ВСТУП

    У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого  країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх  ресурсів і в такий спосіб збільшувати  загальний обсяг виробництва. Суверенні  держави, як і окремі особи і регіони  країни, можуть виграти за рахунок  спеціалізації на виробах та послугах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари та послуги, що вони не в змозі самі ефективно робити.

    Дана  робота присвячена традиційній та найбільш розвинутій формі міжнародних економічних  зв’язків — зовнішній торгівлі а саме торгівлі послугами. По вартісним  масштабам в загальному комплексі  світогосподарчих зв’язків зовнішньоторговельний  обмін не тільки послугами, а й  товарами продовжує зберігати ведучі позиції. При цьому все більш  динамічно в останні два десятиріччя  розширюється обмін між країнами в науково-технічної сфері, росте  торгівля традиційними (транспорт, страхування, туризм тощо) та новими (збір, збереження та передача інформації, довгострокова  оренда обладнання, консультаційні послуги  тощо) послугами, які складають, в  свою чергу, сферу ”невидимої” торгівлі, що швидко розвивається. Ця сфера потребує оновлення торгівельно-політичного  інструментарію, тому що митні засоби регулювання стають все менш ефективними, уступаючи місце постійно системі  нетарифних бар’єрів.

     Метою роботи виступає дослідження сутності міжнародної торгівлі послугами та її концепції, етапів розвитку міжнародної торгівлі послугами, системи показників розвитку міжнародної торгівлі послугами, розгляд форм міжнародної торгівлі послугами.

     Об’єктом  роботи є Росія у міжнародній торгівлі.

     Предметом роботи являється механізми купівлі і продажу послуг, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах.

     Метод роботи — пошуковий, описовий, порівняльний, кореляційний аналіз.

     Дана  робота містить 42 сторінки, 3 розділи, 7 таблиць, 2 малюнки.

     Дана  курсова робота написана за допомогою 17 джерел. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1 . Теоретичні  аспекти міжнародної торгівлі послугами

1.1.Сутність та класифікація послуг в міжнародній торгівлі 

          Світовий ринок  послуг являє собою сферу обміну послуг між країнами. Поряд із світовими  товарними ринками він є невід’ємною  частиною міжнародних економічних  відносин.

          Предметом обміну на цьому ринку є послуги. Вони є  результатом функціонування найважливіших  сфер людської діяльності: науки, техніки, виробництва, керування.

          Під послугами розуміють  зміну в положенні інституціональної  одиниці, що сталося внаслідок дій  і на основі взаємної угоди з іншою  інституціональною одиницею.

          Послуги і торгівля ними якісно відрізняються від товарів  і торгівлі товарами.

          Головними характеристиками послуг є те, що їх не можна, на відміну  від товарів, побачити і відчути  на дотик; вони не піддаються збереженню; торгівля послугами пов’язана з  їх виробництвом; експорт послуг означає  надання послуги іноземцю, тобто  не резиденту, навіть якщо він знаходиться  на митній території країни. Однак  вищенаведений опис характеристик  має обмеження . Деякі послуги  можна побачити (наприклад, звіт консультанта на дискеті), деякі з них зберігаються (наприклад, система телефонного  автовідповідача).

          Різниця між товарами і послугами полягає в тому, як, яким чином уряд надає захист власному виробнику. Якщо виробничі  галузі промисловості відгороджуються  через встановлення тарифів, кількісних обмежень тощо, то сфера послуг відгороджується  головним чином національними нормативами  і правилами відносно прямих іноземних  інвестицій і участі іноземних постачальників послуг в діяльності національних підприємств. [1, с.237-253].

          Захист сфери послуг не можна забезпечити заходами на кордонах через не матеріальний характер послуг, а також тому, що небагато операцій з послугами пов’язані  з перетинанням кордонів.

          Міжнародні організації  систематизують і класифікують послуги, які є предметом міжнародної  торгівлі.

          Міжнародним валютним фондом розроблений посібник зі складання  платіжного балансу, в якому представлений  склад послуг, що входять у рахунок  поточних операцій. Цим посібником користуються практично всі країни світу.

