Цивільна правосуб'єктність фізичних осіб

ЗМІСТ

ВСТУП                                      3

РОЗДІЛ 1. Поняття і зміст правоздатності                       5

РОЗДІЛ 2. Дієздатність, як елемент правосуб'сктності особи                                                                                                                  14

2.1 Поняття та зміст дієздатності                                                              14

2.2 Види дієздатності                                                                                  15

2.3 Обмеження та позбавлення фізичної особи цивільної дієздатності    20

РОЗДІЛ 3. Участь фізичних осіб у цивільних правовідносинах                                                                                           26

ВИСНОВКИ                                                                                             31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                           34

ВСТУП

Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) - це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.

У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декларації прав людини, ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) записано, що кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її право суб'єктності.

В основі визначення природи правосуб'єктності (праводієздатності) фізичної особи лежать два критерії: - вікова характеристика (певний вік); зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів. Склад правосуб'єктності фізичної особи:

- правоздатність;

- дієздатність;

- деліктоздатність (при цьому деліктоздатність досить часто включається до категорії дієздатність),

Вищим рівнем цивільної правоздатності є правоздатність повнолітньої фізичної особи, яка володіє здатністю мати усі цивільні права та обов'язки.

Нижчим рівнем цивільної правоздатності є правоздатність дитини, яка нездатна мати окремі цивільні права та обов'язки.

Вищенаведені тези підтверджують актуальність теми даного дослідження.

Об'єктом курсової роботи є цивільне законодавство України.

Предмет дослідження - правоздатність фізичної особи як суб'єкт цивільного права.

Метою роботи є аналіз складових елементів цивільної правосуб'єктності фізичних осіб: дієздатності та правоздатності та формулювання теоретичних висновків з окресленої проблематики. Відповідно до поставленої мети було сформульовано наступні завдання роботи:

- Визначити поняття правоздатності, охарактеризувати основні Познаки та зміст;

- Визначити поняття та зміст дієздатності, як складової правосуб'єктності;

- Охарактеризувати види дієздатності за чинним законодавством України.

РОЗДІЛ 1

Поняття і зміст правоздатності

Для того, щоб стати суб'єктом права, необхідна єдина передумова - володіння правоздатністю, тобто можливістю мати права і обов'язки.

Умовами володіння нею є автономне існування індивіда та наявність у нього власного імені і власної Індивідуальності. Правоздатність у рівній мірі визнається за кожним незалежно від раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, соціального походження, майнового стану, місця проживання тощо. Іншими словами, за всіма фізичними особами визнається рівна здатність мати права і обов'язки.

Від неї не можна відмовитись, передати іншій особі, позбавити у судовому порядку чи обмежити законом або за рішенням якогось державного органу.

Правоздатність - не кількісне вираження прав і обов'язків суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами і обов'язками, а здатність їх мати. Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають па його правоздатність [7, с.356].

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та Цивільним кодексом України (далі за текстом - ЦК України). Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені ЦК України, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України. ЦК України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним, тобто недійсним в силу прямої вказівки закону (ст. 27 ЦК України).

Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

Поняття «правоздатність» сформульоване цивілістами і вперше введене у практику Цивільним кодексом Франції 1804 p., а пізніше стало об'єктом наукових досліджень фахівців інших галузей права (у тому числі права соціального забезпечення). Нині кожна галузь права оперує цим поняттям, а галузеві науки обґрунтовують його особливості дії у тій чи іншій сфері правового регулювання.

Раніше у теорії права була поширеною думка, що правоздатність поділяється на загальну (здатність особи бути суб'єктом права взагалі), галузеву (бути суб'єктом правовідносин конкретної галузі права) і спеціальну (бути суб'єктом лише певних правовідносин, що складаються в середині окремої галузі права). Багато відомих фахівців цивільного права дотримувались наведеної точки зору. Так, на думку Р.Іванової, під галузевою правоздатністю громадян у названому праві слід розуміти гарантовану державою бланкетну (загальну) можливість володіння правами та нести обов'язки в цивільних правовідносинах будь-якого виду [6, с.156].

Вступаючи в конкретні цивільні правовідносини, громадянин наділяється не тільки галузевою правоздатністю, а й спеціальною, тобто підгалузевою та видовою правоздатністю.

Ю. Мацулевич вважає, що у змісті даної галузевої правоздатності можна виділити дві групи юридичних можливостей, які відносно самостійні. Першу частину змісту можна умовно назвати «постійною», а другу - «змінною».

