Цілі інвестиційної діяльності на підприємстві



Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ І. Теоретико-методологічні засади дослідження інвестиційної діяльності підприємства………………………………………………………………………………5

1.1 Економічна сутність інвестиційної  діяльності………………………………...5

1.2 Види інвестицій та їх характеристика………………………………………….8

1.3 Джерела та специфіка інвестування…………………………………………...11

Розділ ІІ. Державне регулювання  інвестиційної діяльності……………………..19

2.1 Організаційно-правова основа  інвестиційної діяльності…………………….19

2.2 Державне регулювання інвестиційного процесу……………………………..25

2.3 Фінансова-кредитна система,  її вплив на інвестиційний  процес……………29

Розділ ІІІ. Аналіз ефективності інвестиційної  діяльності на підприємствах України………………………………………………………………………………...…36

3.1 Стан інвестиційної діяльності на підприємствах України………………...…36

3.2 Інвестиційний клімат та фактори впливу на нього…………………………...39

3.3 Місце України у світовій інвестиційній системі……………………………..43

Висновки ……………………………………………………………………………48

Список використаної літератури…………………………………………………..51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  

Вступ

 

Основною метою сучасної інвестиційної діяльності є переведення  економіки на інтенсивний шлях розвитку в умовах переходу до ринкових відносин з послідовним скороченням витрат на екстенсивне зростання виробничого потенціалу та збільшення вкладень в інтенсифікацію використання вже створених основних виробничих фондів.

Ефективність інвестиційної  діяльності вирішальною мірою залежить від рівня розвитку капітального будівництва, інвестиційного та промислово-будівельного комплексів, що у свою чергу зумовлюється виробничим потенціалом його матеріально-технічної бази, кваліфікацією складу виконавців, науково-технічним рівнем проектних рішень, станом організації та планування інвестиційного процесу, забезпеченістю його фінансовими ресурсами, сукупною діяльністю всіх учасників процесу.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому.

Вихід із глибокої соціально-економічної  кризи неможливий без кардинального  збільшення інвестицій у реальний сектор економіки, а створення надійної і керованої системи залучення інвестиційних ресурсів, що забезпечить економічне зростання, є однією з ключових проблем сучасного етапу економічного розвитку України. У рамках вирішення цієї проблеми основна роль належить питанню удосконалення організаційно-правового механізму інвестиційної діяльності.

Таким чином, різноманітність  і складність змін, що відбуваються в інвестиційній сфері економіки  України, потреба розробки ефективних методів регулювання інвестиційної діяльності і механізму реалізації нею своїх функцій у системі ринкових відносин визначають актуальність теми.

Дослідження проблем  інвестування економіки завжди знаходилося  в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються самих глибинних основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Сформована нині в Україні економічна ситуація значно ускладнює інвестиційну діяльність: потрібно розробка адекватного ринковим відносинам інвестиційного механізму, що органічно сполучить форми приватного і державного інвестування, оптимізації взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, розробки відповідної законодавчо-нормативної бази й інші міри, що регламентують інвестиційний процес, як на рівні окремої фірми, чи компанії галузі, так і на рівні національної економіки в цілому.

Багатоплановість, складність і недостатня розробка проблеми державного регулювання механізмів залучення, вкладення, повернення інвестиційних  коштів, а також системи управління процесом реалізації інвестиційних проектів на регіональному рівні, наявність низки невирішених і дискусійних питань, об'єктивна необхідність їх комплексного аналізу і наукового осмислення визначили вибір теми, мету та зміст дослідження.

Мета дослідити інвестиційну діяльність в Україні, проаналізувати основні чинники, ефективності інвестиційної діяльності на підприємствах України, визначити основні тенденції у формуванні й використанні інвестиційних ресурсів;

Предметом даного дослідження є економіко-організаційні й правові відносини, що визначають умови функціонування механізму інвестиційної діяльності.

