Удосконалення використання виробничоi потужностi пiдприэмства

ЗМІСТ 

ВСТУП……………………………………………………………………………..4

1.ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ, ЇЇ СУТНІСТЬ І ВИЗНАЧАЛЬНІ 

ФАКТОРИ…………………………………………………………………………6

1.1. Формування  й використання виробничої  потужності             підприємства…………………………………………………………………6

1.2. Потокова  потужність підприємства………………………………………..10

1.3. Резервна  потужність підприємства………………………………………...13

2.АНАЛІЗ ВИРОБНИЧОЇ  ПОТУЖНОСТІ  ПІДПРИЄМСТВА ТОВ  «КРОНОС-ИНВЕСТ»……………………………………………………………20

2.1.Аналіз розрахунку  виробничої потужності підприємства  ТОВ «КРОНОС-ИНВЕСТ»………………………………………………………………………...20

2.2. Аналіз удосконалювання  методики розрахунку виробничої  потужності  ТОВ «КРОНОС-ИНВЕСТ»……………………………………………………...24

3.УДОСКОНАЛЕННЯ  ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ  ПІДПРИЄМСТВА  ТОВ «КРОНОС-ИНВЕСТ»……………………………….26

3.1.Показники  інтенсивного використання виробничої  потужності ТОВ «КРОНОС-ИНВЕСТ»……………………………………………………………26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...36 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Здатність галузей промисловості, підприємств і їх підрозділів виготовляти максимальну кількість продукції, що перебуває в безпосередній залежності від кількості й досконалості коштів праці, якою вони оснащені. Ціну праці, насамперед їх активну частину - знаряддя праці, варто вважати основним фактором формування виробничої потужності підприємств. Однак із цього не слід робити висновок про те, що виробничу потужність можна визначати на основі виробничо-технічних параметрів коштів праці без обліку суспільно-економічних умов, у яких вони використаються.  Сучасні знаряддя виробництва, у якому би виді вони не виступали (систем машин, комплексів машин), використаються людьми в процесі праці. А процес праці завжди протікає при певній суспільній формі, що визначається характером власності на засоби виробництва. Залежно від цього складаються й виробничі відносини.

     Таким чином, виробнича потужність, як економічна категорія, відображає виробничі відносини  з метою використання організованої  сукупності найбільш активного виду коштів праці - машин і встаткування для забезпечення максимального  випуску продукції.

     Отже, сутність виробничої потужності розкривається  повністю лише тоді, коли її розглядають як функцію організованої сукупності коштів праці. Тоді вона буде не тільки характеризувати потенційну здатність випускати максимальну кількість продукції підприємством, але і  їхній економічний потенціал.

     Під впливом науково-технічного прогресу в розвитку техніки відбуваються значні якісні зміни. Вони знаходять  своє відбиття в ускладненні техніки, збільшенні її одиничної потужності. Створюються й впроваджуються великі системи машин, здатні значно підвищити  ефективність оснащення підприємств  і прискорити виробничий процес за рахунок його потоковості, безперервності й гнучкості. У результаті цього  виникають якісно нові можливості формування й росту виробничих потужностей діючих підприємств.

    Виробнича потужність - одна з основних показників діяльності підприємства. У розрахунку виробничої потужності підприємства включається все встаткування, закріплене за основними виробничими цехами, за винятком резервного, досвідчених ділянок і спеціальних ділянок для навчання робітників; культурно-технічний рівень кадрів і їхнього відношення до праці; досягнутий рівень виконання норм часу.

        Виробнича потужність є вихідним  пунктом планування виробничої  програми підприємства. Вона відображає  потенційні можливості об'єднань, підприємств, цехів по випуску  продукції.

     Визначення  величини виробничої потужності займає провідне місце у виявленні й  оцінці резервів виробництва.

  У курсовій роботі будуть розглянуті основні показники виробничої потужності підприємства, а також буде розрахована виробнича потужність підприємства  ТОВ «КРОНОС-ИНВЕСТ».

1.ВИРОБНИЧА  ПОТУЖНІСТЬ, ЇЇ СУТНІСТЬ І ВИЗНАЧАЛЬНІ  ФАКТОРИ

1.1. Формування й використання  виробничої  потужності             підприємства

    Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг  випуску продукції (видобутку й  переробки сировини або надання  певних послуг) заздалегідь установленої номенклатури, необхідних асортиментів і якості за умови найбільш повного  використання прогресивної технології й організації виробництва.

