МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ 

ІНСТИТУТ  ТУРИЗМУ

Факультет туристичного менеджменту

Кафедра спеціальних туристичних дисциплін 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «ТУРИСТСЬКО-ЕКСКУРСІЙНІ  РЕСУРСИ  СЕНТ-ЛЮСІЇ» 
 
 
 
 

                  Студент ІІ курсу

                                                        Саломатін О.І.

Науковий  керівник

                                                        ст. викладач

                                                        Гринюк О.Ю. 
 

Київ  – 2009

ЗМІСТ 
 
 

      ВСТУП

      Актуальність  теми. На сьогоднішній день туризм посідає чи не найперше місце в світовому суспільстві. Ще з продавніх часів люди тяжіли до подорожей за знаннями, новою культурою, вирішенням суспільних проблем, а в першій половині XIX ст. призвели до виникнення цілої галузі економічної діяльності. Сучасний туризм – це потужна індустрія, яка утримує провідні позиції в сучасному світовому господарстві. За статистикою Всесвітньої Ради Туризму і подорожей, сьогодні кожний десятий робітник у світі – працює в галузі туризму.

      На  початку XX ст., туризм став повсякденною справою майже для третини населення планети. Більше того, у XXI столітті туризм, випередивши за обсягами доходу нафтову промисловість і автомобілебудування, і зайняв провідне місце серед світових галузей економіки. За даними Всесвітньої Туристичної Організації (ВТО) у 2004 р.  загальна кількість туристичних прибуттів склала 763 млн. осіб, а доходи від туризму – 622 млрд. доларів. У 2005 р. продовжилась тенденція до зростання обсягів міжнародного туризму: кількість міжнародних прибуттів зросла на 5,5 % і становила 808 млн. осіб. У 2010 р. прогнозується понад 1 млрд. учасників міжнародних подорожей, а доходи від туризму сягнуть 1550 млрд. доларів. Якщо ж до результатів міжнародного туризму додати ще й обсяги внутрішнього туризму, то показники зростуть щонайменше втричі[7].

      Для деяких слаборозвинутих країн туризм є єдиним рушієм економічного зростання. В цих країнах, держава стимулює розвиток туристичної галузі, так  як туризм – це єдине джерело  надходження капіталу та іноземних  інвестицій. До таких країн належать – Домініка, Мартініка, Сент-Вінсент, Гренада, Барбадос, Сент-Люсія. Але більшу увагу з цих країн привертає  Сент-Люсія, тому автор і обрав  тему своєї курсової роботи «Туристсько-екскурсійні  ресурси Сент-Люсії». Тому що ця країна має вагомий потенціал для  розвитку туризму.

      Об 'єктом дослідження курсової роботи є природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси Сент-Люсії та їх використання в туризмі.

      Географічні рамки курсової роботи обмежуються територією держави Сент-Люсія.

      Хронологічні  рамки курсової роботи охоплюють період від І тис. н.е. до початку ХХІст.

      Джерельну базу цього курсового дослідження складають понад 30 джерел, які опрацьовані автором у ході роботи. Насамперед, потрібно назвати праці, що мають повну характеристику досліджуваної країни. Найскладнішим був процес збору матеріалу для характеристик аналізу туристичного ринку Сент-Люсії, оскільки немає жодного спеціального видання, присвяченого цій темі. Тому автору довелося опрацювати значну кількість матеріалів в мережі Інтернет.

      Метою курсової роботи є всебічне дослідження туристсько-екскурсійного потенціалу держави Сент-Люсія. Для реалізації зазначеної мети автор ставить перед собою наступні завдання:

• дати загальну характеристику Сент-Люсії;
• дослідити природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси острова з метою їх використання в туристичній діяльності;
• проаналізувати туристичний ринок Сент-Люсії на сучасному етапі.

      Курсова робота складається зі вступу, трьох  розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел і додатків. 
 
