Туристичні ресурси регіону та їх використання

Тема: Туристичні ресурси регіону та їх використання.

Розділ 1.Вступ:Значення туризму для України. Закарпаття як туристичний регіон.

Розділ 2. Основна частина. Туристичний потенціал Закарпатської області та сучасні напрямки його використання;

   2.1. Загальна характеристика Закарпатської області

   2.2. Поняття та класифікація туристичних ресурсів регіону

   2.3. Туристичні ресурси природного спрямування:

   2.3.1.Рельєфні особливості території

   2.3.2. Вплив клімату на літні та зимові види туризму

   2.3.3. Внутрішні води та бальнеологічні ресурси

   2.4. Культурно-історичні туристичні ресурси регіону

   2.5. Соціально-економічні туристичні ресурси

     2.6. Проблеми та перспективи раціонального використання туристичних ресурсів Закарпатської області

Розділ 3. Індивідуальне завдання

Розділ 4. Висновки

Розділ 5. Список використаних джерел

Розділ 6. Додатки

Розділ 1. Вступ: Значення туризму для Україна. Закарпаття як туристичний регіон.

   У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення – що врешті-решт означає здоров’я – є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму і рекреації. Це пов’язано в першу чергу із значним ростом доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення. 

   За своїм рекреаційно-туристичним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні конкурентоспроможного на внутрішньому і світовому ринках туристичного продукту, здатного максимально задовольнити потреби населення України. Туризм є однією з найприбутковіших галузей світової економіки і по своїй економічній віддачі вийшов на її провідні позиції: на нього припадає близько 10% виробленого у світі валового продукту та близько 30% світової торгівлі послугами. Також ним закладено близько 7% світових капіталовкладень. У 2003 році зросли всі показники роботи суб’єктів туристичної діяльності. Це говорить про те , що туризм посідає важливе місце в економіці країни, саме тому дослідження його туристичних ресурсів тема дуже актуальна

                                                            Зображення 1. Закарпатська область та її сусіди.

    Об’єктом  дослідження цієї теми є одна з найпривабливіших у туристичному відношенні  в Україні Закарпатська область. Вона має важливе соціально-економічне значення. Закарпаття – мальовничий край у самісінькому географічному центрі  Європи. Це перлина нашої держави, край, який через свою неповторність отримав назву Срібна Земля. І тому, саме туристична  сфера, яка включає багатий природно-ресурсний потенціал, є невід’ємною частиною розвитку краю. Область багата на  історико - архітектурні та культурні пам’ятки з самобутньою історією та культурою. Межує одразу з 4 країнами : Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Польщею.

   Майже 70% відсотків  території регіону займають неповторні  у своїй красі прекрасні гори Карпати.            

   Завдяки вигідному,  географічному розташуванню, наявності  унікальних рекреаційних ресурсів Закарпаття є одним  із найпопулярніших регіонів санаторного лікування, туризму і відпочинку. На території області знаходиться велика кількість санаторіїв, будинків відпочинку, туристичних баз, побудованих у мальовничих куточках Карпатських гір. М'який клімат, мальовничі гірські ландшафти, численні мінеральні джерела, історичні пам'ятки сприяють розвитку рекреації.

   Закарпаття має  значний потенціал для того, щоб  стати осередком туризму світового рівня. Запорукою ділової та інвестиційної активності у туристично-рекреаційному комплексі (ТРК) є ефективне освоєння та використання існуючого туристично-рекреаційного потенціалу, що значною мірою визначається наявністю, розвитком та економічною діяльністю мережі підприємств туристично-рекреаційного обслуговування, які складають матеріально-технічну базу та інфраструктуру туризму. В Закарпатті 152 річки, що належать до басейну Тиси - притоки Дунаю: Боржава, Латориця, Уж та ін. Майже всі вони беруть початок у горах. На території області 137 озер. В області є мальовничі водоспади:    Манявський у вузькій ущелині на р. Манява; Скакало в долині р. Синявки; Шипіт, однойменний з назвою річки, який падає з висоти 24 м двома потоками; в Міжгірському районі на потоці Пилипець - каскад водоспаду Шипот.

   Різноманітний тваринний  світ краю. В річках і озерах  водяться цінні види риб - форель  і харіус, які також розводяться  у спеціальних рибних господарствах.  Туристам надається можливість використовувати свої можливості при ловлі риби.

