Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Туристичні ресурси Естонії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ТУРИЗМУ

Факультет туристичного менеджменту

Кафедра спеціальних туристичних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

Студентки ІІ курсу

Станкевич Катерини

Науковий керівник

Грибанова С. В.

на тему: «ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ ЕСТОНІЇ»

- Київ, 2012 -

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП………………………………………………………………………..3-4

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕСТОНІЇ

Фізико-географічна характеристика країни………………………… 5-10

Короткий нарис історії Естонії……………………………………….11-21

Державно-адміністративний устрій…………………………………. 22-23

Соціально-економічний розвиток……………………………………24-26

ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНІ ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ

РЕСУРСИ ЕСТОНІЇ

2.1. Природно-рекреаційний потенціал Естонії………………………………………………………………....27-28

2.2. Історико-культурні пам’ятки країни…………………………………29-32

ХАРАКТЕРИСТИКА ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ ЕСТОНІЇ:

СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Основні етапи розвитку естонського туризму……………………33-34

Туристичне районування країни…………………………………..35-37

Аналіз туристичного ринку Естонії……………………………….38-39

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….40-41

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ……………..42-43

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….

ВСТУП

Актуальність теми. У багатьох державах світу туристична галузь розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними та релігійними цінностями цієї країни та її народу. Крім значної статті доходу туризм є одним з потужних факторів посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової спільноти і пересічних громадян. Туристична діяльність у країнах Європейського союзу є важливим джерелом підвищення добробуту держави. Сьогодні Естонія як учасниця Європейського союзу дуже активно розвиває свою туристичну діяльність. Маленька країна, де є все - стародавні міста і незаймана природа, комфортабельні готелі та популярні курорти, маленькі магазинчики і великі торгові центри, галасливі нічні клуби, затишні кафе і ресторани.

Вибір саме цієї теми, автор мотивує непересічним зацікавленням Естонією, прагненням дослідити туристичну діяльність на її території, природно-рекреаційний, історико-культурний потенціал країни.

Об’єктом дослідження цієї курсової роботи є туристичний район Європи, Прибалтика, загалом Естонія та її туристичний потенціал.

Географічні рамки курсової роботи обмежуються територією Естонії.

Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють період від VIII тис. до н. е. до початку ХХІ ст.

Джерельна база. У процесі написання курсової роботи автором використано майже два десятки джерел. В основному було використані інтернет-джерела, такі як www.visitestonia.com, www.inestonia.ru, svit.ukrinform.ua та сайт Wikipedia. Також автором було використано такі

джерела як «Велика Радянська Енциклопедія»[9], «Мала Радянська Енциклопедія»[2], «Краткая географическая энциклопедия»[6] та інші джерела.

Метою курсової роботи є всебічне дослідження туристичного потенціалу Естонії.

Зважаючи на мету автор ставить перед собою наступні завдання:

дослідити етапи становлення Естонії;
дати загальну характеристику країни;
проаналізувати туристсько-рекреаційній потенціал Естонії;
визначити перспективи розвитку туризму в Естонії.

Структурно курсова робота складається зі вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел і додатків.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕСТОНІЇ

Фізико-географічна характеристика Естонії

Географічне положення. Естонська Республіка (ест. Eesti Vabariik) — найменша з прибалтійських країн ( її площа 45,2 тис. км²). Естонія розташована на північно-західній околиці Східно-Європейської рівнини. Омивається водами Фінської затоки на півночі, Балтійським морем і Рижською затокою на заході. Має спільні кордони з Латвією на півдні та Росією – на сході. З Латвією Естонська Республіка має сухопутний кордон; кордон з Російською Федерацією проходить по р. Нарва, по Чудському та Псковському озерах і по сухопутній ділянці з Псковської області. Берегова лінія північно-західної частини та островів дуже порізана, є багато заток і бухт (Таллінська бухта, затоки Лахепере, Матсалу, Пярну та ін.). Довжина берегової лінії 3 794 км. Естонії належить велика кількість островів, а точніше 1 521 острів в акваторії Балтійського моря загальною площею 4,2 тис. кв. км. Найбільші з них – Сааремаа та Хийумаа, а також Муху, Вормсі, Кихну та ін. Вони зосереджені на заході від материка (Західно-Естонський архіпелаг). На островах проживає менш ніж 5% населення країни[9;c. 258]

Рельєф. По характеру рельєфу територію Естонії можна розділити на дві частини – низовинну Естонію, середня висота якої близько 50 м над рівнем моря, та піднесену Естонію, яка лежить на висоті близько 100 м[9;c.258]. Територія республіки має загальний нахил з південного сходу на північний захід. У західній частині Естонії та на островах Західно-Естонського архіпелагу, а також на крайньому сході рельєф представлений низовинами. Найбільш значуща з них Західно-Естонська, з великою кількістю торф’яних боліт.