     Одиниці виміру виробничої потужності підприємства застосовуються різні залежно від  характеру виробництва й галузевої  підпорядкованості. Загальне правило  наступне: виробнича потужність визначається в тих же самих одиницях виміру, у яких планується й здійснюється облік виготовленої продукції (послуг). У більшості випадків це натуральні вимірники.

     Для багато номенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такого підприємства потужність показується двома вимірниками: у чисельнику - натуральні показники по видах продукції; у знаменнику - загальний вартісний грошовий показник.

     На  підприємствах окремих галузей (наприклад, цукрової й молочної промисловості) виробнича потужність характеризується кількістю сировини, що переробляє за добу.

     Наука й практика господарювання виділяє  три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну. Проектною є потужність, що визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства; вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура встаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої продукції, і повинна бути досягнута протягом нормативного періоду її освоєння. Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури й структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) і середньорічну потужність підприємства. Резервна потужність повинна формуватися й бути в робочому стані в таких галузях національної економіки: електроенергетика й газова промисловість - для покриття так званих пікових навантажень в електро - і газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; харчової індустрії - для переробки обсягу, що істотно збільшується, сільськогосподарської сировини у високоврожайні роки; на транспорті - для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; у машинобудуванні й інших галузях - для підготовки виробництва й освоєння нових видів устаткування (агрегатів, приладів), конструкційних матеріалів і т.п.

     Величина  виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох факторів. Головними  з них є:

     номенклатура, асортименти і якість виготовленої продукції;

     кількість установленого встаткування, розмір і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи встаткування й використання площ у плані року;

     прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання встаткування, знімання продукції з виробничих площ, нормативи  тривалості виробничого циклу й  трудомісткості виготовленої продукції (послуг).

     Методичні принципи розрахунку виробничої потужності. Виробничі потужності підприємств  визначаються відповідно до основних галузевих положень, що відображають особливості конкретних галузей. Однак  існують загальні для більшості  галузей економіки методичні  принципи розрахунку виробничих потужностей  діючих підприємств.

     Виробничу потужність підприємства визначають по всій номенклатурі профільної продукції. При цьому проводиться можливе  скорочення номенклатури, шляхом об'єднання  окремих виробів у групи на підставі їхньої конструктивно-технологічної  єдності з виділенням у кожній з них базового представника. Іншу частину виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.

     Якщо  підприємство випускає кілька видів  різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного  виду виробів. Наприклад, на металургійних  підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного й прокатного виробництв. При розрахунках  потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому вираженні обов'язково додається виробнича програма підприємства, щодо якої визначається потужність.

     Виробнича потужність підприємства встановлюється виходячи з потужності провідних  цехів (ділянок, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва  з урахуванням заходів по ліквідації вузьких місць і можливого  внутрівиробничого кооперування.

     До  ведучих відносяться ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.

     Наприклад, для підприємств чорної металургії ведучими прийнято вважати доменні, сталеплавильні й прокатні цехи; машинобудування  й металообробки - механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові  цехи; цементної промисловості - печі по виробництву клінкера; текстильної  індустрії - прядильне й ткацьке  виробництво. При наявності декількох  провідних підрозділів потужність підприємства обчислюється по тому з них, де виконується найбільш трудомісткий обсяг робіт.

     У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:

       а) все діюче й не діюче  внаслідок несправності, ремонту  або модернізації встаткування  основних виробничих цехів; 

     б) устаткування, що перебуває на складі й повинне бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;

     в) наднормативне резервне встаткування;

     г) наднормативне встаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічно технічному встаткуванню основних цехів;

      Виробничу потужність підприємства потрібно обчислювати  по технічних або проектним (неперевершеним) нормах продуктивності встаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, а також по нормах виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології й сучасної організації виробництва. При відсутності  таких норм можна використати  власні розрахунково-технічні норми, які  враховують прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.

     Для розрахунків виробничої потужності підприємства використається показник максимально можливого річного  фонду часу (кількості годин) роботи встаткування. На підприємствах з  безперервними процесами виробництва  таким максимально можливим фондом часу роботи встаткування є календарний  фонд (8760 годин) за мінусом часу, необхідного  для проведення ремонтів, і часу технологічних зупинок устаткування.