   Закарпаття багате  на корисні копалини. Тут великі  поклади кам'яної солі, що розроблялися  ще в період Римської імперії,  але інтенсивно експлуатуватися  стали лише у XVIII ст. Значні  також запаси високоякісних каолінів, що використовувалися для виготовлення відомої віденської порцеляни.

   В області 415 територій  і об'єктів природно-заповідного  фонду, в тому числі Карпатський  заповідник і природний національний  парк Синевир. В області виявлено і досліджено 360 джерел мінеральних вод, з яких 62 у Свалявському, Міжгірському, Мукачівському, Хустському, Рахівському, Ужгородському районах мають експлуатаційне значення.

   Дане питання спонукає  задуматись не тільки над позитивними  якостями, якими володіє область  щодо наявних туристичних ресурсів, але й звернути особливу увагу  на проблеми та кризи, які  виникають або можуть виникати  їх нераціонального використання. Від того,  на скільки ефективно будуть використовуватися усі наявні туристичні ресурси Закарпаття, залежить його майбутнє економічне процвітання.

Таким чином, можна підсумувати, що Закарпаття має перспективи й  ресурси для розвитку туристичної  інфораструктури. Те, що туризм є галуззю, що активно розвивається, доводить, що у швидкому майбутньому саме ця галузь буде приносити Закарпаттю більшу частину свого доходу.

Розділ 2.Основна частина. Туристичний потенціал Закарпатської області та сучасні напрямки його використання.

2.1.Загальна характеристика  Закарпатської області.

   Закарпатська область є наймолодшою серед регіонів України. Вона утворилася 22січня 1946 року у складі УРСР. Можна сказати, що регіон розташований у самому центрі Європи : на крайньому південному заході України за головним Карпатським хребтом і займає південно-західну частину Східних Карпат та північно-східну частину Середньо-Дунайської низовини, що заходить сюди по річці Тисі і її притоках.

  Територія історичного  Закарпаття склалася ще до 1919 року – 15,6 тис. кв. км. Сучасна  ж її територія займає 12,8 тис.  кв. км. (2,1% території України).

   Висоти над рівнем моря: найвища точка – гора Говерла (2061 м. над рівнем моря), найнижча – поблизу міста Чоп (101 м. над рівнем моря).В межах області знаходиться частина Українських Карпат, які, в свою чергу, входять у Карпатську гірську систему, що лежать на території шести країн. Вони займають майже 80% всього краю.

   Клімат Закарпаття  помірно-континентальний; завдяки  Карпатам, що охороняють Закарпаття з півн., він тепліший від ін. частин України, положених в такій самій геогр. ширині. Клімат зокрема сприятливий на низовині й підгір'ї та дозволяє на культуру садів і винограду, а навіть деяких субтропічних рослин (температура Ужгороду на висоті 132 м: в січні —3,1°С; в липні +20,1 °C; 770 мм опадів); в горах клімат змінюється залежно від висоти (напр., Ясіння на висоті 652 м — в січні —7,7°С, в липні +16,9 °C, 1030 мм опадів. Рекреаційні ресурси області становлять 5,2 % об'ємного і 5,1 % вартісного потенціалу природних ресурсів рекреації України. В їх комплексі 75 розвіданих і 38 занесених до Кадастру мінвод України типів мінеральних вод з дебітом 3,3 тис. м³ на добу, які є унікальними і відповідають водам типу «Шаянська», «Есентуки», «Боржомі» і за своїм хімічним складом і лікувальними властивостями не поступаються відомим водам Кавказу, Чехії, Польщі та Франції.

   В Закарпатті 152 річки, що належать до басейну Тиси – Притоки Дунаю: Боржава, Латориця, Уж, та інші. Майже всі вони беруть початок у горах. На території області 137  озер, найбільше з них розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря – Синевир. Також тут створений природний національний пак Синевир у 1989 році.

   В області 415 територій і об’єктів природно-заповідного фонду, в тому числі Карпатський біосферний заповідник.

   Географічний центр Закарпаття знаходиться між селами Керецьки (Свалявський район) та Кушниця (Іршавський район). Область включає 13 адміністративних районів, 10 міст, 28 містечок та 561 поселення міського типу.

   Внаслідок межування області з чотирма європейськими країнами та багатовікового входження до складу інших країн відповідно сформувався багатовіковий склад населення і так званий «європейський менталітет», що особливо проявляється після спрощення кордонних переходів. За останні роки розширились всебічні стосунки Закарпаття з країнами Західної Європи, з’явилось кілька сотень спільних підприємств.