Зміст постійної частини утворює сукупність юридичних можливостей бути носієм прав і обов'язків на всі без винятку види цивільних прав. Обсяг змісту першої однаковий в усіх громадян незалежно від будь-яких інших обставин. За допомогою цієї частини правоздатності за громадянином закріплюється сукупність юридичних можливостей бути носієм суб'єктивних прав на стадії загального володіння (правовий статус громадянина в соціальному забезпеченні). На відміну від першої, зміст змінної частини завжди конкретний і персоніфікований. Та чи інша сукупність таких можливостей правоволодіння складає зміст змінної частини правоздатності конкретного громадянина і залежить від стану здоров'я, віку, рівня забезпечення тощо. Обсяг змісту другої частини протягом життя громадянина не однаковий.

З одного боку, при настанні життєвих обставин, передбачених правовими підставами тих чи інших правовідносин, змінна частина правоздатності поповнюється новими елементами (новими можливостями правоволодіння).

З іншого - при відомих обставинах деякі елементи виключаються із змінної частини у разі припинення дії життєвих обставин, встановлених правовими підставами даного забезпечення.

Наявність юридичних можливостей правоволодіння, які становлять змінну частину правоздатності, є обов'язковою умовою вступу окремих громадян у окремі конкретні правовідносини. За допомогою змінної частини за конкретним громадянином закріплюється сукупність юридичних можливостей бути носієм суб'єктивних прав па стадії конкретного володіння (індивідуальний правовий статус громадянина у цивільному правовідношенні) [10, с.422].

Таким чином, настання постійної і змінної частини галузевої правоздатності не збігаються у часі. Перша виникає з дня народження, а друга - після виповнення відповідного віку.

На думку Д.В. Боброва, у деяких випадках здатність мати певні права і обов'язки виникає не з моменту народження, а з досягнення відповідного віку. Така правоздатність (умовно її можна назвати спеціальною на відміну від загальної, що з'являється у момент народження) виникає одночасно з відповідною (спеціальною) дієздатністю [15, с.151].

На підставі цього деякі автори виділяють загальну і часткову правоздатність. Остання означає здатність громадян мати права І нести обов'язки не з моменту народження, а з досягненням встановленого законом віку. В контексті наведеного під рівністю правоздатності розуміється те, що вона належить у рівній мірі відповідним категоріям людей.

Подібних поглядів дотримується і законодавець. Наприклад, у ч. З ст. 25 ЦК України зазначено, що у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі права та обов'язки може пов'язуватись з досягненням фізичною особою відповідного віку[17].

Така позиція є не зовсім вірною, адже правоздатність означає можливість володіти правами і обов'язками, що уже закріплені чи можуть бути закріплені у нормативних актах і які можна реалізувати сьогодні або у майбутньому.

Правоздатність не означає володіння конкретними суб'єктивними правами і обов'язками і не прив'язана до юридичних фактів.

На мою думку, правоздатність лише вказує на те, хто може бути суб'єктом права, тобто чия поведінка регулюється правовими нормами» і цим обмежується. Сенсу виділяти спеціальну правоздатність немає.

Незрозуміле, які можуть бути особливості у здатності фізичної особи мати права і обов'язки? Така здатність у всіх галузях права одна і та ж. І оскільки правоздатність є поняттям абстрактним, то її зміст диференціюється щодо характеру відносин, які регулюються правом [5, с.130].

Для характеристики цивільної правоздатності принципове значення має закріплення чинним законодавством рівність прав громадян. Саме тому правоздатність громадян закріплюється як рівна для всіх і однакова незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Відхилення від принципу рівності правоздатності не можна вбачати в тому, що деякі громадяни фактично або за прямого вказівкою не можуть (не здатні) мати окремі права і обов'язки (неповнолітні, психічно хворі). Наприклад, малолітній не може мати такі елементи змісту правоздатності, як право заповідати майно або бути членом кооперативу. У таких випадках йдеться про неможливість мати деякі права, яка поширюється однаковою мірою на усіх громадян ( наприклад , на усіх неповнолітніх, і таким чином принцип рівності правоздатності не поширюється, не має винятків.

Правоздатність виникає у людини під час народження і припиняється у момент її смерті. Відсутність державної реєстрації народження не є перешкодою для здійснення правочину з участю дитини , що народилась та набула цивільної дієздатності. Але ця дитина повинна бути при здійсненні правочину від її імені належне індивідуалізована. Зокрема, з народженням людина здатна володіти не всіма цивільними правами та обов'язками.

Отже, по-перше, сам факт народження не означає, що у новонародженого виникла цивільна правоздатність у повному обсязі, деякі її елементи виникають лише з досягненням певного віку (право вступу до кооперативу тощо). По- друге, вимагають тлумачення слова "в момент народження", оскільки встановлення такого моменту може мати практичне значення (при вирішенні питання про коло спадкоємців тощо). Момент народження дитини визначається відповідно до даних медичної науки. З точки зору права не має значення, чи була дитина життєздатною: важливо, щоб вона народилася живою та не раніше 6 місяців вагітності.

