Україна в міжнародному поділу праці: стан, проблеми, перспективи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра зовнішньоекономічної діяльності підприємств

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна  економіка»

на тему: «Україна в міжнародному поділу праці: стан, проблеми, перспективи»

Київ 2011

Реферат

Курсова робота: 38 с., 3 частини, 20 джерел.

Тема курсової роботи: «Україна в міжнародному поділу праці: стан, проблеми, перспективи».

Об'єктом дослідження є міжнародний поділ праці.

Предметом дослідження є проблеми участі та перспективи розвитку України в міжнародному поділу праці.

Метою дослідження курсової роботи є аналіз сучасного стану розвитку України в міжнародному поділу праці, визначення чинників, що впливають на участь України в МПП та розгляд перспектив розвитку України на міжнародній рівні.

Міжнародний поділ праці (МПП) - це процес концентрації в окремих  країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби у розрахунку на їхній обмін або продаж іншим країнам.

В курсовій роботі розкрито поняття міжнародного поділу праці, розглянуті основні тенденції МПП, рівень участі України в міжнародному поділу праці, проаналізовані можливі перспективи розвитку України в МПП.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ, СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ, КООПЕРАЦІЯ, СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО.

Зміст

Вступ

1. МПП як основа розвитку  світогосподарських зв'язків

1.1 Сутність, форми прояву  та розвитку МПП

1.2 Основні тенденції МПП

2. Україна в системі сучасного МПП

2.1 Фактори, що визначають  місце України в МПП

2.2 Сучасний стан розвитку та рівень участі України в МПП

3. Проблеми інтеграції  України у світове господарство

3.1 Проблеми участі України  в МПП

3.2 Перспективи розвитку  України в МПП

Висновок

Перелік літератури

Вступ

Жодна з держав світу в сучасних умовах не може існувати відокремлено від інших країн та бути ізольованою від тих процесів, які відбуваються в регіоні або частині світу, де вона знаходиться. Країни, їх національні господарства взаємодіють між собою у виробничій, економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній та інших сферах.

Для реалізації цих відносин між країнами встановлюються дипломатичні стосунки, укладаються угоди, договори, що регулюють різні напрямки співробітництва. Країни прагнуть брати участь у міжнародних глобальних організаціях. Численні міжнародні зв'язки об'єднують країни світу в тісну систему - світове співтовариство, а їхні національні економіки - у світове господарство. Найважливішу роль в об'єднанні країн у світову господарську систему відіграють міжнародні економічні зв'язки. Вони виражаються рухом товарів, послуг, капіталів, робочої сили, інформації між країнами, регіонами й частинами світу. Національні господарства взаємодіють у системі світового господарства за законами міжнародного поділу праці.

Під міжнародним поділом праці (МПП) розуміється процес концентрації в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби у розрахунку на їхній обмін або продаж іншим країнам. Міжнародний поділ праці також передбачає розвиток економіки країн з розрахунком на завезення ряду товарів та послуг з-за кордону, наявність між країнами або регіонами не лише торгівельних стосунків, але й кредитних, науково-технічних, виробничих, транспортних зв'язків. Поділ праці між країнами сягнув небаченої раніше глибини, саме тому тема міжнародного поділу праці і ролі України в ньому є досить актуальною.

Існує величезний пласт економічних  теорій, які досліджують міжнародний поділ праці. Найбільш поширені погляди на ці проблеми представлені в дослідженнях економістів, багато ідей котрих складають «золотий фонд» світової економічної науки. Останніми роками в світовій і вітчизняній літературі відбувся своєрідний сплеск досліджень такого роду. Він зв'язаний з тим, що розвиток міжнародного поділу праці має серйозні наслідки для світогосподарського та національного розвитку країн. Донині вже накопичена обширна сучасна теоретична база з цих питань завдяки працям таких вітчизняних та іноземних вчених, як Будкін В., Єрохін С., Журба І., Іноземцев В., Киреєв О., Ковалевський Н., Козак Ю., Колесов В.,Кудров В., Кулаков М., Липов В., Макогон Ю., Мельник А., Миклашевська Н., Мочерний С. та ін.

Метою даної роботи є розгляд  міжнародного поділу праці в сучасний період глобалізації економічного розвитку і участі в ньому України. При  написанні курсової роботи були поставленні  такі задачі:

- розкрити поняття міжнародного  поділу праці;

- розглянути сучасні тенденції  міжнародного поділу праці в  світовому господарстві;

- проаналізувати особливості  участі України в сучасному  міжнародному поділу праці, проблеми  та перспективи розвитку.

