Удосконалення операційної діяльності підприємства

Вступ

              Операційна система виступає як частина цілого, що відособлюється внаслідок суспільного поділу праці і має здатність самостійно або у взаємодії з іншими системами задовольняти потреби потенційних споживачів за допомогою створюваних товарів та послуг. Все більша насиченість сучасних ринків, постійно зростаюча конкуренція призвели до необхідності переглянути традиційні уявлення про управління як жорстко заданий перелік функцій спрямованих на створення "споживчих характеристик" в товарній продукції і значно розширити тлумачення цього поняття.

              Успішність та швидкість вирішення завдань визначальною мірою залежать від ефективності управлінської діяльності, що зумовлює необхідність постійного вдосконалення усіх складових операційної системи підприємства. У цьому і полягає актуальність цієї теми.

              Метою курсової роботи є аналіз і вдосконалення операційної системи на прикладі підприємства СГ ТОВ «Хлібопродукт». З цього випливають наступні завдання:

—     Дослідження загальнотеоретичних аспектів операційної системи;

—     Робота за практичними підходами до формування та функціонування операційної системи;

—     Внесення пропозицій щодо вдосконалення операційної системи підприємства.

Інформаційною базою роботи є наукові розробки вітчизняних та закордонних вчених, практичні дані з досліджуваного в роботі підприємства СГ ТОВ «Хлібопродукт».

Практична цінність курсової роботи полягає у можливості її використання у майбутньому як вказівок щодо покращення операційної системи розглянутого підприємства.

              Об’єктом дослідження є операційна система підприємства.Предмет дослідження – це окремі складові операційної системи підприємства.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи операційної системи підприємства

1.1. Сутність операційної менеджменту

Операційний менеджмент  — це наука про концепції, методи, процедури, технологію створення та функціонування операційної системи, необхідної для реалізації операційної функції, а також цілеспрямована діяльність з управління операціями придбання необхідних ресурсів, їх трансформації в готовий продукт (товар, послугу) з подальшою поставкою його споживачу. Діяльність зі створення товарів і послуг існує в усіх організаціях і називається операційною.

Операції — це процес, вид діяльності чи комплекс дій, як правило, практичного характеру. Операції є невід’ємним атрибутом людської діяльності, якій властиві організованість та продуктивність. Тому всі організаційні функції є операціями і будь-яка управлінська діяльність містить у собі операційний менеджмент. [1]

У виробничих організаціях операційна діяльність пов’язана зі створенням товарів і є очевидною. В організаціях сервісної сфери її важче визначити. Продукт, що виробляється, може мати досить незвичні форми, наприклад, заповнення різноманітних бланків у банку, отримання усної інформації в довідковому бюро чи прослуховування музичного твору в концертному залі. Діяльність зі створення продукту промисловими і сервісними організаціями є операційною.

Операційний менеджмент спрямований на досягнення ефективності й раціональності в управлінні будь-якими операціями. В операційному менеджменті під ефективністю слід розуміти визначений ступінь досягнення поставлених операційною системою цілей.

Основні операції, які особливо потребують вмілого управління, наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Операції у різних сферах діяльності менеджера

Відносно будь-якого об’єкта управління залежно від складу організаційних функцій існує конкретна кількість операцій.

Менеджмент організації передбачає управління її діяльністю з виробництва продукції. Решта напрямів діяльності підприємства призначені забезпечувати нормальну роботу з випуску продукції. Саме виробництвом продукції і опікується операційний менеджмент. Ефективнішому управлінню підприємством сприяє розроблення наукових основ менеджменту, виділення його умовно самостійних частин, серед яких операційному менеджменту відводиться центральне місце. Операційний менеджмент міститься посередині життєвого циклу продукції, тобто виробництву продукції передують стадії стратегічного управління, маркетингу, науково-дослідної роботи тощо. Після стадії виробництва продукції настають стадії підготовки до функціонування, експлуатації тощо. Решта елементів менеджменту організації забезпечують управління відповідними функціональними зонами й оптимізують діяльність фірми загалом.

Сутність операційного менеджменту виражається у його функціях.

Функція планування впливає на вибір мети операційної системи, а також інструментів і механізмів її досягнення. Ця функція допускає використання моделювання для виконання операцій у заданому часовому полі; моделювання розвитку операційної системи для досягнення поставленої мети.

Функція організації. Операційні менеджери створюють і постійно розвивають її для реалізації прийнятих планів (програм) окремими виконавцями і підрозділами. Функція організації має забезпечувати чіткість виконання операцій, взаємозв’язок виконавців і підрозділів операційної системи і підвищувати ефективність праці.

