Туристичні ресурси Японії

 

Київський національний університет  імені Тараса Шевченка


Географічний  факультет

Кафедра географії  України

 

На правах рукопису

УДК 338.48 (520)

 

ТУРИСТИЧНІ  РЕСУРСИ ЯПОНІЇ

 

Напрям: 6.040104 – географія

Спеціальність - географія рекреації та  туризму

 

Курсова робота

студента другого курсу

Панченка  Валентина Володимировича

 

Науковий  керівник

кандидат  географічних наук, асистент

Олішевська  Юлія Анатоліївна

 

Київ-2011

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………….4

1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ……………….6

1.1 Туризм: основні поняття…………………………………………………...6

1.2 Туристичні  ресурси: поняття та сутність…………………………………9

2 ПЕРЕДУМОВИ  РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В ЯПОНІЇ………………….......16

2.1 Фізико-географічні передумови………………………………………….16

2.2 Економіко-географічні  передумови……………………………………...19

2.3 Туристична  інфраструктура ………………………………………….….21

3 ХАРАКТЕРИСТИКА  ТУРИСТИЧНИХ РЕСУРСІВ В ОКРЕМИХ  РЕГІОНАХ ЯПОНІЇ…………………………………………………………..23

3.1 Туристичний  район Хоккайдо………………………………………........24

3.2 Туристичний  район Тохоку…………………………………………..…..26

3.3 Туристичний  район Тюбу………………………………………………...28

3.4 Туристичний  район Кансай………………………………………………29

3.5 Туристичний  район Тюгоку……………………………………………...32

3.6 Туристичний  район Сікоку……………………………………………….33

3.7 Туристичний  район Кюсю………………………………………………..35

3.8 Туристичний  район Окінава……………………………………………..37

3.9 Туристичний  район Канто……………………………………………….38

3.10 Аналіз  розвитку туризму в Японії……………………………………..41

ВИСНОВКИ………………………………….……………………………….46

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ………………………………………………………48

ДОДАТКИ…………………………………………………………………….51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність. Вибір даної теми обумовлений підвищеним інтересом до цієї країни світової громадськості та, безпосередньо, України, з якою Японія має тісні поля взаємодії у різних сферах життя. Те, що Японія впродовж довгого часу була “закритою” державою сприяло великому інтересу, зі сторони туристів, побачити цю країну. На даний момент, коли Японія стала відкритою,  відкрився її багатий туристичний потенціал, який зацікавив багатьох людей:  починаючи від звичайних людей, котрі захотіли побачити “екзотику” цієї країни, закінчуючи людьми, які вивчають цю “екзотику” в професійних цілях. Японія – це унікальне місце на Землі, де сплітаються в одне ціле високі технології і стародавня самобутня культура.  Виходячи  з цього можна відмітити, що дана країна є цікавою темою курсової роботи, в плані використання подібної моделі розвитку туризму в інших країнах.  Для України, з її туристичним потенціалом, є потреба ретельного вивчення досвіду Японії в плані власного туристичного ринку та  його організаційно-правового забезпечення. Неабиякі туристичні ресурси, здебільшого історико-культурні, та нормативно-правова база, яка дозволяє здійснювати ефективне регулювання туристичної галузі та проводити гнучку політику її  розвитку – ось підґрунтя динамізму японського туризму. Чіткість туристичного законодавства, а також підтримка цієї галузі з боку держави та суспільства, забезпечують  стабільний  і, головне, результативний розвиток туризму.

Об’єктом дослідження є територія Японії.

Предметом дослідження курсової роботи є туристичні ресурси Японії, дослідження сучасного стану туристичної галузі країни.

Основною метою курсової роботи є дослідження туристичних ресурсів Японії, їх використання в туристичній галузі, аналіз сучасного стану та перспективи розвитку туристичної галузі.

Для досягнення  мети поставлено наступні завдання :

  • ознайомитися з теоретико-методичними аспектами дослідження;
  • дослідити фізико-географічні, економіко-географічні фактори, які впливають на розвиток туризму в Японії;
  • дослідити туристичні ресурси в межах окремих туристичних районів;
  • визначити сучасний стан розвитку туризму в Японії.

Виконання даних завдань проводилося із застосуванням наступних методів: комплексний підхід до дослідження рекреаційних ресурсів, картографічний, статистичний та літературний, а також аналізу та синтезу зібраної інформації з друкованих видань: довідників, енциклопедій, журналів, путівників,  нормативно-правової бази та  інших матеріалів.