Північна та центральна частини Естонії представляють собою хвилясту рівнину висотою до 166 м (височина Пандивере)[9; c.258]. Естонці називають горами усі більш менш помітні пагорби та височини. Особливо "гірськими" в Естонії є Хааньянська та Отепянська височини. Вони переважно складаються з корінних порід (вапняків, піщаників тощо). Найвища точка усієї Прибалтики (318 м) знаходиться в Естонії, на Хааньянській височині - куполоподібний пагорб Суур Мунамяги.

Рельєф у північній та західній частинах країни в основному рівнинний, у південній – переважають пагорби. Північна Естонія представляє собою вапнякове плато висотою 30 – 60 м. Домінують льодовикові і водно-льодовикові рівнини. Узбережні райони, які довгий час були затоплені водами Балтійського моря, домінують форми морського походження.[9;c.258]

Клімат Естонії перехідний від морського до континентального. Чергування морського та континентального повітря, постійний вплив циклонів роблять погоду дуже нестійкою. Особливо мінлива погода взимку та восени[9;c.259]. За кліматичними умовами виділяють район безпосереднього впливу Балтійського моря на внутрішню Естонію.

Середня температура повітря у січні -3°С, а у червні - + 17°С. Опадів випадає в середньому 550-650 мм, на узбережжі місцями менше 500 мм. Сніговий покрив утримується від 70 до 130 днів на рік. Вегетаційний період триває 170-185 діб.

Водна система Естонії представлена розвинутою річковою системою (0,2 км/кв. км). Ріки короткі, належать в основному басейну Балтійського моря. Всього нараховується 420 рік довжиною понад 10 км, загальна протяжність всіх річок 31,2 тис. км. У Фінську затоку впадають річки Нарва,

або Нарова, Кунда, Валгейигі, Ягала, Пірата та ін. Невелика кількість річок належить басейну Чудського озера (Емайигі, Виханду та ін.)[2;c.991]. Ріки північної Естонії впадають у Фінську затоку. Центральна частина Естонії відома великою кількістю чистих джерел.[6;c.429]

Для режиму рік характерні весняні повені. Річкова система Естонії має велике значення для естонської природи: так, всього декілька річкових русел були змінені людиною. [18]

За площею та кількістю озер серед Балтійських республік Естонія посідає перше місце. Їх (разом з водосховищами) більше ніж 1150 із загальною площею бл. 2200 кв. км, що становить приблизно 5% всієї площі Естонії. Більшість озер мають льодовикове походження. Широко розповсюджені також реліктові озера на прибережних рівнинах, які сформувалися внаслідок відступу моря. Багато озер і серед боліт. Унікальне по метеоритному походженню невелике оз. Каалі на острові Сааремаа. [18] Найбільша кількість озер розташована у піднесеній частині країни. У зв’язку з будівництвом ГЕС на р. Нарва, в межах Естонії частково розташоване Нарвське водосховище.

Ґрунти. Різноманітність ґрунтів Естонії пояснюється неоднорідністю материнських порід, різновидами водного режиму місцевості, а також її геологічним розвитком. Так як Естонія знаходиться в зоні помірного клімату, то найбільш розповсюджені тут дерново-карбонатні типові та заболочені ґрунти. На таких ґрунтах, як правило, сіють ячмінь, картоплю, люцерну та ін.

