Зміст 

ВСТУП

     На  Україні діють підприємства і  організації різних форм власності, різних розмірів, що охоплюють всі  сфери виробничої і невиробничої діяльності.

     Для реалізації намічених цілей керівництво  підприємств потребує необхідної інформації. Ця інформація включає виробничі, фінансові, юридичні питання, а також питання, пов’язані з маркетингом тощо. Чим більше підприємство, тим більше інформації потребують його спеціалісти для своєчасного прийняття ефективних рішень.

     Велике  значення при цьому надається  управлінському обліку як частині інформаційної системи підприємства, направленої на забезпечення інформацією керівництва для прийняття рішень і планування діяльності, допомога в оперативному управління і контролі, стимулювання працівників підприємства по виконанню наміченої програми, оцінка діяльності підрозділів, апарату  управління і окремих співробітників підприємства.

     Управлінський облік в сучасних умовах переходу до ринкових економічних відносин відіграє все більш значну роль в управлінні господарською діяльністю підприємства.

     Він є необхідною та важливою ланкою системи  управління та контролю над економічною  діяльністю підприємств.

     Удосконалення оперативного та стратегічного управління підприємством є одним із шляхів економічно стабільної діяльності господарюючих суб’єктів у цілому і залежить від багатьох чинників, одними із яких є впровадження, розвиток й удосконалення управлінського обліку і контролю за формуванням і використанням фінансових результатів.

     Управлінський облік є динамічною та відкритою  системою, яка контактує з економікою, тому із розвитком економічною системи змінюється й система обліку: з’являються нові елементи, відмирають старі, встановлюються нові зв’язки між елементами (рахунки, правила розрахунків окремих показників, моделі обліку ресурсів, собівартості, прибутку тощо).

     Сьогодні  питання вдосконалення фінансового  та управлінського обліку реалізації продукції та формування фінансових результатів постійно перебувають у центрі уваги науковців і практиків. Значний внесок у дослідження теоретичних і методологічних підходів зробили вітчизняні та зарубіжні вчені, зокрема Ф. Бутинець, С. Голов, П. Друкер, К. Друрі, Є. Калюга, В. Костюченко, Н. Малюга,  П. Каблук, Н. Ткаченко та інші.

     Тема  курсової роботи є актуальною. У перехідній економіці особливо гостро постають питання здійснення обліку реалізації продукції та формування фінансових результатів діяльності підприємств, що обумовлює необхідність додаткового вивчення цих проблем.

     Сфера реалізації готової продукції (робіт, послуг) є важливішою сферою діяльності підприємства, оскільки саме у цієї сфері формується майбутній прибуток підприємства.

     Фінансовий  результат є узагальнюючим показником, який характеризує ефективність господарської  діяльності, як підприємства у цілому, так і окремих його структурних підрозділів. У цьому показнику відображаються майже всі аспекти діяльності: продуктивність праці; рівень використання виробничих засобів, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів; собівартість реалізованої продукції, її якість, обсяг реалізації та реалізаційні ціни.

     Об’єкт  дослідження – процес організації управлінського обліку реалізації продукції та методика визначення фінансових результатів діяльності ДПК шахта «Шахтарська Глибока».

     Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних та практичних питань, пов’язаних з обліком реалізації продукції, формуванням та контролем фінансових результатів діяльності компанії.

     Метою написання курсової роботи є систематизація, розширення та закріплення теоретичних  та практичних знань з управлінського обліку реалізації продукції та формування фінансових результатів на державній паливній компанії шахті «Шахтарська Глибока».

     Для досягнення вказаної мети були поставлені наступні основні завдання:

     розкрити  зміст теоретичних основ бухгалтерського  обліку реалізації готової продукції (робіт, послуг) та формування фінансових результатів діяльності підприємства.

     проаналізувати  сучасну організацію  обліку реалізації готової продукції (робіт, послуг) та формування фінансових результатів.

1. теоретичні  аспекти Управлінського обліку реалізації продукції (робіт, послуг) і формування фінансових результатів

1.1 Характеристика управлінського обліку реалізації продукції (робіт, послуг) і формування фінансових результатів

     Управлінський облік реалізації продукції (робіт, послуг) та формування фінансових результатів ґрунтується на вивченні й оцінці взаємозв’язку показників обсягу реалізації, виручки і собівартості.

