Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Укладення та зміст інвестиційного договору

Зміст

Вступ...........................................................................................3

Розділ 1.Інвестиційний договір як вид цивільно-правового договору

1.1.Загальна характеристика інвестиційного законодавства.............5

1.2.Поняття, правова природа та класифікація інвестиційних договорів………………………………………………………………………..8

1.3.Поняття та правова природа інвестиційного договору..............10

1.4.Класифікація інвестиційних договорів……………………………..14

Розділ 2. Укладення та зміст інвестиційного договору

2.1. Учасники інвестиційних відносин..........................................16

2.2.Укладення інвестиційного договору........................................19

2.3.Зміст інвестиційного договору.Права та обов’язки сторін за договором………………………………………..……………………………21

Висновок…………………………………………..…………………………..28

Список використаної літератури………….……..…………................31

Вступ

Актуальність теми. Ефективність соціально-економічного розвитку України, формування ринкових відносин значною мірою обумовлені належним інвестиційним кліматом, станом та перспективами правового регулювання суспільних відносин у сфері інвестиційної діяльності. Як свідчить світовий та вітчизняний досвід, створення інвестиційного ринку, структурна переорієнтація та інноваційний розвиток економіки, науково-технічний прогрес неможливі без залучення національних та іноземних інвестицій, які є важливим елементом подальшого розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та одним із показників ступеня інтеграції країни у світову економіку.

Поряд з існуючою законодавчою базою інвестиційної діяльності, яка формується зі спеціальних нормативно-правових актів та актів загального характеру, регулювання конкретних правовідносин у даній сфері здійснюється на основі різноманітних договорів, що за своєю сутністю і змістом об’єднані в категорію інвестиційних договорів. Їх питома вага і значення як ефективного засобу цивільно-правового регулювання на практиці в сучасних умовах суттєво зростають, що обумовлює необхідність вивчення, аналізу і вироблення пропозицій щодо вдосконалення механізму реалізації цього засобу.

Водночас у законодавстві України щодо інвестиційної діяльності відсутні спеціальні правові норми, що регулюють форму інвестиційного договору, а також саме поняття інвестиційного договору, не визначені його ознаки та види. У даному випадку діє загальний принцип про свободу договору, закріплений Цивільним кодексом України. Зокрема, це стосується можливості сторін укласти договір, який не встановлено актами цивільного законодавства, але який відповідає загальним засадам цивільного законодавства, врегулювати у договорі, що передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, відступити від положень, які визначені в актах цивільного законодавства, і самостійно врегулювати відносини сторін.

Світовий досвід економічного розвитку свідчить про тісний взаємозв'язок між розвитком інвестиційного ринку та збалансованістю, гармонійністю законодавчої бази щодо забезпечення інвестиційної діяльності. Передусім це стосується стану правового забезпечення інвестиційних відносин, їх належного цивільно-договірного регулювання, спрямованого на захист прав та інтересів інвестора, створення сприятливих умов господарської діяльності як для національних, так і для іноземних інвесторів, детальну регламентацію форм здійснення інвестицій тощо.

Дослідженню проблем інвестиційної діяльності, організації, порядку і особливостей здійснення системи договірно-правових відносин у сфері інвестування, відповідальності їх суб’єктів тощо присвячувалося багато праць вчених-юристів та економістів. Вихідними даними для розробки теми стали дослідження таких радянських, російських, українських та зарубіжних вчених у галузі теорії держави і права, цивільного та господарського права, організаційно-правових та економічних засад інвестиційної діяльності, як: М.М. Агарков, С.С. Алексєєв, Д.В. Боброва, О.Г. Богатирьов, М.М. Богуславський, М.І. Брагінський, В.М. Бутузов, Ж. Ведель, О.М. Вінник, В.В. Вітрянський, Г.В. Виноградова, Н.Н. Вознесенська, О.В. Дзера, В.Д. Задихайло, О.Р. Кібенко, Л.О. Кокаєва, В.М. Коссак, Н.С. Кузнєцова, І.М. Кучеренко, В.В. Луць, Т.В. Майорова, В.К. Мамутов, Б.В. Муравйов, В.П. Нагребельний, Л.С. Нецька, А.В. Омельченко, О.О. Пересада, В.В. Поєдинок, В.Ю. Полатай, О.С. Семерак, О.Е. Сімсон, В.А. Січевлюк, І.В. Спасибо-Фатєєва, В.М. Стойка, В.Е. Федорчук, О.Ф. Філіповський, О.М. Чабан, В.Д. Чернадчук, О.О. Чувпило, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич, В.С. Щербина, І.Є. Якубівський та ін.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є здійснення комплексного аналізу інвестиційних договорів (контрактів), визначення їх поняття, змісту і теоретичних засад класифікації, а також вироблення пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законодавства України про інвестиційну діяльність.