Доки людина жива - вона є правоздатною незалежно від стану здоров'я. Факт смерті тягне за собою безумовне припинення правоздатності, тобто припинення існування фізичної особи як суб'єкта права[14, c.201].

Щодо правоздатності, то вона однакова як для громадян, так і для іноземців та осіб без громадянства. Правовий статус людини не впливає на її можливості бути суб'єктом права.

Правоздатністю не наділені речі і тварини. І це означає, що вони не можуть бути суб'єктами права.

Складніша справа з людським зародком. Якщо його визнати суб'єктом права, то необхідно заборонити аборти, інакше вони будуть розцінюватись як умисне вбивство.

З іншого боку, право не може залишати його поза своєю увагою. Норми права соціального забезпечення беруть його під свій захист. Так, ст. 9 Закону від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачає: заподіювання шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв'язку з чим дитина народилася інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається застрахованою та до 16 років або до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23 років їй надається допомога Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Відповідно до ч. 1 ст, 33 цього Закону в разі смерті потерпілого право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника має дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного терміну після його смерті.

Захист зародка, а в майбутньому і новонародженої дитини передбачений також у інших нормативних актах, зокрема, у ч. 2 ст. 25 ЦК України у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси дитини, що зачата, але яка ще і не народилася.

Не зважаючи на це, правові наслідки настають після народження дитини, а значить з цього моменту, як вже йшлося вище, вона стає суб'єктом права. У спеціальній літературі неодноразово підкреслювалось, що правоздатність - не природна, а суспільне правова якість, якою держава наділяє своїх громадян.

За наведеною концепцією держава може наділяти людину правоздатністю, а може і не робити цього або суттєво дану здатність обмежити.

Правоздатність - не якесь суб'єктивне право, а можливість бути носієм юридичних прав і обов'язків, які визначені об'єктивним правом. Здатність мати права і обов'язки не означає можливості їх одночасної реалізації.

Користування ними залежить від конкретних життєвих обставин. Наявність чи відсутність умов (підстав) для реалізації певного права не змінює суті правоздатності у названій сфері.

Вона не може розглядатися як сукупність всіх прав і обов'язків, носієм яких є людина. Від ідеологічних, економічних, політичних і соціальних факторів залежить обсяг прав і обов'язків особи, а не її правоздатність, як колись зазначалось у літературі.

Найчастіше правоздатність плутають із суб'єктивним правом. Правоздатність - це не право, а тільки передумова до володіння правами й обов'язками.

За наявності правоздатності можливе виникнення конкретних суб'єктивних прав та обов'язків. Правоздатність є підставою для правоволодіння, його передумовою.

Допускаються два види обмеження цивільної правоздатності добровільний і примусовий. Одним із прикладів добровільного обмеження цивільної правоздатності можна визнати випадок, коли особа, яка стала ченцем, добровільно відмовляється від деяких цивільних прав.

Примусове обмеження цивільної правоздатності допустиме лише тоді, коли воно передбачене законом (обмеження волі, виправні роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, адміністративний нагляд, позбавлення права керувати транспортним засобом тощо).

Такі обмеження є реакцією держави на протиправну поведінку особи або заходом профілактики та лікування небезпечних захворювань.

Примусове обмеження правоздатності не можна змішувати з позбавленням громадянина деяких суб'єктивних прав. Так. конфіскація майна за вироком суду означає позбавлення громадянина права власності на певні речі, та цінності, але не пов'язана з обмеженням правоздатності[2, c.137].

Можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права і обов'язки не може обмежуватися будь-якими підзаконними актами. Такі обмеження можуть встановлюватися підзаконними актами лише у випадках, коли Конституція України допускає встановлення обмежень конституційних прав, але кожного разу при цьому зазначається на те, що такі обмеження можуть встановлюватися тільки законом. Лише ст. 64 Конституції України , допускаючи встановлення обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина в умовах воєнного і надзвичайного етапу, не зазначає на те , що такі обмеження встановлюються тільки законом. Тому в цих випадках обмеження можливості мати цивільні права і обов'язки можуть встановлюватися і підзаконними актами.

Від правоздатності (здатності мати права і обов'язки на щось взагалі) слід відрізняти суб'єктивне цивільне право. Правоздатність - це передумова виникнення суб'єктивного цивільного права. Якщо громадянин фактично використає те чи інше умовно гарантоване право, то в нього виникне суб'єктивне (реальне) право. Кожна особа може мати безліч суб'єктивних прав, однак ніколи не може мати їх всі. Наприклад, кожний громадянин мас право бути автором твору літератури, науки, мистецтва, але в нього виникне суб'єктивне право авторства лише після того, як він створить такий твір, втілить його в якусь форму.