   Населення регіону на даний час приблизно 1 млн. 284. Тис. чоловік. Національний склад населення: українці – 78,4%, угорці – 12,5%, росіяни – 4%, румуни – 2,4%, роми – 1%, словаки – 0,6%,                                              

німці – 0,3%, євреї – 0,2% та інші. Густота населення області – 107 чоловік на 1 квадратний кілометр. Приблизний статевий поділ жителів краю – 665,000 жінок, 621,000 чоловіків. Державна мова: українська.

   Провідними галузями промислового виробництва регіону є машинобудування, харчова промисловість та переробка с/г продуктів. В цілому Закарпаття як економічний район має всеукраїнське значення, як країна, що дає поважні надвишки лісової  і деревообробної промисловості, вина, овочі, тютюн;  

   Закарпаття – край з розгалуженою мережею санаторно-рекреаційних закладів, серед яких – 36 санаторних, 87 – туристичних. До послуг любителів гірськолижного спорту діють 40 витягів.

   Регіон багатий на корисні копалини. Тут зосереджені великі поклади кам’яної солі, що розроблялися ще в період Римської імперії , але інтенсивно експлуатуватися стали лише у XIII ст. Значні також запаси високоякісних каолінів, що використовувалися для виготовлення відомої віденської порцеляни.

   У Солотвині у вироблених соляних шахтах розмістився комплекс, що спеціалізується на лікуванні алергічних захворювань.

   Вигідне географічне  положення регіону дає можливість  потрапити в будь-яку точку  України за допомогою найбільших  магістралей. Велике значення мають тепер три поперечні залізничні лінії, що зв'язують через карпатські перевали — Ужоцький, Верецький і Татарський Закарпаття з усією Україною, натомість підрядне значення має повздовжня лінія (Пряшів — Чоп — Хуст — Рахів), що сполучає Закарпаття з заходом. У 1920—1945 роки була головною магістраллю Закарпаття.

   Сильно збільшився  автомобільний транспорт, який  має на Закарпаття більше значення, ніж в інших частинах України, і доповнює загальну мережу; найважливіші відтинки: Ужгород—Мукачеве—Берегове, магістраль Ужгород—Хуст—Ясіня; поперечні лінії: Ужгород—Ужок—Львів, Мукачеве—Свалява—Стрий—Львів, Хуст —Міжгір'я й ін.; повздовжні гірські шляхи: Перечин—Свалява, Нижні Ворота—Міжгір'я й ін.

Закарпатська область  має 10 туристично-лікувальних зон: Ужгородська, Мукачівська, Виликоберезнянсько-Перечинська, Міжгірсько-Воловецька, Свалявська, Іршавська, Берегівська, Виноградівсько-Хустська, Тячівська, Рахівська.

   Гостей і відпочиваючих радо зустрінуть працівники 50 готелів, 56 суб’єктів підприємницької діяльності, які мають ліцензію на право надання туристичних послуг. Загалом закарпатці одночасно можуть приймати 13 тисяч відпочиваючих влітку і 8 тисяч взимку.

2.2. Поняття та класифікація туристично-ресурсного потенціалу регіону.

Для належного розвитку туризму  в будь-якій території важливе  значення мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість  туристів, ціна на послуги, географія  подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та інше.

Туризм – тимчасова  поїздка (подорож) людей в іншу країну чи місцевість, відмінну від місця їх постійного проживання, на термін від 24 годин до 1 року з розважальною, оздоровчою, пізнавальною, спортивною, релігійною та іншою метою без заняття яке може оплачуватись в місці тимчасового перебування.

Туристичні ресурси –  сукупність природно-кліматичних , оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних та соціально-побутових ресурсів відповідної  території, які задовольняють різноманітні потреби туриста;

Туристичні ресурси можна  поділити на чотири групи:

• Природні ресурси;
• Культурно-історичні ресурси;
• Соціальні умови та ресурси;
• Економічні умови та ресурси;

   Природні ресурси  туризму - сукупність об'єктів і систем живої і неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини і суспільства. Природні ресурси класифікують за різними критеріями: приналежністю до тих чи інших компонентів природи (мінеральні, кліматичні, лісові, водні тощо); можливістю відтворення в процесі використання — на вичерпні (поновлювальні й не поновлювальні природні ресурси) і невичерпні та ін. До природних ресурсів входять сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини. Основний напрям освоєння природних ресурсів — їх комплексне використання.

