Ціноутворення на олігопольному ринку
Міністерство освіти і науки України
Житомирський державний технологічний університет
Кафедра економічної теорії
КУРСОВА РОБОТА
з мікроекономіки
ТЕМА:
«Ціноутворення на олігопольному ринку»
Роботу перевірила
Роботу виконав
Ярова Л. А. студент ɪɪ курсу
групи УП-9
Попов Д. І.
Житомир - 2008
План
Вступ
Ціноутворення
суть процесу ціноутворення
Загальна характеристика олігополії
характерні риси та причини поширення олігополії
особливості поведінки олігополіста
Моделі рівноваги олігополії
Моделі олігополістичного ціноутворення
модель ламаної кривої попиту
дилема олігополістів
моделі змов
модель домінуючої фірми
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Тема мого реферату: «Ціноутворення на олігопольному ринку». Ця тема на сьогодні є дуже актуальною, тому що розглядає один з найпоширеніших типів ринків і систему утворення в ньому цін і обсягів виробництва.
На олігопольному ринку можливі безліч ситуацій поведінки фірм зважаючи на їх розмір, тип продукції, тип взаємозалежностей, тому єдиної моделі рівноваги у короткостроковому чи довгостроковому періоді не існує. Всі моделі ціноутворення умовно можна об'єднати в три групи.
Взаємна гра - характерна для ринку з однотипним товаром та фірмам з однаковою ринковою рівновагою (моделі Курно, Бертрана, ламаної кривої попиту).
Послідовно гра - характерна для ринку з фірмою лідером, яка визначає ціну або обсяги випуску (моделі Штакельберга, домінуючої фірми).
Кооперативна гра - коли фірми домовляються про ціну та обсяги (таємна або явна змова).
Ці та інші моделі будуть розглянуті в моїй роботі.
Мета мого дослідження: розібрати суть ціноутворення на олігопольному ринку.
Завданням моєї роботи являється охарактеризувати кожну модель ціноутворення на олігопольному ринку.
Розділ 1. Ціноутворення
Суть процесу ціноутворення
Ціноутворення - це процес встановлення цін на товари та послуги.
При ринковому ціноутворенні реальний процес формування цін відбувається не у сфері виробництва, не на підприємстві, а у сфері реалізації продукції, тобто на ринку попиту і пропозиції, товарно-грошових відносин. Ціна товару і його корисність проходять провірку ринком і кінцево формуються на ринку. Кожна фірма ставиться до процесу ціноутворення по-своєму. В дрібних фірмах ціни звичайно встановлюються головним керівником. У великих компаніях проблемами ціноутворення, як правило, займаються керівники середнього рівня. Однак і тут керівництво подає загальні установки, формує цілі політики цін, затверджує ціни, запропоновані керівництвом нижчих ешелонів. У таких галузях, де фактори ціноутворення відіграють вирішальну роль (аерокосмічна промисловість, залізниці, нафтодобувна промисловість та ін.), фірми часто створюють відділи цін, які розробляють ціни або допомагають робити це іншим підрозділам.
Для здійснення процесу ціноутворення в ринковій економіці безпосередньо на підприємстві потрібні певні умови. Основні з них:
економічна самостійність;
комерційні умови діяльності;
захищеність;
конкуренція на ринку;
рівновага ринку.
Конкретизація політики ціноутворення здійснюється різними методами встановлення цін і контролю над ними. Варто зазначити, що ціни різняться спрямованістю, метою, механізмом утворення та дії. Інакше кажучи, методика як елемент методології дає змогу здійснювати політику, яка відповідає економічній стратегії діяльності підприємства.
Таким чином, методика ціноутворення - це сукупність більш конкретних правил побудови ціни, які відображають специфіку галузей, виробництв, продуктів.
В умовах адміністративного регулювання економіки всі елементи ціни виступають у формі нормативів, встановлених керуючими органами. В умовах ринкової економіки ціна не є нормативом. Основний масив цін тут представлений вільними цінами, використовувані разом з ними регульовані ціни не ідентичні фіксованим адміністративним цінам. Ступінь свободи, важелі цінового регулювання неоднакові і залежать від специфіки конкретної галузі і виробництва. Це методичний аспект ціноутворення. Із поняттям «методологія ціноутворення» пов'язують таку категорію, як модель ціни.
