Удосконаленя системи управління охорони праці лакофарбового цеху

                                                 Вступ

       Впродовж багатовікової історії людства проблеми здоров’я та безпеки праці завжди посідали щільне місце в соціальному та економічному житі суспільства і були пов’язані з розвитком суспільного виробництва та формуванням суспільного буття. Цілком зрозуміло, що вивченню питань охорони праці приділялась серйозна увага. Вчені, інженери, лікарі, психологи, представники інших наук та фахів вивчали проблеми створення безпечних та нешкідливих умов та засобів праці. Тому історично склалось, що охорона праці як галузь науки виникла на перетині соціально-правових, технічних і медичних наук, науки про людину. Головними об’єктами її досліджень є людина в процесі праці, виробниче середовище, організація праці та виробництва, знаряддя праці. На підставі цих досліджень розробляються заходи та засоби, спрямовані на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

       За розрахунками світової ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо їх запобігання. В Україні, враховуючи мізерні витрати на заходи з охорони праці, ця різниця ще більша. Фахівці організації праці (МОП) підрахували, що економічні витрати, пов’язані з нещасними випадками на виробництві, складають більше 1 % світового валового внутрішнього продукту. На ці кошти, орієнтовно, можна забезпечити харчування протягом року близько 75 млн. людей.

Із вищезазначеного стає зрозумілим, що охорона праці відіграє важливу роль як соціальний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров’я, а тим більше життя – те й інше дається лише один раз. Необхідно пам’ятати, що внаслідок нещасних випадків та аварій гинуть на виробництві не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, але перш за все люди годувальники сімей, батьки та матері дітей.

      Одним із основних показників стану охорони праці є рівень виробничого травматизму та професійної захворюваності. Аналіз стану виробничого травматизму та професійних захворювань в Україні за 2012 рік свідчить, що до робочих органів виконавчої дирекції Фонду надійшло 13674 повідомлень про нещасні випадки на виробництві, в яких постраждало 14064 особи (в т.ч. 1755 - із смертельним наслідком), та 5398 повідомлень про професійні захворювання. За даний період страховими експертами (іншими представниками Фонду, які виконують їх обов'язки) прийнято участь у роботі комісій з розслідування групових нещасних випадків - 258; нещасних випадків із смертельним наслідком - 843; випадків смерті на підприємстві – 950; нещасного випадку з можливою інвалідністю -2301; інших випадків - 9970; професійних захворювань - 5429.

      У 2012 році робочими органами виконавчої дирекції Фонду зареєстровано 11640 (з них 651 - смертельно) потерпілих від нещасних випадків на виробництві, на яких складено акти по формі Н-1. У тому числі складено 10943 (з них смертельно – 557) актів за формою Н-1 на випадки, що сталися, і розслідування яких закінчилось у 2011 році, та 697 (в т.ч. смертельно – 94) актів на випадки, що сталися у минулих роках, а акти на них складені у 2011 році. Також було складено 2142 акти по формі НПВ (в т.ч. 1046 смертельно). На 33,3 % за 2011 рік у порівнянні з 2011 роком зменшилась кількість актів форми Н-1 про нещасні випадки, що сталися в минулих роках, а акти зареєстровані у звітному періоді. Кількість актів Н-1 про нещасні випадки, в яких були смертельно травмовані особи, зменшилась на 1.

      У 2012 році у порівнянні з аналогічним періодом 2011 року кількість страхових нещасних випадків зменшилась на 11,2 % (з 13109 до 11640). Кількість смертельно травмованих осіб збільшилась на 0,9 % або на 6 випадків (з 645 до 651). Кількість страхових нещасних випадків на виробництві зменшилась майже у всіх регіонах України.

      За 2012 рік в Харківській області за оперативними даними сталося 323 нещасних випадків. У складі комісій з розслідування всіх нещасних випадків брали участь страхові експерти (або інші представники робочих органів Фонду). Інформація про нещасні випадки, пов’язані з виробництвом, наведена у таблиці 1.