Об'єктом дослідження є механізм управління інвестиційною діяльністю в Україні.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

 

 

 

Розділ І. Теоретико-методологічні  засади дослідження інвестиційної  діяльності підприємства

 

1.1 Економічна  сутність інвестиційної діяльності

 

У сучасних умовах розвитку економічних процесів в Україні інвестиції являють собою категорію, яка найбільш часто використовується в економіці як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях. У сучасній літературі існує безліч визначень цього поняття, однак часто пропоноване в них трактування характеризує інвестиції не достатньо чітко або надмірно вузько, акцентуючи увагу на окремих сутнісних сторонах поняття. У таких умовах доцільно уточнити економічну сутність категорії „інвестиція».

Термін „інвестиція» походить від латинського слова „invest», що означає „вкладати». Існують різні визначення цього поняття. Так, у монографії „Інвестиції», підготовленою нобелівським лауреатом з економіки У.Шарпом разом з іншими американськими вченими, визначається, що в широкому розумінні „інвестувати» означає „розстатися з грішми сьогодні для того, щоб одержати більшу їх суму в майбутньому». Деякі автори розглядають інвестиції як довгострокові вкладення капіталу в різні галузі й сфери економіки, інфраструктур, соціальні програми, охорону навколишнього середовища як у середині країни, так і за її межами з метою розвитку виробництва, соціальні сфери, підприємництва, одержання прибутку. На сучасному перехідному періоді при різноманітті складних кризових економічних процесів і взаємовідносин між підприємствами, фінансовими інститутами, державами на внутрішньому і зовнішньому ринках гострою проблемою є ефективне вкладення (інвестування) капіталу з метою його збільшення. Економічна природа інвестицій обумовлена закономірностями процесу розширеного відтворення і полягає у використанні частини додаткового суспільного продукту для збільшення кількості і якості всіх елементів системи продуктивних сил суспільства [1, с. 376 ].

Відповідно до закону України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991р., під інвестиціями розуміються усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток, або досягається соціальний ефект. Джерело інвестицій - фонд накопичення, або зберігаємо частина національного доходу, що спрямовується на збільшення і розвиток засобів виробництва, і фонд відшкодування, що використовується для відновлення зношених засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань. Інвестиції в широкому розумінні можна визначити як витрати ресурсів, що здійснюються з метою одержання в майбутньому користі або прибутку. У такому розрізі рішення про вкладання інвестицій відрізняються від рішень, спрямованих на споживання, для яких характерним є те, що витрати ресурсів спрямовані на одержання тільки негайної корисності. Інвестиційні пропозиції (проекти) є специфічними видами інвестицій, що здійснюються окремими особами і фірмами в приватному секторі, а також урядами різних країн і організаціями державного сектора. У обох секторах керівники стикаються з необхідністю приймати рішення про прийняття або відхилення запропонованого інвестиційного проекту, або про вибір певної кількості варіантів проектів з набору запропонованих альтернативних інвестиційних проектів. Аналіз корисності і витрат - це визначення цілого комплексу методів оцінки i підходів, що можуть бути застосовані та використані керівниками державного сектора в оцінці державних інвестиційних проектів, або в прийнятті політичних рішень щодо того, мають або не мають суттєву економічну вагомість субсидії, у визначенні інвестиційних проектів приватного сектора (що в противному випадку можуть бути не здійснені).Аналіз доцільності капіталовкладень - це цілий комплекс методів, що використовують фінансові керівники підприємств у приватному секторі для оцінки запропонованих інвестиційних проектів (що, як правило, включають придбання основного капіталу). Методи і критерії, що застосовуються в аналізі ефективності капіталовкладень, і з погляду методології є тими ж самими, що й в аналізі корисності і витрат. Інвестиції забезпечують динамічний розвиток підприємства і дозволяють вирішувати такі задачі, як розширення власної підприємницької діяльності за рахунок нагромадження фінансових і матеріальних ресурсів; придбання нових підприємств; диверсифікованість діяльності внаслідок освоєння нових областей бізнесу. Інвестування (інвестиційний процес) - це процес простого чи розширеного відтворення засобів виробництва. Це зв’язано з тим, що основні фонди підприємства піддаються зносу, машини й устаткування старіють фізично і морально і повинні замінятися. Вирішення задач максимізації прибутку підприємств у довгостроковому періоді зв’язано з залученням у виробництво новітньої техніки і технології, проведенням технічного, переозброєння і реконструкції. Інвестиційний процес являє собою складний комплекс робіт, що включає наступні основні фази: · визначення об’єкта інвестування · фінансування капіталовкладень · контроль над їхнім виконанням. Промислове підприємство робить інвестиції, з метою збереження чи збільшення свого прибутку. При інвестуванні підприємство повинне вирішити, чи буде за визначений час маса прибутку, принесена інвестиціями, більше вартості відповідних витрат. Альтернативною вартістю інвестування буде ринковий відсоток з капіталу, узятий по сумі засобів, необхідних для придбання нового капіталу. Інвестиції, у першу чергу реальні інвестиції, грають винятково важливу роль в економіці країни і будь-якого підприємства, тому що вони виступають основою для: · Систематичного відновлення основних виробничих фондів підприємства і здійснення політики розширеного відтворення; · Прискорення НТП і поліпшення якості продукції; · Структурної перебудови суспільного виробництва і збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства; · Створення необхідної сировинної бази промисловості; · Вирішення чи пом’якшення проблеми безробіття; · І т.д. [2, с. 646 ].