Курсова робота складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

 

 

 

 

 

 

1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Туризм: основні поняття

 

Рух у  просторі та потреба творити простір  – невід’ємна сутність людини. Щоб задовольнити цю потребу люди почали подорожувати. З часом ці подорожі ставали дедалі популярнішими. Поняття «туризм» почало формуватися з початком масового переміщення значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля.

Туризм  – соціально-економічне явище планетарного масштабу, прискорений розвиток якого  припадає на другу половину ХХ століття. Він пронизав практично всі сфери  суспільного життя і перетворився  на обов’язковий елемент поведінкового коду особистості в цивілізованому світі [13, с.35]. 

Туризм, як прерогатива пануючих класів на початкових стадіях свого розвитку, нині перетворився на найбільш масовий  в історії людства вид діяльності, до якого залучені сотні мільйонів  мешканців планети.

Туризм (франц. Tourisme,  від tour – прогулянка) -  подорожі у вільний час за межі місця постійного проживання; подорож, що поєднує активний відпочинок з елементами спорту та пізнавальними цілями. Наукова інтерпретація туризму в українській географії передбачає кілька головних моментів:

  • Туризм – сукупність відносин і явищ, які виникають в процесі подорожі та перебування людей за межами постійного місця перебування, якщо перебування не перетворюється на тривале проживання або тимчасове заняття заради заробітку;
  • Туризм – всі види переміщення населення, які не пов’язані зі зміною місця проживання і роботи, з метою відпочинку, лікування, участі в наукових, культурних, ділових зустрічах;
  • Туризм – специфічний громадський рух і форма активного відпочинку, що мають культурно-виховне, науково-пізнавальне, спортивно-оздоровче значення;
  • Туризм – окрема галузь сфери обслуговування [13, с. 36].

В основу  визначення туризму, сформульованого  ООН покладено аспект попиту: «Діяльність  осіб, що подорожують та здійснюють перебування в місцях, які знаходяться  поза межами звичайного середовища перебування, на період не більше  одного року поспіль  з метою відпочинку, лікування, діловою та іншою [10, с.11]».

  У нормативно-правовому полі України можна зустріти наступне визначення: туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих,  пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування [11].

 А.В. Бабкін розглядає туризм, як тимчасовий виїзд громадян та осіб, без громадянства, у вільний час з постійного місця проживання з оздоровчою, пізнавальною, професійною, спортивною, релігійною, діловою, навчальною  ті іншою метою на термін  не менше 24 годин і не більше пів року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

Останнє визначення  поняття "туризм", на наш погляд - найповніше, так як воно враховує всі ознаки, які відрізняють туризм від подорожі та інших видів переміщення. Найважливішою ознакою, яка притаманна переміщенню в туристичних цілях – вільний час людини. Під вільним часом в туризмі слід розуміти час відпустки, канікул, вихідних і святкові дні, час після виходу на пенсію. Друга важлива ознака туризму – ціль переміщення. У визначенні чітко визначені ці цілі. Третя ознака вводить часові рамки туристичного переміщення – не менше 24 годин і не більше 6 місяців. Четверта ознака, що характеризує туристичне переміщення, передбачає неможливість займання оплачуваною діяльністю у місці тимчасового перебування. Це ж означає, що турист повинен, крім вільного часу, мати ще й фінансові засоби, які він готовий витратити на певні цілі, пов’язані з відпочинком і відновленням здоров’я.

На розвиток туризму впливають безліч факторів: демографічні, природно-географічні, соціально-економічні, історичні, релігійні, політико-правові  та ін..

Суб’єкт туризму – це турист - особа,  яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення  будь-якої  оплачуваної діяльності   та   із   зобов'язанням  залишити  країну  або  місце перебування в зазначений термін [11].

Турист  обов’язково користується туристичним  продуктом. Туристичний продукт -  попередньо   розроблений   комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною  ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги  з організації відвідувань об'єктів культури,  відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо) [11].