Поширені у північній Естонії заболочені дерново-глейові ґрунти при умові осушки добре підходять для вирощування овочів і баштанних культур. Найкращі ґрунти – вилужені карбонатні. Ці ґрунти підходять для вирощування пшениці та інших вимогливих до ґрунтів культур. На півдні та на південному сході, де у рельєфі переважають піщанисті та суглинисті морени, ґрунти дерново-підзолисті.[6;c.429]

У басейнах річок Пярну і Казарі значні території зайняті глейовими ґрунтами, які сформувалися на смужкових глинах. Для освоєння земель проводяться роботи з осушки та регулюванню водного режиму.

У низовинах більше половини земель займають заболочені та болотні ґрунти. Частину їх використовують під степи та пасовища. Поширені тут також дерново-підзолисті та підзолисті грунти. В Естонії є великі резерви земель, які придатні для рілля, культурних степів і пасовищ, але вони або заболочені, або вкриті валунами та чагарниками. [17]

Природні зони. Естонія лежить у підзоні мішаних лісів помірного поясу. На сьогоднішній день ліси займають близько 40% території республіки. Найбільш поширені типові соснові ліси на підзолистих піщаних ґрунтах, особливо у південно-східній та південній Естонії. Широколисті ліси проростають тільки у вигляді окремих ділянок на плодовитих карбонатних ґрунтах, головним чином у західній та північній Естонії. На вапняках, особливо на острові Сааремаа та у північно-західній Естонії, низькорослі альварні ліси, в основному сосняки та ялинники. Для заболочених ділянок з проточною ґрунтовою водою характерні чорновільшанники. Вони широко представлені у південно-західній і північно-східній Естонії. Степ та лісостеп в Естонії, як і майже всюди у лісовій зоні, утворились головним чином в результаті знищення лісів та постійного сінокосіння та випасу.[17]

Рослинний світ нараховує 1560 видів квіткових, голонасінних та папоротеподібних рослин. З них приблизно три четвертих видів зосереджені у західних прибережних районах і на островах. Переважають хвойні породи (сосна, ялина), з листяних поширені береза, осика, вільха, дуб, клен. Великим видовим різноманіттям відрізняється флора мохів (507 видів), лишайників (786 видів), грибів (2500 видів), водоростей (більше 1700 видів).[17]

Тваринний світ. Видове різноманіття дикої фауни невелике – бл. 60 видів ссавців. Найчисленніші лосі (близько 7000 осіб), косулі (43 000), зайці, кабани (11 000). У 1950 – 1960-х рр. інтродуцировані марал, благородний олень, єнотоподібний собака. У найбільших лісових масивах у багатьох районах Естонії водиться бурий ведмідь (800 осіб) і рись (1000 осіб). У лісах водиться лисиця, лісова куниця, борсук, білка, ховрах, горностай, ласка та ін. На берегах водойм – європейська норка і видра. Достатньо звичайні їжак, буро зубка, кріт.[17] Найбільш різноманітна орнітофауна. Вона налічує 331 вид, причому 207 видів гніздяться у Естонії постійно. Найбільш численний глухар і рябчик (у хвойних лісах), вальдшнеп (на болотах), тетерів (на лісових галявинах), лисуха, пастушок, кряква та інші качки (на озерах та морських узбережжях), а також неясить, дятли, жайворонки, пустельна. Під охороною знаходяться такі рідкі види птиць, як орлан-білохвіст, беркут, змієїд, великий і малий підорлик, скопа, білий та чорний аїст, сірий журавель. На островах західного архіпелагу гніздяться гага звичайна, хохлата чертень, широконіска, великий крохаль, турпан, сірий гусак, чайки. Зустрічається 3 види ящірок і 2 види змій, у т. ч. гадюка звичайна. У прісноводних водоймах і прибережних водах мешкають більш ніж 70 видів риб (карпові, лососеві, сніток, ряпушка, чудський сиг, лящ, плотва, окунь, судак, щука, налім, форель, карась, лінь, сазан, салака, кілька, тріска, камбала, морський сиг, вугор та ін.).[17]

Отже, автор може зробити висновок, що Естонія – одна із найменших країн східної Європи. Не дивлячись на її розміри, вона достатньо багата на рослинний і тваринний світ. Орнітофауна дуже порадує своєю різноманітністю та багатством.

Клімат сприятливий для екскурсійного туризму, але, на жаль, не для пляжного. Але його дуже легко можна замінити рибалкою у відкритому морі або морськими екскурсіями. Зручне фізико-географічне положення та рельєф приваблюють туристів різного віку. Активного, екстремального туризму у горах Естонія запропонувати не може, так як ландшафт рівнинний і найвища точка сягає у висоту лише 318 м.

