Туристическая политика Испании

ЗМІСТ

ВСТУП

Стрімкий розвиток туризму, особливо за останні 50 років, дозволив визначити його як «феномен XX століття». Він перетворився на планетарне соціально-економічне і політичне явище, яке в значній мірі впливає на світовий устрій та політику ряду країн і регіонів. Туризм став одним із найбільш прибуткових видів бізнесу у світі, який можна порівняти за ефективністю інвестиційних вкладень з нафтовидобувною промисловістю та автомобілебудуванням. На його долю припадає 7 % загального обсягу інвестицій, 11 % споживчих витрат, 5 % усіх ринкових надходжень і третя частина світової торгівлі послугами. Туризм забезпечує близько 10 % світового валового національного продукту. Його роль в світовій економіці неухильно зростає. На сьогоднішній день туризм є найбільш розвиненою та однією з найбільш динамічних галузей світової економіки, що дозволяє визначити його як пріоритетну галузь світового господарства XXI століття.

Актуальність  обраної теми. Темою роботи автор обрав дослідження туристичної політики Іспанії. Такий вибір зроблено не випадково. Іспанія – країна, що має надзвичайні можливості для організації туризму, широкий спектр кліматичних, географічних та етнокультурних характеристик, які роблять цю країну особливо привабливою для туристів. Тут можна знайти все і для будь-якого виду туризму – від рекреаційного на узбережжі та островах до гірськолижного у чисельних гірських системах та пізнавального в культурних центрах держави. В сучасних умовах інтенсифікації виробничого процесу, урбанізації та погіршення екологічного стану довкілля особливо актуальними стають питання відновлення робочого потенціалу людини. З кожним роком люди намагаються пришвидшити та урізноманітнити цей процес. На сьогоднішньому етапі вже багато туристів не задовольняються монотонним відпочинком, а прагнуть до швидкої зміни вражень, емоцій, пейзажів. Такі зростаючі вимоги може задовольнити лише країна з виключною різноманітністю культури, природи, бази розміщення, туристської інфраструктури тощо. Іспанія – саме така країна. Ставши однією з наймасовіших туристичних країн, Іспанія, водночас, залишається непізнаною, невідкритою для багатьох туристів. Ось чому постає актуальне питання інтенсифікації туристичних відносин як в самій країні, так її відносин з іншими країнами. У зв’язку з цим особливого значення набуває проблематика дослідження туристичного потенціалу Іспанії, а також потенціалу іспанського туристичного продукту на вітчизняному туристичному ринку.

Важливим аспектом дослідження туристичного потенціалу Іспанії є теоретична науково-методична праця. Адже для того, щоб розробити практичні заходи аналізу туристичних тенденцій та потенціалу слід спочатку визначитися із методологією дослідження, його основними принципами та методами.

Особливо важливим у цьому контексті є дослідження ринку туристичних послуг. Адже серед складових туристичного потенціалу країни, окрім природних та історико-культурних видів ресурсів важливим є рівень розвитку інфраструктури сервісу, економічних відносин суб’єктів діяльності в країні та міжнародному рівні. Все це можливо об’єднати єдиним поняттям ринок туристичних послуг , що може значною мірою пояснити тенденції розвитку галузі туризму країни.

Основним об’єктом дослідження даної роботи є туристична галузь Іспанії. Предметом - туристична політика в Іспанії.

Основною метою  роботи є ознайомлення з туристичною політикою в Іспанії, виявлення основних тенденцій розвитку туристичного ринку Іспанії.

Основними завданнями роботи є:

визначення теоретичних понять туристичної політики;

окреслення туристичної політики Іспанії.

Робота складається  з вступу, 2 розділів, висновків; містить  39 сторінок тексту, 1 рисунок, 4 таблиці. Список джерел включає 16 найменувань літератури, 16 електронних публікацій.