Саме тому обсяг правоздатності як суб'єктивного права мати права, ширший за обсяг будь-якого конкретного суб'єктивного права.

Відмінність правоздатності від суб'єктивного права полягає у тому, що

вона:

а) невіддільна від особистості, не можна людину позбавити правоздатності, «відібрати» її у неї або обмежити. Особа може розпорядитися своїми суб'єктивними правами, однак не може зменшити свою правоздатність, відмовитися від неї;

б) не залежить від статі, віку, професії, національності;

в) не передається, її не можна делегувати іншим;

г) стосовно суб'єктивного права вона первинна, висхідна, відіграє роль передумови;

д) суб'єктивне право конкретне, а правоздатність - абстрактна. Отже, характерними ознаками правоздатності є:

- рівність для всіх фізичних осіб;

- невідчужуваність її на користь інших фізичних осіб;

- неможливість обмеження її актами суб'єктів приватного чи публічного права, крім випадків, прямо встановлених законом;

- існування її як природної невід'ємної властивості фізичної особи [10, c. 340].

Набуття конкретних суб'єктивних прав та володіння ними означає реалізацію правоздатності і здійснюється за наявності певних юридичних фактів - дій чи подій. Тобто лише за наявності певного юридичного факту (наприклад, набуття майна у власність, створення об'єкту права інтелектуальної власності, тощо) виникне конкретне суб'єктивне право особи, яке до цього моменту - мало характер лише абстрактної можливості мати таке право. 
РОЗДІЛ 2

Дієздатність, як елемент правосуб'єктності Фізичної особи

2.1 Поняття та зміст дієздатності

Цивільна дієздатність - це юридична категорія, яка характеризує правовий статус громадянина, його здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки, які він може створювати для себе.

Цивільна дієздатність фізичної особи - це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК).

Здатність здійснювати права і нести обов'язки в зазначеному розумінні виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення фізичної особи певного віку. Крім того, на дієздатність може негативно впливати стан здоров'я фізичної особи, її можливість розуміти значення і наслідки своїх дій і здатність керувати ними, протиправність поведінки самої особи.

Наведене визначення цивільної дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію.

Елементами змісту дієздатності фізичної особи є:

-можливість самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність);

-можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатнІсть);

-можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестамептоздатність);

-можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність);

-можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнесдієздатність).

За визначенням цивілістів - це фактична здатність людини вчиняти ті чи інші юридичні угоди, дії, які спрямовані на встановлення, зміну, припинення чи здійснення цивільних прав. Дієздатність і правоздатність знаходяться у різних площинах. Різниця між ними полягає у наступному:

а) дієздатність встановлюється законом, а правоздатність є природною властивістю людини, визнаною державою;

б) дієздатність перебуває у динаміці, її зміст і обсяг з часом розширюються чи звужуються у передбачених законом випадках, а правоздатність перебуває у статиці, її зміст та обсяг не можна обмежити;

в) дієздатність прямо залежить від віку людини, а на правоздатність вік не впливає;

г) на дієздатність впливає стан здоров'я, а правоздатність від нього не залежить;

д) дієздатність пов'язана з фактичними правами і обов'язками конкретної людини, а правоздатність - з можливими правами і обов'язками потенційного суб'єкта права [10, c. 352].

2.2 Види дієздатності

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦК України і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана зі здійсненням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями дієздатності є вік, а також стан психічного здоров'я,

З урахуванням цих критеріїв можна виділити кілька видів дієздатності фізичних осіб:

- часткову дієздатність (ст. 31 ЦК);

- неповну дієздатність (ст. 32 ЦК);

- повну дієздатність (ст. 33 ЦК).

Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), наділяється частковою цивільною дієздатністю згідно ст. 31 ЦК. В її межах така особа має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Це пояснюється тим, що малолітні особи і це не можуть повною мірою оцінювати свої дії і керувати ними, а тому не можуть визнаватися винними і нести відповідальність за правопорушення [9, c.221].

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи Іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи Іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду [10, c.337].

Обов'язок зазначених осіб відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов'язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або доров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а визначені законодавством особи є неплатоспроможними або померли.

Фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа), наділяється неповною цивільною дієздатністю згідно ст.32 ЦК.

В її межах така особа має право:

- самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

- здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

- самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

- самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

- бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

- самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею па своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та

піклування.

Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.