Інвестиційний договір як вид цивільно-правового договору

1.1. Загальна характеристика інвестиційного законодавства

В сучасних умовах ринкової економіки надзвичайну актуальність і науково-практичне значення набуває розробка концепції інвестиційних договорів, яка має відповідати цілям державної інвестиційної політики і враховувати завдання правового регулювання у цій сфері для досягнення економічного та соціального ефекту від інвестиційної діяльності в Україні. Для цього необхідним є законодавча розробка відповідних понятійних категорій, зокрема інвестиційного договору (контракту), виділення окремих видів інвестиційних договорів, здійснення ідентифікації інвестиційних договорів з метою поширення на них загального режиму регулювання та державних ґарантій, розробка типових форм інвестиційних договорів з метою їх провадження у практичну діяльність тощо.

Незважаючи на те, що інвестиційна діяльність як вид підприємницької діяльності має свою нормативну основу – інвестиційне законодавство, більшість категорій цієї діяльності досі залишається невизначеною.

В інвестиційному законодавстві домінує принцип рівності в регламентації прав вітчизняних та іноземних інвесторів. Відповідно до цього принципу має формуватися система нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері інвестування.

За завданням та обсягом правового регулювання в сфері інвестиційної діяльності серед системи інвестиційного законодавства України можна відокремити дві основні групи:

1) комплексні законодавчі та підзаконні акти, які мають універсальний характер і встановлюють основні принципи та загальні положення правового регулювання діяльності на території України вітчизняних та іноземних інвесторів;

2) предметні або рамкові законодавчі та підзаконні акти, які спеціально орієнтовані на регламентацію правового режиму інвестиційної діяльності чи її конкретних організаційних та правових форм, легалізованих в Україні.

Норми права, що регулюють суспільні відносини у сфері інвестування, знаходять своє формальне закріплення у відповідних нормативних актах. Сукупність цих норм, закріплених у нормативних актах відповідних державних органів, покликана регулювати сукупність складних суспільних відносин, що виникають у процесі інвестування.

Інвестиційне законодавство містить широке коло нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність. Основою нормативно-правових актів, що регулюють цей вид діяльності є, безумовно, закони. Разом з тим, особливістю правового регулювання інвестиційної діяльності є те, що ці відносини регламентуються розгалуженою системою підзаконних нормативних актів.

Так, інвестиційне законодавство це сукупність нормативних актів, що регулюють інвестиційні відносини – щодо безпосереднього здійснення інвестиційної діяльності і щодо керівництва такою діяльністю.

Основними загальними інвестиційними законами є: 1) Закон України “Про інвестиційну діяльність”, який визначає правові, організаційні та економічні основи інвестиційної діяльності в Україні; 2) Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19.04.1996 р., який визначає особливості правового режиму іноземного інвестування; 3) Закони України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 19.02.1997 р., “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 15.05.1996 р., “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10.07.1996 р., а також Указ Президента України “Про державну програму приватизації” від 12.02.1999 р.. Ці нормативні акти визначають принципи та порядок інвестування в процесі приватизації державного майна; 4) Закони України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р., “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006 р., “Про державне регулювання ринку цінних паперів” від 30.05.1996 р., “Про оренду державного та комунального майна” від 14.03.1995 р., “Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21.11.1995 р., „Про холдингові компанії в Україні” від 15.03.2006 р. та інші, які визначають корпоративну форму інвестування; 5) Закон України “Про інноваційну діяльність” від 04.07.2002 р., яким здійснюється правове регулювання інноваційної діяльності.