     На  важливість управлінського обліку вказує П. Друкер, який зазначає: щоб успішно  діяти на сучасному глобальному  ринку, який характеризується безперервним посиленням конкурентної боротьби, компанії потрібно, по-перше, знати свої витрати на всьому економічному ланцюжку та, по-друге, разом з іншими учасниками економічного ланцюжка регулювати ці витрати й прагнути оптимізації кінцевого результату. Тому бізнес дедалі частіше переходить від обчислення витрат тільки власної внутрішньої діяльності до калькуляції всього економічного процесу, в якому навіть дуже велика компанія являє собою лише одну ланку [14, с. 155-156].

     Метою управлінського обліку є мінімізація витрат на виробництво продукції та отримання максимально можливого рівня рентабельності чи норми прибутку на основі планування стану об’єктів обліку за нормами, відстеження відхилень від норм і зміни норм витрачення ресурсів.

     Сферою  управлінського обліку є деталізація  витрат на виробництво, створення контрольної  системи формування собівартості продукції  в деталізованому вигляді (цехи, дільниці, зміни, бригади, види продукції, технологічні процеси тощо).

       За своєю методологією управлінський облік наближається до інженерних розрахунків визначення собівартості продукції, використовує статистичний і математичний апарати для прийняття рішень [9, 39-44].

     Діяльність  будь-якого підприємства виробничої сфери спрямована в  підсумку на забезпечення максимально можливого для цих умов обсягу   прибутку. Це можливо за умови якнайбільших обсягів реалізації продукції поряд з її низькою собівартістю, за високими цінами.

     Тому  управлінський облік на підприємстві буде ефективним за умови безперервного контролю триєдиних складових фінансових результатів: обсягу реалізації, собівартості продукції (робіт, послуг), ціни продажу.

     При цьому слід пам’ятати, що активний вплив менеджерів підприємства на формування фінансових результатів за цими складовими неоднаковий.

     Якщо  обсяг виробництва повністю залежить від рішень менеджерів, а на витрати виробництва вони впливають частково, то їхній вплив на формування цін доволі обмежений.

     Причому він активніший у випадках цінової  політики, головна мета якої на певному етапі – розширення ринку збуту, коли ціни продажу свідомо знижують навіть до рівня критичної точки і виручка від реалізації дорівнює собівартості реалізованої продукції, отже, немає ні прибутку, ні збитку.

     Досягнення  ж вищих реалізаційних цін  на продукцію підприємства не завжди залежить від ефективності управлінської діяльності менеджерів. Як відомо, ціни формуються під впливом попиту й пропозиції, і на них впливають насамперед такі макроекономічні показники, що не залежать від діяльності окремих підприємств. Зокрема, це грошові доходи населення, індекс інфляції, емісія грошей, облікова ставка Національного банку України тощо. Однак це не означає, що формування цін на продукцію (роботи, послуги) перебуває поза увагою менеджерів підприємств [7, 226].

     В умовах ринку саме продумана цінова політика є гарантом успішного функціонування підприємства, оскільки відбувається жорстке економічне регулювання  і нехтування його законами призводить до банкрутства підприємств.

     Як  це не парадоксально, але часто це трапляється не тільки при низьких реалізаційних цінах, коли вони не покривають витрат виробництва, а й при максимально високих.

       В останньому випадку це зумовлює  зниження попиту на продукцію (роботи, послуги), котрі продають за завищеними цінами, що й призводить до затоварення підприємства, поступового згортання виробництва та його банкрутства.

     Тому  управлінський облік реалізації продукції має насамперед забезпечувати менеджерів достовірною і повною інформацією, що дає змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення щодо поведінки підприємства на ринку.

     До  того ж такі рішення мають бути оперативними (терміновими), вони не можуть бути довготривалими, оскільки ситуація на ринку щоразу динамічно змінюється.