     Для підприємств із дискретними процесами  виробництва фонд часу роботи встаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін у годинниках за винятком часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи встаткування регламентується встановленими  режимом роботи підприємства (по технічному проекту) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості доби роботи окремих технологічних цехів (ліній).

     Виробнича потужність заводу  розраховується по провідному  цеху. На

машинобудівному заводі в більшості випадків ведучим  є випускаючий, тобто складальний  цех. Виходячи із цих передумов, виробнича  потужність заводу встановлюється по потужності провідного цеху.  Пропускна  здатність відрізняється від  виробничої потужності ступенем напруженості норм, покладених в основу розрахунку. При розрахунку виробничої потужності визначається максимально можливий випуск продукції в найкращих технічних і організаційних умовах, а при розрахунку пропускної здатності - найбільш імовірний випуск продукції при середньому виконанні норм виробітку.

       Пропускна здатність (ПЗ) розраховується в такий спосіб:

       ПЗ = ФП  / t порівн.

     Пропускна здатність розраховується аналогічно, тільки норми

трудомісткості  продукції, продуктивності встаткування будуть середніми, а не найвищими. Відношення пропускної здатності до виробничої потужності показує, якими резервами  розташовує підприємство у використанні активної частини основних фондів. 

1.2. Потокова потужність  підприємства

     Розвиток  предметної форми спеціалізації  цехів (ділянок) приводить до створення  потокового виробництва - найбільш прогресивної й ефективної форми організації  виробничих процесів, заснованих на ритмічній  повторюваності погоджених у часі основних і допоміжних операцій. Виробничий процес обробки деталі або зборки виробу розчленовується на рівні  по тривалості операції, виконувані на спеціалізованих робочих місцях (позиціях).

     Позиції розташовуються в послідовності  технологічного процесу, при цьому  переміщення виробів з позиції  на позицію здійснюється за допомогою  спеціальних транспортних засобів.

     До  числа основних ознак, що характеризують потокове виробництво, відносяться:

     Принцип  прямоточності передбачає розміщення встаткування й робочих місць у порядку проходження операцій технологічного процесу. Прямоточність забезпечує найкоротший шлях руху виробу у виробництві.

     Принцип спеціалізації втілюється в створенні  спеціалізованих потокових ліній, призначених для обробки одного закріпленого за даною лінією виробу або декількох технологічно родинних виробів.

     Принцип безперервності проявляється у вигляді  безперервного  руху виробів по операціях  при безперервній роботі робітників і встаткування. Подібні лінії  називаються безперервно-потоковими. Безперервність є прямим слідством  принципу пропорційності, зокрема рівної продуктивності на всіх операціях лінії. Якщо такої рівності немає, то лінія називається перериваної-потокової або прямоточної.

     Принцип паралельності передбачає паралельний  рух виробів, при якому вони передаються  по операціях поштучно або невеликими транспортними партіями.

     Принцип ритмічності характеризується ритмічним  випуском продукції на лінії й  ритмічному повторенні всіх операцій на кожному її робочому місці. На безперервно-потокових  лініях з поштучною передачею  випуск (запуск) кожного виробу здійснюється через той самий інтервал часу, називаний тактом лінії (або поштучним  ритмом).

     Характерні  ознаки організації потокового виробництва:

     розчленовування процесу виготовлення продукції  на ряд складових частин, на більш-менш прості операції й закріплення їх за окремими робітниками місцями (верстатами) або за групою однакових робочих  місць;

     повторення  тих самих процесів на кожному  робочому місці;

     оснащення робочих місць потокової лінії  спеціальним устаткуванням, інструментом, пристосуваннями, що забезпечують високопродуктивне  виконання закріплених операцій;

     транспортна спрямованість, що регламентує все  виробництво в часі й у просторі;

     високий ступінь механізації й автоматизації  процесів виробництва;

     безупинно повторювана однаковість всіх виробничих факторів якості й форм матеріалів, інструментів і пристосувань і т.п.;

     рівномірність випуску продукції на основі єдиного  розрахункового такту потокової  лінії;

     одночасне виконання всіх складових частин процесу.

