Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Тваринний світ

План

Вступ

Зміст правової охорони тваринного світу
Правові форми охорони тваринного світу
Особливості відшкодування шкоди заподіяної об’єктам тваринного світу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Тваринний світ є невід'ємним компонентом навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей.

В своїй роботі я б хотіла детально розглянути питання щодо правового забезпечення охорони тваринного світу, проаналізувати проблеми і здобутки в даній сфері. Крім того, я маю на меті максимальну увагу в своїй роботі приділити наступним питанням:

Змісту правової охорони тваринного світу
Правовим формам охорони тваринного світу
Особливостям відшкодування шкоди заподіяної об’єктам тваринного світу

Тваринний світ є одним з компонентів навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей.

В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні за участю підприємств, установ, організацій і громадян здійснюються заходи щодо охорони, науково обґрунтованого, невиснажливого використання і відтворення тваринного світу.

Саме такі слова сказані в преамбулі до Закону України „Про тваринний світ”. На мою думку в цьому випадку важко добавити ще щось , що могло б ще точніше виразити актуальність і важливість даної теми. Я гадаю в своїй роботі мені вдасться повністю розкрити дану тему та внести свої пропозиції щодо вирішення виникаючих в цій галузі проблем.

1.Зміст правової охорони тваринного світу

Правовою основою, на якій ґрунтується охорона, використання і відтворення тваринного світу, є Закони України від 3 березня 1993 року «Про тваринний світ»¹, від І6 травня 1995 року «Про виключну (морську) економічну зону України»², від 22 лютого 2000 року «Про мисливське господарство і полювання»³, інші нормативні акти національного законодавства, а також міжнародні угоди. Завданням законодавства про тваринний світ України є регулювання відносин у галузі охорони, раціонального використання і відтворення об'єктів тваринного світу, збереження та поліпшення середовища його перебування, забезпечення умов сталого існування їх видової і популяційної різноманітності.

Об'єктам тваринного світу притаманні певні юридичні ознаки, які дозволяють відрізняти їх від інших об'єктів власності чи користування. До представників тваринного світу, що охороняються наведеними законами, належать лише дикі тварини. Відносини в галузі охорони І використання сільськогосподарських, свійських та інших тварин для господарських, наукових, естетичних цілей регулюються не екологічним, а цивільним, аграрним чи іншим законодавством України.

Об'єктами користування можуть бути як безпосередньо хордові (хребетні та безхребетні) тварини в усій їх біологічній різноманітності на всіх стадіях розвитку, так і їх частини (роги, шкіра тощо), а також продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск, пух тощо ; житла і споруди тварин, а також території, що є місцем їх перебування, підлягають охороні.

Об'єкти тваринного світу надзвичайно пластичні. Вони можуть перебувати на суші, у воді, ґрунті та повітрі незалежно від наявності у людства адміністративно-територіального поділу та державних кордонів. На території України нині відомо близько 45 тис. видів тварин, певна частина яких мігрує. Тому тварини можуть постійно чи тимчасово населяти територію країни або належати до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Дикі тварини можуть перебувати у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах. Така ознака досить суттєва при визначенні суб'єкта права розпорядження тваринним світом та законності набуття тварин у власність чи користування. Тваринний світ, що перебуває у стані природної волі чи утримується в напіввільних умовах, належить до природних ресурсів загальнодержавного значення. Відповідно дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, вилучені зі стану природної волі, розведені (отримані) у неволі чи напіввільних умовах або набуті іншим дозволеним законодавством шляхом, можуть перебувати у приватній або іншій власності юридичних чи фізичних осіб. У цьому разі власники тварин можуть самі здійснювати їх використання, а також передавати відповідне право іншим суб'єктам на свій розсуд. З метою безпеки населення і в інтересах охорони тваринного світу Міністерство екології та природних ресурсів України встановлює перелік видів тварин, які можуть перебувати у недержавній власності, та форму документів на підтвердження законності їх придбання чи утримання.

Враховуючи можливість існування декількох суб'єктів права власності на тваринний світ, законодавство встановлює, що використання об'єктів тваринного світу може здійснюватись як на праві його власності, так і на праві користування ним.

Власниками або користувачами дикого тваринного світу (тобто Об'єктами права використання його об'єктів) у першу чергу виступають юридичні особи всіх форм власності та підпорядкування (державні мисливські господарства, господарства громадських мисливських товариств або їх колективи, фауністичні приватні підприємства, Рибогосподарські об'єднання, наукові та навчальні установи тощо), "значені суб'єкти повинні користуватися тваринним світом згідно з цілями і завданнями їх статутної діяльності. Використання тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням підприємствам, установам, організаціям права користування середовищем перебування тварин — мисливськими угіддями та рибогосподарськими водоймами.

