Творчество Гитлера
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ I. ІСТОРИЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ГІТЛЕРА ЯК ХУДОЖНИКА І ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА ……………6
- Культура Німеччини 30-40рр. XX ст……………………………….6
- Художник, який став політиком…………………………………10
- Характеристика факторів, що вплинули на «не мистецький сценарій» розвитку особистості фюрера………………………………18
РОЗДІЛ II. КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ТА ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ А. ГІТЛЕРА………………………………………………….21
2.1. Літературна діяльність «Mein Kampf»……………………………21
2.2. Філософські основи та мистецькі уподобання А. Гітлера………27
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………36
ВСТУП
Не можна перебільшувати значення особистості Гітлера, однак, не можна й ігнорувати її. Фігура Гітлера є унікальною не тільки в силу безпрецедентних звірств і жорстокостей, які були за його наказами, а й тому, що до цих пір він оповитий ореолом якоїсь загадковості, таємниці (на противагу йому Муссоліні був ясний, як відкрита книга), та все ж ми знаємо про нього більше, ніж про тиранів минулого. Таємниця полягає в тому, що йому були, безсумнівно, властиві багато обдарувань і позитивні якості. Саме ця обставина і надає Гітлеру особливу жуть. Тільки дізнавшись та оцінивши сторони характеру фюрера, можна зрозуміти весь жах і глибину його морального падіння і первісного варварства.
Адже він міг би стати непоганим художником, писати пейзажі та натюрморти, заробляти собі на хліб створенням листівок і марок, чим, в принципі, в молоді роки і займався. Але свого часу Адольфа Гітлера не прийняли у Віденську академію мистецтв, визнавши його картини примітивними, за винятком тих, на яких зображені будівлі: собори, палаци, музеї. Але Гітлера не цікавила кар'єра архітектора.
Хто знає, як склалася б доля великого диктатора, стань він художником або архітектором. Але історію не повернути назад. Зате зараз, через кілька десятків років, ми можемо розглядати полотна, створені Адольфом Гітлером, і вражатися, як могла людина, яка вчинила стільки лиходійств, бути автором цих дійсно чудових картин.
Квіти, пейзажі, натюрморти ... Але справжнім "коником" Гітлера були все ж зображення будівель. Він прагнув закарбувати на полотні найкрасивіші площі, вулиці і проспекти тих міст, де йому вдалося побувати. До речі, відомо, що створені ним листівки з пам'ятками архітектури користувалися величезною популярністю у туристів.
Ось тільки людей він малювати чи то не вмів, чи то не хотів. У будь-якому випадку, саме через неякісні портретні малюнки Гітлеру було відмовлено у зарахуванні в академію мистецтв. Так, вже краще б екзаменатори прийняли художника-початківця на перший курс.
Ця тема є актуальною у наш час тому що багато людей знають Гітлера як політичного діяча, але зовсім мало як художника або взагалі творчої особистості, яка цікавилася живописом. Він дуже полюбляв літературу, за допомогою якої врешті і була сформована особистість Гітлера. Зовсім нещодавно почалися розмови про Гітлера художника, після продажу його картини в вересні 2006 року на британському аукціоні. Торги могли б і не відбутися, якби за рік до цього все на тому ж аукціоні серед інших полотен випадково не виявився портрет листоноші з Голландії з підписом A. Hitler. Після цього громадськість нарешті змогла ознайомитися з творчістю Адольфа Алоїзовича. Але до цих пір чотири полотна пензля фюрера знаходяться «за сімома печатками». Ці картини належать армії США і спочивають у секретному підземному сховищі в Центрі воєнної історії, де постійно підтримується необхідна температура і вологість повітря. Доступ до цих картин відкритий тільки для декількох експертів-мистецтвознавців і, за заявою американців, полотна ніколи не будуть представлені громадськості.
