Туристична діяльність та ії вплив на економіку України

ВСТУП 

   Сучасний  туризм - це явище, вплив якого помітно  позначається на політичному, економічному та соціальному житті населення країни. В ст. З Закону України «Про туризм» цю сферу діяльності проголошено пріоритетною галузею економіки держави.

   Туризм  стимулює розвиток більшості галузей господарства: промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, фінансової діяльності, страхування, зв'язку, торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального господарства, надання побутових послуг, культури, мистецтва, спорту тощо.

   Існує велика кількість наукових підходів визначення впливу туризму на розвиток економіки, які використовують певні аналітичні та економіко-математичні методи дослідження. На мою думку, туризм повинен розглядатися в першу чергу в контексті загальноекономічної політики і планування, тобто з точки зору макроекономіки.

  Свого часу дослідженнями проблем розвитку інфраструктури займалися вчені  різних країн світу, серед яких варто виділити П. Розенштейна-Родана як першого, хто застосував термін «інфраструктура» в економічній літературі, та Р. Йохімсена, який вважається одним з найбільш відомих дослідників питань формування та розвитку інфраструктури. Отже, інтерес вчених з різних регіонів України до проблем, що розглядаються, додатково доводить їх актуальність, а необхідність подальших досліджень пояснюється відсутністю методичних підходів до визначення ефективності функціонування цієї інфраструктури.

   За  існуючих умов, коли наявні статистичні  дані не відображають реального становища речей, про що свідчать розбіжності в інформації різних органів, коли відсутні відповідні методики обчислення та систематичні дослідження, дуже складно оцінити внесок туризму у формування бюджету та створення ВВП. Але не можна не погодитись з тим, що за необхідної державної підтримки віддача від цієї галузі відчувається на цілому комплексі сфер життєдіяльності людини.

   По-перше, завдяки туристичній діяльності забезпечується можливість відновлення  та зростання фізичного, духовного та емоційного потенціалу людини, отримання нових знань і вражень.

   По-друге, загальновизнано, що в сфері туристичних  послуг активно відбувається процес створення робочих місць. Так, у 2000 р. в туристичних підприємствах України було зайнято 113,3 тис. осіб у 2001 р. — 126,7 тис. осіб, у 2002 р. — 144,1 тис. осіб. За прогнозами спеціалістів, до 2010р. безпосередньо в туризмі буде створено ще 76 тис. нових робочих місць, що зумовить зростання загальної кількості працівників у підприємствах туризму нашої держави до 220 тис. осіб. Функціонування підприємств туристичної галузі опосередковано зумовлює виробництво товарів та послуг в інших сферах економіки, пов'язаних із задоволенням споживчих потреб туристів і, таким чином, щороку сприяє зайнятості населення в суміжних галузях (транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, громадське харчування тощо). Якщо враховувати робочі місця, забезпечені в інших галузях економіки, а також прийняти до уваги сезонну зайнятість, у 2000 р. туризм сприяв працевлаштуванню 1,86 млн. осіб, у 2001 - 2,25 млн. осіб, а у 2002 р. - 2,37 млн. осіб. Фахівці вважають, що у 2005 р. опосередкована зайнятість у туризмі сягне 2,79 млн. осіб, а до 2010 р. — зросте ще на 840 тис. осіб. і становитиме 3,63 млн. Осіб.

   По-третє, розвинутий туризм робить країну привабливим  об'єктом для іноземних інвесторів, стимулює розвиток міжнародного підприємництва й ділового співробітництва в державі.

   По-четверте, туризм, як вже неодноразово зазначалося, є важливим джерелом валютних надходжень до країни та доходів у бюджети всіх рівнів .