Класифікація  туризму – виділення окремих  видів туризму за різноманітними ознаками, напрямками й підходами. Головними  класифікаційними ознаками туризму  є :

  • мета подорожі (розваги, відпочинок, оздоровлення, пізнання нового);
  • спосіб пересування (пішохідний, лижний, велосипедний, кінний, моторизований тощо);
  • джерела фінансування (соціальний, комерційний);
  • види транспорту (автомобіль/автобус, мотоцикл, потяг, корабель тощо);
  • спрямованість потоків (міжрегіональний, міждержавний тощо);
  • характер природного і соціального середовища (комфортний, дискомфортний, ризикований тощо);
  • характер задоволення фізіологічний, соціальних та економічних запитів і потреб(гастрономічний, галантний діловий, освітній тощо);
  • ступінь впливу на довкілля (масовий, екологічний, альтернативний);
  • ступінь ризику для життя ( екстремальний, адреналіновий, традиційний тощо);
  • види природних і культурно-історичних ресурсів, що використовуються (водний, гірський, релігійний, пізнавальний );
  • вік учасників (дитячий, молодіжний, туризм «третього віку»);
  • масштаб територіального охоплення (міжнародний, внутрішній);
  • характер організації (організований, самодіяльний);
  • тривалість подорожі (кількаденна, короткотривала, тривала тощо);
  • циклічність потоків (сезонний, піковий, міжсезонний тощо);
  • міра впливу на економіку (виїзний економічно пасивний, в’їздний економічно активний);
  • вид діяльності (діловий, конгресно-виставковий, спортивний);
  • суб’єкт діяльності (індивідуальний, груповий, сімейний) [2, с. 60].

З кожним роком  підвищуються вимоги до обсягу та якості туристичних послуг. З’являються нові види і форми  туристичної діяльності і змінюється класифікація туризму.

1.2 Туристичні ресурси: поняття та сутність

 

Туризм  заснований на використанні туристичних  ресурсів. Туристичні

 ресурси  – специфічні властивості природного  середовища, а також їх поєднання,  прояви людської діяльності, природні, історичні, соціально-культурні  об’єкти, які є предметами  зацікавлення туристів, стимулюють  їх до подорожі, здатні задовольнити  їх потреб у відновленні та  розвитку фізичних, емоційних та  інтелектуальних сил [10, с.315]. До ресурсів, крім пейзажів чи історичних пам’яток, відносять й тишу, чисте повітря, гостинність жителів, доступність розваг тощо.   Туризм не може розвиватися при відсутності туристичних ресурсів.

Туристичні  ресурси є основою для формування туристичного продукту та його пропозиції. Туристичними ресурсами вважають усе те, що можна використати в туристичний цілях у даному регіоні.

Туристичні  ресурси - сукупність природних і  соціально-культурних комплексів та їх елементів, що сприяють задоволенню  фізіологічних та соціальних потреб людини, відновленню її працездатності і які при сучасній та перспективній  структурі рекреаційних потреб і  техніко-економічних можливостях, використовуються для прямого й опосередкованого споживання та виробництва туристичного продукту [14, с.8].

Термін «туристичний ресурс» можна ототожнювати з поняттям «рекреаційний ресурс», якщо розглядати туризм як вид рекреації, а самі туристичні ресурси – з точки зору рекреаційної діяльності. Деякі автори визначають рекреаційний ресурс як поєднання компонентів природи, соціально-економічних умов і культурних цінностей, що виступають як умова задоволення рекреаційних потреб людини.

Туристичний інтерес і туристські враження –  основа використання туристичних ресурсів в туристичних цілях. Туристичний інтерес – перспектива отримання туристом інформації  [2, с.154]. Об’єкт туристичного інтересу -  визначні пам’ятки природні об’єкти і природно-кліматичні зони, соціокультурні об’єкти показу та інші, які можуть бути використані в туристичних цілях.  Але для того, щоб ці об’єкти могли б реально використовуватися в туристичних цілях  необхідна належна  інфраструктура та індустрія туризму, які забезпечать: 1) надання туристові інформації про конкретний туристичний об’єкт, необхідної й достатньої для переконливої мотивації вибору подорожі саме у цю місцевість і до цього об’єкта; 2) достатньо комфортне і безпечне переміщення туриста до цієї місцевості; 3) розміщення; 4) харчування; 5) розваги.

Турист  за своєю природою є допитливим. Він хоче пізнати (побачити, почути, доторкнутися, спробувати тощо) щось нове, невідоме або ж особисто переконатися в тих властивостях об’єкта, про які він прямо або опосередковано довідався з різноманітних джерел (книг, кіно, путівників, інтернет-джерел, розповідей). Не всі об’єкти або події впливають на людей позитивно, деякі генерують гострі, іноді різко і болісно неприємні відчуття, криють у собі реальну небезпеку (пригодницький або екстремальний туризм). Однак навіть розуміючи це, турист цікавиться об’єктом і впевнений у позитивному завершенні подорожі.