РОЗДІЛ 1. ТУРИСТИЧНА ПОЛІТИКА – ЯК МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ СФЕРИ ТУРИЗМУ

1.1. Теоретичні аспекти туристичної політики

Сучасні форми  діяльності туризму характеризуються взаємодією значної кількості туристичних  організацій, що діють у національних і міжнародних межах. Сфера туризму  являє собою складний механізм як з технічного, так і з організаційного з точки зору. Туристичні райони характеризує складна організаційна структура, зумовлена взаємодією національних підприємств туріндустрії з підприємствами традиційних секторів (промисловість, сільське господарство тощо) та транснаціональними корпораціями.

Залучення до туристичної  індустрії виробництв як матеріальної, так і духовної сфери, втягнення  в орбіту її впливу ряду суміжних галузей, специфіка виробничого продукту обумовлює винятково складний і  комплексний характер впливу туризму на національну економіку та підвищує відповідальність держав за ефективність їх туристичних зв'язків.

Наприклад, на слуханнях  у Конгресі США з політики в  галузі туризму зазначалося, що "туризм і подорожі надто важливі для  економіки і надто значна є  конкуренція на світовому ринку, щоб федеральний уряд залишався в стороні". Аналогічної позиції дотримуються й інші країни. [5, с.19-24]

Сьогодні в  більшості країн світу на державній  основі створені національні туристичні організації, основним завданням яких є загальне керівництво розвитком туризму, збільшення надходжень валюти від іноземного туризму, розширення туристичного сезону і напрямків туристичних потоків у нові райони країни. В рамках своїх повноважень державні туристичні організації проводять рекламну, організаційну та дослідницьку роботу. За даними Всесвітньої туристичної організації, одержаними на основі дослідження майже 100 національних туристичних організацій, усі вони займаються організацією туризму на національному та міжнародному рівнях, а саме: представництвом на національних і міжнародних нарадах, конференціях, участю в міждержавних переговорах, збиранням та обробкою  статистичних даних на основі анкет, опитувань і вивчення поведінки туристів, як власними силами, так і за допомогою спеціалізованих фірм.

Більшість національних туристичних організацій займаються  регулюванням і контролюванням підприємств  туристичної індустрії, зокрема: розробкою  та регулюванням готелів і додаткових засобів розміщення, контролем цін, класифікацією, видачею ліцензій та дозволів на будівництво, модернізацію та розширенням об'єктів, розробкою правил і  регулюванням діяльності турагентств і туроператорів, питаннями законодавства, здійсненням контролю за його виконанням, видачею ліцензій на відкриття туристичних організацій, їх класифікацією. [5, с.19-24]

70% національних  туристичних організацій займаються  питаннями, пов'язаними з виконанням  рішень різноманітних міжнародних  форумів зі скасування чи послаблення  прикордонних формальностей для  туристів. У 60 країнах вони приймають участь у підготовці кадрів, як шляхом організації семінарів, навчальних  циклів, так і створенням шкіл  готельного господарства, туризму. В 67 країнах національні туристичні організації беруть участь у заходах, спрямованих на збереження, захист і використання туристичних ресурсів, займаються оцінкою туристичних ресурсів своїх країн. Особливо виділяється участь у кампаніях із захисту природи, створення національних парків і заповідників.

Обсяг прав і  повноважень національних органів  з туризму не є однорідним у різних державах і варіює в залежності від рівня розвитку в них туризму. В одних країнах це спеціалізовані міністерства з туризму (Італія, Сирія, Пакистан) чи управління з туризму, що за своїм статусом прирівнюються до міністерств, в інших - питаннями туризму відає департамент визначеного Урядом одного з галузевих міністерств (Австрія), в третіх країнах це  неурядові комерційні організації, в основному національна асоціація туристичних агентств (Норвегія). Компетенція, завдання та функції національних органів і рівень урядового контролю за ними з боку держави також відрізняються.