Модель ціни - це найбільш принципова форма виразу ціни як економічної категорії. Модель ціни, як і методологія ціноутворення, визначаються в першу чергу типом господарської системи. Тип господарської системи, пов'язана з ним методологія ціноутворення, модель ціни - вихідні умови, які визначають цінову поведінку учасників господарського процесу.
Цінові методи - методи формування цін на товари і послуги в рамках прийнятої цінової стратегії.
Механізм ціноутворення в умовах ринкових відносин проявляється через ціни, їх динаміку. Динаміку цін формують два важливих фактори - стратегічний і тактичний.
Стратегічний фактор проявляється тоді, коли ціни утворюються на основі вартості товарів. Постійно відбуваються коливання цін навкруг вартості. Процес цей дуже складний. Тактичний фактор виражається в тому, що ціни на конкретні товари формуються під впливом кон'юнктури ринку.
Перший фактор - це фактор довгострокового, перспективного результату, другий - може часто змінюватися (в днях, годинах і т. д.), оскільки динаміка кон'юнктурних зрушень дуже висока. Як перший, так і другий фактори є дуже важливими в умовах ринкової економіки і ними потрібно досконало володіти і навчитися користуватись.
Перший фактор ставить у найбільш сприятливі умови ті підприємства, які мають сучасну техніку, технологію, користуються передовими методами організації праці і т. д.
Другий - ті підприємства, які досконало і швидко вміють користуватися кон'юнктурою ринку. В цьому випадку потрібна гнучкість, ретельна підготовка виробництва і виробничої інфраструктури, детальне вивчення ринку (маркетинг), а також високопрофесійні виконавці (кадри).
Проте найбільшу впевненість в успіху і виграш на ринку отримують ті підприємства, що мають можливість використовувати два фактори.
Розділ 2. Загальна характеристика олігополії
2.1 Характерні риси та причини поширення олігополії
Олігополія - це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну своїми діями.
Олігополію відрізняють наступні характерні риси.
Нечисленність фірм. На ринку товару панує незначне число фірм. Неможливо точно визначити, скільки саме повинно бути фірм в галузі, тому що олігополія охоплює великий простір між чистою монополією і монополістичною конкуренцією. Наприклад, олігополія в американській алюмінієвій промисловості включає лише три пануючих фірми а картель ОПЕК - 13 країн.
Однорідна або диференційована продукція. В олігополії немає чітко визначеного виду продукції. В таких галузях можуть вироблятись або однорідні, стандартизовані продукти, такі як сталь, мідь, цемент, або досить диференційовані, такі як автомобілі, миючі засоби, побутові електроприлади тощо.
Всезагальна взаємозалежність фірм. Нечисленність фірм на ринку породжує елемент загальної взаємозалежності. Оскільки кожен олігополіст має небагато суперників, дії одного, як правило, помітно впливають на стан інших. Приймаючи рішення, кожна фірма повинна враховувати можливу реакцію з боку конкурентів, зважати на те, що інші фірми будуть намагатися передбачити її дії і завчасно врахувати її реакцію на їхні дії.
Значні перешкоди входження в галузь. Бар'єри входження в олігополістичні галузь досить високі. Їх можна розглядати і як одну з причин поширення олігополії. Вони викликані ефектом масштабу, власністю на патенти, сировинні ресурси, видатками на рекламу.
Історично склалося так, що в багатьох галузях науково-технічний прогрес вимагає для досягнення ефективності все більших розмірів виробництва, отже, одне підприємство має такі виробничі потужності, що може задовольнити значну частку ринкового попиту. За умов досить стабільного попиту множина дрібних підприємств з високими витратами не здатна вижити. Розвиток деяких фірм на базі науково-технічного прогресу неминуче відбувається за рахунок витіснення або поглинання конкурентів, тому з часом число фірм в галузі скорочується. Менш енергійні фірми банкрутують, виживають найсильніші. Отже, ефект масштабу можна вважати основним бар'єром входження і причиною існування олігополії. Ця обставина робить неможливим перетворення багатьох галузей в більш конкурентні.
Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття. Приводом до злиття можуть бути різні мотиви: досягти більшого ефекту масштабу, або зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги «великого покупця» на ринку ресурсів, тощо. Без сумніву, що переваги крупного виробника часто сприяють злиттю фірм.
Загальноприйнятим показником концентрації для олігополії є частка чотирьох фірм понад 60%. Але, наприклад, данні по основних галузях американської промисловості, показують, що на практиці рівень концентрації значно перевищує цей норматив. Так, частка галузевого продажу чотирьох найбільших фірм у виробництві побутових холодильників складає 94%, пральних машин - 91%, турбін і генераторів - 84%, миючих засобів - 79% і т. п. Однак слід враховувати, що цей показник має недоліки, може як завищувати, так і занижувати ступінь монополізації.
Справа в тому, що тут не врахована міжнародна і міжгалузева конкуренція, а також локальність деяких виробництв. Так, в автомобільній промисловості в США на частку чотирьох фірм припадає 92% виробництва транспортних засобів, але біля 25% всіх куплених в США автомобілів є імпортними, тобто рівень концентрації на ринку є значно меншим. Показники концентрації в алюмінієвій промисловості (64%) і виробництві міді (87%) не враховують, що ці товари в багатьох галузях є взаємозамінними, отже, конкурують між собою. Нарешті, показник концентрації для готового бетону складає лише 6% для чотирьох фірм і можна думати, що це високо конкурентна галузь. Але потрібно врахувати, що виробництво цього продукту, як правило, обмежується локальним ринком одного міста і відтак може мати олігополістичних характер.
Розділ 3. Моделі рівноваги олігополії
3.1 Модель Курно
Модель Курно - це перша модель олігополії, розроблена французьким економістом - математиком А. Курно у 1838 році. Це модель простої дуополії, - олігополії з двома фірмами. Кожна фірма виробляє обсяг випуску, котрий максимізує її прибуток, згідно з її уявленнями щодо можливих рішень конкурентів. Основним припущення моделі курно є те, що кожен дуополіст розглядає обсяг виробництва іншого як фіксований,величина якого не залежить від його власних виробничих рішень. Обидві фірма приймають рішення одночасно. Ціна, яку фірми приймають, залежатиме від сумарного обсягу виробництва обох фірм. Припускається також, що дві фірми мають рівну економічну силу і випускають однорідну продукцію за відомої їм лінійної функції ринкового попиту:
P = a - b(Q1 + Q2), (3.1)
де a, b - позитивні числа, а Q1 і Q2 - обсяг випуску фірми 1 і фірми 2. Граничні витрати приймаються нульовими або постійними, що є спрощенням і не впливає на висновки аналізу. Якби фірма 2 зовсім не випускала продукцію, тобто Q2 = 0, крива попиту на продукцію фірми 1 співпадала б з кривою ринкового попиту. Якщо фірма 2 забезпечуватиме перші Q2 одиниць ринкового попиту, тоді крива попиту на продукцію фірми 1 визначатиметься рівнянням:
P1 = a - b(Q1 + Q2) або P1 = (a - bQ2) - bQ1. (3.2)
Графічно крива попиту для фірми 1 одержується шляхом зміщення вертикальної осі праворуч на величину обсягу виробництва (Q2) другої фірми (рис 3.1). Частина початкової кривої ринкового попиту D, що знаходиться праворуч від нової вертикальної осі (пунктирна вісь Р'), є кривою попиту фірми 1. Її називають кривою залишкового попиту. Їй відповідає крива граничного виторгу MR1.
Рис. 3.1. Максимізація прибутку дуополістом в моделі Курно
Функцію MR знаходимо як похідну від TR:
TR1 = P Q = (a - bQ) Q1 = [a - b(Q1 + Q2)] Q1 = aQ - bQ1 Q1 - bQ1 Q2;
TR1 = aQ1 - bQ12 - bQ1 Q2.
Звідси MR1 = a - 2bQ1 - bQ2 = (a - bQ2) - 2bQ1.