   Природними ресурсами є:

• землі, земельні ресурси;
• води;
• повітряний простір;
• атмосферне повітря;
• клімат ;
• тваринний світ;
• рослинний світ;
• альтернативні джерела енергії.

   Поняття «природні  туристичні ресурси» широко використовуються  в науковій літературі. Його суть  розкивається при розгляді відповідних  елементів природи в певному  відношенні до інтересів і  потреб туристів. Оскільки звичайно під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища та процеси, що експлуатуються для задоволення потреб окремих людей і суспільства загалом, їх можна віднести до категорії речей. Однак таке розуміння поняття в сучасних умовах є надто вузьким. Адже з розширенням потреб суспільства все частіше в ролі природних ресурсів виступають не лише природні об'єкти, які є джерелами сировини і палива, а й властивості природи, які не мають речового змісту. Наприклад, цінним ресурсом стають чиста вода і повітря; набувають статусу ресурсу естетичні властивості ландшафту. Кількість видів природних ресурсів, об’єм та можливості використання їх суспільством постійно змінюються, адже природні ресурси надзвичайно різноманітні за складом і властивостями, що визначило різноманіття існуючих показників їх кількісної і якісної оцінки.

   Історико-культурні  туристичні ресурси включають  історичні, археологічні, архітектурні, етнографічні об’єкти та заклади  культури, що представляють історичне та культурне минуле країни і є засобами задоволення духовних потреб психо-фізіологічного відновлення людини. Основними характеристиками таких ресурсів є цінність, привабливість та пізнавальний потенціал. До них належать: музеї, пам’ятники і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об’єкти тощо.

   Соціальні умови та ресурси  - це соціальні елементи, які можуть використовуватися в туристичних цілях: для відпочинку, оздоровлення і розвитку людини.

   Економічні умови та ресурси – це економічні елементи, які використовуються для забезпечення реалізації туристичних цілей (транспортна доступність, наявність туристичних підприємств, трудових ресурсів, розвиненість соціальної інфраструктури, вигідність економіко-географічного положення тощо).

2.3. Туристичні  ресурси природного спрямування.

   Природні ресурси, як і географічні, завжди були основою розвитку туризму. Природні ресурси виконують численні функції; однією з найважливіших є можливість їхнього використання як засобу відновлення фізичних і духовних сил людини. Природні туристичні ресурси варто розглядати як ресурси, що активно використовуються для збереження чи підтримки здоров'я індивідуума. До них можна віднести як окремі компоненти природи, так і весь природний комплекс.

   Усі природні ресурси оцінюють залежно від їх рекреаційного або туристичного потенціалу. Однак ступінь використання природних ресурсів може бути різним і залежить переважно від спеціалізації регіону.

   При класифікації природних ресурсів доцільно враховувати як їх природне походження, так і економічне значення для туризму.

   Виокремлюють такі групи природних ресурсів:

1. За походженням:

• фізичні, до яких належать компоненти неживої природи (геологічні, кліматичні, гідрологічні, термальні ресурси);
• біологічні — жива природа (ґрунтові ресурси, флора, фауна);

2. За видами рекреаційного  використання:

• мінеральні води;
• грязі;
• ванни;
• солярії;
• ліси.

3. За швидкістю вичерпання  ресурсів:

• вичерпні природні ресурси, тобто ті, кількість яких швидко зменшується в міру видобутку чи вилучення з природного середовища. Вони, своєю чергою, поділяються на відновлювальні (чистий відпочинок, прісна вода, родючий ґрунт, рослинність, тваринний світ) і не відновлювальні (мінеральні). Вони можуть вичерпатися, оскільки не поповнюються в результаті природних процесів, а також тому, що їхні запаси поповнюються повільніше, ніж відбувається споживання. Такими є грязі, мінеральні води тощо;
• невичерпні природні ресурси, до яких належить частина природних ресурсів (сонячна енергія, вітер, морські припливи).

4. За можливістю самовідновлення  і культивування:

• відновлювані ресурси, до яких можна віднести ліс, хоча період його відновлення дуже довгий, — 50 років;
• не відновлювані ресурси, наприклад, незворотні кліматичні зміни.

   Окремо виділяють природні лікувальні ресурси — рекреаційні ресурси, призначені для лікування і відпочинку населення країни чи регіону, а також туристів.

   Найважливішими природними  туристичними ресурсами є: кліматичні, бальнеологічні, водні, флора, фауна, ландшафтні, рельєфні.