 
 
 
 
 

1. ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА СЕНТ-ЛЮСІЇ

1. Фізико-географічна  характеристика країни

      Держава Сент-Люсія розташована на однойменному острові у складі архіпелагу Малі Антильські острови.  На півночі граничить з островом Мартініка (по протоці Сент-Люсія), на півдні — з островом Сент-Вінсент, що входить до складу держави Сент-Вінсент і Гренадіни (по однойменній протоці). Зі сходу омивається водами Атлантичного океану, із заходу — Карибського моря (загальна протяжність берегової лінії 158 км.). Каплевидний в плані острів має розміри приблизно 44 км в довжину з півночі на південь, і завширшки 23 км з заходу на схід, при спільній площі 616 км² (другої за величиною в південній групі Навітряних островів)[36].(Додаток 1)

      За  особливостями рельєфу острів Сент-Люсія має вулканічне походження, а тому гористіший, ніж більшість інших островів Карибського моря. По суті, він є вершиною древньої вулканічної групи, чиї конуси утворюють основні гірські вершини країни.. По всій довжині острова, з півночі на південь, тягнеться центральний гірський ланцюг Барр-де-Л’Іль-Рідж з висотами від 400 до 900 м, досягаючи найбільшої висоти на горі Жімі (950 м) і у вулканічному масиві Пітон (Грос-пітон — 797 м, Пті-пітон — 750 м, Морн-Бонін — 640 м) на південному заході. У цьому ж районі удосталь зустрічаються сліди активної вулканічної діяльності — гарячі сірчані джерела, еродовані лавові поля, виходи газу, відкладення сірки. Схили вулканічного масиву заросли пишними тропічними лісами, а багаточисельні короткі річки формують широкі і родючі долини. Побережжя острова утворене неширокою смугою прибережної низовини і сильно порізане. Південно-східні і північно-західні береги утворюють якусь подібність шхерного району з багаточисельними затоками і бухтами, що обрамовані безліччю крихітних рифів.

      Клімат. Клімат тропічний пасатний; морські вітри пом'якшують жару. Середньомісячні температури 18—26 °С, опадів від 1500 до 3000 мм в рік, притому що, на східних навітренних сторонах гір, вона становить 3450 мм, а на західних підвітренних – 1500 мм.. Сухий сезон з січня по квітень; дощовий з травня по серпень. У будь-який час року можливі потужні, але короткочасні проливні дощі, що доводяться зазвичай на кінець дня. Нерідкі руйнівні тропічні урагани, особливо часті в кінці літа.

      Внутрішні води. Річки Сент-Люсії недовгі і порожисті,. В період дощів часті повені. З гір стікають багаточисленні річки та струмки, які в деяких місцях переходять у невеликі водоспади. Вони добре орошають плодорідні землі.

      Природа. На острові виростає близько 400 видів рослин, причому в багатьох місцях пальми, всілякі чагарники, орхідеї та інші екзотичні квіткові начеб антуріума, утворюють щільний килим, що покриває схили гір, долини, русла річок і навіть узбіччя доріг. Південні і південно-східні схили гір покриті сухими лісами з переважанням чагарникової субтропічної рослинності. Фауна представлена насамперед птахами і плазунами. Морські води у берегів Сент-Люсії багаті на рибу, ракообразні та молюсків. Серед представників фауни на Сент-Люсії живуть надзвичайно рідкісна у світі змія сентлюсійський рейсер, та найменша змія у світі – вузькорота змія. Також місцева фауна включає ендемічну земляну ящірку, амазонську переливчасту папугу і двох гризунів — агуті і манику, поширених по всьому острову. Узбережні рівнини та міжгірські долини добре зволожені. На території внутрішньої частини острова знаходяться тропічні ліси та джерела мінеральної води.

      Отже, зважаючи на чудову фізико-географічну  характеристику, можна зробити висновок про великий потенціал розвитку туризму на даній території[8;12;18].

      1.2 Короткий нарис історії Сент-Люсії 

     До  європейської колонізації

     Перші відомі мешканці Сент-Люсії були араваки, які прибули на острів з Південної  Америки приблизно у 200-300 рр. н.е. Багаточисленні археологічні розкопки на острові, представили зразки аравакської  кераміки. Є свідчення що перші  мешканці, називали острів – Йоуаналао (Iouanalao), що означало – «Земля Ігуан», завдяки великій чисельності ігуан на острові.

      Кариби  поступово витіснили араваків, протягом періоду з 800 по 1000 рр. Вони називали острів Іванарау (Hiwanarau), а пізніше Еванора (Hewanorra), доречі це ім’я зараз носить «Міжнародний Аеропорт Еванора», у В’є-Форі. Пізніше вони були залякані європейцями історіями про насильства і канібалізм. Але багато чого з цього було перебільшенням на частині європейців[30].

