Тема: “Цінова політика підприємства” 

Зміст 

Вступ

      Будь-яке  суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації, які спільно виконують ту чи іншу місію і діють на засаді певних правил і процедур. Існує два види таких організацій: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави.

      Об’єктом даної курсової роботи є організації з підприємницьким характером, які називаються підприємствами¹.

      За  ринкових умов господарювання ключовим економічним важелем, що активно  впливає на розвиток суспільства  та рівень життя населення, є ціна. Ціна – це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.

     Згідно  ст. 7 Закону «Про ціни і ціноутворення» на усі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів, установлюються вільні ціни і тарифи. Як випливає зі ст. 9 цього Закону, державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, що мають визначальне вплив на загальний рівень і динаміку цін на соціально найбільш значимі товари і послуги, а також на продукцію (товари, послуги) підприємств-монополістів. При цьому порушення порядку встановлення і застосування цін грозить застосуванням до підприємства спеціальних економічних санкцій. А особи, винні в неправильному чи встановленні застосуванні цін, залучаються до адміністративної чи кримінальної відповідальності. 

     При цьому ст. 13 Закону «Про ціни і ціноутворення» наказує:

      «Господарські суб'єкти повинні у встановленому порядку представляти необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін”. Ця цитата промовляє на користь необхідності складання калькуляцій у процесі впровадження цінової політики на підприємствах.

      Предметом даної курсової роботи є цінова політика підприємства, вивчення питань сутності цін, їх видів та процесу калькулювання на різних видах підприємств України.

      Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують  три основні функції: обліково-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу.

      Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг.

      Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб’єктів господарювання та населення.

      Стимулююча  функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості (дохідності) кожному нормально працюючому продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю товарів виробничого та споживчого призначення.

      Актуальність вибраної теми курсової роботи полягає в тому, що ціноутворення є основним напрямком економічної діяльності підприємств для досягнення основної мети любого підприємства – одержання прибутку.

1. Загальна  характеристика ціни та її види

      Ціна  одиниці продукції (окремої послуги) формується з відповідних складових, що відображають структуру відповідних видів цін, використовуваних різними суб’єктами господарювання.

      У таблиці 1 показаний процес формування ціни на товари, які надходять від  виробника до споживача.

      Таблиця 1

      Типові  складові ціни

     У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками (або без таких ознак). Основні  види цін і тарифів, виокремлюваних за певними класифікаційними ознаками, показано на рис.1.

Рис.1 Основні  види цін і тарифів за окремими класифікаційними ознаками 

     За  класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулювання застосовують централізовано-фіксовані й регульовані, договірні та вільні ціни.

     Централізовано-фіксовані  ціни встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосереджено на підприємствах (в організаціях), що займають монопольне становище на ринку.

     Рівень  договірних цін формується на засаді домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосується конкретної партії товару.

     Вільні  ціни – це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб’єктів господарської діяльності.

     Залежно від особливостей купівлі-продажу  і сфери економіки існують  світові, оптові, закупівельні та роздрібні  ціни, а також тарифи на перевезення  вантажів і пасажирів, надання різноманітних платних послуг.

     Світові ціни – це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів – рівнем цін країни-експортера; для інших – цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових виробів – цінами провідних фірм світу.

     Оптові (відпускні)ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (із собівартості) продукції; прибутку підприємства (з урахуванням кон’юнктури ринку, якості продукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизним збором); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції).

     Закупівельні  ціни застосовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відповідно до статусу. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспортування й реалізації продукції та прибуток, необхідний для нормальної діяльності.

     Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон’юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.

     Окрему  групу цін становлять різноманітні тарифи. Тарифи вантажного та пасажирського транспорту – це плата за перевезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників і населення. Тарифи на платні послуги характеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговування населення, послуг банків і зв’язку, юридичних, консультаційних та інших різновидів послуг, що надаються фізичним та юридичним особам.

     У сучасній практиці господарювання застосовуються також ринкові ціни, які виокремлюються без певної класифікаційної ознаки. Основні з них (з короткою сутнісною характеристикою) показано на рис.2.

Рис.2 Основні види ринкових цін, виокремлюваних без певної класифікаційної ознаки

2. Цінова  політика підприємств  різних галузей виробництва

1. Існуючі методи ціноутворення  на продукцію (послуги)

     За  ринкових умов господарювання можуть застосовуватися різноманітні методи ціноутворення. Головні з них показано на рис.3.

