Цивільне законодавство України

ВІННИЦЬКИЙ ФІНАНСОВО  – ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра правознавства

Спеціальність «  Правознавство  »

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни : « Цивільно – сімейне право »

на тему:  « Цивільне законодавство України »

Виконав: студент групи 4 – ЕПК (ю) – 10 Супруга Максим Сергійович

Науковий керівник: Бабошена Оксана Богданівна

Допущено до захисту  ________

                                                      (дата)

                                        ________                                  

                                                                         (підпис)   

Вінниця – 2012

                                                        ЗМІСТ: 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЗАСАДИ СИСТЕМИ ЦІВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ………………………………………………….5

1. Поняття інститутів права………………………………………………….5
2. Поняття системи цивільного права………………………………………8

     1.3 Єдність і розмежування інститутів цивільного права…………………12

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ…………………...16

      2.1 Загальна частина цивільного права…………………………………….16

      2.2 Спеціальна, особлива частина цивільного права……………………...21

      2.3 Завдання, що стоять перед наукою цивільного права України……….26

      2.4 Джерела цивільного права України…………………………………….29

РОЗДІЛ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА …………………………….32

       3.1. Право власності в Україні……………………………………………...32

       3.2. Зобов’язання у цивільному праві України……………………………35

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...37

СПИСОК НОРМАТИВНО – ПРАВОВИХ АКТІВ ТА ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………………………………………………40

ВСТУП

Право, як сукупність відомих загальнообов'язкових  норм (право в об'єктивному змісті), має своєю загальною задачею  регулювання відносин між людьми. Одні з цих відносин воно регулює  примусовим образом, так що окремі частки особи своєю волею, своїми частками угодами їх змінити не можуть: усі  визначення в цій області виходять з одного єдиного центра, від однієї єдиної волі - волі держави.

Поняття цивільного законодавства  тісно пов'язане з поняттям цивільного права як галузі права. Якщо цивільне право — це система цивільно-правових норм, то цивільне законодавство — це система нормативних актів, у яких дістали своє втілення цивільно-правові норми. Отже, цивільне законодавство — це форма вираження цивільного права як галузі права. Сукупність цивільно-правових актів утворює цивільне законодавство.

Цивільне законодавство  має свою структуру, елементами якої є закони, а також підзаконні нормативно-правові акти. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України 1996 p., яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України містить у собі норми різних галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в статтях 13, 14 і 41. Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції України заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин з приводу таких особистих немайнових благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденції та ін.

Актуальність обраної  теми обумовлюється виключно важливим значенням вивчення та реформування цивільного законодавства у сучасній економічній ситуації в Україні.

На сучасному етапі  суспільного розвитку цивільні права  і обов'язки виникають з дій  громадян і організацій в таких  випадках:

• з угод, передбачених законом,  а  також  з  угод,  хоч  і  не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
• з  адміністративних  актів,  у  тому  числі  для   державних, та  інших  громадських  організацій  —   з    актів планування;
• внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само  внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої  особи  без достатніх підстав;
• внаслідок інших дій громадян і організацій.

Об`єктом дослідження в курсовій роботі є цивільне законодавство України.

Предметом дослідження в курсовій роботі є система наукових знань, нормативних актів, яка регулює всі взаємозв’язки і взаємозалежності, що присутні в проблемі цивільно – правових відносин. 

Основна мета курсової роботи полягає у комплексному вивченні як теоретичних, так і практичних організаційно-правових питань цивільного права в Україні.

Теоретико-методологічною основою роботи є діалектичний, логічний, порівняльний, системний та історичний методи наукового дослідження.

В процесі дослідження  запланованих питань автором використовувались  висновки вчених, які займалися загальними проблемами цивільного права, інших  галузей юридичної науки. Особлива увага була приділена працям вчених-юристів, які займалися дослідженням різноаспектних проблем зобов’язального і договірного  права , зокрема, Андpеева С. E., Болбасова А. А., Возняка А. В., Каpабаня В. Я., Кіpейцева Г. Г. та інших.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЗАСАДИ СИСТЕМИ ЦІВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

1. Поняття інститутів права

Для того щоб охарактеризувати цивільне право (самостійну галузь права  України) як галузь приватного права, необхідно  визначити поняття та ознаки цивільного права.

