.Удосконалення обліку доходів і витрат

Зміст

Вступ 3

1.Сутність, визнання, класифікація та оцінка доходів і витрат підприємства 5

2.Економіко-правовий аналіз нормативної бази та огляд спеціальної літератури 20

3.Коротка організаційно- економічна характериска підприємства 26

4.Документальне оформлення доходів і витрат підприємства 29

5.Синтетичний і аналітичний облік доходів і витрат підприємства 33

6.Удосконалення обліку доходів і витрат 39

Висновки 47

Література 49

Вступ

Характерною особливістю  сучасного розвитку економіки України  є глобальні економічні перетворення в сфері виробництва на основі ринкових відносин. Ринкові відносини  вимагають перегляду системи  бухгалтерського та фінансового  обліку, одним із центральних елементів  яких є облік  доходів та витрат. Сучасні умови господарювання вимагають  вирішення цілого ряду нерозв’язних облікових питань. Зокрема це є  теоретичні та методологічні аспекти  обліку доходів і витрат.

Ринкова система господарювання, яка формується в Україні, обумовлює  зміну форм та методів управління економікою підприємства, вимагає нових  підходів до визначення місця і ролі підприємства в розвитку суспільного  виробництва. В перехідний період виникають  та отримують розвиток принципово нові організаційно-правові форми господарювання, змінюється система економічних  відносин з державою, власниками, господарським  партнерами, працівниками.

Реалізація фінансової стратегії  підприємства значною мірою залежить від рівня управління його доходами та витратами, метою якого є отримання  прибутку. Доходи і витрати можуть розглядатися як відносно самостійні об’єкти управління, аналіз складу та динаміки яких дозволяє оцінити  відповідність змін, що відбулися  у звітному періоді, стратегічним намірам  підприємства. Загальний аналіз прибутку передбачає попередній розподіл доходів  за джерелами їх утворення, а витрат – за напрямами витрачання коштів відповідно до змісту операційної, інвестиційної  або фінансової діяльності, наслідком  якої є утворення тієї чи іншої  складової прибутку.

Актуальність  теми зумовлена тим, що основною метою підприємства в умовах ринку стає одержання максимального прибутку при мінімальних витратах з паралельним підвищенням якості обслуговування споживачів. Засобом досягнення цієї мети є максимізація товарообігу, валового доходу та оптимізація витрат обігу.

На підставі вищезазначеного  метою виконання курсової роботи є вивчення організації та методики обліку доходів і витрат.

Відповідно мети у курсовій роботі поставлені та підлягають розв’язанню наступні завдання:

- розглянути облікову  сутність доходів і витрат;

- дослідити нормативно-правове  регулювання та провести огляд  спеціальної літератури з обліку  та доходів і витрат;

- розглянути організаційно-економічну  характеристику базового підприємства;

- дослідити методику бухгалтерського  обліку доходів, витрат на базовому  підприємстві;

- визначити та обґрунтувати  напрямки удосконалення методики  обліку доходів, витрат на підприємстві  «Максімус-С».

В процесі  проведення досліджень і при оформленні їх результатів використана чинна  нормативно-законодавча база з питань юридичного стану підприємств, організації  фінансово-аналітичної роботи, формування кінцевих результатів діяльності, порядку  обліку і звітності підприємств.

При підготовці курсової роботи використані праці  провідних вітчизняних та зарубіжних економістів, статті у періодичних  виданнях з питань організації обліку доходів і витрат.

Як основний метод дослідження у курсовій роботі застосований системний підхід до вивчення економічних процесів у їх взаємозв’язку та взаємозалежності з урахуванням причинно-наслідкових зв’язків.

Об’єктом дослідження визначені доходи, витрати та фінансові результати діяльності ПП „Максімус-С”.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями і включає в себе вступ, 5 розділів, висновки та пропозиції, список використаної літератури та додатки.

1.Сутність, визнання, класифікація та оцінка доходів і витрат підприємства

В першому розділі ми розглянемо бухгалтерську сутність окремо доходів  і витрат. Першими розглянемо сутність доходу:

Згідно з Господарським Кодексом України в умовах ринкової економіки  підприємства здійснюють свою діяльність з метою отримання відповідного доходу (прибутку).