Рис.3 Головні  методи ціноутворення за ринкових умов господарювання 
 

      Охарактеризуємо наведені методи.

1. Розрахунок ціни за методом “середні витрати плюс прибуток” є найпростішим і широко застосовуваним. Згідно з ним ціна (Ц) визначається за формулою:

  Ц = СВ + П,

     Де  СВ- середні витрати (собівартість); П- величина прибутку в ціні, яка  встановлюється самим підприємством (організацією) або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).

2. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого) прибутку вважається різновидом методики визначення ціни на засаді середніх витрат (собівартості). Особливість його полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції.
3. Установлення ціни на засаді суб’єктної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявленого попиту.
4. Метод ціноутворення “за рівнем поточних цін”(“за рівнем конкуренції) полягає в тім, що ціну розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію в конкурентів. Залежно від особливостей продукції й типу ринку (монополія, олігополія) цей метод ціноутворення має різні модифікації (установлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи нижче за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуванням цін на аналогічну продукцію та співвідношення параметрів цих виробів).
5. Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу “за рівнем поточних цін” і застосовується з метою одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).
6. Метод ціноутворення “за рівнем попиту” передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товарів в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон’юнктура ринку, супутні послуги. За використання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.
7. Метод установлення ціни за місцем походження товару полягає в тім, що товар передається транспортній організації за умови “франко-вагон”; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (замовника).
8. Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї витрат на доставку означає відповідні дії підприємства (організації) для включення в ціну фіксованої суми транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця (клієнта).
9. Застосовування методу встановлення зональних цін полягає в тім, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних витрат.
10. Метод установлення ціни стосовно базисного пункту характеризується тим, що продавець (фірма) вибирає конкретний район (місто, область) за базисний і збирає з усіх замовників (клієнтів) транспортні витрати в сумі, що дорівнює вартості поставки з цього району (міста, області) незалежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.
11. Метод установлення цін із прийняттям на себе витрат на поставку означає, що підприємство (організація) частково чи повністю бере на себе фактичні витрати на доставку товару з метою стимулювання надходження замовлень від покупців (клієнтів).
12. За встановлення цін зі знижками підприємство-продавець змінює свою вихідну ціну та встановлює певну знижку з неї, ураховуючи дострокову оплату рахунків, закупівлю великого обсягу продукції або посезонну її закупівлю тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати більш стабільний рівень виробництва протягом року.

     Вибір методу ціноутворення та встановлення відповідно до нього певного рівня ціни є початковим етапом розробки цінової стратегії і тактики підприємства (організації).

     Надалі  ціни постійно коригуються (регулюються) підприємством (організацією) і державою, згідно з мінливою кон’юнктурою ринку  та необхідними уточненнями заздалегідь розробленої стратегії ціноутворення стосовно різних видів продукції.

      У “Положенні про державне регулювання  цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних  утворень” від 22.02.1995 р. № 135 сформульовані вимоги про регулювання цін:

      «При  введенні регулювання цін монопольні утворення зобов'язані представити  у встановлені відповідним органом  терміни:

• зведення про запланований рівень цін;
• калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою матеріальних і трудових витрат;
• зведення про обсяги виробництва (фактичні за минулий і поточний роки і планові на поточний рік);
• дані про запланований і досягнутий розмір прибутків від реалізації продукції, а також про розмір прибутків, рентабельності в цілому по підприємству;
• пояснювальну записку».

     Слід  пам’ятати, що підприємства можуть оштрафувати за порушення в ціноутворенні, перераховані в п. 1.3 Інструкції “Про порядок застосування економічних санкцій органами державного контролю за цінами”:

     «Порушеннями  порядку встановлення і застосування цін, за які накладаються економічні санкції, вважаються, зокрема:

• нарахування не передбачених законодавством націнок до регульованих цін і тарифів;
• застосування вільних цін і тарифів на продукцію (послуги, роботи) за умови введення для них режиму державного регулювання;
• застосування цін на продукцію (послуги, роботи) з рентабельністю, рівень якої перевищує установлений відповідно до законодавства граничний;
• застосування цін (тарифів) з порушенням уведеного порядку обов'язкового декларування їхньої зміни;
• чи завищення заниження розміру передбачених законодавством податків і обов'язкових зборів, що включаються в структуру ціни, чи невключення їх у структуру регульованої ціни;
• включення в структуру регульованих цін (тарифів) не передбачених законодавством чи витрат витрат понад установлені розміри;
• включення у вартість продукції і послуг, ціни на який регулюються, фактично не виконаних чи виконаних не в повному обсязі послуг (робіт);
• застосування торгових і постачальницько-збутових надбавок (націнок) понад установлений граничний рівень;
• застосування цін і тарифів з порушенням інших уведених методів регулювання».