2.3.1. Рельєфні  особливості території.

     Розміщення  на території Закарпатської області  двох тектонічних структур зумовило  поділ її на гірську і рівнинну  частини. Майже 80% площі області  займають Карпатські гори і лише 20% – Закарпатська (Притисянська) низовина.

   Територія Закарпаття відноситься до сейсмічно активних. Епіцентри місцевих землетрусів максимальною силою в 7 балів за шкалою Ріхтера розташовані в південній частині території (Антонівка, Береги, Драгово, Солотвино).

   В межах області  знаходиться частина  Українських  Карпат, які в свою чергу входять  у Карпатську гірську систему,  що лежить на території шести  країн Європи. Гори простягаються з північного заходу на південний схід, в цьому ж напрямі збільшується їх висота, змінюється вигляд. В північно-західній частині області це типові середньовисотні гори з округленими вершинами, широкими хребтами, рівнобіжними з ними долинами. В південно-східній частині рельєф високогірний – круті схили, загострені вершини гір, глибокі провальні долини. Це зумовлено тектонічною будовою, складом гірських порід, а також впливом на найвищу частину гір четвертинного зледеніння.

   Карпати простягаються  у вигляді поздовжніх ланцюгів  хребтів та міжгірних долин.  Хребти асиметричні: північно-східні  схили круті, а південно-західні  – пологі. Середня висота хребтів  – від 700 до 1500 м. Жодна з  вершин не досягає снігової  лінії. 

   Найвищим в Українських  Карпатах є центральне пасмо  гір, яке утворене Полонинським хребтом, масивами Свидовець і Чорногора. Полонинський хребет тягнеться від р.Уж та її притоки Уличка до р.Тересва. В цьому напрямі його висота змінюється від 1200 до 1500 м і вище. Хребет порізаний долинами річок Латориця і Ріка на окремі масиви (полонини) – Рівна, Боржава, Красна. Над вирівненою поверхнею полонин підносяться окремі конусовидні вершини гір, сполучені між собою гострими гребенями. Найвищі з них – Рівна або Руна (1479 м ), Стій (1677 м), Менчул (1501 м) та ін.

   З вулканічних  порід (андезитів, трахітів, туфів)  складається Вигорлат-Гутинський хребет. Його формування на межі Карпатської складчастої споруди і Закарпатського прогину розпочалося в палеогені, коли поряд із підніманням центральної смуги гір відбувалося опускання її периферійних ділянок. Значна амплітуда вертикальних рухів призвела до розломів земної кори, які супроводжувалися виливами магми. Продукти вулканізму перешаровувались з морськими відкладами мілководь. В кінці неогену море відступило, і на Закарпатському прогині запанували континентальні умови. Проте вулканічна діяльність вздовж тріщин земної кори продовжувалася, внаслідок чого й виникли Вулканічні Карпати.

   Полонинський хребет  в минулому був основним вододілом  карпатських рік, але поступово  притоки Тиси – Латориця, Теребля, Ріка, Тересва – "перепиляли" його і захопили верхів'я приток Дністра. На схилах гірських хребтів поширені післяльодовикові котловини, які часто заповнені водою.

   На південному  схилі полонини Красної між  Тереблею і Тересвою знаходяться пасма стрімчаків. Це – ізольовані скелясті групи з гострими вершинами і стрімкими гребенями (до 850 м). Вони складені вапняками і височать серед молодших за віком, але зруйнованих ерозією мергелів і пісковиків. Утворились стрімчаки в зоні тектонічного розлому.

   Продовженням Полонинського  хребта на сході є  масив  Свидовець з найвищою вершиною Близниця (1883 м). Знаходиться він на межиріччі Тересви і Чорної Тиси. Вершини масиву мають плоску форму, їх називають  плаї. У привершинній частині гір на схилах збереглися сліди четвертинного зледеніння. Тут поширені льодовикові форми рельєфу:  цирки (чашоподібні заглиблення з крутими скелястими стінами і полого увігнутим днищем) і кари (напівзамкнені кріслоподібні заглиблення). В долинах збереглися морени з грубоуламкового матеріалу.

   На південний схід  від Свидовця між Чорною Тисою і Білою Тисою лежить  Чорногірський масив. Це – найвища частина Закарпаття й України. Чорногора найменше розчленована ерозією, має круті схили, на яких поширені льодовикові форми рельєфу. Тут знаходяться і найвищі вершини Українських Карпат – гори Говерла (2061 м), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногірський (2022 м), Петрос (2020 м).

