Цивілньо-правовий договір
Зміст
Вступ.........................
1. Поняття, значення та функції
договору в цивільному праві. Свобода
договору......................
2. Система цивільно-правових
договорів.....................
3. Зміст і тлумачення договору......................
4.Порядок укладення, зміна і
розірвання договору......................
Висновок......................
Список використаних
джерел........................
Вступ
Актуальність теми дослідження. На основі норм зобов'язального права за допомогою певних юридичних фактів виникає зобов'язання, під яким розуміють право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як вид цивільного право відношення, зобов'язання мають свої особливості, що найбільш яскраво відслідковуються при порівнянні їх з речовими правами. Відмінності вбачаються як у характері економічних відносин, так і в правових ознаках.
За своїм змістом зобов'язальні правовідносини опосередковують динаміку цивільних правовідносин. Речові права, у свою чергу, опосередковують присвоєння, приналежність майнових благ, тобто статику відносин. На відміну від речового правовідношення, в якому праву однієї особи відповідає обов'язок усіх громадян взагалі без конкретизації, у зобов'язальному правовідношенні встановлюється повна визначеність осіб, які беруть участь у ньому. Зобов'язальні правовідношення тісно пов'язані з правом власності, тобто речовим правом. Так, реалізація власником своїх прав призводить до виникнення зобов'язальних правовідносин, а виконання зобов'призводить до виникнення, зміни або припинення права власності.
Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язання закон називає договір. Поняття договору розкривається через поняття угоди (правочину), бо договір є одним з видів угод. Договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.
У договірному процесі первинна автономна воля учасників цивільних відносин до настання певних правових наслідків трансформується в їхню спільну консолідовану волю, яка висловлюється шляхом взаємоузгодженого волевиявлення. Актом такого волевиявлення, що легітимізує та певною мірою навіть сакралізує його, є цивільно-правовий договір.
Укладення договору повинно мати добровільний характер та базуватися виключно на взаємній вільній згоді його рівноправних сторін. Забезпечення сутності договору як домовленості сторін та свободи їхнього волевиявлення від диктату третіх осіб, зокрема органів публічної влади, є основною функцією однієї з фундаментальних засад сучасного цивільного права – принципу свободи договору.
Таким, чином, все викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.
Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України, зокрема та його частина, яка регламентує цивільно-правові та зобов'язальні відносини.
Предметом дослідження є поняття, значення та функції договору в цивільному праві.
Метою курсової роботи є дослідження поняття, значення та функцій договору в цивільному праві.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
- визначити теоретичні засади дослідження поняття договору в цивільному праві;
- здійснити аналіз цивільно-
- розкрити систему цивільно-правових договорів;
- дослідити порядок укладення, зміна і розірвання договору.
Методологічну основу курсової
роботи складають діалектико-
Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, та списку використаних джерел.
1. Поняття, значення
та функції договору в
Категорія договору широко використовується в усіх без виключення сферах економіки, соціального та культурного життя. Договір використовується і є юридичною категорією в багатьох галузях права: міжнародного, адміністративного, трудового, сімейного.
Однак, особливе місце він займає саме в цивільному праві. Таким чином, термін «договір» може використовуватися як в широкому, так і вузькому розумінні, зокрема, у цивілістичному.
Важливо зазначити, що на сучасному етапі розвитку доктрини договірного права відсутнє єдине визначення сентенції договору. Так, цивільно-правовий договір є узагальнюючим поняттям, до якого належать різні договірні типи (купівля-продаж, поставка, перевезення, оренда, підряд на капітальне будівництво тощо) із схожими принципами нормативно-правової регламентації. Дослідження цивільно-правового договору полягає у встановленні спільних ознак, властивих кожному з названих та невизначених договірних типів у чинному законодавстві. Доктрина цивільного права України визначає та вивчає сукупність правил, що стосуються всіх видів договорів і загалом становлять "договірне право". Відомо, що і римське право не знало теорії договору (контракту), а визначало її як "теорію договорів", відповідно до якої правила, що регулюють укладення і дію договору, залежать від змісту, виду чи форми його вираження.
Універсальність договору обумовлена його сутністю, яка полягає в тому, що в основі договору як правового явища лежить сукупність волевиявлення його сторін, реалізована у взаємній домовленості з метою реалізації власних інтересів. Договір є одним із правових засобів, у межах якого інтерес кожної сторони в принципі може бути задоволеним лише через задоволення інтересу іншої сторони. Це породжує загальний інтерес сторін до укладення договору та його належного виконання.[17, c. 43]
Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатен забезпечити організацію, порядок і стабільність в економічному обороті, яких неможливо досягти за допомогою найжорсткіших адміністративно-правових засобів.