2. Ціноутворення на промислових підприємствах

      Перш  ніж зайнятися виробництвом продукції (робіт, послуг), кожне підприємство хоче дізнатися, які затрати для цього необхідні, за якою ціною можна буде продати продукцію і який при цьому отримати прибуток, які податки доведеться платити.

      Собівартість  продукції складає основу ціни, за якою вона продається. Тому від правильності складання планової калькуляції собівартості продукції залежить економічне благополуччя підприємства. Надалі корисну інформацію дає і порівняння показників планової калькуляції із фактичною (як у кількісному, так і у грошовому вираженні). Таке порівняння дозволяє:

• виявити внутрішні резерви;
• здійснити більш чітке прогнозоване калькулювання у наступних періодах;
• визначити неприбуткові види продукції і вжити відповідних заходів: або зменшити затрати на їх виробництво, або коригувати ціни тощо.

      Калькулювання є одним з елементів внутрішньогосподарського (управлінського) обліку. Виробнича собівартість продукції, як зрозуміло вже з назви, залежить від затрат на її виробництво. Тому спочатку треба розрахувати вартість запасів, необхідних для виробництва кожного виду продукції і для даного виробництва у цілому.

      Як  це зробити? Передусім розраховуються техніко-економічні показники витрат запасів, ціни на них, трудові затрати  та інші витрати. Якщо окремі види продукції  виготовляються в різних модифікаціях, то на кожну з них доцільно скласти окрему калькуляцію очікуваних виробничих витрат.

      До  виробничої собівартості включаються:

• прямі² витрати на матеріали;
• прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати;
• змінні загальновиробничі і розподілені постійні загальногосподарські витрати.

      Будь-яка  калькуляція починається з визначення об'єкта обліку витрат - продукції (робіт, послуг) або виду діяльності підприємства, які вимагають установлення витрат, пов'язаних з їх виробництвом (виконанням).

      Оскільки  на різних підприємствах використовуються різні види запасів (сировина, матеріали), загальновиробничі витрати у них також різні, то підприємства самостійно встановлюють перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

      На  промислових підприємствах залежно від виду продукції, складності її виготовлення, типу і характеру організації виробництва застосовуються такі основні методи калькулювання собівартості продукції:

• позаказний,
• попередільний,
• нормативний.

      Однак слід пам'ятати, що при використанні будь-якого методу калькулювання наднормативні виробничі витрати (тобто відхилення від норм) не включаються до виробничої собівартості.

      Позаказний  метод застосовується при калькулюванні окремого замовлення, яке відкривається на виробництво одного або декількох однорідних виробів, а також замовлення на виконання дослідних, експериментальних, ремонтних та інших робіт.

      На  кожне замовлення заводиться карта  аналітичного обліку затрат, у якій указується: найменування, тип і  якість виробу, замовник і термін виконання, цех-виконавець, планова собівартість і продажна ціна. Щоб легше було вести облік, на всіх первинних документах ставиться номер (шифр) замовлення (на видатковому ордері на видачу сировини, матеріалів у виробництво, на нарядах на оплату праці тощо).

      Фактична  собівартість одиниці виробів або  робіт визначається після виконання  замовлення. Для цього сума витрат ділиться на кількість виготовлених виробів на конкретне замовлення.

      При індивідуальному і дрібносерійному  виробництві застосування позаказного методу можна об'єднати з використанням основних елементів нормативного обліку. Виписка первинних документів з поділом на затрати за нормами і відхиленнями від них здійснюється на основі технологічних карт або іншої технічної документації.

      Попередільний метод застосовується на підприємствах, де виготовляється однорідна за початковою сировиною, матеріалами і характером обробки масова продукція і переважають фізико-хімічні та термічні виробничі процеси (наприклад, у хімічній, металургійній, текстильній, шкіряній, харчовій галузях промисловості).

      Витрати на виробництво враховуються у кожному  цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи  собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху.

      У разі калькулювання виробництв, які  випускають однорідну продукцію або послуги (пар, стиснене повітря, вода, електроенергія, кисень, ацетилен тощо), які не мають незавершеного виробництва, застосовується однопередільний метод - так званий простий метод.

      У первинних документах оперативної  звітності (за зміну, добу, декаду тощо) відображаються не тільки фактичні затрати сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів, технологічного палива, енергії та ін., але й ті, що відповідають нормам або установленим на них виробничим завданням (складам, рецептурам, регламентам). Це дозволяє здійснювати контроль і аналіз затрат на виробництво, обґрунтоване калькулювання фактичної собівартості продукції, контроль за дотриманням і вдосконаленням норм.

      Перелік переділів, фаз, стадій і порядок  визначення груп продукції встановлюються підприємством самостійно.

      Нормативний метод калькулювання для підприємств обробних галузей промисловості (машинобудівної, меблевої, швейної, шинної, шкіряної, харчової) є основним.

      Нормативи витрат на одиницю продукції підприємство встановлює самостійно, з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін .

      Для наближення нормативних затрат до фактичних  підприємству необхідно регулярно  перевіряти і переглядати як норми  затрат, так і ціни. Розробляються  норми на кожний вид деталі, вузла, блоку, виробу з урахуванням досягнутого на підприємстві рівня технології, організації виробництва і праці.

      Норми систематизуються у специфікаціях  норм затрат матеріалів та картах норм часу і розцінок.

      Підприємство  може аналізувати причини відхилень і змін норм. До таких можуть відноситися:

• зміна обсягу виробництва;
• зміна організації виробництва й умов праці;
• зміна природних умов та інші чинники.

      Навести повний перелік причин нереально, оскільки вони залежать від специфіки та умов виробництва.

      До  собівартості реалізованої продукції  входять:

• виробнича собівартість продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду ;
• нерозподілені постійні загальновиробничі витрати ;
• наднормативні виробничі витрати .

      Отже, виробничі витрати в межах норм, установлених підприємством, необхідно списувати на виробничу собівартість продукції як прямі затрати, а все, що вище норм, - на собівартість продукції, реалізованої у звітному періоді. У цьому і полягає відмінність нормативного методу калькулювання, який діє сьогодні, від того, який застосовувався раніше згідно з Положенням N 473³. Відповідно до останнього до фактичної собівартості продукції, що виробляється, включалися як витрати за нормами, так і відхилення від них.

      Тепер же, коли затрати за нормами і відхилення від норм ураховуються окремо, керівник підприємства своєчасно отримує інформацію про "надмірні" витрати, не передбачені нормами, і може оперативно втрутитися у процес виробництва. Досягається така чіткість щоденним (або іншим коротким періодом часу) документуванням витрати основних видів сировини і матеріалів.

      Подамо  склад виробничих витрат у вигляді  схеми (схема 1). 

Схема 1

Виробнича собівартість продукції 

      Розглянемо  на умовному числовому прикладі позаказний метод калькулювання виробництва продукції "Альфа".

      Приклад: Створене підприємство з безцеховою структурою. Мета його створення - отримання  прибутку від виробництва продукції "Альфа".

      Згідно  з договором купівлі-продажу із замовником "Покупець" необхідно  виготовити у І кварталі 2003 року 100 шт. "Альфа". Ціна продажу 100 шт.

- 6 000 грн.

      Підприємством установлено, що незавершене виробництво  на кінець звітного місяця оцінюється в розмірі 100 % планової вартості сировини і матеріалів "Омега" та напівфабрикатів "Марс", необхідних для виготовлення тієї кількості продукції "Альфа", яка не завершена обробкою.

      Заробітна плата директора підприємства, бухгалтера та іншого адміністративного персоналу  відноситься до адміністративних витрат, і тому до калькуляції виробничої собівартості продукції, так само як і витрати на збут готової продукції, вона не включається.

      Для того щоб визначити вартість виробництва 100 шт. продукції "Альфа", підприємством  складена планова калькуляція (табл. 2).Калькуляційна одиниця - 1 шт. продукції "Альфа".

      У січні 2003 року для виробництва продукції "Альфа" отримано й оплачено: 95 кг сировини і матеріалів "Омега" - на суму 2 375 грн., ПДВ - 475 грн.; 1 200 шт. напівфабрикатів "Марс" - на суму 588 грн., ПДВ - 117,6 грн.

      У січні 2003 року на виробництво 33 шт. "Альфа" відпущено: 30 кг сировини і матеріалів "Омега" - на суму 750 грн. (2 375 грн. : 95 кг х 30 кг); 400 шт. напівфабрикатів "Марс" - на суму196 грн. (588 грн. : 1 200 шт. х 400 шт.).