Удосконалення методів розрахунку ймовірності банкрутства підприємства

 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Наукові дослідження»

на тему: «Удосконалення методів розрахунку ймовірності банкрутства підприємства» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Запоріжжя

2011

РЕЗЮМЕ 

     Курсова робота: 51 сторінка, 4 рисунки, 4 таблиці, 27 джерел.

     Об’єкт та предмет дослідження: методи та моделі чинників оцінки ступеню ймовірності банкрутства господарюючого суб’єкту.

     Мета  роботи: визначити, які методи найкраще відображають майновий стан підприємства та удосконалити методи розрахунку ймовірності  банкрутства.

     Мною  у цій курсовій роботі були розробленні вдосконалення для методів виявлення банкрутства підприємства. На мою думку, ця тема має велике значення для сучасного стану багатьох підприємств. Тому, що в наслідок фінансової кризи постраждала велика кількість підприємств, які наближаються до банкрутства.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     БАНКРУТСТВО, МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА, АБСОЛЮТНІ ПОКАЗНИКИ, ВІДНОСНІ ПОКАЗНИКИ, УДОСКОНАЛЕННЯ, БАГАТОФАКТОРНІ МОДЕЛІ 

ЗМІСТ 

ВСТУП……………………………………………………………………………..4

  1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПОНЯТТЯ «БАНКРУТСТВО»………….…….5
    1. Сутність та поняття банкрутства підприємства……………………5
    2. Методи прогнозування ймовірності банкрутства…………………11
    3. Банкрутство, як наслідок впливу фінансової кризи на господарську діяльність підприємств……………………………………….………15
  2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ І ОЦІНКА РИЗИКУ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ТОВ «ТРАНСІНВЕСТСЕРВІС»…..…….20
    1. Аналіз стану майна ТОВ «Трансінвестсервіс»……………………..20
    2. Аналіз абсолютних показників діяльності………….………………24
    3. Аналіз відносних показників діяльності……………………………28
    4. Моделі чинників оцінки ступеня ймовірності банкрутства господарюючого суб'єкта.....................................................................34
  3. РОЗРОБКА УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ РОЗРАХУНКУ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА………………………..45

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...……49

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………50 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     В умовах ринкової економіки суб’єкти господарювання для отримання прибутків  викладають в свою діяльність певні  матеріальні ресурси та зусилля, але не завжди результатом цієї діяльності є отримання доходів. Часто в  результаті певних обставин підприємець  замість отримання доходу отримує  збитки, зобов'язання перед кредиторами  та державним бюджетом. Для припинення існування такого підприємства та забезпечення виплати зобов'язань і існує  такий механізм як банкрутство.

     Останніми роками проблема банкрутства набула глобального значення для українських підприємств,  тому на думку автора ця проблема є чи не найактуальнішою. При такому стані з банкрутством в країні просто необхідно підняти інститут банкрутства на такий рівень, щоб за допомогою нього можна було здійснювати як очищення реального сектору економіки від не життєздатних підприємств, так і відновлення платоспроможності підприємств, які мають широкі перспективи і потрапили в ситуацію неплатоспроможності за збігом обставин.

     Метою цієї курсової роботи є розкриття  банкрутства, як економічного явища, його сутності, причин виникнення та наслідків  настання, а також методики діагностики  банкрутства та відновлення платоспроможності  підприємства-боржника за рахунок внутрішніх резервів відновлення платоспроможності. В процесі написання цієї роботи автором було вивчено літературу останніх років авторів які займаються проблемами антикризового управління підприємством та банкрутства серед них монографії : Л.О.Лігоненко, І.А.Бланка, О.О.Терещенко, та ін. 
 
 
 
 

  1. ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ ПОНЯТТЯ «БАНКРУТСТВО»
    1. Сутність та поняття банкрутства підприємства
 

     У практиці розвитку країн із ринковою економікою банкрутство виступає як механізм регулювання та саморегулювання  економіки і, насамперед, дотримання виконання зобов'язань суб'єктами господарювання.

