Укладення договорів на аукціонах

7

ЗМІСТ

ВСТУП

Аукціони мають тисячолітню історію і, наразі, широко  використовуються у більшості країн світу. За радянських часів їх застосування в Україні було досить обмежене внаслідок панування адміністративно-командної економіки і властивого їй обмеження розподільчими засобами сфери товарно-грошових відносин. Після здобуття незалежності України та розвитку ринкової економіки аукціонна діяльність набула широкого розповсюдження в різних сферах. Так, аукціони відіграють важливе значення при приватизації державного майна. Введення землі в цивільно-правовий обіг зумовило зародження інституту земельних аукціонів. В останні роки активно проводяться аукціони з продажу природних ресурсів, ліцензій на здійснення деяких видів діяльності. Набувають поширення, так звані, «благодійні» аукціони. Широко застосовуються аукціони й у виконавчому провадженні при відчуженні майна боржника.

Актуальність теми. Подальшого розширення сфери застосування аукціонів багато в чому стримується відсутністю єдиного підходу законодавця щодо аукціонів та наявністю численних прогалин і неузгодженостей в чинному законодавстві України щодо аукціонів. На рівні законів вказується лише про можливість проведення аукціонів. У зв’язку з цим, аукціонна діяльність регулюється численними нормативними актами, які закріплюють різні організаційно-правові механізми проведення аукціонів та містять різний понятійний апарат. Саме тому, наразі, кожний вид аукціонів характеризується своїми, притаманними лише йому, особливостями, що негативно впливає на практику їх застосування.

Актуальність теми цієї роботи також зумовлюється  недостатністю наукової розробки загальних проблем правового регулювання аукціонів. В цивілістичній доктрині відсутній єдиний погляд на правову природу аукціону, роль і місце аукціону при укладанні договорів. Наразі, відсутні спеціальні монографічні роботи з цієї тематики, а наявні в літературі праці стосуються або особливостей окремих видів аукціонів, або лише в загальних рисах констатують можливість проведення аукціонів в  процесі укладання договорів.

Ступінь наукової розробки теми. Теоретичним підґрунтям цієї роботи стали праці таких вітчизняних та зарубіжних науковців як: О. А. Беляневич, С. М. Бервено, В. А. Васильєва, О. М. Вінник, О. В. Дзера, А. С. Довгерт, М. Й. Брагінський, В. В. Вітрянський, Ю. О. Заіка, О. В. Кохановська, І. М. Кучеренко, В. В. Луць, В. М. Коссак, Н. С. Кузнєцова, Р. А. Майданик, Н. І. Майданик, В. К. Мамутов, Л. А. Новосьолова, І. В. Спасибо-Фатєєва, Є. О. Харитонов, Я. М. Шевченко, Р. Б. Шишка, В. С. Щербина та інші.

Мета і завдання дослідження. Основна мета– визначення особливостей укладення договорів на аукціоні та вироблення обґрунтованого уніфікованого наукового підходу до розуміння категорії аукціону в цивільному праві.

Для досягнення цієї мети дисертантом поставлені такі основні завдання  дисертаційного дослідження:

  встановити умови виникнення і розвитку торгів та аукціонів;

  визначити характер і тенденції правового регулювання відносин, що  виникають у зв’язку з проведення аукціонів;

  визначити сутність і правову природу торгів та аукціонів;

  описати класифікацію аукціонів;

  охарактеризувати організаційно-правовий механізм функціонування торгів та аукціонів;

  визначити прогалини і неузгодженості чинного законодавства щодо  аукціонів та виробити пропозиції щодо їх усунення.

Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що виникають при  проведенні аукціонів.

Предметом дослідження є положення цивільного законодавства України,  інших країн, а також норм міжнародного права, що регулюють відносини, пов’язані з організацією і проведенням аукціонів, практика проведення аукціонів в України та за кордоном, досягнення цивілістичної доктрини щодо аукціонів та укладання договорів, а також судова практика вирішення спорів, що виникають з питань організації, проведення аукціонів та укладання договорів за їх результатами.