Спеціальна частина інвестиційного законодавства включає нормативні акти, які регулюють особливості здійснення інвестиційної діяльності та функціонування її суб’єктів в окремих галузях економіки (промисловості, сільському господарстві, транспорті тощо), сферах інвестиційної діяльності (проектуванні, будівництву, приватизації державного майна, кредитуванні, інноваційній діяльності тощо), за участю окремих суб’єктів (іноземне інвестування), чи на окремих територіях (спеціальних економічних зонах). Зокрема, до спеціальної частини інвестиційного законодавства слід віднести наступні нормативно-правові акти: 1) Закон України “Про фінансовий лізинг” від 11.12.2003 р., який визначає загальні правові засади фінансового лізингу; 2) Закони України “Про управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів” від 19.02.1993 р., “Про основи містобудування” від 16.11.1992 р.та інші нормативні акти, які здійснюють правове регулювання капітального будівництва; 3) Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13.10.1992 р.

Таким чином, можна зазначити, що в цілому в Україні створено нормативно-правові засади здійснення інвестиційної діяльності. Проте, враховуючи „роздрібненість” які регулюють інвестиційну діяльність в цілому, та інвестиційний договір – зокрема, деякі науковці наголошують на необхідності розробки та прийняття Інвестиційного кодексу.

На мою думку, прийняття системоутворюючого акту (в деякій мірі цю прогалину заповнює Закон України “Про інвестиційну діяльність”), який потрібний для того, щоб: 1) зробити інвестиційне законодавство зручним для практичного застосування; 2) створити стійку і взаємопов’язану ієрархію актів, у якій, виходячи з основної регламентації, можна було б отримати точні дані щодо вирішення питання в підзаконному нормуванні; 3) в ієрархії нормативного регулювання витримати вимоги послідовної відповідності актів нижчого рівня актам вищого рівня; 4) поєднати приватноправове та публічно-правове регулювання інвестиційних відносин; 5) за рахунок створення загальної частини інвестиційного законодавства забезпечити не тільки єдність правового регулювання, а й зекономити нормотворчий матеріал, в якому принципові положення не потребували б повтору в кожному підрозділі особливої частини інвестиційного законодавства.

1.2. Поняття та правова природа інвестиційного договору

Як вже зазначалося, у чинному законодавстві України щодо інвестиційної діяльності відсутні правові норми, що регулюють форму інвестиційного договору, відсутнє і саме поняття інвестиційного договору, не визначені його ознаки та види таких договорів. У даному випадку діє загальний принцип цивільного законодавства, передбачений ЦК України про свободу договору, зокрема, щодо можливості сторін укласти договір, який не встановлено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, врегулювати у договорі, що передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, відступити від положень, які визначені в актах цивільного законодавства, і самостійно врегулювати свої відносини

Відсутність визначення поняття „інвестиційний договір” не вплинуло на той факт, що законодавець виділяє окремі види інвестиційних договорів: концесійні договори, угоди про розподіл продукції, договори про спільну інвестиційну діяльність та деякі інші.

Інвестиційні процеси, які відбуваються сьогодні в нашій державі, припускають зіткнення різноспрямованих (і досить часто протилежних) інтересів, зокрема: інтересів держави, інтересів підприємства-реципієнта інвестицій, інтересів інвестора, зокрема іноземного інвестора. Правовою формою, яка покликана забезпечити баланс цих інтересів і створити додаткові ґарантії їх реалізації, є договір, який в літературі називають інвестиційним договором або договором інвестиційного характеру.

