Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Циркулярна модель комунікації

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Сутність масової комунікації

1.1.Особливості масової комунікації та масової інформації…………5

1.2. Структура масової комунікації…………………………………….6

Розділ 2. Особливості формування комунікаційних моделей

2.1.Комунікаційний процес………………………………………………8

2.2. Моделювання комунікаційних систем …………….……………...12

Розділ 3. Циркулярна модель комунікації

3.1Структура циркулярної моделі Осгуда-Шрамма…………….….14

Висновки………………………………………………………………………... 17

Список використаних джерел………………………………………………….18

ВСТУП

З розвитком суспільства, ускладненням соціальної структури і соціокультурних відносин змінювалися форми та особливості аудиторії, на яку було спрямовано інформацію . Але сам комунікаційний процес став невідємною частиною людського існування ,і став початком до створення комунікаційних моделей.

Моделі комунікації почали виникати ще з античних часів,але основного розвитку набули в ХХ ст..Модель комунікації – це абстрактне, мовленнєве або графічне зображення процесів комунікації, що виражає взаємозв'язок між адресантом (комунікатором), адресою, каналами комунікацій, засобами комунікації і адресатом (комунікантів). Циркулярна модель комунікації стала важливим кроком у розвитку комунікаційного процесу,адже завдяки Осгуду та Шрамму було введено поняття зворотного зв’язку,а отже розуміння комунікації як діалогу.

Актуальність даної теми полягає в тому, що існує безліч моделей комунікаційного процесу,але модель Осгуда-Шрамма дала новий поштовх для розуміння комунікаційного процесу.

Предмет: Структура циркулярної моделі Осгуда-Шрамма

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є основні характеристики циркулярної моделі комунікації.

Мета: Розглянути основи формування циркулярної моделі комунікації Осгуда –Шрамма.

Завдання:

1)розглянути сутність масової комунікації;

2) розглянути поняття комунікаційного процесу;

3)визначити особливості становлення комунікаційних моделей;

4)визначити основні характеристики циркулярної моделі комунікації.

В даній роботі були використані праці таких науковців:

Городяненко В. Г, Різун В.В. ,Ж.В.Николаева ,. Шарков Ф.И,Грачев М.Н.,Брайант Дж., Томпсо С., McQuail D. ,Windahl S., Schramm W., D.F.Roberts.

Розділ 1. Сутність масової комунікації

1.1. Особливості масової комунікації та масової інформації.

Комунікація (лат. communicatio — зв'язок, повідомлення) — передавання інформації від однієї системи до іншої за допомогою сигналів чи спеціальних матеріальних носіїв.Вона може бути вербальною (передача інформації за допомогою усних чи друкованих слів), візуальною (за допомогою образного ряду), орієнтованою на сприйняття за допомогою слуху (музична), невербальною (коли одержувач інформації інтерпретує міміку, жести, символи тощо), комбінованою.

З розвитком суспільства, ускладненням соціальної структури і соціокультурних відносин змінювалися форми та особливості аудиторії, на яку було спрямовано інформацію. Відповідно змінювалася й комунікація, що дало підставу вести мову про масову комунікацію в індустріальних суспільствах, яка здійснюється за допомогою технічних засобів поширення повідомлень.

Масова комунікація — систематичне та одночасне поширення однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оцінки і поведінку людей.

Комунікація, хоч і пов'язана з передачею інформації, але не обмежується лише цим. Тому часто розмежовують поняття масової комунікації та масової інформації.

Масова інформація — стереотипізована інформація, яка оперативно та регулярно поширюється на велику, географічно розпорошену аудиторію.