Джерельна база теми дослідження - в першу чергу одкровення самого А.Гітлера, "Mein Kampf"; особливу цінність для вивчення фігури Гітлера, як людини і політика представляють праці нацистів - сподвижників фюрера; у роботах А. Шпеера, Й. Гебельса, Г. Раушінга, Г. Пікера, В. Шеленберга докладно розглядається особистість Гітлера; "Щоденники Й. Геббельса", всемогутнього міністра пропаганди імперської Німеччини, перейняті і переповнені замилуванням своїм фюрером; монографії та статті вітчизняних і зарубіжних істориків таких як Г. Пікер, В. Мазер, В. Подновинський, Д. Мельников, А. Трубайчук, В. Пруссаков В. В що висвітлюють особистість Гітлера, біографічні роботи про нього.
Мета дослідження – простежити, які фактори вплинули на становлення особистості Гітлера, чому він на перший план поставив кар’єру політичного діяча, ніж художника і за допомогою чого сформувався світогляд фюрера та його мистецькі уподобання.
Предмет дослідження – мистецька спадщина А. Гітлера
Об’єкт дослідження - творча сторона особистості А. Гітлера.
Досягнення поставленої
мети передбачало вирішення
- проаналізувати культуру Німеччини за роки правління Гітлера;
- охарактеризувати Гітлера як художника, письменника та його мистецькі уподобання;
- визначити, за допомогою чого сформувався світогляд фюрера.
Практичне значення – матеріал може бути використаний для подальшого дослідження історії становлення Гітлера як мистецької особистості.
Структура курсової роботи - робота складається із вступу, двох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел і літератури. Повний обсяг роботи 37 с., перелік джерел та літератури складає 30 позиції.
РОЗДІЛ I. ІСТОРИЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ГІТЛЕРА ЯК ХУДОЖНИКА І ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА
Навіть в самому ранньому дитинстві Гітлер відрізнявся від інших дітей. Він володів внутрішньою силою і був спонукуваний духом і інстинктом.
В одинадцять він вже чудово малював. Його начерки, зроблені в той період демонструють нам чудову твердість руки і жвавість сприйняття. Його перші картини і акварелі, створені в п'ятнадцять, повні поезії і чуттєвості. Одна з найбільш вражаючих ранніх робіт - "Фортеця Утопія" - показує його як художника рідкісної уяви. Його культурні інтереси приймали різні форми. З дитинства він писав вірші. Він надиктував цілу п'єсу своїй сестрі Паульо, і та була вражена його зарозумілістю. У шістнадцять, у Відні, він прийнявся за створення опери. Він розробив навіть конструкцію сцени, також як і всі костюми і, звичайно, героями були вагнеровські персонажі.
Гітлер був не тільки художником, але, перш за все, архітектором. Сотні його робіт стали відомі саме в галузі архітектури, а не власне живопису. По пам'яті він міг відтворити купол церкви або хитромудрі завитки кованої огорожі у всіх деталях. І, як ми знаємо - на початку сторіччя Гітлер поїхав до Відня, щоб здійснити свою мрію стати художником.
Коли хто-небудь бачить сотні картин, ескізів та малюнків, створених ним в той час, які демонструють його майстерність у зображенні тривимірних об'єктів, здається вражаючим, як він міг не здати два послідовних іспиту професорам Академії Мистецтв. Німецький історик Вернер Мазер, не будучи шанувальником Гітлера, дорікнув цих професорів так: "Всі його роботи демонструють екстраординарні здібності і пізнання в архітектурі. Творець Третього Рейху служить причиною ганьби для старої віденської Академії Мистецтв" [1,c.300-301].
- Культура Німеччини 30-40рр. XX ст.
Після того, як нацистська влада взяла свій початок у Німеччині, у вересні 1933 року була створена Імперська палата культури, очолив яку міністр пропаганди і народної освіти Пауль Йозеф Геббельс. Основним завданням даного органу був ідеологічний контроль за діяльністю «людей мистецтва» відповідно до політичної концепції підпорядкування всіх сфер життя Німеччини інтересам націонал-соціалізму.
Склад палати включав сім
підрозділів, кожне з яких відповідало
за свій напрямок у культурі (театр,
кінематограф, література, преса, музика,
образотворче мистецтво, радіомовлення).
Членами цих підрозділів
Після ж падіння нацистської влади німецьке мистецтво довго не могло оговтатися від сильних ударів, нанесених ідеологією і цензурою.