Отримання доходів ─ виручки  від реалізації продукції (робіт, послуг) ─ свідчить про те, що продукція  підприємства знайшла свого споживача, що вона відповідає вимогам та попиту ринку за ціною, якістю, іншими технічними, функціоналними характеристиками та властивостями. Отримання доходів створює основу для самофінансування підприємства за умови, що їх розмір достатній для  покриття витрат підприємства з реалізаціії  товарів та інших видів діяльності, виконання зобов’язань перед  бюджетом та утворення чистого прибутку.

Управління доходами торговельного  підприємства, спрямоване на максимізацію їх розміру, визначає необхідність їх системної класифікації, яка може бути проведена за певними ознаками.

Доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та інвестиційної  діяльності (рис.1.1).

Склад доходів, що відносяться що відповідної  групи, встановлено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 „Звіт  про фінансові результати” (рис.1.2).

Відповідно до вимог П(С) БО 15 „Дохід”  доходи підприємства класифікуються за різними ознаками. З метою визнання доходу та визначення його суми в обліку розрізняють дохід від:

„- реалізації продукції, товарів, інших  активів, придбаних з метою продажу (крім інвестицій у цінні папери);

- надання послуг;

- використання активів підприємства  іншими фізичними та юридичними  особами, результатом яких є  отримання відсотків, дивідендів, роялті” [ ]

Рис.1.1. Класифікація видів діяльності підприємства

Найбільшу питому вагу в доходах  торговельного підприємства займають доходи від основної діяльності ─ торговельної. Ці доходи для торговельного підприємства отримали назву валового доходу.

У зв’язку з тим, що в торгівлі нова споживча вартість не створюється, доход від реалізації товарів  являє собою плату за надання  торговельно-посередницької послуги (доведення  товарів до споживачів та їх реалізація), яка становить частину виручки  торговельного підприємства.

Необхідність отримання доходів  від торговельної діяльності підприємства обумовлена потребою відшкодування  витрат на ведення діяльності і отримання  певної суми прибутку, яка забезпезпечує  досягнення стратегічної мети підприємства.

Основними джерелами доходів від  продажу товарів є:

• торговельна надбавка до ціни придбання товарів;
• торговельна знижка з продажної ціни товару.

За своєю економічною природою торговельні надбавки та знижки являють  собою ціну на послуги торговельного  підприємства. Їх рівень, як і рівень інших цін, в умовах ринкової економіки  залежить:

- з одного боку, від співвідношення  між попитом та пропозицією  на торговельні послуги, ступеня  конкуренції та товарному ринку,  якості послуг, що надаються, і  рівня цін закупівлі та продажу  товарів;

- з іншого боку, від витратомісткості  реалізації товарів і норми  прибутку, яка відповідає стратегії  розвитку підприємства.

Різниця між ціною продажу та купівлі товарів на різних стадіях  реалізації товару являє собою доход  торговельного підприємства з одиниці  реалізованого товару. Валовий доход  торговельного підприємства формується як різниця між виручкою від реалізації товарів та сумою оплати постачальникам закуплених товарів.

В оптовій торгівлі валовий доход  утворюється також у вигляді  різниці між ціною придбання  та продажу товарів. Його розмір залежить від розміру надбавки, яка диференціюється  за формами оптового товарообороту, виходячи з їх витратомісткості.

Методологічні засади формування у  бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 “Дохід”.

Критерії визнання доходу застосовуються окремо до кожної операції. Проте їх необхідно застосовувати до окремих  елементів однієї операції, або двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої операції.

Доходи  включаються до складу об’єктів облікового процесу на підставі принципів нарахування  та відповідності.

Принцип нарахування передбачає відображення в обліку доходів у момент їх виникнення незалежно від дати надходження  або сплати грошових коштів. Наприклад, якщо відвантаження продукції здійснюється в одному звітному періоді, а оплата буде здійснюватись в наступному звітному періоді, то дохід визнається і відображається в обліку на дату відвантаження продукції.

