Україна в міжнародній торгівлі товарами. 2
Зміст
Вступ.
1.Світовий ринок: поняття, структура, умови та фактори кон’юнктури, ціни
2.Україна в міжнародній торгівлі
3.Шляхи досягнення економічного суверенітету України
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Україна, ставши в 1991 р. на шлях незалежності, за прикладом інших постсоціалістичних держав Східної Європи почала налагоджувати економічні зв'язки з країнами світу. Проте, не маючи відповідного досвіду, кваліфікованих кадрів та державних органів, які могли б проводити самостійну і виважену зовнішньоекономічну політику, Україні досить часто доводилось зазнавати невдач на фоні більш іменитих конкурентів — Росії, Польщі та ін. Стабільні взаємовигідні зв'язки з індустріальними країнами світу необхідні для того, щоб швидше подолати економічну кризу. Адже лише залучивши до перебудовчих процесів у національному господарстві зарубіжних інвесторів, придбавши нові технології випуску продукції та заручившись підтримкою міжнародних організацій, можна сподіватися на успіх. Тим більше, що приклади Угорщини, Польщі, країн Прибалтики свідчать про ефективність такого шляху.
Найголовнішою проблемою України у світовому господарствоі як повноправного партнера є дуже низька конкурентоспроможність її продукції на міжнародних ринках. Головними причинами такого стану є:
1. Практично всі вітчизняні товари, навіть високої якості, не відповідають міжнародним стандартам. У країнах соціалістичного табору використовувалася своя система стандартизації, яка значно відрізнялася від прийнятої в усьому світі. Перехід до такої системи зараз вимагає чимало часу і коштів. Ось чому одиниці українських товарів сьогодні мають міжнародні сертифікати і допускаються на світовий ринок. Окрім того, характерними рисами української продукції є її низька якість та матеріаломісткість, оскільки обладнання, на якому вона виготовляється, морально застаріло. Ціна вітчизняних товарів вища від закордонних аналогів.
2. Переважання в експорті України сировинних товарів і практично повна відсутність високотехнологічного обладнання, патентів, ліцензій, «ноу-хау», що користуються на ринках величезним попитом.
3. Гостра нестача високопрофесійних кадрів, що можуть працювати на зовнішніх ринках, сприяти збуту продукції. Недосконалою є система управління зовнішньоекономічною діяльністю. Часто навіть прекрасна за своїми якостями продукція не потрапляє на міжнародні ринки через нерозпорядливість чиновників.
4. Низька зацікавленість вітчизняних підприємців у виробництві продукції на експорт. У провідних країнах світу держава всіма можливими способами стимулює таке виробництво: надає податкові пільги, вводить обмеження на ввезення імпортних товарів та ін. На Україні, на жаль, цього поки що не зроблено.
У зв'язку з таким важким становищем виникає запитання, чи можливе взагалі становлення України як однієї з провідних держав світового економічного простору, чи ми так і залишимося на його задвірках? Відповіддю можуть бути лише конкретні дії .
Слід зауважити, що визначальними факторами розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці, спеціалізація та інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення товарів і робочої сили. В цьому виражаються взаємозв'язок і взаємозалежність усіх країн і народів, регульовані системою міжнародних економічних відносин і міжнаціональних механізмів, які визначають форми господарського обміну між країнами. Матеріальну основу всесвітнього господарства утворюють світові ринки капіталів, товарів і послуг, цінних паперів тощо.
Актуальність данної теми полягає у диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків України. У найзагальнішому вигляді зовнішня торгівля є засобом розвитку спеціалізації країни, зростання продуктивності ресурсів, збільшення обсягів виробництва, отже – і піднесення добробуту держави. Дослідження, проведене Світовим банком, засвідчило наявність тісного зв’язку між розвитком зовнішньої торгівлі та економічним зростанням.
Ступінь наукової розробки теми.
