Трудової міграції на сучасному етапі розвитку світового співтовариства

    Вступ

    Посилення світових глобалізаційних процесів обумовлює об’єктивний характер міжнародної міграції робочої сили, яка стає невід’ємною складовою  ринку праці будь-якої країни. Істотне  зростання масштабів та нарощування  інтенсивності міграційних процесів, залучення до них значної кількості працівників визначає важливу роль міжнародної трудової міграції у соціально-економічному розвитку країн.

       Вагомий вплив міграції на  економічний та соціальний розвиток, збільшення її обсягів та інтенсивності  в Україні обумовлює важливість дослідження міграційних процесів. В  останні роки проблеми міграції досліджуються вченими М. Долішнім, Е. Лібановою, О. Малиновською, Ю. Олефіром, В. Онікієнком, С. Пирожковим, О. Позняком, І. Прибитковою, Л. Рибаковським. Важливість міграції в історії людства підкреслювали І.Блюнчлі, О. Ейхельман, Ф. Ліст, Ш. Л. Монтеск'є, А. Тойнбі та інші. Дослідженню причин і наслідків міграції також присвячені праці відомих зарубіжних вчених Дж. С. Беккера, А. Лаффера, А. Портеса, А. Симмонса, П. Самуельсона та інших.

    Міграційні  процеси відбуваються за нових географічних, правових та економічних умов, які  викликані реформами, змінами у  політичному, соціальному та економічному середовищі. Незбалансованість вітчизняного ринку праці, низький рівень доходів, загального добробуту, якості життя населення, зневіра у покращення соціально-економічної ситуації посилюють бажання українських громадян мігрувати за кордон з метою працевлаштування. Це актуалізує завдання розробки ефективних інструментів регулювання міграційних процесів та удосконалення державної міграційної політики. Наукою накопичено багатий досвід, що дозволяє охарактеризувати основні риси, масштаби міграції, визначити історичну періодизацію, можливі наслідки міграційних процесів. Водночас невирішеною залишається задача формування дієвої міграційної політики в світі, і Україні зокрема, проблема ефективного державного регулювання процесів трудової міграції з урахуванням особливостей, передумов, факторів та форм міграції. Важливість цих питань визначає актуальність теми курсової роботи, її цільову спрямованість і структуру викладеня матеріалів.

    Метою курсової роботи є визначення основних причин, напрямків та характеристик  зовнішньої трудової міграції на сучасному  етапі розвитку світового співтовариства, а також базових підходів до державного регулювання у цій сфері на міжнародному рівні.

    Досягнення  мети роботи зумовило постановку і  вирішення таких завдань:

1. Дослідити основні етапи розвитку міжнародної трудової міграції, її сутність та причини виникнення.
2. Систематизувати інструменти регулювання зовнішньої трудової міграції на 2- х рівнях: національному та міжнародному;
3. Проаналізувати та узагальнити іноземний досвід державної міграційної політики та визначити можливості його використання в Україні.
4. Визначити основні напрямки руху робочої сили у світі.
5. Визначити соціально-економічні наслідки зовнішньої трудової міграції в світі загалом, та  для України зокрема.

    Об’єкт  дослідження – процеси  міжнародного обміну робочою силою, та участь України  в цих процесах.

    Предметом дослідженя є соціально-економічні та організаційно-управлінські відносини, що виникають з приводу міжнародного обміну робочої сили і визначають зміст державного регулювання трудових міграцій.

1. Теретико-методичні засади дослідження

1.1 Методика дослідження міжнародних міграційних процесів

    Методика  досліджень – стратегія  наукового  пізнання, характерне поєднання методів  і технологій, які у своїй сукупності направлені на вирішення конкретної проблеми [6, С. 32, 14, С. 86].

    Методика  даного дослідження передбачає визначення основних чинників формування процесів міжнародної трудової міграції, опис основних історичних етапів розвитку міграційних процесів, аналіз та узагальнення іноземного досвіду державної міграційної політики та визначення можливості його використання в Україні, а також визначення основних напрямків руху робочої сили в світі та визначення соціально-економічних наслідків зовнішньої трудової міграції в світі загалом, та  для України зокрема.