Фізичні особи (громадяни України, а в передбачених законодавством випадках - особи без громадянства та іноземці), які на законних підставах використовують тваринний світ, повинні перш за все бути правосуб'єктними, тобто мати право- і дієздатність на здійснення такого виду природокористування.

Тваринний світ різноманітний, як і види його використання. Тому кожен з користувачів здійснює певний вид користування залежно від цілей та характеру своєї діяльності та інших конкретних обставин.

Чинним законодавством встановлено такі види використання об'єктів тваринного світу:

— мисливство;

— рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин і морських ссавців;

— використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях;

— використання корисних властивостей життєдіяльності тварин — природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо;

— використання тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності;

— добування диких тварин з метою утримання і розведення в неволі чи напіввільних умовах для комерційних та інших цілей.

Найбільш поширеними видами користування тваринним світом є мисливство та рибальство, що обумовлює детальну правову регламентацію здійснення цих видів діяльності.

Залежно від ступеня і засобів правового регулювання здійснення наведених видів використання тваринного світу можливе на підставі права загального і спеціального використання його об'єктів.

Загальне використання тваринного світу здійснюється громадянами без вилучення тварин з природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування). Воно провадиться безплатно для задоволення життєво необхідних потреб - естетичних, оздоровчих, рекреаційних, виховних тощо. Засоби здійснення такого користування можуть бути досить різноманітними. Так, дозволяється спостерігати за тваринами, фотографувати, мітити їх; використовувати корисні властивості життєдіяльності тварин (наприклад, запилювачів рослин) та продукти їх життєдіяльності - мед і віск диких бджіл і т. ін. Наведені дії не повинні спричиняти шкоди тваринам і місцям їх перебування та порушувати права інших користувачів. Тому під час загального використання їх жител та біотехнічних споруд, порушення середовища перебування тварин і погіршення умов їх розмноження. При дотриманні таких умов громадянам гарантується здійснення права загального використання тваринного світу.

До спеціального використання належать усі види користування тваринним світом (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування), що здійснюються з вилученням (добуванням, збиранням) тварин із природного середовища. Право спеціального використання тваринного світу здійснюється лише за спеціальними дозволами. Вони являють собою офіційні документи, які посвідчують право юридичних чи фізичних осіб на здійснення цього виду природокористування.

Дозволи видаються на підставі затверджених належним чином лімітів граничного використання тварин, тобто науково обгрунтованих обсягів можливого вилучення диких тварин з природного середовища. Умови та порядок затвердження лімітів і одержання відповідних дозволів визначаються постановою Кабінету Міністрів від 10 серпня 1992 року із наступними змінами «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення»¹. Згідно з наведеним нормативним актом щорічно за поданням відповідних державних органів галузевого управління природокористуванням Міністерство екології і природних ресурсів затверджує ліміти використання:

— рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, — на підставі подання Державного департаменту рибного господарства (Держрибгоспу) Міністерства аграрної політики України;

— ліцензійних та цінних хутрових тварин мисливських видів — за поданням Державного комітету лісового господарства;

— використання немисливських тварин по кожному їх виду — за зверненнями обласних управлінь екологічної безпеки;

— тварин і рослин, що занесені до Червоної книги України, — за зверненнями зацікавлених, як правило, наукових установ.

Затверджені ліміти використання об'єктів тваринного світу доводяться до відома уряду Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій та природокористувачів для видачі і отримання відповідних дозволів.

Дозвіл на спеціальне використання тваринного світу — це офіційний документ, що засвідчує право особи на використання конкретних видів (виду) тварин у лімітних межах. Отримання дозволу — це основний, але не єдиний юридичний факт, тобто обставина, на підставі якої виникає відповідне право. Таких фактів, як правило, декілька, і вони утворюють складну юридичну сукупність, яку практично неможливо уніфікувати щодо права користування тваринним світом у всіх його різновидах. Тому внаслідок різноманітності і несхожості видів, умов та підстав спеціального використання тваринного світу є доцільним конкретні підстави і порядок виникнення такого права розглянути далі, при характеристиці особливостей окремих видів користування тваринним світом.

Користувачі об'єктами тваринного світу, крім загальних прав і обов'язків, властивих усім природокористувачам, мають певні права і обов'язки, обумовлені конкретним видом відповідного права. Так, користувачі можуть:

— в установленому порядку здійснювати спеціальне використання тварин;

— мати право власності на добуті в законному порядку об'єкти тваринного світу і доходи від їх реалізації;

— оскаржувати рішення державних органів і посадових осіб, що порушують їх законні права і інтереси;

— вимагати усунення перешкод у здійсненні своїх прав, відшкодування заподіяних збитків та ін.

