Ціни і їх вплив на фінансовий результат господарювання та рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції

План 

Вступ

Розділ 1. Наукові основи ціноутворення та рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції.

1.1 Суть цін та їх  система в аграрному виробництві.

1.2 Рентабельність сільськогосподарського  виробництва і визначення Ті  рівня.

Розділ 2. Рівень виробництва сільськогосподарської продукції та його рентабельність.

2.1 Виробничі ресурси підприємства та їх використання.

2.2 Динаміка виробництва  валової та товарної  продукції  грошових надходжень і прибутку.

2.3 Ціни та їх вплив на розміри грошових надходжень і прибутку.

2.4 Рентабельність виробництва  сільськогосподарської продукції.

Розділ 3. Результати господарювання та їх вплив на фінансовий стан.

3.1 Оцінка фінансових результатів  діяльності підприємства

3.2 Фінансовий стан та  фактори, що його визначають

3.3 Пропозиції по покращенню фінансових показників діяльності підприємств.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Центральним елементом, серцевиною ринкового механізму, найважливішою складовою практики управління сучасною ринковою економікою є ціна.

Ціна є "нервом" економіки , найважливішою ланкою ринкового  механізму і елементом програми маркетингу.

Без її економічного обґрунтування  неможливе нормальне функціонування суб'єктів господарювання і цілих  галузей економіки та забезпечення матеріального добробуту населення.

Процес формування ціни досить складний, і розуміння взаємозв'язку цих чинників і їх суті дає відповідь  на питання, що ж таке ціна, яке визначення їй можна дати. Для цього необхідно  розглянути ціну як економічну категорію.

Ціна – елемент, властивий  економіці будь-якого типу, заснованій на товарно-грошових стосунках, оскільки опосередковує їх, але формуються і діють ціни в різних системах по-різному. Оскільки ціна є одним  з важелів управління процесами, що протікають в економіці, то вона тісним чином пов'язана з типом  господарювання – методологія ціноутворення, властивості, функції і види цін  відповідають механізму функціонування системи управління.

У ринковій системі господарювання кожне підприємство і його власники самостійно приймають всі виробничі  і економічні рішення: що, де, коли і  скільки виробляти, кому, за якою ціною  і на яких умовах продавати. Зв'язки між підприємствами вільні, тому трудові, матеріальні і фінансові ресурси включаються у виробничий процес власниками підприємств, відповідно вони самі несуть відповідальність за всі рішення, що приймаються, і дії. Механізм регулювання діяльності підприємств базується на використанні економічних методів, таких, як фінансово-кредитна система, податкова, митна, інвестиційна і бюджетна політика, тому ринкова економіка вимагає абсолютно іншого ціноутворення: принципи і моделі цін тут якісно інші – ціна грає головну структуровизначальну роль, є основною ланкою системи ринкового саморегулювання і характеризується наступними моментами.

Ціни на продукцію, товари, послуги визначаються власниками, суб'єктами господарювання, в результаті цього  немає відчуження товаровиробників від результатів праці.

Ціни виявляють диспропорції між пропозицією (виробництвом) і  попитом (споживанням) і миттєво  реагують – включається механізм ринкового ціноутворення, тому ціна є рівноважною величиною, що балансує попит і пропозиція.

Ціна несе в собі властивість  конкурентності, виступаючи інструментом конкурентної боротьби, перерозподілу ресурсів, переливу капіталів. Взагалі в основі ринкового господарства лежать конкуренція, змагальність і суперництво, оскільки існує безліч власників, між якими йде постійна боротьба за виживаність. З одного боку, конкуренція перевіряє кожного підприємця (підприємство) на відповідність виробництва і його структури вимогам ринку, характеризує здатність пристосовуватися до змінних умов. З іншого боку, конкуренція є механізмом стимулювання постійного вдосконалення виробництва і управління. Тому ринкове господарство здатне ефективно функціонувати лише при вільних конкурентних цінах, і це примушує кожного підприємця використовувати гнучкі методи ціноутворення.