  Таблиця 1

          У 2012 році кількість нещасних випадків, пов’язаних з виробництвом, у порівнянні з аналогічним періодом 2011 року зменшилась на 43 (11,7%), кількість

травмованих осіб – на 26 (7,0%), травматизм зі смертельним наслідком зменшився на 2 особи.

            Кількість актів форми Н-1 про нещасні випадки, що сталися в минулих роках, а акти зареєстровані у звітному періоді,таблиця 2.

Таблиця 2

       Всього у 2012 році зареєстровано 368 актів за формою Н-1 (в т.ч. 28 актів на випадки зі смертельним наслідком) проти 402 актів (в т.ч. 29 актів на випадки зі смертельним наслідком) за аналогічний період 2011 року. Тобто у 2012 році загальна кількість зареєстрованих актів за формою Н-1 у порівнянні з аналогічним періодом 2011 року зменшилась на 34 (або на 8,5%), а травматизм зі смертельним наслідком зменшився на 1.

          Профілактичні заходи за 2012 рік:

- проведено 2224 обстеження підприємств, установ та організацій, під час яких

виявлено 17526 порушень законодавства про охорону праці;

-  внесено 2224 подань роботодавцям;

-  страхувальникам надано 1711 консультацій;

-  прийнято участь у проведенні 67 семінарів, 130 нарад, 45 «круглих столів»;

-  здійснено 125 публікацій в різних ЗМІ, на сайтах в інтернеті та здійснено 53

виступи на радіо і телебаченні;

-  розповсюджено 3103 нормативних акти з охорони праці, підручників, журналів та іншої спеціальної літератури, плакатів, пам’яток тощо;

-  розповсюджено позитивний досвід профілактичної роботи на 68 підприємствах;

-  прийнято участь в опрацюванні та впровадженні системи управління охороною

праці на 96 підприємствах;

-  прийнято участь у роботі 63 засідань комісій з питань охорони праці, а також у

роботі 152 засідань комісій з перевірки знань з питань охорони працівників тощо;

-  страховими експертами внесені пропозиції до теруправління Держгірпромнагляду

у Харківській області про заборону подальшої експлуатації 9 дільниць, 35 робочих місць.

Крім того, складено 56 протоколів про адміністративні правопорушення за

несвоєчасні повідомлення про нещасні випадки, розглянуто 8 скарг.

-  прийнято участь у роботі 52 засідань комісій з питань охорони праці.

-  За підсумками 2012року в Харківській області використано коштів на

профілактику виробничого травматизму та профзахворювань -  180000 грн. (профінансовано навчання 1000 відповідних спеціалістів з питань охорони праці

підприємств).

          Вищезазначене актуалізує проблему аналізу та удосконалення стану системи управління охорони праці сучасних підприємств, зокрема лакофарбового цеху ДНВП «Об’єднання Комунар» міста Харків.

РОЗДІЛ І «ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНЕ НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЕМСТВО ОБ’ЄДНАННЯ КОМУНАР»

1.1. Аналіз нормативно-правових документів об’єкта щодо промислової безпеки та охорони праці

    Законодавство про охорону праці складається з Конституції України, КЗпП, законів України «Про охорону праці», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», інших законів України та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Слід врахувати: якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, то застосовуються норми міжнародного договору.

    Питання стимулювання охорони праці включаються і в акти соціального партнерства, локальні нормативно-правові акти. Соціально-партнерські угоди, колективні договори доповнюють систему джерел трудового права у частині регулювання трудових відносин у сфері охорони праці, відображають погоджені вимоги соціальних партнерів. У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у сфері охорони праці на рівні не нижчому за передбачений законодавством, їхні обов’язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям.

    Роботодавець стосовно конкретних виробничих умов розробляє інструкції з техніки безпеки на підставі, як правило, Типових інструкцій. В інструкціях міститься комплекс вимог, виконання яких обов'язкове для конкретної організації.