Мета мистецтва будь-яких
тоталітарних держав полягає в зображенні
абстрактної героїки, а твори
нерідко відрізняються
Так як Гітлер, який був художником, вважав себе тонким цінителем і знавцем живопису, особлива увага цієї палати приділялася образотворчому мистецтву. Адольф негативно ставився до жанрів живопису XX століття: імпресіонізму, кубізму і інших і вважав подібні творіння «дегенеративним мистецтвом». Гітлер віддавав перевагу жанру «фелькіше» (нім. völkisch - народний) (опис сільського укладу і побуту Німеччини, сільських пасторалей), був прихильником реалістичних і героїчних жанрів, романтизму. У 1936 році з музеїв були вилучені картини таких відомих художників, як Ван Гог, Гоген, Сезанн, Пікассо, а знамениті і видатні художники, які живуть у Німеччині, такі як Василь Кандинський, Оскар Кокошка, Пауль Клее, були змушені залишити країну.
У скульптурі Третього рейху зображення оголеної жінки переслідувало пропагандистські цілі, і нагота була всього лише засобом посилення впливу на глядача і продовження дії на нього. В рамках ідеології нацизму оголена жінка розглядалася як втілення гармонії і спокою, сталих в часи нацистської диктатури після кризи 1920-х років. Крім того, подібні зображення використовувалися в ролі алегорії Перемоги. Однак з анатомічної точки зору ці зображення все ж грішать проти реальності, оскільки автори побоювалися звинувачення в зайвій схильності до ексгібіціонізму [4, c.324].
Архітектура також випробувала
на собі вплив переваг нацистського
керівництва - грандіозних монументальних
форм неокласицизму. Говорити про відродження
в нацистській архітектурі
Майже всім нацистським будівлям притаманний ряд спільних рис: вони виконувалися з традиційних німецьких імперських будівельних матеріалів. Модерністські залізобетонні та скляні конструкції використовувалися лише при будівництві виробничих будівель.
Майже всім великим нацистським будівлям властиво безліч вертикальних ліній, підкреслених кам'яними прямокутними колонами або виступами. Очниці вікон зазвичай обрамлялися по периметру невеликим кам'яним виступом. Найчастіше на фасаді дах і вікна поділяв масивний прямокутний кам'яний відступ.
В цілому, майже всі офіційні нацистські будівлі несуть в собі ідею: безліч малих вікон в потужній кам'яній структурі під широким і масивним дахом. Це містило в собі досить читану ідеологію держави: одна людина дрібна, але вона - частинка великої і могутньої будівлі держави (яке може і задавити своїм масивним дахом).
Архітектура житлових будинків,
навпаки, відрізнялася простотою і
скромністю. Житлові будинки, побудовані
в період Третього рейху, мають, як правило,
вузькі вікна (одиничні або парні), гладкі
стіни (іноді з декоративними
панно), гостроверхі черепичні дахи.
Повсюдно будувалися нові житлові райони
з дешевими квартирами (наприклад, забудова
центральної частини міста
Як адміністративні, так
і житлові будівлі прикрашалися
всілякими символами
Література в період нацистської Німеччини була піддана великому ідеологічного тиску. За наказом Геббельса 10 травня 1933 на вулицях і площах німецьких міст палали вогнища, в які нещадно викидалися твори видатних зарубіжних та німецьких класиків. У період нацистської влади в Німеччині отримали право на існування всього чотири літературні жанри: фронтова проза, партійна література, расова проза і патріотична проза. Через жорсткі ідеологічні рамки видатні літератори, як наприклад Томас і Генріх Манни, Еріх Марія Ремарк, Ліон Фейхтвангер, Арнольд Цвейг і ін, емігрували з Німеччини, а ті з письменників, наприклад Гауптман, Фаллада, Келлерман, хто все ж залишився на батьківщині, так і не змогли вписатися в ці рамки.