     Тому  необхідно адекватно реагувати  на такі зміни і приймати виважені рішення щодо збільшення чи зменшення обсягу продажів, зниження чи підвищення цін реалізації, заміни одних видів продукції у зв’язку з насиченням ринку певними товарами та дефіцитом інших.

     Така  постановка управлінського обліку передбачає ув’язку всіх його сегментів у єдину систему, бо, наприклад, обґрунтована цінова політика підприємства на ринку можлива за умови вичерпної інформації про витрати виробництва, оскільки маневрування цінами на тривалу перспективу обмежується зоною маржинального доходу [16, 356-358].

     Таким чином, управлінський облік реалізації продукції (робіт, послуг) та формування фінансових результатів ґрунтується  на вивченні й оцінці взаємозв’язку  показників обсягу реалізації, виручки  і собівартості.

     В процесі обліку виявляється роль і вплив цих факторів на формування фінансових результатів; такою інформацією оперативно забезпечуються менеджери підприємства, що дає змогу ефективно управляти діяльністю підприємства в напрямку його високорентабельної роботи не тільки в поточному періоді, а й на тривалу перспективу.

     Зокрема, в першу чергу визначається обсяг  реалізації продукції (робіт, послуг), що забезпечує беззбитковість виробництва, так званий “поріг рентабельності”.

     Як  правило, його відображають графічним способом на основі розрахунків маржинального доходу, маючи на увазі, що такі розрахунки є лише орієнтовними, оскільки ґрунтуються на умовних допусках, що в аналізованому періоді не змінюються ціни на продукцію, змінні та постійні витрати.

     Однак насправді ці фактори динамічні, тому будь-які найточніші попередні розрахунки доводиться щоразу коригувати, бо застарілі дані в управлінському обліку не тільки не корисні, а й шкідливі.

     Відповідно  до таких розрахунків менеджери  підприємства мусять контролювати не тільки виробничий процес, його технологію, а й відвантаження продукції споживачам [17, 168-170].

     Враховуючи, що можливість впливу на формування фінансових результатів розосереджена на підприємстві за різними центрами відповідальності: витрати формуються у виробничих підрозділах, а вплив на виручку здійснює відділ збуту, стає зрозумілою необхідність оперативного обміну інформацією між менеджерами цих центрів відповідальності.

     До  того ж виконаний розрахунок не може бути постійним орієнтиром для менеджерів, адже умови діяльності підприємства не є статичними навіть протягом короткотривалого періоду.

     Високий динамізм виробничих ситуацій, кон’юнктури  на ринку зумовлює те, що насамперед змінні витрати, а часто й ціни на продукцію відчутно змінюються майже щодня.

     До  того ж відбуваються структурні зрушення в асортименті продукції. Тому ці розрахунки доводиться постійно коригувати. Враховуючи те, що на більшості підприємств ассортимент продукції, котру виробляють і реалізовують на ринку, доволі значний, обсяг розрахунків зростає в геометричній прогресії, що призводить до відмови від їхнього оперативного коригування, а на багатьох підприємствах взагалі не виконують жодного аналізу умов беззбитковості, тобто у них відсутній управлінський облік процесу реалізації та формування фінансових результатів [17, 154-156].

       Практично управління виробництвом  здійснюється лише за технологією, а реалізація продукції має підпорядкований характер його обсягу. У той же час у ринкових умовах залежність має бути зворотною, тобто обсяги виробництва того чи іншого виду продукції потрібно визначати на основі обґрунтованих розрахунків їх можливої реалізації.

     Причому не завжди йдеться лише про нарощування обсягів виробництва кожного виду продукції навіть за умови, що вона має попит.

       З позиції формування фінансових результатів підприємства часто доцільним є згортання виробництва одного, менш рентабельного виду продукції, і нарощування обсягів більш рентабельної.

     У той же час при насиченні ринку  певними видами продукції підприємство змушене знижувати ціни на неї, щоб стимулювати збільшення обсягу продажів. Це зумовлює зменшення прибутку від реалізації і дає поштовх до зниження обсягів виробництва.