Наукову доктрину міжнародного економічного співробітництва заклали класики економічної теорії, і в першу чергу — Д. Рікардо як автор теорії порівнянних витрат. Надалі її було розвинуто і модифіковано в концепції порівняльних переваг Хекшера-Оліна, згідно з якою кожна країна вивозить товари, виготовлювані з якнайефективнішим використанням надлишкових факторів виробництва, і ввозить дефіцитні товари, а також В. Леонтьєва та інших авторів, які обгрунтували переваги експорту наукомісткої продукції. Представники деяких сучасних шкіл і напрямів економічної думки підкреслюють значущість ідей міждержавного регулювання торговельно-економічних та інших відносин за допомогою ряду наднаціональних інститутів (таких, як Світовий банк, МВФ і СОТ) з метою впорядкування товарообороту, валютних і кредитних відносин, платіжних балансів. Дістала розробку теорія монополістичних переваг у діяльності ТНК, які забезпечують для різних країн гнучке пристосування до ринку, доступ до сучасних технологій, менеджменту і маркетингу, до можливостей економії в масштабах виробництва. Одним з головних гасел стала експортна стратегія як умова швидкого економічного зростання (Південна Корея, Тайвань та ін.). Саме цю ідею було покладено в основу економічного розвитку України в останні роки.
Об’єктом даної роботи стала найрухоміша частина світового господарства – світовий ринок, що являє собою сферу обмінних відносин між країнами та між іншими суб’єктами світового господарства, які пов’язані між собою участю у міжнародному поділі праці. Більш докладно (окремим розділом) розглянута міжнародна торгівля та місце України на світовому ринку товарів та послуг.
Предметом даної роботи стала сукупність відносин, що виникають між учасниками міжнародних економічних відносин як результат їх діяльності у сфері операцій, направлених на обіг товарів та послуг, що здійснюються з участю іноземного елемента.
Метою цієї роботи є аналіз об'єктивних світогосподарських процесів і місця в них України, а також досвіду розвинутих держав у подоланні труднощів економічного розвитку, розгляд основних торговельних партнерів України та зміни основних напрямків зовнішньої торгівлі.
Завданням данної роботи виступає пошук шляхів досягнення економічного суверенітету України, розкриття поняття та структури світового ринку, умов та факторів формування кон’юнктури та встановлення цін на світових ринках. А також підвищення ефективності господарства в результаті залучення до нього дедалі більшої кількості держав з різними рівнями індустріального розвитку, з неповторними особливостями національної, расової та релігійної специфік.
При написанні даної роботи автором була використана ціла сукупність методів, способів та прийомів наукового дослідження та пізнання, які включали в себе як загальні, такі як матеріалістичний, порівняльний, історичний, так і спеціальні, наприклад, метод статистичного аналізу, зведення та групування, індексний метод та обробка літературних джерел, а також метод відображення результатів наукових досліджень у графічній та табличній формі.
Структура роботи. У відповідності з поставленою метою та завданнями дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дослідження - 35 сторінок.
1.Світовий
ринок: поняття, структура,
Ринок є невід’ємною частиною суспільного господарського відтворення і формується в тісній взаємодії з усіма його елементами: виробництвом, споживанням, розподілом.
Ринок являє собою сферу товарно-грошового обміну, розвитку торговельних функцій між продавцем і покупцем.
Первісним елементом світового ринку є внутрішній ринок, який здійснює торговельні операції з внутрішньої торгівлі.
Національний ринок поєднує внутрішню та зовнішню торгівлю даної країни.
Світовий ринок - це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми господарськими зв’язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва і збуту товарів і послуг.
Внутрішній ринок
Світовий ринок
Національний ринок
Схема 1. Структура світового ринку[1].
В даній курсовій роботі розглянуто світовий ринок товарів та послуг.
До категорії світових належать усі товарні ринки, на яких виключно велику частку складають зовнішні торговельні операції (наприклад, світовий ринок олова, де експортна квота сягає 90% від його виробництва) і ті, де вона помірна - 30-50% (наприклад, світовий ринок автомобілів) і навіть незначна - 10-20%.
Структуру світового товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах – регіональному (або географічному), товарно-галузевому та соціально-економічному.
Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють ринки окремих країн або їх угруповань (схема 2).
|
Cхема 2. Регіональна структура світового ринку[2].
За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють окремі товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або його частини. За основу цієї класифікації беруть Міжнародну класифікацію 00Н - Стандартну Міжнародну торговельну класифікацію - СМТК, Брюссельську митну номенклатуру, Гармонізовану систему опису товарів.
За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють три провідних групи товарів - готові вироби, сировину і напівфабрикати, послуги (схема 3).
Кожну товарну групу складають підгрупи товарів, які можуть бути окремими товарними ринками. Так, ринок промислової сировини поєднує ринки руд чорних, кольорових металів, дорогоцінного каміння, діамантів, хімічної сировини та ін.
За соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що розвиваються (КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ), країн соціалістичної орієнтації (КСО).
За ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому ринку виділені такі типи його структури:
- монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів);
- олігополістичний, де домінує група великих продавців (ринок нафти);
- атомістичний, де
спостерігається невисока
За характером торговельних угод та взаєминами продавців та покупців розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий та пільговий ринок товарів. До основних сегментів (фундаментальних елементів) закритого сектора світового товарного ринку належать внутріфірмові постачання, тобто товарообіг між філіалами головних та дочірніх підприємств великих монополій або ТНК; субпостачання товарів малих та середніх фірм, які виступають підрядчиками великих монополій, внутрішня торгівля регіональних інтеграційних об’єднань, постачання товарів за програмами допомоги, за особливими міждержавними угодами, зустрічна торгівля. На закритому ринку продавці та покупці взаємодіють на підставі некомерційних відносин, бо вони пов’язані юридичною залежністю, угодами про міжнародну спеціалізацію та кооперування, системою часткової участі та фінансового контролю, преференційними та спеціальними торговельно-економічними, валютно-кредитними, військово-політичними та іншими специфічними договорами.
Закритий сектор світового товарного ринку підпорядковується обмеженому впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відбивають короткочасних коливань попиту і пропозиції та дійсних вартісних показників збутових товарів.
Відкритий сектор світового товарного ринку є сферою звичайної комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців - малих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об’єднань, державних і приватних підприємств. Незалежність торговельних контрактів відкритого сектора світового товарного ринку зумовлює відносну нестабільність взаємовідносин. У відкритому секторі товарного ринку здійснюються короткострокові комерційні угоди та операції "вільного" ринку.
"Вільний" ринок - це сектор відкритого ринку вільної конкуренції виробників та постачальників товарів. Цей ринок відживає, тому що його витісняють сучасні механізми міжнародного регулювання світового товарного ринку. "Вільний" ринок проявляється у біржовій торгівлі, на ринку "спот" (з терміновим постачанням реального товару) та "чорному ринку".
Проміжне становище між закритим і відкритим секторами світового ринку займає пільговий сектор - торговельні операції на підставі довгострокових комерційних контрактів (ДСКК), які укладені на два і більше років (іноді 15-20 років) та обумовлені преференційними (пільговими) економічними умовами. Торгівлю на основі ДСКК виділяють у преференційну зону, на яку впливають риси обох секторів розвитку світових товарних ринків (схема 4).
|
Схема 4 . Сектори світового ринку.
У процесі взаємодії різноманітних факторів розвитку на світових товарних ринках формується відповідна ринкова кон’юнктура, яка відбиває зміни конкретних умов функціонування ринку та співвідношення попиту і пропозиції, пов’язаних з динамікою цін на товари та прибутками фірм (схема 5).
Схема 5. Ціна ринкової рівноваги на світовому ринку[3]
Кон’юнктура є невід’ємною рисою формування та розвитку світових товарних ринків, вона вивчається на мікро- та макрорівнях. На мікрорівні досліджуються короткотермінові коливання і зміни товарного ринку, а на макрорівні - середні та довгострокові тенденції розвитку ринку, які враховуються в господарській діяльності на рівні підприємств, галузей та всієї національної економіки. Ринкова кон’юнктура використовується в стратегії управління, у виборі форм та методів конкурентної боротьби, у забезпеченні ефективності зовнішньої торговельно-економічноі діяльності.
Формування кон’юнктури світових товарних ринків, яка базується на циклічному розвитку світового господарства, відбиває характер ринкової економіки. Великі цикли кон’юнктури досліджував відомий економіст Н.Д. Конаратьєв. Він підкреслив роль сукупності кон’юнктуро-формувальних факторів (КФФ), що впливають на економічну кон’юнктуру і проявляються у взаемозв’язках коротко-, середньо- та довгострокових тенденцій розвитку і формують ринкову кон’юнктуру. Фактор - це сила руху будь-якого процесу, яка визначає його характер. КФФ - це сила, яка формує та визначає характер ринкової економічної кон’юнктури. Провідними елементами КФФ е пропозиція і попит.