Першим, що зробила влада в театральному мистецтві, було вигнання всіх євреїв. Так, режисер Макс Рейнхардт, який керував Німецьким театром в Берліні, не міг залишатися в Німеччині і покинув її. Також емігрували драматурги Бертольт Брехт, Фрідріх Вольф, Ернст Толлер. Театри відрізнялися постановками п'єс, пронизаних расової доктриною.
Аналогічно літературі і театру, кіновиробництво піддалося не меншої цензурі та тиску. З країни бігли німецький режисер Фріц Ланг, актриса Марлен Дітріх, яка стала згодом голлівудською зіркою. У цей період Лені Ріфеншталь - кінорежисер-документаліст, зняла кілька кінострічок, які увійшли в історію німецького кінематографа:
1935 рік - «Тріумф волі»
1938 рік - «Олімпія». Фільм
присвячений Олімпійським
Суспільна атмосфера в Німеччині добре передається кадрами з фільму «Кабаре», де в одній зі сцен мирні німці підхоплюють слова пісні, розпочатої членом гітлерюгенду (гранично політизованої організації підлітків за типом раніше створеної в СРСР піонерської організації): «Майбутнє належить нам».
У роки Другої світової війни в Німеччині широко випускалися фільми, що піднімали бойовий дух вермахту. Вони, так само як і всі кінострічки, проходили жорстку ідеологічну перевірку [19, c.256].
- Художник, який став політиком.
У 18 років доля завдала Гітлеру «жахливий удар», від якого, можна впевнено сказати, він не оговтався до кінця життя. Адольф провалився на вступних іспитах у Віденську академію мистецтв. Його майже бездоганні малюнки, в яких було відносно мало «зображень голови», спонукало екзаменувавшого його професора прийняти рішення не зараховувати Гітлера в академію.
Ця невдача стала найсильнішим потрясінням в його житті. Показово: до самих останніх днів він вірив у своє покликання - бути художником, чому перешкодили «дурні вчителя».
Восени наступного року, в 1908-му, впевнений у своєму покликанні юнак зробив спробу скласти іспит ще раз. Тепер з якихось причин не врахували його контрольні роботи з композиції, і він «не був допущений до випробування», як мовиться в класифікаційному списку 1908-1909-го навчального року [22, c. 30].
Чому ж його не прийняли? Може бути, він, незважаючи на непогану техніку, був безнадійно бездарний? Ні, жоден художник чи мистецтвознавець, який бачив його портрети і ескізи того часу, що збереглися і по цю пору, так не думає. Більш того, як сказав Ілля Глазунов, «вони повинні задовольняти найвищим вимогам».
Тим не менш, він не відмовився від своєї мрії стати коли-небудь знаменитим художником або архітектором. Гітлер малює фарбами та олівцем і продає картини у Відні - місті, яке він завжди більше ненавидів, ніж любив. У 1909-1913 рр.. їм написано безліч картин малого формату; іноді він малював 6-7 картин на тиждень. На його картинах і малюнках - церкви, будівлі парламенту, ратуші, міські мости ... Продаючи їх, він поповнює свій відверто убогий бюджет.
Цікаво, що майже всі покупці робіт Гітлера були євреї. Відомі імена деяких з них: інженер Ретшаі, адвокат Файнгольд, торговець і виробник рам для картин Моргенштерн. Охоче здобували написані ним акварелі також власники готелів і магазинів. Один з його віденських друзів Ганіш згадував згодом: «Він малював картини з видами Відня, які я продавав торговцям картинами і шпалерника. Іноді я міг отримати дуже хороше замовлення. Так що ми могли абияк жити ...» Гітлер особливо захоплювався архітектурою. Коли він починав говорити про Готфрі-де Земпера, його можна було слухати годинами ». Продавав картини молодого Адольфа і угорський єврей Нойман, а деколи і він сам вирушав до клієнтів [27].
Гітлер продовжує вірити, що обов'язково настане день, коли його талант художника буде оцінений по-справжньому, але жорстока образа, нанесена йому Віденської академією, вже не забудеться ніколи. Вона буде постійно ятрити його серце. Так, через 30 років, в 1942 році він скаже: «Якщо наші вчителі не бачать майбутнього генія і відкидають його як не маючого таланту, то, ймовірно, вся справа в тому, що генія, в принципі, взнають тільки неабиякі особистості». Відмову академії в прийомі він сприймає як явну помилку, тим більше що щодня бачить підтвердження того, що може існувати на результатах своїх навіть наспіх виконаних робіт.