Фірма 1 максимізує прибуток за правилом MR = MC на обсязі Q*, який відповідає точці перетину MR1 і горизонтальної осі, оскільки MC = 0. Аналітично MR1 = (a - bQ2) - 2bQ1 = 0, звідки максимізуючий прибуток обсяг випуску фірми 1:
Q1* = (a - bQ2) / 2b. (3.3)
Рівняння (3.3) називають функцією реакції для фірми 1 і позначають її Q1*= R1(Q2). Функція реакції - це крива, що показує, який обсяг продукції буде виробляти один олігополіст за кожного заданого обсягу виробництва іншого.
Подібні розрахунки можна виконати і для другої фірми, тобто одержати функцію реакції фірми 2 і визначити обсяг випуску, що максимізує її прибуток:
Q2* = R2(Q1) = (a - bQ1) / 2b.
Функції реакції двох олігополістів представлені на рис. 3.2. Якщо припустити, що фірма 1 спочатку виробляє обсяг Q10, то фірма 2 буде виробляти обсяг, який відповідає Q10 (точка А) на її кривій реакції R2(Q1). Фірма 1 відреагує на цей рівень виробом відповідного обсягу (точка В) на своїй кривій реакції R1(Q2). Це рішення фірми 1 змусить фірму 2 переглянути власне рішення і вона обере відповідний обсяг випуску (точка С) на своїй кривій реакції R2(Q1). Кінцевим результатом процесу пристосування є встановлення стабільної рівноваги в точці Е на перетині двох кривих реакції.
Набір рівнів виробництва обох фірм, що відповідають точці рівноваги Е, називають рівновагою Курно, яка є різновидом рівноваги Неша. Курно відзначав, що цей стан рівноваги є стійким при заданих умовах, тобто будь-яке відхилення від нього викликає реакцію, що повертає обсяг до рівноважного, який дозволяє максимізувати прибутки обом фірмам.
Рис. 3.2. Криві реакції фірм і рівновага Курно
Модель Курно має певні недоліки. Вона не дає відповіді на певні питання, чи будуть фірми вирівнювати обсяг свого виробництва, щоб досягти рівноваги, якщо початкові ціни були далекі від рівноважної. Не відповідає дійсності і припущення, що обсяги виробництва конкурента фіксовані. Це припущення було б раціональним тільки за умови, що обидві фірми встановлювали б свої обсяги одноразово, перебуваючи в стані рівноваги Курно.
3.2 Модель Бертрана
Французький математик Дж. Бертран піддав критиці вихідні положення моделі Курно і припустив, що ціни встановлюються не покупцями, а продавцями. Кожен продавець визначає свою ціну, виходячи з того, що ціна конкурента, а не обсяг випуску, залишається постійною.
Модель Бертрана, розроблена у 1883 році, досліджує ситуацію цінової конкуренції, коли дві фірми виробляють однорідну продукцію. Але тепер фірми змінюють стратегічний показник - вони вибирають ціни, а не обсяги випуску. Вони конкурують, знижуючи ціну товару та збільшуючи обсяг випуску. Якщо одна з фірм знизить ціну, вона забезпечить товаром весь ринок, а фірма з вищою ціною не продасть нічого. Тоді інша фірма також знизить ціну. Цінова конкуренція призведе до того, що обидві фірми знизять ціну до рівня граничних витрат (Р = МС) і будуть отримувати тільки нульовий економічний прибуток. Вони досягають рівноваги Неша, яка в даному випадку є нічим іншим, як конкурентною рівновагою. Обидві знають, що робить конкурент, і в них немає жодної причини відхилятися від рівноваги. Фірми повністю реалізують свої можливості. Вони не можуть призначити ціну, вищу за граничні витрати, тому що в такому випадку завжди існує небезпека зниження ціни одною фірмою і наступного захоплення нею всього ринку з подвоєнням прибутку.
Цінова конкуренція в моделі Бертрана може бути проілюстрована за допомогою кривих реакції фірм, що і криві реакції для моделі Курно, тільки відносно цін (рис 3.3).