   Доходи  окремих галузей і підгалузей економіки значною мірою залежать безпосередньо від туристичної активності. За розрахунками спеціалістів Туристичної адміністрації України, питома вага доходів від обслуговування туристів (за умови віднесення громадян до цієї категорії відповідно до методики ВТО) складає у загальному обсязі доходів, %:

    - туристсько-екскурсійні  послуги - 100;

    - санаторно-курортні  та оздоровчі - 90;

    - пасажирські  перевезення на транспорті - 80-90;

    - послуги  сувенірної промисловості - 80-90;

    - готельних  підприємств - 60-70;

    - послуги  з видачі віз та консульських  дій - 60-70;

    - послуги  фотокінолабораторій - 40-50;

    - виробництво  товарів спортивного і туристського  призначення - 30-40;

    - телефонний  зв'язок (міжнародний та міжміський) - 30-40;

    - послуги підприємств громадського харчування - 30-40;

    - пунктів  прокату - 30-40;

    - закладів  культури, фізичної культури і  спорту - 30-40.

   Таким чином, від функціонування ринку  туристичних послуг безпосередньо  залежить життєдіяльність окремих галузей господарства, великої кількості підприємств (значна частина з яких продовжує працювати в теперішній перехідний період саме завдяки туризму). Відрахування зазначених підприємств (3,2 млрд. грн.) надходять до державного та місцевих бюджетів, пенсійного та інших соціальних фондів.

   Для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки необхідно забезпечити всебічну підтримку його діяльності.

   Розвиток  ринку туристичних послуг залежить від багатьох чинників політичного, соціально-економічного, демографічного та культурологічного характеру. До того ж ефективність його функціонування потребує високого рівня взаємодії усіх без винятку його елементів та наявності певного механізму, що компенсував би постійно зростаючу з його розвитком різноманітність товарів та послуг, просторову розосередженість об'єктів та суб'єктів, невпорядкованість та різнобічність впливів зовнішнього середовища. Системою, що має названі якості та створює необхідні умови розвитку ринку туристичних послуг, є його інфраструктура.

   Подальший розвиток туризму в Україні передбачає перш за все розбудову інфраструктури ринку туристичних послуг, яка відповідала б потребам вітчизняних та іноземних споживачів. Актуальність досліджень пояснюється фактичною відсутністю інфраструктури туризму як цілісної системи в економіці України. Питання, що стосуються змісту поняття інфраструктури ринку туристичних послуг як економічної категорії, її складових елементів та впливу інфраструктури на ефективність суспільного виробництва, розроблені науковцями недостатньо як в теоретичному, так і в практичному плані. В той же час існують проблеми, які потребують подальшого більш глибокого вивчення, що пов'язане з їх складністю і важливістю: на теперішній час не існує загальноприйнятої науково-обгрунтованої концепції розвитку інфраструктури підприємств туризму.

   Основними цілями даної курсової роботи є визначення сутності інфраструктури ринку туристичних послуг як економічної категорії, розробка її галузевої класифікації та аналіз теперішнього стану окремих її частин та як туризм впливає на економвку України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ТУРИЗМ УКРАЇНИ. 

   1.1. Історія розвитку туризму в Україні.