       Однак прямолінійний підхід може бути й помилковим, оскільки попит часто знижується не через абсолютну насиченість ринку відповідною продукцією, а через низьку купівельну спроможність покупців. Тому подібні розрахунки можуть бути орієнтиром лише для короткотривалого періоду [18, 267-269].

     На  триваліший період необхідно враховувати, крім даних суто управлінського обліку на підприємстві, маркетингові дослідження, прогнозні розрахунки зростання доходів населення тощо.

     Таким чином, управлінський облік реалізації продукції та формування фінансових результатів потребує складних, до того ж оперативних, практично щоденних розрахунків взаємозалежності витрат, обсягу реалізації та виручки у взаємозв’язку з іншими показниками, що можливо лише за умови комп’ютеризації.

     Однією  з головних причин відсутності управлінського обліку на більшості вітчизняних  підприємств є відсутність належної оргтехніки для його ведення. Саме це, на наш погляд, є причиною неуспіху спроб упровадження нормативного обліку витрат виробництва в недалекому минулому [16, 357-359].

     Хоч його можна розглядати лише як складову управлінського обліку, а не альтернативу, в чому безуспішно переконували деякі вчені, однак навіть цей метод обліку недієздатний в умовах ручного опрацювання інформації з допомогою калькуляторів.

     В таких умовах не могло й бути мови про вибір оптимального варіанта обсягу продаж, бо навіть одноваріантний потребував довготривалих розрахунків, а багатоваріантний був просто нездійснимим.

1.2 Особливості фінансового обліку реалізації продукції

     Одним з важливих завдань управлінського обліку є калькулювання собівартості продукції. Собівартість продукції – це грошовий вираз витрат на її виробництво.

     Собівартість  продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво [2, 138-139].

     Собівартість  продукції з якісним показником, у якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організації, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, і краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться як підприємству, так суспільству в цілому.

     Витрати, які відносяться на собівартість продукції, визначаються галузевими інструкціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

     До  собівартості продукції, зокрема, включаються  витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві.

     До  них відносяться:

     витрати на підготовку і освоєння виробництва;

     витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), зумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на контроль виробничих процесів і якості продукції, що випускається;

     витрати, пов'язані з раціоналізацією й  винахідництвом; витрати з обслуговування виробничого процесу, забезпечення нормальних умов праці й техніки безпеки;

     витрат, пов'язаних з набором робочої  сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів;

     відрахування  на державне соціальне страхування; витрати з управління виробництвом тощо [17, 122-124].

     Крім  цього, до собівартості продукції (робіт, послуг) включаються також втрати від браку, від простоїв за внутрішньовиробничими причинами, нестачі матеріальних цінностей у виробництві й на складах у межах норм природного збитку.

     Згідно  з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, до історичної (фактичної) собівартості повинні включатись лише виробничі витрати: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальновиробничі витрати.

     Повна собівартість складається з виробничої собівартості, витрат на збут і адміністративних (загальногосподарських) витрат.

     Показник  повної собівартості використовується не для оцінки активів, а для цілей довгострокового планування та для визначення ціни на продукцію.  

     Рис. 1.1. Процес формування повної собівартості 

     Витрати виробництва в остаточному підсумку формують собівартість продукції. П(С)БО 16 визначені склад виробничої собівартості випущеної продукції і продукції, реалізованої в звітному порядку.

     У виробничу собівартість продукції  включаються:

     прямі матеріальні витрати;

     прямі витрати на оплату праці;

     інші  прямі витрати;

     розподілені загальновиробничі витрати.

     Собівартість  реалізованої продукції містить  у собі:

     виробничу собівартість продукції, реалізованої в звітному періоді;

     нерозподілені загальновиробничі витрати;

     наднормативні виробничі витрати, тобто перевищення  фактичної собівартості випущеної продукції над нормативною (плановою) [6].

     Склад виробничої собівартості продукції  і собівартості реалізованої продукції  поданий на рисунку 1.2. 

     Рис. 1.2. Склад виробничої собівартості продукції і собівартості реалізованої продукції 

     Для узагальнення інформації про витрати  на виробництво продукції і формування фактичної виробничої собівартості випущеної продукції призначений  рахунок 23 «Виробництво», до якого підприємства за своїм розсудом можуть відкривати субрахунки за видами виробництв (основне , допоміжне) і видам вироблюваної продукції (робіт, послуг).