За даними Конгресу США, майже всі країни світу - 175 держав, у тій чи іншій мірі регулюють  сферу іноземного туризму. Необхідність координуючої та стимулюючої участі держави підкреслюється і в рекомендаціях міжнародних організацій. У матеріалах Симпозіуму Європейської Економічної Комісії ООН з  планування туризму визначається, що "туризм являє собою комплексне явище, пов'язане з різними життєво важливими галузями діяльності. Він містить у собі як можливості для розвитку, так і значні небезпеки" [10, с.50] . Процес росту будь-якої економіки залежить від ряду взаємодіючих зусиль. Однією з основних ланок є державна політика туризму.

Туристична  політика є одним із видів соціально-економічної політики держави. Туристична політика держави – це  діяльність держави з розвитку туристичної індустрії та суб'єктів туристичного ринку, вдосконалення форм туристичного обслуговування громадян і закріплення на їх основі свого політичного, економічного  та соціального потенціалу. [6, с.13-19]

Туристична  політика є системою методів, впливів  і заходів соціально-економічного, правового, зовнішньополітичного, культурного  та іншого характеру, яка здійснюється парламентами, урядами, державними приватними організаціями, які відповідають за туристичну діяльність з метою регулювання та координації туристичної галузі, створення умов для розвитку туризму. [10, с.50]

Поняття "туристична політика" виникло з того часу, коли туризм перетворився в масове соціально-економічне  явище і почав відігравати важливу роль в економіці багатьох країн. Головне в туристичній політиці – це вплив на розвиток туризму   уповноважених органів.

У залежності від  рівня, на якому вона визначається і  реалізується, розрізняють: державну туристичну політику, регіональну і туристичну політику окремих підприємств, які займаються туризмом.

Державна туристична політика являє собою своєрідний спектр загальної політики держави.

Необхідність  впливу державних органів на розвиток туризму доведена світовою практикою.

В Гаазькій декларації з туризму, прийнятій у квітні 1989 року, сказано: "Туризм повинен  плануватися державною владою, а  також владою і туристичною індустрією на комплексній і послідовній  основі з урахуванням усіх аспектів цього феномена". [6, с.13-19]

Вважається, що можливості саморегулювання туристичної  галузі, характерні для раннього етапу  розвитку, в даний час вичерпано.

Причинами цього  є:

масовість туристичних  подорожей;

 включення  багатьох країн і регіонів  у туристичний бізнес і загострення конкурентної боротьби на міжнародному туристичному ринку;

збільшення  кількості галузей, організацій  і підприємств, зайнятих у сфері  туризму;

посилення економічної, соціальної, культурної та політичної ролі туризму в національному  і міжнародному масштабах.

Практично в  усіх країнах світу держава бере активну участь у фінансуванні та створенні туристичної інфраструктури.

Розвиток туристичної  галузі є одним із важливих чинників виходу економіки України з кризи. Від розвитку туристичної індустрії  напряму залежить кількість нових робочих місць, збільшення надходжень до бюджету, культурний обмін між представниками різних національностей тощо. Держава, визнаючи туристичну діяльність як одну із пріоритетних галузей економіки, сприяє розвитку туристичної діяльності i створює сприятливі умови для її функціонування. При цьому основними цілями державного регулювання туристичної діяльності є:

забезпечення  прав громадян на відпочинок, свободу  пересування тощо;

створення умов для діяльності, спрямованої на виховання, навчання й оздоровлення туристів;

розвиток туристичної  індустрії, створення нових робочих  місць, збільшення доходів держави;

збереження  об'єктів туристичного показу, раціональне  використання природного та культурного  потенціалу країни, туристичних pecypсiв.