При ідентифікації інвестиційного договору і формулюванні такого поняття необхідно враховувати численність існуючих варіантів його визначення. Вважається, що ключовим моментом у визначенні поняття може бути економічна доцільність (ефективність), тобто оптимальне співвідношення інтересів інвестора та держави на всіх стадіях здійснення інвестиційних відносин .

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, основним правовим документом, що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір, який в юридичній літературі визначається як інвестиційний договір. Він є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності. Договір повинен відповідати економічній сутності інвестування, тобто відображати факт вкладення коштів в об'єкт інвестування. Саме ж інвестування, у свою чергу, поділяється на: 1) самоінвестування, тобто інвестування власної підприємницької діяльності. У цьому випадку інвестиційні відносини не будуть мати двосторонній зобов'язальний характер; 2) інвестування діяльності іншої особи. У цьому випадку приймають участь принаймні два суб'єкта інвестиційної діяльності – інвестор та суб'єкт підприємницької діяльності.

Таким чином, в більшості випадків, під інвестиційним договором розуміють домовленість між суб’єктами інвестиційної діяльності щодо виконання конкретних дій для реалізації інвестиційного проекту. Проте, доцільно зауважити, що термін “інвестиційний договір” розглядається у вузькому та широкому значеннях. У вузькому розумінні термін “інвестиційний договір” застосовується щодо правочинів між інвестором і учасниками інвестиційного процесу щодо вкладення та реалізації інвестицій. В широкому розумінні цей термін використовується щодо договорів, які укладаються між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на реалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Інвестиційний договір є різновидом господарсько-правового договору, який має специфічний предмет і мету.

Предметом такого договору є інвестиція в будь-якій не забороненій законодавством України формі. Це можуть бути передбачені законодавством форми інвестицій та інвестиційної діяльності (інноваційна діяльність, капітальні вкладення в основні фонди, корпоративна форма, лізинг, придбання не забороненого законами України рухомого та нерухомого майна, створення підприємств, що повністю належить інвестору, чи придбання останнім у власність діючого підприємства повністю, придбання майнових прав). Предметом інвестиційного договору можуть бути також дії, послуги тощо, що надаються (виконуються) учасниками інвестиційної діяльності та спрямовані на забезпечення вкладення інвестицій.

Мета інвестиційного договору – це той безпосередній господарсько-правовий результат, якого намагаються досягти сторони в процесі його укладання та виконання. Інвестиційний договір спрямований на досягнення кінцевої мети інвестування – здійснення інвестицій та досягнення в результаті цього певного результату – одержання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту.

Інвестиційні договори належать переважно до консенсуальних договорів, оскільки зазвичай укладаються у письмовій формі. Інвестиційні договори різноманітні, що обумовлює необхідність їхньої класифікації.

Поділ інвестиційних договорів на види має певне практичне значення: договори, що належать до одного виду мають подібний правовий режим.

1.3. Поняття та правова природа інвестиційного договору

Досліджуючи питання природи та поняття інвестиційного договору, слід керуватися характеристикою суб’єктів, об’єктів, предмету та мети (цілі) інвестиційного договору. Так, предмет інвестиційного договору становлять інвестиції та відносини, які виникають з приводу інвестицій, а його об’єкт –інвестиційні відносини. Об’єкт в інвестиційній діяльності є самостійним елементом, який фактично не залежить від суб'єктів інвестиційної діяльності. Об’єктами інвестування може бути будь-яке майно, майнові права, інтелектуальна власність, тобто будь-який предмет чи право, який може прийняти інвестицію і, об’єднавшись, співпрацюючи з нею, спроможний породити прибуток чи створити соціальний ефект.Але для того, щоб майно (власність) стало об'єктом інвестування, потрібно, щоб це майно мало певний правовий режим, порядок його використання, способи і межі розпорядження та інших правомірних дій людей щодо цієї речі, які визначаються правовими нормами.