          Класифікація послуг, яка прийнята МВФ, показує платежі  між резидентами і нерезидентами  і містить 11 секторів:

1. Транспортні послуги

1. Пасажирські перевезення (Міжнародні перевезення пасажирів всіма видами транспорту і надання супутніх послуг);

2. Вантажні перевезення (Міжнародні перевезення вантажів всіма видами транспорту і надання супутніх послуг);

2. Послуги пов’язанні з поїздками

Послуги пов’язанні з діловими поїздками ( Товари і послуги, придбані не резидентами, які подорожують у справах);

a)Послуги пов’язанні з особистими поїздками (Товари і послуги, придбані не резидентами, які подорожують в особистими справах);

       ІІІ. Послуги зв’язку;

4. Будівництво;
5. Страхування;
6. Фінансові послуги;
7. Комп’ютерні та інформаційні послуги
8. Рояльні та ліцензійні платежі;
9. Інші бізнес-послуги
1. Посередницькі послуги;
2. Лізинг;
3. Інші ділові, професійні та технічні послуги;
10. Особисті, культурні та рекреаційні послуги
1. Аудіовізуальні послуги;
2. Інші послуги;
11. Урядові послуги

    Світовий  банк класифікує послуги за укрупненими  групуваннями, при цьому до числа  послуг включається рух доходу. Послуги  поділяються на дві групи:

    І група – факторні послуги, до яких відносяться платежі, що виникають  у зв’язку з міжнародним рухом  факторів виробництва – капіталу, робочої сили.

    ІІ  група – не факторні послуги, до яких відносяться інші види послуг, не пов’язані з факторами виробництва. [8, с.265].

    Світовою  організацією торгівлі в Генеральній  угоді про торгівлю послугами  запропонована класифікація послуг по 12 секторам і 155 під секторам.

    Також розрізняють способи здійснення міжнародних операцій у сфері послуг. Різні характеристики послуг впливають на спосіб, яким здійснюються міжнародні операції. Якщо міжнародні операції з товарами передбачають їх фізичне переміщення з однієї країни до іншої, то тільки деякі операції з послугами передбачають рух через закордон. Однак для більшості послуг час і місце споживання не можна відокремити, що вимагає наближення постачальника послуг до споживача.

    Послуги на міжнародному рівні надаються  із застосуванням чотирьох способів, зокрема:

1. транскордонне постачання, тобто надання послуг через кордон. Постачальник і споживач послуги не переміщаються через кордон, його перетинає тільки послуга. Прикладами транскордонних операцій можуть бути послуги, що передаються через засоби телекомунікації чи послуги, вкладені в товар, транспортні послуги.
2. споживання за кордоном, тобто переміщення споживача до країни експортеру.
3. комерційна присутність, тобто створення комерційної присутності в країні, у якій повинні надаватися послуги.
4. присутність фізичних осіб, тобто тимчасовий переїзд фізичних осіб до іншої країни заради надання там послуг. [12, c. 204-211].

    Загальна  кількість послуг, якими торгують останніми двома способами, значно вища від тих, котрими торгують у  випадку застосування перших двох. Однак новітні досягнення комунікаційних технологій і розвиток електронної  торгівлі створюють дедалі більше можливостей  для компанії надавати послуги в  режимі транс кордонного переміщення, не створюючи комерційної присутності  в країні-імпортера.

    Можливі випадки, коли для надання послуги  може використовуватися не один спосіб постачання. Наприклад, певна консультаційна послуга може бути надана засобами телекомунікації і безпосередньо  присутніми фізичними особами.                                                                                       Експорт послуг на світовому ринку в 2008р. склав близько 1,3 трлн. дол. і відносився до експорту товарів як один до чотирьох. Цифри ці занижені, тому що багато видів послуг, що втягуються в міжнародний обіг, або фіксуються у статистиці торгівлі послугами не повністю, або включаються в експорт товарів .[11, c. 255-280].    

    Міжнародна  статистика дає обмежений обсяг  відомостей про світову торгівлю послугами. СОТ, наприклад, розбиває цю торгівлю всього лише на три види - транспортні  послуги, туризм та інші послуги. Близько 1 / 4 світової торгівлі послугами припадає на транспортні послуги, ще близько      1 / 3 - на міжнародний туризм.