У більшості випадків цивільно-правовий договір визначають як угоду двох або декількох сторін, що направлена на досягнення певного правового результату шляхом здійснення дій правомірного характеру
Договір у широкому розумінні – це угода двох або більше сторін про встановлення, зміну чи припинення відповідних прав і обов’язків [20 с.232].
У вузькому, галузевому розумінні – це цивільно-правове поняття, в якому і знаходиться методологічна основа науково-правового вивчення договору, оскільки найбільш широко оперує поняттям «договір» цивільне право [15, с.20].
В словнику В.І. Даля договір розуміється як взаємна домовленість, умова, зобов’язання. Термін «договір» має глибоке значення і виходить від спілкування між людьми, яке має своїм результатом досягнення певної домовленості між ними.
На думку М.І. Брагінського, основне призначення договору зводиться до регулювання в рамках закону поведінки людей шляхом вказівки на межі їх можливої та належної поведінки [7, с.15].
В законодавстві та доктрині країн континентального права цивільно-правовий договір - угода двох і більше осіб, за допомогою якої встановлюються певні права і обов’язки.
Видатний французький юрист Потье в «Трактаті про зобов’язання» (Traité des obligations, 1801р.) визначає договір як угоду двох чи декількох осіб, що спрямована на встановлення між ними зобов’язань.
Французький цивільний кодекс (Кодекс Наполеона), прийнятий в 1804 році, що є чинним і нині з внесеними до нього змінами і доповненнями, дає наступне визначення договору: «Договір є угодою, за допомогою якого одна або декілька осіб зобов’язуються перед іншою особою або перед декількома особами дати будь-що, зробити будь-що або не робити будь-що (ст.1101)».
Цивільний кодекс Нідерландів в ст.213 визначає договір, як «багатосторонню угоду, в якій одна чи декілька сторін приймає на себе зобов’язання по відношенню однієї чи декількох інших сторін». Аналогічне розуміння договору міститься і в ст.1378 Цивільного кодексу провінції Квебек. Німецьке цивільне уложення містить поняття договору як юридичного факту, що раз і назавжди відомий і не потребує пояснення.
В цілому, можна говорити, що континентальна система права визначає договір в декількох значеннях, а саме як:
1) угоду, що виникла, як результат волевиявлення сторін;
2) підставу виникнення зобов’язань;
3) правовідносини, що виникли з цієї підстави.
Відповідно до класичної концепції договору в англійському праві він є обіцянкою або одностороннім виявленням волі особи, виконання якого забезпечується правом [18, с. 319].
В кінці XIX - на початку XX сторіччя вченими Холмсом, Поллоком, Мейтлендом у ряді робіт договір розглядався як обіцянка або ряд обіцянок, виконання яких забезпечується правом. Вони підкреслювали, що основою договору є волевиявлення зобов’язаної сторони.
Єдиний торговий кодекс США (Uniform Commercial Code) 1962 р., який не є федеральний законом, але широко застосовується в судовій практиці, в статті 1-201 визначає договір як правове зобов’язання, що в цілому випливає із угоди сторін у відповідності з цим законом і іншими, належними до застосування нормами права.
У вітчизняній цивільно-правовій доктрині пропонуються різні підходи до визначення поняття договору, що, зокрема, обумовлюється його багатоаспектним змістом і недостатністю юридичних ознак, закладених у цивільне законодавство. Можна навести погляди деяких вчених на концепцію цивільно-правового договору в дореволюційний період.
Д.І. Мейер вважав, що договір являє собою домовленість двох або декількох осіб, яка породжує право на чужу дію, яка має майновий інтерес.
Г.Ф. Шершеневич наводить таке визначення поняття «договору»: «…погодження волі двох або більше осіб, направлене на встановлення, зміну чи припинення юридичних відносин». Він також вважав, що «сфера договору» виходить за межі зобов’язальних правовідносин [19, с.68].
Цивільний Кодекс УРСР 1963 р. не містив легального визначення договору. Доктринально його визначали, виходячи з редакції ст.41 вказаного законодавчого акту, яка розкривала поняття угоди як дію громадян чи організацій, що спрямовувалась на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.
Відповідно договорами називалися дво- чи багатосторонні угоди.
Закондавство України не надає загального визначення договору, однак, аналіз його положень свідчить про відсутність загального підходу стосовно розуміння договору. Через таку невизначеність на сьогодні у правовій науці чітко виокремлюються чотири основні теорії договору, які намагаються розкрити сутність означеної юридичної конструкції: угодницька (правочинна), обіцянки, зобов'язальницька, актова.
Розглянемо кожну з теорій по порядку. Відповідно до угодницької теорії (яка заснована на положеннях цивільного права): договір - це угода сторін про встановлення, зміну чи припинення прав та обов'язків. Це підтверджується ст. 626 ЦК України, за якою договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як бачимо за правочинною теорією договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто домовленість (угоду) щодо всіх його істотних умов. В окремих випадках для виникнення договірних зобов'язань недостатньо одного факту укладення договору. Так, сторони можуть поставити виникнення прав та обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, з'явиться вона чи не з'явиться. Права та обов'язки в момент укладення договору з відкладальною (суспензивною) умовою виникають умовно, а починають безумовно належати стороні тільки після наступу певної обставини, що передбачена відкладальною умовою.
Іншою теорією є теорія обіцянки (promise) за якою договір - це обіцянка або набір обіцянок, на які може покластися контрагент. Слід зазначити, що відмінності між «угодницькою теорією» і «теорією обіцянки» не мають принципового характеру. «Теорія обіцянки» так само, як і «угодницька теорія», виходить з розмежування договору як обіцянки та зобов'язань, які виникають на його підставі. За теорією обіцянки договір визначається як узгоджений обмін обіцянками, виконання яких закон визначає як обов'язок, та за порушення яких він наділяє постраждалу сторону засобами захисту. Сама обіцянка розглядається як заява про намір (прояв наміру) діяти або утриматися від відповідних дій, зроблена будь-якою особою за проханням іншої особи. Обіцянку може бути зроблено як в усній, так і в письмовій формі, утім про її вчинення може свідчити й сама поведінка особи. За загальними правилами обіцянка об'єктивується у формі акцептованої оферти (оферта може стати обіцянкою тільки після її акцепту, і не є обіцянкою, доки вона не акцептована). Принциповою ж різницею є те що угоду може бути виконано в момент укладення, а обіцянка «дивиться» на виконання у майбутньому.
За зобов'язальницькою теорією договір ототожнюється з договірними зобов'язаннями. Передбачено можливість визнання недійсними зобов'язання, яке укладено учасниками договірних відносин з порушенням хоча б одним із них компетенції, а також окремих умов зобов'язання. Окремі представники сучасного українського правознавства, переконані, що саме зобов'язальницька концепція договору має стати домінуючою й наполягають на зміні на її користь цивілістичної доктрини договору. Так, О.А. Беляневич пропонує тлумачити договір як засноване на згоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов'язання між суб'єктами господарювання, суб'єктами організаційно-господарських повноважень, негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами, змістом якого є взаємні права та обов'язки.[6, с.61-62].
Утім виникнення як зобов'язальних,
так й інших видів
Крім того, сам факт належного виконання передбачених у договорі обов'язків сторін не завжди призводить до того правового ефекту, що є його кінцевою метою. Так, засновницький договір визначає порядок заснування юридичної особи, умови здійснення спільної діяльності його сторін щодо створення юридичної особи, розмір статутного капіталу, розмір вкладів кожної із сторін до статутного капіталу, строки та порядок їх внесення. Утім кінцева мета засновницького договору, яка полягає у створенні (заснуванні) юридичної особи, досягається не з моменту виконання передбачених у договорі обов'язків сторін, а тільки після акта державної реєстрації юридичної особи. Якщо засновницький договір є установчим документом (установчим договором), він з моменту державної реєстрації юридичної особи встановлює правовий зв'язок не тільки між особами, які його підписали, але й кожної з них з юридичною особою, а також поширює свою дію на осіб, які вже після створення юридичної особи стануть її учасниками.
Договір не просто формує правила сторін, а безперервно впливає на правовідносини, що виникли на його підставі (передусім зобов'язального характеру). Домовленість не зникає з моменту виникнення зобов'язальних правовідносин, і тільки її існування продовжує дію договірних зобов'язань. Якщо зміст договору становлять договірні умови, то зміст зобов'язання - права та обов'язки сторін. Під час виконання договору за взаємною домовленістю сторін або в односторонньому порядку (якщо це передбачено законом для певного різновиду договору, або в самому договорі), або в судовому порядку (за наявності достатніх підстав) можуть змінюватися (коректуватися) договірні умови. У свою чергу, зміна договірних умов, якими встановлено права та обов'язки сторін, призводять до зміни (оновлення) самих договірних зобов'язань.