     Умова синхронізації, вирівнювання тривалості всіх операцій необхідно для того, щоб кожне попереднє робоче місце  потоку безупинно давало роботу кожному  наступному робочому місцю без пролежування предметів праці й простоїв устаткування. Ця умова є найбільш характерною особливістю потокового виробництва.

     Потокове  виробництво являє собою основну  форму організації виробничого  процесу на підприємствах масового типу виробництва, де від потоку може бути отриманий найбільший ефект.

     Умовами для переходу на потокові методи виробництва  є: достатній обсяг випуску однотипних виробів, для чого максимально уніфікують конструкції виробів, що випускають; поглиблення спеціалізації заводу, цехів, ділянок і робочих місць; відпрацьовування конструкцій виробів  з погляду вимог потокової  технологічності; розробка технологічного процесу, що забезпечує найбільшу пропорційність у потоці, а в серійному виробництві - уніфікація технології й застосування групової обробки.

     Важливим  елементом потокового виробництва  є потокова лінія. Потокова лінія - це ряд взаємозалежних робочих місць, розташованих у порядку проходження  технологічного процесу й об'єднаних  загальної для всіх нормою продуктивності. Продуктивність всієї потокової  лінії визначається продуктивністю провідної машини виробничого процесу. Її визначають такі провідні процеси  праці, виконання яких максимально  наближає напівфабрикат до стадії готового продукту.

     За  допомогою провідного встаткування відбуваються основні зміни в  сировині, напівфабрикатах, що перетворюють предмет праці в готовий продукт. Наприклад: у консервному виробництві  провідним устаткуванням є обжарюючи печі, бланшировочні, автоклави; у виробництві консервів - закаточні машини; у коптильному виробництві - коптильні установки; у жиро мучних цехах - сушильні устрої.

     Продуктивність  потокової лінії визначається продуктивністю провідного встаткування. Це означає, що виходячи із продуктивності провідної  машини, установлюють виробничі завдання кожному потоку робочого місця.

     Виробниче завдання представляє ту кількість  предметів праці (сировини, напівфабрикатів), що повинне бути оброблене для  забезпечення повного завантаження провідної машини потокової лінії, тобто, для безперебійної роботи провідного встаткування або для  виконання змінного завдання. Конфігурація потокових ліній залежно від  планування цеху, ділянки, кількості  робочих місць і інших умов припускає наступні види, залежно  від наступних ознак:

     - по типу виробництва: одно предметні й багатопредметні.

     Одно предметні потокові лінії - це лінії, на яких постійно випускається один вид продукції у великій кількості, протягом тривалого періоду часу.

     Багатопредметні потокові лінії - це лінії, на яких виготовляють продукцію (вироби) різних асортиментів, подібних у технологічному відношенні. На таких потокових лініях використаються ті самі робітники, одне й теж устаткування, причому продукція виготовляється шляхом періодичного перемикання з виробництва одного виду продукції до іншого виду. 

1.3. Резервна потужність  підприємства 

     Виробнича потужність визначається по потужності провідних цехів, агрегатів або  ділянок. Під провідними цехами, ділянками  або агрегатами розуміються ті з  них, де виконуються основні й  найбільш масові технологічні операції по виготовленню готової (основної) продукції й у які зосереджена переважна частина встаткування. У чорній металургії - це доменні, мартенівські, сталеплавильні цехи або печі, у кольоровій - електролізні ванни, у текстильній - прядильне й ткацьке виробництво, на машинобудівних заводах - механічні й складальні цехи.

     При розрахунку виробничої потужності підприємства на початок планового року повинно враховуватися все встановлене встаткування незалежно від його стану (діє або не діє внаслідок його несправності, перебуває в ремонті, налагодженні, у резерві, на реконструкції або на консервації, простоює внаслідок відсутності сировини, матеріалів, енергії, а також монтуємого, якщо уведення в експлуатацію передбачене у плані й т.п.). Резервне встаткування, призначене для заміни ремонтуємого, при розрахунку потужності не враховується.

     При уведенні нових потужностей за планами  капітального будівництва і їхнього  освоєння передбачається, що їхня експлуатація починається в наступному кварталі після здачі.