 Основну  частину міжнародних транспортних  послуг складає фрахтування. Під фрахтування розуміється найм морського (рідше повітряного) судна. Розрізняють два види фрахтування суден: для виконання конкретного перевезення і фрахтування на час. Договір морського перевезення, що укладається між морським перевізником (фрахтувальником) і замовником автотранспорту (фрахтівником), називається чартером. Власне фрахт - одна з форм оплати морського перевезення вантажів. Її розмір встановлюється за згодою сторін для кожної конкретної угоди у вигляді фрахтової ставки або обчислюється на основі тарифу. Суду на світовому фрахтовому ринку не закріплюються за певними напрямами, а вільно пересуваються з однієї секції фрахтового ринку в іншу в залежності від попиту на тонаж і пропозиції вантажів. Існує дев'ять секцій світового фрахтового ринку: середньоєвропейська, середземноморська, індійська, далекосхідна, західноєвропейська, північноафриканський, північноамериканська, південноамериканська і тихоокеанський.

Міжнародний туризм вносить зараз, мабуть, найбільший внесок у міжнародну торгівлю послугами (близько 1 / 3 світового експорту). У 2008 р. кількість міжнародних туристичних  поїздок склало 592 млн., що в 23 рази більше, ніж в 1950 р. Ще значніше зросли надходження  від туризму - з 2,1 млрд.до 423 млрд. дол. (не враховуючи надходження від міжнародних  перевезень). За розмірами доходів  туризм нині поступається тільки торгівлі нафтою і нафтопродуктами - світовому "товару № 1".

Туристичний попит сприяв формуванню індустрії  туризму,в якій у світі зайнято  приблизно 100 млн. людей. [10, c. 150-201].

З інших  послуг слід зазначити швидко зростаючу  торгівлю сучасними послугами, пов'язаними  передусім з обміном науково-технічними знаннями і виробничим досвідом (торгівля ліцензіями, ноу-хау, інженерно-консультаційними та іншими послугами).

Головна форма міжнародного обміну науково-технічними досягненнями - ліцензійна торгівля, предметом  якої є патентні та безпатентні (ноу-хау) ліцензії на передачу винаходів, технологічного досвіду, промислових секретів і комерційних знань,на використання товарних знаків і т.д.

 Ліцензія - це дозвіл на використання іншою особою чи організацією винаходу, технології, технічних знань і виробничого досвіду, секретів виробництва, торговельної марки,необхідних для виробництва комерційної та іншої продукції протягом певного строку за обумовлене винагородження.

Світова торгівля ліцензіями як оригінальний сектор світового ринку заснована  на існування патентної системи, що надає власнику патенту винятко  ве право на використання належних йому нових технічних рішень, винаходів  і товарів.

Найчастіше, однак, використання патенту неможливо  без знання "секретів виробництва", що мають промислову і комерційну цінність, але не захищених міжнародним і національним патентним законодавством. Це і є ноу-хау (тер мін походить від англійського виразу "знаю, як зробити")."Секретами виробництва", що охоплює поняттям ноу-хау, можуть бути технологічні режими, способи, методи та досвід виготовлення продукції, особливості конструювання, без знання яких відтворення нової техніки та технології по зразкам,патентних описах та опублікованої інформації в 90% випадків неможливо. Іноді як ноу-хау фігурують управлінські, комерційні, організаційні рішення і відомостей, необхідні для ефективного виробництва і збуту продукції. Один з головних ознак ноу-хау - конфіденційність, секретність цього виду інформації. Ліцензії на викорис тання ноу-хау без патентів на винахід називаються без-патентними ліцензіями. У  більшості випадків, однак, ліцензійні угоди включають не тільки продаж права на використання патенту, але й передачу необхідних для його освоєння ноу-хау .