Отже Цивільне право –  це сукупність ці вільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної  рівності відносини власності в  її різноманітних формах, товарно-грошові  відносини і деякі особисті немайнові  відносини за участю громадян, організацій  та інших соціальних утворень із метою  більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. В наведеному визначені відображено загальні ознаки права, як суспільного явища  і особливі ознаки цивільного права, обумовлені змістом його предмета й методу [6, c. 21-24].

Цивільне право, як і будь-яка  інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних норм. Разом з тим, йому властиві особливі ознаки, тісно зв’язані із специфічними рисами предмета й  методу.

Цивільне право, як сукупність юридичних норм регулює відносини  власності, товарно-грошові відносини  і особисті немайнові відносин, тобто  певне коло суспільних відноси, що становлять предмет ці вільно-правового регулювання.

Регламентація зазначених відносин здійснюється на началах юридичної  рівності, яка є характерною рисою  цивільно-правового регулювання  суспільних відносин [7,c 399].

          Сторонами в цивільно - правових відносинах є громадяни, організації, інші соціальні утворення, за певних умов релігійні організації.

          Метою цивільно - правового регулювання є більш повне задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

Цивільний кодекс України (ЦК України) визначає, що цивільне законодавство регулює майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві, і пов'язані з ними особисті немайнові відносини [9,c 83].

Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:

а) майнові відносини, зумовлені  використанням товарно-грошової форми  в суспільстві;

 б) особисті немайнові відносини.

Як бачимо, цивільне законодавство  регулює не всі майнові відносини, а лише певну їх частину: майнові  відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві.

Система сучасного цивільного права — це структура галузі. Структура — невід'ємний атрибут всіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура — це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв'язків між її елементами [16,c 55].

Елементами цивільно-правової структури є юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, складають інститут купівлі-продажу.

Отже, система сучасного цивільного права — це структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.

Тобто, виходячи з загальних  ознак приватного права та визначив поняття та особливі ознаки цивільного права, ми можемо означити цивільне право  як галузь приватного права [10,c78].

Цивільне право, предметом  цивільно-правового регулювання  котрого є: майнові відносини, зумовлені  використанням товарно-грошової форми  в суспільстві і особисті немайнові  відносини, як галузь приватного права, складає основу приватноправового  регулювання. Тим самим визначається його місце в правовій системі до основної, базової галузі, призначеної для регулювання часток, насамперед майнових відносин.

З цього випливає, що загальні норми і принципи цивільного права  можуть застосовуватися для регулювання  будь-яких відносин, що входять у  приватноправову сферу, якщо на цей  рахунок відсутні прямі розпорядження  спеціального законодавства (тобто  в субсидіарному, поповненому порядку).

Це стосується насамперед сфери сімейного права, де таке положення  одержало пряме законодавче закріплення, але також і приватноправових відносин, що торкаються інститутами  трудового, природноресурсового, екологічного права. Саме на цьому, зокрема, базуються  небезпідставні спроби судової практики використовувати у відносинах, що виникають при необґрунтованому  розірванні чи зміні трудового договору, цивільно-правові норми про відшкодування  моральної шкоди [9,c.90].

Навпроти, норми трудового  чи наприклад, сімейного права не можуть використовуватися для заповнення пробілів у сфері цивільно-правового  регулювання ні при яких умовах.

В даний час відбувається відоме розширення сфери дії цивільного права. Так, до нього тепер відноситься  ряд відносин землекористування  і природокористування, що змінили  свою економічну і юридичну природу  в зв'язку з визнанням права  приватної власності на деякі  земельні ділянки та інші природні об'єкти. Цивільно-правові початки  усе більше проникають у сферу  сімейних відносин.  Усе це свідчить про зростання соціальної цінності цивільного права як найбільш ефективного  регулятора ринкових відносин, що формуються [15,c.56].

Так, при поверненні платникам податків неправильно утриманих сум податків на них іноді нараховуються відсотки, передбачені за порушення грошового (цивільно-правового) зобов'язання. Тим  часом ніяких цивільно-правових, у  тому числі зобов'язальних, відносин між платником податків і податковим органом не виникає, а тому немає  і основ для застосування приватноправових правил.

2. Поняття системи цивільного права

До критеріїв поділу права  на галузі належать предмет і метод  правового регулювання. Предметом  цивільного права є: 1) майнові відносини; 2) особисті немайнові відносини.

