Туристичні ресурси Іспанії

ЗМІСТ

ВСТУП.……………………………………………………………………………3

Розділ І. Теоретико-методологічні  основи дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів

1.1. Поняття і  класифікація туристсько-рекреаційних  ресурсів. Поняття туризму……………………………………………………………………………4

1.2. Методика  досліджень………………………………………………………..6

Розділ ІІ. Природні туристсько-рекреаційні ресурси  Іспанії

2.1. Рельєф…………………………………………………………………………9

2.2. Кліматичні  умови…………………………………………………………. .11

2.3. Водні ресурси………………………………………………………………..11

2.4. Бальнеологічні  ресурси……………………………………………………..13

2.5. Природоохоронні території……………………………………………… ..14

Розділ ІІІ. Історико-архітектурні ресурси Іспанії

3.1. Історико-культурні  та археологічні ресурси………………………………17

3.2. Етнокультурні  особливості…………………………………………………20

3.3. Музеї, виставки  та галереї…………………………………………………..25

Розділ IV. СУЧАСНИЙ СТАН ТУРИЗМУ ІСПАНІЇ

4.1. Оцінка туристичної  інфраструктури Іспанії………………………………28

4.2. Оцінка транспортної  інфраструктури Іспанії……………………………..29

4.3. Туристсько-рекреаційні території………………………………………….29

4.4. Місце Іспанії  на світовому туристичному ринку………………………….33

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел 
 

ВСТУП

     У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає дохід в казну. Крім значної статті доходу туризм є ще і одним з могутніх чинників посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової спільноти і пересічних громадян. В даний час велика кількість туроператорів працює з Середземноморськими країнами. Найбільшою популярністю користуються приморські курорти Іспанії.

     Іспанія – країна-мозаїка. Вона складається з материкових і острівних частин. Провінції і побережжя, а відповідно і курорти, володіють відмінною один від одного зовнішністю і характером. Тому туристична галузь Іспанії є цікавою для дослідження. Так як Іспанія є дуже популярним і стародавнім курортом, то і туристичні ресурси досліджені на найкращому рівні, тому мені було неважко знаходити дані про неї, готуючи роботу.

     Об’єктом являється стан та характер розвитку туристсько-рекреаційних ресурсів Іспанії.

     Предметом – ступінь використання туристсько-рекреаційних ресурсів в туристичному господарстві країни.

      Метою дослідження є комплексна оцінка Іспанії на базі таких завдань:

- дослідження  природних ресурсів Іспанії, а  саме рельєфу, клімату, водних  та бальнеологічних ресурсів, природоохоронних  територій;

- оцінка її  історико-архітектурних ресурсів, а  саме її архітектурної спадщини  та культури;

- аналіз рівня  економічного розвитку Іспанії  та стан використання її рекреаційних  ресурсів;

- аналіз сучасного  стану туризму Іспанії, а саме  стану туристичної індустрії  країни на сьогоднішній день. 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ І. Теоретико-методологічні основи дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів

     1.1. Поняття і класифікація туристсько-рекреаційних ресурсів. Поняття туризму.

     Туристсько-рекреаційні ресурси – об’єкти та явища природного, природно-антропогенного, соціального походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів, їх спеціалізацію та економічну ефективність; сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та за сучасної і перспективної структури рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостей використовуються для прямого й опосередкованого споживання, надання рекреаційно-туристських і курортно-лікувальних послуг. [3]

     У структурі рекреаційних ресурсів виділяють дві основні складові: природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності) характеристику рекреаційних ресурсів, що включають дані про якість природних умов, площу (або об’єм) на якій ці якості поширюються, тривалість періоду, протягом якого певні якості проявляють свою дію.