    Питання стимулювання охорони праці включаються і в акти соціального партнерства, локальні нормативно-правові акти. Соціально-партнерські угоди, колективні договори доповнюють систему джерел трудового права у частині регулювання трудових відносин у сфері охорони праці, відображають погоджені вимоги соціальних партнерів. У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у сфері охорони праці на рівні не нижчому за передбачений законодавством, їхні обов’язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям.

        Таким чином, можна зробити висновок, що джерелами охорони праці та промислової безпеки в Україні виступають Конституція, Закони України, Укази Президента, Постанови Кабінету Міністрів України, Накази Комітетів по нагляду за охороною праці України та угоди.

         Опис реєстра нормативно правових актів з охорони праці що діють на ДНВП  «Об’єднання Комунар» наведений у Додатку 1.

1.2. Призначення, специфіка,  економічне і соціальне значення  об’єкта

     ДНВП «Об’єднання Комунар» - підприємство з власною історичною маркою, свій початок бере з 1927 року.

В 1928-29 роках були обладнані майстерні, а з 1930 року почали працювати перші виробничі цехи. У січні 1932 року вступив до ладу завод з виробництва електроінструментів, а з 1934 року було налагоджено виготовлення першого в країні фотоапарата "ФЕД". В роки Великої Вітчизняної війни завод виробляв паливні насоси для авіаційних двигунів, а також дальноміри для потреб армії. Після повернення з евакуації і відновлення виробництва з 1944 по 1950 роки заводом випускались електроінструменти широкого профілю. 
     В 1951 році завод "Електроінструмент" було передано Міністерству засобів зв'язку з метою освоєння виробництва бортової і наземної апаратури систем управління ракет. 
     Перед колективом стояла складна задача - створити конструкторську, технологічну та ряд інших служб, здатних розгорнути нове виробництво, підготувати в цехах робочих до виконання незнайомих раніше операцій з урахуванням високих вимог до якості, впровадити передові технологічні процеси. 
У 1952 році підприємство перейшло із стадії вивчення, розробки та випробування апаратури в полігонних умовах до стадії серійного виробництва. 
4 жовтня 1957 року ракетою 8К71, додатково оснащеною блоком третього ступеню, вперше в історії людства було здійснено виведення на навколоземну орбіту першого штучного супутника Землі.

    Зусиллями колективу ДНВП "Об'єднання Комунар" були спроектовані і виготовлені бортові системи управління і наземно-вимірювальне перевірочне обладнання для всіх ракет, якими в період з 1961 року і по теперішній час виконувались всі запуски кораблів "Восток", "Восход", "Союз" з космонавтами на борту, а також штучних супутників Землі.

Одночасно з розвитком виробництва  апаратури ракетної техніки в 1954 році завод освоює та випускає радіоприймачі "Зірка", "Донець", а потім  уніфіковані телевізори "Харків". У 1969 році було виготовлено мільйонний телевізор "Берізка-3", а з 1975 року підприємство приступило до випуску телевізорів кольорового зображення. 
                                       Виробничі потужності 
    Для вирішення виробничих задач в умовах безперервного зростання вимог до якості радіоелектронної техніки у ДНВП "Об'єднання Комунар" є все необхідне: потужній творчий потенціал конструкторів і технологів, висококваліфіковані спеціалісти, мобільна та оперативно перестроюваєма система підготовки виробництва, технічні потужності, які дозволяють виготовляти продукцію високої якості.

    Науковий потенціал ДНВП "Об'єднання Комунар" - це спеціальне конструкторське бюро СКБ "Полісвіт", в якому проводяться основні науково-дослідні роботи в області ракетно-космічної техніки та народного господарства.      Розробка технологічних процесів та конструкторської документації, оснастки, засобів технологічного обладнання, засобів механізації та автоматизації виробництва - виконується спеціалістами служб головного технолога. 
    При проектуванні виробів, оснастки, розробці технологічних процесів та іншої документації використовуються як індивідуальне проектування, так і системи автоматизованого машинного проектування з використанням сучасної обчислювальної техніки.