Попит - це платоспроможна потреба в товарах для споживання та поповнення товарних запасів. Пропозиція - сума товарів, вироблених для збуту на ринку та реалізації товарних запасів. Співвідношення попиту і пропозиції зумовлює ринкову ціну на товар. Факторами групи попиту є рівень особистого та виробничого споживання товарів, обсяг надходжень їх у товарні запаси, прибутки, купівельна спроможність країн. Фактори групи пропозиції - це обсяг виробництва товарів, їх конкурентна спроможність, рентабельність виробництва, норми прибутків фірм, їх адаптування до впровадження досягнень науки і техніки.
Умови формування кон’юнктури (УФК) - це зовнішнє середовище відносно КФФ, яке здатне впливати на КФФ. УФК можна поділити на три групи: економічні, соціально-політичні та міжнародні.
Схема 6. Умови формування кон’юнктури
Результатом взаємодії КФФ та УФК є різні форми прояву економічної кон’юнктури (ФПК). Провідними ознаками, за якими їх відрізняють, є співвідношення попиту і пропозиції, динаміка світових цін, ділова активність на ринку (число укладених угод).
Схема 7. Форми прояву кон’юнктури
В умовах понижувальної кон’юнктури спостерігається стабільна перевага пропозиції товару над попитом, падіння цін на товар, скорочення числа укладених угод. Таке становище на ринку називають "ринком покупця".
Низька кон’юнктура відбиває панівну перевагу пропозиції товару над його попитом до позиції їх урівноваження, коли число торговельних операцій та ринкові ціни досягають свого мінімального значення, понижуються прибутки фірм.
Кон’юнктура підвищувальна - це стабільна перевага попиту над пропозицією товару, зростання ринкових цін на товар та числа торговельних угод ("ринок продавця").
Висока кон’юнктура має тенденцію до збереження переваги попиту на товар над його пропозицією, починається вирівнювання їх балансу, ціна на товар і число торговельних операцій сягають свого максимуму, зростають прибутки фірм.
Короткочасний стан ринку, де панує рівновага попиту і пропозиції, називають ринковою рівновагою. Затяжний стан ринку переваги пропозиції товару над його попитом, насичення ринку товаром зумовлюють зниження цін, в’ялу кон’юнктуру, стан економічної кризи - збитків фірм та банкрутства.
Універсальним показником і барометром товарної кон’юнктури є ціна на товар.
Ціна - це грошовий вираз вартості товару. Ціни на товар грунтуються на суспільних витратах на виробництво товару з урахуванням ринкової його вартості. Ціна визначається суспільне необхідними витратами праці на виробництво товару, тобто робочим часом, необхідним для виробництва товару в даних умовах, при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.
Основними ціноутворюючими факторами є ціна виробництва товару, співвідношення попиту і пропозиції на ринку товару, механізм регулювання цін (наприклад, фіксування рівня цін, "заморожування" цін, державний контроль цін, встановлення меж допустимих змін цін з фіксуванням верхнього і нижнього рівнів їх коливань). На світові ціни на товар впливає стан грошової сфери - зміни купівельної спроможності національної грошової одиниці, валютних курсів, інфляція (знецінювання валюти) та ін.
Для світового ринку характерна множина цін на товар. Вони відрізняються за сферами дії, характером формування, ступенем зближення з рівнем ринкової ціни. За сферами товарообігу розрізняють ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Зовнішньоторговельні ціни бувають експортні та імпортні, які враховують величину витрат за доставку товару від експортера до імпортера. Розмежовують ціни закритого і відкритого секторів світового товарного ринку.
Ціни закритих ринків мають відносну стабільність, вони більше піддаються регулюванню, проявляються в дії внутріфірмових умовно розрахункових трансфертних (перевідних) цін, які встановлюють монополії виробників незалежно від вимог ринку дня скорочення податкових оплат.
Ціни відкритого сектора ринку змінюються під впливом попиту на товар і його пропозиції, відбивають зміни товарної кон’юнктури, факторів стихійного (вільного) ринкового ціноутворення (ціни ринку "спот", біржові котировки).
За рівнем пристосування цін до дійсно ринкового стану відрізняють базисні ціни і ціни фактичних операцій. До базисних цін належать довідкові та офіційні ціни продажу, ціни прейскурантів, каталогів, проспектів. Ціни фактичних торговельних операцій відбивають реальний рівень ринкових цін на аукціонах, товарних біржах, контрактні а також розрахункові (середньостатистичні) ціни.