Рис. 1.1. Туристсько-рекреаційні ресурси [3]

     За структурою туристсько-рекреаційних ресурсів (рис. 1.1), гіперблок туристсько-рекреаційних ресурсів складається з природних, природно-антропогених, суспільно-історичних ресурсів (фундаментальні ресурсні фактори), до складу яких входять архітектурно-історичні, біосоціальні, подійні ресурси туристсько-рекреаційні ресурси, трансресурсні об’єкти (гомогенні та парарекреаційні ресурси) та суперточка-тур. Суперточка-тур – точкова територія, що поєднує унікальні природні та суспільні ресурси, займає домінуючу висоту і характеризується суттєвою соціально-історичною значимістю подій, що відбувались (відбуваються) в її межах або в межах простору, що візуально сприймається з неї. Цьому простору притаманне, як правило, високе пейзажне різноманіття та сполучення природних компонентів, атрактивність ландшафту.

     Розрізняють також уфологічні рекреаційні ресурси – території (ділянки водного середовища, повітряного басейну), що визначені фактом існування необізнаних літаючих об’єктів (НЛО), істот (форм життя) позаземного походження; такі території й компоненти, що їх складають (рослинний і ґрунтовий покрив, зооценози та ін.) характеризуються наявністю хронологічних, радіотехнічних, цитологічних, фізіологічних та інших аномалій, що пов’язано з техногенною (енергетичною) дією НЛО та інших матеріальних реалій на природне та антропогенне середовище; фактор пізнавального туризму й особливий вид рекреаційних ресурсів, що набув поширення в межах ойкумени (США: Аризона, Флорида та інші штати; Російська Федерація: Москва, Приморський край – Дальнореченськ; Україна: Київ, АРК – Севастополь та ін.) [3]

     Існує багато поглядів на туризм як на галузь господарства, так і на міжгалузевий комплекс або ринок, де туристичне підприємство з продукції різних галузей формує туристичний продукт.

     Згідно з визначенням Всесвітньої туристичної організації (ВТО),туризм є похідним від французького tour (прогулянка, поїздка) і являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку.

Закон України "Про  туризм" визначає туризм як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою або професійно-діловою метою без зайняття оплачуваною. [5]

     За Н.Ф.Реймерсом, туризм - це будь-яка подорож з метою відпочинку і знайомства з новими регіонами й об"єктами, а О.О.Бейдик дає наступне пояснення цього терміна: туризм - це форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення з навколишнім середовищем, що характеризується екологічною, освітянською та іншими функціями. [2]

Види туризму

• рекреаційний екскурсійний науковий діловий
• релігійне паломництво

Рис. 1.2. Головні види туризму [1, с. 32] 

     За видами туризму (рис. 1.2) спеціалісти розрізняють чотири головні його види: рекреаційний, або оздоровчий туризм, що застосовується для відпочинку та лікування; екскурсійний туризм, що поєднує відпочинок з пізнавальними інтересами; науковий туризм (6-7% від загального числа туристів); діловий туризм (12-13%). Окремим типом виділяють релігійне паломництво. [1]

     Загалом, будь-який маршрут в просторі, який виходить за рамки повсякденних справ, для насолоди життям та відпочинку, можливо вважати туризмом. 

     1.2. Методика досліджень

     Метод (гр. methodos) – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного завдання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формулюючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень. У найбільш загальному розумінні метод – це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати.

     До загальнонаукових методів дослідження відносять емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, систематизація, класифікація тощо).

     В курсовій роботі була використана низка таких методів – метод абстракції, метод аналізу і синтезу, історичний і логічний методи, картографічний метод, математико-статистичний метод.

     Метод абстракції полягає у пізнанні реальних туристичних процесів шляхом відокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, абстрагованих від усього випадкового, неістотного. Застосуванням методу абстракції я користувалась для формування понять, виявлення і формування закономірностей розвитку туристичної галузі Іспанії.

     Метод аналізу і синтезу застосовується в єдності його двох складових. При аналізі об’єкт дослідження розкладається на складові частини (частини об’єкту, його ознаки, властивості, відношення), кожна з яких вивчається окремо. При синтезі відбувається об’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними.

     Історичний та логічний методи застосовуються для дослідження економічних процесів в єдності. Історичний метод вивчає ці процеси, розвиток їх у хронометричній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювались один за одним. Логічний метод досліджує туристичні процеси в їх логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від випадковостей і непотрібних подробиць, які не властиві цьому процесу. В основному, цим методом я користувалась, виконуючи розділ ІІІ.

