції, втягнення у неї все нових і нових верств населення та країн робить актуальним дослідження міжнародної міграції робочої сили, як однієї з форм міжнародних економічних відносин, і її впливу на соціально-економічний розвиток світового господарства [1, c. 5].

Все більшого поширення і значення набуває переміщення людських ресурсів, зумовлене соціально-економічними, військовими, етнічними та релігійними чинниками. Істотне зростання масштабів міжнародної міграції, залучення до неї значних обсягів трудових ресурсів актуалізує дослідження міжнародної міграції робочої сили як однієї з форм світових господарських зв'язків та її впливу на світове господарство.

Важливість дослідження міграційних процесів зумовлена також стрімким зростанням їх обсягів, нарощуванням інтенсивності, поширенням на всю територію нашої країни, вагомим впливом на її економічний та соціальний розвиток. Особливе місце міграції робочої сили в сучасних умовах визначається насамперед її динамізмом, швидким реагуванням на зміни у суспільстві та економіці.

Проблеми міграції вивчали такі відомі дослідники міжнародного права того періоду, як І. Блюнчлі, Ф. Ліст, Є.П. Казанський, Н.М. Коркунов, Ф.Ф. Мартенс, Л.Ф.Л. Оппенгейм, В.І. Пєроговський, О.О. Ейхельман. Особливу увагу привертають роботи таких дослідників, як В.І. Переведенцева, І.М. Занданова, Л.Л. Рибаковського, Ж.А. Зайончковської, І.С. Матліна, А.В. ТопілінВасиленко П., Гаврилечко Ю., Гайдуцький А.П., Лапшина І. А., Ростова Л. та інших.

Об'єктом дослідження виступає міжнародна міграція робочої сили, місце в ній України, масштаби, напрями та форми залучення вітчизняних трудових ресурсів до світових міграційних потоків. Предметом дослідження виступають наслідки міжнародної міграції робочої сили для України. Міжнародна трудова міграція – один з найбільш складних елементів в міжнародних економічних відносинах, оскільки на відміну від руху товарів і капіталів, цей процес залучає живих істот [7, c. 10].

Таким чином, міграція робочої сили - переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру. Причини міжнародної міграції робочої сили: - економічні ( національні різниці в оплаті праці, безробіття, діяльність МК, які сприяють поєднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або рух капіталу до трудонадлишкових районів);

- позаекономічні ( політичні, національні, релігійні, расові, сімейні) [6,c. 42].

Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед економічними факторами:

по-перше, дією законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку тощо, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;

по-друге, істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо;

по-третє, циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

по-четверте, нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ;

по-п'яте, демографічними факторами, різницею у природному прирості населення. Так, якщо у XX ст. темпи щорічного приросту населення у слаборозвинутих країнах становили приблизно 2,5%, то в розвинутих вони не перевищували 1%;

по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними та іншими неекономічними чинниками [3, c. 96].

На даний час в Україні гострою проблемою є міграція робочої сили. Звичайно ж вона викликана економічним становищем держави, незадовільним життєвим рівнем широких прошарків населення, високим рівнем безробіття і характерна майже для всіх постсоціалістичних країн. Тимчасова еміграція в низці випадків перетворюється в постійну та негативно впливає на інтелектуальний і виробничий потенціал нашої держави. Економічні ефекти міграції мають позитивні й негативні наслідки. З одного боку, це проявляється в скороченні кількості робочих місць і зростанні безробіття в країні-реципієнті, з іншого – велика частка іммігрантів передає населенню новий досвід і знання, що сприяє розвитку національної економіки.