      Європейська колонізація

      Європейці вперше висадилися на острів у 1492р., протягом раннього іспанського дослідження  Карибського моря. Голландці, Французи та Англійці пробували встановити торгівельні  застави на Сент-Люсії в 17 сторіччі, але стикалося з опозицією  карибів, чию землю вони займали.

      17-е  століття

      Не  дивлячись на те, що французький  пірат Франсуа ле Клєр, часто відвідував Сент-Люсію у 1550-х рр., перше поселення  було засноване голландцями, близько 1600-ого року, відоме як В’є-Фор. У 1605 р., англійське судно «Оливкова Гілка» збився з курсу на Гвіану, і 67 колоністів започаткували поселення на Сент-Люсії, але за п’ять тижнів, через хвороби і конфлікти з карибами, залишилося лише 19 осіб, через що вони втекли з острова.

      Французи  офіційно претендували на острів у 1635 р. але англійці їх випередили, і вже у 1639 р. започаткували нове поселення, яке кариби знову знищили. Далі нічого не відбувалось, доки у 1651 р. з Мартініки, не прийшов французький командуючий Рузелан, який тримав острів до смерті у 1654 р.

      У 1664р., Томас Ворнер, претендував на місце губернатора Сент-Люсії, і  підпорядкування острова Англії. Він привіз з собою 1000 чоловік, щоб  захиститися від французів, але через 2 роки, залишилося лише 89 осіб, здебільше завдяки хворобам. Протягом років після цього, острів був уламком, який переходить з рук в руки, по усіляким договорам, та торгівельним згодам.

      18-е  століття

      Англійці  з штаб-квартирою на Барбадосі, і  французи, які зосередились на Мартініці, дуже зацікавилися Сент-Люсією, після  того як, у 1765 р. на острові розвилася  цукрова промисловість. Конфлікт з  карибами зростав, але це не дало ніяких перепон, для того щоб острів був  захвачений.

      Ближче  до кінця століття, відбулася Французька Революція, і на Сент-Люсію був  відправлений революційний трибунал, очолюваний капітаном Ла-Кросом. Принісши ідею революції до Сент-Люсії, він  встановив гільйотину, яка була використана, щоб знищити Роялістів. У 1794, французький  губернатор острова оголосив, що всі  раби вільні, але ненадовго. Дуже скоро  на острів знову вторглися англійці, і відновив рабство через роки боротьби. Кастрі був спалений у 1796 р. як частина битви між англійцями, рабами і французами.

      19-е  століття

      Також у 1838 році, Сент-Люсія увійшла у  групу Британських Навітряних Островів з штаб-квартирою на Барбадосі. У 1885 році, центральна адміністрація  була перенесена до Гренади.

      З 20-ого століття до наших днів

      У 1924 р. острів отримав місцеве самоуправління. Також у цьому році була прийнята перша конституція, яка зазначила  меншість вибраних членів в заздалегідь  висунутий законодавчий орган. Універсальне доросле право голосу було введене  у 1951 році. Міністерський уряд був  обраний у 1956 році, і в 1958 році, Сент-Люсія  приєдналася до Вест-Індійської Федерації, з напів-автономною залежністю Сполученого  Королівства. Коли федерація зруйнувалася в 1962 році, була зроблена друга спроба перебудови, але вона також не вдалася. Після другої невдалої спроби, Сполучене  королівство, і ще 6 держав з навітряних і підвітряних островів – Гренада, Сент-Вінсент, Домініка, Антигуа, Сент Кітс і Невіс, Сент-Люсія – почали розвивати нову форму управління – Асоційована Державність.

      Як  асоційована держава Сполученого  Королівства, з 1967 до 1979, Сент-Люсія  мала повну відповідальність за внутрішнє  самоврядування, але залишала його зовнішні обов’зки і захист на Сполучене Королівство. Це тимчасове аранжування закінчилося 22 лютого 1979 року, коли Сент-Люсія досягла повної незалежності.

      Отже, Сент-Люсія  має дуже багату історичну спадщину, а завдяки вдалому географічному положенню, і в наш час зберігає стійкий туристичний інтерес[28;15;36]. 