Роль держави в ціноутворенні  обмежена – вона визначає загальні правила формування цін, а фіксує або регулює ціни лише на обмежений  круг продукції, товарів, сировини, послуг, що мають значення для забезпечення і підтримки життєвого рівня  населення. У ринковій системі механізм вільного ціноутворення поєднується  з державним регулюванням.

Ціна – найважливіший  економічний параметр будь-якого  підприємства, саме рівень цін впливає  на його фінансове положення, оскільки зумовлює розмір отримуваного прибутку і відповідно можливості його виробничого  і соціального розвитку, а також  розмір особистого доходу власника, що є дуже важливим в діяльності кожного підприємства.

Мета курсової роботи полягає  у визначенні напрямків вдосконалення  фінансово-економічного стану підприємства та визначення впливу ціни на фінансовий результат господарювання та рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції.

Об’єктом дослідження є господарська діяльність СГТОВ «Ставинська птахофабрика» та особливості впливу ціни на їх фінансові результати.

СГТОВ «Ставинська птахофабрика» - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю, яке знаходиться в с. Мирне, вул. Леніна 1, Бориспільського району, Київської області. Ідентифікаційний код №30925770.

При написані даної курсової роботи використовуються дані фінансової звітності такі, як форма №1 «Баланс», форма №2 «Звіт про фінансові результати», форма №3 «Звіт про рух грошових коштів», форма №4 «Звіт про власний капітал», форма №5 «Примітки до фінансової звітності» і форма №50 «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств». Дані дослідження для порівняння беруться за три роки: 2008, 2009 і 2010рр.

Розділ 1. Наукові  основи ціноутворення та рентабельності виробництва сільськогосподарської  продукції

1.1 Суть цін  та їх система в аграрному  виробництві

У ринковій економіці практично  всі витрати підприємства-виробника  мають бути відшкодовані грошовими надходженнями, забезпечуючи економічну самостійність, самоокупність та самофінансування нормального процесу нагромадження і споживання. При ринкових відносинах усі процеси, що відбуваються у виробництві й обміні, безпосередньо пов'язані з ціною. Вона формується під впливом попиту та пропозиції на певний вид продукції, робіт чи послуг, і тільки точка, де попит і пропозиція перетинаються, визначає рівень ціни. Однак це не вичерпує процесу ціноутворення. В умовах ринку діє чіткий механізм, що регулює рівень і ефективність виробничих витрат і де відбувається взаємодія між ціною та рівнем витрат. [12, ст.219]

Ціна – це грошовий вираз  вартості, кількість грошей, що сплачується  або одержується за одиницю товару або послугу. Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисність товару) купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкості товару, силу конкуренції, держаного контролю, економічну поведінку  ринкових суб’єктів та інші суб’єктивні  моменти. [10, ст. 152]

Ціни, що функціонують у ринковому  механізмі, являють собою складну  систему, яка покликана обслуговувати  всі аспекти товарно-грошових відносин. За допомогою цін вирішуються  такі важливі завдання, як створення  економічних передумов для рентабельного  функціонування підприємств, стимулювання виробництва та споживання якісної  продукції, регулювання обсягів і структури виробництва залежно від суспільних потреб, створення сприятливих економічних умов для вирішення соціальних проблем тощо.

Щоб вирішувати ці завдання, система цін має бути гнучкою  і відображати всю різноманітність  сфер їхнього застосування. Перш за все ціна — це ринкова категорія. Тому всю систему цін слід поділити на ціни внутрішнього та світового  ринків. Різниця між такими цінами досить суттєва. Якщо в основі світових цін лежить інтернаціональна вартість, то ціни внутрішнього ринку спираються на величину національної вартості товарів. Остання залежить від трьох чинників: рівня продуктивності праці в  країні, структури національного  виробництва і рівня інфляції.

Внутрішні ціни можна класифікувати  за рядом ознак: рівнем свободи, сферою обігу, стадіями товаропросування, територіальним поширенням, видами франко та ін.(Рис.1). Залежно від рівня свободи (лібералізації) розрізняють фіксовані, регульовані та вільні ціни. Фіксовані — це ціни, які встановлюються державою через систему органів влади та управління (наприклад, управліннями цінової політики обласних державних адміністрації). Такі ціни встановлюються шляхом введення державних прейскурантів, тобто офіційних збірників цін і тарифів на товари та послуги, що затверджуються відповідними державними органами. Фіксовані ціни встановлюються на окремі види продукції базових галузей (вугілля, електроенергія) та на деякі найважливіші товари та послуги, які мають важливе значення для життєзабезпечення населення (квартирна плата, сітьовий газ, тарифи на міський електротранспорт). Такі ціни, як правило, вводяться на невизначений термін і можуть бути скасовані тільки спеціальним розпорядженням.

Рис.1 Класифікація цін

До регульованих належать ціни, межі змін яких прямо встановлює держава, або опосередкованими методами робить невигідним для продавця їхнє надмірне зростання. Такі ціни встановлюються на продукцію монопольних підприємств  або у випадках, коли необхідно  тимчасово стримати зростання цін  на дефіцитні товари. Виходячи з  політики у сфері цін, держава  визначає перелік товарів та послуг, на які встановлюються регульовані  ціни.

Вільні ціни визначаються підприємствами самостійно з урахуванням  своїх витрат і співвідношення попиту та пропозиції. Вони можуть збільшуватись  або зменшуватись будь-коли і в  будь-яких межах, як того потребує ринок. Різновидом вільних цін є договірні ціни, які формуються на підставі домовленості між покупцем і продавцем. Вони закріплюються в договорах на постачання продукції, як правило, великими партіями і є незмінними на термін дії угоди. Вільні ціни за погодженням сторін можуть бути переглянуті, якщо змінилися ціни на ресурси, швидко росте інфляція, вводяться нові податкові ставки чи з інших причин, які впливають на формування цін.

Залежно від сфери обігу  або галузевої форми продукції  розрізняють:

• оптові ціни на продукцію промисловості;
• закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію;
• ціни на продукцію будівництва;
• тарифи на транспорті та у сфері послуг;
• роздрібні ціни.

За оптовими цінами продукція  здійснює обіг між промисловими підприємствами, або між ними і підприємствами, фірмами та організаціями інших  галузей (транспорт, сільське господарство, торгівля) незалежно від форм власності, при цьому продукція продається і купується великими (оптовими) партіями.

Закупівельні ціни — це ціни, за якими сільськогосподарська продукція великими партіями реалізується державними, кооперативними та фермерськими господарствами для подальшої переробки. За такими цінами продукція закуповується, головним чином, державними органами для створення спеціальних фондів (зерно), а також недержавними підприємствами (наприклад, м’ясокомбінатами, цукровими заводами).

Ціна на продукцію будівництва, як правило, виступає у формі кошторисної  вартості, тобто ціни будівництва (будівельно-монтажних  робіт) конкретного об’єкта. Крім того, у цій сфері діють ціни, які  визначають середню кошторисну вартість одиниці будівельних робіт (1 кв. м загальної площі, 1 куб. м кладки цегли тощо).

Тарифами називаються  ціни на послуги вантажного і пасажирського  транспорту, а також на послуги, що надаються населенню підприємствами побутових та комунальних служб. До останніх належать тарифи на послуги  перукарень, хімчисток, прокату, з пошиття  та ремонту одягу, а також плата  за квартиру, телефон, водопостачання та ін.

Роздрібними називаються  ціни, за якими споживчі товари через  роздрібну торговельну мережу реалізуються населенню. Вони є цінами кінцевої реалізації товарів.

За стадіями товаропросування продукції ціни можна поділити на два види: ціну підприємства та ціну реалізації. На підставі ціни підприємства виробники визначають вартісні результати своєї безпосередньої роботи. Основна функція такої ціни — це відшкодування витрат та отримання певного прибутку.

Різновидом оптової ціни підприємства є трансфертна ціна. Вона застосовується всередині підприємства при здійсненні операцій між його підрозділами. Трансфертні ціни можуть встановлюватись як на сировину, напівфабрикати, готові вироби, так і на послуги (роботи), зокрема управлінського характеру.