Інформація і комунікація є двома рівнями процесу спілкування. Перший — пізнавальний (когнітивний) — пов'язаний з поширенням соціально важливих відомостей серед широкої аудиторії. На цьому рівні інформація створює умови для пізнавальної діяльності соціальних суб'єктів, є пізнавальним ресурсом при формуванні уявлень, ціннісних орієнтирів, стереотипів

поведінки тощо. На другому рівні процесу спілкування одержана соціальним суб'єктом інформація поєднується з системою існуючих норм і цінностей, регулює контакти з оточуючим середовищем, передусім соціальним. За цих умов процес комунікації має безпосереднє відношення до соціальної дії. Усе це свідчить, що комунікація — розгалуженіший процес, який суттєво впливає на функціонування соціуму. З масовою інформацією її ріднить те, що обидві вони конституюються лише засобами масової інформації (ЗМІ) і не можуть існувати поза ними.

Засоби масової інформації — соціальні інститути (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання, обробку та масове поширення інформації. Попри суттєві специфічні можливості, засоби масової інформації характерезуються такими загальними особливостями:

— широта аудиторії, спрямованість і швидкість інформаційного впливу;

— сила, комунікативність, постійність і багатофакторність впливу;

— єдність пропагандистського, виховного та інформаційного впливу;

— багатство методів і форм впливу;

— доступність, поширеність, динамічність інформації[1]

1.2Структура масової комунікації.

На відміну від міжособистісного спілкування, структура якого передбачає традиційні компоненти процесу :

1) мовлення,

2) сприймання мовлення і реакцію на нього співбесідника ,

3) сприймання мовцем реакції співбесідника (зворотний зв’язок),

4) корекцію мовлення за потреби,— масове спілкування передбачає організаційно складну структуру власне мовлення.

Вважається, що сприймання мовлення і реакція на нього з боку співбесідника неминуче відбуваються. Але через особливі умови спілкування

— найчастіше розпорошеність аудиторії в просторі, відсутність візуального контакту з нею і з кожним слухачем/читачем зокрема, реально ці процеси можуть і не відбуватися. Реакція мовця на поведінку аудиторії можлива, але фактично вона відсутня у момент мовлення, коли мова йде про ЗМК. Реагування на те, як аудиторія сприймає повідомлення, має місце у випадках контактного спілкування з залом, класом, майданом тощо. Тільки тоді мовець (наприклад проповідник, агітатор, лектор та ін.) вдається до такого процесу, як коригування власного мовлення.

Складна структура мовлення включає обов’язково:

1) визначення теми,

2) збір матеріалу до теми,

3) розробку теми,

4) створення інформаційного продукту на визначену тему,

5) артикуляцію продукту, його поширення.

Проте ця система компонентів мовлення залежить від того, у ролі якого ко-муніканта виступає мовець, що він хоче від своєї аудиторії. Тобто визначеня і прогнозування реакції аудиторії у масовій комунікації є важливим її технологічним елементом, який і визначає процес організації мовлення[2, 27]

Масова комунікація є процесом, в якому професійні комунікатори використовують засоби комунікації для розповсюдження інформації широко, швидко, одночасно і безперервно, щоб вплинути на аудиторію певними способами і донести до неї інформацію.

Розділ 2. Особливості формування комунікаційних моделей

2.1.Комунікаційний процес

Комунікаційний процес - це процес передачі інформації від однієї людини до іншої або між групами людей по різних каналах і за допомогою різних комунікативних засобів (вербальних, невербальних та ін.) Цей процес може набувати різних форм залежно від числа учасників, цілей сторін-учасниць,

використовуваних каналів, засобів, стратегій та ін..[3,67].

У найзагальнішому вигляді комунікаційний процес можна описати таким чином: відправник (джерело), мета якого полягає в тому, щоб надати той чи інший вплив на одержувача, передає певне повідомлення. Повідомлення може бути закодовано за допомогою вербальних (невербальних) знаків, символів, що містять ті чи інші смисли. Одержувачу для розуміння сенсу переданого повідомлення необхідно його розкодувати (декодувати). Комунікація передбачає і зворотний зв'язок, завдяки якому відправник переконується, що повідомлення дійшло до адресата і відповідним чином проінтерпретувати.