    Наука використовує численні методи, які можна поділити на загальнонаукові, тобто ті, які з певним уточненням та модифікаціями використовуються в усіх науках, та спеціальні , які використовуються  лише даною наукою та суміжними до неї.  Тому при вирішенні поставлених задач було використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового дослідження.

    Серед загальнонаукових  найбільш значимими  були історичний метод та метод наукової абстракції (використовувалися при  дослідженні історичних етапів розвитку трудової міграції, розселення населення, етнічного складу).

      Методи аналізу і синтезу, формальної  і діалектичної логіки застосовувались  для обґрунтування теоретичної  основи державного регулювання  трудової міграції, комплексного, системного, структурно-функціонального аналізу  (при вивченні сутності поняття  «трудова міграція», «трудовий мігрант»), узагальнення (при дослідженні зарубіжного досвіду міграційної політики).

    Картографічний  метод застосовувався для ілюстрації просторового переміщення мігрантів  між країнами, розміщення основних центрів міграції. Для побудови карт в основному використовувався метод картографічного моделювання – розробка нових, більш узагальнених та абстрагованих карт на основі вже існуючих.

    1.2 Етапи історичного розвитку та правового регулювання міжнародної трудової міграції

       Історія людського розвитку тісно пов’язана з процесами міграції. З давніх-давен люди мігрували  у пошуках кращого життя. Трудова міграція існувала і існує на всіх континентах, в усіх регіонах і зачіпає інтереси більшості країн світу. Щоб цілісно та всебічно дослідити міграційну дійсність, реалії, доцільно проаналізувати  історичні етапи розвитку міжнародного правового регулювання трудової міграції. Науковці виділяють кілька етапів трудової міграції.

       Перший етап розвитку міжнародної трудової міграції характеризується примусовим характером в країнах Стародавнього світу (Єгипті, Персії, Греції Римі), це свідчить про відсутність правового регулювання трудової міграції в цей період.

       Епоха Середньовіччя, особливо раннього, характеризується різким зменшенням міжнародної міграції, у порівнянні з античною. Найбільш поширеною формою міграції цього періоду була військова міграція. Основними експортерами військової робочої сили були контони центральної  Швейцарії (Урі, Швец, Унтевальден  та ін.).

       Перші відомості про регулювання міграційних процесів зафіксовано в давньоруських літописах, зокрема в договорах Київської Русі з Візантією   911 р. і 914 р. В них закріплена можливість взаємного надання сторонами притулку. За Русьою Правдою недоторканність особи іноземця забезпечувалася більше, ніж звичайної людини: за вбивство купця, або гостя, накладався такий самий штраф, як за вбивство князівського  урядника        [9, С. 95].

       Могутнім поштовхом до масової міграції робочої сили стали великі географічні відкриття та розвиток економіки. Період з кінця 15 ст. до 60-років 19 ст. характеризується тим, що  міжнародна міграція робочої сили мала два основних напрями: перший – з Африки до Північної та Південної  Америки і Вест-Індії (основними імпортерами робочої сили у межах цього періоду нові незалежні  держави, перш за все, США і Бразилія; експортерами, як правило були  колонії європейських держав; цей потік мав примусовий характер); другий – із Європи до нових  відкритих земель [9, С. 95]

    Торгівля рабами зумовила формування міжконтинентального міграційного потоку — одного з найбільших в історії людства. Але з сучасної точки зору, це була не міжнародна трудова міграція, бо відбувалася не з метою продажу своєї робочої сили в іншій країні і мала примусовий характер.  [12, С. 72]

          Наступний період міжнародної міграції робочої сили – з 60-х років 19 ст. до Другої світової війни. У цей період було відмінено кріпацтво в ряді держав, що дозволило скоротити «вивіз-ввіз» робочої сили, змінився склад переселенців. У загальній масі це селяни. [5, С.207]

          З початку  20 ст. спостерігається новий міграційний потік – «з колоній у метрополію» замість «метрополія в колонію». Робоча сила з  колоній використовувалася  для найбільш трудоємних, малокваліфікованих робіт. У цей період започатковані перші правові акти в регулюванні трудової  міграції [5, С.208]. Про посилення міграційних процесів на кінець 20 ст. свідчать такі цифри [13, С. 12]:

• 1970 – 29 країн експортерів робочої сили
• 1995 – 55 країн експортерів робочої сили
• 2000 – 72 країни - експортера робочої сили.