     Банкрутство, як елемент ринкових відносин, стало  реальністю і сучасної української економіки. Сьогодні ще багато керівників не хочуть вірити в те, що їхні підприємства можуть бути визнані банкрутами. Таке ставлення пояснюється тим, що протягом попередніх десятиліть економіка розвивалася не за законами ринку, а була наслідком тогочасної державної політики, негативними особливостями якої, зокрема, є:

     - довготривалий період функціонування  господарюючих суб'єктів у середовищі  централізованого розподілу та  планування;

     - велика питома вага в економіці  підприємств-гігантів, що спеціалізувалися  на випуску певних видів продукції;

     - дуже високий процент морального  і фізичного зносу основних  фондів на багатьох вітчизняних  підприємствах, зокрема, висока  питома вага в активах застарілого  обладнання і техніки.

     Усе перелічене вище визначило особливу схильність вітчизняних господарюючих  суб'єктів до кризових явищ, що виявилося  у втраті фінансової стійкості, виникненні неплатоспроможності і, як наслідок, у банкрутстві [16, c. 157].

     Відповідно  ж до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 року, банкрутство —  це визнана господарським судом  неспроможність боржника відновити  свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної  процедури [1, c. 20].

     Існують різні підходи до визначення терміну  банкрутства. Так, Шеремет А. Д. під  банкрутством суб'єкта господарювання розуміє його нездатність фінансувати  поточну операційну діяльність і  погасити термінові зобов'язання. Банкрутство  є наслідком розбалансованості  економічного механізму відтворення  капіталу суб'єкта господарювання, результатом  його неефективної цінової, інвестиційної  і фінансової політики [16, c. 158].

     Білоліпецький Н. П. дає визначення банкрутства суб'єкту господарювання, як його крах, викликаний технічною або фізичною нездатністю суб'єкта господарювання погасити взяті на себе фінансові зобов'язання. Банкрутство суб'єкта господарювання — це стан, коли реальна ринкова вартість активів фірми нижче суми її зобов'язань[16, c. 158].

     На  думку Скворцова М. М., банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства, що виявляється у перевищенні витрат на виробництво продукції над виторгом від її реалізації [16, c. 158].

     Константінова А. В. зазначає, що поняття банкрутства характеризується різними його видами. Вона виділяє реальне, технічне, навмисне та фіктивне банкрутство та пояснює кожне з цих понять (Рис. 1.1) [16, c. 159].

     Афанасьев Р. звертає увагу на необхідність законодавчо закріпити у господарському праві поняття «фіктивне банкрутство» та «навмисне банкрутство», адже застосовуються вони лише в кримінальному праві України [19, c. 205]. Стаття 156-3 Кримінального кодексу України «Фіктивне банкрутство» визначає його як свідомо неправдиву заяву громадянина-засновника або власника суб'єкта підприємницької діяльності, а також посадової особи — суб'єкта підприємницької діяльності, про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів та зобов'язань перед бюджетом. 
 

 

      

     

       

       

     

       

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Рис. 1.1. Види банкрутства підприємства 

     Банкрутство завжди зачіпає інтереси багатьох осіб:

     - підприємств кредиторів, які повинні встигнути заявити свої вимоги і претензії для того, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута;

     - найманих працівників, з якими,  у першу чергу, мають бути  здійснені розрахунки, а також  яким забезпечені певні гарантії  при звільненні;

     - підприємств, що 

     можуть  виступити в ролі санаторів і  тому зацікавлені у створенні  досконалого механізму банкрутства.

     Банкрутство — складний процес, який може бути охарактеризований  з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Процедура банкрутства є  кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують  стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень.

     Ринкова економіка, яка протягом багатьох десятиліть і століть є основою розвитку західних країн, розробила визначену  систему контролю, діагностики і  по можливості захисту підприємств  від повного краху, або систему  банкрутства і підтримки підприємства (Рис. 1.2) [16, c. 160]. 
 

     

     

     

     

     

     

     

     

     Рис. 1.2. Система банкрутства підприємств 

     Універсальність цієї системи робить її придатною  для застосування в Україні, однак  слід враховувати особливості національної економічної політики та існуючий у  ринковій економіці західних країн  механізм захисту підприємств і  запобігання їх від банкрутства.

     Система банкрутства включає в себе низку  логічних, причинно-наслідкових, організаційних і методичних процедур, які забезпечуються державними органами влади. Мета створення  і приведення в дію системи  банкрутства в Україні — необхідність структурної перебудови господарства держави відповідно до ринкового  попиту населення за умови досягнення прибуткової діяльності основних структур, які виробляють товари і послуги.