Державне регулювання  туристичної діяльності здійснюється через:

створення нормативно-правової бази, спрямованої на упорядкування  та вдосконалення відносин у галузі туристичної індустрії;

гармонізацію  української нормативно-правової бази туризму з міжнародним правом;

сприяння в  просуванні турпродукту на внутрішньому та світовому туристичних ринках;

ліцензування, стандартизацію в туристичній індустрії, сертифікацію туристичного продукту;

встановлення  правил в'їзду, виїзду та перебування  на території України;

прямі бюджетні асигнування на розробку та реалізацію державних цільових програм розвитку туризму;

захист прав та інтересів туристів, забезпечення їх безпеки;

сприяння кадровому  забезпеченню туристичної діяльності, розвиток наукових досліджень у галузі туристичної індустрії[6, с.13-19]

Створення нормативно-правової бази, що врегульовує і впорядковує  відносини в галузі туристичної  індустрії, є пріоритетним і найбільш важливим напрямком державної політики в галузі туризму.  Серед загальних i найбільш суттєвих причин гальмування розвитку туристичної індустрії в Україні можна назвати такі:

відсутність цілісної системи державного управління туризмом у регіонах;

підпорядкованість закладів розміщення, санаторно-курортних, оздоровчих і рекреаційних закладів, які надають туристичні послуги, різним міністерствам, іншим органам центральної виконавчої влади;

нечітке визначення у законодавстві належності підприємств  готельної індустрії до сфери  туризму;

недосконалість  законодавчої бази, що стосується розвитку туристичної індустрії;

недостатність методично-інформаційної та матеріальної підтримки суб'єктів підприємництва в галузі туризму з боку держави;

практична відсутність  інноваційних проектів і наукових досліджень з питань розвитку перспективних  видів туризму;

недосконалість статистики з питань туризму;

недостатня  кадрова забезпеченість туристичної  галузі;

недостатність державної підтримки та комплексного підходу до рекламування туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг;

відсутність належної цільової та діючої туристичної інфраструктури;

невідповідність рівня сервісу європейським стандартам обслуговування клієнтів;

негнучкість системи  оподаткування. [7, с.94]

1.2. Основні моделі туристичної  політики

У країнах світу  існують різноманітні підходи до створення та функціонування органів регулювання розвитку індустрії туризму. Це пояснюється специфікою соціально-економічних і політичних умов розвитку окремих держав, рівнем значущості та масштабами туризму в національній економіці, рівнем розвинутості ринкових відносин та ін. Аналізуючи роль держави в розвитку туристичної галузі, можна виділити чотири моделі розвитку індустрії туризму (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Моделі розвитку туристичної галузі [7, с.94]

Перша (ринкова) модель передбачає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, органу державного управління на рівні центральної влади. Всі питання, пов’язані з розвитком туризму, вирішуються на рівні регіонів або самостійно суб’єктами господарювання на основі оперативного регулювання та принципів ринкової економіки. Основна умова для можливості використання цієї моделі полягає в тому, що країна має бути привабливою для іноземних туристів з усіх поглядів і не мати потребу в особливій рекламі національного туристичного продукту на світовому ринку.

Друга модель розвитку туризму передбачає наявність спеціального, потужного, авторитетного та самостійного державного центрального органу (міністерства, управління та ін.), що займається розвитком та контролює діяльність усієї туристичної галузі. Міністерство має значні повноваження у сфері інвестицій, маркетингових досліджень, підготовки кадрів, реклами тощо. Така модель управління туристичною індустрією властива багатьом країнам, що розвиваються, країнам з перехідною економікою, для яких туризм є одним з основних джерел валютних надходжень у бюджет, а також деяким високорозвинутим з туристичного погляду державам з багатою туристичною історією, які мають намір постійно підтримувати на належному рівні туристичний імідж. У цих країнах туризму надається важливого значення в державній туристичній політиці. Для реалізації цієї моделі потрібні: значні фінансові інвестиції в розвиток індустрії туризму для створення й підтримки на високому рівні національного туристичного продукту та туристичної інфраструктури, забезпечення державної підтримки малого і середнього бізнесу, створення системи безпеки туристів тощо.