Результати дослідження, проведеного Державним комітетом статистики України, показують, що загальна кількість українських громадян, які працювали за кордоном в 2009 р. становила близько 100 тис. осіб [5]. Аналіз напрямків міграційних потоків України показав, що серед прибулих в Україну 77,5% становили іммігранти з країн СНД і 22,5% – з інших країн. Серед вибулих з України 65,9% виїхали до країн СНД і 34,1% – до інших країн. Найбільшими центрами офіційного працевлаштування українців в Західній Європі є Німеччина, Франція, Великобританія та Греція, які за оцінками Держкомстату приймають до 30% всіх легальних емігрантів [4]. Крім того, за останні роки збільшився потік емігрантів до сусідньої нам Росії. Серед основних причин еміграції населення України слід відмітити політичну та соціально-економічну нестабільність, низький рівень охорони здоров'я, реформування освіти, культури та спорту, географічні особливості прикордонних територій. Наслідком цього є високий рівень безробіття за окремими регіонами держави, незбалансована структура спеціальностей на вітчизняному ринку праці та зростання маятникової міграції. Таким чином, можна зробити висновок, що до теперішнього часу держава не приділяла достатньої уваги еміграції свого населення, в той час, як питома вага участі українців на світових ринках праці є далеко не останньою. Ситуація, що склалася в Україні, потребує від уряду зважених законотворчих, організаційних і господарських заходів в сфері демографічної політики, спрямованих на створення нових робочих місць з належною заробітною платою та відповідною соціальною захищеністю, вдосконалення існуючої системи освіти, підвищення рівня охорони здоров'я та зростання народжуваності, пропаганди здорового способу життя тощо. На початок 2009 року за кордоном перебувало понад 7 млн. українців. Основна їх кількість працює у країнах Європи та Америки: в Аргентині – 100 тис., Бразилії – 150, Великій Британії – 70, Греції – 200, Ізраїлі – 150, Іспанії – 400, Італія – понад 500, Канаді – 150, Молдові – 50, Росії – 3 млн., Словаччині – 50, США – 500, Туреччині – 30, Чехії – 400 тис. чоловік. З усіх громадян, які мешкають за кордоном, владою країн перебування легалізовано близько 500 тис.

Основною причиною міграції є соціально-економічна, а саме різниця в рівні доходів в країні, з якої відбувається міграція, та в країні куди мігрують. Саме можливість заробити більше, аніж у власній країні, є однією з причин, яка спонукає сотні тисяч мігрантів щороку залишати рідні місця в пошуках кращої долі за кордоном [5]. Довготривала криза економіки, її структурна перебудова, конверсія оборонного комплексу, реструктуризація вугільної галузі, банкрутство та ліквідація багатьох підприємств добувної та переробної галузей промисловості, реформування Збройних Сил України тощо призвели до масового вивільнення різноманітної в регіонально-галузевому та кількісно-професійному розрізі робочої сили. У той же час дефіцит державного та регіональних бюджетів, незначна частка приватних інвестицій в економіку України та обмежені кредити міжнародних фінансових організацій не дозволяли за короткий термін і без зростання соціальної напруги в суспільстві перепідготувати та працевлаштувати великі обсяги робочої сили. При обмежених можливостях працевлаштування та низькій продуктивній зайнятості значна частка працездатного населення України мігрує за кордон з метою пошуку роботи з достойним заробітком.

Оцінити масштаби трудової міграції українців за кордон досить проблематично, що зумовлено відсутністю однозначної інформації щодо кількості та регіональних особливостей їх міграції. Дані вітчизняної офіційної статистики навіть приблизно не відображають дійсні масштаби трудової міграції громадян України. За різними експертними оцінками, масштаби міграційних поїздок українських громадян за кордон коливаються в межах від 4 до 7 млн. осіб, або становлять від 8,6% до 15,1% чисельності усього населення України (станом на 01.01.2009 р.), та від 19,5 до 34,1% економічно активного населення України працездатного віку. Таким чином, з України мігрує за кордон від п'ятої частини до третини економічно активного населення працездатного віку [4, c. 90]. Неповнота та відсутність системного підходу в зборі статистичної інформації щодо трудової міграції суттєво ускладнюють здійснення ефективної державної політики у цій сфері.

Отже, оцінюючи позитиви та негативи трудової міграції, необхідно врахувати перспективу її розвитку. Соціологічні дослідження підтверджують, що, орієнтація за кордон для постійного проживання більше притаманна особам, які мають досвід трудової міграції, ніж тим, хто такого досвіду не має, а з числа заробітчан – тим мігрантам, котрі частіше і довше перебували за кордоном. Таким чином, трудова міграція виступає фактором, що підвищує ризик еміграції. Тобто, нинішні тимчасові поїздки на заробітки можуть перетворитися для України у незворотні втрати населення. Окрім того, ця перспектива стає більш реальною із збільшенням строків заробітчанських поїздок, створення умов для мігрантів у країнах-реципієнтах, кращою адаптацією українських мігрантів за кордоном, покращенням внаслідок цього їх заробітків та умов проживання [2, c. 15]. Особливе занепокоєння викликає той факт, що серед мігрантів майже 30 % складають висококваліфіковані фахівці, які користуються найбільшим попитом в розвинених країнах. Як правило, таких спеціалістів запрошують на роботу на довгостроковий період, або ж пропонують постійне проживання. Тобто, спеціалісти високого рівня кваліфікації залишають Батьківщину з великою ймовірністю не повернутися. Причому професійний досвід, знання, які були надбані в нашій державі та за її рахунок починають примножувати суспільний інтелект держав, що запрошують до себе необхідних спеціалістів. Це негативно позначається не тільки на кількісному, але й на якісному потенціалі трудових ресурсів країни.

Переважно нелегальний характер трудової міграції з України, крім погіршення трудового потенціалу нашої держави, призводить до додаткового навантаження на систему соціального забезпечення населення оскільки мігранти не сплачуючи пенсійні внески, не поповнюють пенсійний фонд та не забезпечують власної гідної пенсії в Україні. Поступова вікова деформація населення у бік старших вікових груп, підвищення рівня смертності та занадто повільне зростання народжуваності, негативні міграційні процеси обумовлюють скорочення обсягів пропозиції робочої сили та посилення конкуренції на ринку праці (з боку роботодавців) за найм працівників економічно активного віку. Таким чином, дослідження наслідків трудової імміграції для української економіки дозволяє зробити наступні висновки. Міграція робочої сили - це переміщення працездатного населення, що викликається причинами економічного характеру. Якщо таке переміщення переходить національні межі, то міграція робочої сили є міжнародною. Міграція робочої сили відбиває процес перерозподілу трудових ресурсів між національними економіками. Причини, які породжують міграцію робочої сили, різноманітні. В цілому їх можна розділити на дві групи: загальні, які визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин, і специфічні, що пов'язані тільки з міграцією. До першої групи причин відносяться: інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, спричинені НТР, які обумовлюють витіснення робочої сили із одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудоємні виробництва в одних країнах і наукоемні в інших; політична й економічна нестабільність в окремих державах. Друга група причин включає в себе: відмінності між країнами в рівні заробітної плати і соціального забезпечення (в розвинутих країнах заробітна плата в декілька разів вища, ніж в інших, у них кращі житлові умови, вищий рівень охорони здоров'я; освіти, пенсійного і соціального забезпечення), що, безперечно, притягує робочу силу з інших країн; нестача робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій (наприклад, у країнах Західної Європи важку й некваліфіковану працю виконують переважно робітники-іммігранти, причому спеціально робиться застереження, що іноземець може зайняти робоче місце, якщо на нього немає претендентів серед місцевого населення); відносний надлишок робочої сили в багатьох державах, особливо в країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання.

4.Напрями вдосконалення міграційної політики держави

Указ Президента України № 622/2011

Про Концепцію державної міграційної політики

З метою створення належних умов для реалізації державної політики у сфері міграції постановляю:

1. Схвалити Концепцію державної міграційної політики (додається).

2. Кабінету Міністрів України забезпечити реалізацію положень цієї Концепції.

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ

30 травня 2011 року

СХВАЛЕНО
Указом Президента України
від 30 травня 2011 року № 622/2011

КОНЦЕПЦІЯ
державної міграційної політики

Ця Концепція визначає напрями, стратегічні завдання державної міграційної політики України, принципи і пріоритети діяльності державних органів у сфері міграції, напрями вдосконалення її законодавчого та інституціонального забезпечення, а також механізми реалізації Концепції.

Концепція спрямована на забезпечення ефективного державного управління міграційними процесами, створення умов для сталого демографічного та соціально-економічного розвитку держави, підвищення рівня національної безпеки шляхом запобігання виникненню неконтрольованих міграційних процесів та ліквідації їх наслідків, узгодження національного законодавства у сфері міграції з міжнародними стандартами, посилення соціального і правового захисту громадян України, які перебувають або працюють за кордоном, створення умов для безперешкодної реалізації прав, свобод, законних інтересів мігрантів і виконання ними передбачених законодавством обов'язків, забезпечення повноти використання інтелектуального та трудового потенціалу таких осіб, додержання принципів захисту інтересів України.

Сучасний стан міграційних процесів

Однією з умов розбудови правової держави на сучасному етапі є визначення напрямів її міграційної політики та вдосконалення системи державного управління міграційними процесами відповідно до міжнародних стандартів у сфері реалізації прав людини.Відсутність законодавчого визначення напрямів державної міграційної політики України, принципів діяльності державних органів у сфері міграції, стратегічних цілей, завдань і стандартів із забезпечення реалізації прав людини негативно позначається на ефективності протидії явищам, що становлять загрозу національній безпеці України, – нелегальній міграції, загостренню демографічної кризи, а також від'їзду за межі України вчених, фахівців, кваліфікованої робочої сили.Необхідність удосконалення системи державного управління міграційними процесами зумовлена політичними та соціально-економічними факторами, що впливають на ситуацію в Україні та світі, головними з яких є: