Цілі і задачі соціальної психології

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………...………………………3

Розділ 1 Місце і роль соціальної психології в системі наукового   знання……………………………………………………………………...……….5

1.1. Сутність, структура, функції, категорії соціальної психології та взаємозв’язки з іншими галузями знання………………………………………..5    

1.2. Предмет і завдання соціальної психології……………………..…...13

1.3. Становлення і розвиток вітчизняної соціальної психології……….22

Розділ 2 Методологія і методи соціальної психології………………….31

2.1. Метод спостереження……………………………………………..…33

2.2. Метод вивчення документів……………………….…………….….37

2.3. Метод тестування……………………………………...……………..38

2.4. Метод групової оцінки особистості…………………………………39

2.5. Метод експерименту…………………………………………………39

2.6. Метод соціометрії…………………………………………………….40

2.7. Метод опитування……………………………………………………41

Висновок…………………………………………………………………..43

Список використаних джерел…………………………………………....45

ВСТУП

Соціальна психологія досліджує  особливості взаємозв’язків людини з різноманітними суб’єктами соціального  середовища, допомагає їй глибше пізнати  себе, своє соціальне оточення, ефективно  взаємодіяти з ним. Цьому сприяє властивий людині соціально-психологічний  тип мислення, певний спосіб сприймання і тлумачення подій, явищ, станів, які  вона може спостерігати як у собі, так  і в соціумі.

Актуальність  теми: обумовлена тим, що соціальна психологія, як і кожна наука, користується цілою системою різних приватних методів або методик.

Мета: аналіз методів дослідження соціальної психології.

Об'єкт: соціальна психологія.

Предмет: методи соціальної психології.

Завдання:

-   Провести аналіз літератури по даній тематиці;

- Розглянути методи дослідження соціальної психології і їх класифікацію.

        Науково - практична цінність: роботи полягає в тому, що матеріали даної роботи можуть використовуватися в практиці практичного психолога або при підготовці до лекцій і практичних занять на спеціальному факультеті або на інших факультетах.

        Теоретична цінність: полягає в тому, що дана робота розширює і поглиблює наявне уявлення про соціальну психологію і її методи.

Основними методами дослідження в психології, як і в ряді інших наук, є спостереження й експеримент. Кожний із цих загальних методів наукового дослідження виступає в психології в різних більш-менш специфічних формах; існують різні види спостереження й експерименту.

Спостереження в психології може бути самоспостереженням або зовнішнім спостереженням, звичайно на відміну від самоспостереження іменованим об'єктивним. Зовнішнє, так зване об'єктивне, спостереження може у свою чергу підрозділятися на пряме й непряме спостереження. Точно так само існують різні форми або види експерименту. Різновидом експерименту є так званий природний експеримент, що є формою проміжнього між експериментом і простим спостереженням.

Крім цих основних методів, які одержують у психології специфічне вираження відповідно до особливостей її предмета, у психології користуються проміжними і допоміжними методиками.

Структура роботи: робота складатися з вступу, двох розділів, висновку й списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

МІСЦЕ І РОЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ В СИСТЕМІ НАУКОВОГО  ЗНАННЯ

1.1 Сутність, структура, функції, категорії соціальної психології та взаємозв’язки з іншими галузями знання

Соціальна психологія як відносно молода наука сформувалася на межі психології та соціології. Однак вона є не взаємодією двох методів дослідження  чи механічним зближенням цих систем, а самобутньою наукою як за проблематикою, так і за логікою її дослідження.

Соціальна психологія —  наука про взаємозв’язок соціального  і психічного, їх взаємодію, взаємозалежність, взаємовпливи на рівні окремої людини, спільності; про соціально-психологічні явища, які виникають у процесі  соціальної взаємодії і характеризують індивіда і групу.

Коло об’єктів соціальної психології як науки доволі широке та різноманітне, що і визначає структуру  соціально-психологічного знання.

А)Структура соціальної психології. Структура соціальної психології (таблиця 1) в кожний історичний період розвитку є результатом взаємодії двох протилежних, але тісно пов’язаних процесів: диференціації (поділ на складові) та інтеграції (об’єднання) її з іншими галузями науки (інтеграція як соціальної психології загалом, так і окремих її складових).

Таблиця 1.1 Структурні складові соціальної психології

Ця структура містить  упорядковані знання про соціально-психологічну реальність і механізми її розвитку та функціонування, є системою взаємопов’язаних уявлень, понять, по-   глядів, теорій, концепцій про соціально-психологічну реальність різних рівнів: від соціально-психологічної програми поведінки окремих людей до соціально-психологічних явищ у макросередовищі.

Як навчальний курс, соціальна  психологія охоплює такі розділи:

1) науково-методологічний. Розкриває  місце і роль соціальної психології  в системі наукового знання (її  предмет, завдання, функції, категорії,  методологічні основи та методи, питання еволюції соціально-психологічного  знання);

2) соціально-психологічні  проблеми особистості. Вивчає  особистість як суб’єкт соціальної  взаємодії та спілкування, психічне  відображення особистістю соціальних  явищ у структурі групових  відносин;

3) соціально-психологічна  характеристика спілкування. Містить  соціально-психологічні знання про  спілкування, його види, рівні  та функції, психологічні способи  впливу в процесі спілкування  та ін.;

4) соціальна психологія  груп і між групової взаємодії. Висвітлює соціально-психологічні знання про комунікативний потенціал учасників взаємодії, про закономірності поширення суспільних інтересів, настроїв, моди, про психічний склад групи, нації. Вивчає сферу соціально-психологічних групових процесів — проблеми прояву соціально-психологічних явищ у малих соціальних групах (конформна поведінка, соціально-психологічний клімат, психологічна сумісність тощо);

5) особливості прикладної  соціальної психології. Йдеться  про закономірності становлення  соціально-психологічної реальності  в конкретних сферах життєдіяльності  індивіда та групи: соціальну  психологію виробництва, соціальну  психологію управління та ін.

Б)Функції соціальної психології. Як самостійна галузь знання, соціальна психологія реалізує усі функції, властиві психологічній науці: теоретико-пізнавальну, комунікативну, гуманістичну, прогностичну, прикладну та ін. Теоретико-пізнавальна функція передбачає повне і конкретне пізнання соціально-психологічної реальності, її структури, механізмів розвитку та функціонування з позицій інтересів людини і групи, а також з’ясування закономірностей, механізмів та чинників, що детермінують соціально-психологічні явища. Комунікативна функція реалізується як систематизація знань з проблем сприймання, передавання інформації, взаємодії і взаємовпливу людей. Гуманістична функція полягає в дотриманні норм етики і моралі щодо індивіда, в захисті соціальних спільностей, верств, відтворенні й передаванні соціального досвіду. Прогностична функція передбачає формування соціально-психологічних прогнозів щодо співвідношення індивідуального і соціального, суб’єктивного відображення об’єктивної реальності. Зміст прикладної функції полягає у з’ясуванні на основі теоретичного й емпіричного аналізів закономірностей становлення соціально-психологічної реальності форм існування та способів функціонування ціннісного ставлення індивіда до соціальної дійсності, вироблення практичних рекомендацій з різних аспектів взаємодії, впливу людей один на одного та сприйняття їх у соціальній спільноті.

В)Категорії соціальної психології. Спираючись на основні категорії психології та соціології (особистість, група, соціум, пізнання, мислення, переконання, установки, соціальні явища та ін.), соціальна психологія оперує власним категоріальним апаратом (таблиця 2).

Таблиця 1.2 Категорії соціальної психології

Ядром його є базові поняття  соціальної психології (соціально-психологічна реальність, взаємодія, соціально-психологічний  тип, спілкування, соціально-психологічні явища, групова динаміка, соціально-психологічне відображення та ін.), навколо яких концентрується відповідна соціально-психологічна проблематика, а також ті, що характеризують суттєві  ознаки, конкретні механізми взаємозв’язку  соціального та психічного.

Г)Взаємозв’язки соціальної психології з іншими галузями знання. Соціальна психологія черпає відомості з різноманітних галузей соціальних, психологічних, загальногуманітарних знань, збагачуючи водночас і їх своїми відкриттями. Найтіснішими є її зв’язки із психологією та соціологією.

Значущість зв’язків із психологією зумовлена тим, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. вона суттєво  змінила зміст свого предмета, розглядаючи психічне вже як продукт  соціально-історичного розвитку людини і суспільства. Не менш важливим є  і те, що з метою пояснення онтогенезу (розвитку) психічних процесів психологія стала послуговуватися такими соціальними  категоріями, як «взаємодія», «спілкування», «співробітництво». Все це зумовило особливості аналізу взаємозв’язку  індивідуального та соціального, внутрішнього й зовнішнього. Не послаблюючи свого  інтересу до відображення людиною об’єктивної  дійсності, психологія водночас розглядала психічне і як регулятор соціальних відносин. Соціальне вона перестала  вважати зовнішнім чинником, під  тиском якого відбувається трансформація  внутрішнього (психічного) життя людини, і надала йому значення чинника первинного. А внутрішні психічні процеси  розглядалися у взаємодії із соціальними  чинниками. Їх психологія почала трактувати як зовнішні операції, які у процесі  взаємодії перейшли у внутрішню  сферу індивіда, стали його емоційним, вольовим або інтелектуальним актом.

Започатковані у 20-ті роки ХХ ст. американським психологом Флойдом Олпортом і російським фізіологом Володимиром Бехтєревим експериментальні дослідження дії соціально-психологічного чинника засвідчили, що за присутності інших людей, особливо під час взаємодії з ними, результативність діяльності індивіда змінюється — підвищується чи знижується. Безпосередній вплив одного індивіда на іншого є найпростішим соціально-психологічним явищем. Це дає підстави стверджувати, що психологія стала орієнтуватися на використання соціальних чинників у поясненні сутності психічного, а соціальна психологія як самостійна наука почала формуватися з перших спроб пояснити, чому змінюється активність індивіда у присутності інших. Сучасна психологія вивчає загальні закономірності психіки людини і є джерелом розвитку всіх галузей психологічної науки, визначає засади науково-психологічних досліджень і в галузі соціальної психології.

Взаємозв’язок соціальної психології із соціологією виник  на початку XX ст., з використанням  психологічних даних під час  аналізу соціальних структур і відносин. Це яскраво виявилось у мікросоціології, яка найбільше уваги в поясненні  соціальних явищ приділяє мотивам і  смислам поведінки, міжособистісним  взаєминам. У цьому контексті  психологія і соціологія, розв’язуючи  кожна свої завдання, утворюють нову дисципліну — соціальну психологію. Проте не всі, хто називався соціальним психологом, однаково розуміли сутність цієї науки. Нерідко професійні соціологи  вважали себе соціальними психологами, і навпаки.

Загалом соціологія як наука  про суспільство, соціальні інститути  і соціальні спільності вивчає закони розвитку та функціонування суспільства, природу і характер суспільних, групових та індивідуальних цінностей і норм. Соціальна психологія досліджує  конкретні механізми їх формування. Якщо соціологія пояснює джерела  соціальної активності людини, то соціальна  психологія — шляхи та закономірності її вияву. На відміну від соціології вона вивчає не об’єктивно існуючі  соціальні відносини між людьми, не соціальні спільності, що виникають  на основі цих відносин, а те, як люди їх відображають у своїй свідомості, конкретизують в оцінках і  реальній поведінці. Досліджуючи конкретні  закономірності та механізми взаємозв’язку  між особистістю й суспільством, соціальна психологія з’ясовує, як і чому соціальне (суспільство, організація, група) впливає на особистість; як особистість, її діяльність позначаються на функціонуванні соціальної групи; як проявляється соціально-психологічна реальність, що виникає у процесі  такого взаємозв’язку.

Багато спільних особливостей мають соціальна психологія та психологія особистості, що вивчає закономірності формування людини як суб’єкта життєдіяльності, механізми інтегрування всіх психічних процесів і властивостей індивіда у системну якість, котра опосередковує його взаємодію із соціальним середовищем через процес соціалізації. Обидві науки досліджують індивіда. Предмет психології особистості охоплює структуру, функціональні характеристики, рушійні сили формування та відхилення в розвитку особистості тощо. При цьому увага фокусується на індивідуальних внутрішніх механізмах і на відмінностях між індивідами. Соціальна психологія, зосереджуючись на індивіді чи групі людей, переймається тим, як соціум впливає на людину, спільноту, як соціальні ситуації змінюють поведінку особистості, чим зумовлене формування конформних чи незалежних, агресивних чи альтруїстичних індивідів, що визначає масову поведінку і явища групової динаміки.

Актуальним є зв’язок  соціальної психології з акмеологією (грец. akm–e — вищий ступінь, вершина, найвища точка, найкраща пора у розвитку людини) — галуззю психологічної науки, яка вивчає закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, досягнення нею високого рівня. Оскільки непрофесіоналізм породжує психологічний дискомфорт, невизначеність, розгубленість, апатію, стан фрустрації (обман, марне сподівання) тощо, великого значення надають опануванню секретів майстерності, формуванню психологічної готовності здійснювати діяльність ефективно і результативно, баченню шляхів, що ведуть до професіоналізму. Важливою проблемою акмеології є формування загальних принципів удосконалення професійної діяльності й спілкування спеціалістів. Саме в аспекті професіоналізму спілкування та взаємодії вбачається безпосередній вихід соціальної психології на акмеологію, адже проблема соціально-психологічного відображення безпосередньо пов’язана з проблемою психології спілкування, а професійна взаємодія невід’ємна від спілкування.

Традиційно акмеологія розглядає закономірності та механізми розвитку людини на стадії її зрілості. Проте розвиток умінь і навичок соціально-психологічного відображення, зокрема й комунікативних, набуття соціального і морального досвіду, які є невід’ємними атрибутами майстерності й професіоналізму, закладаються в дитинстві. Отже, зрілою людина не народжується, на стан зрілості впливають усі попередні етапи її розвитку. Тому акмеологія розглядає також розвиток особистості в дошкільному і шкільному періодах. Значною мірою це зумовлює зв’язок соціальної психології з віковою психологією, яка дослі-      джує специфічні властивості індивіда, його психіки в процесі зміни вікових стадій розвитку. Особливий науковий інтерес становить проблема раннього формування  професійних основ життя особистості, що забезпечує її стійкість в екстремальних умовах.

Інтенсифікація міжнародних  економічних, культурних відносин актуалізує взаємодію соціальної психології з  етнопсихологією. Професіоналізм сучасної комунікативної діяльності передбачає наявність у спеціалістів знань  і вмінь ділових міжнародних  переговорів, неформального спілкування  з представниками різних національностей. Для соціальної психології та етнопсихології, яка вивчає етнічні особливості  психіки людей, національний характер, закономірності формування і функціонування національної самосвідомості, етнічних стереотипів, особливо цінним є пошук  шляхів регуляції ділового спілкування  як всередині етнічної групи, так  і на міжнаціональному рівні.

Ефективною є взаємодія  соціальної психології з психологією  управління, яка продукує психологічні знання про управлінську діяльність. Йдеться про дослідження соціально-психологічних  чинників управлінської діяльності та кар’єри, соціально-психологічного консультування з проблем управлінського розвитку, соціально-психологічних  механізмів управлінської адаптації, соціально-психологічних механізмів професійної управлінської деформації та регресивного особистісного розвитку. Важливою є проблема комунікативної підготовки керівника як одного з  найважливіших чинників ефективності його роботи.

Соціальна психологія пов’язана  і з іншими галузями психологічної  науки (педагогічною психологією, психологією культури, політичною психологією, юридичною психологією), а також з педагогікою, філософією, історією, економікою.

1.2 Предмет і завдання соціальної психології

Різне розуміння предмета соціальної психології є передумовою  створення різних образів соціальної реальності, різного бачення людських зв’язків і відносин, що засвідчує  існування певною мірою різних соціальних психологій.

Предмет соціальної психології. Предмет соціальної психології визрівав тривалий час. У цьому процесі  виокремлюють такі періоди:

1. Накопичення соціально-психологічних  знань у сфері суспільних і  природничих наук (з давніх часів  і до середини ХІХ ст.).

2. Виокремлення соціальної  психології із соціології і  психології та формування її  як самостійної галузі знання (друга половина ХІХ ст. — початок  ХХ ст.).

3. Оформлення соціальної  психології як самостійної науки  (20-ті роки ХХ ст.).

На всіх етапах розвитку соціальної психології існували різноманітні, навіть альтернативні тлумачення її предмета. Так, американський учений Гордон-Віллард Олпорт (1897—1967) вбачав призначення соціальної психології у поясненні впливу реальної, уявної чи передбачуваної присутності інших людей на думки, почуття і поведінку індивідів. Такої ж позиції дотримується сучасний американський соціальний психолог Девід Майєрс, стверджуючи, що соціальна психологія є наукою про те, як люди думають один про одного, як вони впливають один на одного і як ставляться один до одного.

Принципово іншим є  погляд на предмет соціальної психології французького вченого Сержа Московічі, який розглядає соціальну психологію як науку про групи та індивіди, що створюють свою реальність (вона, по суті, є їх єдиною реальністю), управляють один одним і формують зв’язки, що їх об’єднують чи роз’єднують.

Тривалий час не було єдності  у поглядах на предмет соціальної психології і в колишньому Радянському  Союзі. Наприклад, російський психолог, засновник і директор Московського психологічного інституту Георгій  Челпанов (1862—1936) пропонував розмежувати психологічну науку на соціальну психологію і власне психологію. Не пого-джуючись із таким підходом, відомий фізіолог, засновник рефлексології Володимир Бехтєрев (1857—1927) у своїй фундаментальній праці «Колективна рефлексологія» стверджував, що предметом соціальної психології є вивчення діяльності учасників зборів у широкому розумінні цього слова. Власне соціально-психологічні проблеми, на його думку, має вирішувати спеціальна галузь психологічного знання — колективна рефлексологія. Колектив він розглядав як збірну особистість, а головною його ознакою вважав спільність завдань та інтересів, що спонукає до єдності дій. Серед соціально-психологічних механізмів Бехтєрев виокремлював взаємодію, спілкування, а серед колективних — спадкові рефлекси, настрій, спостереження, творчість, погодженість дій, зосередження. За його твердженнями, люди об’єднуються в колективи внаслідок взаємонавіювання, взаємонаслідування, взаємоіндукції. Експериментальними дослідженнями впливу спілкування і спільної діяльності на формування процесів сприймання та пам’яті Бехтєрев започаткував експериментальну соціальну психологію.

У 50—60-ті роки ХХ ст. було розгорнуто ще одну дискусію, у процесі якої викристалізували три підходи у по-  глядах на предмет соціальної психології. Вчені-соціологи тлумачили соціальну психологію як науку про «масовидні явища психіки». Представники психологічного підходу вважали предметом досліджень соціальної психології особистість. Третій підхід полягав у намаганнях синтезувати обидва попередні, спираючись на баченні соціальної психології як науки, що вивчає і масові психічні процеси, і стан особистості у групі. Таке прагнення «психологізувати» соціологію та «соціологізувати» психологію нерідко призводило до ототожнення об’єктів і предметів їх до-      сліджень. Інколи воно помітне і нині, передусім у спробах визначити предмет соціальної психології через перелік об’єктів, які вона повинна вивчати. До того ж цей перелік (далеко не повний) ще не вказує на специфіку соціально-психологічного підходу, адже психологічні особливості груп, закономірності поведінки та діяльності у процесі взаємодії з іншими людьми, кооперація, форми спілкування, масові психічні явища тощо можуть бути об’єктом дослідження багатьох наук — соціології, психології праці, психології управління, політології тощо.

У різні періоди розвитку соціальної психології її предметом  вважали:

— причинну зумовленість психічного соціальним. Довкола цієї проблематики дискутували вчені у 20-ті роки ХХ ст., що стимулювало розвиток соціально-психологічних  досліджень у межах загальної  психології та педагогіки;

— співвідношення соціальної (суспільної) психології та ідеології, психології соціальних груп та особистості (традиції, громадська думка, звичаї, інші масові психічні явища суспільної свідомості);

— закономірності поведінки  людей, зумовлені їх спільною діяльністю, взаємодією та взаємовпливами. Цей  по-   гляд на соціальну психологію, що поєднав психологічний і соціологічний підходи, сформувався внаслідок дискусій про предмет соціальної психології у 20-ті, 60-ті роки ХХ ст. Він засвідчив, що предмет соціальної психології можна визначати, беручи за основу як особистість, так і масові психічні явища. Послуговуючись цими критеріями, сучасний російський соціальний психолог Галина Андреєва предметом соціальної психології вважає вивчення закономірностей поведінки та діяльності людей, зумовлених включенням їх до соціальних груп, а також психологічні характеристики цих груп.

Згідно з першими двома  підходами предмет соціальної психології визначали з точки зору психології або соціології. Соціологічний підхід окреслював предмет соціальної психології від «зовнішнього» до «внутрішнього», тобто від суспільства, соціального  середовища, групи до індивіда. Прихильники  психологічного підходу основою  предмета соціальної психології вважають особистість, її психологічні особливості, міжособистісні взаємини.

Визнання того, що соціальна  психологія базується, з одного боку, на соціології, а з другого —  на психології, не сприяло становленню  її як самостійної науки. Пошук нової  парадигми у визначенні предмета дослідження триває і нині. Розуміння  соціальної психології як проміжної  ланки між соціологією і психологією  призвело до того, що, наприклад, у США  вона функціонує на правах секції Американської  соціологічної асоціації і секції Американської психологічної асоціації. Подібна ситуація склалася і в  інших країнах. Так, у російській та вітчизняній соціальній психології більшість дослідників розглядають  її як науку з подвійним предметом (психологічні властивості людини, що виявляються у взаємодії з  іншими людьми; особливості соціально-психологічних  процесів і феноменів, котрі породжують ці психологічні властивості).

Таке розуміння предмета соціальної психології потребує уточнення. Тому ці проблеми активно обговорюються  вітчизняними та зарубіжними вченими. Цілком раціональними є твердження сучасного російського соціального  психолога П. Шихірєва, що, незалежно від того, в річищі якої з наук формувалася соціальна психологія, її основу становлять такі провідні ідеї: ціннісне ставлення (оцінка) як регулятор поведінки; форма його існування та способи функціонування; соціальна взаємодія (спілкування) як середовище зародження та існування ціннісного ставлення. І саме в ціннісному ставленні фіксується уявлення людей про те, що існує, чи те, чого вони прагнуть у взаєминах з іншими людьми, групами, суспільством.

Кризові явища в розвитку соціальної психології, що вразили  її у 60—70-ті роки ХХ ст., спричинені тим, що надто довго вона була індивідуалістичною, нездатною пояснити соціальну поведінку  людей у великих соціальних групах. Так, один із найпослідовніших критиків «лабораторної культури» американської  соціальної психології С. Московічі звинувачує її у нездатності передбачити студентські бунти та демонстрації у 70-ті роки ХХ ст., розкрити проблеми соціальної нерівності, політичного насильства, національних і расових конфліктів, соціальної напруженості. Йдеться про наповнення соціальної психології адекватним соціальним змістом, її «соціологізацію», що стимулюється не стільки розвитком теорії, скільки об’єктивними життєвими потребами, необхідністю враховувати людський чинник у розв’язанні суспільних проблем і на- кресленні перспектив розвитку суспільства. Тому дедалі більше вчених розглядає соціальне (соціальний процес) як спільну зміну людьми свого соціуму, як особливий простір мислення та реальності. А соціальна психологія активно послуговується категоріями «соціально-психологічний простір», «соціально-психологічна реальність».