      1.3 Державно-адміністративний устрій 

      Сент-Люсія  — член співдружності націй, глава  держави — королева Великобританії (зараз -Елізавета II), представлена генерал-губернатором. За конституцією, їм може бути будь-який громадянин Співдружності, що призначається  по волі монарха. На практиці, на цей  пост призначається зазвичай місцевий уродженець, по рекомендації глави  уряду країни. Генерал-губернатор (з 1997 Калліопа Пірлетт Луїси) дає доручення сформувати уряд і затверджує його склад після схвалення парламентом, призначає членів Сенату, по рекомендації прем'єр-міністра розпускає парламент і призначає нові вибори, підписує закони і затверджує призначення вищих державних чиновників. Законодавча влада двопалатного парламенту. Верхня палата — Сенат (11 місць). 6 сенаторів призначаються по рекомендації прем'єр-міністра, 3 — по рекомендації лідера опозиції, 2 — по рекомендації релігійних, економічних і соціальних груп. Нижня — Палата зборів (17 депутатів, що обираються населенням на 5-річний термін). Виконавча влада належить уряду — кабінету міністрів. На чолі нього коштує прем'єр-міністр. На цей пост звичайно призначається після виборів лідер партії або коаліції, що володіє більшістю в Палаті зборів[11].

      Державний прапор – прямокутне полотнище темно синього кольору, посередині якого розміщено трикутник, видовженої форми, розділений на три частини, різних кольорів – жовтий, чорний і білий. (Додаток 2)

      Адміністративний  поділ. У адміністративному відношенні країна підрозділяється на 11 приходів. У кожному з них є органи місцевої самоврядності — міські і сільські ради і управління. (Додаток 3)

      Політичні організації.

      Основні політичні партії: 

      Об'єднана партія робітників — Об'єднана робоча партія (ОРП) – утворена в 1964 в результаті злиття Національного лейбористського  руху і народно-прогресивної партії. Стоїть на консервативних позиціях. На виборах 2001 отримала 36,6% голосів і 3 місця в Палаті зборів. Лідер партії – Морелла Джозеф (лідер опозиції); 

      Лейбористська партія Сент-Люсії — Лейбористська партія Сент-Люсії (ЛПСЛ) – утворена в 1950 на базі профспілки кооперативних робітників. Поступово перейшла із спочатку лівих на помірні позиції. Консультативний член Соціалістичного Інтернаціоналу. На парламентських виборах 2001 отримала 54,2% голосів і 14 місць в Палаті зборів. Лідер і прем'єр-міністр – Кенет Енто;

      Діють також: Національний альянс (3,5% голосів; лідер Джордж Одлэм); Партія свободи (лідер М. Франсуа); партія «Су Ту Апве Фуете Фіні» та ін.

      Судова  влада складається з судів нижчої інстанції, що одночасно займаються кримінальними і цивільними питаннями. У Сент-Люсії розташований Верховний східнокарібський суд у складі Вищого і Апеляційного судів.

      Сент-Люсія входить до складу Співдружності, очолюваної Великобританією. Вона є членом ООН і її спеціалізованих організацій, Організації американських держав і Організації східнокарібських держав, Карибського співтовариства і Карибського спільного ринку.

     Таким чином, державно-адміністративний устрій Сент-Люсії відповідає державному устрою деяких Європейських країн[10;11;24;36]. 

     1.4 Соціально-економічний  розвиток 

     Населення.  Чисельність населення — 172,9 тис. (оцінка на липень 2008). Населення Сент-Люсії є здебільшого «африканським десантом», тобто чорношкірим (82,5% населення). Є також істотна змішана меншість, що представляє 11, 9%  індо-карибського населення, і 2,4% індійська група. Також є невелика група евпропеоїдної раси – нащадки французів, англійців і голландських колоністів. Також 3,1% населення належать до так званих, «невизначених» етнічних приналежностей. Є мінімальне число ліванців, сірійців і китайців.

     Міське  населення — 48 %, сільське — 52 %. Кількість  чоловіків на 1000 жінок — 968, коефіцієнт фертильності 2,3. У 2003 році на 1000 жителів  припали ті, що 20,93 народилися, 5,24 померлих, таких, що 3,15 емігрували. Річний приріст  населення склав 1,25 %. Дитяча смертність складала 14,37 на 1000 новонароджених.