Він відчуває себе вимушеним стати «маленьким художником», як виразиться потім про себе в «Майн кампф». Переїхавши в 1913 році в Мюнхен, Гітлер все ще продовжує мріяти про кар'єру художника або архітектора. Він малює в своїй кімнаті на вулиці Шлейсхеймер, здебільшого сидячи біля вікна, що виходить на шкільний двір, насамперед акварелі, і досить вдало продає їх у магазині мистецьких виробів в самому центрі міста, на Максіміліанплац. Не кине він кисть і в 1914 році, коли відправиться на фронт ...
Під час Першої світової війни Гітлер малював не тільки ландшафти, але також карикатури і портрети. У 1919 році, повернувшись в Мюнхен, він представив для оцінки видному академічному художникові Максу Цеперу деякі зі своїх робіт, в основному, військового періоду. Цепер був приголомшений якістю картин Гітлера настільки, що звернувся до свого колеги Фердинанду Штегер, щоб почути його думку. Професор Штегер перевірив малюнки Гітлера, акварелі, картини, написані маслом (ландшафти і портрети), і прийшов до висновку: «... абсолютно неабиякий талант». Всесвітньо відомий англійський письменник, мистецтвознавець і режисер Едуард Гордон Крейг після вивчення гітлерівських акварелей написав, що вони є «значним творчим досягненням». Високу оцінку художньому даруванню фюрера давав і Альфред Розенберг, який вивчав у свій час архітектуру в Москві. У своїх останніх записах в Нюрнберзі він напише про його акварелі: «Вони демонструють природжений талант, акцент на істотному і яскраво вираженому художньому сенсі». Навряд чи автор «Міфу XX століття» лукавив перед смертю: в цьому не було ніякої необхідності [7, c.103].
Альберт Шпеєр, як і великий архітектор Труст і великий скульптор Брекер, бачив в Гітлері «колегу», не реалізованого художника і архітектора, якому довелося, «на жаль, займатися політикою і вести війну».
Вернер Мазер, якого навіть єврейська газета «Юдіше Рундшау» дякує за «чудовий життєпис» фюрера, очевидно, не без підстав помічає: «Чимало великих художників залишили після себе картини та ескізи гірше, ніж у Гітлера. Те, що Гітлер не створив по-справжньому значні твори образотворчого мистецтва, відрізняє його, проте, в основному від художників, які знайшли своє міцне місце в історії мистецтва ».
Сьогодні це незаперечне: талановитий, але невизнаний художник, «пішов у політику». У цьому, мабуть, був не стільки його вибір, скільки те, що називається долею, - рішення вищих сил, про сенс якого люди можуть лише гадати.
Про ставлення Гітлера до мистецтва розповідається, зокрема, в спогадах його особистого фотографа Генріха Гофмана «Я був другом Гітлера». У зв'язку з тим, що ця книга практично невідома в Росії, буде, мабуть, цікавим і цілком доречним навести деякі витяги з неї.
«У перші, ранні дні нашого знайомства він дуже цікавився моєю скромною колекцією картин, серед яких його увагу особливо привертали твори Груцнера. «Коли я в молодості жив у Відні, то одного разу побачив виставлену у вітрині художнього салону картину Груцнера, дуже схожу на цю, - говорив Гітлер, вказуючи на« Портрет старого монаха». - Я увійшов і досить несміливо запитав ціну. Вона виявилася зовсім не по кишені мені, і я подумав, цікаво, чи вдасться досягти успіху настільки, щоб дозволити собі придбати полотно Груцнера».
25 років опісля в колекції
Гітлера налічувалося
Після пожежі в червні 1931 року в Скляному палаці, знаменитому Художньому музеї Мюнхена, втрачено безліч полотен німецьких художників-романтиків, у місті кілька років не було підходящої будівлі для демонстрації та зберігання предметів мистецтва. Тільки в 1937 році на Прінцрегентштрассе за проектом професора Труста побудували Будинок німецького мистецтва, і для мюнхенських художників знову з'явилося місце гідне їх творінь.