     Як  свідчить світова практика, досягнення цієї мети відбувається при дотриманні основних принципів системи банкрутства (Рис. 1.3) [16, c. 161]. 

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

       

     Рис 1.3. Принципи створення та приведення в дію системи банкрутства 

      Особливої уваги  потребує детальне вивчення причин виникнення банкрутства. Це, в свою чергу, допомогло  б у розробці конкретних шляхів недопущення  банкрутства, що є вкрай необхідним, особливо в сучасних умовах.

     Загрозу неплатоспроможності та банкрутства  підприємства на практиці пов'язують із фінансовою кризою, під якою розуміють  фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. Розрізняють  три фази фінансової кризи:

     фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення  його на режим антикризового управління);

     фаза, яка загрожує подальшому існуванню  підприємства і потребує негайного  проведення фінансової санації;

     кризовий  стан, який не сумісний з подальшим  існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

     Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу  на підприємстві доцільно поділити на зовнішні та внутрішні (Рис.1.4) [16, c. 163]. 

     

     

     

     

       
 
 
 
 
 
 

     Рис. 1.4. Фактори зовнішнього та внутрішнього середовища, що зумовлюють фінансову  кризу на підприємстві 
 
 

    1. Методи  прогнозування ймовірності банкрутства
 

     Прогноз банкрутства як самостійна проблема виникла в передових капіталістичних  країнах (і в першу чергу, в  США) відразу після закінчення другої світової війни. Цьому сприяло зростання  числа банкрутств у зв'язку з різким скороченням військових замовлень, нерівномірність розвитку фірм, процвітання  одних і розорення інших. Природно, виникла проблема можливості апріорного визначення умов, що ведуть фірму до банкрутства.

     Спочатку  це питання розв'язувалося на емпіричному, чисто якісному рівні і, природно, приводило до істотних помилок. Перші  серйозні спроби розробити ефективну  методику прогнозування банкрутства  відносяться до 60-м рр. і пов'язані  з розвитком комп'ютерної техніки.

     В цілому усю сукупність моделей можна  відобразити у таблиці: 

Метод Автор Суть методу Переваги у  використанні в Україні Недоліки у  використанні в Україні
Двуфакторна модель Е.Альтман Модель базується  на двох ключових показниках банкрутства: коефіцієнт поточної ліквідності та питома вага позикових коштів у валюті балансу Найпростіша модель для визнання банкрутства підприємства Ця модель була розроблена для США. А в нашій  країни інші темпи інфляції, цикли  мікро- та макроекономіки, інший податковий тягар
П'ятифакторна модель Е.Альтман Модель базується  на п'яти статистично важливих показниках банкрутства Ймовірність банкрутства  можливо визначити за два роки до з'явлення очевидних причин Фінансовий  ринок в Україні не є розвинутим, тож ця модель є скрутною для використання в Україні
Модель  Таффлера Р.Таффлер Чотирьохфакторна модель, яка дозволяє дати картину фінансового стану підприємства, тобто може бути використана для оцінки ризику банкротства. Якщо результат більше 0,3 у фірми хороші довгострокові перспективи Побудована  на більш сучасних даних і не містить  у собі ринкову оцінку бізнесу (котирування  акцій) Не повною мірою  підходить для оцінки ризику банкрутства  українських підприємств із-за різної методики відображення інфляційних  факторів і різної структури капіталу і відмінностей в законодавчій базі.
Модель  Фулмера Д.Фулмер Розрахунок  дев'яти фінансових коефіцієнтів, що характеризують ризик втрати платоспроможності, і в отриманні на їх основі, з  використанням скорингової моделі, підсумкового критерію Фулмера Точність для  моделі в 98% при прогнозуванні банкрутства  протягом року і точність в 81% при  прогнозуванні банкрутства за період більше року. Слід використовувати  лише як допоміжні засоби аналізу  підприємств. Застосовувати їх слід тільки після перевірки та корекції в середовищі майбутнього застосування.
Модель  Спрінгейта Гордон Л.В. Спрінгейт Чотири найважливіші фактори банкрутства  Використовуються  дані звіту про прибутки та збитки та звіту про фінансовий стан. Різна методика відображення інфляційних факторів
Модель  Лісса Р.Лісс У цій моделі чинники-ознаки враховують такі результати діяльності, як ліквідність, рентабельність і фінансова незалежність організації. Не містить  у собі ринкову оцінку бізнесу (котирування  акцій) Розроблена  для Великобританії
Метод Creditmen Ж. Де Палян Розраховується  по показникам бухгалтерського балансу. Для кожного показника визначають його нормативну величину, який порівнюють з показником досліджуваного підприємства Крім зовнішнього  використання цього показника, його можна використовувати і для  внутрішнього контролю управління підприємством  синтетичним чином. Це може стати  інструментом самодіагностики. Вимагатиме  великого попереднього внутрішнього і  зовнішнього дослідження, особливо для встановлення типових коефіцієнтів
Модель  Бівера У. Бівер Шкала оцінки ризику банкрутства побудована на основі порівняння фактичних значень показників з  рекомендованими. Вірогідність банкрутства  компанії оцінюється по одній з груп можливих станів, де знаходиться більшість  розрахункових значень показників Широко використовують як зарубіжні, так і вітчизняні фінансові  аналітики Специфіка українських