Джерело (відправник) повідомлення. Як джерело можуть виступати окремі індивіди, групи людей, громадські інститути (державні установи, політичні партії, громадські організації, фірми тощо). В останньому випадку ми маємо справу з певною абстракцією, адже кінцевим відправником та одержувачем завжди є одинична людина. У той же час в юриспруденції, політиці, бізнесі, освіті та інших суспільних сферах комунікації досить часто відповідальним відправником є колегіальний , або інституціоналізований відправник. Джерело є ініціатором комунікативного процесу, який починається тільки тоді, коли у відправника виникає потреба у створенні і передачі будь-якого повідомлення. Слід мати на увазі, що творець повідомлення не завжди виступає ролі комунікатора, безпосередньо це повідомлення відправника (дане положення стосується масової комунікації). Відправник (джерело) намагається заздалегідь визначити, якого роду

враження має скластися в одержувача від переданого повідомлення, тобто що інформація буде сприйнята і інтерпретована одержувачем [8].

Повідомлення - це вже осмислена і відповідним чином (за допомогою мови або інших знакових систем) закодована інформація. Повідомлення може бути передано при особистій бесіді, у ході виступу перед аудиторією, з допомогою преси, радіо, телебачення, електронної пошти та ін.. Зміст повідомлень становлять будь-які відомості, факти, аргументи, докази, ідеї, думки, роздуми, емоції і т . д. Зазвичай повідомлення - це висловлювання або тексти. Але в невербальній комунікації повідомленням може бути зображення (дорожній знак, малюнок, схема або рисунок). Широко відома точка зору канадського вченого - комуникативіста Маклюена, згідно з якою «засіб і є повідомлення,не стільки важливо сам зміст повідомлення, скільки те, і яким чином здійснюється передача повідомлення і, головне які кошти для цього використовуються» .[9]

Поняття «канал» з'явилося в коммунікатівістиці завдяки дослідженням, проведеним у рамках математичної теорії зв'язку (комунікації), а також дослідженням технічних засобів зв'язку. Вони оперували суто технічними трактами цього поняття - як проводового каналу телефонного або телеграфного зв'язку або як бездротового каналу радіозв'язку. Терміном «канал» доцільно позначати маршрут, який використовується для передачі повідомлення. Канали, що інтерпретуються таким чином, можна розділити на:

• природні - канали, що виникають у сфері полісенсорної взаємодії людини з іншими людьми і з зовнішнім світом за участю різних органів чуття (зору, слуху, шкірно-тактильної рецепції тощо), а саме: аудіальні, візуальні та інші канали;

• штучні (технічні) - лінії телефонного, телеграфного, радіозв'язку, транспортні артерії .

Одержувач - той (або ті), кому адресоване повідомлення. Саме для нього, власне, і здійснюється комунікація. Одержувачем може бути одна особа, група осіб, суспільство в цілому або якась його частина. Коли в ролі одержувача виступає більш ніж одна особа, його (одержувача) називають аудиторією комунікації. Характеристики одержувача є одним з найважливіших факторів, що впливають на результативність (ефект) комунікації. Не менш важливою умовою є здатність одержувача сприймати і декодувати надіслане йому повідомлення, тобто розпізнавати й інтерпретувати його зміст. Ця здатність визначається компетентністю одержувача, його життєвим досвідом, груповою приналежністю, аудиторія як об'єкт інформаційного впливу ділиться на масову і спеціалізовану. Такий розподіл проводиться: на основі кількісного критерію, хоча спеціалізована аудиторія в деяких випадках може виявитися б численною, ніж масова, на основі характеру людей, що складають аудиторію. Теоретичні уявлення про масову аудиторії досить амбівалентні . Цим терміном в комунікології найчастіше позначаються: а) усі споживачі інформації, поширюваної по каналах ЗМІ, - читачі газет, журналів, книг, радіослухачі, телеглядачі, покупці аудіо-та відеопродукції і т.д. (Масовість - головний атрибут даної аудиторії); б) випадкові об'єднання людей, не мають загальних професійних, вікових, політичних, економічних, культурних та інших ознак та інтересів.