Методи дослідження. При аналізі вивченого матеріалу в роботі здійснювався комплексний підхід, що виявляється в застосуванні різних методів залежно від конкретних аспектів дослідження. За допомогою засобів логічного методу пізнання аргументується істинність чи хибність наукових, а також нормативно закріплених суджень відносно торгів та аукціонів. За допомогою засобів порівняльно-правового методу пізнання проводиться, по-перше, порівняння аукціонів з іншими конкурентними способами укладення договорів, по-друге, різних аукціонів між собою. За допомогою засобів історико-правового методу пізнання досліджується виникнення та особливості правової регламентації аукціонів в праві різних країн у різний час.

Використання методу критики при постановці проблеми і розгляді правової природи аукціонів дозволив з’ясувати точки зору вчених-цивілістів на проблему дослідження і, на їх основі, дійти самостійного висновку з даного питання. Через статистичний метод було з’ясовано сучасний стан розвитку аукціонів в України. Теоретико-прогностичний метод дозволив розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері аукціонів.

Структура та обсяг курсової роботи визначена метою та завданнями дослідження.  Робота складається із вступу, двох розділів, що містять 5 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 44 сторінки. Список використаних джерел включає 38 найменувань.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АУКЦІОНІВ

1.1. Генезис розвитку торгів та аукціонів

Є кілька питань, які можна назвати базовими, основними, без відповіді на які неможливо дати відповіді і на інші питання та визначити особливості аукціонів. Це, насамперед, питання про те, що таке аукціон, що таке публічні торги, чи є ці поняття ідентичними або між ними є якась різниця.

Нажаль, ЦК України і ГК Україн містять тільки згадування про можливості укладення договорів на аукціонах (публічних торгах), однак не містять легального визначення цих термінів, а також навіть загалом не визначають механізм їхнього проведення. Також лише згадують про аукціони (публічні торги), але не розкривають їхнього змісту багато інших законів[1]. Аналіз законів не дає відповіді і на питання про співвідношення термінів «аукціон» і «публічні торги».

Особливість стану врегулювання відносин, що виникають з приводу та внаслідок аукціонів в Україні, зумовлена:

– відсутністю єдиного теоретичного підґрунтя для позитивного врегулювання названих відносин;

– номінологічною розбіжністю понятійного апарату;

– наявністю значної кількості підзаконних актів із різним теоретичним підґрунтям, спрямованістю та призначенням.

Ще з античних часів було відомо, що кращим способом одержати максимум від продажу майна є аукціон, де покупці змагаються за товар. У цьому, власне, перша і визначальна особливість аукціону як правової форми економічної конкуренції за товар. Навіть саме слово «аукціон» створено від латинського слова «auctio» – збільшення, зростання [2]. Історичні джерела свідчать, що практично у всіх рабовласницьких державах, зокрема, у Древньому Римі, продаж з аукціону широко практикувався. На продаж виставлялися не тільки різні прикраси, хутро, худоба, але, насамперед, живий товар – раби.

З розпадом Римської імперії аукціони на території Європи практично зникли, а потім знову з’явилися у Середньовічній Європі. Датою їхньої появи прийнято вважати 1254 рік, коли французький король Людовік 1Х видав спеціальний декрет про їхнє проведення і заснував професію аукціоніста.

Із установленням капіталістичних відносин товарне виробництво стало загальним, що знову спричинило появу конкуренції й удосконалювання договірної форми реалізації товару. Аукціони знов стали активно розвиватися. Причини тут чисто економічні (зорганізувати оптову і роздрібну торгівлю), а форма оформлення відносин – юридична (спеціальний порядок і правила їхнього проведення), що власне й охоплюється поняттям аукціон.

Згодом стали утворюватися міжнародні товарні аукціони, які були широко відкриті для покупців із всіх країн світу. Міжнародні товарні аукціони являють собою спеціально організовані, що періодично діють у певних місцях, ринки, на яких шляхом публічних торгів у заздалегідь обумовлений час і в спеціально призначеному місці проводиться продаж попередньо оглянутих покупцем товарів, що переходять у власність покупця, який запропонував найбільш високу ціну. Проте саме вони сприяли консолідації та єдності врегулювання порядку проведення аукціонів в окремих країнах.

Починаючи із середини 18 століття в Європі стали створюватися спеціалізовані підприємства, основною діяльністю яких була організація і проведення аукціонів з продажу певних товарів, насамперед, творів мистецтва і антикваріату. Серед них найбільшу популярність здобули аукціонні будинки «Сотбіс» і «Крісті», на частку яких припадає близько 90% обороту світової аукціонної торгівлі творами мистецтва.