Функція мотивації забезпечує виконання доручень, тобто прямих функціональних обов’язків. Завдання функції мотивації — забезпечити виконання роботи всіма працівниками відповідно до їх службових повноважень і розробленого плану. Мета функції мотивації — створення внутрішньої мотивації для виконавців. Реалізація функції мотивації забезпечується менеджером завдяки формуванню ситуації, що спонукає до виконання роботи з найвищою віддачею. Це досягається за допомогою вмілого управління персоналом і адекватного стимулювання його праці.

Функція контролю  — це систематичний процес, за допомогою якого операційні менеджери регулюють діяльність операційної системи, забезпечуючи її відповідність планам, цілям і нормативним показникам.

Функція координації є важливою в управлінні операційною системою. Без координації система перестає бути ефективною.

Організаційні методи. Їх сутність полягає в тому, що кожна діяльність повинна бути правильно організованою, тобто:

              •              спроектованою;

              •              націленою;

              •              регламентованою;

              •              нормованою;

              •              забезпеченою необхідними інструментами,що фіксують правила поведінки персоналу в різних ситуаціях.

Адміністративні методи, або методи владної мотивації. Їх основою є відкрите примушення людей до тієї чи іншої діяльності або створення можливостей для такого примусу. Умовою застосування означених методів є переважання однозначних способів розв’язання завдань, відхилення від яких неприпустиме. Тому на практиці адміністративні методи реалізуються у вигляді конкретних безваріантних завдань, виконання яких передбачає мінімальну самостійність виконавця, внаслідок чого вся відповідальність покладається на керівника, який віддав розпорядження.

Економічні методи управління полягають у непрямому впливі на його об’єкт. Виконавцю вказуються лише цілі та загальна лінія поведінки, у межах яких він самостійно шукає найоптимальніші шляхи розв’язання завдань, своєчасне і якісне виконання яких винагороджується. В основі цих методів лежить економічна зацікавленість працівника в результатах своєї праці.

Соціально-психологічні методи мають певні межі ефективності, особливо при управлінні діяльністю працівників інтелектуальних професій, для яких матеріальні мотиви суттєві, але не найголовніші.

Виокремлюють два напрями соціально-психологічних методів:

      Формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі;

      Виявлення та розвиток індивідуальних здібностей кожного для максимальної самореалізації.

Методи операційного менеджменту реалізуються згідно з певними принципами, правилами:

Науковість у поєднанні з елементами мистецтва. Менеджер у своїй діяльності використовує здобутки різних напрямів науки, але має постійно шукати індивідуальні підходи до ситуації і людей. Це вимагає від нього, крім знань, володіння мистецтвом спілкування, вміння прийняти правильне рішення в тій чи тій ситуації.

Цілеспрямованість управління. Управлінський персонал має підпорядковуватися принципу цілеспрямованості, тобто бути завжди зорієнтованим на розв’язання конкретних проблем, функціонувати заради визначених цілей.

Функціональна спеціалізація у поєднанні з універсальністю. Сутність цього принципу полягає в тому, що кожен об’єкт управління потребує підходу, який враховував би його специфіку. При управлінні людьми повинен існувати певний універсальний підхід до них незалежно від того, які завдання вони виконують.

Послідовність управлінського процесу. Будь-який управлінський процес будується згідно з принципом послідовності, тобто елементи чи стадії, з яких він складається, повинні відбуватися одне за одним у певному порядку. Часто послідовність управлінських дій має циклічний характер, коли всі вони повторюються через певні проміжки часу. Циклічності підлягають планування, складання звітів, контроль тощо.

Оптимальне поєднання централізованого регулювання керованою підсистемою з її саморегулюванням. У процесі управління треба безперервно контролювати поведінку об’єкта управління. Тому важливим принципом операційного менеджменту є оптимальне поєднання централізації і децентралізації.

Урахування особистих якостей працівника та колективної психології. Цей принцип тісно пов’язаний з іншими принципами, без яких саморегулювання неможливе, бо вони лежать в основі прийняття самостійних рішень.

Відповідність прав, обов’язків і відповідальності — один із найважливіших принципів управління. Надлишок прав порівняно з обов’язками призводить до управлінського свавілля; нестача їх паралізує ділову активність.

Забезпечення спільної зацікавленості всіх учасників управління в досягненні цілей фірми відбувається шляхом мотивації, заохочення, а також максимального залучення виконавців у процес підготовки рішень на всіх стадіях роботи над ними.