Терміни дії ліцензійних угод, прийнятий  в міжнародній практиці, варіюють (залежно від виду та об'єктах  ¬ та ліцензії) від трьох до десяти років. За надання права на використання предмета ліцензійної  угоди покупець (ліцензіат) виплачує продавцю (ліцензіар) ліцензійну винагороду. Найбільш часто зустрічається така форма винагороди, як роялті - періодичні відрахування, які визначаються як виплата відсотка від обігу, вартості чистих продажів ліцензійної продукції або встановлюються в розрахунку на одиницю виробленого товару.

Провідні  галузі ліцензійної торгівлі - електротехніка й електроніка, загальне машинобудування, хімія і нафтохімія, транспортна  машинобудування, текстильна і харчова  промисловість. Особливо високими темпами розвивається торгівля ліцензіями у галузі електротехнічного виробництва та електроніки. [2, c. 137-151].

Самостійні  позиції в міжнародній торгівлі послугами займає торгівля інженерно-консультаційними послугами (інжиніринг), що відокремилася  від НДДКР під впливом НТП і концентрації капіталу в області інженерної діяльності.

Інжиніринг - це інженерно-консультаційні послуги, відокремлені в самостійну сферу діяльності комплекс послуг комерційного характеру з підготовки та забезпечення процесу виробництва і реалізації продукції, з обслуговування будівництва й експлуатації промислових, інфраструктурних, сільськогосподарських та інших об'єктів.

Вся сукупність інжинірингових послуг може бути розділена  на дві великі групи: послуги, пов'язані  з підготовкою виробничого процесу, і послуги по забезпеченню нормального ходу виробництва та реалізації продукції.

Експортний інжиніринг здійснюється, як правило,спеціазованими інженерно-консультаційними (інжиніринговими) фірмами, а також міжнародними та транснаціональними промисловими та будівельними компаніями.

Міжнародний ринок інжинірингових послуг тісно  пов'язаний з ринком об'єктів капітального будівництва. Інжинірингові фірми  часто виступають в ролі генеральних  постачальників і генеральних підрядчиків  при поставках комплектного обладнання та спорудженні об'єктів. Вони підписують з замовниками контракти на спорудження промислових та інших об'єктів, розробляють проекти, укладають контракти з субпостачальників обладнання і матеріалів, приваблюють, будучи генеральними підрядниками, до виконання робіт будівельні та монтажні субпідрядні фірми,несучи повну відповідальність за виконання зобов'язань за контрактами з замовником і здаючи об'єкт на умовах "під ключ".

 В останні роки великі інжинірингові фірми стали виступати лідерами консорціумів, що об'єднують на основі солідарної відповідальності постачальників устаткування та виконавців робіт. У цих випадках вони беруть на себе розробку спільних проектів і організацію роботи консорціуму.

    1.2. Регулювання ринку  послуг.

    У руслі ринкових перетворень в  Росії відбувається корінний переворот  в її зовнішньоекономічній політиці: від орієнтації на відносну замкнутість  до відкритої економіки та інтеграції в систему світових господарських  зв'язків, до лібералізації всіх форм зовнішньоекономічної діяльності. Реалізація курсу на відкритість економіки, свободу торгівлі стає загальносвітовою тенденцією, оскільки дає країні ряд  потенційних переваг:

      • збільшення обсягу національного доходу внаслідок зростання маси втягуються в міжнародний обіг ресурсів і факторів виробництва;

    • перехід від традиційного товарообміну до більш високих форм співробітництва;

      • наближення рівня вітчизняного  виробництва до світової;

      • підвищення ступеня мобільності  національних факторів виробництва; 

 •  прискорення формування в країні  ринкової інфраструктури.

Незважаючи  на те, що участь Росії у світовій торгівлі виражається у відносно скромних величинах, її залежність від  стану справ на світових ринках непропорційно  велика. Частка імпорту в загальному обсязі російського ВВП склала в 2006 році 24,9%, а в обсязі роздрібної торгівлі - 39%. Керуючись світовим досвідом, Росія повинна поставити в основу своєї зовнішньоекономічної стратегії збільшення експортних потужностей і обробної промисловості, особливо там, де використовується, так звана, високі технології. Зробити це не просто, якщо врахувати, що в роки реформ основні фонди промисловості не оновлювалися й зносилися на 70%. За деякими оцінками, лише близько 6% російської обробної продукції можуть конкурувати на світових ринках. [9, c.212]