     Релігія. Релігії: католики 67,5 %, адвентисти 8,5 %, п'ятидесятники 5,7 %, англікане 2 %, євангелісти 2 %, інші християни 5,1 %, растафаріане 2,1 %, інші 2,6 %, атеїсти 4,5 %[16;20;27].

     Офіційною мовою країни вважається англійський, хоча розмовним в значної частини населення є "патуа" - місцевий діалект французької мови. Причому "патуа" не є універсальною мовою - використовуваний на багатьох островах регіону, він в кожному конкретному місці насичений своїми словоформами і ідіомами, що робить його в цілому зрозумілим для будь-якого жителя регіону, але часто жителі одного острова погано розуміють сусідів, якщо розмова виходить за межі загальновживаних виразів. У результаті на Сент-Люсії сформувався свій діалект - "квейол" ("креольський"), на якому вільно спілкуються всі шари місцевого суспільства. Санталюсійці вважають "квейол" самостійною мовою зі своїми власними правилами граматики і синтаксису. На нім же оформляється частина ділової і публічної кореспонденції, а також ведуться телепередачі і радіопередачі. Місцевий варіант англійського також далекий від канонічного і, хоча викладається в більшості учбових закладів острова, несе в собі множинні запозичення з іспанського, французького і мов африканських народів[9].

     Освіта. Обов'язкова і безкоштовна освіта для дітей у віці від 5 до 15 років. Діють 66 початкових і 18 середніх державних шкіл і відповідно 7 і 2 приватних. Число учнів в державних школах складало 39,9 тис. чіл., у приватних — 1,1 тис. (2002/03). Середнє спеціальне утворення представляється в коледжі ім. А. Люіса, створеному в 1985 (2,2 тис. студентів).

     Економіка. ВВП в поточних цінах в 2006 рік - 660 млн. $, на душу населення — 4,2 тис. $. Річний приріст ВВП в 1990-е рр. 3,1%, з 2000 спостерігається спад проїзводства. Річні темпи інфляції в 1990 — 2000 — 2,9%, у 2001 — 1,9%, у 2002 — дефляція 0,2%. Безробіття 18,9% (2001). Доля сільського господарства і рибальства у ВВП 5,9%, промисловості і енергетики — 11,8%, строїтельства — 10,9%, послуг — 71,4% (2002). Співвідношення між названими галузями по зайнятості — відповідно 19,5; 11,1; 10 і 69,4% економічно активного населення.

     Сільське  господарство. З 1930-х рр. Сент-Люсія спеціалізувалася на вирощувані бананів, що забезпечували до 60% експортних прибутків. Із-за зростання конкуренції на ринках ЄС, поступові відміни режиму преференційного доступу на них і неблагопріятних природних умов річний обсяг виробництва скоротився з рекордного рівня в 135,4 тис. т. в 1990 до 48,2 тис. т. в 2002. За той же період в 6 разів знизився збір другої за значенням експортної культури — какао. Експортне значення мають плоди хлібного дерева, перець, манго, смоківниця, авокадо, кокоси, грейпфрути. Переважно для внутрішнього користування вирощуються коренеплоди, овочі, апельсини, ананаси, дині. Тваринництво розвинене слабо. Улов риби збільшився за 1987 — 2002 з 0,3 до 1,6 тис. т. Побудований комплекс по переробці риби у Вье-Фор.

     До  традиційних галузей промисловості відносяться - виробництво рому, безалкогольних напоїв і переробка кокосових горіхів. Для розвитку нових виробництв створені 2 вільних зони і 6 промислових парків, компанії, що діють в них, звільняються від сплати мит на імпорт устаткування, сировини і комплектуючих і мають податкові пільги строком до 15 років. На кін. 2002 у зонах і промислових парках діяло 27 компаній (14 національних), забеспечуючих зайнятість 4,6 тис. осіб. і що виробляли електронні компоненти, вироби з картону, одяг і меблі. 
 

     Зовнішня  торгівля.

     Окрім бананів в невеликому об'ємі  експортуються какао-боби, кокосові горіхи, копра, кокосове масло і всілякі тропічні фрукти, а також одяг і іграшки. Об'єм експорту в 2000 склав 68,3 млн. дол. США; основні партнери по експорту – Великобританія, США, країни Карибського співтовариства.