Права користувачів стосовно використання об'єктів тваринного світу можуть бути обмежені в передбачених законодавством випадках у суспільних інтересах, інтересах інших природокористувачів або якщо того вимагає необхідність охорони тваринного світу.

Користувачі зобов'язані:

— дотримуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків щодо об'єкта користування;

— використовувати тваринний світ способами, що забезпечують стале використання і збереження біологічного різноманіття тварин;

— своєчасно вносити збір за спеціальне використання тваринного світу;

— сприяти діяльності органів державного екологічного контролю. Окрім наведених, користувачі можуть мати і інші, більш специфічні обов'язки, обумовлені конкретним видом використання тваринного світу.

Право спеціального використання може бути припинено на умовах і підставах, передбачених законодавством, у разі:

— припинення діяльності юридичної особи або смерті громадянина;

— закінчення строку, на який було видано дозвіл на використання;

— коли зникла потреба у користуванні або є добровільна відмова від нього;

— систематичного невиконання користувачем встановлених правил, норм та інших вимог щодо охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу;

— надходження вимог щодо припинення названого права від органів екологічного, санітарного чи ветеринарного контролю.

При суттєвих змінах у користуванні раніше виданий дозвіл скасовується, а новий видається в установленому порядку. Припинення права використання об'єктів тваринного світу здійснюється шляхом скасування, тобто визнання нечинним спеціального дозволу.

Мисливство — один з основних видів спеціального використання тваринного світу, який задовольняє матеріальні, рекреаційні та інші потреби громадян і господарства. Правова регламентація існуючих у цій галузі суспільних відносин ґрунтується на Законі України від 22 лютого 2000 року «Про мисливське господарство і полювання», відповідних постановах Кабінету Міністрів, нормативних актах Міністерства екології та природних ресурсів (Мінекоресурсів) та Державного комітету лісового господарства (Держкомлісгоспу) України. Держкомлісгосп законодавче визначений спеціально уповноваженим державним органом у галузі ведення мисливського господарства.

Мисливством вважається добування диких звірів і птахів, які віднесені до об'єктів полювання і перебувають у стані природної волі чи напіввільних умовах у межах мисливських угідь. Мисливські угіддя — це ділянки земної поверхні (території і акваторії), які є середовищем перебування диких тварин і де можливе їх добування. Особливість мисливських угідь як правової категорії полягає в тому, що вони не утворюють самостійного природного об'єкта, як земля, надра, води, ліси. Мисливські угіддя відображають лише особливі функціональні властивості природних об'єктів — бути середовищем перебування диких тварин. Якщо на певних площах перебувають звірі і птахи, але встановлюється постійна заборона на їх добування, то це виключає ці площі зі складу мисливських угідь, оскільки не досягається основна мета ведення мисливського господарства—одержання певних матеріальних цінностей, продукції мисливського господарства. Тому не вважаються мисливськими угіддями території і акваторії, функціональне призначення яких несумісне з таким видом спеціального використання тваринного світу, як мисливство⁴. До них належать:

— території населених пунктів (сіл, селищ, міст) і зони навколо них. Забороняється полювання на відстані ближче 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей;

— території та об'єкти природно-заповідного фонду України (природні та біосферні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, загальнозоологічні та орнітологічні заказники). На таких територіях та в їх охоронних зонах мисливські тварини можуть добуватися лише в порядку, визначеному законодавством, та відповідно до положень про ці території;

— рекреаційні території (курорти та округи їх санітарної охорони, місця організованого масового відпочинку населення і туризму).

З метою охорони тваринного світу і його відтворення місцеві державні адміністрації чи мисливські господарства можуть тимчасово обмежувати чи припиняти здійснення мисливства на певній площі угідь. Однак, зважаючи на тимчасовість заборони полювання, такі угіддя не втрачають статусу мисливських.

В Україні налічується близько 52 млн. га мисливських угідь. Основною організаційно-правовою формою їх використання є надання угідь у платне користування мисливським товариствам та господарствам, юридичним особам, статутною правоздатністю яких передбачено ведення мисливського господарства. Переважне право на користування угіддями мають власники і постійні користувачі земельними ділянками (за умови додержання вищенаведеної умови), а також попередні користувачі мисливських угідь.