Перша виставка в Будинку німецького мистецтва повинна була відкритися 18-го червня 1937 року, і в зв'язку з цим призначили комісію з 12 професорів для відбору експонатів з восьми тисяч представлених робіт. За кілька днів до відкриття виставки Гітлер запросив Гофмана оглянути різні зали. Їхнім очам постало не дуже приємне видовище: картини ще не були розвішані, і скрізь панував так званий «організований безлад», який, по-моєму, є невід'ємною приналежністю будь виставки.
Гітлер ходив по залах, і я бачив, що він не вражений. До того ж, з'ясувалося, що 12 професорів-членів відбіркової комісії збираються повісити на кращих місцях свої власні твори. Раптово він вигукнув з розчаруванням і гнівом: «В цьому році виставка відміняється! Всі ці роботи переконливо доводять, що в Німеччині ще немає художників гідних цього чудового будинку. Я розпускаю комісію».
Всі заціпеніли. «Це буде страшним ударом для мюнхенських художників, - насмілився вимовити Гофман. - Подумайте про всіх розбитих надіях, сер Гітлер. Ви, напевно, пожартували. На конкурс представлено 8000 робіт і з такої кількості, напевно, можна відібрати 15 або 17 сотень для виставки ».
Кілька хвилин він вагався, явно роздумуючи над його словами, потім сказав: «Якщо ви вважаєте, що зможете знайти достатньо картин гідних тієї виставки, то зателефонуйте мені в Оберзальцберг, і я прийду сам оглядати відібране. Але не дозволяйте нікому чинити на вас тиск!».
Таким чином, абсолютно несподівано Гофман опинився відповідальним за виставку. Це була не проста задача [30].
Гітлер часто говорив: «Я терпіти не можу неохайні роботи, в яких незрозуміло, де верх, а де низ, де зад, а де перед. І нещасному виготовлювачу рамок доводиться прикріплювати гачки на всі чотири сторони, тому що він теж не може в цьому розібратися! »
Вони могли б щорічно заповнювати цілий зал портретами фюрера - зазвичай їх було до 150 всіх розмірів і в будь-яких позах, причому більшість було скопійована з фотографій, зроблених Гофманом. Зрештою, Гітлер наказав, щоб виставлявся лише один його портрет, відібраний ним особисто. У 1938 році він вибрав портрет пензля тірольського художника Ланцінгера «Гітлер в лицарських обладунках». Цей портрет був придбаний муніципалітетом Мюнхена і був рекомендований для виставки. І хоча багато критикували «Адольфа в обладунках», у нього вистачало і шанувальників.
Влітку 1937 року за ініціативою доктора Геббельса організували одну велику чистку музеїв і картинних галерей. Обізвавши картини модерністів «дегенеративним мистецтвом», він прибрав усі роботи, які, на його думку, могли бути «неприємні» німецькому народові.
Апогеєм цієї кампанії з'явилася виставка «дегенеративного мистецтва», влаштована Геббельсом. Вона не користувалася одностайним схваленням, і багато хто навіть консервативні члени партії вважали, він зайшов надто далеко.
Коли Гітлер відвідав цю виставку, і, до незадоволення Геббельса, фюрер звертав увагу як раз на ті роботи, які, не заслуговували ганьби бути включеними в цю експозицію.
Треба визнати, що його акварелі, продажем яких він заробляв свій хліб насущний, були вище середнього рівня ...
Звичайно, пізніше його картини стали продавати за фантастичними цінами. У 1944 році одну з його акварелей купили за 30 000 доларів, але, по-моєму, це була скоріше данина поваги Гітлеру - державному діячеві, а не Гітлеру-художнику. 1936 році відомий американський журнал «Есквайр» опублікував статтю про Гітлера як художника, з кольоровими репродукціями його картин.