     Для розрахунку виробничої потужності використаються наступні вихідні дані:

     перелік виробничого встаткування і його кількість по видах;

     режими  використання встаткування й використання площ;

     прогресивні норми продуктивності встаткування й трудомісткості виробів;

     кваліфікація  робітників;

     намічувані  номенклатура й асортименти продукції, що безпосередньо впливають на трудомісткість продукції при даному складі встаткування.

     Якщо  відомо продуктивність устаткування, то виробнича потужність визначається, як добуток паспортної продуктивності встаткування в одиницю часу й  планового фонду часу його роботи (Теф):

             М = Теф · а · Н,

де Теф - ефективний фонд роботи одиниці встаткування, година;

     а - кількість однотипних апаратів, машин, агрегатів, установлених у відділенні (ділянці, цеху);

     Н - годинна норма продуктивності одиниці  встаткування по паспорті заводу-виготовлювача, виражена в кінцевому продукті (т/година, м3/година, м2/година й ін.).

     Якщо  відомо, що фактично з устаткування знімається продукції більше, чим  визначено паспортом, то використати  в розрахунку потужності потрібно технічно обґрунтовану норму продуктивності, обумовлену виробничниками.

     Ефективний  фонд робочого часу встаткування визначається залежно від режиму роботи ділянки (відділення, цеху).

     Якщо  виробництво працює в безперервному  режимі (цілодобово, без зупинок  у святкові й вихідні дні), то ефективний фонд розраховується в такий спосіб:

Тнеф = Ткав * ТППР - Ттехн,

де: Ткав - календарний фонд (тривалість року, 365 днів або 8760 годин.); ТППР - час простоїв у планово-попереджувальних ремонтах, у годинах; Ттехн - час простоїв устаткування по технологічних причинах (завантаження, вивантаження, чищення, промивання, продувка й т.д.) у годину.

     В умовах безперервного виробничого  процесу максимально можливий фонд часу роботи встаткування дорівнює добутку  календарних днів і 24 ч у добі.  У перериваному виробництві розраховують розташовуваний фонд часу встаткування (у практиці його називають номінальним). Пояснимо, що розуміється під розташовуваним фондом часу встаткування.

     На  кожному підприємстві діє певний режим роботи (число робочих і  вихідних днів, число змін і їхня тривалість). Тому не весь календарний  фонд може бути використаний для цілей  виробництва. Якщо з календарного фонду  часу виключити частину робочого часу між змінами й час неробочих днів, то вийде режимний фонд часу.

     Наприклад, для одного верстата календарний  фонд часу за рік дорівнює: 24 · 365 = 8760 станко - часів.

     Для сукупності верстатів фонд часу (календарний, режимний) дорівнює добутку фонду  часу одного верстата на число верстатів. Розташовуваний фонд одержують виключенням з режимного фонду витрат часу на плановий ремонт і часу на знаходження встаткування в резерві.

     ТППР - визначається за графіком планово  попереджувальних ремонтів підприємства, формованого службою головного  механіка. При відсутності графіка  величину простоїв можна розрахувати, використовуючи ремонтні нормативи, застосовувані  в галузевій практиці;

     Ттехн - визначаються по даним технологічних регламентів виробництва, у яких указуються види простоїв, їхня тривалість і циклічність.

      У періодичних виробництвах і в безперервних виробництвах з періодично працюючим устаткуванням потужність визначається по формулі:  

де Теф - ефективний фонд часу роботи одиниці встаткування, година;

Тц - час виробничого циклу роботи встаткування, година;

Зс - обсяг завантаження сировини на один цикл;

b_rn – вихід готової продукції з одиниці сировини;

а - кількість  однотипних апаратів, машин, агрегатів, установлених у відділенні (цеху).

     В умовах багатономенклатурного виробництва виробнича потужність визначається, як частка від розподілу фонду часу роботи встаткування на трудомісткість комплекту виробів (деталей), що виготовляють на даному встаткуванні:

де  - /трудомісткість комплекту виробів, що включають   а - видів.

      Вхідна й вихідна виробнича потужність обчислюються щорічно за даними галузевої статистики, як зовнішня конкурентна характеристика встаткування. Для визначення відповідності виробничої програми наявної потужності обчислюється середньорічна виробнича потужність підприємства (Мсг). При рівномірному нарощуванні потужності протягом року її середньорічна величина визначається, як напівсума вхідної (Мвх) і вихідний (Мвих) потужності: