Цикли ділової активності

ВСТУП

Ринкова економіка, як відомо, прагне досягти рівноваги всіх процесів, що в ній відбуваються. Макроекономічна  рівновага – це економічна рівновага  на рівні держави. Для неї характерним  є пропорційність і врівноваження  всіх економічних процесів у державі: попиту і пропозиції, виробництва  і споживання тощо. Але характерним  є те, що ринкова економіка ніколи не перебуває в збалансованому і  рівноважному стані, тому що завжди існують  певні диспропорцій, які періодично виникають і зникають, змінюючи один одного. Основними проявами макроекономічної нестабільності є: безробіття, інфляція, циклічність розвитку економіки.

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Збільшення ВВП, розширення виробництва, науково-технічний  розвиток та підвищення рівня життя  свого населення – все це є  незмінними цілями розвитку кожної країни. Світовий досвід свідчить про те, що економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно: в ній  періоди піднесення чергуються з  періодами криз, економічне зростання  – зі спадом виробництва.

Циклічність охоплює різноманітні сторони суспільного життя: виробництво, будівництво, зайнятість, дохід, фондові  біржі, товарні ринки, політику. Економічний  цикл по-різному впливає на окремих  індивідів і на окремі сектори  економіки.

Метою нашої роботи є аналіз циклічності економічного розвитку та циклічних коливань економіки України для визначення заходів щодо стабілізації економіки країни.

Для досягнення мети були поставленні  наступні завдання:

• визначити природу економічного циклу, його фази та основні види циклів;
• дослідити причини циклічного розвитку економіки;
• проаналізувати сучасний економічний цикл та його характерні риси;
• з’ясувати основні методи регулювання циклічності;
• проаналізувати циклічність економічного розвитку України;
• запропонувати конкретні рекомендації щодо стабілізації циклічних коливань в економіці України.

Об’єктом дослідження  є економічний цикл та його фази.

Предметом дослідження є  причини циклічного розвитку економіки  та його наслідки для економіки країни.

Методи дослідження:

• теоретичний аналіз,
• аналіз статистичного та фактичного матеріалу,
• абстракція.

Основні джерела інформації:

• Підручники, навчальні посібники з курсу «Макроекономіка» та «Політекономія»;
• Інформаційні ресурси мережі Internet;
• Статистичні дані економічних показників.

В нашій роботі особливу увагу приділено причинам економічних  циклів, причинам криз в економіці  України, а також умовам подальшої  стабілізації економіки країни.

Головним чином, актуальність теми полягає в наступних положеннях.

По-перше, розгляд економічних  циклів є одним з найважливіших  завдань сучасної економіки. Вивчення економічних циклів може дати уявлення про макроекономічну динаміку таких  показників, як темпи зростання ВНП, національний і загальносвітовий рівень безробіття, рівень цін і т.д.

По-друге, Перед підприємцями всіх країн постійно стоїть проблема про безпрограшний вклад капіталу, тому вміння передбачати наслідки того чи іншого фактора означає можливість для підприємця наперед вжити заходи, які дозволять згладити негативний вплив у разі спаду, або стимулюючі заходи в разі пожвавлення.

По-третє, досвід економічної  кризи 1990-1999 років та світової кризи 2008-2010 року виявив неспроможність України  вчасно та ефективно застосовувати  заходи щодо антициклічного регулювання економіки. Тому вивчення причин, перебігу та наслідків цих криз, дослідження механізму і структури економічних циклів дає можливість передбачити наслідки тих чи інших змін, спрогнозувати зростання або спад економічної активності, розробити певні заходи, спрямовані на врегулювання цих коливань.

Теоретичне значення роботи полягає у систематизації інформації про економічні цикли, фази та види циклів, причини циклічного розвитку економіки. Практичне значення нашого дослідження: наявність конкретних рекомендацій щодо стабілізації циклічних  коливань в економіці України.