Забезпечення змагальності учасників управління. Керівник повинен заохочувати здорову конкуренцію при заміщенні посад у сфері управління.

1.2. Операційна система

Системний підхід до управління операційною системою — це спосіб мислення стосовно організації та управління. Локальний підхід передбачає вивчення певної структури і функціональних особливостей її автономних елементів. Системний підхід розглядає кожен об’єкт як систему і орієнтує на виявлення в ньому різноманітних типів зв’язків та поєднання їх у єдину систему.

Система — це внутрішньо організована сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють єдине ціле і спільно діють для досягнення визначеної мети.

Оскільки люди поряд із технікою є одним із компонентів організацій (соціальним компонентом), то організації є соціотехнічними системами. При системному підході організація вивчається як цілісна система, для якої властива єдність її структурних і функціональних елементів. Водночас, відповідно до загальної теорії систем, системний підхід передбачає декомпозицію системи, тобто поділ її на окремі елементи, і дослідження їх властивостей як елементів цілого. Одним із таких елементів організаційної системи є операційна система, яка виступає як частина цілого, що відособлюється внаслідок суспільного поділу праці і має здатність самостійно або у взаємодії з іншими системами задовольняти потреби потенційних споживачів за допомогою створюваних товарів та послуг.

Операційні системи належать до категорії складних і мають такі характерні особливості:

1. Складаються з великої кількості підсистем і елементів (технічних засобів, програмно-обчислювального та інформаційного забезпечення персоналу, який обслуговує систему під час її функціонування тощо). Залежно від типу і структури побудови операційної системи мають складні мережі передачі інформації.

2. Вирішують комплекс різноманітних функціональних завдань, зокрема:

•              управління підготовкою виробництва;

•              техніко-економічне забезпечення;

•              оперативне управління виробництвом;

•              управління кадрами;

•              управління фінансами;

•              управління інноваціями тощо. [1]

3. Схема підпорядкованості ланок операційних систем здебільшого ієрархічна, тобто в системі існують верхні, нижні й середні ланки.

4.Мають загальну мету: створення продукції та одночасне представлення її на ринку споживачів.

5. Існування “зони обслуговування”, чи сегмента ринку, для кожної операційної системи.

6. Залежність показників функціональної ефективності від структури операційної системи і технології її функціонування.

До властивостей операційних систем належать:

      нестандартність окремих параметрів системи і стохастичність їх поведінки (тобто випадкову або ймовірну природу, що не дає змоги точно передбачити процеси і зміни);

      унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах і водночас наявність у ній граничних можливостей, що визначаються ресурсами;

      здатність змінювати свою структуру та формувати варіанти поведінки;

      здатність протистояти ентропійним (тим, що руйнують систему)

тенденціям;

      здатність адаптуватися до умов, що змінюються;

      здатність і прагнення до цілеутворення, тобто формування цілей

усередині системи.

Операційна система — це сукупність взаємопов’язаних підсистем:

              •              переробної;

              •              забезпечення;

              •              планування і контролю (Рисунок.1.1).

Рис.1.1 Підсистема планування та контролю. [8]

Переробна підсистема здійснює продуктивну діяльність, пов’язану з перетворенням вхідних величин на вихідні результати. Усі перетворення ресурсів у переробній підсистемі здійснюються точно відповідно до прийнятої технології, під якою у широкому значенні розуміють поєднання кваліфікаційних навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації або людях.

За своєю сутністю технологія є способом, який дає змогу здійснити

перетворення вхідних ресурсів на бажаний вихідний продукт. Підсистема забезпечення  не пов’язана прямо з виробництвом продукції, але виконує необхідні функції забезпечення переробної системи. До підсистеми забезпечення належать допоміжні та обслуговуючі господарства. Підсистема планування і контролю отримує від переробної системи інформацію про стан системи. Інформація надходить із внутрішнього середовища (про цілі, політику фірми, персонал тощо) та зовнішнього середовища (про попит, вартість ресурсів, тенденції  розвитку технологій, законодавство, конкурентів тощо). Ця підсистема повинна опрацювати всю інформацію і видати рішення, як має працювати переробна підсистема. Конкретні питання, що підлягають вирішенню охоплюють планування виробничих потужностей, оперативне управління, управління матеріальними запасами, контроль якості тощо. Підсистема планування та контролю планує діяльність організації на наступний період, здійснює контроль за виконанням рішень, визначає стратегічні напрями розвитку організації. [3]

Проектна система  характеризується тим, що кожна одиниця кінцевої продукції є унікальною за конструкцією, призначенням та іншими важливими ознаками. Процес виробництва має неповторюваний характер. На випуск кожної одиниці продукції витрачається відносно тривалий час (тижні, місяці, роки). Усі ресурси операційної системи спрямовуються на реалізацію одного або кількох проектів.