Однак за фінансової підтримки і додаткових зусиллях можна підняти до світового  рівня ряд виробництв, де є унікальні  технології та винаходи, збереглися кадри  фахівців і висококваліфікованих робітників, а також виробнича база. Упустити такий шанс - означає приректи себе на подальше відставання від провідних індустріальних держав. Відомо, що в умовах економічної глобалізації можливість створення і привласнення інтелектуальної ренти від технічних нововведень, якими не мають інші, стає вирішальним чинником конкурентоспроможності та отримання максимальних вигод від участі в міжнародному поділі праці. Тому важливо, щоб державна політика була націлена на створення і нарощування таких переваг у найбільш перспективних галузях науково-технічного прогресу.

Прикладом успішного виходу на світові ринки  машинобудівної продукції може бути російська військова техніка, яка залишається ведучою. Вивід на космічні орбіти російськими ракетами іноземних супутників так само служить ілюстрацією можливостей вітчизняної науки та промисловості.

Зовнішньоекономічна стратегія Росії, зрозуміло не повинна  зводитися до того, щоб зробити  експорт головним джерелом зростання  економіки. Для такої великої по населенню території і промисловому потенціалу країни вирішальне значення має розвиток внутрішнього ринку, одночасне і постійне збільшення на ньому платоспроможного попиту і пропозиції товарів і послуг. [5, c.36]

Перед Росією стоїть завдання не тільки зробити  експорт більш ефективним і збільшити  приплив валюти, але й підвищити  народногосподарську подачу імпорту. Обидві ці сторони більш активного  включення країни в глобальну  економіку взаємопов'язані і мають  бути підпорядковані прискоренню економічного розвитку. А це, як відомо, неможливе без великих капіталовкладень для заміни застарілих і створення нових виробничих потужностей. Щоб надолужити згаяне за роки реформ у відновленні і формуванні основних фондів економіки, недостатньо власних накопичень, необхідно залучати кошти ззовні. І те, і інше передбачає імпорт новітнього обладнання та техніки, придбання ліцензій і ноу хау.

Іншими  словами, від міжнародного поділу праці, що складається в обміні сировини та палива на готову продукцію, Росії  має перейти до розподілу праці  переважно у виробництві готових  виробів, особливо наукомістких і високотехнологічних. Її економіка має стати привабливою для прямих іноземних інвестицій. Тільки в цьому випадку нарощування експорту та імпорту стає потужним засобом модернізації економіки.

На  державу лягає обов'язок стимулювати  ввезення передової техніки та технічного досвіду, залучати іноземні інвестиції та захищати власні виробництва, що дозволяють скорочувати нераціональну імпортну залежність. Весь арсенал засобів зовнішньоекономічної політики (мита, кредитні, страхові та податкові пільги, правове регулювання та адміністративні правила) варто поставити на службу цим цілям. На жаль, з початком радикальних ринкових реформ мита і податки стали розглядатися здебільшого як джерело бюджетних доходів, а не інструмент впливу на експорт та імпорт у бажаному для економіки напрямку. [3, c.312]

Вибір типу зовнішньоекономічної політики має  активно сприяти посиленню позицій  країни в системі світових господарських  зв'язків. Саме цьому завданню сьогодні треба підпорядкувати механізм державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків Росії. Слід забезпечить оптимальне поєднання вільної торгівлі та протекціонізму з урахуванням специфіки стану її економіки і потенційних можливостей світових господарських зв'язків.

Для регулювання  зовнішньої торгівлі держава використовує методи, які можна поділити на тарифні (митні тарифи) та нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії). Фактично це означає  проведення політики досить жорсткого  протекціонізму, що знаходить відображення в механізмі адміністративного  контролю зовнішньоторговельної діяльності, в методах стимулювання експорту та імпортозаміщення, у валютне регулювання  та контроль.