З появою і розвитком сучасних телекомунікаційних технологій аукціони стали проводитися з використанням мережі Інтернет. Перший Інтернет–аукціон (часто його називають онлайновий, а також мережний або віртуальний аукціон) з’явився в 1994 р. і відразу ж одержав визнання. У наш час подібні аукціони є у більшості країн світу. Обсяги продажів всіляких товарів, а також число людей, що беруть у них участь як продавці або покупці, рік у рік росте. Наприклад, у США аудиторія найбільшого у світі онлайн–аукціону еВаy становить 10 млн. відвідувачів у день[3].

В Україні аукціони проводяться досить тривалий час, але є вагомі причини для наведення порядку та регламентації пов’язаних з ними відносин. Дотепер немає єдиного закону, що визначає поняття аукціону, порядок його підготовки, проведення і оформлення результатів. Тому відносини з проведення аукціонів регулюються кількома десятками різних нормативних актів, у тому числі законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами різних міністерств і відомств, а також локальними актами (рішеннями міських і обласних рад, наказами керівників підприємств і т.д.).

Важливу роль у відродженні і становленні аукціонів зіграла проведена в Україні приватизація державного майна. Прийняті у березні 1992 р. закони України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малої приватизації)», а також прийнятий трохи пізніше Закон України «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» одним зі способів здійснення приватизації державного майна передбачили продаж його на аукціоні. Особливо слід відзначити Закон «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малої приватизації)», у розділі ІV якого було визначено загальне поняття аукціону, а також закріплено порядок його підготовки (зокрема, оповіщення про майбутній продаж, умови участі в ньому покупців), порядок його проведення і оформлення результатів, а також призупинення і визнання недійсними укладених на аукціоні договорів.

Цікаво знати, що перший аукціон з приватизації малих підприємств відбувся 20 лютого 1993 року у м. Львові, на якому було продано 17 підприємств. Загальні прибутки, отримані адміністрацією міста від аукціону, склали 784 млн. крб.[4].

Крім того, при встановленні правил проведення аукціонів у значній мірі враховувалася практика їхнього проведення в СРСР, а також на міжнародних товарних аукціонах. При цьому останнє усе більше переважає, що обумовлено напрямком адаптації національного законодавства.

Можливість купівлі–продажу землі і значення такої можливості для розвитку підприємництва є одним з найважливіших питань будь–якої держави. Виходячи з цього, Президент України 12 липня 1995 р. видав указ № 608/95 «Про приватизацію і оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності», яким була передбачена можливість продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення в приватну власність, у тому числі і на конкурентних засадах (конкурс або аукціон).

Можливість надання в оренду земельних ділянок виробничого призначення на конкурентних засадах шляхом проведення аукціону або конкурсу була передбачена пунктом 3 Указу Президента України від 23.04.1997 м № 367/97 “Про оренду землі”, а також ч. 8 ст. 15 Закону України від 06.10.1998 р. № 161–Х1V «Про оренду землі».

Врегулювавши більшу частину правовідносин, що стосуються підготовки земельних торгів, Земельний кодекс у ч. 5 ст. 137 передбачив, що самі земельні торги проводяться у порядку, встановленому законом. Однак дотепер , на превеликий жаль, такий закон не прийнятий.

Певного розвитку набули в Україні і благодійні аукціони. Також почали розвиватися аукціони з продажу антикваріату. А в останні роки особливого значення набувають аукціони з продажу природних ресурсів, а також продажу ліцензій на здійснення деяких видів діяльності [5].

Починаючи з осені 1998 р. в Україні стали проводитися газові аукціони, на яких продавалися обсяги газу українського походження.

Починаючи з 2004 р. на підставі постанови Кабінету Міністрів в Україні стали проводитися аукціони з продажу спеціальних дозволів (ліцензій) на право користування надрами.

Особливе місце в національному законодавстві займає регулювання примусових торгів, до яких можна віднести торги з реалізації предметів застави, іпотеки, податкової застави, на виконання судових рішень і внаслідок банкрутства підприємств.

Главою 25 МК України передбачається, що товари, які зберігаються під митним контролем, за яких власник або вповноважена ним особа не звернулися до закінчення терміну зберігання, товари – предмети порушення митних правил, товари зі спеціально виготовленими сховищами (схованками) і транспортні засоби, які були використані для переміщення цих товарів через митний кордон із прихованням від митного контролю, конфісковані рішенням суду, а також інші товари, зазначені в ч. 1–4 ст. 172 Митного кодексу, підлягають реалізації на митних аукціонах, митних біржах або через підприємства торгівлі у порядку, встановленому законодавством [6].