Виробничо-технічний потенціал  ДНВП "Об'єднання Комунар" включає  в себе: 
   -   листоштампувальне і заготівельне виробництво 
Деталі виготовляються методами: штампування, глибокої витяжки, пробивання отворів, холодної висадки на гідравлічних пресах, пресах-автоматах, діропробивних пресах з ПУ, магнітоімпульсних установках, холодновисадочних автоматах. 
  -   виготовлення деталей із пластмас  
Обладнання дозволяє виготовляти деталі складної конфігурації із термопластичних і термоактивних матеріалів, гумових сумішей та взпіненого полістиролу. 
  -  зварювальне виробництво 
Для виготовлення деталей, вузлів використовується зварка в середовищі вуглекислого газу, аргонно-дугова, газополум'яна, контактна, лазерна та електродугова. 
  -  ливарне виробництво 
Виготовлення деталей здійснюється методами: литва під тиском, по виплавляємих моделях, кокільного литва, литва в піщані форми і рідкої штамповки. Матеріал ливарних відливок: сталь, чавун та кольорові сплави (магнієві, алюмінієві, цинкові та сплави на мідній основі). 
  -  механообробка 
На підприємстві є обладнання для виготовлення деталей на токарних верстатах, корпусних деталей для виробів точної механіки, для обробки заготівок із товстолистових алюмінієвих сплавів, для фрезерних і токарних робіт, обробки деталей із пруткового матеріалу, виготовлення дрібномодульних зубчатих коліс. 
  -  гальванічне та лакове виробництво 
На підприємстві встановлені автоматичні, напівавтоматичні лінії та стаціонарні ванни для цинкування, олов'янування, анодування, нікелювання, кадмірування, серебріння, хромування, оксидування, гарячого лудіння та інших покриттів металевих деталей. 
  -  термообробка 
Основні види термообробки: закалювання, відпуск, відпал, нормалізація, цементація, азотування, старіння. 
  -  виробництво друкованих плат 
Виготовляються одно-, дво та багатошарові друковані плати з металізованими отворами. Односторонні - негативним методом (метод прямого травлення), двосторонні - позитивним комбінованим методом, багатошарові - методом металізації крізних отворів. 
  -  виробництво виробів мікроелектроніки  
Виготовлення мікроблоків за тонкоплівочною технологією на жорстких підложках - ситал, полікор та гнучких - поліамідна плівка в корпусному та безкорпусному виконанні, мікроблоки на багатошарових платах із поліамідної плівки, герметичні прилади з використанням вищевказаних мікроскладань. 
  -  складально-монтажне виробництво 
На підприємстві є цехи, в яких виконується монтаж, складання, регулювання та прийомоздаточні випробування випускаємої продукції. Цехи спеціалізовані за видами технологічних процесів випускаємих виробів. 
  -  інструментальне виробництво 
Спеціалізується на випуску засобів оснащення: штампів, пресформ по переробці пластмас, металевого литва під тиском, кондукторів, різного роду пристосувань, ріжучого, міряльного та допоміжного інструменту. Для виготовлення оснастки та інструменту інструментальне виробництво має в своєму складі всі основні види виробництв: ковальсько-заготівельне; зварювальне; гальванічне; термообробки; спеціалізовані ділянки. 
                                    Продукція підприємства 
- прилади систем управління літаків АН-140, АН-70, АН- 38, АН-74, зокрема прилади управління протиобледенілими системами, кондиціонування повітря в салоні та в кабіні екіпажу тощо; 
- рентгеноінтроскопічні системи митного контролю вантажу "ПОЛИСКАН", які забезпечують високоякісну і безпечну перевірку вантажу, вміст легкових автомобілей та мікроавтобусів; 
- складові частини систем управління та обладнання залізничних пасажирських вагонів. 
ДНВП "Об'єднання Комунар" освоїло і серійно випускає продукцію промислового та побутового призначення:  
- зварювальне обладнання для дугового зварювання на базі інверторних випрямлячів, відмінною особливістю яких є висока економія споживаємої електроенергії, низька матеріалоємність при високій якості зварювання. В об'єднанні виготовляється широкий набір зварювальних апартів, а саме ВДУЧ-160М, ВДУЧ-200, ВДУЧ-315М, ВДУЧ-315МИ, ВДУЧ-315Т, ВДУЧ-315ТМ, ВДУЧ-315У, ВДУЧ-350МАГ, ВДУЧ-500 та напівавтоматів ПДГ-315, ПДГ-500.         Також ведеться розробка зварювальних апаратів інших модифікацій; 
- засоби обліку електричної енергії та води, які відрізняються підвищеною точністю стабільності характеристик, малим споживанням енергії та можливістю використання в автоматичних системах. Номенклатура випускаємих лічильників електроенергії дозволяє вести облік витрат електроенергії в однофазних і трифазних ланцюгах змінного струму з використанням тарифів.