Крім того, якщо
розірвання договору завжди спричиняє
припинення договірних зобов'язань
сторін, то одностороння відмова від
виконання свого зобов'язання (як
вид оперативно-господарських
За актовою теорією: договір - це сумісно здійснені відокремлені волевиявлення двох чи більше суб'єктів права, спрямовані на регулювання поведінки цих та/або інших суб'єктів, та якими встановлюється на підставі реальної або припущеної згоди правовий результат - правовий акт.
Сьогодні в українській доктрині панівною залишається «угодницька (консенсуальна) теорія». Втім, цивілістична концепція договору не дозволяє пояснити проникнення договору у сфери, де значною мірою сконцентровані публічні інтереси, реалізація яких стає можливою, у тому числі завдяки договору. За допомогою термінів «угода», «домовленість» не можливо повною мірою виявити сутність договору, у зв'язку з чим окремі українські правники наполягають на заміні «угодницької теорії» іншою, яка отримала назву - «актова теорія». У межах цієї теорії договір розглядається як сумісний правовий акт (акт-дія), що передбачає збереження волевиявлень суб'єктів акта, які:
1) або спрямовані
на регулювання їхньої власної
поведінки та/або поведінки
2) або становлять
правомірні дії, що
Відповідно сумісний правовий акт - це здійснені у відповідній необхідній формі відокремлені волевиявлення двох або більше суб'єктів права, спрямовані на регулювання поведінки цих та (або) інших суб'єктів, та якими на основі згоди встановлюються відповідні правові результати.
Таким чином, враховуючи особливо важливу роль цивільно-правового договору в житті суспільства, необхідне чітке та однозначне тлумачення договору взагалі та його окремих інститутів зокрема. Поняття цивільно-правового договору слід сформувати таким чином, щоб воно містило у собі основні визначальні категорії та не допускало повтору їхніх складових елементів.
Для більш повного розуміння цивільно-правового договору можна навести його основні властивості:
1) персоніфікований характер;
2) добровільність укладення;
3) спільність інтересів;
4) рівність сторін;
5) згода сторін по всім аспектам договору;
6) взаємна відповідальність сторін за невиконання чи неналежне
7) виконання взятих на себе зобов’язань;
8) правове забезпечення.[ 11, с.8. ]
Суть та значення договору, як основної підстави виникнення зобов’язань найбільш яскраво проявляється у виконуваних ним функціях. Таким чином, необхідно більш детально зупинитися на аналізі цих основних функцій.
Цивільно-правовий договір виконує багатогранні функції, зміст та значення яких досить повно і глибоко досліджено в цивілістичній науці. В юридичній науці склалося неоднозначне розуміння поняття функцій договору, а тому варто звернути увагу на визначенні цього поняття. О.О. Красавчиков під функцією цивільно-правового договору розумів не форму, а певний вид дій (впливу) даного юридичного факту на суспільні відносини. Ним же виділені основні функції договору: ініціативну, програмно-координаційну, інформаційну, гарантійну, захисну [12, с.17-20].
Ініціативна функція договору полягає в тому, що він, як результат погодження волі сторін договір, є водночас актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.
Програмно-координаційна функція характеризується тим, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників стосовно один одного, а також засобом координації цієї поведінки сторін на засадах рівності, диспозитивності та ініціативності.
Інформаційна функція полягає в тому, що договір містить певну інформацію про права та обов’язки сторін.
Гарантійна функція
Захисна функція полягає застосуванні механізму захисту порушених прав шляхом примусу до виконання зобов’язання в натурі, відшкодування збитків, застосування заходів впливу тощо.
Регулятивна функція договору зумовлена тим, що ним безпосередньо визначаються взаємні права та обов’язки сторін в зобов’язальних відносинах. Дана функція договору також зумовлює його організаційне значення у відносинах між учасниками цивільного обороту.
Крім даних функцій науковці виділяють й інші функції договору, зокрема, відзначається роль договору як засобу, що дисциплінує цивільний оборот, оскільки належне виконання договору та взятих на себе зобов’язань є найважливішим елементом, що забезпечує стабільне функціонування ринкової економіки, захист цивільно-правових відносин тощо.
Функції договору існують як у значенні юридичного факту, так і в значенні правовідносин. У значенні юридичного факту вони розуміються як зумовлені станом економічного розвитку позитивні, статичні, тільки йому властиві напрями дії на відповідні суспільні відносини. У значенні правовідносин вони розглядаються як позитивні, динамічні, різноманітного характеру напрями дії, що зумовлені станом економічного розвитку.