  умов  вимагає, щоб моделі прогнозування  ризику фінансової неспроможності  враховували як особливості галузі, так і структуру капіталу підприємства

Модель  А.В.Колишкіна А.В. Колишкін Три статистичні  моделі прогнозування банкрутства Безсумнівною  перевагою рейтингових моделей є простота Далеко не завжди забезпечують необхідну точність
Модель  ІДЕА Вчені ІДЕА Чотирьохфакторна модель прогнозу ризику банкрутства Механізм її розробки і всі основні етапи  розрахунків досить докладно описані  в джерелі Можна застосовувати  лише до капіталомістким підприємствам (виробництво, будівництво, енергетика та інші), тому що підприємства, що займаються торгівлею, просто не можуть мати необоротні фонди більше ніж оборотні
Модель  Лєго Ж.Лєго Трьохфакторна модель розроблена методом дискримінантного аналізу Проста у  використанні Точність 83%, лише для промислових п/п
А-модель Д.Аргенті Використовується  таблиця,в якій показникам необхідно  присвоювати значення «так» чи «ні» Компанії можуть "поліпшувати" свої звіти про  прибутки та збитки. У такому випадку  адекватна оцінка фінансових труднощів  компанії представляється неможливою Результат достатньо  суб'єктивний
Метод Париж-Дафін Ж.Конан, М.Голдер Оцінка на основі дискримінантного показника платоспроможності  Париж-Дафін

На латинице

 Дозволяє передбачити  на три роки вперед можливі труднощі Для розрахунку потребується детальніша інформація ніж  вона є у формах звітності №1,2
 

     На  сьогодні проблема визначення схильності підприємства до банкрутства і своєчасного  попередження кризового стану є  однією з найактуальніших у сучасній економічній науці. Це обумовлено негативними  наслідками банкрутства суб´єкта господарювання як на мікро-, так і на макрорівні.

     Методологія багатофакторного дискримінантного аналізу  може використовуватися як службами контролінгу підприємства для своєчасного  виявлення симптомів фінансової кризи, так і банками при оцінці кредитоспроможності позичальника. Використання методології багатофакторного дискримінантного аналізу у вітчизняній практиці є досить обмеженим, що зумовлено такими основними чинниками:

     по-перше, неможливістю розробки власних, галузевих  дискримінантних функцій через відсутність фахівців достатньої кваліфікації;

     по-друге, відсутністю достатніх коштів для  закупки та адаптації західних методик  до вітчизняних умов господарювання;

     по-третє, недостатнім рівнем об’єктивності  показників, які відображаються підприємствами у фінансовій звітності (проблематика подвійної бухгалтерії).

     В той же час, в Україні використовуються численні методики однофакторного дискримінантного аналізу, однак ці методики є безсистемними, не враховують галузевих особливостей, не містять відповідних “ключів” інтерпретації.

     Слід  відмітити, що в Україні спостерігається  тенденція до збільшення кількості  порушених справ про банкрутство, і тому є ймовірність, що багато підприємств  можуть бути ліквідовані. Тому треба  вживати певні заходи для того, щоб запобігти в якійсь - то мірі розповсюдженню цієї проблеми.