Рис. 3.3. Криві реакції фірм і рівновага моделі Бертрана
Крива реакції першої фірми (R1) утворюється точками, які для кожної фіксованої ціни Р2 другої фірми визначають ціну Р1 першої фірми, що дозволяє їй максимізувати прибуток. Аналогічно будується крива реакції другої фірми (R2), яка дозволяє визначити оптимальну ціну другої фірми Р2 як похідну до кожної фіксованої ціни Р1 першої фірми. Точка перетину двох кривих реакції (Е) є точкою стійкої рівноваги, де обидві фірма встановлюють однакову ціну: Р1* = Р2*. З врахуванням витрат виробництва ця точка відповідатиме стану конкурентної рівноваги, тобто Р = МС.
Якщо взяти одну й ту ж криву попиту і обчислити рівновагу двох фірм за моделлю Курно (коли вибирають обсяг) і за моделлю Бертрана (коли фірми вибирають ціну), то одержимо різний результат. У моделі Курно кожна фірма в стані рівноваги виробляє значно менше продукції і за значно вищою ціною, ніж у моделі Бертрана. У моделі Курно обидві фірми одержують економічний прибуток, у моделі Бертрана - лише нормальний прибуток, оскільки Р1 = Р2 = МС.
Цінність моделі Бертрана в тому, що вона показує, наскільки суттєво відрізняється рівноважний результат (Q, P, EP) для олігополії в залежності від вибору фірми стратегічного показника.
Модель Бертрана також має недоліки. Якщо фірми призначають однакову ціну, то невідомо, яка частка сукупного обсягу продажу припадає на кожну з них. У моделі припускається, що кількість продукції розподіляється порівну, але не доведено, чому має бути саме так. Моделі Курно і Бертрана вважаються класичними.
3.3 Модель Штакельберга
Модель Штакельберга, розроблена у 1934 році, є модифікацією моделі Курно для випадку, коли в умовах дуополії одна з фірм виступає ініціатором, тобто першою визначає свій обсяг виробництва, на відміну від одночасного визначення рівня випуску в моделі Курно. Це - модель лідерства за обсягом. Дуополісти Штакельберга мають неоднакову економічну силу. Нехай фірма 1 є лідером і має незалежну позицію, а фірма 2 - аутсайдером, стан якого залежить від рішення лідера.
Ініціатива дає фірмі 1 перевагу, тому що конкурент змушений приймати обсяг ініціатора який заданий і, щоб максимізувати свій прибуток, повинен встановити нижчий рівень виробництва. Якби він цього не зробив, а навпаки, збільшив випуск продукції, це призвело б до падіння цін, і обидві фірми програли б.
Рис. 3.4. Модель Штакельберга
Графічно модель Штакельберга ілюструє рис 3.4. Припустимо, що фірма 1 вважає для себе найкращим обсягом виробництва Q1 = 4за умови, що фірма 2 буде реагувати на її вибір згідно власної кривої реакції R2(Q1). Вибором фірми 2 буде виробництво обсягом Q2 = 2. Якби фірма 1 була впевнена, що фірма 2 зупиниться на цьому обсязі, то вона могла б обрати за своєю кривою реакції R1(Q2) відповідний обсяг випуску Q1 = 3. Проблема полягає у тому, що фірма 1 усвідомлює, що скорочення її обсягу виробництва викличе подальшу реакцію фірми 2 і рух вниз за кривими реакції до досягнення точки рівноваги Курно. Скоротивши власний обсяг випуску, який між тим є більший, ніж обсяг випуску фірми 2, лідер не має можливості примусити фірму 2 залишитись на рівні двох одиниць випуску. Тому перевага лідера обумовлює єдине оптимальне для нього рішення - виробництво Q1* = 4.
У моделі Штакельберга фірма 1 фактично ігнорує свою функцію реакції. Вона обирає обсяг випуску, котрий максимізує її власний прибуток. Якби фірми мали однакову економічну силу, жодна з них не могла маніпулювати поведінкою іншої, а рівновага зрештою відповідала б точці рівноваги Курно. Рівновага Штакельберга також є окремим випадком рівноваги Неша, але для домінуючої стратегії.