Термін «зворотний зв'язок» з'явився в кібернетиці - науці про процеси управління і контролю в системах різного типу. З точки зору кібернетики біологічні, соціальні та механічні системи (живі організми, люди, суспільства, механізми) діють за одним і тим же принципам, скрізь спостерігаються подібні моделі поведінки. Неодмінним елементом будь-якої саморегулювальної системи і є зворотній зв'язок. У кібернетиці під зворотним зв'язком розуміють процес отримання системою інформації про

наслідки рішень і дій системи таким чином, щоб у разі необхідності змінити її поведінку і наблизити до шуканої мети.У теорії комунікації під зворотним

зв'язком розуміють відповідну реакцію одержувача на повідомлення джерела. При зворотного зв'язку комунікація стає двостороннім процесом, дозволяючи обом сторонам коригувати свої цілі і своє поведінка по відношенню один до одного. Саме завдяки зворотному зв'язку джерело інформації дізнається, чи досягнуто бажаний результат комунікації (позитивний зворотний зв'язок) або немає або повідомлення викликало не ту реакцію, на яку розраховувало джерело ( негативний зворотний зв'язок).

Кодування і декодування. Цілями кодування – є доведення задуму (ідеї) відправника до одержувача; забезпечення такої інтерпретації повідомлення одержувачем, як адекватного задуму відправника. Іншими словами, одержувач повинен сприйняти зміст повідомлення саме таким, який був вкладений його відправником. Для цього використовуються системи кодів - символів і знаків, однаково інтерпретуються обома сторонами. У комунікативістиці під кодуванням часто розуміють відповідну переробку вихідної ідеї повідомлення з метою її доведення до адресата . Декодування - в технічному сенсі - це зворотний процес перекладу закодованого повідомлення на мову, зрозумілу отримувачеві. У більш широкому плані це:

а) процес надання сенсу отриманим сигналам; б) процес виявлення початкового думки, вихідної ідеї відправника, розуміння сенсу його повідомлення. Якщо зміст повідомлення буде адекватно розшифрований одержувачем то його реакція буде саме такою, яку і прагнув викликати відправник (джерело) повідомлення.

Те, як одержувач розшифрує повідомлення, в значній мірі залежить від індивідуальних особливостей сприйняття інформації, притаманних кожній людині. Облік індивідуальних особливостей сприйняття - ключ до ефективної комунікації [3,67-69].

2.2. Моделювання комунікаційних систем.

Основною метою інформаційної діяльності є передача знань. Кожен

знання може стати частина інформації тільки за умови, що це передається, якщо воно проходить через будь-яку дію або процес спілкування . За допомогою моделювання, такі акти комунікації можуть бути виражені графічно. Моделювання є одним з основних методів вивчення складних явищ в реальному світі, де всі явища пов'язані між собою і яким в основному неможливо дати повний і точний опис.

Таким чином, модель дозволяє зображати об'єктивну реальність у спрощеному вигляді, а також захопити тільки ті частини даного явища, які ми вважаємо важливими.

Безумовно, в певні й ідеалізації специфічне явище відбувається і його абстракція, яка не повинна бути помилково прийнята при створенні копії об'єкта або моделі. Ми можемо визначити модель як свідомо спрощений опис частини реальність представлена в графічній формі, що зображують основні частини певної структури або процесу і відносини між їх окремими частинами.[4]

Оскільки модель повинна відображати певні сторони оригіналу, то, природно, побудова моделей підпорядкована завданню найбільш точного відображення його властивостей. Конструювання і вивчення моделей реально існуючих явищ здійснюється на предметній, знаковій, структурній та поведінковій основі.