   Уперше  незалежна Україна заявила про  себе як про самостійного партнера на ринку туризму на Варшавському туристичному ярмарку і туристичному салоні в Познані в 1993, уклавши понад 300 контрактів, переважно з приймання туристів у країні. Основою відродження туристичної індустрії стало створення державного комітету з туризму, розробка закордонних актів, що регулюють туристичну діяльність, ліцензування підприємств, установ, фірм і компаній сфери туризму. У 1994 році почалася атестація готельно-туристичних підприємств, було організовано перший в Україні Міжнародний туристичний салон „Україна-94", в роботі якого взяли участь 79 фірм із 26 країн Європи, Азії, Африки, Північної Америки, а також 226 вітчизняних фірм. Однак туристичні ресурси використовуються не в повному обсязі, оскільки одночасна місткість природних ресурсів України з урахуванням можливого навантаження та екологічних вимог - до 50 млн. осіб (фактичний рівень використання внутрішніх туристично-рекреаційних ресурсів ( 7 - 9%). Це спричинено відсутністю коштів на проведення маркетингу туризму в Україні; необхідністю отримання візи для в'їзду в Україну, що викликає негативне ставлення в потенційних туристів; низький рівень сервісу. З огляду на це, Україна сьогодні не створює відповідної конкуренції з туризму багатьом країнам Центральної та Східної Європи, що межують із нею, в яких скасовано візові вимоги до громадян Сполучених Штатів, Канади і країн-членів Європейського Союзу, інтенсивно здійснюється маркетинг туристичних послуг та продуктів. Світовий досвід засвідчує, що індустрію туризму можна розвивати і в період економічних, криз, оскільки витрати на створення одного робочого місця тут у 20 разів менші, ніж у промисловості, а оборотність інвестиційного капіталу в 4,2 рази вища, ніж в інших галузях господарства. Україна має вигідне географічне та геополітичне розташування, розвинуту транспортну мережу, володіє значними природно-рекреаційним та історико-культурними ресурсами. Забезпечити належну віддачу від цього потужного потенціалу, використати його в інтересах активного відпочинку та оздоровлення можна лише за чіткої організації туризму, створення і зміцнення матеріально-технічної бази, залучення до неї досвідчених і кваліфікованих кадрів, тобто за умови ефективного управління туризмом.

   По-іншому розвивалася рекреаційно-туристична діяльність у Західній Україні, яка була поділена між Польщею (Галичина і Волинь), Румунією (Буковина) і Чехословаччиною (Закарпаття). Найкраще ця галузь була розвинута в Галичині. Тут функціонували курорти європейського значення (Трускавець, Моршин, Черче, Немирів), відбудовано санаторії та пансіонати, здійснювалася реконструкція зелених насаджень. Більшість курортів належали приватним особам. Дуже слабко була розвинута санаторно-курортна діяльність на Буковині. У міжвоєнний період туризм набув значного розвитку. Найпопулярнішими туристичними центрами стали Яремне, Ворохта, Криворівня, Коростів, Гребенів, Славське. Значний внесок у розвиток туризму в Західній Україні в 1924-1939 рр. зробило краєзнавчо-туристичне товариство „Плай", яке розробляло туристичні маршрути, організовувало екскурсії, мало свої турбази, розвивало видавничу діяльність.

   Міжнародний туризм був розвинутий слабко. Лише невелика частина громадян України могла відвідувати зарубіжні країни, що було пов'язано зі значними бюрократичними перешкодами, невеликим відсотком відносно багатих людей та існуванням значної кількості населення, віднесеної до категорії „невиїзних". Багато міст і територій в Україні були заборонені для в'їзду іноземних туристів. Основними центрами міжнародного туризму були Київ, Одеса, Львів, Південний берег Криму й деякі інші міста, що обмежувало його розширення. У 60-х - першій половині 80-х років рекреаційно-туристичне обслуговування стає в Україні масовим: значно зросла кількість баз відпочинку, туристичних закладів, оздоровчих таборів для дітей, розширилася географія подорожей та екскурсій. Постала потреба у створенні міцної матеріально-технічної бази туризму.