Таким чином, інвестиції потрібні для оздоровлення економіки  країни і на цій основі вирішення  багатьох соціальних проблем, насамперед - підйому життєвого рівня населення. Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав значно швидше чим виробництво валового продукту. Однієї з причин цього, було те що інфляція значно знецінювала інвестиційні засоби. Протягом останніх років, незважаючи на значне уповільнення темпів інфляції, зменшується частина довгострокових кредитів, наданих суб’єктам господарювання усіх форм власності в загальному обсязі кредитів в економіці країни. Пріоритетними напрямками для залучення і підтримки стратегічних інвесторів можуть бути визначені ті, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і формує значну потребу ринку у відповідній продукції, а саме: виробництво легкових і вантажних автомобілів; тракторо- і комбайнобудування; авіа - і ракетобудування; суднобудування; замкнутий цикл виробництва палива для АЕС; розвиток енергогенеруючих потужностей; нафто газовидобуток, зокрема на Чорноморському шельфі; упровадження енергозберігаючих технологій; переробка сільгосппродукції; транспортна інфраструктура. Значне поліпшення інвестиційного клімату стає однієї з найважливіших задач економічної політики уряду. В умовах обмеженості бюджетних ресурсів державі необхідно не тільки створити всі умови, що полегшують приплив приватних інвестицій у реальний сектор, але і зробити вкладення у вітчизняну економіку однієї з найбільш вигідних форм використання вільних фінансових ресурсів приватних інвесторів [3, с. 31 – 37].

 

1.2 Інвестиції, їх види і характеристика інвестиційний діяльність підприємство

 

Насамперед, розрізняють  інвестиції валові й чисті.

Валові-інвестиції являють  собою загальний обсяг коштів у певному періоді, що спрямовуються  на нове будівництво, придбання засобів  виробництва, на приріст запасів товарно-матеріальних цінностей.

Чисті-інвестиції менші  від валових на величину коштів, що направляються із фонду відшкодування  у вигляді амортизаційних відрахувань  на реновацію.

Залежно від того, де вкладається  капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють Внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні на прямі і портфельні [4, с. 8-11 ].

1.За об'єктами вкладень  виділяються реальні та фінансові  інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції) Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу (грошей) в різні сфери і галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових "капітальних" (матеріальних) благ, а як наслідок цих результатів — одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте у практиці господарювання за ними закріпилась інша усталена і повсюдно поширена назва- просто капітальні вкладення. Оскільки в наступних розділах мова йтиме лише про капітальні вкладення у виробництво на різних підприємствах, то це обумовлює необхідність їх окремого більш детального розгляду. Зовнішні Прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи іншого конкретного проекту, а закордонні інвестиції розміром до 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу до сфери розвитку і підвищення виробництва та інших напрямків діяльності господарюючих суб'єктів. Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато де в чому залежить від пропорцій між державними і приватними інвестиціями. Поки що домінують державні інвестиції і фінансова підтримка держави, позаяк за кількістю господарюючих суб'єктів і обсягом вироблюваної продукції переважають державні підприємства порівняно з фірмами інших форм власності. Цілком природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації власності, акціонування державних підприємств все більшою має ставати частка приватного капіталу в загальному обсязі. Це сприятиме підвищенню рівня ефективності використання як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у  різні фінансові активи, серед  яких найбільш значущу частку посідають  вкладення коштів у цінні папери. Фінансові інвестиції у сою чергу  поділяються на стратегічні і портфельні.

Характерна риса стратегічних інвестицій полягає в тому, що інвестор повністю контролює об'єкт, у який вкладений капітал, і управляє ним [5].

Портфельні-інвестиції не дають можливості такого контролю, тому що звичайно представлені пакетом акцій, на який припадає 10-25% власного капіталу підприємства. Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випускаються підприємствами або державою. За умови такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним капіталом, поза як він не є реальним багатством і не має дійсної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери і галузі суспільного виробництва). В умовах ринкової економіки з фінансових інвестицій найбільш поширеним є придбання акцій з метою одержання щорічного дивідендного доходу. За характером розпорядження вирізняють два види акцій — іменні та на пред'явника, а за розміром одержуваного доходу - звичайні та привілейовані. На відміну від іменних акції на пред'явника можуть вільно купуватись і продаватись. По звичайних акціях виплачуються дивіденди, розмір яких залежить від величини одержуваного у тому або іншому році підприємством (акціонерним товариством) прибутку, а по привілейованих — фіксований розмір (процент) незалежно від фактичної величини прибутку.

2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). 3.За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції [6].

Під короткостроковими  інвестиціями розуміють звичайно, вкладення  капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і т. ін.). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином:

а) до 2 років;

б) від 2 до 3 років;

в) від 3 до 5 років;

г) понад 5 років.

4. За формами власності  інвесторів розрізняють інвестиції  приватні (акціонерні), державні, іноземні  та спільні.

Державні інвестиції здійснюють центральні й місцеві  органи державної влади за рахунок коштів бюджету, позабюджетних фондів, а також державні підприємства за рахунок власних і позикових коштів.

Іноземні це інвестиції міжнародних та іноземних підприємств  і організацій, іноземних громадян, іноземних держав.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном. Під вннутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни [7].

Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни. Під інвестиціями звичайно, розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки.

 

1.3 Джерела  та специфіка інвестування

 

Іноземні інвестиції - це всі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді конвертованої валюти; валюти України – при реінвестиціях в об'єкти первинного інвестування; будь-якого рухомого й нерухомого майна ( землі, будівель, споруд, обладнання т інших матеріальних цінностей, крім споживчих товарів, та товарів призначених для продажу); акцій,облігацій, інших цінних паперів, а також інших корпоративних прав виражених у конвертованій валюті за їх ринковою вартістю; грошових вимог та права вимоги про виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами країни-інвестора, або міжнародними торгівельними звичаями; будь-яких прав інтелектуальної власності, включаючи авторські права та винаходи, торгівельні знаки , фірмові найменування, промислові зразки і тп; прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на розвідування розробку, видобування або експлуатацію природних ресурсів. Iноземнi інвестори мають право здійснювати всі види iнвестицiй у таких формах: - часткової участі у підприємствах, що створюються спiльно з українськими юридичними i фізичними особами, або придбання частки у діючих підприємствах; - створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, фiлiй інших відокремлених пiдроздiлiв іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання незабороненого  законами України нерухомого  чи рухомого майна (за виключенням  земельних ділянок) шляхом прямого одержання майна або у формі акцій, облiгацiй та інших цінних паперів;

- придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав користування землею та концесiв на використання природних ресурсів на території України [8].