    За окремими оцінками з 1950-1999 США прийняли 25 млн. іммігрантів, Канада і Австралія по 3,5 млн. Чисельність іммігрантів у 7 найбагатших нафтовидобувних країнах Саудівської Аравії, Бахрейні, Кувейті, Катарі, Лівії, Омані та ОАЕ збільшилась протягом 1975 – 90 рр зросла з 1,9 до 8 млн. [13, С. 16].

       Початок сучасного етапу міжнародної трудової міграції пов'язаний із закінченням Другої світової війни. Етап характеризується посиленням положення США. Особливостями цього періоду міграції є її масовість (декілька мільйонів щорічно), сезонність, нелегальність. Важливим регіоном, що імпортує робочу силу, також є Західна Європа. Серед країн регіону основними імпортерами робочої сили є Німеччина, Франція, Великобританія, Швеція. Разом із тим сучасний період характеризується розвитком нових індустріальних центрів – країни Азії, Перської затоки, Далекого Сходу [9, С. 95-96]

    1.3  Сутність міжнародної трудової міграції

          Зростання міграції робочої сили та застосування мігрантами різних форм організації праці зумовлюють потребу класифікувати таке явище як міжнародну трудову міграцію.

    Аналізуючи джерела [1,С.386; 12,С.68], можна зробити таке узагальнююче визначення поняття міжнародної трудової  міграції.

    Міжнародна трудова міграція – переміщення працездатного населення в межах країни, а також однієї країни в іншу з метою вступу в трудові відносини з роботодавцями в іншій  країні та пошуку кращих умов життя.

    Міжнародна міграція робочої сили зумовлена внутрішніми та зовнішніми чинниками економічного розвитку кожної країни, станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв'язками між державами. [12, С.71]

    Проаналізувавши  джерела [4,С. 87; 12, С. 68- 69; 13,С.18], можна дійти висновку, що серед найважливіших спонукальних мотивів і причин міжнародної міграції трудових ресурсів дослідники виділяють різні фактори  економічного й некономічного характеру.

       До причин економічного характеру належать:

• Відмінності в рівні економічного розвитку окремих країн (як свідчить досвід, робоча сила мігрує в основному з країн з низьким рівнем життя до країн з більш високим рівнем).
• Відмінності у розмірах заробітної плати 
• Існування органічного (або постійного, яке не має тенденції до скорочення) безробіття в деяких країнах;
• Міжнародний рух капіталу і функціонування міжнародних корпорацій (як відомо, корпорації сприяють об’єднанню робочої сили з капіталом);
• Нерівномірність темпів і обсягів нагромадженим капіталу на різних ділянках світового господарства;
• Діяльність ТНК і пов'язана з нею міжнародна мобільність капіталу;
• Зростанняя цін на житло, комунікаційні та медичні послуги.

    До цих чинників долучаються  й причини неекономічного характеру

    [ 12, С. 70; 13, С. 18]:

• політична та економічна кризи колишньої соціалістичної системи; поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції;
• зростання попиту з боку лідерів світової економіки на інтелектуальну робочу силу;
• стрімкий розвиток сучасних засобів зв'язку, комунікацій та транспорту;
• відсутність перспектив професійного зростання для багатьох здібних людей;
• зростання корупції і злочинності, погіршення екології і непередбачених техногенних аварій;

    А також військові та релігійні конфлікти, розпад федеративних держав, національні, сімейні та етнічні причини [4, С. 20; 12, С.72].