   Туристично-рекреаційні  організації України надавали послуг населенню на суму до 368 млн. крб., обслуговуючи 6 млн. туристів. У незалежній Україні рекреаційно-туристичне господарство контролює Державний комітет молодіжної політики і туризму України. Функціонує понад 1800 фірм та організацій внутрішнього і міжнародного туризму. З прийняттям Закону України „Про туризм" закладено основи нормативно-правової бази туристичної галузі. Реалізація розвитку туристичної індустрії в умовах ринку можлива за наявності чотирьох основних складових: капіталу, технології, кадрів, туристичних ресурсів. Оскільки четверта складова -туристичні ресурси - найдешевша, то в цілому це визначає високу рентабельність туристичної діяльності. Якщо туризм пов'язаний зі створенням туристичного ресурсу, собівартість туристичного продукту різко зростає. Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних і створених людиною об'єктів, придатних для виробництва туристичного продукту. Як правило, туристичні ресурси визначають формування туристичної діяльності в регіоні Ці ресурси умовно поділяють на природні та інфраструктурні. Динамічний розвиток туристичної індустрії потребує обох їх видів. Навіть за високих привабливих властивостей природних ресурсів без наявності комунікацій, засобів зв'язку, комунальної інфраструктури, просвітницьких закладів, пам'яток культури, мистецтва, історії тощо туристична діяльність для широкого кола споживачів неможлива. Зменшення негативного впливу індустрії туризму на екологію регулюється на державному та міжнародному рівнях екологічною просвітою, обмеженням рекреаційно-туристичного навантаження на природні ресурси й податкового регулювання. Територіальна структура рекреаційно-туристичного комплексу визначається поєднанням туристичних і рекреаційних пунктів, центрів, вузлів, районів і зон, що сформувалися або формуються під впливом найрізноманітніших факторів.

 

   1.2. Законодавче та правове забезпечення туристичної діяльності в Україні.

   Вітчизняна  туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності."

   Що  особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10-14 квітня 1989 р.) - найавторитетнішого туристичного форуму сучасності, де зазначено: "Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму в "ієрархії" таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів" .

   Рекомендації  конференції містять також тези, що мають винятково важливе значення для розвитку туризму. Вони стосуються ролі парламентських, урядових та інших державних інституцій в організації туристичної діяльності, а також планування розвитку туризму: "Необхідно, щоб державна влада на всіх рівнях у всіх країнах, особливо парламенти, відігравали активну роль у справі створення сприятливих умов для туризму і, зокрема, надавали фінансові та інші ресурси для реалізації всеохоплюючих програм, присвячених туризму.

   Нинішній  і майбутній розвиток туризму  потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах - державних і приватних - в інтересах максимального заохочення сектора туризму.

   Туризм  необхідно планувати на комплексній  основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін." .

   Потрібно  визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в Україні. Зроблено перші реальні кроки на шляху законодавчого забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі.

   Так, правову базу діяльності туристичної  галузі країни закладено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності. Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 
року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики 
у галузі туризму". В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної політики.

   Закон України "Про туризм" констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв'язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток.

   Орган державної виконавчої влади в  галузі туризму бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. В межах своїх повноважень він розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства та вносить пропозиції щодо його вдосконалення;

   - визначає перспективи та напрями  розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання;

   - координує діяльність міністерств і відомств, туристичних підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією туристичних поїздок за кордон;

   - організовує інформаційну, рекламну  та видавничу діяльність з  питань туристичної діяльності;

   - сприяє розвитку конкуренції на ринку туристичних послуг,, створює  рівні  можливості  на  ньому  для  всіх  суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

   -здійснює ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, що надають туристичні послуги. Разом із Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристичних послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристичних підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів;

     - організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму;

   - бере участь у зовнішньоекономічній  діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнародних організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристичні представництва за кордоном.

   Рішення органу державної виконавчої влади  в галузі туризму, що регулюють питання туризму та видані в межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.

   Повноваження  місцевих органів державної виконавчої влади в галузі туризму визначаються положеннями про них, які затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади за погодженням з центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  2. ТУРИЗМ – ПЕРСПЕКТИВНА ГАЛУЗЬ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ.

                  

    2.1. Розвиток  інфраструктури ринку туристичних послуг як передумова    подальшого розвитку туризму в України.

   На  даний час визначення поняття  інфраструктури ринку туристичних  послуг є досить складним завданням, оскільки сам термін «інфраструктура» досі має різні трактування як у вітчизняних, так і в закордонних дослідників. Однак узагальнене визначення, що характеризує цю економічну категорію, можна сформулювати таким чином: «інфраструктура ринку туристичних послуг (додаток 3) являє собою взаємопов'язану сукупність споруд, організацій та видів діяльності, що існують в межах туристичної галузі, забезпечуючи єдність її об'єктів в реальному просторі, і створюють необхідні умови для її нормального функціонування та розвитку».

   Інфраструктура  ринку туристичних послуг - це своєрідна  судинна система туризму, яка забезпечує узгоджений просторово-часовий оборот капіталу, ресурсів та продукції (послуг) в межах означеного ринку. З іншого боку, ця інфраструктура являє собою комплекс об'єктів капітального будівництва та споруд, що створюють можливість його функціонування як цілісної системи з обслуговування подорожуючих.

   Недостатньо розвинута інфраструктура стримує, а в деяких випадках і припиняє потік туристів до певних територій, обмежує розвиток міжнародних зв'язків і цим унеможливлює ефективну роботу підприємств галузі. Проведений російськими дослідниками аналіз доводить, що витрати підприємців, пов'язані з поганим станом інфраструктури відповідного ринку, дорівнюють додатковому 30-відсотковому податку.

   З іншого боку, удосконалення інфраструктури ринку туристичних послуг само собою здійснює благотворний вплив на розвиток туристичної галузі і економіки країни загалом. Стабільний безперебійний розвиток інфраструктури сприяє вдосконаленню таких найважливіших для нормального функціонування економіки процесів, як розподіл, обертання, споживання, забезпечує прискорення товарообороту, скорочення періоду відтворення, зниження витрат виробництва, раціональне використання усіх видів ресурсів, ефективну територіальну організацію матеріальних потоків.