1.3. Основні технічні  характеристики, особливості технологічного  процес

   Основні компоненти лакофарбових матеріалів - це плівкоутворювальні, пігменти, розчинники. Лакофарбові матеріали складаються з багатьох компонентів, найважливішими з яких є плівкоутворювальні, пігменти, розчинники. 
   В якості плівкоутворюючих використовують переважно синтетичні (штучні) смоли, рослинні масла, бітуми, ефіри й ін. Вони служать для утворення плівки з достатньою адгезією і необхідними службовими властивостями, найважливішим з яких є опорність впливу кліматичних факторів (температура, вологість і ін ). 
  Пігменти - це кольорові порошкоподібні речовини, не розчиняються в розчинниках і утворюють з плівкоутворювальних захисні або декоративно-захисні покриття. Використовують для додання покриттю необхідного кольору. В якості пігментів використовують оксиди або солі металу (охру, залізний сурик, ультрамарин, цинкові і титанові білила), металеві порошки (цинкову пил, алюмінієву пудру), графіт, сажу, а також деякі органічні речовини. 
   Розчинники летючі рідини, здатні розчиняти плівкоутворювальні. Служать для додання лакофарбним покриттям необхідної в'язкості, розтікання, поліпшення адгезії. 
   Для поліпшення службових і технологічних властивостей лакофарбових покриттів можуть вводити компоненти - наповнювачі, сикативи, ініціатори, пластифікатори, закріплювачі, каталізатори, прискорювачі полімеризації, добавки для поліпшення змочуваності і розтікання та ін. 
   У ремонтному виробництві, як і в машинобудуванні, застосовують як основні види лакофарбових матеріалів: грунтівики, шпаклівки, фарби і емалі, так і допоміжні - розчинники, розріджувачі, змивки та ін.

   Грунтівки - це пігментовані розчини плівкоутворюючих речовин в органічних розчинниках. Грунтівки застосовують в якості першого шару, що забезпечує міцне зчеплення їх з поверхнею пофарбованого металу і з подальшими шарами лакофарбних покриттів. Грунтівки володіють підвищеною адгезією. Їх наносять розпиленням, кистю, зануренням, електророзпиленням і електроосадження.

   Шпаклівки - це густі пасти, що складаються з плівкоутворювальної речовини, наповнювачів і пігментів. Шпаклівки призначені для усунення нерівностей і виправлення на поверхні виробу різних дефектів, шпаклівки можна наносити товстими шарами. Адгезія шпаклівок до металу гірше, ніж у грунтівок їх наносять на попередньо загрунтовані поверхні.

   Емалі - це пігментовані лаки, що наносяться в основному по грунтівці або шпаклівці. Емалі застосовують для захисту виробів від корозії, надання їм декоративного виду.