Ціна реалізації — це ціна, за якою продукція надходить  до покупців. Така ціна, крім витрат та прибутку, містить у собі товарні  податки та надбавки. Ціна реалізації, за якою продукція надходить до виробничого  споживача (крім населення), називається  відпускною.

Залежно від територіального  поширення ціни поділяються на загальнодержавні, місцеві та зональні.

Загальнодержавні — це ціни, які встановлюються однаковими на всій території країни і можуть бути змінені тільки спеціальними постановами  уряду. Таких цін небагато і до них, зокрема, належать квартирна плата  за один квадратний метр загальної  площі; тарифи на електроенергію, що відпускається  населенню на комунально-побутові потреби; тарифи на послуги поштово-телеграфного зв’язку та деякі інші.

До місцевих належать ціни, встановлення яких входить до компетенції  Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та міських рад. Такі ціни встановлюються з урахуванням  витрат виробництва і реалізації у відповідному регіоні (області, місті) і є єдиними на його території. До них, зокрема, відносять ціни на окремі види хлібобулочних виробів, тарифи для населення на послуги з  постачання води і теплової енергії, тарифи на перевезення пасажирів  та вартість проїзних квитків у міському електротранспорті тощо.

Особливим різновидом територіальних цін є зональні ціни, які можна  поділити на два види. До першого  належать ціни, що встановлюються на деякі  види продукції добувних галузей  промисловості (наприклад, вугільної). Їхнє застосування зумовлене значною диференціацією витрат на виробництво аналогічної продукції в окремих регіонах, яка, у свою чергу, викликана різними природними умовами її добування. Другий вид охоплює єдині ціни, за якими постачальник реалізує продукцію всім споживачам певної території (географічної зони). До ціни конкретної зони транспортні витрати включаються за усередненою ставкою, але для кожної зони такі ціни є різними.

Залежно від частки витрат на доставку продукції (навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні, страхування), які  включаються до ціни, вони поділяються  за різними видами франко. Термін «франко» (від італійського franco) буквально означає «вільний», а стосовно комерційної діяльності трактується як «вільний від оплати». Тому той чи інший вид франко, наданий ціні, вказує, до якого пункту на шляху просування товару до споживача транспортні витрати несе постачальник. Ці витрати щодо просування товару, до вказаного місця входять до складу ціни і будуть компенсовані постачальнику покупцем після оплати вартості придбаної продукції.

Відповідно до характеру  використання ціни поділяються на довідкові, ціни фактичних угод, стартові, лімітні, заставні, сезонні та ін.

Довідкові — це інформаційні ціни, що є відправною точкою для  встановлення, як правило, договірної ціни. Вони відкрито публікуються в  різних друкованих виданнях, спеціальних  бюлетенях, фірмових каталогах, прайс-листах. У більшості випадків довідкові ціни відіграють роль базисних цін, тобто цін товарів певної якості, розмірів, хімічного складу і т. ін.

На відміну від довідкових цін, ціни фактичних угод є критерієм  для встановлення контрактної ціни. Однак такі ціни регулярно не публікуються, а з’являються у пресі лише щодо окремих операцій. Між тим  зіставлення цін фактичних угод і довідкових дає змогу об’єктивніше встановити рівень цін у певному  контракті.

Стартові — це вихідні  ціни, які показують, головним чином, нижню їхню межу. Спираючись на таку ціну, продавець підвищує її до рівня, що відповідає конкретним умовам і  термінам реалізації продукції. Такі ціни застосовуються під час продажу  товарів на аукціонах або на конкурсній основі.

Лімітна ціна показує верхню її межу, яка визначається на стадії розроблення нової продукції, переважно, виробничо-технічного призначення. Вона є критерієм економічної доцільності  розроблення нової техніки з  заданими параметрами.

Заставна ціна — це ціна товару, який підлягає поверненню. Такі ціни встановлюються на скляну тару, відеокасети  в прокатних пунктах, у ломбардах.

До сезонних належать ціни, які змінюються протягом року. Сезонні  коливання цін значною мірою  зумовлюються змінами у витратах на виробництво та реалізацію товарів  у різні періоди року. Найбільш широко сезонні ціни застосовуються на сільськогосподарську продукцію.