Проект — це система, що використовується, коли продукт дуже складний, унікальний (наприклад, як у цивільних інженерних проектах). Необхідне устаткування і персонал формуються навколо продукту. Після того, як їх роль у проекті чи проект завершується, вони звільняються. Наприклад:

      особливо великі чи незвичайні будівельні проекти;

      розвиток чи просування нових товарів;

      космічні проекти;

      комплекс робіт із ліквідації наслідків аварій; обслуговування банкетів тощо.

Одиничний тип переробної підсистеми  характеризується виготовленням широкої номенклатури виробів у одиничних кількостях, що іноді повторюються через невизначені проміжки часу чи зовсім не повторюваних, на робочих місцях, що не мають визначеної спеціалізації.

Серійна переробна система  передбачає випуск продукції окремими серіями, групами (партіями), які можуть бути великими (складаються із сотень чи тисяч виробів) і дрібними (обчислюються десятками чи сотнями виробів).

Великосерійний тип виробництва наближається за своєю характеристикою до масового, а дрібносерійний — до одиничного виробництва. Рух виробів за робочими місцями (операціями) може бути: у часі — безупинним і дискретним; у просторі — прямоточним і непрямоточним. Якщо робочі місця розташовані в порядку послідовності виконуваних операцій, тобто за ходом технологічного процесу обробки, то це відповідає прямоточному руху, і навпаки.

Дрібносерійна система виробництва передбачає:

              •              спеціалізацію окремих підрозділів на виконанні різних операцій;

              •              об’єкти перероблення (деталі, що обробляються, чи клієнти, що

обслуговуються) проходять через систему одиницями або невеликими групами);

              •              різні вимоги до оброблення чи обслуговування, тому кожний

об’єкт (виріб, клієнт) просуваються різними операціями із необов’язковим проходженням через усі операції.

Цей тип переробної системи відповідає виробництву товарів і послуг, які можна отримати за допомогою кількох операцій. Прикладом дрібносерійних систем виробництва можуть бути комерційні поліграфічні фірми, компанії, що працюють у літакобудуванні. [5]

Великосерійна система виробництва випускає продукцію різних видів відносно стабільного асортименту. Кожен вид виробляється партіями на періодичній основі: за замовленням клієнта або для поповнення товарно-матеріальних запасів фірми. Велика частина продукції випускається із застосуванням однієї і тієї самої технологічної схеми. Устаткування призначене для виробництва спеціального переліку продукції. Прикладом великосерійних систем є виробництво устаткування, електронних приладів і хімічних продуктів тонкого органічного синтезу. У сфері обслуговування: програми з масових щеплень, автоматичні машинні мийки, механізоване збирання врожаю, поштовий сервіс і підприємства швидкого харчування. Застосування такого типу процесів у сфері послуг обмежене, тому що обслуговування має індивідуальний характер.

Система масового виробництва характеризується:

              •              створенням великих обсягів відносно стандартизованих виходів;

              •              окремі одиниці продукції досить подібні, хоча можуть мати окремі відмінності характеристик і комплектації;

              •              час просування одиниці продукції через переробну систему відносно короткий (хвилини, години);

              •              виробничі ресурси можуть бути упорядковані у певній послідовності й утворювати технологічну лінію (потік, що проходить

через усю систему).

Масове виробництво передбачає виготовлення великого обсягу однотипної продукції протягом тривалого часу. Масове виробництво охоплює випуск предметів масового виробничого, суспільного, сімейного, особистого споживання. До масового виробництва також можна віднести випуск і споживання широковикористовуваних матеріалів, енергоносіїв, складників, напівфабрикатів, запасних частин. Термін “масове виробництво” застосовують до продукції, виробленої в кількостях, вимірюваних багатьма тисячами і навіть мільйонами одиниць протягом місяця, року. Зміна продукту у масовому виробництві відбувається нечасто, супроводжується, як правило, реконструкцією підприємства чи підрозділу.