     Дана  проблема негативно впливає як на окремі сектори економіки, так і  на загальноекономічне становище держави. В усіх секторах економіки доходи мають тенденцію до неухильного  зниження. Так, скорочення доходу в  її нефінасовому секторі набрало характеру економічної загрози державі, підірвавши не тільки нормальний відтворювальний цикл у основних виробників товарів і послуг, але й такі важливі складові економіки, як фондовий і грошовий ринки. 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Банкрутство, як наслідок впливу фінансової кризи  на господарську діяльність підприємств
 

     У життєвому циклі кожного суб’єкта господарювання може настати стадія його функціонування в умовах кризи. Циклічність економічних процесів, їх повторюваність є закономірністю у функціонуванні ринкової економіки. Проявом функціонування підприємства на стадії кризи є зниження кількісних та погіршення якісних ознак функціонування підприємства, яке обумовлює порушення  спочатку «показників – індикаторів  життєздатності» підприємства як мікроекономічної системи, а в результаті призводить до порушення стану фінансової рівноваги, яке підприємство не в змозі самостійно відновити. Не зважаючи на позитивні  зрушення в економіці України  протягом останніх років, світова фінансова  криза у 2008–2009 роках призвела до збільшення кількості фінансово  неспроможних підприємств у кожному  виді економічної діяльності, що пояснюється  макроекономічною нестабільністю та нездатністю  керівництва здійснювати ефективне  антикризове управління підприємством, своєчасно виявляти проблеми й уживати  необхідних заходів [4, с. 18].

     На  фоні економічної, політичної, фінансової нестабільності, недосконалості системи інвестування характерним є зростання зацікавленості до проблем дослідження кризових явищ, механізмів їх попередження та ліквідації наслідків. Проблеми фінансового забезпечення проведення санаційних заходів та механізм ліквідації боржника у результаті визнання його банкрутом досліджувалися як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями, серед яких варто відзначити І. О. Бланка, Ю. Губені, М. А. Коваленка, О. В. Павловську, О. О. Терещенка, А. Д. Шеремета та інших.

       Сучасний етап розвитку економіки України супроводжується світовою фінансовою кризою, яка призвела до збільшення кількості суб’єктів господарювання, що опинилися у кризовому стані. Забезпечення стійкого розвитку економіки країни в цілому актуалізує необхідність дослідження причин та наслідків банкрутства суб’єктів господарювання, а також антикризових заходів із запобігання банкрутства підприємств. Метою нашої роботи є визначення особливостей функціонування підприємств у кризових умовах, виявлення основних факторів впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання та наслідків банкрутства суб’єктів господарювання.

       Функціонування кожного підприємства в сучасних умовах супроводжується характерною особливістю, яка полягає у виявленні кризового стану підприємства на етапі, коли він набуває все більших масштабів. Відсутність або неналежний рівень системи антикризового управління підприємства ускладнює виявлення конкретних причин, що призвели до фінансових труднощів на підприємстві. Як наслідок, на практиці такі дії призводять до необхідності застосування стосовно підприємств, що опинилися у стані фінансової кризи, одного з двох основних методів антикризового управління – банкрутства або санації підприємства.

     Закон України «Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом» дає наступне визначення поняття  «банкрутство». Банкрутство – це визнана Господарським судом  неспроможність боржника відновити  свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної  процедури [3]. Суб'єктом банкрутства  вважається боржник, неспроможність якого  виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства можуть бути лише зареєстровані у встановленому

     порядку як суб'єкти підприємницької діяльності юридичні особи. Відновити платоспроможність, забезпечити стійке зростання й  уникнути банкрутства суб’єкта господарювання можна шляхом використання процедури  санації – системи заходів, що здійснюються під час провадження  у справі про банкрутство з  метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямованої  на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення  в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової, виробничої структури боржника [3]. Тобто це система фінансових заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства, спрямованих на запобігання оголошення підприємства-боржника банкрутом, його ліквідації. Банкрутство є останньою фазою процесу впливу фінансової кризи на діяльність підприємства. Проте аналіз сучасної практики свідчить, що досвід проведення санації підприємств майже відсутній із причин недосконалості процедури визнання підприємства банкрутом, низького рівня підготовки менеджерів з антикризового фінансового управління, відсутності спеціалізованих консультаційних та навчальних центрів з питань управління фінансами в умовах кризи [2, с. 231]. Складнощі, які виникли на підприємстві та спричинили фінансову кризу, є наслідком дії певних чинників, які ми можемо поділити на зовнішні / внутрішні. Як наслідок, усі фактори спричиняють необґрунтовану заміну постачальників підприємства, вимушені простої, зупинки у роботі, конфлікти у вищій ланці керівництва, звільнення за власним бажанням досвідчених та висококваліфікованих працівників, порушення термінів заробітної плати, зростання плинності кадрів, скорочення виробничого потенціалу.