Множина внутрішньоторговельних цін негативно впливає на визначення рівня світових цін на товари. Як світові ціни виступають ціни звичних торговельних операцій, типових для світової комерційної практики. Вони розповсюджуються на значну частину світової торгівлі, доступні будь-якому продавцеві і покупцеві світового ринку.
Як світові ціни виступають експортні ціни головних постачальників даного товару на світовий ринок (наприклад, ціни на нафту установлюють країни ОПЕК) та імпортні ціни провідних покупців (імпортерів) даного товару, а також ціни важливих центрів міжнародної торгівлі (міжнародних товарних бірж, аукціонів, ін.)
В умовах високої конкуренції на світових товарних ринках експортерами товару стають провідні національні виробники найбільш конкурентоспроможної продукції з найменшими витратами на її виробництво -національні монополії та ТНК.
2.Україна в міжнародній торгівлі
Розвиток зовнішніх економічних зв'язків тісно пов'язаний з проблемою конкурентоспроможності української продукції на світовому ринку, а також з реконструкцією та технічним переозброєнням основних галузей економіки України. Тут важливими є ситуація з капітальними вкладеннями і те, що пов'язано з інвестиційним кліматом у країні. Структура можливих інвестицій така, що в нинішній період скоріше можна розраховувати на них ззовні, ніж на самоінвестиційні процеси.
Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, унесених в Україну, на 1 квітня 2010 року склав 40 млрд 7,4 млн доларів, що на 0,2% більше обсягів інвестицій на початок 2010 році, та в розрахунку на одну особу становив 872,1 доларів.
Інвестиції надійшли зі 126 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 81% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр - 9 млрд 105,1 млн доларів, Німеччина - 6 млрд 644,4 млн доларів, Нідерланди - 3 млрд 841,0 млн доларів, Російська Федерація - 2 млрд 661,0 млн доларів, Австрія - 2 млрд 569,8 млн доларів, Сполучене Королівство - 2 млрд 229,3 млн доларів, Франція - 1 млрд 698,9 млн доларів, Віргінські Острови, Британські - 1 млрд 333,8 млн доларів, Швеція - 1 млрд 275,1 млн.доларів та Сполучені Штати Америки - 1244,2 млн доларів.
Протягом останніх 5 років Росія залишається основним торгівельним партнером України серед країн СНД і далекого зарубіжжя. За підсумками 2008 року, частка Росії у загальному зовнішньоторговельному обороті України перевищує 23 %. Якщо 1998 року питома вага товарообороту з Росією у сукупному товарообороті України становила 45,8%, то 2006 року цей показник уже був нижчим за 29%. Така тенденція пов’язана з географічною диверсифікацією українського експорту та зменшенням залежності української економіки.
Для РФ Україна є 5-м за значенням торгівельним партнером. Частка України в загальному торгівельному обороті Росії за 2007 р. склала 5,6 %. За цим показником Україну випереджають лише Німеччина (9,5 %), Нідерланди (8,5 %), Китай (7,2 %) та Італія (6,4 %). [5].
Обсяги товарообороту за 2008 рік досягли майже 40 млрд. дол. і зросли по відношенню до аналогічного показника за 2007 рік на 18,7 %, а по відношенню до 1998 р. – вчетверо. При цьому український експорт до Росії виріс на 21,8 % і становив 19, 58 млрд. дол., а імпорт зріс на 15,8 % і становив 20,3 млрд. дол. Від’ємне сальдо зменшилося з 1,455 млрд. дол. США у 2007 році до 716,2 млн. дол. [6].
Об'єми імпорту з Росії до України за період 1996-2007 рр. поступово знижувалися. Якщо у 1996 р. на ринок України припадало більше 50% збуту російських товарів і сировини, то у 2007 р. – лише 27,8%. Україна також поступово втрачає позиції на російському ринку, про що свідчать показники експорту, а точніше їх перепад з 38,7% у 1996 р. до 17,8% (2002 р.) і подальшим поступовим збільшенням до 25,7% у 2007 рр. У першому півріччі 2008 р. показник експорту до Росії перевищував 24%. В цілому український експорт на ринки Російської Федерації за вказаний період збільшився в 2,5 рази, а російський до України - в 2,1 рази. Українські підприємства, які традиційно були орієнтованими в основному на російського споживача, перебувають на даний момент в особливо складному становищі через недосконалість цінової політики в нашій країні. Яскравим прикладом цього є сучасний кризовий стан таких вітчизняних промислових підприємств, як Львівський автобусний завод, Миколаївський глиноземний завод, Кременчуцький автомобільний завод. Через високі ціни неконкурентоспроможною є й продукція агропромислового комплексу України.