Естонія має досить розгалужену річкову систему, що добре відображається на господарстві та промисловості країни. Естонію можна охарактеризувати, як країну з високим туристичним, економічним та фізико-географічним потенціалом і має усі шанси для розвитку туризму.

1.2. Короткий нарис історії Естонії

Історію Естонії можна поділити на декілька періодів, так як кожний з цих періодів розкривають розвиток територій і показує шлях, який пройшла Естонія, щоб стати величною країною.

Отже, перший етап назвемо древній період (VIII тис. до н. е. – ХІІІ ст. н. е.). Життя людей на території сучасної Естонії стала можлива після відступу льодовика під час останнього льодовикового періоду близько 12 тис. років тому. Згідно з археологічними даними, найдавнішим з відомих поселень тут з'явилася стоянка древніх людей на березі р. Пярну біля с. Пулл, що знаходиться поблизу м. Сінді. Стоянка датується початком IX тис. до н. е. Пізніші поселення громад мисливців і рибалок, що датуються серединою VII тис. до н. е., були виявлені в околицях м. Кунда, у північної Естонії. Кістяні і кам'яні предмети, схожі із знайденими під Кунда, знаходять і в інших місцях Естонії, а також у Латвії, Литві, північній і південній Фінляндії. Так звана кундская культура існувала аж до епохи мезоліту (V тис. до н. е.).

У І тис. до н. е. населення території сучасної Естонії переходить до осілого способу життя, і будує перші укріплені поселення (городище Іру поблизу м. Таллін). З середини І тис. до н. е. розвиваються зв’язки з сусідами, виникають сухопутні та морські шляхи, на перехресті яких надалі виникали поселення.[14]

Назва Естонія походить від слова “Aestii”, яке вперше згадується римським істориком Тацитом у 98 р. н. е. в трактаті «Про походження германців і місцеположення Німеччини». Так, за його словами, германці називали народи, що жили на північний схід від р. Вісла.

Сучасні естонці живуть на своїй території вже 5 тисяч років, будучи одним із найстаріших осілих народів Європи. На поч. VІІІ ст. у естонців ще

не склалося своєї держави, а чисельність населення складала приблизно 200 тис. осіб.[15]

Другий період в історії Естонії автор може назвати періодом Середньовіччя. На поч. VІІІ ст. почалася боротьба, в ході якої відстале язичницьке співтовариство чинило опір натиску більш розвиненого європейського співтовариства. Протягом двох десятиріч естонці чинили опір німецьким і датським загарбникам. До кінця 1227 р. Естонія була підкорена і, як наслідок, включена в систему католицької Західної Європи.[15]

Орденський період (1227-1558 рр.). У ході розділу Естонії між Данією, Лівонським орденом, Тартуським і Сааре-Ляенеським єпископством на її території утворилося кілька малих феодальних держав. Будувалися церкви і фортеці, закладалися мизи, виникали міста (усього дев’ять, причому Таллін, Тарту, Пярну і Вільянді входили до складу Ганзейського союзу). Для селян були введені різні повинності, постійно погіршувалося їх правове положення. З поч. XVI ст. стала складатися кріпосна залежність.[14]

Лівонська війна і шведський період (1558-1710 рр.). У 1558 р. в Естонію вторглися війська Івана ІV, руйнуючи маленькі держави. У 1561 р. Північна Естонія підкорилася Швеції, а Південна – Польщі. До 1583 р. російські війська були витіснені з Естонії в ході бойових дій, що проходили зі змінним успіхом. Підсумком польсько-шведських воєн стало завоювання Швецією в 1625 р. усієї материкової Естонії.[16] Війни повністю розорили країну, чисельність населення впала із 250 тис. осіб перед Лівонською війною до 100 тис. У 1645 р. о. Сааремаа відійшов до Швеції.