Навіть після краху Німеччини американці продовжували виявляти цікавість до Гітлера-живописця. Дві його акварелі «Віденський пейзаж» і «Старий двір», що належали Гофману, відправили в Америку 29-го червня 1950-го року і, наскільки відомо, вони до цих пір знаходяться в музеї Вашингтона [9, c.101].
Гітлер мріяв про той час, коли у нього буде своя власна картинна галерея. Після публікації «Майн кампф» він отримав значний гонорар і поступово почав втілювати свою мрію в життя.
Однак колекціонував він без всякої системи і зазвичай купував все, що йому сподобалося.
Одного разу під час свого візиту до нього Геббельс помітив серед його картин полотно Левіта. Геббельс дуже уважно розглядав картину. «Відмінна робота, мій фюрер, - сказав він - І не дивно, адже Левіт був одним з найталановитіших єврейських художників! »
«Саме так, - зі сміхом відповів Гітлер. - Тому-то я його і повісив!» [5, c.56].
Цінна картина була улюбленим подарунком Гітлера на день народження або з якої-небудь іншої оказії своїм найближчим соратникам і керівникам партії, держави і армії. З власної великої колекції йому вдавалося вибрати твір, лейтмотив якого в тій чи іншій мірі відповідав характеру, звичкам або особистості одержувача.
Дорпмюллер, тодішній міністр зв'язку, отримав до свого сімдесятиріччя краєвид із залізницею кисті Шпіцвег, а Онезорге, генеральному поштмейстер, подарували «Старий поштовий диліжанс» Пауля Хея. Адмірал Редер отримав «Морський бій» Віллема ван дер Вельде; Герінгу, пристрасному мисливцеві і верховному єгереві, він презентував «Сокольничий» кисті віденського живописця Ганса Макарта. Доктор Лей, творець Трудового фронту, який любив випити, був обдарований «бенкетуючим ченцем» Груцнера, а на п'яту річницю одруження Геббельса в якості подарунка був обраний «Вічний медовий місяць» Шпіцвег.
Гітлер хотів, щоб мистецтво зайняло визначне місце в житті Третього рейху. Передбачалося, що художники будуть забезпечені всім необхідним для розвитку своїх талантів - ті з них, чиї роботи грунтувалися на здорових і визнаних академічних принципах. З дегенератами ж він був твердо має намір вести нещадну боротьбу ...
Для галереї міста Лінца планувалося придбати близько 10 000 картин.
Гітлер вельми любив показувати друзям свої архітектурні ескізи. Багато знаменитих архітекторів знаходили їх приголомшливими. Величезне враження справляли на всіх його проекти тріумфальних арок, виконані ним у 20-річному віці. «Коли-небудь вони будуть зведені по всій Німеччині!» - Запевняв Гітлер ...
Під час будівництва Коричневого будинку в Мюнхені Гітлер проявив себе як жорсткий і вимогливий виконроб. Він пильно стежив за виконанням кожної деталі, і все, що йому не подобалося, безжально зносилося.
Якщо смаки більшості європейської еліти і так званих освічених людей на початку XX століття звернулися до імпресіонізму і частково навіть до експресіонізму і абстракціонізму, то з Гітлером подібного повороту не відбулося. Він незмінно любив «старих майстрів» і був завжди переконаний, що мистецтво стародавньої Греції та Риму являло собою кульмінацію живопису і скульптури. Що стосується популярності сучасного живопису, то він повністю відносив її за рахунок «єврейських витівок». Античність, романтизм і бароко здавалися йому епохами справжнього мистецтва. Він особливо пишався тим, що придбав, наприклад, «Чуму у Флоренції» Ганса Макарта, а також - за сприяння Муссоліні - копію знаменитого «Дискобола» грецького скульптора Мирона з Елевфер, що відноситься до 450 року до н. е.. Відродження він вважав спорідненим християнському культу, готику - занадто сильно просоченої млявої середньовічною містикою. І німецький сучасний живопис був не в його смаку, однак він його купував, щоб змусити художників працювати. На його думку, мистецтво, що бідує в інтерпретації, - знак деградації і все того ж єврейського впливу, що прагне підірвати і спотворити «арійські цінності» [14, c.205].