   Галузевий склад інфраструктури ринку туристичних послуг на наш час залишається предметом суперечок у дослідників цього питання. Але на сьогодні це останній  варіант, який має відповідне наукове обґрунтування.       На І рівні дослідженої інфраструктури знаходяться підприємства тих галузей, які беруть безпосередню участь в обслуговуванні туристів та/або надають основні послуги, що входять до складу туру. До них належать:                                               - турагенції, що виступають у ролі посередника або торгового агента між ком-паніями-туроператорами, які є «виробниками» туристичного продукту, та туристами, що виступають у ролі споживачів;                  - заклади розміщення (або підприємства готельного господарства);                                               - транспортні підприємства, що виконують перевезення туристів;                                            - санаторно-курортні підприємства (санаторії, пансіонати з лікуванням, будинки відпочинку тощо);                                         -    страхові компанії, які обслуговують подорожуючих є обов'язковою умовою здійснення туру;                                        -  підприємства телекомунікації, зв'язку, що створюють необхідні умови для ефективного функціонування підприємств ринку туристичних послуг.     II рівень презентований підприємствами громадського харчування і торгівлі, екскурсійними бюро, об'єктами природно-заповідного фонду (ПЗФ), до складу яких входять національні парки, заповідники, заказники та ін., культурно-розважальними комплексами (театри, музеї, парки розваг, казино і т.д.) та банківськими установами (зокрема, пункти обміну валют, банкомати тощо).       До III рівня інфраструктури ринку туристичних послуг належать підприємства, що створюють загальні умови його функціонування:       - житлово-комунального господарства (інженерно-технічні та ремонтно-будівельні, електро - водо - та теплопостачання);        - підприємства з будівлі, ремонту та обслуговування залізничних та автошляхів, а також річкових і морських портів;          - контрольно-адміністративні служби (прикордонні, митні, карантинні, міліцейські, а також органи, які надають послуги з оформлення документації — паспортів, віз та ін.);            - урядові органи на чолі з Державною туристичною адміністрацією України (ДТАУ), що займаються розробкою нормативної документації в туристичній галузі, працюють над створенням сприятливого правового середовища функціонування підприємств туризму, затверджують стандарти їх роботи;      - система підприємств матеріально-технічного забезпечення (МТЗ), яка створює для підприємств двох попередніх рівнів інфраструктури можливість своєчасного надання  відповідних послуг;          Центром туристичного комплексу країни є ринок туристичних послуг, що представлений їх «виробниками» - підприємствами-туроператорами. Кожна фірма-туроператор тісно співпрацює з підприємствами І рівня інфраструктури ринку туристичних послуг, які створюють умови для діяльності туроператорів шляхом реалізації складових їхньої продукції. II рівень забезпечує ефективне функціонування як самого ринку туристичних послуг, так і підприємств І рівня. В свою чергу, підприємства III рівня інфраструктури обслуговують усі попередні рівні і сприяють нормальному перебігу подій на самому ринку туристичних послуг. Кількість іноземних туристів, що в'їхали в Україну з метою організованого туризму, знизилася з 1,9 млн. ос. у 1995 р. до 0,8 млн. ос. у 1998 р. та до 0,6 млн. ос. у 2001 р. Така ситуація пов'язана з непопулярністю України як туристичного об'єкту в світі внаслідок нестачі відповідної інфраструктури туризму і як результату - якості обслуговування, що не задовольняє потреб іноземних клієнтів. До того ж недостатній розвиток комунікаційної складової інфраструктури ринку туристичних послуг в Україні спричиняє низьку поінформованість потенційних туристів з інших країн про значний туристсько-рекреаційний потенціал нашої держави.  У той же час останніми роками зростає кількість українських туристів, що віддають перевагу подорожам за кордоном держави: з 6,9 млн. ос. у 1995 р. до 8,6 і 9,4 млн. ос. відповідно у 1998 та 2001 рр. Це, в переважній більшості, подорожуючі з метою відпочинку що обрали зарубіжні курорти в пошуках кращого сервісу оскільки послуги , що надаються підприємствами інфраструктури ринку туристичних послуг в Україні, мають недостатній рівень якості.       На інфраструктуру туризму України значною мірою припадає відповідальність за охорону навколишнього середовища, збереження природного потенціалу держави та його  відтворення. Здійснення цієї задачі потребує в ситуації, в якій опинилася країна, неабияких зусиль.            На сьогодні стан телекомунікаційної мережі України є додатковою причиною уповільнення темпів розвитку туристичної галузі в цілому та в'їзного туризму зокрема .  Створення сучасної інформаційної мережі надає можливість сфері туристичних послуг України: по-перше, значно збільшити поінформованість потенційних відвідувачів про країну, її туристично-рекреаційні можливості; по-друге, спростити систему придбання закордонними громадянами національних тур послуг; по-третє, оперативно координувати діяльність туристичних та транспортних організацій з ефективного використання наявної матеріальної бази. За даними ВТО, бронювання туристичних послуг через систему Інтернет зросте більше ніж у 3 рази, що призведе до збільшення обсягів іноземного туризму на 15%.          В Україні необхідно вжити заходи щодо: облаштування інфраструктури ринку туристичних послуг в пунктах пропуску через державний кордон відповідно до чинних міжнародних стандартів; розширення мережі пунктів паспортного та митного контролю типу «зелений коридор» для туристичних потоків; встановлення на основних автомобільних трасах, відкритих для міжнародного сполучення (зокрема, транспортних коридорах), дорожніх знаків відповідно до загальновизнаних вимог. Потребує розгляду доцільність функціонування постів ДАІ у безпосередній близькості від пунктів пропуску через державний кордон України.         Для розбудови інфраструктури ринку туристичних послуг необхідне фінансове забезпечення, джерелами якого можуть виступати держава, недержавні організації та приватний капітал. Велика кількість економістів та підприємців впевнені в тому, що вкладання грошей в розвиток інфраструктури - прерогатива держави. Це має сенс з огляду на те, що такі вкладення мають дуже довгий термін окупності і тим   самим стають не досить привабливими для приватних інвесторів.      Водночас чинна Програма розвитку туризму до 2005 р., прийнята ще в 1997 р., передбачає в частині будівництва та реконструкції закладів туристичної інфраструктури внесення коштів в обсязі, що перевищує 900 млн. дол. США. Реально ж за 1997-2001 рр. на розвиток цієї інфраструктури було надано лише 170 млн. дол. США , що становить 19% потрібної суми і явно не є достатнім. За даними , у 2002 р. на розвиток інфраструктури ринку туристичних послуг державним бюджетом було виділено суму, що у 6 разів менша за необхідний обсяг коштів. Варто створити налагоджену систему готельного, транспортного обслуговування, ресторанного господарства, облаштування мережі міжнародних транспортних коридорів, залучення до туристичної сфери рекреаційно-курортного потенціалу України. Таким чином, подальше залучення інвестицій в розбудову інфраструктури туризму в країні є нагальною потребою.       Здійснений в даній статті комплексний підхід до розгляду окремих елементів інфраструктури ринку туристичних послуг є об'єктивною основою для постановки питання про необхідність розробки концепцій її розвитку як на національному, так і на регіональному рівнях. Тим більш актуальним це питання видається тепер, коли економіка України перебуває в стані трансформації, а на меті у держави - входження у світове економічне співтовариство.       Подальші дослідження у даному напрямку мають досить широкі перспективи: в колі наукового пошуку автора знаходяться проблеми, пов'язані з визначенням оптимального шляху розвитку інфраструктури туристичних послуг, що базуватиметься на економіко-математичних моделях її формування залежно від природно-кліматичного та історико-культурного туристичного потенціалу окремих регіонів України. Досліджуючи інфраструктуру ринку туристичних послуг, автор передбачає розробку науково-обґрунтованої концепції її розвитку, підготовку пропозицій щодо вдосконалення механізму застосування організаційно-економічних важелів її регулювання.       