Другого жовтня 1992 р. був прийнятий Закон України «Про заставу», у ст. 21 якого передбачалося, що реалізація заставленого майна проводиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств і відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, – винятково з аукціонів (публічних торгів).

Особливе місце займають конкурентні способи продажу майна в процедурі банкрутства. Статтею 20 Закону України «Про банкрутство» від 14.05.1992 р. № 2343–Х11, введеного в дію з 1 липня 1992 р., передбачалося, що у випадку визнання боржника банкрутом ліквідаційна комісія з узгодженням зі зборами (комітетом) кредиторів ухвалюють рішення щодо продажу майна[7]. У випадку надходження двох і більше пропозицій голова ліквідаційної комісії призначає проведення конкурсу (аукціону). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малої приватизації».

Після проголошення незалежності України значного поширення набули аукціони з продажу природних ресурсів, а також належних державі прав, що спричинило потребу створення відповідної нормативної бази. Так, наприклад, наказом Держкомзв’язку України від 06.07.1998 р. № 102 затверджено Положення про порядок організації і проведення аукціонів з продажу ліцензій на використання радіочастот в Україні, а Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 694 затверджений Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів (ліцензій) на право користування надрами.

Значне поширення одержали також аукціони по розміщенню депозитних сертифікатів Національного банку України, по розміщенню облігацій внутрішньої державної позики, валютні і кредитні аукціони, порядок проведення яких регулюється постановами Правління Національного банку України.

У багатьох випадках аукціони проводяться на підставі разових положень, які затверджені організаторами.

1.2. Сутність аукціону і його основні ознаки

За своєю природою аукціон дуже складне, неоднорідне явище, яке необхідно розглядати з різних позицій.

При цьому серед економістів також існують різні підходи до визначення аукціону:

      це форма організації торгівлі[8];

      вид гласної ринкової торгівлі;

      самостійна форма організації торгівлі і ринкових реалізацій товару;

      спеціально організований періодично діючий у певному місці ринок. Американський економіст П. Самуельсон вважає, що «аукціонні ринки – це високоорганізовані і конкурентні ринки з коливаннями цін у бік підвищення або зниження з метою забезпечення рівноваги між пропозицією та попитом»[9]. Автори Юридичної енциклопедії одним із значень слова аукціон указують «…періодично організований спеціальний ринок з продажу товарів» [10]. Практично у всіх законах термін «аукціон» застосовується як всім зовсім зрозумілий, що не потребує якихось додаткових пояснень. Найпоширенішим є наступне визначення: аукціон – це продаж товару (у деяких джерелах – майна або речі) з публічного торгу покупцеві, який пропонує найвищу ціну.

Ознаки аукціону:

а)   це продаж (або спосіб продажу) товарів;

б)   цей продаж провадиться на публічних торгах (торгах);

в)   продаж товару провадиться тому покупцеві, який запропонував найвищу ціну.

Якщо підсумувати наведені вище ознаки аукціону, то можна одержати таке його узагальнене визначення (для зручності – визначення , що «аукціон – це продаж попередньо оглянутого майна з публічних торгів у заздалегідь установлений час і визначеному місці, при якому покупцем стає той, хто запропонує найбільш високу (максимальну) ціну».

Недоліки даного визначення полягають у тому, що:

1.      Деякі автори не тільки не вважають факт продажу товару покупцеві, що запропонував у ході публічних торгів найвищу ціну, безумовним і достатнім для вираження сутності аукціону і взагалі не наводять ці слова у своїх визначеннях терміна «аукціон» або подають їх в авторському варіанті[11].

2.      В запропонованих визначеннях не знайшла відображення вказівка на конкурентний характер торгів.

На підставі викладеного справедливим є висновок, що не тільки в законодавчих актах, юридичній і довідково–енциклопедичній літературі немає однакового визначення терміна «аукціон», але навіть спроба створити його штучно за рахунок найпоширеніших визначень не дає прийнятного результату.

Очевидно також, що неможливо усвідомити сутність аукціону, не розуміючи значення слів, за допомогою яких він визначається.

Співвідношення понять «аукціон» і «публічні торги».