Водночас високі тарифи на транспортні послуги в Україні зумовили зміну траєкторії основних потоків російських вантажів у західному напрямі через порти і транспортні магістралі Бєларусі та країн Балтії. Регіональні особливості цієї проблеми полягають у тому, що обласні адміністрації України вводять на місцях численні місцеві тарифи та збори за транзит російських вантажів. Таким чином, недосконалість законодавства України, зокрема з питань зовнішньоекономічної діяльності, є одним з істотних негативних факторів, що може й далі певною мірою уповільнювати зростання обсягів експорту вітчизняної продукції як на світовий ринок, так і на ринок Росії.
Україна має значний експортний потенціал. Експортний потенціал країни - це здатність суспільного виробництва даної країни виробляти необхідну кількість конкурентоспроможних товарів і послуг для зовнішнього ринку.
В експортному потенціалі України виділяють дешеву робочу силу, відносно розвинуту промисловість, значну сировинну базу, можливості АПК і ВПК, наявність високих технологій і науку. Але кожний з цих елементів має суттєві недоліки з точки зору світових масштабів.
Робоча сила в Україні не така вже й дешева, ціна її лише на 1/3 менша, ніж у США, але і ця різниця поглинається низькою якістю праці і значними втратами на виробництві. Якісні характеристики трудових ресурсів низькі: низький рівень кваліфікації, дисципліни, ставлення до праці, організації і управління виробництвом. Крім того, застосування в промислово розвинутих країнах електронних, інформаційних технологій викликає сумнів щодо конкурентних переваг коштом дешевої робочої сили.
В Україні відносно розвинута промисловість, але її продукція може конкурувати головним чином на ринках СНД і країн, що розвиваються, де відзначається низька якість товарів. На світові ринки Україна має виходити з конкурентоспроможною продукцією, а не шукати невибагливих клієнтів.
Україна має значну сировинну базу, багаті родовища корисних копалин, але надмірний експорт мінеральної сировини за дешевими цінами не приносить їй належних прибутків.
Агропромисловий комплекс також має потужну базу розвитку і можливість швидкої експортної спеціалізації, але низька продуктивність сільського господарства, стан АПК стримують вихід України на світовий ринок. Крім того, Заходу сільськогосподарська продукція не потрібна. Росія та інші країни СНД також не купуватимуть сільськогосподарську продукцію в Україні за світовими цінами, оскільки за такими цінами вони знайдуть кращу продукцію на Заході. Іншими словами - товари АПК неконкурентоспроможні і ще довго продаватимуться за низькими цінами.
В Україні потужний технологічний потенціал ВПК, його сфера НДДКР, але технології потребують конверсії, а "високі технології" в експорті посідають незначне місце.
Україна володіє розвинутим науковим потенціалом, але коштів на його подальший ефективний розвиток немає.
Зовнішньоторговельну діяльність України не можна назвати успішною, що обумовлено негативними передумовами її розвитку. Економіка України і до сьогодні має ізольований характер і функціонує з відривом від світового ринку, що призводить до консервації економічного, технічного і наукового відставання.
За економічним потенціалом Україна входить до першої п’ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання - замикає першу сотню країн світу. Неабиякою мірою це пояснюється низькою конкурентоспроможністю експортного виробництва, обумовленою важким періодом депресії в економіці, пов’язаної із структурними перетвореннями і переходом на ринкові відносини.
Негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами в Україні в 2008 році становило 13 млрд. 484,5 млн. дол. проти 7 млрд. 263,6 млн. дол. у 2007 році. Це стало одним із вирішальних чинників різкої девальвації гривні проти основних світових валют в умовах світової фінансової кризи 2009.
На сучасному етапі у структурі економіки України переважають видобувні галузі та аграрний комплекс. Але зовнішня торгівля України поступово набирає темпи розвитку.
Зовнішньоторговельні операції здійснювалися з партнерами з 189 країн. Найбільшими споживачами українських товарів залишалися Росія, Туркменистан, Бєларусь, США, Китай, Туреччина, Німеччина. Польща, Угорщина та Італія. Питома вага цих десяти найбільших торговельних партнерів України в загальному обсягу товарних зовнішньоторговельних операцій у 2000 р. становила 66,1%[8].