     За  дебетом рахунку 23 «Виробництво» (у  розрізі субрахунків) протягом місяця відбивають витрати (як прямі, так і непрямі), що відносяться до конкретного виду продукції.

     За  кредитом рахунку 23 відбивають витрати, що зменшують витрати на виробництво (собівартість браку, відходи виробництва), а також фактична собівартість випущеної з виробництва продукції [3].

     Даний рахунок може мати сальдо у вигляді  вартості незавершеного виробництва як на початок, так і на кінець місяця. Наявність і обсяг незавершеного виробництва залежать від особливостей організації і технології виробництва, а також від видів продукції, що випускається, (робіт, послуг).

1.3. Особливості управлінського обліку реалізації продукції

     В управлінському обліку застосовується система калькулювання директ-кост. Ця система застосовується для прийняття управлінських рішень, щодо фактичної рентабельності продукції. В собівартість враховуються тільки змінні витрати.

     Система калькулювання “Директ-кост”є однією з найбільш використовуваних в управлінні на сучасних підприємствах.

     У цьому випадку в калькуляцію  включаються витрати, безпосередньо  зв'язані з виготовленням даного виробу. Тому критерієм точності числення собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат у собівартість, а спосіб їхнього віднесення на виріб.

     "Директ-кост" - це один з методів обліку  витрат по неповній собівартості. Основною його особливістю є  те, що собівартість продукції  враховується і планується тільки в частині змінних витрат. Постійні ж витрати поетапно списуються за рахунок фінансового результату.

     Ефективне керування витратами і прибутком  залежить від точності калькуляції.

     Найбільш  точною є та калькуляція, що містить  у собі не усі види витрат, а тільки ті, котрі безпосередньо зв'язані з виробництвом даної продукції [2, 132-134].

     "Директ-кост" дозволяє реалізувати продукцію  за маржинальною собівартістю, що  найбільше актуально в даний  час при неповному завантаженні  виробничих потужностей, коли основна продукція поглинає всі накладні витрати.

     При цьому рентабельність продукції, розрахована  на базі змінних витрат, підвищується, оскільки всі постійні витрати уже  відшкодовані в складі повної собівартості основного продукту.

     Однак необхідно відзначити, що границі застосування "директ-кост" на сучасному етапі розвитку економіки і підприємництва в країні має ряд особливостей. Ці особливості визначаються перевагами його використання, рівно як і недоліками.

     Переваги  використання системи "директ-кост" можна систематизувати за двома напрямками, в основі яких лежить логічний аналіз.

     Характеризуючи  перший напрямок переважного використання "директ-кост", слід зазначити  те, що його реалізація виправдана на підприємствах  з невеликим обсягом діяльності і малим по розмірах (чисельність працівників не повинна перевищувати 50 чол.).

     Другий  напрямок припускає створення самостійної  системи внутрішнього обліку і звітності  на середніх і великих підприємствах  зі складною організаційною структурою і здійснюючих масове виробництво.

     Організація обліково-аналітичної системи керування  витратами є справою досить витратною, а тому під силу лише стійким у фінансовому відношенні і перспективним (розширення виробничих потужностей, ринків збуту і т.д.) підприємствам [17, 154-155].

     З огляду на недоліки застосування системи "директ-кост", необхідно відзначити, що їхня конкретизація можлива в результаті вивчення особливостей виробничих процесів кожного конкретного підприємства. Найбільш типовими недоліками є наступні:

       складності в розподілі витрат  на прямі постійні і прямі  перемінні і як наслідок —  неточність визначення собівартості (витрати виникають не в результаті виробництва, а внаслідок підтримки виробничих потужностей у робочому стані);

       складності калькулювання і як  наслідок — необхідність додаткового  навчання персоналу підприємства  й ін.

     При постановці обліку в організаціях особливе місце займає облік готової продукції, її відвантаження і реалізації, оскільки він безпосередньо впливає на фінансові показники діяльності організації [8, 49-50].