Угіддя надаються обласними радами за поданням органів управління лісовим і мисливським господарством, погодженим з відповідними органами, на строк не менше 15 років. Надання угідь оформлюється шляхом укладення між користувачем і місцевими органами лісового господарства договору, який повинен відповідати його Типовій формі, затвердженій Держкомлісгоспом 12 грудня 1996 року. У договорі визначаються межі закріплених угідь, строки користування ними, перелік обов'язкових заходів, спрямованих на раціональне використання і охорону мисливського фонду тварин, права і обов'язки сторін, їх відповідальність.

Правове значення розподілу мисливських угідь полягає в тому, що ведення мисливського господарства здійснюється тільки їх користувачами. Отже, здійснення права полювання в мисливських угіддях, за загальним правилом, неможливе без одержання на це згоди або погодження користувача, який має законодавчо закріплене і відповідно оформлене право на використання мисливських тварин у межах своїх мисливських угідь.

Об'єктом полювання виступає державний мисливський фонд, тобто дикі звірі і птахи, що знаходяться в мисливських угіддях у стані природної волі чи напіввільних умовах. Згідно з законодавством тваринний світ становить самостійний природний об'єкт і не є елементом середовища його перебування, як у деяких країнах. Тому не має правового значення, в чиїй власності чи користуванні знаходиться територія або акваторія, на якій перебувають тварини. Власники або користувачі земельними, лісовими ділянками чи водними площами повинні одержувати право на спеціальне використання об'єктів тваринного світу на загальних підставах.

Полюванням вважаються безпосередні дії мисливця, спрямовані на добування диких звірів і птахів, які віднесені до державного мисливського фонду і знаходяться в мисливських угіддях. До дій, що створюють процес добування тварин, відносяться їх відшукування (вистежування, виявлення), переслідування або підманювання і власне добування (відстріл, відлов). До полювання прирівнюється перебування осіб у мисливських угіддях із мисливськими собаками, стрілецькою зброєю та іншими знаряддями добування тварин або з добутою мисливською продукцією.

Право полювання в мисливських угіддях мають громадяни України, які досягли 18-річного віку і отримали відповідні документи, що посвідчують це право. Право на полювання посвідчується такими документами, наявність яких для мисливця є обов'язковою:

— посвідчення мисливця, яке видається органами Держкомлісгоспу України після перевірки у громадянина необхідного мінімуму знань з мисливської справи;

— щорічна контрольна картка обліку добутої дичини та порушень правил полювання

(ці документи видаються після сплати в установленому порядку і розмірі державного мита та відповідного збору за їх видачу);

— при наявності вогнепальної мисливської зброї-дозвіл органів внутрішніх справ на право користування нею;

— при використанні мисливських собак, ловчих звірів і птахів - відповідний паспорт на них;

— мисливці — члени громадських мисливських організацій (Українського товариства мисливців і рибалок, Товариства мисливців і рибалок Збройних Сил України, Товариства «Динамо») — членські квитки;

— спеціальний дозвіл на добування мисливських тварин. Форми таких дозволів та органи, які їх видають, суттєво відрізняються залежно від того, до якої категорії мисливського фонду віднесені ті чи інші дикі звірі та птахи.

Рибальство — один з основних видів користування об'єктами тваринного світу, метою якого є одержання різноманітних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції для задоволення потреб населення і народного господарства. Правова регламентація існуючих у цій галузі суспільних відносин ґрунтується на Законі України від 3 березня 1993 року «Про тваринний світ», постановах Кабінету Міністрів України, зокрема від 28 вересня 1996 року «Про затвердження Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства», нормативних актах Міністерства екології і природних ресурсів та Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України. Останні законодавчо визнані спеціально уповноваженими державними органами у галузі ведення рибного господарства і здійснення рибальства.

У сучасному розумінні рибальством охоплюється процес вилучення (вилову, добування, збирання) не тільки риб, а всіх водних живих ресурсів, тобто організмів, життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До них належать: риби на всіх стадіях розвитку; морські ссавці; водні безхребетні; ракоподібні; інші водні тварини; водорості.

Ведення рибного господарства здійснюється у рибогосподарських водних об'єктах, до яких належать канали, водосховища, озера, ріки, моря, включаючи води континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України та інших держав. Водний кодекс України передбачає можливість обмеження прав водокористувачів в інтересах рибного господарства та водного промислу на тих водних об'єктах держави, які використовуються для промислового добування риби або мають значення для відтворення її запасів.