Цілеспрямовано  застосовуючи митні збори та інші заходи протекціонізму, держава може стимулювати розвиток певних галузей  економіки, послабляючи конкуренцію  з боку іноземних товарів. Проте  цей захист може дати і зворотний  ефект.Обгороджуючи виробника за допомогою  надмірно високих бар'єрів (митних чи інших), воно може позбавити його стимулу  до вдосконаленню виробництва, зниження витрат, що, зрештою, призводить до консервації  технічної відсталості. Подібна політика не принесе користі ні народному господарству Росії в цілому, ні самим захищеним галузям.

 Посилення  протекціонізму негативно позначається  на розвитку виробництв, що базуються  на імпортних технологіях, сировину, напівфабрикатах, комплектуючих  виробах. Від підвищення мит виграє в кінцевому рахунку невелика частина вітчизняних виробників, які, стаючи свого роду монополістами, починають диктувати ціни на продукцію далеко не світової якості. До того ж, як було зазначено вище, що захищаються відрости втрачають стимул до вдосконалення виробництва. Все це, разом узяте, веде до звуження ринку, погіршення якості товарів і зростання цін.

Сучасна торговельна політика має, крім захисного, і наступальний арсенал - заходи з  розширення національного експорту, які здійснюються за допомогою широкого спектра засобів за прямим субсидування вивозу сільськогосподарських товарів, стимулювання виробництва,дослідно-конструкторських розробок, з надання різних послуг експортеру, виділення різного роду субсидій за рахунок бюджету і  державних фондів, податкових і страхових  пільг, надання кредитів і державних гарантій по них і т.п. При цьому необхідно зазначити, що саме сюди змістився центр ваги в зовнішньо-економічній політиці розвинених держав: сприяння урядових організацій розширення вивезення вітчизняних товарів перетворилося на одну з найважливіших сфер діяльності держав у галузі економіки. Головна увага приділяється заходам з підтримки експорту готової продукції, що підсилює в довгостроковій перспективі позиції країни на світовому ринку.

 Першочерговим  завданням тут має стати розвиток  нових експортних напрямків. Упор повинен бути зроблений на сфери, в яких Росія має певні можливості для конкуренції на світовому ринку. До таких сфер можна віднести освіту, культуру, фундаментальні і дослідно-конструкторські прикладні розробки. При цьому експорт ноу-хау має відбуватися на взаємовигідній основі, що допускає спільну експлуатацію тих чи інших розробок, що здійснюються в нашій країні. Одним із варіантів такого напрямку має стати активне впровадження на ринку країн, що розвиваються, де можна забезпечити досить високий рівень конкурентоспроможності та якості цілого ряду виробів і технологій (аерокосмічних, мікробіологічних,освітніх) при проведенні адекватної цінової політики.

 Нарешті, можливий перехід до принципово нової моделі експорту, коли майбутній експорт з нашої країни стане фінансуватися партнерами щодо світового ринку в рамках досить стабільних і довгострокових програм. Вкладення в сферу НДДКР, в освіту на базі наявного у нас потенціалу, розвиток екологічно чистих технологій можуть забезпечити майбутній експорт результатів цієї діяльності.

В останні  роки Росія має позитивне сальдо торгового балансу, однак це не може служити свідченням ефективності проведеної торговельної політики. Воно з'явилося практично результатом низьких темпів росту імпорту, а також активного експорту невикористаних природних ресурсів, в першу чергу енергетичної сировини. Російський експорт довгий час лімітував на основі кількісних обмежень (квот і ліцензій), що значною мірою відбувалося під тиском центральних і місцевих бюрократичних структур,не бажали розлучатися зі що склали ще за радянських часів важелями контролю над зовнішньою торгівлею.

 Відсутність в Росії цілого ряду необхідних для нормального функціонування зовнішньої торгівлі законодавчих актів призвело до широкого використання заходів так званого оперативного регулювання, що означають прагнення вирішувати виникаючі проблеми за допомогою «пожежників», часто не продуманих заходів,викликаних обставинами конкретного моменту.

Прагнення до створення в Росії соціально-орієнтованого  ринкового господарства, відкритого зовнішнього світу і тісно  інтегрованої у світову економіку, потребує розробки концепції національної економічної безпеки і випливає з неї чіткої, науково-обгрунтованої  зовнішньо-економічної стратегії,в  основі якої має лежати розумний протекціонізм.[16,154].