Туристське  враження – комплекс емоцій, здебільшого  позитивних, духовний і фізичний стан туриста, що сформувалися від впливом  споживання туристичних послуг, придбання  туристичних товарів, споживання туристичного продукту [10, с.316].

Туристське  враження   виникає під час  екскурсії, споглядання мальовничих  природних ландшафтів, відвідування атракціонів, ресторанів, проживання у  готелі тощо. Враження про туристичні ресурси  складається з багатьох компонентів. Оскільки основним завдання  туризму є задоволення потреб у відпочинку і розвагах, то людина, купуючи туристичні послуги,  природно планує одержати позитивні емоції у  процесі пізнання, оздоровлення тощо. Але деякі види туризму, наприклад, діловий туризм, можуть не мати розважальної мети.

Ефективність  туристичної діяльності значною  мірою залежить від комплексу  туристичних ресурсів. У науковій літературі пропонується декілька підходів до класифікації туристичних ресурсів. Найбільшого поширення набули класифікації польського економіста М.Труаси (1963) і французького економіста П.Дефера (1972).

В основу класифікації М.Труаси покладено поділ  туристичних ресурсів на створені й  не створені працею людини. Він виокремлює такі три групи туристичних ресурсів:

  1. Природні туристичні ресурси, що визначаються як «потенційний туристичний капітал», до яких належать клімат, повітря, пейзаж, моря, озера, ріки, гори, ліси. Ці туристичні ресурси можна назвати природно-кліматичними. Вони не відновлюються в міру споживання або відновлюються протягом досить тривалого часу, як, наприклад, ліси.
  2. Туристичні ресурси, створені працею людини, тобто архітектурні споруди, пам’ятники, твори мистецтва тощо. Ці ресурси, як правило, є об’єктами показу чи екскурсії.
  3. Додаткові туристичні ресурси, створені працею людини для надання послуг – інфраструктура району, всі підприємства, призначені для прийому та обслуговування туристів. Такі ресурси можна назвати ще економічними зручностями подорожі, адже вони є індикаторами розвиненості сфери послуг.

На відміну  від М.Труаси, П.Дефер не відносить  до туристичних ресурсів підприємства з прийому й обслуговування туристів. Такий підхід мотивується тим, що ці підприємства лише дають змогу  використовувати туристичні ресурси, але самі по собі не можуть служити  метою подорожі.

П.Дефер  поділяє всі туристичні ресурси  на чотири групи: гідром, фітом, літом  й антропом. Гідром – це усі туристичні ресурси, до складу яких входить вода. Наприклад, кальдерні озера о.Хоккайдо, гарячі  джерела на о.Кюсю, вир у вузькій протоці Наруто.

Фітом –  природні туристичні ресурси, до складу яких входить земля. Ці ресурси можуть бути створені як самою природою (ліси, гори, скелі, вулкани), так і людиною (національні парки, сади). До цієї групи, наприклад, належать сад Уено в Токіо, ліси «Які-сугі» на о.Кюсю,  вулкан Фудзіяма, піщані дюни в префектурі Тотторі.

Літом –  усе, що створене працею людини і викликає інтерес туристів або само по собі, або завдяки своєму призначенню: це не лише пам’ятники архітектури і минулих цивілізацій, а й просто помешкання, що характеризують життя і побут людей чи музеї під відкритим небом. До літома належать сучасні будівлі: мости, аеропорти, урядові будинки, спортивні споруди, університети, палаци конгресів, сучасні ділові та житлові квартали, акваріуми, морські обсерваторії тощо. Прикладами можуть слугувати столиця Японії Токіо, міста Осака та Кіото, в яких поєднується давня і сучасна архітектура, мережа з семи мостів між островами Хонсю і Сікоку, гірське сільське поселення Сіракава-го в «Японських Альпах», приміщення муніципалітету Токіо.

Антропом  охоплює всі види людської діяльності, які можуть викликати інтерес  туристів, незалежно від оточення. Елементами антропома є людина, її життя, погляди звичаї; стародавні види людської діяльності, що зникають чи можуть зникнути, зокрема, народні промисли, національні народні свята, фольклор, національні костюми і національна  музика. Водночас до антропома можна  віднести промислові й сільськогосподарські підприємства, а також навчальні заклади і соціально-побутові об’єкти, наприклад, Свято снігу в Саппоро, чи святкування Нового року в Токіо, театр Кабукі, караоке-бари, паби «Ідзакая».

За класифікацією  П.Дефера, складові туристичних ресурсів не є взаємовиключними, тобто один і той самий вид туристичних  ресурсів може одночасно належати до декількох груп. Наприклад, дивної краси  гора Фудзіяма, що належить до фітома, водночас є духовною святинею японців. Подорожуючи маршрутом «Морський  Тракт Сіманамі», що проходить по семи мостам, які поєднують острова Кюсю і Хонсю, туристи милуються береговими пейзажами, багато численними   маленькими портами, рибацькими поселеннями, соляними полями і фермами.

Загалом, до класифікації туристичних ресурсів (див.дод. А) можна застосувати такі підходи: 1) cутнісний ; 2) діяльнісний; 3) атрактивний; 4) ціннісний; 5) функціональний; 6) еколого-економічний [9, с.76-79].

За характером використання туристичні ресурси можна  поділити на безпосередні та непрямі. Безпосередні ресурси – це природні та історико-культурні ресурси, які  використовуються самими туристами. Непрямі  ресурси – це соціально-економічні ресурси, які залучаються для  освоєння і використання безпосередніх  туристичних ресурсів.  Отже, весь комплекс туристичних ресурсів поділяють  на природно-кліматичні, істотко-культурні  й соціально-економічні.

Туристичні  ресурси є національним надбанням, проте частина з них має  особливе значення. Перелік об’єктів і пам’яток світового значення  встановлює і щорічно оновлює  ЮНЕСКО. Усі пам’ятки культури і  природи перебувають під охороною держави, на підтримку і збереження пам’яток всесвітнього значення також  спрямовує кошти ООН.

Туристичні  ресурси – основа туристичного бізнесу  в тому чи іншому регіоні. Найбільш важливими кількісними та якісними характеристиками туристичних ресурсів є:

- обсяг запасів,  необхідний для визначення потенційної  ємності туристичних комплексів, рівня освоєння, оптимізації техногенного  й антропогенного навантаження;

- площа поширення  яка дозволяє визначити потенційні  рекреаційні угіддя, встановити  межі санітарної охорони;  

- період  можливої експлуатації, який визначає  сезонність рекреаційних процесів  і ритмічність туристичних потоків;

- територіальна  зосередженість у місцях виникнення  чи поширення, яка обумовлює  тяжіння туристичної інфраструктури  і туристичних потоків до місць їх концентрації;

- порівняно  низька капіталомісткість і невисока  вартість експлуатаційних затрат, що дозволяє досить швидко  створювати інфраструктуру й  отримувати соціальний та економічний  ефект;

- багаторазовість  використання при дотриманні  норм раціонального природокористування  і проведення заходів із рекультивації  та благоустрою;

- універсальність,  яка дозволяє використовувати  один і той же ресурс для  організації різних видів рекреаційно-туристичної  діяльності;

- масовість,  унікальність, інформативність і  доступність;[14, с. 9-12]

Загалом, комплекс туристичних ресурсів можна розділити на три складові:

  • Природні – клімат, водні ресурси, мінеральні джерела і лікувальні грязі, рельєф, печери, рослинність, тварини, національні парки і заповідники, пейзажі, унікальні природні об’єкти і т.д.;
  • Історико-культурні – історичні, археологічні, архітектурні пам’ятки, етнографічні особливості території, фольклор, центри прикладного мистецтва і ремесел, музеї, виставки, театри і т.д.;
  • Соціально-економічні – економіко-географічне положення, транспортна доступність, рівень економічного розвитку, сучасна і перспективна територіальна організація господарства, рівень забезпеченості обслуговуванням населення, структура населення, трудові ресурси і т.д.

Туристичні  ресурси - категорія історична, змінна в часі, оскільки переінакшення структури  й обсягу рекреаційних потреб суспільства тягне за собою залучення в рекреаційну і туристичну діяльність нових елементів.

 

 

 

 

 

 

2 ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В ЯПОНІЇ

 

2.1 Фізико-географічні передумови

 

Японія  – острівна країна, яка розташована  на дугоподібному архіпелазі, що складається з більш ніж чотирьох тисяч островів на Сході Азії. Вона омивається на півночі Охотським морем, на сході – Тихим океаном, на півдні – Тихим океаном і Східнокитайським морем, на заході – Корейською протокою та Японським морем. Загальна площа країни – 377 668 кв.км. [16, c. 592], що становить 0,3% площі земної суші. Тільки чотири острови з усіх можна назвати «великими», це Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю. Японці йменують їх основною землею, основною територією: на них припадає 98% усієї країни. Побудовані між четвіркою найбільших островів мости і підводні тунелі сприяли перетворенню розрізненого територіального простору країни на єдине сухопутне утворення. В Японії здавна ведеться боротьба за землю і в цьому відношенні її можна порівнювати з Нідерландами. За  останні десятиліття територія Японії збільшилася за рахунок створення штучних островів. Неодмінним елементом ландшафту Токійської, Токайської і Осакської заток, а також Внутрішнього Японського моря є численні плоскі прямокутники намивних земель, площа окремих з цих досягає 4—5 кв.км. Так, у Токійській затоці був  висипаний острів Юменосіма, на якому побудували стадіон, музей, теплиці, розбитий парк. Острів Огосіма створювався спеціально для розміщення металургійного заводу. Для будівництва міжнародного аеропорту в Осакській затоці був теж насипаний штучний острів. Будучи острівною державою, Японія має берегову лінію близько 29,8 тис.км [16, c.592] і 200-мильну прибережну економічну зону, площа якої в 10,5 раз перевищує територію країни.

Рельєф  країни переважно гірський (>80% території) з багато численними вулканами (близько 150, в тому числі 40 діючих. Розташування Японії на стику трьох тектонічних плит Тихого Океану, є причиною частих землетрусів і підвищеної вулканічної активності на архіпелазі. Найвищою горою-вулканом країни є гора Фудзіяма висота якої складає 3 776 м [16,c.593]. Останні найбільші землетруси сталися 1995 (землетрус в Кобе), 2004 (землетрус в Ніїґата), а також 2011 (Великий тохокуський землетрус) роках. Існує багато гейзерів і гарячих природних ванн онсен, які використовуються для відпочинку. У рельєфі переважають низькі та середньовисотні гори. Найбільш відоме гірське утворення Японії – Японські Альпи. Вони складаються з трьох відслонених хребтів. Вершини  гір піднімаються на висоту  3000 м над рівнем моря.

Рівнинні  і низинні області займають приблизно  чверть території Японії. Вони розташовані  окремими ділянками вздовж узбережжя і рік. Це переважно берегові низовини, ширина яких коливається від кількох до 150-160 км. Найбільшою є рівнина  Канто, яка займає площу 17 тис.кв.км.[16, c.593] і розташована на сході острова Хонсю. У рівнинних районах Японії зосереджена основна частина населення, яка проживає   у найбільших містах і промислових зонах країни. Гірський рельєф Японії, крім зовнішньої привабливості, має значні рекреаційні ресурси: чисте гірське повітря, інтенсивне ультрафіолетове випромінювання, можливості для організації різних видів гірського туризму, багаті джерела з мінеральною водою, які можна використовувати цілий рік. Японські Альпи приваблюють туристів і влітку, а розташовані в горах озера дають можливість займатися водними видами спорту. Варто пригадати, що в гористих місцевостях спочатку з'явилися кліматичні, або лікувальні, курорти, а потім на їхній базі сформувалися найвідоміші гірськолижні курорти Південно-Східної Азії.

Клімат  Японії, за винятком острова Хоккайдо, це клімат країни, що лежить в помірній зоні, з чотирма чітко вираженими порами року і двома періодами  дощів, навесні і восени. Зима визначається однією з найхолодніших повітряних мас у світі – Сибірською. Тому температура в Японії іноді нижча, ніж у європейських країнах розташованих у тих самих широтах. Для країни, розташованої в зоні помірного клімату, Японія багатосніжна, що  у час, коли глобальне потепління завдає серйозні проблеми для гірськолижних курортів, є  позитивним фактором для розвитку даного виду туризму.  Літо визначається гарячими повітряними масами північної тропічної  частини Тихого океану, і так само спекотне і вологе, як у тропіках. На початку липня на Кюсю починається період літніх мусонів і дощів, але поступово повітряні маси переміщуються на північ і до середини липня досягають  Хоккайдо. Липень і серпень невдалий час для подорожі до Японії, ще й тому що  у цей час виникають тайфуни. Найсприятливіші місяці для туристів  - квітень-травень та вересень-жовтень. Залишається лише вибирати між цвітінням сакури і величчю осіннього лісу. Привабливими для туристів є і листопад-грудень, але дні уже коротші, а вечорами стає прохолодно. Загалом виділяють  чотири кліматичні зони: 1) зона помірного океанічного клімату з холодним літом; 2) зона помірного океанічного клімату з теплим літом ; 3) зона вологого субтропічного клімату; 4) зона тропічного клімату.