Використання водних живих ресурсів можливе на праві загального та спеціального користування. Спеціальним використанням ресурсів рибного господарства вважаються всі види користування водними біоресурсами (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (виловом, добуванням, збиранням) із природного середовища. Це, зокрема, промислове добування, науково-промислові чи науково-дослідні, контрольні лови. Підстави, порядок і умови виникнення, здійснення і припинення таких видів користування визначено, крім вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України, Інструкцією «Про порядок спеціального використання водних живих ресурсів», затвердженої Мінекоресурсів і Держкомрибгоспом 10 лютого 2000 року⁵.

Рибальство здійснюється на основі відповідних Правил промислового рибальства, які затверджені Держрибгоспом для басейнів Чорного і Азовського морів, а також для рибогосподарських водних об'єктів України, а також режимів рибальства до зазначених Правил, які встановлюються щорічно. Наведені нормативні акти обумовлюють досить жорстку (можливо, занадто) правову регламентацію дій користувачів водних живих ресурсів.

Спеціальне використання водних живих ресурсів здійснюється за плату в межах затверджених у встановленому порядку лімітів (виділених квот). На їх підставі державним органом рибоохорони, в зоні діяльності якого буде здійснюватись промисловий лов, видається дозвіл, у якому зазначається найменування користувача, назва і реєстрація судна, обсяг квоти, мета і знаряддя лову.

При промисловому добуванні водних живих ресурсів, крім дозволу, користувачі повинні мати:

- у виключній (морській) економічній зоні України та за її межами - рибальський квиток, який видається на судно;

- у рибогосподарських водних об'єктах України рибалки повинні мати посвідчення, а посадові особи, які відповідають за вилучення ресурсів, - промислові квитки і талони встановленого зразка.

При відсутності наведених юридичних документів рибальство вважається незаконним і передбачає відповідну юридичну відповідальність винних осіб.

Любительське (спортивне) рибальство здійснюється громадянами України, іноземцями, особами без громадянства переважно як загальне користування об'єктами тваринного світу. Воно полягає у безплатному вилові риби, добуванні водних безхребетних і збиранні водних рослин з метою особистого споживання у спеціально визначених для цього рибогосподарських водоймах за винятком тих, що знаходяться у межах об'єктів природно-заповідного фонду, риборозплідних господарств, питних і технічних водойм.

На відміну від мисливства надання громадянам права любительського рибальства не потребує здійснення таких юридичних фактів як обов'язкове отримання відповідного посвідчення, реєстрація знарядь лову, сплата мита тощо. Але законодавство про тваринний світ встановлює певні правові засади забезпечення правомірної поведінки рибалок-любителів. Кабінетом Міністрів України постановою від 18 липня 1998 року затверджений Порядок здійснення любительського і спортивного рибальства. Подальші вимоги щодо здійснення любительського (спортивного) рибальства в частині дозволених знарядь, способів і норм лову, заборонених місць і часу встановлюються правилами, що затверджуються Держрибгоспом за басейно-територіальним принципом.

Крім основних, традиційних видів права користування тваринним світом — мисливства і рибальства — законодавство передбачає можливість здійснення інших видів використання фауни, які вперше опинились у правовому полі з прийняттям Закону УССР від 27 листопада 1981 року «Про охорону і використання тваринного світу», але в подальшому не отримали законодавчого розвитку.

Це стосується використання тварин у наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях, з метою одержання продуктів їх життєдіяльності, утримання їх для розведення у неволі чи напіввільних умовах, а також заходів, спрямованих на регулювання чисельності окремих видів тварин, їх переселення чи акліматизацію. Очевидно, питома вага перелічених напрямків діяльності не така вже й значна порівняно із загальним обсягом впливу на тваринний світ мисливства та рибальства. Але переважна більшість представників дикої фауни не належать до об'єктів мисливства чи рибальства. Крім того, перелічені види діяльності можуть застосовуватись і щодо живих ресурсів мисливського чи рибного господарства.

2.Правові форми охорони тваринного світу

Тваринний світ становить один з найбільш вразливих об'єктів природи, бо впливати на його стан можна як безпосередньо (на самих тварин), так і через вплив на середовище його перебування. Тому ст. 32 Закону України «Про тваринний світ» містить перелік правових, організаційних, матеріально-технічних та інших заходів, спрямованих на відтворення, раціональне використання і збереження тваринного світу у всьому його біологічному різноманітті. Підґрунтям такої діяльності є комплексний підхід до охорони та поліпшення всієї екологічної системи довкілля, в якій перебуває і складовою частиною якої є тваринний світ. Відповідно заходи щодо його охорони можна умовно поділити на дві великі групи: спрямовані на охорону самих тварин та ті, які забезпечують охорону середовища їх перебування, умов відтворення та шляхів міграції тварин.