   Фарби являють собою пасти, що складаються з пігментів або замішаних на оліфі або спеціально підготовлених рослинних оліях. Фарби бувають рідкотерті (готові вживання) і густотерті. Густотерті фарби розводять оліфою, гліфталевих або пентафталеві лаками до потрібної в'язкості. Покриття на основі фарб менш стійкі до впливу атмосферних умов, ніж покриття на основі багатьох синтетичних емалей, тому фарби в ремонтному виробництві застосовують обмежено. 
   Розчинники та розріджувачі застосовують для додання лакофарбних матеріалів необхідної робочої в'язкості. Це однокомпонентні органічні летючі і безбарвні рідини або їх суміші в різному поєднанні компонентів. При змішуванні з лакофарбовими матеріалами розчинники не повинні викликати коагуляції (згортання) плівкоутворювання, розшаровування і помутніння розчину. Склад розчинників підбирають таким, щоб забезпечити оптимальні умови для висихання лакофарбового матеріалу і щільність нанесеною плівки. 
   Змивки (СД, АФТ-1, СП-6 та ін) використовують для зняття лакофарбового покриття. Вони являють собою суміші різних розчинників. При їх дії покриття розбухає, спучується і відстає від металу. Іноді змивки можуть бути замінені звичайними розчинниками. 
   Інструменти для фарбування і шпатлювання - кисті-інструменти за допомогою яких отримують захисно-декоративні лакофарбові покриття. Забарвлення кистями залежить від правильного вибору розміру і типу кисті. Кращими кистями для фарбувальних робіт є кисті, виготовлені з свинячої щетини. 
   З випусковою промисловістю кистей в ремонтному виробництві одержали поширення кисті-ручники й філеночні кисті (плоскі або круглі). 
  Шпателі призначені для нанесення і вирівнювання шпаклівок при усуненні на поверхні виробу невеликих вм'ятин і глибоких подряпин. Вони являють собою тонкі пружні пластинки зі сталі, пластмаси та різних порід дерева, а на криволінійні поверхні - шматком листової гуми. Робоча кромка шпателя повинна бути чистою, рівною і гладкою, без щербин і подряпин.

                  Технологічний процес нанесення лакофарбових покриттів 
    Прийняту технологію фарбування відображають в маршрутних картах технологічних процесів, які розробляються для окремих видів виробів. У картах зазначаються всі стадії процесу фарбування, застосовувані матеріали, норми витрати цих матеріалів, режим сушіння і деякі інші показників. 
    Вибір способу фарбування залежить від ряду умов, наприклад від вимог, що пред'являються до покриття (клас покриття), від виду застосовуваних лакофарбових матеріалів, конфігурації і розмірів виробів, масштабу і виду виробництва. При фарбуванні виробів можуть застосовувати декілька способів. У кожному конкретному випадку питання вибору способу фарбування вирішується можливістю виробництва та економічною доцільністю. 
    Технологічний процес фарбування складається з наступних основних операцій, підготовка поверхні, грунтування, шпатлювання, нанесення покривних матеріалів (фарби, емалі, лаку) і сушки покриттів. 
    Підготовка поверхні деталі до фарбування проводиться з метою видалення різного роду забруднень, вологи, корозійних пошкоджень, старої фарби та ін Приблизно 90% трудовитрат припадає на підготовчі роботи і тільки 10% - на фарбування і сушку. 
    Підготовка поверхонь до фарбування включає очищення деталей, знежирення, мийку і сушку. Очищення деталей від забруднень проводиться механічною обробкою (механічним інструментом, сухим абразивом, гідроабразивного очищенням та ін) або хімічним способом (знежиренням, одночасним знежиренням і травленням, фосфатуванням та ін.) Забруднення не жировим походження віддаляються водою або щітками. Вологі поверхні протирають сухою ганчіркою.