Принцип відповідності передбачає визначення фінансового результату шляхом порівняння доходів звітного періоду з втратами цього ж  періоду, понесеними для отримання  цих доходів. Наприклад, при відображенні в обліку визнаного доходу від  реалізації продукції одночасно  визначаються і відображаються в  обліку її собівартість і всі витрати, пов’язані з такою реалізацією.

Порядок визнання доходів від звичайної  діяльності відповідно до класифікаційних  груп представлений в табл.1.1.

Таблиця 1.1 Порядок визнання доходів  від звичайної діяльності

При цьому згідно з п.15 П(С)БО 15 визнаний дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не коригується  на величину пов’язаної з ним суми безнадійної або сумнівної заборгованості, сума якої визнається витратами підприємства. Якщо дохід від надання послуг не може бути правильно визначений, то він відображається в розмірі  визначених витрат, що підлягають відшкодуванню, а якщо не існує імовірності відшкодування  вказаних витрат, то дохід не визнається, а вказані витрати відносяться  до витрат облікового періоду.

Дане Положення (пп.16-19) також визначає порядок визнання або невизнання в обліку отриманих сум, як цільове  фінансування (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Порядок визнання доходів  у вигляді цільового фінансування

Надходження від інших осіб, що не визнаються доходами, та випадки, коли дохід не визнається, наведено у  табл. 1.3.

Таблиця 1.3 Випадки, коли надходження  не визнаються доходом

В бухгалтерському обліку дохід  відображається в сумі справедливої вартості отриманих активів або  тих, що підлягають одержанню (рис 1.3). Сума доходу, яка виникає в результаті господарської операції, як правило, визначається шляхом домовленості між підприємством і покупцем або користувачем активу.

Рис. 1.3. Критерії оцінки доходу

Таким чином, дохід визнається в  тій сумі грошових коштів або їх еквівалентів, які були отримані або  підлягають отриманню.

Чинна система оподаткування прибутку підприємств, яка введена в Україні  у 1997 році оновленою редакцією Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств ” (із змінами і доповненнями від 01.07.2004 р. №1957-ІV), передбачає, що в  основу системи оподаткування прибутку підприємств кладеться обсяг  їхніх валових доходів і валових  витрат. Саме різниця між валовими доходами і валовими витратами в  основному визначає об’єкт оподаткування  прибутку підприємств.

Під валовим доходом Закон про  оподаткування прибутку підприємств  розуміє „загальну суму доходів  суб’єкта підприємницької діяльності, отримуваних ним на території  України і за її межами у грошовій або інших формах від усіх видів  діяльності ” [2]

У складі сукупного валового доходу платника податку виділяють наступні групи доходів:

1. Доходи від реалізації товарів (робіт, послуг).
2. Доходи від операцій з цінними паперами, валютними коштовностями та борговими зобов’язаннями.
3. Доходи від операцій з основними фондами, нематеріальними активами та капітальний доход, що пов’язаний з видобутком корисних копалин.
4. Доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів.
5. Доходи від врегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості.
6. Доходи від здійснення операцій лізингу (оренди).
7. Доходи у вигляді пасивного прибутку, одержані за межами митної території України (з урахуванням сплаченого податку).
8. Інші види доходів, що входять до складу об’єкта оподаткування.

До складу валових доходів не вносяться суми непрямих податків, які становлять частину відпускної ціни товарів, робіт, послуг і призначені для перерахування до бюджету (податок  на додану вартість і акцизний збір).

Отже, ми розглянули сутність, визнання, класифікацію та оцінку доходів, тепер  розглянемо сутність витрат:

Витрати майже завжди здійснюються у натуральній  та грошовій формі. Планування та облік  витрат у натуральній формі має  важливе значення для організації  виробництва. Проте, для оцінки результатів  виробництва необхідна грошова  оцінка витрат.

Методологічні принципи формування в бухгалтерському  обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності  визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”.

Витрати – це зменшення економічних вигод  у вигляді вибуття активів  або збільшення зобов’язань, яке  призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу  власниками).

Критерії  визнання витрат передбачають, що:

• витрати відображають у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань;
• витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені;
• витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого їх здійснено;
• витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображають у витратах того звітного періоду, в якому їх було здійснено;
• якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами і не включаються до Звіту про фінансові результати:

• платежі згідно з договорами комісії, агентськими угодами та іншими подібними договорами на користь принципала та ін.;
• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;
• погашення одержаних позик;
• інші зменшення активів чи збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам властивим витратам;
• витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Усі витрати  підприємства, згідно з П(С)БО 16, поділяються  на виробничі, операційні та інші витрати діяльності .

Виробництво подукції пов’язане з витратами, які називаються „виробничі” .

Виробничі витрати – витрати на виготовлення продукції та загальновиробничі (накладні) витрати.

Виробничі витрати поділяються на прямі  та загальновиробничі або накладні витрати.

Прямі витрати включають:

• прямі матеріальні витрати (напівфабрикати, вартість сировини та матеріалів, які є основою продукції, що виготовляється тощо);
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати – усі інші виробничі витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні цілі, плата за оренду земель і майнових паїв, амортизація, витрати від браку.

До загальновиробничих (накладних) витрат належать:

• витрати на управління виробництвом, відрахування на соціальні заходи тощо;
• амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
• амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
• витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи для працівників, що зайняті вдосконаленням технології та оранізації виробництва, поліпшення якості продукції, підвищення її надійності та ін.);
• витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень;
• витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці виробничого персоналу);
• витрати на охорону праці, техніку безпеки та навколишнього середовища;
• інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв та ін.).

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні  витрати – витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, які безпосередньо не залежать від  обсягу виробництва. Наприклад, заробітна  плата адміністративного персоналу, витрати на утримання офісу, підприємства тощо.

Змінні  витрати – витрати, що залежать від  обсягу виробництва (матеріали, заробітна  плата виробничого персоналу) і  не є рівнозначними у різних виробництвах.

Собівартість  реалізованої продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних  загальновиробничих витрат і понаднормативних виробничих витрат. Собівартість продукції – це грошова форма витрат підприємства на підготовку, виробництво, виготовлення та збут продукції.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• прямі матеріальні витрати, які безпосередньо пов’язані з виготовленням певних видів продукції (робіт, послуг);
• прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші витрати робітникам, зайнятих у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);
• інші прямі витрати (всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних майнових паїв, амортизація тощо);
• загальновиробничі витрати.

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних  витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, а також контроль за використанням  матеріальних, трудових і грошових ресурсів та інших витрат.

Відповідно  до Типового положення в планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України  № 473 від 26.04.96 р., та нового Плану рахунків витрат, які включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами:

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг)включають:

• прямі виробничі витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
• загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання  виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлює підприємство.

До собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) не включаються операційні витрати.

Операційні  витрати – витрати пов’язані  з операційною діяльністю.

Їх поділяють  на:

1. адміністративні витрати;
2. витрати на збут;
3. інші операційні витрати.

Вони  є витратами звітного періоду  і включаються до Звіту про  фінансові результати.

Адміністративні витрати – це загальногосподарські витрати, що спрямовуються на обслуговування та управління підприємством (заробітна  плата адміністративно-управлінського персоналу з відрахуванням на соціальне страхування і в  пенсійний фонд, канцелярські, телефонні, телеграфні витрати, утримання легкового  транспорту, утримання приміщення офісу, витрати на службові відрядження  адмінуправлінського персоналу  і т. д.).

Витрати на збут – витрати, пов’язані з  реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг).

До них  належать: витрати на ремонт тари, рекламу  та дослідження ринку, витрати на відрядження працівників зайнятих збутом, витрати на оплату праці продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, що забезпечують збут та ін.

До інших  операційних витрат відносять:

• витрати на дослідження і розробки відповідно до П(С)БО 8 „Нематеріальні активи”;
• собівартість реалізованої іноземної валюти, що визначається перерахуванням іноземної валюти на грошову одиницю України за курсом НБУ на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати пов’язані з продажем іноземної валюти;
• собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їхньої облікової вартості та витрат, пов’язаних з їхньою реалізацією;
• сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
• втрати від операційної курсової різниці;
• визнані штрафи, пені, неустойки;
• інші витрати операційної діяльності.

До інших  витрат діяльності належать фінансові  витрати, втрати від участі в капіталі, надзвичайні витрати, інші витрати.