    Окремо слід відзначити, що поштовхом до трудової еміграції в іншу країну є також особисті знайомства, що супроводжуються певною матеріальною підтримкою та здешевленням транспортних послуг [13, С.18].

          Сьогодні у світі за різними оцінками нараховується від 150-175 млн. осіб (3% населення світу), які проживають за межами країни свого походження. Кожного року ця цифра збільшується принаймні ще на 3 млн. [13, С. 19]. Прогнозується, що кількість мігрантів буде і надалі зростати. В 2050 р. в світі буде налічуватися біля 230 млн. мігрантів. [3, С.187].

    Рис. 1. Світове населення іноземного походження [19]

    Класифікація видів трудової міграції здійснюється залежно від обраних критеріїв. Найбільш поширеною серед існуючих класифікацій  є така

     [3, С.88; 5, С. 202 – 205; 8, С. 149 ]:

    За просторовими параметрами:

    а) зовнішня міграція — переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, за межі України);

    б) внутрішньоконтинентальна міграція — переміщення населення в межах одного континенту (наприклад, переміщення робочої сили між країнами Європи);

    в) міжконтинентальна міграція — переміщення населення аа межі континентів (наприклад, переміщення населення між Європою і Америкою).

    За часовими параметрами:

    а) сезонна (кочова ) міграція — виїзд робочої сили з однієї країни в іншу на певний період часу (наприклад, із Італії у Францію восени для збирання винограду) з поверненням на Батьківщину;

    б) тимчасова (поворотна) міграція — виїзд населення із одної країни в іншу на певний період часу як, правило, не більше одного року (наприклад, із України в Португалію для проведення будівельних робіт);

    в) маятникова міграція - періодичний або часто повторюваний виїад населення а країни, де воно постійно проживає, на роботу в іншу» як правило, сусідню країну; вона характерна для населення прикордонних районів (наприклад, поляки їздять працювати в прикордонні німецькі аемлі);

    г) постійна (безповоротна) міграція - виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання (наприклад, виїзд єврейського населення із України до Ізраїлю на постійне місце проживання).

    3. За характером органзації міграційних потоків:

    а) непримусова міграція;

    б) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових організацій;

    в) організована міграція — переміщення населення згідно а національним законодавством (наприклад, за візовим режимом);

    г) нелегальна міграція — самовільне переміщення населення за межі своїх країн (наприклад, масове переселення албанців до Італії).

    За професійним складом;.

    а) міграція робітників (наприклад, виїзд із України до Росії гірників для робіт на алмазних копальнях Якутії);

    б) міграція спеціалістів (наприклад, виїзд із країн СНД програмістів);

    в) міграція представників гуманітарних професій (наприклад, виїзд співаків, акторів та ін,).

    За якісним складом:

    а) міграція робочої сили низької кваліфікації (наприклад, виїзд для виконання хатніх робіт у закордонних родинах);

    б) міграція робочої сили високої кваліфікації (наприклад, виїзд конструкторів із країн СНД);

    в) міграція вчених або "відплив інтелекту" (наприклад, щорічний виїзд із України біля 150 вітчизняних учених).

    6. За напрямками руху:

    а) еміграція — виїзд населення за межі своєї вітчизни;

    б) імміграція — в'їзд іноземців у країну з метою проживання протягом визначеного терміну;

    в) рееміграція — повернення емігрантів у свою країну ("Вітчизну").

    Як свідчить практика, форми міжнародної трудової міграції постійно зазнають змін залежно від змін у міжнародному середовищі. 

    7. За формою трудової угоди [8, С.149]:

    а)  індивідуальна;

    б) колективна;

       Характерними ознаками міжнародної трудової міграції є: добровільність, тимчасовість (зворотність), економічна мотивація. До трудових мігрантів не зараховують комерсантів «човників», а також осіб, що виїжджають за кордон у службові відрядження (за відсутності контракту з іноземними роботодавцями).

          Трудовий  мігрант (працюючий мігрант) - особа, яка з метою наймання на роботу до іноземної фізичної або юридичної особи на законній підставі переїжджає на певний строк до країни, громадянином якої  не є [12,С. 68].