Переробна система з безперервним процесом — це переробка чи подальша обробка неподільних матеріалів або сировини (нафта, хімічні матеріали, молоко, пиво тощо). Виробничий процес протікає у певній послідовності. Такі технологічні процеси характеризуються високим рівнем автоматизації. Ресурси, що надходять на вхід системи, безперервним потоком просуваються через неї, перетворюючись на продукт на її виході. Безперервний процес потребує високих капітальних витрат на його створення. Цей процес є найпридатнішим для продуктів, які можна легко переміщувати (рідини і гази). Системи безперервного виробництва виробляють великі обсяги високостандартизованої продукції. Наведена класифікація умовна, особливо це стосується продукції сфери послуг, де часом важко віднести ту чи іншу послугу до конкретного виду виробництва. [1]

Вибір типу виробничого процесу залежить від обсягів продукції,

яка випускається. Тип виробництва впливає на особливості його організації, управління й економічні показники. Організаційно-технічні особливості

типів виробництва впливають на економічні показники підприємства й ефективність його діяльності. Із покращенням технічного оснащення праці і зростанням обсягу випуску продукції при переході від одиничного до серійного і масового типів виробництва зменшується частка ручної праці, зростають витрати, пов’язані з експлуатацією устаткування. Це призводить до зниження собівартості продукції і зміни її структури. Кожен вид виробництва потребує своїх специфічних особливостей організації управління і відповідної структури.

Висновок до 1 розділу

Отже операційною називають діяльність зі створення товарів і послуг.

Операції — це процес, вид діяльності чи комплекс дій практичного характеру. Усі організаційні функції є операціями і будь-яка управлінська діяльність містить у собі операційний менеджмент, який спрямований на ефективність і раціональність в управлінні операціями. Операційний менеджмент опікується виробництвом продукції і перебуває посередині життєвого циклу продукції, а решта напрямів діяльності підприємства призначені забезпечувати нормальну роботу з випуску продукції підприємства.

Операційні системи мають характерні властивості, які потребують особливого підходу при дослідженні їх функціонування, проектування та модернізації. Ефективність організації залежить від правильного вибору операційної стратегії та побудови операційної системи. Тип виробництва продукції впливає на особливості його організації, управління й економічні показники, тому потребує специфічних особливостей організації управління.

РОЗДІЛ 2. Аналіз операційної системи підприємства на прикладі СГ ТОВ “Хлібопродукт”

2.1. Аналіз продукції підприємства

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібопродукт» Ізюмського району Харківської області знаходиться у східній частині країни, в 10 км від районного центру м. Ізюм і в 130 км від обласного центру м. Харків. Центральна садиба знаходиться в селі Глинське.

Директор підприємства: Сергій Ліхно

Предметом діяльності підприємства є закупівля сировини, переробка її у готову сільськогосподарську продукціїю та подальше проведення всіх видів торгово-посередницьких  операцій з товарами та послугами.

Свою виробничу діяльність СГ ТОВ "Хлібопродукт" як юридична особа здійснює в умовах самостійності та самоуправління на основі чинного законодавства і затвердженого статуту. Метою діяльності підприємства є одержання прибутку та нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської та інших видів продукції, на основі раціонального використання землі природних ресурсів і виробничого ресурсного потенціалу підприємства. Передумови для роботи були і є. Отже, оптимальний розмір господарства залежить від виробничого напрямку, природних і економічних умов, розміщення земельних масивів, населених пунктів, доріг.

Існуюча шляхова мережа на території господарства розвинута добре, що забезпечує зручний під’їзд до господарських ділянок та перевезення вантажів під час польових робіт. Рельєф дозволяє досить широко застосовувати сучасні засоби механізації виробничих процесів при вирощуванні сільськогосподарських культур.

Виробництво соняшнику напряму залежить від якості сировини, добрив, кліматичних умов та стану посівних грунтів.

Отримана продукція передається на переробні підприємства. З соняшника там, як правило, отримують шрот, соняшникову олію тощо.

Природні умови, а також економічні, соціальні, технічні і організаційні фактори певним чином впливають на розміри сільськогосподарського підприємства. Під дією цих факторів в СГ ТОВ "Хлібопродукт" створилось досить масштабне виробництво сільськогосподарської продукції.

Щодо показників розмірів підприємства їх можна поділити на дві групи. Першу представляють показники, які можна охарактеризувати як фізичні. Це площа сільськогосподарських угідь і ріллі. Другу представляють економічні показники, серед яких провідне місце належить вартості валової продукції у порівняних цінах, а також вартості товарної продукції. Їх динаміка має значні відмінності.

Аналіз товару СГ ТОВ “Хлібопродукт”  наведений в таблиці 2.1.

                            Таблиця 2.1.

Аналіз товару