У правовій літературі виділяють такі основні риси об’єктів інвестиційної діяльності: 1) це майно (майнові права) або об’єкти інтелектуальної власності, що мають матеріальне вираження; 2) об’єкти права власності; 3) об’єкт, в який вкладається інвестиція, повинен бути юридично відокремлений від інвестиції, знаходитись у власності іншої особи, а не інвестора; 4) об’єкт інвестування повинен мати певний правовий режим; 5) об’єкт повинен знаходитись „у співпраці” з інвестицією; 6) об’єкт повинен виступати у цивільному обігу самостійно та незалежно від інших об’єктів.

Таким чином, об’єктом інвестиційного договору виступають всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що є об’єктами цивільного права. Винятки становлять особисті немайнові блага та права. Об’єкти інвестицій є об’єктами інвестиційного договору і, таким чином, про види майнових та інтелектуальних цінностей варто говорити не як про інвестиції взагалі, а як про об’єкти інвестицій.

Варто зауважити на тому, що об’єктом інвестиційного договору є не тільки об’єкти інвестицій, але й будь-який інститут, в який можна вкласти гроші, розраховуючи при цьому на збереження та збільшення вартості інвестицій. В даному випадку можна говорити про об’єкт інвестиційного договору, який характеризується подвійністю. Таким чином, об’єкти інвестиційного договору можна поділити на два різновиди: 1) ті, що вкладаються: види майнових та інтелектуальних цінностей (в тому числі рухоме і нерухоме майно та майнові права), акції, займи, кредити, право на інтелектуальну діяльність, включаючи авторські права, патенти, товарні знаки, ноу-хау, промислові зразки, нормативно-технічну, технологічну проектну документацію, будь-яке право на здійснення діяльності, заснованої на ліцензії; 2) ті, в що вкладається капітал.

Говорячи про ціль інвестиційного договору, слід наголосити на інвестиційній меті, яка носить суб’єктивно-об’єктивний характер. Об’єктивний характер інвестиційної цілі проявляється в тому, що інвестиційний договір є ґарантією від порушень, які можуть виникнути у процесі виконання інвестиційного договору. Зрозуміло, що інвестори не вкладають капітал доти, доки їм не буде надано ґарантій від можливих ризиків. Тому, коли йдеться про інвестування іноземним елементом, перед державою стоїть завдання залучення інвесторів шляхом надання їм ґарантій, однією з яких є укладення інвестиційного договору. Укладаючи договір, сторони тим самим збільшують можливість запобіганню різних негативних наслідків і до мінімуму мають можливість знизити інвестиційний ризик. Суб’єктивний характер цілі проявляється в досягненні кінцевого результату, а саме в отриманні прибутку інвестором і в задоволенні певного інтересу стороною, яка приймала інвестиції.

Будь-яка інвестиційна ціль обумовлює, з одного боку, створення щорічного притоку грошового капіталу до певного строку, тобто отримання прибутку, і, з іншого – здійснення практичних дій: будівництво житла; розвиток певної галузі економіки тощо. В цьому розумінні ціль інвестиційного договору залежить від того, хто саме спрямовує усі зусилля для її досягнення – інвестор чи сторона, яка приймає інвестиції.

Інвестиційний договір є самостійним договірним видом. Проте одразу необхідно зауважити, що на сьогодні не існує єдиної точки зору щодо того, що слід вважати видом договору, а що типом. Одні науковці під типом договору розуміють самостійний інститут про певний договір (групи договорів), закріплений в ЦК України у вигляді окремої глави (наприклад, купівля-продаж), в межах якого передбачаються види, підвиди. Другі в межах договірних типів виділяють різновиди, а під видом розуміють об’єднання договорів за певними ознаками. Треті наголошують на юридично-технічному значенні типу, вважають його достатньо стійкою групою окремих видів договорів (наприклад, договори, спрямовані на передачу майна, виконання робіт тощо). Підставою виокремлення виду такі науковці визнають наявність сукупності певних ознак і відносять до них те, що перша і друга група науковців вважають типом: купівля-продаж, міна тощо .