Третя (європейська) модель участі держави в розвитку індустрії туризму переважає в розвинутих європейських державах. Вона передбачає, що питання розвитку туристичної діяльності вирішуються на рівні спеціалізованого галузевого підрозділу (централізована структура, державний орган), який функціонує в рамках багатогалузевих, багатофункціональних міністерств (найчастіше економічної спрямованості) або напряму підпорядковується урядові країни, однак має статус відносно самостійного адміністративного органу (табл. 1.2). [8]

Таблиця 1.2

Органи управління туристичною галуззю (за третьою  моделлю)

У різних країнах  світу спеціалізовані галузеві підрозділи (урядові або напівурядові) називаються по-різному, але за суттю всі вони є Національними туристичними адміністраціями (далі – НТА), до компетенції яких належить формування державної туристичної політики.

Доцільно розглянути європейську модель розвитку детальніше, тому що вона видається найбільш прийнятною і для України. Характерними рисами цього типу розвитку туризму є: погодження інтересів держави, місцевої влади та приватного бізнесу; взаємовигідні форми співробітництва між органами управління макроекономічного та мезоекономічного рівнів; у країнах діють багато інших організацій, що займаються питаннями розвитку туризму (перебувають в адміністративному підпорядкуванні у вищезгаданих структур або функціонують автономно). Така схема роботи виявилася досить продуктивною для залучення фінансових засобів приватного сектора до вирішення актуальних завдань розвитку національної економіки.

Четверта (комбінована) модель розвитку туристичної галузі передбачає створення комбінованого  міністерства, яке, крім туризму, охоплює інші, суміжні з ним або взаємодоповнюючі напрями соціально-економічної політики. [8]

За даними Всесвітньої  туристичної організації (UNWTO), у понад 80 країн світу туризм віднесено переважно до компетенції міністерств і відомств економічного блоку (міністерства економіки, торгівлі, транспорту, промисловості, фінансів), решта – до міністерств і відомств соціального блоку (міністерства культури, екології, освіти, інформації, археології) [4, с. 20].

Для країн, які  дотримуються цього типу державного регулювання, характерне визначення туризму як пріоритетного напряму розвитку економіки, що досягається за допомогою чіткого розподілу повноважень між центральною та регіональними туристичними адміністраціями. Основними цілями державної туристичної політики подібних спільних міністерств є забезпечення збалансованості в розвитку туризму та інших галузей економіки, а також просування національного туристичного продукту за кордоном. На наш погляд, ця модель поєднує риси другої та третьої моделей розвитку туристичної галузі. Вона знайшла широке застосування в тих країнах, які мають намір позиціонувати себе як рецептивні туристичні ринки (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Незважаючи  на те, що у світі сформувалися різні  моделі розвитку туризму, кожна країна має свої специфічні особливості  та власні варіанти реалізації цих  моделей, але водночас можна виділити спільні для країн загальні риси. Результати досліджень свідчать, що в більшості країн світу створено Національні туристичні адміністрації – НТА (Ради, організації, управління тощо) – спеціалізовані органи управління (самостійні або у складі міністерств, урядові або квазіурядові), які займаються формуванням та реалізацією стратегії розвитку туризму й державної політики у сфері туризму. [8]

Ці органи відповідають за управління галуззю, її регулювання, інвестування й міжнародні відносини у сфері туризму, виконують контрольну та координаційну функції. Найважливішими завданням НТА є: загальне управління розвитком туризму; залучення інвестицій до туристичної галузі; розвиток інфраструктури; просування національного туристичного продукту на світові ринки та розвиток нових видів туризму всередині країни.

Основні особливості діяльності НТА: займаються розробкою національних програм розвитку туризму; НТА в більшості країн світу фінансуються за рахунок державних (урядових) джерел (VisitBritain фінансується з держбюджету на 68%, ENIT та Turespana повністю фінансуються з держбюджету); крім фінансових дотацій від держави НТА з метою розвитку туризму залучають кошти шляхом рекламно-пропагандистської діяльності, співробітництва з регіональними представниками туристичного бізнесу; основна частина витрат НТА скеровується на сприяння просуванню національного туристичного продукту на внутрішній і зовнішній ринок (за рахунок організації туристських виставок, конференцій, рекламних акцій тощо). У середньому частка таких витрат становить 50– 70% бюджетів НТА; вони мають розгалужену мережу представництв за кордоном.