     Імпортуються (319,4 млн. дол. США в 2000) продовольство, промислові товари, машини і устаткування, паливо в основному з Бразилії, США, Великобританії, країн Карибського співтовариства, Японії і Канади.

     Енергетика. Здійснюється проект по використанню геотермальної енергії вулканів. Взагалі весь острів обслуговує дві ГЕС, і декілька невеличких ТЕЦ і ТЕС.

     Транспорт. Загальна протяжність автомобільних доріг складає 1,2 тис. км., лише 65 км. з твердим покриттям. У 2001 почалося виконання    5-рокової програми розвитку дорожньої мережі, в ході якої має бути реконструйовані 166 км. доріг. Парк автомобілів досяг 38,5 тис., з них легкових — 21,3 тис. Найбільші порти — Кастрі і Вье-Фор, річний вантажообіг досягає 750 тис. т: 3/4 доводиться на Кастрі. Два міжнародних аеропорти. До 2001 монополістом в області телефонного зв'язку була британська компанія «Cable & Wireless», у 2003 став діяти перший незалежний оператор в області стільникового зв'язку. Забезпеченість (шт. на 1 тис.жітелей) апаратами 411, персональними компю’терами — 146.

      Отже, Сент-Люсія є молодою країною, що розвивається, має перспективи розвитку в сільському господарстві, промисловості, а особливо в області туризму і морських транспортних перевезень[5;8;12;14].

2. ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНІ  ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ  РЕСУРСИ КРАЇНИ 

     2.1. Природний потенціал  Сент-Люсії 

     Так як країна розташовано біля тропіку, це пояснює тропічний характер її природи. Завдяки маленькій території  острова різноманіття в розподілі  тепла і вологи майже не помітні, ландшафти Сент-Люсії дуже специфічні і доволі такі різноманітні.

     Північне узбережжя.

     Північний край Сент-Люсії охоплює так звану "Золоту Милю", що практично цілком складається з низки прибережних курортних городків між Пуант-дю-Кап, Пуант-Арді і тихим містечком Кас-ен-Бас на північно-східному побережжі. На північно-західному березі черга курортних районів триває до двохмильної підкови затоки Родні-бей, довкола якої зосереджена більшість фешенебельних курортів побережжя. Названий на честь британського командувача XVIII століття Джорджа Брайджеса Родні заливши і найбільший курортний район буквально оточені різними туристичними об'єктами. Велика і добре захищена затока охоплює курортну область пляжу Редьют-Біч і маленьке містечко Грос-Айлет. Штучний канал проходить між цими двома областями, відкриваючись у велику живописну лагуну, яка сама є ділянкою курортної Родні-Бей-Маріна - найбільшого яхтового порту на острові і одного з кращих в регіоні. Сам Грос-айлет складається з безлічі простих дерев'яних будівель з олов'яними дахами, великої кількості "ромових" магазинів і берега, заповненого красивими дерев'яними човнами рибаків.

     Біля  берегів острова виступають з  води рожеві коралові рифи - прекрасне  місце для занять дайвінгом. Пляж Редьют-біч загальною протяжністю  близько 1 кілометра вважається одним  з найкрасивіших - з його широкої  смуги прекрасного білого піску  відкривається прекрасна панорама острова Піджен на півночі і зелених  прибережних горбів на півдні. На Піджен-Айленді створений Національний Історичний Парк, сполучений з самим островом довгим мостом, а сам острів, ґрунтовно укріплений британцями в XVIII столітті, перетворений в обширний парк відпочинку. А декілька східніше починаються ізольовані береги Кас-ен-Бас з їх прекрасними рифами. Кращими берегами тут вважаються Сікрет-Біч на самому кінці прибережної дороги (дістатися до нього дійсно непросто) і Анс-лавуа з його "черепаховим пляжем"[9].

     Західне узбережжя.

     Західне побережжя Сент-Люсії неймовірно красиво і широко відомо своїми розкішними берегами, здебільше абсолютно дикими, хоча тут вистачає і першокласних курортних комплексів. Тут можна знайти багаточисельні водопади, хащі тропічного лісу і багаточисельні ізольовані затоки, захищені з моря кораловими рифами.