Моделювання комунікаційних систем також підпорядковано визначенню або поліпшення характеристик даного дослідника об'єкта. У теоретичних дослідженнях комунікації розглядаються або як дія (односторонній процес передачі сигналів без здійснення зворотного зв'язку), або як взаємодія (двосторонній процес обміну інформацією), або як комунікативний процес, в якій комуніканти по черзі і безперервно виступають в ролі джерела і одержувача інформації. Ця обставина і є одним з основних критеріїв

класифікації моделей комунікації. Іншою підставою класифікації, на основі якого будуються найпростіші моделі, виділяються чотири основні компоненти комунікації (джерело, повідомлення, канал, одержувач).

Дослідники структурують моделі комунікації по різних підставах (соціологічні, психологічні, семіотичні).

Комунікація це з одного боку система, а з іншого - і дія, і взаємодія, і процес. Для кожної із зазначених комунікацій будуються свої моделі. У простій моделі комунікації у вигляді дії джерело комунікації посилає сигнал, що приймає адресат. Зворотній зв'язок у такому вигляді комунікації відсутній[5]

Розділ 3. Циркулярна модель комунікації

3.1 Структура циркулярної моделі Осгуда-Шрамма

У цій моделі відображена реакція комуніканта на повідомлення джерела у вигляді зворотного зв'язку. Саме зворотній зв'язок робить комунікацію двостороннім процесом (діалогом), дозволяючи кожній зі сторін коригувати свої дії та цілі.[6]

Циркулярна (циклічна) модель комунікації(мал.1) була представлена в роботах У. Шрамма і Ч. Осгуда.

Мал.1 Циркулярна модель Осгуда—Шрамма

Шрамм вважав, що було б занадто великою помилкою розглядати комунікацію як лінійний процес, у якого є початок і є кінець. Шрамм сам каже: «Це помилка думати про процес комунікації, як про щось, що має початок і кінець. Це воістину нескінченне ..». ( Шрамм, 1979)[10] . Насправді

це процес нескінченний; щоб виправити неточність лінійних моделей, необхідно підкреслити циклічний характер комунікації, коли її учасники (джерело і одержувач) періодично міняються ролями.

Таким чином, комунікація трактується як двосторонній процес зв'язку, коли відправник та одержувач інформації в рівній мірі взаємодіють один з одним, обмінюючись повідомленнями (сигналами). Дана модель наочно демонструє, що при обміні повідомленнями «джерело» та «отримувач» по черзі міняються ролями, в результаті чого комунікація перетворюється в діалог. Огляд визначень «комунікації» проведений У. Шраммом, дозволив виділити те спільне, що їх об'єднує - існування набору інформаційних знаків. У цей набір можуть входити не тільки факти, предмети, а й емоції, латентні значення («беззвучна мова»). [10,13] Шрамм припускає, що повідомлення може бути ускладнене різними. Значення можуть бути денотативними або конотативними. Денотативний смисл є загальним і може бути приблизно однаковими для більшості людей. Коннотатівний смисл емоційний або оціночний і заснований на особистому досвіді. Повідомлення може також мати поверхневий і таємний сенс.( Мал.2)

Особливу увагу автори моделі звертали на проблему інтерпретації повідомлення. Якщо механістичні, лінійні моделі (наприклад, Шеннона-Уівера) у першу чергу були націлені на дослідження точності переданих сигналів, що досягається мінімізацією технічних шумів в каналі, то в

циркулярної моделі основний акцент переноситься на інтерпретацію повідомлення. Оскільки кожен учасник комунікації підходить до розшифровки сенсу переданого повідомлення зі своїми критеріями, то в комунікаційному процесі виникає «семантичний шум». Семантичний шум поняття, яке відбувається, коли відправник і одержувач застосовують різне значення для того самого повідомлення. Це відбувається головним чином через слова і фрази, наприклад, для технічної мови, тому деякі слова і фрази можуть викликати відступити від фактичного змісту повідомлення. При семантичному шумі відбувається розшифровка та інтерпретація стають важкими . Мінімізувати його наслідки і зробити комунікацію більш ефективною (результативної) можна лише за допомогою механізму «зворотного зв'язку».