   2.2. Характеристика туристичної діяльності та її вплив на економіку України. Прогнози щодо позитивних тенденцій розвитку туризму в кінці XX ст. та на початку XXI ст. виправдалися. Протягом 2001 року зареєстровано 11,9 млн. відвідань України іноземцями (річний приріст становить 6,2 %). В тому числі 5,8 млн. туристичних поїздок (приріст 31,8 %) та 5,6 млн. одноденних поїздок (зменшення на 17,7 %).

   У порівнянні з 2000 роком у мотивації  в'їзду іноземних громадян до України  в 2001 році відбулися структурні зміни, причиною яких було значне зростання (+57 %, або 1,5 млн. осіб) приватних туристичних поїздок одночасно з різким падінням обсягів транзиту (-54 % або 2,6 млн. осіб). Порівняно з 2000 роком транзитний потік з Росії скоротився у 2,9 раза, з Білорусії - у 6,2 раза, з Вірменії у 4,9 раза, з Грузії у 5,6 раза.

   За  схемою розрахунків, рекомендованою ВТО, іноземні відвідувачі залишили близько 2,5 млрд. доларів США протягом свого перебування в Україні у 2001 році.

   Громадяни України в 2001 році здійснили 15,6 млн. закордонних поїздок (приріст склав 16,4 %), в тому числі 9,4 млн. туристичних (приріст 8,0 %), решта - одноденні відвідання .

   Так само, як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, для України сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою протягом останніх років коливається біля 65 % в загальних обсягах турпотоків.

   Окрім цього, сусідні країни забезпечують і потужні потоки одноденних відвідувачів.

   Поїздки до сусідніх держав і надалі будуть значно переважати в структурі міжнародного туризму.

   Щодо  внутрішнього туризму, слід зазначити  продовження активної діяльності у 2001 році туристичних підприємств таких регіонів, як АР Крим, м. Київ, М.Севастополь, Одеська, Донецька, Львівська, Харківська області.

   Біля 6,9 млн. населення України здійснили  різноманітні подорожі рідним краєм. Близько 16,0 млн. відвідувачів зареєстровано музеями України та більше 1,8 млн. екскурсантів на рахунку турагентств.

   Розрахований  за методикою ВТО сукупний обсяг  реалізації товарів та послуг різних галузей економіки, що забезпечують задоволення споживчих потреб іноземних та внутрішніх відвідувачів України, склав в 2001 році 20,9 млрд. гривень, або 3,9 млрд. дол. США. (додаток 1).