   У ремонтній практиці застосовують три способи видалення старої фарби - це вогневої, механічний і хімічний. 
  Після видалення старої фарби і продуктів корозії проводять операції знежирення, травлення, фосфатування і пасивування. 
  Деталі з чорних металів, нікелю, міді знежирюють в лужних розчинах. Вироби з олова, свинцю, алюмінію, цинку, і їх сплавів знежирюють в розчинах солей з меншою вільної лужністю (вуглекислий або фосфорний натрій, вуглекислий калій, рідке скло.

  Травлення - очистка металевих  деталей від корозії в розчинах  кислот, солей або лугів. На  практиці операції травлення і знежирення суміщають.       
  Фосфатування - процес хімічної обробки сталевих деталей для отримання на їх поверхні шару фосфорнокислих сполук не розчинної у воді. Цей шар збільшує термін служби лакофарбового покриття, поліпшує зчеплення їх з металом і уповільнює розвиток корозії в місцях порушення лако ¬ барвистої плівки.  

   Пасивування необхідно для підвищення корозійної стійкості лакофарбового покриття, нанесеного на фосфатну плівку. Його проводять у ваннах, струменевих камерах або нанесенням розчину двухромовокіслого калію або двухромовокіслого натрію (3 ... 5 г / л) волосяними щітками при температурі 70 ... 80 "З тривалістю обробки 1 ... 3 хв.

    Перед нанесенням лакофарбового покриття поверхня виробів повинна бути сухою. Наявність вологи під плівкою фарби виключає хорошу її зкріплюваність і викликає корозію металу Сушка зазвичай проводиться повітрям, нагрітим до температури 115 .. Л25 ° С, протягом 1 ... З хв. до видалення видимих ​​слідів вологи. Процес фарбування повинен бути організований так, щоб після підготовки поверхні вона відразу ж була загрунтована, так як при великих перервах між закінченням підготовки та грунтування, особливо чорних металів, поверхня окислюється і забруднюється.

   Грунтування. Застосування тієї чи іншої грунтівки визначається, здебільшого видом матеріалу, що захищається, умовами експлуатації, а також маркою наносяться покрівних емалей, фарб і можливістю застосування гарячої сушки. Зчеплення (адгезія) грунтувального шару з поверхнею визначається якістю її підготовки

   Грунтівку можна наносити товстим шаром. Її наносять рівномірним шаром товщиною 12 ... 20 мкм, а фосфатні грунтівки - завтовшки 5 ... 8 мкм. Нанесення грунтівки виробляють усіма описаними раніше способами.

   Шпатлювання. На поверхнях деталей можуть бути вм'ятини, невеликі поглиблення, раковини, не суцільне в місцях стиків, подряпини та інші дефекти, які закладають нанесенням на поверхню шпаклівки. Шпаклівка сприяє значному поліпшенню зовнішнього вигляду покриттів, але так як містить велику кількість наповнювачів та пігментів, то погіршує механічні властивості, еластичність і вібростійкість покриттів.  
  Шпатлювання застосовують в тих випадках, коли іншими методами (підготовкою, грунтуванням і ін) неможливо видалити дефекти поверхонь. 
  Вирівнювання поверхонь роблять декількома тонкими шарами. Нанесення кожного подальшого шару виконують тільки після повного висихання попереднього. Загальна товщина швидковисихаючих шпаклівок не повинна бути більше 0,5 ... 0,6 мм. Епоксидні шпаклівки, що не містять розчинників, допускається наносити товщиною до 3 мм. При нанесенні шпаклівки товстими шарами висихання її протікає нерівномірно, що призводить до розтріскування шпаклівки і відшаровування фарбувального шару. 
  Шпаклівку наносять на попередньо загрунтовану і добре просушену поверхню. Для поліпшення зчеплення з грунтівкою проводять обробку загрунтованій поверхні шліфувальною шкуркою з подальшим видаленням продуктів зачистки. Спочатку проводять шпатлювання найбільш значних поглиблень і нерівностей, потім шпаклівку сушать і обробляють шкіркою, після чого виробляють шпатлювання всій поверхні. 
  Шпаклівку наносять на поверхню методом пневматичного розпилення механічним або ручним шпателем. Зашпаклівану поверхню після висихання шпаклівки ретельно шліфують. 
  Шліфування. Для видалення з зашпакліваної поверхні шорсткостей нерівностей, а також смітинок, частинок пилу і інших дефектів виробляють шліфування. Для шліфування застосовують різні абразивні матеріали в порошкоподібному вигляді або у вигляді абразивних шкурок і стрічок на паперовій і тканинній основі. Шліфувати можна тільки повністю висохлі шари покриття. Використовують шліфування «сухе» і «мокре». 
  Полірування. Для додання всій пофарбованої поверхні рівномірного дзеркального блиску виробляють полірування. Для цього використовують спеціальні полірувальні пасти (№ 291 та ін.) Полірування проводять невеликими ділянками. Цю операцію можна здійснювати вручну (фланелевим тампоном) або за допомогою механічних пристроїв.