В iнших формах здійснення iнвестицiй, зокрема на основi угод з суб’єктами пiдприємницької дiяльностi, якi прямо незабороненi законом. Iноземнi iнвестицiї оцiнюються в iноземнiй конвертованiй валютi та валютi України. Оцiнка iноземних iнвестицiй здiйснюється сторонами (учасниками) на основi цiн мiжнародних ринкiв на момент їх внесення. Перерахування iнвестицiйних сум з iноземної валюти у валюту України здійснюється при оцiнцi вкладiв за курсом iноземної валюти до валюти України не вищим, нiж той, що встановлюється Нацiональним Банком України. Зазначимо, що при оцiнцi iноземних (у тому числi внескiв до статутного фонду) виникає ряд проблем, що викликанi недосконалiстю iнвестицiйного законодавства (про яке йтимитися далi).

Державна реєстрацiя iноземних iнвестицiй здiйснюється обласними  виконкомами до початку, у перiод або пiсля фактичного здiйснення iнвестицiй шляхом подання iноземним iнвесторам iнформацiї у трьох примiрниках. Зазначена iнформацiя може подаватись особисто iноземним iнвестором, через офiцiйних представникiв iноземного iнвестора або надсилатись поштою. Один примiрник iнформацiйного повiдомлення вiдмiчається при реєстрацiї спецiальним штампом i повертається iноземному iнвестору як пiдтвердження факту державної реєстрацiї його iнвестицiй. Орган, що здiйснює реєстрацiю iнвестицiй не вправi вимагати вiд iноземних iнвесторiв нiяких документiв, крiм iнформацiйного повiдомлення та квитанцiй про сплату коштiв за реєстрацiю. Однак практика засвiдчує, що iнвестицiї iнодi можуть бути фiктивними, технiчно застарiлими, технологiчно недосконалими, а тому неадекватно оцiненими iноземним iнвестором. Проблеми виникають i з оцiнкою iнвестованих iнтелектуальних прав [9].

Тому виникає потреба  або змiнити форму iнформацiйного  повiдомлення, або приймати для держреєстрацiї  тi iнвестицiї, котрi пiдтвердженi документально. Тобто iнвестор чи уповноважена ним особа представляє патент, лiцензiю, свiдоцтво, сертифiкат своєї країни як доказ права виключного володiння iнвестованим об’єктом. Бiльш ретельний вiдбiр i порядок реєстрацiї встановлений для iноземних iнвестицiйних проектiв, якi претендують на одержання додаткових пiльг. Вiдповiднi повноваження iз цього приводу покладенi на Агенство мiжнародного спiвробiтництва та iноземних iнвестицiй та Мiнiстерство фiнансiв. У разi, коли iноземний iнвестор прагне отримати пiльги, встановленi державною програмою заохочення iноземних iнвестицiй, вiн має додатково подати Мiнiстерству України за встановленою ним формою iнформацiєю, що пiдтверджує вiдповiднiсть iноземного iнвестора критерiям, встановленим зазначеною програмою. Якщо iноземний iнвестор одержує додатковi пiльги за державною програмою заохочення iноземних iнвестицiй, Мiнiстерство фiнансiв видає йому iнвестицiйне свiдоцтво, яке є пiдставою для одержання встановлених пiльг. Органи, що здiйснюють державну реєстрацiю iноземних iнвестицiй, зобов’язанi протягом трьох робочих днiв iз моменту одержання необхiдної iнформацiї зареєструвати iноземнi iнвестицiї чи повiдомити продавця про причини вiдмови i у десятиденний термiн надiслати до Мiнiстерства фiнансiв iнформацiю про здiйснену реєстрацiю iноземних iнвестицiй. Мiнiстерство фiнансiв зобов’язане видати iнвестицiйне свiдоцтво протягом 60 днiв iз моменту одержання необхiдної iнформацiї. Вiдмова у державнiй реєстрацiї iноземних iнвестицiй можлива тiльки у разi порушення встановленого законодавством України порядку iнвестування або невiдповiдностi його вимогам, необхiдним для реєстрацiї. Вiдмова у реєстрацiї на вимогу iнвестора має бути оформлена письмово, мiстити мотиви вiдмови i може бути оскаржена у судовому порядку.