      Відповідно до останніх розробок Міжнародної організації праці виокремлюють кілька основних категорій трудових мігрантів

      [3, С.88; 12, С. 68 – 70]:

1. Сезонні робітники-мігранти — люди, що працюють у країні, яка не є їх батьківщиною, протягом певного періоду року, оскільки виконувана ними робота залежить від сезонних умов.
2. Працюючі мігранти, пов'язані з реалізацією проекту—особи, допущені в країну на визначений термін для зайнятості у певному проекті, реалізованому в цій державі роботодавцем. Роботодавець відповідає за забезпечення проекту всіма необхідними для його виконання ресурсами, включаючи трудові. Роботодавець або агент, що може діяти як посередник, повинен гарантувати виїзд із країни працюючих мігрантів, пов'язаних з реалізацією проекту, відразу ж після завершення роботи.
3. Мігранти, що працюють за контрактом — люди, які працюють за межами своєї країни за контрактним договором, в якому встановлено строк зайнятості й тип виконуваної ними роботи. Мігрантам-контрактникам не дозволяється змінювати роботу, й передбачається, що вони виїдуть із країни по закінченню строку контракту незалежно від того, тривають роботи, які вони виконували, чи ні. В окремих випадках можливе продовження контракту, але й тоді, як правило, обов'язковим є виїзд із країни працевлаштування до поновлення контракту.
4. Тимчасово працюючі мігранти — особи, які допущені в країну, що не є їхньою батьківщиною для здійснення, протягом обмеженого терміну, професійної діяльності. Тимчасово працюючі мігранти можуть змінювати роботодавців і поновлювати дозвіл на роботу без необхідності виїзду з країни працевлаштування.
5. Працюючі мігранти, що влаштувалися, — люди, яким після перебування в країні працевлаштування протягом кількох років надається дозвіл на постійне проживання і дозвіл на роботу без особливих обмежень. Таким особам не потрібно виїжджати з країни за відсутності роботи, їм надається право возз'єднатися з членами родини при виконанні деяких умов, що стосуються забезпеченості роботою і житлом.
6. Висококваліфіковані працюючі мігранти — особи, щодо яких завдяки їхній кваліфікації застосовується режим сприяння допуску в країну, що не є їхньою батьківщиною. На них поширюється менше обмежень щодо терміну перебування, зміни місця роботи й возз'єднання з родиною.

       Крім того, потенційними трудовими мігрантами (формально вони є освітніми міжнародними мігрантами) є іноземні стажисти і студенти. 
 
 
 
 
 
 

    2. Організаційно-правові основи міжнародного  регулювання міграційних процесів

    2.1 Міграційна політика країн-експортерів та країн–імпортерів трудових ресурсів

    Розроблення державної міграційної політики для кожної держави є складним питанням через необхідність її узгодження із загальною зовнішньо- і внутрішньодержавною політикою, постійне збільшення обсягу міграції, розвиток інтеграційних процесів і глобалізацію світової економіки. Зовнішня міграційна політика має сприяти безпеці країни, нарощуванню її економічного потенціалу, зростанню добробуту населення. Основними її функціями у сфері праці є такі: захист національного ринку праці, залучення до країни (за необхідністю) іноземних фахівців і працівників певного професійно-кваліфікаційного спрямування, здійснення соціально-правового захисту трудових мігрантів. Внутрішня міграційна політика повинна забезпечувати свободу територіального пересування населення, в галузі праці — оптимізацію у сфері зайнятості і стан регіональних ринків праці              [12, С. 156].

    Останнє десятиліття характеризується тим, що країни-імпортери та країни-експортери трудових ресурсів вносять істотні корективи у свою міграційну політику. [4, С.20].