РОЗДІЛ 1. ЦИКЛІЧНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ, ФАЗИ ТА ВИДИ ЕКОНОМІЧНИХ  ЦИКЛІВ

Будь-якій формі руху характерна нестабільність. Економічний розвиток теж є певною формою руху, а тому цей закон поширюється і на нього. Поки зміни в кожній системі  накопичуються поступово, а стабілізуючі механізми цієї системи за своєю  потужністю перевищують коливання, спричинені цими змінами, система ці зміни сприймає спокійно, тобто знаходиться  у стані рівноваги. За своїм змістом  поняття «економічна рівновага» є досить простим і відображає такий стан взаємодіючих структур, за якого протидіючі елементи економічної  системи компенсують один одного [7, c. 276].

 Але настає такий  момент, коли стабілізуючі фактори  за своєю силою починають поступатися  змінам, зв’язки, що утримували  систему у спокійному стані  починають руйнуватися, а коливання  стають все більш відчутними. Періодичність цих коливань та  їх глибина залежить від самої  системи, сили її стабілізуючих  механізмів.

У багатьох країнах з ринковою економікою на протязі останніх двох століть відбувалося економічне зростання, а з ним і підвищенні рівня життя населення. Але їх економіка розвивалася нерівномірно, проте економічний розвиток мав  не хаотичний, а хвилеподібний характер: піднесення неминуче чергувалося зі спадами, інколи наставали глибокі  економічні депресії з великим безробіттям.

Економічний цикл – це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання. Це регулярні коливання рівня ділової активності.

Характерною рисою циклічності  є рух не по колу, а по спіралі, тобто вона є формою прогресивного  розвитку. Кожна фаза наступного циклу  за показниками рівня ділової  активності вища, ніж аналогічна фаза попереднього циклу (Рис. 1).

Рис. 1. Модель економічного циклу

Рівень економічної активності у циклі з плином часу то підіймається, то спадає, подібно до хвилі. Цикл має  тенденцію зростання, яка показує  нам, що у однакових фазах сусідніх циклів рівень ділової активності не однаковий: з кожним новим циклом він все вище і вище.

В класичному економічному циклі відносно чітко виділяються  чотири періоди, або фази:

1. Спад (криза). Вона характеризується скороченням обсягів виробництва і зниженням ділової та інвестиційної активності, проте ціни не завжди мають тенденцію до зниження. Вони падають тільки в тому випадку, коли спостерігається депресія (глибокий і тривалий спад). Спад зазвичай супроводжується зростанням безробіття і масовим банкрутством. Зростає відсоткова ставка, скорочується реальна заробітна платня. Спостерігається недостатність грошової маси, обезцінення основного капіталу, падіння курсу акцій. Офіційно фазою економічного спаду, або рецесією, вважають ситуацію падіння ділової активності, яка триває понад три місяці поспіль.
2. Дно (депресія, застій) - Найнижча точка спаду (депресії): виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня. Критична точка в економіці. Найбільша кількість банкрутств, дуже висока відсоткова ставка, низький попит, а нові інвестиції майже відсутні; поступово починають зменшуватись товарні запаси.
3. Пожвавлення. Характеризується поступовим зростанням зайнятості та виробництва. Починає оновлюватись капітал, модернізується виробництво. Багато економістів вважають, що даній стадії притаманні невисокі темпи інфляції. Відбувається впровадження інновацій в економіці з коротким терміном окупності. Реалізується попит, відкладений під час попереднього спаду. Коли виробництво досягає передкризового рівня, економіка входить до фази піднесення (піка).
4. Пік (піднесення) є «вищою точкою» економічного підйому. У цій фазі безробіття зазвичай досягає найнижчого рівня, виробничі потужності працюють з максимальним або близьким до максимального навантаженням, тобто у виробництво залучаються практично всі наявні в країні матеріальні і трудові ресурси. Зазвичай, хоча і не завжди, під час піків посилюється інфляція. Поступове насичення ринків посилює конкуренцію, що знижує норму прибутку і збільшує середній термін окупності. Зростає потреба в довгостроковому кредитуванні з поступовим зниженням можливостей погашення кредитів. Все це призводить до «перегріву» економіки, виникнення дисбалансу, що створює передумови до входження економіки у новий економічний цикл.

Тобто, ми бачимо, що економічний  цикл характеризується:

• самовідтворенням,
• безперервністю,
• хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників.

Головним індикатором  фаз циклу виступає показник темпу  економічного зростання (rate of growth - g), який виражається у відсотках і розраховується за формулою:

    (1),

де   Yt - реальний ВВП поточного року,

Y(t – 1) - реальний ВВП попереднього року [36. с. 280].

Таким чином, цей показник характеризує процентну зміну реального  ВВП (сукупного випуску) у кожному  наступному році в порівнянні з попереднім. Тобто дана формула (1) насправді  визначає не темп зростання (growth), а темп приросту ВВП. Якщо ця величина позитивна, це означає, що економіка знаходиться у фазі підйому, а якщо негативна, то у фазі спаду. Цей показник розраховується за один рік і характеризує темп економічного розвитку, тобто короткострокові (щорічні) коливання фактичного ВВП, на відміну від показника середньорічного темпу зростання, використовуваного при підрахунку швидкості економічного зростання, тобто довгострокової тенденції збільшення потенційного ВВП [36. с. 282].

Залежно від поведінки  економічних величин на різних фазах  циклу виділяють показники:

• проциклічні, які збільшуються в фазі підйому і знижуються у фазі спаду (реальний ВВП, розмір сукупних доходів, обсяг продажів, прибуток фірм, величина податкових надходжень, обсяг трансфертних виплат, обсяг імпорту);
• контрциклічні, які збільшуються у фазі спаду і знижуються у фазі підйому (рівень безробіття, обсяг запасів фірм);
• ациклічні, які не мають циклічного характеру і величина яких не пов'язана з фазами циклу (обсяг експорту, ставка податку, норма амортизації) [10, с. 374].

Залежно від тривалості виділяють  наступні види економічних циклів:

• короткі;
• середні;
• довгі.

Короткі цикли (3-4 роки) ще називають  циклами Кітчина, на честь англійського економіста, статистика Джозефа Кітчина, який пов'язував короткі цикли з коливанням запасів золота. Він вважав, що їх період дорівнює три роки і чотири місяці [13, 262].

Короткі цикли пов’язані  з порушенням та відновленням рівноваги  на споживчому ринку. В цьому випадку вони виступають як механізм саморегуляції ринку у зв’язку з тривалим дефіцитом: відбувається перепрофілювання виробництва, створюється нова структура економіки на основі вже сформованих продуктивних сил. Кожен цикл завершується новою рівновагою при вже змінених пропорціях в попиті на споживчі товари. Цикли Кітчина пояснюються тимчасовим проміжком між виділенням інвестицій та введенням в дію нових засобів праці, в результаті чого рівновага відновлюється.

Більшість сучасних економістів, що підтримують ідею існування короткострокових економічних циклів, схильна розглядати їх як невід'ємну частину загальної  циклічної системи, основу якої складають  середньострокові економічні цикли.

Середньострокові цикли (8-12 років) часто називають циклами  Клемента Жугляра (французького вченого-економіста, який досліджував середні циклу у другій половині ХІХ століття). Він пов’язував причину середніх циклів зі сферою кредиту на основі фундаментального аналізу коливань ставок відсотка і цін. Як виявилося, ці коливання співпали з циклами інвестицій, які, у свою чергу ініціювали зміну ВНП, інфляції і зайнятості [13, с. 264].

У структурі економіки  середні цикли виражені найбільш рельєфно, у зв’язку з чим їх прийнято називати базисними. Їх матеріальною основою, згідно з марксистською  теорією, є періодичне оновлення  основного капіталу, який фізично  зношуються приблизно через 10-11 років  після введення у експлуатацію, тому середні цикли також називають  промисловими.

За своїм змістом середні  цикли являють собою економічні цикли відтворювального процесу; вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності.

Розробка теорії довгих циклів (45-60 років) була почата в 1847 р., коли англійський учений X. Кларк, звернувши увагу на 54-річний розрив між кризами 1793 і 1847 рр.., висловив думку, що цей розрив невипадковий. У. Джевонс вперше залучив до аналізу довгих хвиль статистику коливань для пояснення нового для науки явища. Але створення теорії довгих хвиль в економіці пов’язується з ім’ям російського вченого М.Д. Кондратьєва. На початку 20 років ХХ століття він опублікував ряд важливих досліджень з цієї теми, опираючись на аналіз статистичного матеріалу за 140 років. Його дослідження охоплює розвиток Англії, Франції та США щодо динаміки виробництва чавуну, свинцю, вугілля, а також середнього рівня цін, заробітної плати та ставки відсотка, зовнішньоторговельного обороту та інших показників за період із 80-х рр. XVIII ст. до 20-х рр. XX ст.

Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне оновлення  технологічної бази суспільного  виробництва. Здійснюється воно двома  шляхами, які доповнюють і замінюють  один одного:

1. Еволюційно, коли поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології.
2. Революційно, коли відбуваються якісні зміни в матеріалізації наукових знань.

У результаті цих досліджень Н.Д. Кондратьєв виділив два етапи розвитку - низхідну і висхідну хвилі, або фази [17, с. 54].

Низхідна фаза великого циклу  - це період, коли стара структура економіки не може забезпечити економічний розвиток, але ще не готова до змін. Ця фаза триває 20-25 років.

Висхідна фаза великого циклу  триває 25-30 років - це період піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Відбувається оновленням основного капіталу, масовим поширенням нових технологій, зародженням і розвитком нових галузей економіки. Характерними для цієї фази є соціальні потрясіння (війни, революції), внаслідок яких змінюється влада і соціально-політична структура суспільства.

Підйом першого циклу  Кондратьєв пов’язував з промисловою революцією в Англії; підйом другого – з розвитком залізничного транспорту, третього – з винаходами та впровадженням електроенергії, телефону, радіо; четвертого – з автомобілебудуванням.

Хвилі великих циклів також  здійснюють вплив на інші цикли. У  висхідних хвилях інтенсивні піднесення переважають над депресіями, які  мають незначний характер; у низхідних  хвилях спостерігаються зворотні явища.

Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так і країнам командно-адміністративної системи. Глибина кризових потрясінь  економіки колишнього СРСР і східноєвропейських країн, яка припала на другу половину 80-х - початок 90-х років, зумовлена  не тільки деформаціями командно-адміністративної системи. Ці економічні потрясіння були пов'язані з необхідністю докорінного  технологічного переозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічної  революції       [19, с. 41].

Відкриття Кондратьєвим великих хвиль мало велике значення. Вивчення особливостей і закономірностей довгих хвиль дає змогу прогнозувати зміни у господарстві у майбутньому, визначати тривалість цих змін.

Циклічні коливання важливо  відрізняти від нециклічних коливань. Для економічного циклу характерно те, що змінюються всі показники, і  що цикл охоплює всі галузі (або  сектора). Нециклічні коливання відображають:

• зміну ділової активності лише в деяких галузях, що мають сезонний характер робіт (зростання ділової активності, наприклад, у сільському господарстві восени в період збору врожаю; в будівництві - навесні і влітку і спад ділової активності в цих галузях взимку);
• у зміні лише деяких економічних показників (наприклад, різке зростання обсягу роздрібних продажів перед святами і зростання ділової активності у відповідних галузях).

Отже, економіка, як і будь-яка  інша система, розвивається нерівномірно: періоди спаду в ній чергуються з періодами піднесення. Такі коливання  називають економічними циклами, для  яких характерною є тенденція  до зростання. В класичному економічному циклі виділяють 4 фази, які поступово  змінюють одна одну: спад, дно, пожвавлення  та пік. В залежності від тривалості економічні цикли бувають: 1) короткі (3-4 роки); 2) середні (8-12 років); 3) довгі (45-60 років). Проте важливо відрізняти економічні цикли від нециклічних  коливань.

РОЗДІЛ 2.   ПРИЧИНИ ЦИКЛІЧНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ 

З 20-х рр. ХІХ ст. у капіталістичних  економічних системах з певною періодичністю  відбуваються кризи, які мали такі основні  ознаки: надвиробництво товарів і  неможливість їх реалізації, що тягне  за собою спад виробництва, погіршення життєвого рівня населення, зростання  кількості безробітних тощо [34. с. 180].

Представники різних напрямів і шкіл політичної економії намагаються  з'ясувати причини циклічного характеру  виробництва, насамперед криз, виробити рекомендації для їх усунення. Серед  усіх спроб розкрити причини цих  явищ виділяють поверхові (циклічність  пояснювали появою плям на Сонці, ритмом рухів Венери та ін.) та наукові.

Науковий підхід до визначення причин циклічності і криз пов’язують із представниками класичної школи  політекономії. Так, Д. Рікардо, англійський  економіст, такою причиною вважав несправедливий розподіл доходу й багатства. На відміну від нього Ж.-Б. Сей стверджував, що пропозиція породжує власний попит і кризи в усій економіці неможливі, вони можуть відбуватися лише в окремих регіонах або на окремих ринках товарів.

Т. Мальтус вважав, що особливістю  попиту є його постійне відставання  від пропозиції, тому що робітники  на свою зарплату купують лише частину  продукції, на іншу частину попит  формують власники капіталу (величина якого дорівнює їх витратам), а частка, яка забезпечує отримання прибутку, не знаходить збуту. Щоб її реалізувати, вважав Мальтус, потрібні «треті особи» — землевласники, армія, духовенство  та ін. Проте якщо доходів цих  осіб недостатньо, може виникнути криза надвиробництва [35. с. 156].

Подібні з Мальтусом погляди  мав швейцарський економіст С. де Сісмонді, який пояснював виникнення криз недоспоживанням населення, невідповідністю між виробництвом і споживанням.

К. Маркс найбільш глибинною  причиною цього явища вважав основну  суперечність капіталістичного способу  виробництва – суперечність між  суспільним характером виробництва  і приватнокапіталістичним характером привласнення результатів цього  виробництва.

Вітчизняний вчений М.І. Туган-Барановський пояснював циклічність диспропорцією між галузями. Він також об’єднав теорії циклічності у три групи, залежно від процесів, якими вчені намагалися пояснити виникнення тієї чи іншої кризи [35. с. 132].

Таблиця 2.1

Групи теорій виникнення циклічності за М. І. Туган-Барановським

Також є багато підходів до визначення причин виникнення середніх (промислових) економічних циклів. Виділяють  чотири групи теорій виникнення середніх циклів, залежно від причин зміни  фаз циклу 

(додаток И) [35. с. 121].

Отже, спільним у поясненні  середніх циклів є те, що вони аналізують співвідношення елементів сукупних витрат.

Сьогодні різні економісти пояснюють причини циклічності  по-своєму: одні схильні надавати перевагу зовнішнім факторам (тим, що діють  за межами економічної системи): війни, революції, відкриття нових земель, міграція робочої сили, наукові прориви, технологічні інновації тощо. Інші вважають вирішальною роль внутрішніх факторів, тобто тих, що діють всередині  економічної системи. Згідно з цим  поглядом причиною економічних коливань є зміни в обсязі сукупних видатків (видатків фірм, домогосподарств, держави, видатків з-за кордону на придбання товарів даної країни), тому що фірми виготовляють продукцію тоді, коли її можна вигідно продати. При низьких видатках фірми не зможуть реалізувати частину продукції, що тягне за собою зменшення зайнятості і доходів населення, скорочення виробництва.

Отже, сучасна наука виділяє 2 основні групи теорій, що пояснюють  причини циклічності (Рис. 2).

Рис. 2. Причини циклічності економічного розвитку

Спроби пояснити економічний  цикл за допомогою тільки екзогенних чи ендогенних теорій не мали успіху, оскільки зміни економічної системи такого масштабу не можуть бути викликані  тільки зовнішніми або тільки внутрішніми  факторами. Тому більшість сучасних вчених-економістів пояснюють економічний  цикл синтезом тих та інших, тобто  зовнішні чинники дають поштовх  циклу, а внутрішні призводять до коливань у фазах циклу [4, с.156].

У цілому, всі ці причини  можуть бути зведені до однієї основної причини. Основна причина економічних  циклів - невідповідність між сукупним попитом і сукупною пропозицією, між сукупними витратами і  сукупним обсягом виробництва. Тому циклічний характер розвитку економіки  можна пояснити: або зміною сукупного  попиту при низькій сукупній пропозиції (зростання сукупних витрат веде до підйому, їх скорочення призводить до рецесії); або зміною сукупної пропозиції при незмінному сукупному попиті (скорочення сукупної пропозиції означає  спад в економіці, її зростання - підйом).

Таким чином, причини циклічності  намагалися пояснити представники різних шкіл та течій економічної науки: Д. Рікардо, У. Джевонс, М. Фрідмен, М. І. Туган-Барановський, К. Маркс та багато інших. Сучасна економічна наука розділяє причини циклічності на дві групи: 1) екзогенні (зовнішні) та 2) ендогенні (внутрішні). Причиною виникнення економічних циклів є синтез екзогенних та ендогенних факторів. У цілому, всі ці причини призводять до невідповідності між сукупним попитом і сукупною пропозицією, що і викликає циклічні коливання економіки.

РОЗДІЛ 3.  ДЕФОРМАЦІЯ КЛАСИЧНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ЦИКЛУ ТА МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ  ЦИКЛІЧНОСТІ

Хоча економічні цикли  – постійно повторюване явище, вони не мають такої регулярності і  закономірності, як, наприклад, оберти Землі навколо сонця, або океанські  припливи. Так, аналіз циклів, що відбувалися  в США з 1824 по 1982 р., показує:

1. тривалість і структура циклів піддаються постійним змінам;
2. після другої світової війни зменшилася амплітуда коливань рівня ділової активності фази економічного спаду стали коротшими, в той час як фази підйому виробництва – триваліше.

Спостереження показують, що картина сучасного циклу певним чином модифікується. Проте ця модифікація  не обмежується лише змінами тривалості спадів і підйомів. Змінилася сама конфігурація циклу , що суттєво відрізняє  сучасний цикл від класичного, тобто  від циклу вільної конкуренції.

Щоб визначити, як змінився економічний цикл, треба мати на увазі, що на сучасний цикл істотно  впливає ряд факторів, серед яких особливу роль відіграють:

1. Під впливом НТП оновлення капіталу відбувається в усіх фазах циклу, включаючи фази спаду і дна. В результаті цього перевиробництво, як характерна риса кризи, змінюється перевиробництвом капіталу і неповним завантаженням виробництва. Це призводить до розмивання класичної, пофазної динаміки циклу і циклічного характеру відтворення в цілому.
2. Інтернаціоналізація економіки під впливом глобалізації зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.
3. Збільшення питомої ваги галузей, які виробляють товари народного споживання та послуги, зменшує амплітуду циклу, тому що на товари народного споживання попит більш стабільний, ніж на засоби виробництва.
4. Впровадження ресурсозберігаючих технологій зменшує залежність виробництва від основних видів ресурсів, палива, та погані наслідки підвищення цін на них.
5. Диверсифікація виробництва та збільшення асортименту продукції фірм зменшує залежність фірм від зміни попиту на певний вид товарів, бо вони можуть компенсувати це випуском інших видів продукції.
6. Державне втручання в економіку та її регулювання зменшує амплітуду коливань економічного циклу [25, с. 299].

Внаслідок дії цих факторів сучасні економічні цикли набувають  якісно нових ознак:

• синхронізація циклічного руху в різних країнах, що обмежує 
  можливості пом’якшення кризових процесів за рахунок розширення 
  експорту;
• прискорення циклічних криз (вони стали виникати частіше) і 
  скороченні тривалості циклу;
• відносному зменшенні глибини криз;
• нестійкості (несталості) фаз пожвавлення і піднесення;
• у економічному циклі відсутня фаза депресії: за спадом ділової активності відразу йде піднесення. Хоча, якщо спад дуже глибокий і тривалий, рецесію часто називають депресією;
• на відміну від стихійного характеру перебігу криз у минулому, сучасні економічні кризи, механізм їх розгортання все більше піддаються регулюванню [25, с. 302].