     Картографічний метод дослідження - метод застосування карт для наукового й практичного пізнання зображених на них явищ. Картографічний метод використовується для дослідження закономірностей просторового розміщення явищ, їхніх взаємозв’язків, залежностей і розвитку. Картографічний метод, можна об’єднати в наступні основні групи: візуальний аналіз, що полягає в безпосередньому зоровому дослідженні карт просторового розміщення, сполучень, зв’язків і динаміки явищ, графічні прийоми аналізу, що складаються в побудові по картах профілів і розрізів (які дають наочне подання про вертикальну структуру явищ), блок-діаграм (які поєднують перспективне зображення місцевості з її вертикальними розрізами), різного роду графіків і діаграм і т.д., картометричні роботи, що полягають у визначенні за картами координат, відстаней, довжин, висот, площ, обсягів, кутів та ін. кількісних характеристик об’єктів, зображених на карті (з оцінкою точності одержуваних результатів). Цим методом я користувалась, знаходячи на карті основні пам’ятки і курорти Іспанії, а також створюючи власну карту.

     Математично-статистичний метод дослідження застосовується для дослідження за картами будь-яких однорідних явищ (температур повітря, щільності сільського населення, урожайності й т.п.), їхнього розміщення та тимчасові зміни, які обумовлені багатьма факторами з невідомою функціональною залежністю; для з’ясування форми й тісноти зв’язків між різними явищами. Цей метод було використано в ІІ розділі.

     З визначенням поняття туристсько-рекреаційних ресурсів і їхньої класифікації я погоджуюсь з Бейдиком О.О. Саме він найчіткіше визначив це поняття та поділив його на такі складові: природно-географічні, природно-антропогенні, суспільно-історичні та окрему частину – суперточка-тур. Існує багато точок зору щодо визначення поняття туризму. В роботі наведено визначення ВТО, Закону України, Н.Ф.Реймерса та О.О.Бейдика. Визначено методологічні основи роботи: використані метод абстракції, метод аналізу і синтезу, історичний і логічний метод), картографічний метод, математико-статистичний метод дослідження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ. Природні туристсько-рекреаційні  ресурси Іспанії. 

     2.1. Рельєф

     Королівство Іспанія, держава, що розташована на південному заході Європи, займає 85% території Піренейського півострова. Площа суходолу становить 499,4 тис. км², поверхні води - 5,350 тис. км². Іспанія має сухопутні кордони з Францією - 623 км, Португалією - 1,214 км, Андоррою - 65 км, англійською колонією Гібралтар - 1,2 км, з Марокко (Ceuta) - 6,3 км, (Melilla) - 9,6 км. Загальна довжина кордонів - 1919,1 тис. км, берегова лінія - 2,1 тис. км. На сході і півдні країна омивається Середземним морем, на заході - водами Атлантичного океану. Іспанія знаходиться на перетині важливих морських і повітряних шляхів, що з’єднують Європу з Африканським і Американським континентами. Має стратегічне положення уздовж Гібралтарської протоки. Загалом рельєф Іспанії вигідно сприяє розвитку багатьох видів туризму.

      В Іспанії відстань з півночі на південь не перевищує 870 км, зі сходу на захід - 1000 км, а довжина берегової лінії - 2100 км (у тому числі приблизно 1130 км припадає на Середземне море і 970 км - на Атлантичний океан і Біскайську затоку). Від кордону з Францією на захід до мису Фіністерре уздовж берега моря тягнуться Кантабрійські гори, тут є багато великих бухт, в яких знаходяться порти. На південь від мису Фіністерре відроги гір підходять до моря, утворивши порізане глибокими затоками узбережжя зі стрімкими скелями і численними островами. У цьому районі знаходяться рибальські порти Ла-Корунья і Виго. На південному заході, від кордону з Португалією до Гібралтарської протоки, узбережжя низинне і місцями болотисте, тут єдиний зручний порт - Кадис. На схід від Гібралтару до мису Палос на Середземному морі знаходяться передгір’я Кордильєри-Пенібетики, прибережні рівнини відсутні.

     Зате на північ від мису Палос фрагментарно розвинуті прибережні рівнини, розділені відрогами гір. Головні порти в цьому районі - Картахена, Валенсія і Барселона. Іспанія розташована на масивному піднятому плоскогір"ї Месета, яке складене переважно стародавніми кристалічними породами в сполученні з альпійськими горами, що сформувалися в палеогені і неогені. Серед порід, що складають Месету, виділяються докембрійські кристалічні сланці і гнейси з численними гранітними інтрузіями. В епоху герцинського горотворення Месета зазнала загального тектонічного підняття, а потім процесів складкоутворення і диз’юнктивних дислокацій. Близько 1 млн. років тому Месета знову була піднята до рівня 600 м і набула загального нахилу з північного сходу на південний захід. Саме тому такі великі ріки як Дуеро, Тахо і Гвадіана течуть у даному напрямку через територію Месети до Атлантичного океану. [13]

     Месета займає 2/3 території Іспанії й облямована високими горами. Крім того, у її центральних районах височать великі хребти Центральних Кордільєр (у тому числі Сьєрра-де-Гвадаррама з вершиною Пеньялара (2430 м) і Сьєрра-де-Гредос з вершиною Альмансор (2592 м). Ці гори розділяють плато Стара і Нова Кастилія. Плато складені товщами осадових порід і алювіальних відкладень і відрізняються винятково плоским і монотонним рельєфом. Лише місцями зустрічаються основи довгастої форми - фрагменти стародавніх річкових терас. На південь від Нової Кастилії піднімаються Толедські гори (найвища точка - гора Корочо-де-Росигальдо, 1447 м). Далі на південь знаходяться плато Естремадури і Ла-Манчі, що входять до складу Месети. Південний край Месети Сьєрра-Морена піднятий на висоту 900 м (найвища точка - гора Естрелья, 1299 м). Сьєрра-Морена круто обривається до великої Андалузької низовини. Ріка Гвадалквівір впадає в Кадиську затоку; недалеко від її гирла знаходиться велика заболочена територія Національного парку Доньяна.

     На південному сході Іспанії простягаються складчасті гори Кордильєра-Пенібетика з найвищою вершиною країни - горою Муласен (3482 м), увінчаною сніжниками і льодовиками, що займають найбільш південне положення у Західній Європі.

     Іберійські гори відокремлюють Месету від Арагонського плато і мають дугасту форму. Місцями вони перевищують 2100 м (до 2313 м у Сьєрре-дель-Монкайо).

     Невисокі Каталонські гори (середні висоти 900-1200 м, вершина - гора Каро, 1447 м) випливають протягом 400 км майже паралельно до берега Середземного моря і фактично відокремлюють від нього Арагонське плато.

     З півночі Арагонське плато облямовують Піренеї. Вони простягаються майже на 400 км від Середземного моря до Біскайської затоки й утворюють потужний нездоланний бар’єр між Піренейським півостровом та іншою частиною Європи. Ці складчасті гори, що сформувалися в третинний період, місцями перевищують 3000 м; найвища вершина - пік Ането (3404 м). Західним продовженням Піренеїв є Кантабрійські гори, що також мають субширотне простягання. Найвища точка - гора Пенья-Прієта (2536 м). Ці гори утворилися в результаті інтенсивного складкоутворення, розбиті розломами і сильно розчленовані під впливом річкової ерозії. [4]

     Завдяки такому рельєфу Іспанія займає важливе місце серед країн світу, які мають змогу займатись лижними видами спорту. Тому країна має шість основних регіонів, де на високому рівні розвинений гірськолижний туризм: Арагонські і Каталонські Піренеї, Кантабрійський, Іберійський, Центральний гірський ланцюг і Пенібетична гірська система.

     2.2. Кліматичні умови

     В Іспанії виділяють три типи клімату: помірний морський на північному заході і півночі - з помірними температурами і рясними опадами протягом усього року; середземноморський на півдні й узбережжі Середземного моря - з м’якими вологими зимами і спекотним сухим літом; аридний континентальний клімат у внутрішніх районах країни - з прохолодними зимами і теплим сухим літом. Середня річна кількість опадів коливається від 1600 мм на північному заході і західних схилах Піренеїв до 250 мм на Арагонському плато і в Ла-Манчі. Більше половини території Іспанії щорічно отримує менше 500 мм опадів на рік і лише приблизно 20% - понад 1000 мм. Оскільки Андалузька низовина відкрита західним вологонесучим вітрам, що дмуть з Атлантичного океану, там випадає значно більше опадів. Так, у Севільї середня річна кількість опадів трохи перевищує 500 мм.

     Температури скрізь, крім внутрішніх районів Месети, в цілому помірні. На північному заході середня температура січня 7°С, а серпня 21°С; у Мурсії на східному узбережжі відповідно 10°С і 26°С. Оскільки південно-східне узбережжя захищене від північних вітрів горами Кордильєри-Бетики, клімат там близький до африканського, з дуже сухим і спекотним літом. Це область розведення фінікової пальми, бананів і цукрової тростини. Зими в Месеті холодні, нерідко бувають сильні морози і навіть сніжні бурани. Влітку тут спекотно: середня температура липня і серпня 27°С. У Мадриді середня температура січня 4°С, а липня 25°С. Улітку найбільш жарка погода тримається в районі Андалузької низовини. У Севільї середня температура серпня 29°С , але іноді температура вдень підвищується до 46°С; зими м’які, середня температура січня 11°С .

     На Канарських островах клімат переважно тропічний, середня температура взимку +25°С (вода +20-22°С), влітку +26-28°С (вода 22-23°С).

     На Балеарських островах клімат середземноморський, менш сухий, чим в континентальній частині країни. Літо помітне прохолодніше, ніж на материку – +18-26°С, середня зимова температура не опускається нижче +12°С. [12]

     Пляжний сезон в Іспанії починається в березні і триває майже три сезони – до листопада. Загалом, кліматичні умови Іспанії чудово сприяють розвитку приморських курортів країни.

     2.3. Водні ресурси

     По території Іспанії протікає не мало річок. Але гірський рельєф, незначне випадання опадів на більшій частині території, непостійний режим стоку, пересихання і обміління багатьох річок - все це затрудняє використання їх для судноплавства. Тільки Гвадалквівір має спокійний рівнинний характер. Для річкового судноплавства доступний лише невеликий відрізок Гвадалквівіру від гирла до м.Севільї; дрібні судна ходять в середньому перебігу Ебро і в гирлах деяких інших крупних річок.

     Головні ріки Іспанії - Тахо, Гвадіана, Дуеро й Ебро - беруть початок у середньовисотних горах, тому льодовикове і снігове живлення відіграє для них незначну роль. Зате істотним є дощове живлення. Під час сильних злив ріки швидко наповнюються водою, бувають навіть повені, а в посушливі періоди рівень води різко знижується і ріки міліють. Дуеро, Тахо і Гвадіана судноплавні тільки в нижніх течіях. У середніх течіях ріки часто мають круті схили і порожисті, а місцями течуть у вузьких глибоких каньйонах, що ускладнює і робить дорожчим використання їхніх вод для зрошення. Проте води Ебро широко застосовуються для цих цілей. З рік Іспанії тільки Гвадалквівір судноплавний на усій довжині ріки. Севілія, що знаходиться на 100 км вище гирла, є процвітаючим морським портом. Ебро, Дуеро, Міньо і її притока Сіль, а також Тахо використовуються для отримання гідроенергії. [4]

     У Середземне море впадає небагато річок. Найбільша з них - р. Ебро завдовжки 928 км. Основні притоки Ебро - Сегре, Гальего, Халон. Ебро сильно міліє влітку. Проте по величині стоку Ебро найкрупніша річка Іспанії завдяки своїм повноводним притокам Гальего і Сегре.

     У Середземноморській Іспанії є короткі річки, що пересихають літом. Найбільша з них - р. Альмерія має довжину 96 км. Ці річки частково використовуються для зрошування. Про такі річки говорять, що вони "течуть тільки два місяці, а десять - у відпустці". Більшість великих річок перетинають ділянки з порогами, що разом з їх літньою маловодністю перешкоджає судноплавству.

     Річки, що впадають в Біскайську затоку, як правило, короткі і багатоводні. Значна кількість опадів, що випадають більш менш рівномірно протягом року, обумовлює рівномірний режим стоку. Річки течуть в глибоких долинах, покритих густими лісами і зайнятих лугами. Найбільш велика - р. Налон (довжина 135 км.), крім неї, - Бідасоа, Селья, Дева, Нервьон, Навія.

     Озер в Іспанії мало, розташовані переважно в горах. Невеликі озера є на побережжі Кадісської затоки і Середземного моря. Серед них найбільші - Мар-Менор на південний схід від Мурсії в районі мису Палоє, Альбуфера - в районі Валенсії. У провінції Саламанка (Північна Месета) є невелике оз. Санабрія льодовикового походження і оз. Трампаль. У Ла-Манчі і інших посушливих районах нерідко зустрічаються невеликі пересихаючі озера. Їх в народі звуть "великими калюжами". [15]

     На жаль, в Іспанії не має яскраво вираженого річкового туризму – адже саме в розпал сезону в великих річках проявляється їхня літня маловодність, що перешкоджає судноплавству, а отже і річковим круїзам, а маленькі річки пересихають зовсім.

    2.4. Бальнеологічні ресурси

     У Іспанії є величезні можливості для прихильників оздоровчого відпочинку. У країні, де зареєстровано більше 2 тис. мінеральних і термальних джерел з відомими у всьому світі цілющими властивостями, відкрито більше 120 бальнеологічних центрів. Міністерство туризму Іспанії виділяє кожного року 1 млн євро на розвиток оздоровчого туризму. Можна сміливо сказати, що Іспанія – це найбільший європейський бальнеологічний курорт. [17]

     Бальнеотрадиції Іспанії йдуть корінням у часи стародавніх греків і римлян. Сектор, що не функціонував якийсь час, на початку 90-х років минулого століття, завдяки виниклому у людей інтересу до природної медицини і активної пропаганди здорового способу життя, знов знайшов незаслужено втрачену популярність. Ось вже більше 100 років в країні існує Національна асоціація бальнеологічних ресурсів, об’єднуюча профільні регіональні організації в Каталонії, Андалусії, Співтоваристві Валенсії, Арагоне, Естермадурі і інших автономних співтовариств. Зараз іспанські центри бальнеології привертає величезна кількість туристів, адже вони об’єднують оздоровчу програму з природою, спортом, гастрономом, мистецтвом, історією. Багато хто значно відновив устаткування, інфраструктуру, привернув до співпраці висококласних фахівців. Відмінна риса іспанських бальнеологічних ресурсів – сприятливий клімат. [16]

     Іспанські бальнеологічні ресурси доступні круглий рік. Вони знаходяться в різних по географічному положенню районах – високогірних, прибережних або на островах. [17]

     Оздоровчі центри і готелі Іспанії пропонують спеціалізоване лікування і лікування морем на всьому курортному побережжі Іспанії. Багато центрів таласотерапії мають спеціалізовані програми для спортсменів, дітей і літніх людей. Існує і такий напрям, як кліматотерапія, яка так само успішно застосовується на іспанських курортах.

     Іспанія спрадавна славилася своїм цілющим мистецтвом. Коли римляни колонізували велику частину країни в першому столітті до наший ери, вони створили тут культуру прийому водних процедур або як сьогодні прийнято говорити – SPA. По всій Іспанії були побудовані римські лазні, звані термами, терми були у всіх будівлях, починаючи від приватних вілл і закінчуючи фортами. В містечку Кальдас-де-Бесайя до сих пір використовуються цілющі води, якими користувались стародавні римляни.

     Культура SPA процвітає тут і сьогодні. Іспанія пропонує гостям величезну різноманітність курортних зон по всій країні. Від Середземноморського побережжя на сході до Атлантичного океану на півночі безперервного, змінюючи одна іншу, тягнуться санаторно-курортні території, де практикується бальнеологічне лікування і таласотерапія. Місто Гілісія взагалі вважається лідером таласотерапії.