Наведений перелік не вичерпує всі види цін, які використовуються в економічних процесах. На практиці застосовується понад 300 різновидів цін, які різняться між собою за змістом та метою застосування. [14, ст.49]

Ринкові відносини потребують гнучкого механізму ціноутворення, і ціни повинні розглядатися як у статиці, так і її динаміці. Першоосновою встановлення цін повинні бути суспільно необхідні витрати на виробництво продукції. Собівартість і прибуток - це елементи всіх видів цін, у тому числі й на сільськогосподарську продукцію. Співвідношення складових елементів ціни характеризує її структуру, яка відображує розподіл вартості продукції. Прибуток сільськогосподарських підприємств використовується на розвиток виробництва, соціальний розвиток, матеріальне стимулювання, сплату податків та ін.

Ціна виступає як головна  і універсальна форма зв'язку виробника  продукції з ринком. Вона робить можливою (чи неможливою) купівлю-продаж товару, а отже, й саме економічне існування товаровиробника. При  здійсненні цих завдань ціни виконують  облікову, стимулюючу й розподільну  функції.

Облікова функція ціни визначається самою її суттю, бо в  ціні відображуються рівні і динаміка суспільно необхідних витрат на виробництво  різних видів продукції. Завдяки  цьому ціна є засобом обчислення всіх вартісних показників, зокрема  валової і товарної продукції, її собівартості, валового та чистого доходу, прибутку тощо. Ціна є вимірником результатів праці. Вона дає змогу порівнювати витрати на виробництво окремих підприємств або галузей, визначати економічну ефективність виробничих витрат, використання  техніки, матеріалів і т. п.

Друга важлива функція ціни - матеріальне стимулювання збільшення виробництва. Цю функцію вона виконує внаслідок зростання частки прибутку, включеного в ціну, тобто через відхилення її від вартості. Однак і тут має бути певне співвідношення між ціною та суспільно необхідними витратами. При надто низькій ціні втрачається будь-який стимул виробництва, і, навпаки, при надто високій ціні великий прибуток одержують незалежно від якості роботи. Однак надто високі ціни на товари створюють економічно не виправдані пільгові умови для одних галузей і підприємств за рахунок інших, що аж ніяк не сприяє вдосконаленню виробництва, економному використанню грошей та матеріалів. Лише відповідність ціни необхідним витратам стимулює підприємство знижувати свої індивідуальні витрати порівняно із середніми суспільно необхідними з тим, щоб одержати додатковий прибуток.

Цілеспрямовуюча дія ціни проявляється також у стимулюванні виробництва найбільш якісної продукції, в організації рівномірного її одержання протягом року, впровадженні досягнень науково-технічного прогресу. Ціни на нову техніку повинні встановлюватися з урахуванням економічного ефекту, який дає її використання, з тим щоб вона була вигідна й виробнику,  і споживачу.

Третя функція цін полягає  в тому, що вони використовуються як інструмент розподілу й перерозподілу  валового доходу між галузями, а  також між фондами споживання та нагромадження. Відхилення цін на різні види продукції від вартості зумовлює різницю у валовому доході і прибутку. Для вирівнювання економічних умов здійснюється перерозподіл валового доходу між галузями. За допомогою механізму цін держава вилучає частину створеного в сільському господарстві прибутку й перерозподіляє його на загальнодержавні потреби.

Становлення ринкової економіки  передбачає поєднання принципу вільного формування цін з економічним регулюванням їх державою. Це необхідно насамперед для забезпечення цінового паритету на продукцію сільського господарства та засоби виробництва, що надходять від промисловості, тобто для здійснення нормального процесу відтворення у підприємствах, які досягли середнього організаційно-технічного та економічного  рівня виробництва. [3, ст. 201]

Державне регулювання  – це система оподаткування (ставки), що діє, митна політика, курси валют, ставки рефінансування і т. д. [17, ст. 175]

В ринкових умовах використовуються наступні методи ціноутворення:

• встановлення ціни за рівнем середніх витрат плюс прибуток;

• встановлення ціни за рівнем запланованої рентабельності продукції (забезпечення беззбитковості і досягнення цільового прибутку);

• встановлення ціни виходячи з реальної вартості продукції;

• встановлення ціни на основі рівня середніх цін.