    Більшість країн, які активно імпортують трудові  ресурси, є економічно-розвинутими  і  використовують селективний підхід при регулюванні імміграції: держава  не перешкоджає в'їзду тих категорій працівників, які потрібні певній країні, обмежуючи в'їзд усіх інших. Перелік бажаних іммігрантів варіюється в різних країнах, але зазвичай вони належать до однієї з таких категорій [8, С. 144]:

    а) працівники, готові за мінімальну плату виконувати важку, шкідливу, брудну і некваліфіковану роботу: будівельні, підсобні, сезонні, вахтові, муніципальні робітники;

    б) фахівці для нових і перспективних галузей: програмісти, вузькоспеціалізовані інженери, банківські службовці;

    в) представники рідкісних професій: ювеліри, реставратори картин, лікарі з нетрадиційної медицини;

    г) фахівці зі світовим ім'ям: музиканти, артисти, учені, спортсмени, лікарі, письменники;

    ґ) великі бізнесмени, які переносять свою діяльність до країни-реципієнта, інвестують капітал і створюють  нові робочі місця.

    Міграційна  політика країн-імпортерів передбачає низку  вимог щодо іммігрантів  [4, С.21 ; 8, С. 145; 9, С. 95]:

1. Вимоги до професійної кваліфікації. Мінімальною вимогою до освіти вважається закінчення повного курсу середньої школи або професійно-технічного училища, що повинно підтверджуватися відповідним дипломом. У більшості випадків диплом необхідно перепідтверджувати або оцінювати в країні, що приймає, на предмет відповідності вимог до фахівця у відповідній сфері вимогам, що ставилися до випускника з певної спеціальності в країні — експортері робочої сили. Пріоритет при найманні на роботу надається фахівцям, що мають від 3—5 років стажу роботи за спеціальністю. Можуть знадобитися рекомендаційні листи.
2. Обмеження особистого характеру. У країни не допускаються наркомани, психічно хворі та заражені вірусом СНІД люди. Іммігранти зобов'язані надати довідку про стан свого здоров'я, завірену консульською установою країни-реципієнта, або пройти спеціальне медичне обстеження. Віковий ценз іммігрантів установлюється законодавством у залежності від галузі промисловості, у якій вони мають намір працювати. Зазвичай він коливається в межах від 20-ти до 40-ка років. Надзвичайно серйозними є законодавчі вимоги до політичного і соціального вигляду іммігрантів. Найчастіше законодавчо заборонено іммігрувати особам, раніше засудженим за карні злочини, членам терористичних і профашистських організацій.
3. Кількісне квотування. Більшість країн, що приймають іммігрантів, установлюють їхню максимальну кількість. Кількісні квоти можуть визначатися щодо економіки загалом (максимальна чисельність іноземної робочої сили в загальній кількості трудових ресурсів) і в межах окремих галузей (максимальна частка іноземних робітників від загальної кількості зайнятих у певній галузі); в межах окремих підприємств (максимальна частка іноземних робітників на одному підприємстві) або, як обмеження загальної кількості іммігрантів, що приїжджають до країни протягом одного року. Кількісне квотування є жорстким, але ефективним методом державного регулювання імпорту робочої сили, воно визначається законами, за дотриманням яких слідкують правоохоронні органи.
4. Економічне регулювання. Фінансові обмеження забезпечують скорочення чисельності іммігрантів. У деяких країнах фірми мають право наймати іноземну робочу силу тільки по досягненні визначеного обсягу обороту і продажу або після внесення певних платежів до державного бюджету. Приватні особи мають право іммігрувати лише за умови готовності інвестувати в економіку країни, що приймає, визначену законом суму, доводять легальність походження цих грошей і створюють визначену кількість робочих місць. За законодавством деяких країн, за оформлення імміграції і працевлаштування на місцеве підприємство іммігранти зобов'язані платити. Деякі пільги надаються керівному складу корпорацій, що мають право укладати угоди від імені корпорації, заможним іноземцям, готовим використовувати працю місцевих громадян у домашньому господарстві.
5. Встановлення тимчасових обмежень. Законодавства більшості країн визначають максимальні терміни перебування іноземних працівників на їхній території, після закінчення яких вони повинні залишити країну-реципієнта або одержати від компетентних органів дозвіл на продовження свого перебування в ній.