На мою думку, враховуючи доцільність розробки єдиної термінології стосовно договорів, слід використовувати терміни „вид”, „підвид”, „різновид”. Різниця одного виду від іншого обумовлюється специфікою договірних відносин, необхідністю самостійного правового регулювання їх як окремого інституту. При виокремленні підвидів слід враховувати особливість предмета, суб’єктний склад. При цьому норми підвиду користуються пріоритетом щодо загальних норм відповідного виду. Ряд особливих рис в межах підвиду може вимагати існування додаткових особливостей в правовому регулюванні. В такому випадку можна говорити про різновид договору.

Таким чином, інвестиційний договір є різновидом цивільно-правового договору і є нічим іншим як домовленістю двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків сторін.

Видова самостійність інвестиційного договору обумовлена його особливостями. В правовій літературі до особливостей інвестиційного договору відносять: 1) його цивільно-правовий характер та мету – врегулювання відносин між учасниками інвестиційної діяльності (інвестиційного проекту); 2) суб'єктами таких відносин є інвестори, учасники інвестиційного проекту та особи, який інвестують, але вони відповідно до виду договору можуть мати різне правове положення; 3) укладається тільки в письмовій формі, але для деяких видів чинним законодавством встановлена обов’язкова державна реєстрація (наприклад, концесійні договори, угоди про розподіл продукції); 4) виступає як інструмент інвестиційної політики (інвестиційного проекту); 5) завжди консенсуальний (тобто вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін з усіх істотних умов) та, як правило, довгостроковий.

Безумовно, що вказаний перелік особливостей інвестиційного договору не є вичерпним. Так, суттєвими ознаками такого договору можуть бути визнані такі: 1) цінності (майно, майнові права), які можуть передаватися у власність чи користування або утворювати спільну власність учасників договору; 2) цінності надаються для їх господарського використання; 3) цінності надаються на досить тривалий строк; 4) договір передбачає участь інвестора у розподілі результатів та ризиків від діяльності по використанню цінностей; 5) договір містить певні організаційні моменти – від чіткого погодження дій учасників, спрямованих на реалізацію певного проекту, до наявності в інвестора повноважень контролю чи управління щодо процесу господарського використання вкладених ним цінностей .

Проте зазначені переліки особливостей інвестиційного договору є неповними. Тому, керуючись правовою природою інвестиційних договорів та нормами чинного інвестиційного законодавства, до особливостей інвестиційного договору слід віднести: 1) передумова укладення договору – наявність інвестиційного проекту; 2) довготривалий характер відносин сторін; 3) цільове використання коштів інвестора, і відповідно можливість інвестора впливати на виробничу діяльність іншої сторони; 4) обов’язкове здійснення інвестицій у формі вкладання майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності; 5) комерційна заінтересованість або досягнення певних соціально-економічних наслідків (за умови здійснення державних інвестицій); 6) спільна (часткова) власність на вкладене майно і на результат інвестиційної діяльності; 7) за цим договором цінності у вигляді інвестицій вкладаються в об'єкти права, а не надаються суб'єктам права як за іншими подібними цивільно-правовими договорами. Але з цього правила є виняток, який зводиться до того, що інвестиції можуть вкладатися в об'єкти інвестиційної діяльності, які є одночасно суб'єктами права. Так, відповідно до додатку № 2 Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 р., об’єктом здійснення інвестицій може бути підприємство. Згідно з ст. 62 ГК України підприємство – це самостійний суб'єкт господарювання. При цьому в ст. 4 Закону “Про інвестиційну діяльність” міститься вичерпний перелік об’єктів інвестиційної діяльності, однак до складу його не входить підприємство. В цьому разі доцільно визнати об’єктом підприємство як майновий комплекс.

В підсумку вищезазначеного, інвестиційний договір можна визначити як правочин між двома або кількома особами, який встановлює на певний строк права і обов’язки у відносинах між сторонами щодо вкладання всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності для отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.