     Разом з тим, у країнах з розвинутою економікою та стійким політичним станом зовнішні чинники впливають лише на банкрутство третини всіх підприємств, а на банкрутство решти суб’єктів  господарювання мають вплив виключно внутрішні фактори. Проте цього  не можна сказати про Україну. Протягом останніх 3 років вагомий  внесок у банкрутство вітчизняних  підприємств здійснили саме зовнішні фактори. Так, для прикладу, темпи  приросту ВВП у 2009 році становили 102,1 %, у той час як у 2004 році він  знаходився на позначці 112,1 %; рівень інфляції зріс із 112,6 % у 2005 році до

     122,3% у 2009 році; рівень офіційно зареєстрованого  безробіття Державною службою  зайнятості коливається в межах  7% протягом 2007–2009 рр.; а реальні доходи  населення України знизилися  на 29,5% з 2005 до 2009 року [1].

     На  фоні негативної загальноекономічної  ситуації спостерігається стійка тенденція  до збільшення кількості порушених  справ про банкрутство. Протягом 2008–2009 років кількість судових  справ, що стосуються визнання боржника банкрутом, зросла втричі. Слід зазначити, що 2008 року сферою діяльності суб’єктів  господарювання, щодо яких було порушено справу про банкрутство, були різні  галузі народного господарства, але  в 2009 р. простежується чітка тенденція  збільшення кількості підприємств  боржників (банкрутів), що мають відношення до будівництва, що насамперед спричинено спадом ділової активності, рентабельності й віддачі активів суб’єктів  господарювання. Щоправда, лише 35–45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами. Близько 10–15% усіх поданих

     позовів стосуються підприємств із державною  формою власності [1]. Станом на початок 2010 року загальна кількість підприємств, які перебувають у процедурах банкрутства, становить 14 642, що на 6% більше, ніж у 2007 році, та на 29,6 % – ніж  у 2006 році. Із 502 припинених у 2009 році справ  про банкрутство підприємств  лише 9 суб’єктів господарювання використали  механізм санації з метою відновлення  платоспроможності боржника, 452 підприємства було ліквідовано. Наслідками кризового  стану вітчизняних підприємств  є зростання заборгованості з  виплати заробітної плати, кредиторської  заборгованості, обов’язкових відрахувань  до бюджетів різних рівнів. Крім того, є інші негативні наслідки банкрутства  суб’єктів господарювання для розвитку економіки країни. Так, кожен фінансово  неспроможний суб’єкт господарювання спричиняє зростання рівня фінансового  ризику для своїх постачальників та споживачів, що в результаті може призвести до збитків у процесі  їх господарської діяльності. Поряд  із зазначеними підприємствами, наслідки банкрутства суб’єкта господарювання можуть відобразитися у кредитних  установ, які надали такому підприємству фінансові ресурси у тимчасове  користування. Такий стан справ полягає  у неефективному фінансово неспроможним підприємством кредитних ресурсів, що знижує рентабельність усього капіталу підприємства. Разом з тим, позичальник, перебуваючи у нестійкому фінансовому стані, може не виконати своїх зобов’язань щодо сплати відсотків за користування кредитом та повернення основної суми боргу. Унаслідок цього, кредитор також матиме збитки від такої операції, що знизить рівень доходності капіталу кредитора. Неплатоспроможність і збиткова діяльність господарюючого суб’єкта призводить також до зниження обсягів податкових платежів та відрахувань до бюджетів різних рівнів, що в результаті не дозволяє сформувати необхідні обсяги дохідної частини бюджету та, як наслідок, призводить до невиконання програм економічного, соціального розвитку країни, окремого регіону.