Державна реєстрацiя iноземної iнвестицiї дiє протягом всього перiоду функцiонування цiєї iнвестицiї. Iнвестицiйне свiдоцтво дiє протягом термiну, зазначеному у ньому. Цей термiн має вiдповiдати перiоду дiї додаткових пiльг, встановлених державною програмою заохочення iноземних iнвестицiй. Тепер розглянемо правовий статус пiдприємств з iноземними iнвестицiями (спiльних пiдприємств). Пiдприємство з iноземною iнвестицiєю (спiльне пiдприємство) - це пiдприємство будь-якої органiзацiйно-правової форми, створене за законами України, якщо протягом календарного року в його статутному фондi є квалiфiкацiйна iноземна iнвестицiя. Квалiфiкацiйна iнвестицiя - це iноземна iнвестицiя, що становить не менше 20 вiдсоткiв статутного капiталу i при цьому не може бути менша суми, визначеної п.4 ст.1 Декрету «Про режим iноземного iнвестування».

Пiдприємство з iноземними iнвестицiями може бути створене або  шляхом його заснування, або у результатi придбання iноземним iнвестором частки участi (активiв) у ранiше заснованому  пiдприємствi без iноземних iнвестицiй, або придбання такого пiдприємства повнiстю. Звернемо увагу на головнi моменти кожної iз названих органiзацiйних форм.

Спiльне українсько - iноземне пiдприємство.

Найбiльш важливим є  питання: що необхiдно для отримання  податкових пiльг?  Потрiбно:

а) щоб частка внеску у  статутний капiтал СП з боку iноземного iнвестора була не менше 20% вiд суми статутного капiталу;