Соціально-психологічний  простір — об’єктивна форма суб’єктивного  сприйняття, представленого системою певних оцінок, уявлень та образів; соціальна діяльність людей чи груп, відносини і взаємодія між  ними, їхні наміри, позиції і цілі, взаємозв’язки і взаємозалежності.

Соціально-психологічний  простір безпосередньо впливає  на діяльність людей. Він опосередкований  предметним, фізичним середовищем, матеріалізованим простором спільності, її системними властивостями (цілісність, структурність, функціональна однорідність та ін.).

Соціально-психологічна реальність — якісно нове утворення, яке виникає  на межі соціального та психічного, має суттєві ознаки кожного з  них і в якому важливими  є закономірності й механізми  взаємозв’язку соціального та психічного, їх взаємодія, взаємозалежність і взаємовплив.

Зміст цієї реальності полягає  у психічному відображенні соціальних явищ, в існуванні та регуляції  соціального через суб’єктивне, у сприйнятті людиною соціальних відносин і соціальних спільностей.

Окремі соціальні психологи  соціально-психологічною реальністю вважають соціальну психіку як сукупність поглядів, намірів, почуттів, думок, що виражають готовність до певних дій. Вона, на їх думку, виникає у процесі  спілкування, взаємодії між людьми, пов’язує в єдине ціле елементи індивідуального та соціального  за внутрішніми законами соціуму, а  тому має щодо індивідів примусову  силу. Впливаючи на поведінку індивіда, соціальна психіка приводить  її відповідно до вимог конкретної спільності. При цьому вона не є  носієм «істини» чи «норм цінності», а лише схваленням або несхваленням групою, прийняттям або неприйняттям певної дії, довіри чи недовіри суб’єкта — носія чи споживача інформації.

Інші вчені стверджують, що для визначення предмета науки  необхідно виокремити з реальності, яку вона вивчає, істотне і суттєве, особливу відмінність, яка відрізняє  її від іншої науки. З цих позицій  соціальну психологію визначають як науку про закономірності становлення  соціально-психологічної реальності, її структуру, механізми розвитку та функціонування. При цьому постають питання: Чи існує така реальність? Якщо існує, то в чому полягає її зміст? Що є спільного і відмінного між нею і соціальною чи психічною (психологічною) реальностями, яке місце  посідає вона в загальній структурі  буття?

Соціальну психологію характеризують як науку, що вивчає конкретні механізми  взаємозв’язку соціального і  психічного, їх взаємодію та взаємозалежність. Кожне соціальне явище має  свій психологічний аспект, що переломлюється через психологічні особливості  конкретних осіб і соціальних груп. При цьому психічне відображення є породженням і наслідком  активності людини, яка можлива тільки в процесі реальної діяльності, спілкування, взаємодії з іншими людьми. Відомо також, що психічне існує у формі  специфічного суб’єктивного світу  людини. Його специфіка полягає в  тому, що образи психічної реальності для індивіда відрізняються від явищ зовнішньої реальності, але водночас є для нього цілком реальними утвореннями. Саме завдяки цій реальності, її здатності виявлятися в динаміці психічних процесів, мотивів, предметних дій, станів особистості стає можливим вплив психічного на життя особи, на регуляцію її діяльності та відносин. Психічне є не лише формою відображення соціального, а й засобом його регуляції та існування. Усвідомлення цього дає змогу розглядати соціально-психологічне відображення як відображення психічне. Йдеться про те, що всі соціально-психологічні явища постають у формі психічних (суб’єктивних) образів, переживань, станів.