Світовий досвід свідчить про доцільність і необхідність чіткого розподілу діяльності підрозділу, відповідального за розвиток туризму  в країні, на два напрями: адміністративний та маркетинговий (рис.1.1).

Рис.1.1. Напрями діяльності національних туристичних адміністрацій

Перший напрям діяльності НТА (адміністративний) представляє  Департамент (комітет, дирекція, секретаріат  тощо) туризму – головний орган  державного управління з питань туризму, який займається формуванням загальної стратегії в галузі туризму, здійсненням державної туристичної політики, підтримкою стабільного розвитку та регулюванням туристичної індустрії. [8]

Функції Департаменту туризму  полягають у розробці нормативно-правової бази загальнонаціонального характеру, зборі та обробці статистичної інформації, координації діяльності регіональної представницької і виконавчої влади, міжнародному співробітництві (міжурядові угоди, відносини з міжнародними організаціями, ЄС) тощо. До складу цього департаменту зазвичай входять представники регіональних департаментів туризму та головних професійних організацій у галузі туризму.

Усвідомлення важливості ефективної некомерційної рекламної діяльності з популяризації туристичного потенціалу відчувається в діяльності з розвитку туризму в багатьох країнах. Тому другий напрям діяльності НТА представлений національними туристичними офісами – організаціями, які займаються маркетинговою діяльністю (наприклад, інститут туризму Turespana в Іспанії, ENIT в Італії, Maison de la France у Франції, VisitBritain у Великобританії, Польська туристична організація, Мальтійське управління туризму тощо). Саме це відомство одержує основну частку державного фінансування; у його структурі працюють набагато більше фахівців, ніж в “адміністративному” напрямі діяльності НТУ [4, с. 20].

До компетенції офісів належить розробка “національної програми маркетингу”, створення привабливого туристичного іміджу країни, просування національного туристичного продукту та туристичних можливостей у державі й за кордоном через мережу регіональних, локальних та іноземних осередків, рівномірний розподіл туристичних потоків за регіонами, рекламну діяльність, маркетингові дослідження, управління закордонними туристичними представництвами та координацію маркетингової діяльності регіональних органів, розвиток інформаційної мережі тощо.

Основними заходами, які  проводяться маркетинговими гілками  НТУ з метою роз-витку туризму, є такі: проведення конференцій, презентацій, участь у міжнародних виставках і ярмарках, видавництво та поширення туристичних рекламно-інформацій-них матеріалів, організація прес-турів та консалтингове обслуговування, електронний маркетинг через мережу Інтернет (наприклад, створення інформаційної туристичної системи CZECHTOURSERVICE в Чехії та IT у Польщі) тощо. Особливістю розвитку туризму на Мальті є діяльність Мальтійського управління з туризму (МТА) з організації Мальтійських клубів за кордоном, які поєднують компанії, що обрали Мальту своїм пріоритетним напрямом.

Національні туристичні офіси співпрацюють з органами самоврядування, науковими та навчальними закладами, представниками туристичної індустрії, а також регіональними та локальними туристичними офісами.

Становить інтерес зарубіжний досвід регулювання регіонального розвитку туризму, тому що саме на місцях та в регіонах розміщені туристичні та рекреаційні ресурси, виробляється і споживається туристичний продукт, створюється певний імідж не тільки окремої місцевості, а й країни взагалі. На регіональному (мезоекономічному) рівні розвитку туризму в багатьох країнах діють відповідні органи центральної виконавчої влади, що вирішують питання ліцензування, сертифікації послуг, координують місцеві та національні ініціативи, створюють привабливий туристичний імідж регіону (наприклад, Ради з туризму в регіонах Італії та Австрії, регіональні управління з туризму Великобританії, регіональні туристичні асоціації в Німеччині тощо).