Розглянуті моделі характеризують варіанти поведінки олігополістів. Коли в галузі приблизно однакові фірми, для аналізу підходить модель Курно чи Бертрана. Коли в галузі домінує одна велика фірма, яка є лідером у впровадженні нових товарів або встановленні цін, то підходить модель Штакельберга.
У 90-х роках ХӀХ століття. Ф. Ежворд ввів у модель Бертрана фактор невизначеності взаємної реакції, що робить рішення не детермінованим. Пізніше, вже у 20-х роках ХХ століття в моделі реакції почали включати витрати, кількість продукції та інші змінні. Якщо припустити, що фірми будуть виявляти реакцію одна одної, то тут можуть виникати різні ситуації. Фірми можуть рухатись до точки рівноваги Курно у випадку некооперативної рівноваги, коли кожна з них максимізує прибуток, виходячи з певних уявлень про реакцію іншої фірми. Якщо ж вони виходять з припущення, що конкурент застосовує стратегію максимальної шкоди для іншого, то виберуть реакцію максиміну. Може статись, що фірми будуть рухатись до точки кооперативної рівноваги і максимізувати сукупний прибуток. Немає підстав вважати, що один результат буде більш вірогідним, ніж інший.
3.4 Модель дуополії з диференційованою продукцією
Якщо олігополістичні фірми випускають диференційовану продукцію, тоді їм більш логічно в конкурентній боротьбі вибирати не обсяг, а ціни. Попит на продукцію кожної з двох фірм залежить від її власної ціни і ціни конкурента. Обидві фірми вибирають ціни одночасно, розглядаючи ціну конкурента як дану. Користуючись підходом, аналогічним застосованому до моделі курно, можемо вивести правило визначення ціни, або криву реакції для фірми 1 та фірми 2. Тоді в точці перетину кривих реакції встановиться рівновага Неша, що ілюструє рис. 3.5
Рис. 3.5. Цінова рівновага Неша
Як видно з рисунка, у випадку, коли фірми не вступають у змову, рівновага встановлюється в точці Е за нижчою ціною Р1Е = Р2Е. якби фірми таємно змовились, то призначили б вищу ціну Р1Т = Р2Т і обидві виграли б від змови. Точка рівноваги змістилася б вгоду від Е до Т.
Таким чином, в усіх розглянутих моделях дуополії досягають рівноваги, яка є окремим випадком рівноваги Неша.
Розділ 4. Моделі олігополістичного ціноутворення
4.1 Модель ламаної кривої попиту
Модель «ламаної кривої попиту» побудована на логічних передбаченнях фірм відносно реакції суперників на підвищення і зниження ціни. Наприклад, в галузі є кілька фірм. Як будуть вони реагувати, якщо одна з фірм почне змінювати ціну з метою збільшити свої прибутки? Формально існують два імовірні варіанти поведінки. Перший варіант - фірми будуть у будь-якому випадку вирівнювати свої ціни, другий - фірми будуть ігнорувати будь-яку зміну ціни.
За першим варіантом при зниженні ціни однією з фірм обсяг її продажу збільшиться незначно, тому що інші фірми також почнуть знижувати ціни. Незначне збільшення продажу у всіх фірм можливе за рахунок того, що покупці з інших галузей перейдуть в цю, привабленні низькою ціною. Якщо ж одна з фірм підвищить ціну, а інші вчинять так само, то фірма не буде витіснена з галузі, але всі галузеві олігополісти дещо втратять в обсягах продажу на користь інших галузей, куди перейдуть споживачі, заміщуючи дорогі продукти дешевими. Отже, попит нееластичний, крива попиту стрімка і виглядатиме як крива D1, зображена на рис. 4.1.
Рис. 4.1. Модель ламаної кривої попиту
Другий варіант реакції фірм, коли вони не будуть слідувати за зміною ціни, дасть такі наслідки: коли одна фірма знизить ціну, а конкуренти проігнорують це зниження, то її обсяг продажу суттєво зросте, а інші фірми втратять своїх покупців, які перейдуть до фірми з дешевими продуктами, а якщо одна фірма підвищить ціну, то сама втратить покупців, і обсяг її продажу значно впаде. Тобто, в цьому випадку попит є значно еластичнішим. Фірма, що підвищить ціну, не знизить обсяг продажу до нуля, тому що продукція диференційована, і знайдуться покупці, які згодні будуть платити вищу ціну за продукт, якому вони віддали перевагу. Крива попиту буде більш пологою і виглядатиме подібно до кривої D2 на рис. 4.1.