Особливостями ціноутворення в сільському господарстві є:

• низька еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, тобто  зміна ціни на продукцію слабо  відбивається на рівні попиту на неї (існує можливість необґрунтованого завищення цін);

• велика кількість сільськогосподарських  виробників та їх різноманітність за видами вироблюваної продукції, створюють  ринок наближений до ринку досконалої (чистої) конкуренції (велика кількість  продавців, кожному належить незначна частка ринку, жоден з них не впливає  на рівень поточних цін; товари повністю замінні і недиференційовані; відсутність  цінових обмежень);

• висока витратність сільськогосподарського виробництва з значною диференціацією структури і рівня витрат залежно від регіону і виду продукції;

• неможливість точного  визначення собівартості продукції  до моменту її фактичного виробництва (використовуючи планові показники);

• швидкість обігу капіталу вимагає постійного залучення кредитних ресурсів;

• сезонність виробництва;

• Диференціальна земельна рента – містить певну позитивну  різницю прибутку, що виникає здійснюючи виробництво на більш родючих  або більш вигідно розміщених землях;

• Необхідність, з одного боку, державного регулювання цін  на продукцію с/г, з іншого, створення  системи дотування с/г виробників;

• Диспаритет цін

За останні роки закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію  хоча і підвищувались, але далеко не бажаними темпами. Тому зараз найбільш строго стоїть проблема аграрної політики – забезпечення паритету цін. Для  вирішення цієї проблеми при державному регулюванні цін слід здійснити:

• оперативне слідство за рухом  ринкових цін на аграрну продукцію  і засоби виробництва, дохідністю галузей і витратами на виробництво;

• відпрацювання механізму  підтримання доходів сільськогосподарських  товаровиробників через систему  регулювання мінімальних цін, фінансування, кредитування, страхування;

• погодження з зацікавленими  країнами цінової і фінансово-кредитної  політики на світовому продовольчому  і ринку сировини з врахуванням руху на них цін;

• оцінку тенденцій руху цін (і їх наслідків) світового ринку  і внутрішніх цін на аналогічні товари;

• встановлення імпортних  бар'єрів в формі тарифів і  квот (доля участі у збуті) для захисту  власного ринку сільськогосподарської  продукції. [1, ст. 285]

1.2 Рентабельність  сільськогосподарського виробництва і визначення Ті рівня

Рентабельність — поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від  реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво  й одержує прибуток як головне  джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах  використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму  прибутку і приведену до земельної  площі масу прибутку. Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

де П — валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг); Вв — виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість). Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули.

Оскільки коефіцієнт віддачі  за товарною продукцією:

де ТП — вартість товарної продукції (робіт, послуг) за поточними  цінами реалізації, то рівень рентабельності можна також визначити з виразу:

Даний показник характеризує економічну ефективність поточних витрат, ступінь їх окупності. У тих випадках, коли грошова виручка від реалізації продукції не покриває витрат на її виробництво, визначають показник рівня збитковості як процентне відношення суми збитку до собівартості цієї продукції.

Рівень рентабельності в  цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нn):

де Фос і Фоб — середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів.

Для характеристики ступеня  ефективності сільськогосподарського виробництва і подальших перспектив його розвитку цей показник надто  важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів  сільськогосподарської продукції  не створює ще рівних умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки  грошових одиниць прибутку приносить  кожна грошова одиниця функціонуючих  виробничих фондів. Зростання цього  показника, як і показника рівня  рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва.

Для оцінки ефективності виробництва  в аграрних підприємствах важливе  значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством  валового прибутку на площу сільськогосподарських  угідь. Як буде розкрито далі, цей показник набуває особливого значення для  характеристики ефективності виробництва  окремих видів продукції.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб  знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по тих галузях, продукція яких набула товарну форму.