В інтересах держави були дещо урізані права дворян і впорядкована система збору податків з селян. Була обмежена свобода пересування селян. У ці роки закладалась мережа естонських народних шкіл, для яких готувала вчителів семінарія Бенгта Форселіуса. У 1632 р. була відкрита Академія Густавіана, попередниця Тартуського університету. Чисельність населення досягла 400 тис. осіб. У 1695-1697 рр. Естонію опанував сильний неврожай. Вибухнув голод, що увійшов в історію під назвою «Великий голод».[15]

Північна війна. Входження до складу Російської держави. (1700 – 1860 рр.). У 1700 р. почалася Північна війна. Після первинних невдач Петра І до 1710 р. вся територія Естонії була завойована Росією. Остзейське дворянство в обмін на капітуляцію змогло зберегти свої привілеї. Війна і чума зменшили населення до 150 тис. осіб. Ніштадський мир 1721 р. офіційно закріпив приєднав Естонію до Росії.[15] У 1740-ті рр. зміцнилось класичне кріпацтво. До кінця ХVІІІ ст. кріпосний спосіб господарювання практично вичерпав свої економічні можливості, і урядові, і дворянські кола, що надихнулися просвітницькими ідеалами стали проводити реформи, спрямовані насамперед на обмеження зростання панщини.

У 1816-1819 рр. було відмінено кріпосне право. Мережа народних шкіл, яка створювалась, сприяла швидкому підйому освітнього рівня селян. Селяни звільнялись без землі, нові орендні договори укладалися на більш важких умовах. Невдоволення, що охопило селян у 1820-1840 рр., вилилося в еміграцію до Росії, релігійні рухи та хвилювання.

У 1830-1840 рр. почався повільний промисловий переворот у текстильній промисловості. У 1870-ті рр. відкрилась перша залізниця.[14]

Період національного пробудження (1860-1885 рр.). Все більше селян викупляло хутори у приватну власність. Йоганн Вольдемар Яннсен приступив до видання регулярної естонської газети «Перно постимеес». Національна інтелігенція почала грати значну роль у суспільному житті. Національна свідомість, що різко почала пробуджуватись, знаходила вираження в масових заходах: зборі коштів для селянської середньої школи (Естонська Олександрівська школа), загальних співочих святах (з 1869 р.), зборі фольклорного матеріалу. У 1857 р. вийшов у світ естонський епос «Кальовіпоег». Створювались різні сільськогосподарські і культурні товариства. Почав працювати театр «Ванемуйне», вчені приступили до дослідження етнічних і мовних проблем. Естонці усвідомили себе як націю.

Помірна течія (Якоб Хурт), що сформувалась в національному русі, займалась духовними і культурними проблемами. Більш радикальна течія (Карл Роберт Якобсон) підіймала економічні проблеми, домагалась збільшення частки селян і представницьких органах і скасування привілеїв дворянства. У 1884 р. Естонським студентським товариством в м. Отепя був освячений синьо-чорно-білий прапор, що надалі став національним і державним прапором Естонії.[16]

Русифікація (1885-середина 90-х рр.). Централізм, що посилився в Росії, і навіть шовінізм прагнув як можна сильніше зв’язати околиці імперії з центром. Проведені центральною владою реформи обмежили права остзейських німців, а з допомогою насильницької політики русифікації була пригнічена хвиля національного пробудження.[16]

Утворення громадянської держави (середина 1890-х – 1917 рр.).

У 1897 р. в Естонії проживало 986 тис. осіб, в т. ч. 90,6% естонців, з яких освічених було 77,7%, а вміли читати – 96,2%. Почався підйом в металообробній і машинобудівній промисловості. Естонія була однією із найбільш промислово розвинених областей Російської імперії. У сільському господарстві намітився перехід від вирощування зернових до молочного виробництва. У містах зросла частка естонського населення.