Тривалі спостереження за поведінкою олігополістичних фірм показали, що логіка їхні реакцій наступна: на зниження цін олігополісти будуть реагувати таким же зниженням, щоб перешкодити конкуренту перехопити їхній попит, а на підвищення цін вони не відреагують з тих же мотивів, щоб захопити попит фірми, яка має високу ціну. Ситуацію зниження ціни відображає відрізок кривої попиту PD1 (рис 4.1), а ситуацію підвищення ціни - відрізок PD2 (рис 4.1). Отже, для кожної фірми існує крива попиту, зламана в точці Р. Ліворуч від точки Р крива попиту полога, а попит більш еластичний, праворуч від точки переважаючої ціни Р крива попиту стрімка і відповідає нееластичному попиту.
На рис 4.1 нанесені також криві граничного виторгу MR1 і MR2, які відповідають відрізкам кривої попиту PD1 і PD2. Оскільки крива попиту в точці Р зламана, то крива граничного виторгу на обсязі Q0 має розрив. Верхній відрізок кривої граничного виторгу відповідає більш еластичній частині кривої попиту, підходить близько до неї, бо для збільшення обсягу попиту досить незначного зниження ціни. І навпаки, нижня частина кривої граничного виторгу на обсягах продажу, більша за Q0 , проходить значно нижче, суттєво відхиляючись від кривої попиту. Оскільки попит нееластичний, збільшення обсягів продажу вимагає значного зниження цін.
Ламаний графік попиту пояснює, чому зміни ціни в олігополістичних галузях, де немає таємної змови, відбуваються дуже рідко. Кожна фірма може передбачити, що будь-яка зміна ціни погіршить її становище. Якщо вона підніме ціну, то значна частина споживачів покине її, а якщо зменшить ціну, то обсяги продажу зростуть не значно. А в гіршому випадку витрати виробництва можуть підвищитись так, що переважать зростання прибутку. Крім того, зниження ціни може викликати цінову війну, тобто конкуруючі фірми призначать ще нижчу ціну.
Зауважте, що коли фірма виробляє оптимальний обсяг Q0 за ціною Р0, визначений згідно правила MR = MC, по зміна рівня граничних витрат від MC1 до MC2 в межах відрізка розриву кривої граничного виторгу ніяк не вплине на обсяг виробництва чи ціну, що є додатковим свідченням негнучкості олігополістичного ціноутворення.
Модель «ламаної кривої попиту» була розроблена у 1939 одночасно кількома економістами (Р. Холлом, К. Хітчем, П. Свізі) і неодноразово піддавалась критиці. Вона має позитивну сторону, оскільки досить просто ілюструє негнучкість цін в олігополії. Проте не пояснює, чому фірми обирають саме ціну Р0, а не будь-яку іншу. Крім того, деякі економісти зауважують, що олігополістичні ціни не такі вже й не гнучкі. Під час інфляції 70-80 років у західних країнах олігополісти суттєво і часто піднімали свої ціни. В цілому вважають, що не гнучкість ціни краще пояснює модель, яка відображає ситуацію «дилема ув'язнених».
4.2 Дилема олігополістів
«Дилема олігополістів» - це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключає співробітництво. Вона самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів.
Розглянемо цю стратегію за допомогою рис. 4.2, на якому представлена матриця результатів від встановлення певних цін. На ринку лише два продавця (фірма 1 і фірма 2), кожен з яких може встановити або низьку, або високу ціну. Якщо обидві фірми встановлять високу ціну, то кожен одержить прибуток в розмірі 20 тис. грн., а якщо обидві встановлять низьку ціну, то прибутки кожної становитимуть лише 15 тис. грн. Таким чином, тут стимул до змови. Але є також стимул до обману суперника.