б) внесення у статутний фонд квалiфiкацiйної iноземної iнвестицiї, пiд якою розумiється: внесення 100.000 доларiв США для банкiв i 50.000 доларiв США для iнших пiдприємств у статутний фонд у виглядi рухомого i нерухомого майна i майнових прав, прав iнтелектуальної власностi за наявностi вiдповiдного посвiдчення (сертифiката країни iнвестора), права на концесiї, розробки корисних копалин. Для легалiзацiї iнвестицiй з наступним отриманням на неї реєстрацiйного посвiдчення слiд мати для рухомого майна - митну декларацiю, а для нерухомостi - акт на право власностi. Цi документи необхiдно буде подати у реєструючий орган (хоча за законодавством вони не повиннi подаватись). внесення 50.000 доларiв США грошовими коштами, акцiями, iншими грошовими вимогами, цiнними паперами, пiдтвердженими вiдповiдно до законiв країни iнвестора чи мiжнародних звичаїв. Оцiнка iноземної квалiфiкацiйної iнвестицiї здiйснюється сторонами на основi цiн свiтових ринкiв. Таке формулювання дозволяє партнерам СП пiдходити до оцiнки iнвестицiй доволi гнучко. Пiдприємства з iноземними iнвестицiями (за деяким виключенням) звiльняються вiд сплати податку на дохiд протягом 5 рокiв з моменту внесення квалiфiкацiйної iнвестицiї. Цей строк звiльнення вiд податку на дохiд збiльшується залежно вiд обсягу iноземної iнвестицiї: на один рiк - для iнвестицiї до 500.000 доларiв США; на два роки - для iнвестицiї вiд бiльш як 500.000 доларiв США до 5.000.000 доларiв США включно; на три роки для iнвестицiї вiд бiльш як 5.000.000 доларiв США до 50.000.000 доларiв США включню; на п’ять рокiв - для iнвестицiй бiльш як 50.000.000 доларiв США. Хоча закон «Про оподаткування прибутку пiдприємств» передбачає, що вiд такого податку будуть звiльнятись пiдприємства, зареєстрованi до 1 сiчня 1995 року (i тiльки на 5 наступних рокiв). Претендент на додатковi пiльги, передбаченi у роздiлi 4 Державної програми заохочення iноземних iнвестицiй, подає в Управлiння iноземних iнвестицiй Агенства мiжнародного спiвробiтництва i iнвестицiй заяву на одержання додаткових пiльг. До заяви додаються у 6-ти примiрниках: для створених та дiючих пiдприємств - довiдка про результати аудиторської перевiрки та копiя iнформацiйного повiдомлення про реєстрацiю iноземної iнвестицiї; для iнвестицiйних проектiв бiзнес-план та копiя iнформацiйного повiдомлення про реєстрацiю iноземної iнвестицiї (у разi, коли вона зареєстрована). Тiльки рiшення Агенства про надання додаткових пiльг може бути пiдставою для реєстрацiї Мiнiстерством фiнансiв iнвестицiйного свiдоцтва. У частинi митних пiльг зазначимо, що майно, ввозиться як внесок у статутний капiтал СП звiльняються вiд обкладання митом. Перерахуємо iншi позитивнi, а також негативнi моменти, якi, як пiдказує досвiд, можуть мати мiсце при виборi даної форми.

Позитивнi сторони:

а) у випадку фактично рiвноцiнного iнвестування з боку українського партнера можливiсть акумулювання значних грошових чи матерiальних ресурсiв; б) можливiсть використання технiчного потенцiалу, який є в українського партнера, а також людських ресурсiв;

в) використання господарських  зв’язкiв українського партнера i його досвiду господарювання на українському ринку;

г) бiльш лояльне ставлення  до СП, якщо його український засновник має лобiстський вплив у мiсцевих органах влади i управлiння. Негативнi сторони:

а)загальновизнане ставлення  до СП як до ризикових пiдприємтсв  з високим ступенем конфлiктностi мiж партнерами, тому слiд ретельно розробляти установчi документи;

б) прийнятi на Українi вимоги до СП у вiдношенi до розрахункiв за використання державної власноcтi, землi, а також за приватизацiю даних  об’єктiв лише у ВКВ;

в) необхiднiсть обов’язкового 50% продажу валютної виручки державi; г) у випадку вiдчуження квалiфiкацiйної iноземної iнвестицiї СП ранiше 5 рокiв, СП сплачує податок на дохiд (прибуток) у повному розмiрi за весь пiльговий перiод, протягом якого СП його не сплачувало. Пiдприємства iз стопроцентною iноземною участю. Переходячи до характеристики пiдприємства зi стопроцентною участю iноземного iнвестора, вiдзначимо iдентичнiсть вимог щодо порядку утворення i можливостi отримання «податкових канiкул», якi застосовуються до даного пiдприємства, з тими, що були розглянутi вище. Тому вiдразу наголосимо на позитивних i негативних моментах такої форми підприємств [10].

Позитивнi моменти:

а) можливiсть абсолютного  контролю дiяльностi пiдприємств; б) повне  розпорядження активами пiдприємства.

Негативнi моменти:

а) погана орiєнтованiсть iноземного власника пiдприємства у юридичних, бухгалтерських та iнших «правил гри», якi сформувались на українському ринку; б) складностi з купiвлею чи орендою виробничих площ i обладнання; в) розрахунки за використання державної власностi, землi, а також з приватизацiєю цих об’єктiв лише у ВКВ;

г) необхiднiсть обов’язкового 50% продажу  валютної виручки. Ще однiєю формою участi iноземного iнвестора у здiйсненнi господарської  дiяльностi є виробнича кооперацiя  без створення юридичної особи.

Пiд кооперацiєю розумiють договори (контракти) про виробничу кооперацiю, спiльне виробництво та iншi види спiльної iнвестицiйної дiяльностi, якi не пов’язанi зi створенням юридичної особи, якщо такi договори (контракти) передбачають здiйснення iноземних iнвестицiй на територiї України у видах, про якi згадувалось вище. Вiдзначимо, що регулювання таких вiдносин вiднесено до сфери цивiльного законодавства України.

Позитивнi моменти:

а) спрощений порiвняно iз державною  реєстрацiєю юридичної особи порядок  оформлення aзаємовiдносин мiж сторонами  договору при детальнiй регламентацiї його положень;

б) уникається необхiднiсть вирiшення  питань оренди чи купiвлi виробничих площ i обладнань, оскiльки це майно може бути надане українською стороною у  якостi своєї частки у кооперацiї, аналогiчно можуть вирiшуватися питання з найму робочої сили;

в) на iноземну iнвестицiю при кооперацiї  розповсюжуються пiльговий режим  митного оподаткування.

Негативнi моменти:

а) можливiсть невиконання своїх  договiрних зобов’язань з боку українського контрагента, що вимагає ретельної регламентацiї договору, особливо у частинi вiдповiдальностi сторiн по прийнятих на себе зобов’язаннях;

б) при вивезенi продукту кооперацiї  за митнi кордони України останнiй  буде визнаний експортним, що потягне  необхiднiсть сплачувати вивiзне  мито, якщо тiльки при його виготевленнi не використовувалась давальницька сировина; в) для отримання додаткових пiльг при кооперацiї необхiдно внести iноземну iнвестицiю у сумi не менше 100.000 доларів США. Установчi документи новостворюваних пiдприємств з iноземними iнвестицiями мають мiстити вiдомостi, передбаченi законодавством України для вiдповiдних органiзацiйно-правових форм пiдприємств. Державна реєстрацiя пiдприємств з iноземними iнвестицiями здiйснюється у загальному порядку [11].

СП можуть займатися будь-якими незабороненими законодавством видами дiяльностi, що передбаченi їх статутами. Пiдприємство з iноземними iнвестицiями може створювати дочiрнi пiдприємства, а також фiлiї, представництва та iншi вiдокремленi пiдроздiли на територiї України та за її межами. Потрiбно мати на увазi, що фiлiї i представництва (як пiдприємства зi стопроцентною iноземною участю) можуть вiдкривати iнофiрми. Цi пiдроздiли надiленi правом вiд iменi фiрми-засновника укладати угоди, якi створюють, змiнюють i припиняють права i обов’язки пiдприємницької дiяльностi. Дочiрнi пiдприємства - юридичнi особи можуть вiд свого iменi здiйснювати господарську дiяльнiсть, i вiдповiдати по зобов’язаннях. Державна реєстрацiя подiбних пiдроздiлiв (дiяльностi iноземних юридичних осiб) здiйснюється Мiнiстерством зовнiшньоекономiчних зв’язкiв України. Крiм того вони повиннi реєструватись у Головнiй податковiй iнспекцiї i у податкових iнспекцiях за мiсцезнаходженням. Припинення дiяльностi СП здiйснюється у порядку, передбаченому законами України для вiдповiдних організаційно - правових форм пiдприємств i лише у разi: -рiшення власникiв, прийнятого вiдповiдно до статутних документiв пiдприємства; закiнчення термiну дiї договору про заснування пiдприємства; вiдповiдного рiшення суду, арбiтражного суду.