Бурхливі події революції 1905 р. дозволили демократизувати суспільство, звільнити соціальну енергію. Створювалися партії, було обрано Всеестонські збори народних представників, що розкололися на помірне (згідне на поступки) крило і радикальне (готове продовжити революцію) крило.[16]

Під час контрнаступу влади, центр боротьби перемістився у село. У ході каральних операцій загинуло бл. 300 осіб, було спалено 120 миз. Після поразки революції було продовжено становлення громадянського суспільства. Йшла подальша диференціація населення на класи і соціальні групи. Виникали кооперативи, на місцях вводилося самоврядування. Розвивалась мережа навчальних закладів з естонською мовою навчання. Активізувалося суспільне життя. З початком Першої Світової Війни центральна влада обмежила права прибалтійських німців. Мірою того, як війна затягувалась, у суспільстві все частіше звучали вимоги щодо надання Естонії автономії.[16] Після падіння царської влади продовжилась боротьба між національними силами та більшовиками. 30 березня 1917 р. Російський Тимчасовий Уряд надав Естонії (першій з усіх областей) статус автономії. Як представницький орган народу була обрана Земська рада. Розруха, що панувала, сприяла швидкому зростанню впливу більшовиків, які безкровно захопили владу в жовтні. Ради не змогли контролювати ситуацію 15 листопада 1917 р. Земська рада, оголосив себе верховною владою Естонії і вперше проголосила право естонців на самовизначення. Після формального розпуску Земська рада діяла у підпіллі.

Народження естонської держави. Визвольна війна (1918-1920 рр.).

Ідея відділення від Росії знаходила все більше прихильників у різних верствах населення. У лютому 1918 р. були перервані мирні переговори між Радянською Росією і Німеччиною. Німеччина почала наступ по всій лінії фронту. Більшовики були змушені відступити з Естонією в Росію.[9;c.259] Земська рада утворила з представників найбільших партій Комітет порятунку Естонії.

24 лютого 1918 р. в м. Таллінн була проголошена Естонська Республіка, головою Тимчасового уряду став Константин Пятс. Республіка оголосила нейтралітет у війні між Росією та Німеччиною. Німці ж не визнали молоду державу і окупували її територію. Верховна рада перейшла до німецького військового уряду. Була відновлена влада дворянства і повернені мизи. Економіка стала працювати на потреби Німеччини.[9;c.259]

Обрані демократичним шляхом Засновницькі збори зібрались у квітні 1919 р. і прийняли Декларацію про незалежність, Закон про землю і Конституцію. У червні-липні 1919 р. Естонія вела успішні бої в Північній

Латвії проти ландесверу – армії, створеної прибалтійськими німцями. Перемога у битві під Винну 23 червня вважається національним святом – Днем перемоги. Уклавши 2 лютого 1920 р. в м. Тарту мирний договір з Естонією, Радянська Росія тим самим визнала Естонську Республіку. У ході Визвольної війни йшло національно-державне самовизначення естонського народу.[16]

Естонська Республіка (1918 – 1940 рр.).

Економіка. Основою економічного розвитку стала радикальна земельна реформа, в ході якої відчужені поміщицькі землі і сільгоспінвентар були розподілені між селянами. Падіння соціальної напруги, що супроводжувала

реформу, стабілізувало суспільне життя. У сільському господарстві поглибилася спеціалізація у виробництві масла і бекону, що стала основою естонського експорту. У 1930 рр. зросло виробництво зерна.[9;c.259]

У 1923-1924 рр. промисловість було переорієнтовано на задоволення потреб внутрішнього ринку. Почався промисловий видобуток сланцю, в основному завершилося будівництво мережі залізниць. Зростало виробництво в харчовій, деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості. У 1928 р. була пущена в обіг гарантована золотим запасом крона.

Внутрішня політика. За конституцією Естонія була парламентською республікою. Влада належала державним зборам (Ріігікогу). Законодавча влада домінувала над виконавчою. Особливості державного устрою була відсутність інституту глави держави.[9;c.259]

У 1920-ті рр. у Держзібранні посилився вплив правих партій. Позиції нелегальної КПЕ, після невдалої спроби державного перевороту 1 грудня 1924 р., різко слабшали. Політична нестабільність сприяла зростанню впливу вапсів (ветеранів Визвольної війни). На референдум щодо конституції їхній проект з вимогою сильної президентської влади зібрав більшість голосів. 12 березня 1934 р. державний старійшина Пятс і генерал Лайдонер здійснили безкровний державний переворот і розпустили організації вапсів. Настав «період безмовності». Розпускається парламент, забороняються політичні партії, законодавча влада переходить до глави держави.[16]

У 1938 р. набрала чинності розроблена Національними зборами нова Конституція, за якою обирався двопалатний парламент, що складається з Державних Представницьких зборів – 80 членів і Державної ради – 40 членів.