   Сушка. Після нанесення кожного шару лакофарбових матеріалів проводиться сушка. Вона може бути природною і штучною. Процеси природного сушіння прискорюють інтенсивна сонячна радіація і достатня швидкість вітру. Найчастіше природна сушка застосовується для швидковисихаючих лакофарбових матеріалів. Основні способи штучної сушки конвекційна, терморадіаційна, комбінована.

   Конвекційна сушка. Вона виконується в сушильних камерах потоком гарячого повітря. Тепло йде від верхнього шару лакофарбового покриття до металу вироби, утворюючи верхню кірку, яка перешкоджає видаленню летких компонентів, і тим самим уповільнюється процес сушіння. Температура сушіння в залежності від виду лакофарбового покриття коливається в межах 70 ... 140 ° С. Тривалість сушіння від 0,3 ... 8 ч.

   Терморадіаційна сушка. Пофарбована деталь опромінюється інфрачервоними променями.

    Комбінована сушка (терморадіаційно-конвекційна). Суть його полягає в тому, що крім опромінення виробів інфрачервоними променями проводиться додатковий нагрів гарячим повітрям.

1.4 Аналіз відповідності виробничих приміщень, засобів виробництва, технологічних процесів нормативним вимогам щодо забезпечення без аварійної експлуатації будівель та споруд

   Перевірку відповідності ступеня вогнестійкості будинку вимогам пожежної безпеки здійснюємо методом зіставлення. При цьому порівнюємо фактичні і необхідні межі вогнестійкості, а також фактичні і межі поширення вогню, що допускаються, по конструкціях. Якщо дотримуються умови безпеки ФСОЗ = ТСОЗ,     то будівельна конструкція задовольняє вимогам пожежної безпеки.

    Методика перевірки відповідності будівельних конструкцій вимогам пожежної безпеки полягає в наступному:

1. По відомчих чи галузевих  нормах установлюємо необхідний  ступінь вогнестійкості будинку.

2. На підставі необхідного ступеня  вогнестійкості будинку по ДБН В.1.1–7–2002 визначаємо необхідні межі вогнестійкості основних будівельних конструкцій і межі поширення, що допускаються, вогню по цих конструкціях.

3. Виходячи з характеристики  конструктивних елементів будинку  (товщина,розміри поперечного переріза, товщина захисного шару бетону, клас арматури й ін.), згідно "Посібнику по визначенню меж вогнестійкості конструкцій і меж поширення вогню по конструкціях і груп займистості матеріалів" знаходимо фактичні межі вогнестійкості конструкцій і фактичні межі поширення вогню по конструкціях.

4. Фактичні межі вогнестійкості  будівельних конструкцій порівнюємо  з необхідними межами вогнестійкості, а фактичні межі поширення вогню по конструкціях - з межами поширення, що допускаються, вогню, після чого робимо висновок про відповідність будівельних конструкцій вимогам пожежної безпеки.