   За 2001 рік туристичні підприємства, готелі та санаторно-курортні заклади України, загальною кількістю 7214 одиниць, реалізували власних послуг на суму близько 3 млрд. грн., що дорівнює 1,5 % у ВВП України та 3,3 % по статті "Виробництво послуг". Приріст сукупного обсягу реалізації в порівнянні з попереднім роком становив 30%.

   В структурі платіжного балансу України 2001 року, за підрахунками НБУ, експорт послуг по статті "Подорожі" становить 10 %, імпорт - 15 %.

   За  останні три роки кількість відвідань  України іноземними громадянами збільшилась у 2,2 раз, в тому числі кількість іноземних туристів зросла на 38%. За цей самий період в платіжному балансі України частка експорту послуг по статті "Подорожі" зросла з 7 % до 10 %. (додаток 2).

   Основні статистичні показники розвитку туристичної галузі України за 2001 рік свідчать про продовження росту активності туристичної діяльності, початок якого припадає на 2000 рік. Загальний обсяг туристичних потоків перевищив рівень 2000 року на 12 %. Структура потоків за видами туризму також змінювалась протягом цього часу. Якщо в 1997 році частка внутрішніх туристичних потоків була найменшою (24 %), то в 2001 році вона зросла до 31%, а частки виїзного та в'їзного потоків скоротились, хоча перевага залишилась на боці виїзного туризму (44 % в 1997 році та 43 % в 2001 році). Частка в'їзного потоку в 2001 році (26 %) менша за частку в піковому 1997 році (32%), але абсолютний приріст на 31,8 % чисельності іноземних туристів є найбільшим за останні чотири роки.

   Таким чином найбільше зростання у 2001 році порівняно до 2000 року вперше спостерігалось саме в обсягах в'їзного туризму, а обсяги виїзного та внутрішнього туризму зросли на 8 % та 5 % відповідно.

   З іншого боку, у 2001 році лише обсяг внутрішнього туризму перевищив на 21 % рівень найбільш активного 1997 р., в той час як обсяги інших видів туризму також зростали, але ще не досягли максимальних значень п'ятирічної давності.

   Останнім  часом даються взнаки і впливають на структуру туристичних потоків зміни у візовій політиці як сусідніх держав, так і України.

   Заохочуючи  іноземців до відвідання, Україна  поступово спрощує візові формальності. Натомість західні сусідні держави, такі як Чехія, Словаччина, Болгарія, вже запровадили візовий режим в'їзду для українців, а Польща, Угорщина, Румунія готуються до його введення. Наслідком цього стане перерозподіл частки виїзного потоку на користь внутрішнього туризму.

   Розподіл  іноземних туристів за метою відвідання України (%) 1998-2001 рр. (за даними статзвітності  ф. № 1 - Тур)

   Іноземні  туристи, які скористались послугами  українських турагентств в 2001 році, перебували в Україні переважно з метою відпочинку (51,2 %) та у службовій поїздці (27,5 %), решта відвідань (21,3 %) припадає на спортивно-оздоровчий та релігійний туризм, лікування. Подібна структура прослідковується протягом останніх чотирьох років. Проте очевидною є також тенденція незначного перерозподілу відвідань з основних мотивацій (рекреація та бізнес) на користь менш популярних. Зокрема, звертає на себе увагу зростання у 2001 році кількості відвідань України іноземними громадянами з метою лікування - в 4,6 раза порівняно з 1998 роком, а спортивно-оздоровчий в'їзний туризм за кількістю відвідань зріс за цей самий період майже у 1,6 раза, хоча в структурі мотивації займає лише 5,1 %. Найбільш відвідуваними іноземними туристами є такі регіони України: Автономна Республіка Крим (35,6 %), Київ (27,2 %), Севастополь (11,5 %), Одеська (21,5 %) та Львівська (6,6 %) області .