Майнові відносини – це конкретні вольові економічні відносини  з приводу належності, використання, переходу майна та майнових прав. Термін особисті права вживається для визначення права на життя, здоров‘я, честь  та гідність, ім‘я, ділову репутацію, авторські  права.[11, c. 33-35]

Методом цивільного права  є метод рівності сторін. Це значить  горизонтальні відносини і рівність суб‘єктів.

Цивільне право – це сукупність правових норм, які регулюють  на засадах юридичної рівності відносини  власності, товарно-грошові відносини  і особисті немайнові відносини  за участю громадян, юридичних осіб і держави з метою більш  повного задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства.

Система цивільного права  – це структура, елементами якої є  цивільно-правові норми і інститути, розміщені в певній послідовності. До загальних частин цивільного права  відносяться поняття цивільного права як галузі законодавства, як науки, як галузі права, норми про суб‘єкти і об‘єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну  давність [18,c.40].

Особлива частина цивільного права складається з наступних  інститутів – права власності  та інші речові права, зобов‘язальне  право, авторське право, право на відкриття і на винаходи, спадкове право, положення про правоздатність іноземних громадян і юридичних  осіб на території України, застосування цивільних законів іноземних  держав та міжнародних договорів.

Цивільне законодавство  складається з Конституцій України, ЦК України, ЗУ «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про банки  і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу» та ряду інших законів і підзаконних актів [13,c.156].

Цивільні правовідносини виникають також із дій, хоча і  не врегульованих законом, але таких, що не суперечать загальним засадам  і змісту цивільного законодавства. Якщо конкретні суспільні відносини  не врегульовані законом, до то цих  відносин застосовуються норми, які  врегульовують подібні суспільні  відносини. Наприклад, певний час лізингові  відносини регулювалися законом  про оренду. Таке правове регулювання  називається аналогією закону. Коли відсутні також норми, що регулюють  подібні суспільні відносини, використовуються для регулювання загальні засади і принципи цивільного права. Таке регулювання  називається аналогією права.  Наприклад: врегулювання відносин, пов‘язаних з застосуванням комп‘ютерних систем, авторських прав, захист інформації, фінансові  аспекти, якість продукції. Тут використовуються аналогія права, застосовуються норми, які мають теоретично подібні  відношення. [12, c. 43-45]

Цивільне право як наука - це система знань  про цивільне право як галузі права: про цивільно-правові  норми, про цивільно-правові відносини, про історію розвитку цивільного права, про склад і систему  норм цивільного права, їх зміст і  ролі.  З врахуванням змін, що відбулися  у громадському житті і законодавстві, система цивільного права може бути представлена у такий спосіб.

Перша частина охоплює  основні початки цивільного права:

• введення в цивільне право;
• цивільні правовідносини; 
• здійснення і захист цивільних прав; 
• право власності й інші речові права; особисті немайнові права;
• загальні положення про зобов'язання.

Друга частина розглядає  окремі види зобов'язань і договорів:

• зобов'язання по передачу майна у власність або інше речове право;
• зобов'язання по передачі майна в користування;
• зобов'язання по виконанню робіт;
• зобов'язання по реалізації результатів творчої діяльності;
• зобов'язання по наданню послуг;
• спільна діяльність;
• зобов'язання з односторонніх угод;
• позадоговірні зобов'язання.

Цивільне право як галузь права - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють майнові, особисті немайнові, пов'язані з майном і  особисті немайнові, не пов'язані з  майном відношення [13,c.160].

Предмет цивільного права  як галузі права - це регульовані галуззю  цивільного права майнові відношення (договір купівлі-продажу, міни, постачання, підряду), учасниками яких виступають володарі відособленого майна, а  також пов'язані з майном особисті немайнові відносини (авторське  право, право на відкриття), і, у випадках, передбачених законом, особисті немайнові  відносини, не пов'язані з майном (відношення по захисті честі і  гідності).

У цивільних правовідносинах  розрізняють суб'єкти, зміст й  об'єкт.

Суб'єктами цивільних правовідносин  можуть бути громадяни України, громадяни  інших держав, держава Україна, інші держави, адміністративно-територіальні  одиниці, юридичні особи, міжнародні організації. Суб'єкт цивільного права має  цивільну правоздатність [26,c.55].

Під змістом цивільних  правовідносин варто розуміти складові його суб'єктивні права й обов'язки. У кожних цивільних правовідносинах  розрізняють дві сторони - правомочну і зобов'язану. Правомочній стороні  належить право, що називається суб'єктивним правом. Цьому суб'єктивному праву  відповідає обов'язок іншої сторони. Під суб'єктивним цивільним правом варто розуміти надану законом учаснику цивільних правовідносин можливість визначеного власного поводження, а  також можливість потребувати відповідного поводження від іншої особи або осіб із використанням у необхідних випадках мір державного примуса. Об'єкти цивільних правовідносин - речі, гроші, цінні папери, інше майно; дії, результати інтелектуальної творчості; особисті немайнові блага.

Підставою виникнення цивільних  правовідносин є юридичні факти. Юридичними фактами називаються  обставини, із якими закон зв'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Нерідко  закон зв'язує виникнення, зміну  або припинення цивільних правовідносин  не з одною обставиною, а із сукупністю юридичних фактів, що називається  юридичним складом.[8, c. 30-33]

Всі юридичні факти діляться на дії і події. Під дією розуміються  обставини, що наступають із волі осіб, що їх вчинюють. Події - це обставини, що наступають незалежно від волі учасників  правовідносин. Юридичні дії можуть бути правомірними або неправомірними.

Здійснення цивільних  прав - це реалізація суб'єктивного  цивільного права для задоволення  інтересу, що охороняється законом. Здійснення суб'єктивних цивільних прав нерозривно пов'язано з виконанням обов'язків. Способи здійснення цивільних прав різноманітні і залежать, насамперед, від їхнього призначення.

Захист права - сукупність мір правоохоронного характеру, спрямованих на застосування у відношенні правопорушника примусового впливу з метою визнання або відновлення  порушеного права, або того що оспорюється. Порядок захисту - це якими органами здійснюється захист. Порядок захисту  може бути загальним (розгляд цивільних  справ судами й арбітражними судами) і спеціальний (у випадках прямо  зазначених у законі розгляд цивільних  справ адміністративними органами і громадськими організаціями) [14,c.89].

Засоби захисту - це те яким чином здійснюється захист. Відповідно до ст.6 ЦК способи захисту можуть бути загальними (визнання права, відновлення  положення, що існувало до порушення  права, припинення дії права, що порушено, присудження до виконання зобов'язання в натурі, припинення або зміна правовідносин, відшкодування матеріального збитку, відшкодування збитків) і спеціальними (застосовуються у випадках, передбачених у законі або договорі (наприклад, стягнення неустойки, штрафу пені)).

Громадяни можуть відповідно до  закону мати: майно на праві  приватної власності (у тому числі  і землю), право користування житловими  помешканнями й іншим майном, обирати  рід занять і місце проживання, успадковувати і заповідати майно, займатися підприємницькою діяльністю, разом з іншими громадянами або  юридичними особами, створювати господарські товариства, мати права автора твору  науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, а також мати інші майнові  і особисті немайнові права[23, c. 51-53].

3. Єдність і розмежування інститутів цивільного права

Представлення про цивільне право буде більш повним і ясним  у випадку його чіткого і послідовного розмежування з пов'язаними з  ним іншими галузями права.

Будь-яка діяльність людини вимагає певної організації. Тому в  будь-якій сфері діяльності людини неминуче складаються організаційні  відносини.

Ті організаційні відносини, що виникають у сфері виробництва, розподілу, обміну чи споживання, самим  тісним образом зв'язані з виникаючими  там же майново-вартісними відносинами [ 25,с.45].

Так, для заняття будівельною  діяльністю необхідно одержати ліцензію від компетентного органа державного управління.

Тому між будівельною  організацією й органом державного управління виникає організаційне  відношення по одержанню ліцензії, тісно зв'язане з майново-вартісними відносинами, у які вступає будівельна організація в процесі виконання  будівельних робіт.

Однак природа організаційних відносин визначає їхнє правове регулювання  за допомогою зобов'язуючих розпоряджень, що спираються на владні повноваження органу державного управління.

Тому складаються в  різних сферах діяльності людини організаційні  відносини, як би тісно вони не були зв'язані з майново-вартісними відносинами, регулюються нормами адміністративного  права, у якому застосовується метод  влади-підпорядкування.

Так, нормами адміністративного  права регулюються відносини  між відповідними комітетами з управління державним майном і знаходяться  в їхньому веденні державними установами по наділенню останніх необхідним майном.[5, 17-19]

Для розмежування цивільного і трудового права принципове значення має та обставина, що у відповідності  зі сформованою в нашій країні традицією робоча сила не визнавалася, а найчастіше і зараз не визнається товаром.

У силу цього думають, що майнові відносини, що виникають  у результаті наймання робочої сили, не носять вартісного характеру. Тому їхнє правове регулювання повинне  здійснюватися особливою самостійною  галуззю трудового права [7,c.399].

У сьогодення ж час у  сфері правового регулювання  трудових відносин використовуються лише деякі цивільно-правові елементи і зберігається історично сформована практика правового регулювання  трудових відносин без обліку їхнього  вартісного характеру.

Останнє є однією з причин неефективності нашого виробництва. Незважаючи на це, практика правового регулювання  трудових відносин без обліку їхнього  вартісного характеру знаходить  своє теоретичне обґрунтування в  переважній більшості робіт представників  науки трудового права [19,c.100].

Цивільне і природо ресурсне право. Оскільки земля, її надра, ліси, води й інші природні об'єкти не створені працею людини, а дані йому самою природою, довгий час вважався) що виникаючі з приводу природних об'єктів відносини також позбавлені вартісної ознаки і тому повинні регулюватися нормами особливої галузі, іменованої природо ресурсним правом. Цивільне і фінансове право [10,c.93].

Майнові відносини, що виникають  у процесі діяльності органів  державного управління в зв'язку з  нагромадженням коштів і розподілом їх на загальнодержавні нестатки, позбавлені вартісної ознаки.

У рамках зазначених відносин гроші не виступають як міра вартості, а виконують функцію засобу нагромадження.

Їхній рух здійснюється по прямих безеквівалентних зв'язках, що не носять взаємооціночного, а стало  бути і вартісного характеру. Тому зазначені  майнові відносини регулюються  нормами фінансового права.  [9, c. 51-54]

Разом з тим між владним  органом державного управління й  учасником цивільного обороту можуть складатися правовідносини, засновані  не тільки на владному підпорядкуванні  однієї сторони іншій, але і на юридичній рівності сторін.

В останньому випадку до зазначених правовідносин застосовуються норми цивільного, а не податкового, фінансового чи іншого адміністративного  законодавства.

Багато в чому даний  висновок був визначений прагненням підкреслити якісне розходження  між сімейними відносинами в  соціалістичному і буржуазному  суспільстві.

В міру переходу до ринкової економіки характер майнових відносин, що виникають між членами родини, міняється. В умовах ринкової економіки  майново-вартісні відносини встановлюються між всіма учасниками цивільного обороту [17,c.56].

Не складають виключення і майнові відносини між членами  родини. Особистий характер взаємин  між членами родини дійсно накладає особливий відбиток на виникаючі  між ними майнові відносини, але  не змінює їхньої природи, визначеної товарним характером виробництва.

У противному випадку родина не може виконувати функцію економічного осередку суспільства, заснованого на товарному виробництві.

Майнові відносини, що складаються  усередині економічного осередку суспільства, не можуть якісно відрізнятися від  майнових відносин, що панують у  даному суспільстві.

Тому майнові відносини  між членами родини в умовах ринкової економіки неминуче здобувають вартісний  характер [17,c.56].

Підтвердженням тому служать  останні зміни в сімейному  законодавстві, зв'язані з розширенням  сфери цивільно-правового інструментарію в регулюванні сімейних відносин.

Так, відповідно до нового Сімейного Кодексу допускається укладання шлюбного контракту, можливість переходу від загальної спільної до загальної часткової чи роздільної власності чоловіків і т.д.

Вартісний характер майнових відносин між членами родини обумовив також переклад цілого ряду правових норм, що традиційно «прописувалися»  в актах шлюбно-сімейного законодавства, у ЦК. 

Взаємооціночний характер носять і особисті немайнові відносини  за участю членів родини [17,c.56].

Наявність у відносинах між  членами родини і з їхньою участю предметної ознаки цивільного права (взаємооціночний  характер відносин) неминуче визначає необхідність застосування до них загальних  норм цивільного права.

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