   Південніше Свидовця і Чорногори лежать  Рахівські гори, або Гуцульські Альпи. Для них характерні круті, місцями стрімкі схили, гострі скелясті гребені й вершини, глибокі долини. Амплітуди відносних висот досягають 1000 м. Найвища вершина – гора Піп Іван Мармароський (1936 м). Збереглися рештки льодовикових цирків, на схилах трапляються обвали, виникають зсуви.

   На північ від  Полонинського хребта лежить  Верховинський хребет, який р.  Ріка розділяє на масиви Бескиди  і Горгани. Хребти Горган тягнуться на південний схід від верхів'я Ріки. Вони мають гострі вузькі гребені, круті схили з кам'янистими осипами. Горгани глибоко розчленовані річковими долинами. Висоти збільшуються із заходу на схід від 1400 до 1700 м і більше. Найвищі вершини – гори Братківська (1788 м) та Попадя (1742 м). Бескиди лежать на північний захід від верхів'я р. Ріка і мають нижчі висоти (1000-1300 м), м'які обриси поверхні, пологі схили і куполоподібні вершини. Верховинський хребет називають ще Вододільним, бо він є головним вододілом карпатських рік. Знижені місця хребта є зручними перевалами.

   Верховинський хребет  відділяє від Полонинського   Верховинська долина, а від Свидовця і Чорногори – Ясинська улоговина. Ці форми рельєфу мають висоти 600-800 м над рівнем моря і є наслідком поздовжніх розломів земної кори.

   На південь від  Полонинського хребта лежить  поздовжня  Тур'я-Боржавська (Берзне-Ліпшанська) долина, яка відділяє його від Вигорлат-Гутинського (Вулканічного) хребта. Останній розчленований долинами рік Уж, Латориця, Боржава, Тиса на окремі масиви – Вигорлат, Маковиця і Синяк, Великий Діл, Тупий, Гутин. Їх висоти сягають 800-1000 м, найвища вершина – гора Бужора (1085м). Хребет є пасмом згаслих вулканів з рештками конусів, які чергуються з плоскими поверхнями лавових плато. Південні схили хребта переходять у смугу невисоких передгір'їв, які поступово знижуються у бік Закарпатської низовини. Між масивами Великий Діл і Тупий лежить  Іршавська улоговина, створена ріками Іршава та Боржава. В її південній частині поширений ярково-балковий рельєф, який виник внаслідок вирубування лісів і неправильної оранки схилів.

   Південно-західну  частину області займає  Закарпатська (Притисинська) низовина, яка є частиною Середньодунайської рівнини. Північна її межа починається від м. Ужгород і звивистою лінією пролягає через Середнє, Мукачеве, Сільце і Рокосів. Поверхня низовини в основному плоска (100-120 м над рівнем моря) із слабким нахилом з північного сходу на південний захід. Незначний спад поверхні і невелика глибина річкових долин утруднюють поверхневий стік, тому в деяких місцях проходить процес заболочування; при сильних зливах і таненні снігу в горах знижені місця нерідко затоплюються водою.

   На фоні одноманітної  рівнинної поверхні Закарпатської  низовини на північний схід від м. Берегове піднімається  Берегівське вулканічне горбогір'я. Заокруглені вершини горбів мають абсолютні висоти 180-367 м, а відносні – 65-250 м. Окремі ("острівні") вулканічні, гори знаходяться також на південний схід від Мукачевого та на схід від Виноградова (Чорна Гора висотою 565 м).

   Закарпатська низовина  на схід від с. Рокосів переходить у вузьку (3-1,5 км) долину р. Тиса (т.з. "Хустські ворота"), якою з'єднується з Верхньотисинською улоговиною. Рельєф тут горбуватий, відносні висоти над долинами рік – 150-300 м. Біля м. Солотвина в місцях виходу на поверхню соленосних відкладів поширені форми соляного карсту – гострі скелі, зубчасті гребені, карові утворення, лійки. Біля міст Хуст і Тячів знаходяться ерозійні горби-останці.

   Рельєф Закарпаття  дуже різноманітний і має значний  вплив на життєдіяльність людей. Схили гір вкриті цінними лісами, на вершинах є багато полонин, які служать пасовищами для худоби. В міжгірних долинах і на низовині, захищених від холодних вітрів, розкинулись найбільші поселення, сади, виноградники, поля.