1.      У деяких законах застосовується тільки термін «аукціон» (наприклад, у Законі України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію»)). В інших же законах (Законі України «Про іпотеку»), навпаки, – тільки “публічні торги”.

2.      Деякі вчені вважають, що «...публічні торги можуть проводитися у формі аукціону або конкурсу».

3.      «Аукціон» і «публічні торги» вживані як зовсім різні терміни. (Хотілося б відзначити, що «з легкої руки» цього Закону все законодавство, що регулює виконавче провадження, стало ґрунтуватися на розподілі способів продажу на «продаж на аукціоні» і «продаж на публічних торгах». Причому ніде не дається роз’яснення, чим ці способи продажу принципово відрізняються один від одного).

4.      У ст. 21 Закону України «Про заставу» застосовується словосполучення «аукціон (публічні торги)», тобто в цьому випадку терміни «аукціон» і «публічні торги» розглядаються як ідентичні. Таке розуміння аукціону з’ясовне, оскільки латинське слово «auctio», від якого відбувся даний термін, у дослівному перекладі саме і означає публічний торг або продаж з публічного торгу.

Переконатися в тім, що, говорячи про «аукціони» і «публічні торги», ми фактично говоримо про одне й те саме, ми пропонуємо за допомогою аналізу трьох нормативних актів.

            Таблиця 1.             

Порівняльна характеристика визначень

Як бачимо, усі три визначення за змістом збігаються цілком.

Отже, зробивши перший висновок, що аукціони і публічні торги варто розглядати як ідентичні терміни, спробуємо розібратися, що таке публічні торги.

Поняття «публічності» торгів означає проведення у присутності інших людей, але не обов’язково за їхньою участю. У тих випадках, коли мова йде про можливість або неможливість брати участь у торгах, застосовується вираження «відкриті» і «закриті» торги. «Торги» широко використовуються в нормативних актах, однак також не мають однозначного легального визначення.

Торги – це традиційна, широко розповсюджена форма торгівлі, при якій укладенню торговельної угоди між продавцем і покупцем передують переговори у вигляді торгу з приводу ціни товару. У підсумку продавці і покупці укладають торговельні угоди між собою на умовах, які видаються кожній зі сторін вигідними, або угода виявляється такою, що не відбулася».

Можна легко побачити, що визначення через дослівне тлумачення кожного зі слів словосполучення веде до абсурду. Якщо вислів «публічні торги» не має конкретного змісту, можна констатувати, що й інші визначення аукціону, в яких використане це словосполучення також не відповідають вимогам формальної логіки.

Все вищесказане дозволяє зробити наступні висновки:

      терміни «аукціон» і «публічний торг» є ідентичними;

      словосполучення «публічні торги» не має конкретного визначеного наповнення, у зв’язку з чим не може бути використано ані як самостійний вислів, ані для визначення інших термінів.

На підставі цього є доцільним у законотворчій і правозастосовній практиці відмовитися від використання терміна «публічні торги».

На самому аукціоні безпосередньо купівля–продаж не здійснюється. Договір купівлі–продажу укладається з переможцем після аукціону і, з огляду на часто досить громіздку процедуру його укладення[12], між закінченням аукціону і фактичним укладанням договору може пройти невизначений строк.

З огляду на викладене вище, можна дійти висновку про те, що аукціон – це заснований на конкуренції спосіб придбання права на укладення договору тим з учасників торгів, який запропонує більш високу ціну, ніж інші учасники.

Предмет аукціону. Практично усі автори, говорячи про те, що продається на аукціонах, рівною мірою використовують як ідентичні кілька термінів: «товари», «продукція», «майно», «речі». Ці ж терміни можна зустріти і в нормативних актах, які регулюють порядок проведення аукціонів. Об’єктами цивільних прав є не тільки речі (у тому числі гроші і цінні папери), інше майно і майнові права, але й результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Об’єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи. При цьому види об’єктів, вилучених із цивільного обороту або обмежених в обороті, встановлюються законом.

Інший бік проблеми аукціонного товару – його гарантія. Інакше кажучи, організатори аукціону повинні гарантувати “чистоту” предмета купівлі–продажу. Так, не можуть бути таким предметом речі, що оголошені у державний чи міжнародний розшук. Крім законодавчих обмежень іноді певні обмеження на предмети продажу можуть вводити самі організатори аукціону, керуючись мотивами гуманності, моральності.