Договір, як найбільш оперативний засіб зв’язку між виробництвом і споживанням, забезпечує необхідний баланс між попитом і пропозицією. Договір також виконує активну роль в організації та вдосконалення ринкової економіки, оскільки особиста зацікавленість та ініціатива суб’єктів цивільного права в укладенні договорів дозволяє налагоджувати найбільш раціональні зв’язки обміну товарами та послугами, знижувати затрати по їх виробництву, розвивати конкуренцію тощо.
В той же час, значення договору, й ті функції, які він виконує, зберігається лише тоді, коли забезпечується необхідна для будь-якого договору свобода сторін при його укладанні.
Функції цивільно-правового договору становлять єдину систему та комплексно впливають, як на поведінку учасників цивільного обороту, так і на розвиток економіки взагалі.
Розглянемо один з важливих аспектів договору як свобода договору.
Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору.
У сучасних умовах свобода договору трактується ширше. Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. [3] Вона існує не
лише на стадії укладення, але й виконання, зміни та припинення договору.
Кожній із цих стадій властиві свої елементи свободи договору. Таким
чином, в залежності від стадії на якій проявляється свобода договору її можна поділити на:
1. свободу укладення договору;
2. свободу виконання договору;
3. свободу зміни та припинення договору.
Однак, встановлюючи в законі свободу договору, варто пам’ятати слова В.Г. Сокуренка та А.М. Савицької: не може бути абсолютної свободи – вона завжди нормована відповідними соціальними нормами і знаходить свій вираз в правах і обов’язках. Юридичною мірою свободи є права і обов’язки,
встановлені в законі.
Згідно з ст. 627 нового Цивільного кодексу України свобода договору встановлюється з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
На підставі відповідних норм нового Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства України можна виділити п’ять елементів свободи укладення договору.
1. Сторони вільні у виборі: укладати договір чи ні.
2. Сторони є вільними у виборі контрагента.
3. Сторони вільні у виборі типу договору, яким вони мають намір опосередковувати свої зв’язки.
4. Сторони є вільними у визначенні умов договору.
5. Сторони є вільними у виборі форми договору.
Цивільний кодекс України встановлює декілька елементів свободи виконання договору. В залежності від сторони договору, яка має свободу виконання, останню можна поділити на свободу:
1). яку має кредитор;
2). яку має боржник;
3). яку мають обидві сторони.
Аналіз змісту нового Цивільного кодексу України дає підстави виділити такі елементи свободи виконання договору.
1. Кредитор вільний у виборі способу виконання договору (одноразово чи
частинами).
2. Боржник вільний у виборі виконувати договір особисто чи покладати
його виконання на іншу особу.
3. Боржник вільний у виборі місця виконання договору.
4. Боржник вільний у виборі способу виконання грошового зобов’язання
або зобов’язання передати цінні папери;
5. Боржник вільний у виборі предмету виконання альтернативного
зобов’язання.
6. Сторони вільні у виборі часу виконання договору.
7. Сторони вільні у виконанні зобов’язання в якому беруть участь кілька
кредиторів і кілька боржників.
2. Система цивільно-правових договорів.
Цивільно-правовими договорами опосередковуються відносини у різних сферах діяльності громадян і юридичних осіб.
Юридично оформлюючи і закріплюючи суспільні, передусім економічні, зв’язки суб’єктів, надаючи цим зв’язкам рис стабільності і визначеності, цивільно-правові договори, взяті в цілому, являють собою єдину систему, окремі частини якої тісно пов’язані між собою і взаємодіють.
В умовах переходу економіки України на ринкові засади особливо зростає роль договору як універсальної і найбільш доцільної правової форми
опосередкування товарно-грошових та інших майнових відносин. Тому вивчення системи цивільно-правових договорів в цілому і на сьогоднішній день є досить актуальним.
У літературі з системного підходу і теорії систем до визначення системи підходять як до відмежованої множинності взаємодіючих систем. Система цивільно-правових договорів як єдина система зі складними взаємозв’язками її елементів характерна як внутрішньою єдністю, так і диференціацією договірних відносин, що зумовлена особливостями конкретних майнових відносин, опосередкованих договорами [13, с.639].
Досліджуючи це питання більш детально необхідно також зауважити і про існування декількох видів підходів щодо класифікації цивільно-правових договорів.
Так, проста класифікація договорів може проводитись двома способами. За першим, об’єкти дослідження поділяють на необмежену кількість груп, використовуючи необхідні для вирішення поставлених завдань ознаки. В такому разі утворюється проста система договорів без структурних зв’язків між ними.