1. МПП як основа розвитку світогосподарських зв'язків

1.1 Сутність, форми прояву та  розвитку МПП

Історично первинною основою  функціонування й розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці. Поглиблення останнього постає як економічний фундамент усієї системи світогосподарських зв'язків, адже всі країни світу тою або іншою мірою втягнуті в нього.

Міжнародний поділ праці  являє собою зумовлену певним рівнем розвитку продуктивних сил специфічну форму поділу суспільної праці, що переросла межі національних економік і породжує спеціалізацію окремих країн і господарських структур на виробництві певної продукції та її взаємний обмін.[1, c. 527]

Міжнародний поділ праці - складна, багаторівнева система  світогосподарських зв'язків між національними економіками, що перебуває під впливом таких факторів, як природно-кліматичні умови, географічне положення країн, наявність природних ресурсів та кваліфікованої робочої сили, особливості історичного розвитку, національні традиції тощо. Це - система, що постійно розвивається, наповнюючись на кожному історичному етапі суспільного прогресу новим змістом. Міжнародний поділ праці виник ще в епоху зародження буржуазного ладу, але відносно зрілого рівня досяг лише на стадії розвитку великої машинної індустрії. [3]

Аналіз цього поділу праці  розпочала класична політекономія. Особливо цінним внеском у наукову  розробку цього питання є «теорія  порівняльних витрат» англійського вченого Д. Рікардо, який обґрунтував ефективність обміну між окремими країнами товарів з різними національними витратами виробництва. [1, с.528]. Найбільшого економічного ефекту від участі в міжнародному поділі праці (МПП) кожна окрема країна (чи група країн) досягає при тій комбінації факторів (природних, історичних, техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних, політичних тощо), яка забезпечує максимальне зниження матеріальних, трудових та грошових витрат на виробництво продукції або ж випуск більшої кількості товарів кращої якості при тих самих витратах. За певних обставин кожен з цих факторів (або кілька факторів) може стати вирішальним в конкурентній боротьбі на ринку товарів та послуг. За будь-яких обставин узагальнюючим критерієм економічної ефективності поділу праці між країнами є зростання ефективності суспільної праці, що знаходить свій матеріальний і грошовий вираз у збільшенні прибутку його учасників та, в кінцевому підсумку, в підвищенні життєвого рівня населення, суспільного багатства. "Правило, що регулює відносну вартість товарів в одній країні, - писав Д.Рікардо, відзначаючи специфіку зовнішньоторговельних стосунків між країнами та вказуючи на особливі закони, як діють в системі МПП, - не регулює відносної вартості товарів, які обмінюються між двома або кількома країнами". Відповідно до теорії "порівняльних переваг" (або "порівняльних витрат") Д.Рікардо країна має виробляти та експортувати ті товари, котрі обходяться їй відносно дешевше, а імпортувати ті товари, які відносно дешевше виробляти за кордоном, ніж у власній країні.[4, c.207]

Міжнародний поділ праці  являє собою спеціалізацію деяких країн на виробництві певних видів  продукції для задоволення потреб світового ринку. Фактично це зводиться до зосередження у цій країні відносно більшої кількості певного виду праці в загальній структурі її витрат порівняно з іншими державами (наприклад, в Аргентині та Австралії -- праці тваринників, у Японії -- виробників електронної техніки тощо). Ґрунтуючись на природничих або суто економічних передумовах, така профілізація країни пов'язана з нижчими витратами на цей вид продукції порівняно зі світовими показниками. Зовнішньо ця спеціалізація виявляється у підвищенні частки такої продукції в експорті, яка завдяки різниці в національних та інтернаціональних витратах дає змогу забезпечити значний виграш у валюті для імпорту товарів, власне виробництво яких порівняно низькоефективне.

Слід розрізняти три основні  послідовні (логічно й історично) форми (типи) міжнародного поділу праці -- загальну, часткову та одиничну. Під загальною розуміють поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство тощо). Часткова форма міжнародного поділу праці передбачає спеціалізацію певних галузей виробництва, видів готової продукції, одинична -- спеціалізацію різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, комплектуючих, на технологічних стадіях виробництва. [4,

У рамках міжнародного поділу праці розрізняють всесвітній поділ  праці, який охоплює світове господарство в цілому, і регіональний міжнародний поділ праці -- на рівні окремих географічних регіонів світу.

Міжнародний поділ праці  спочатку ґрунтувався на різниці в наявності в країні природних ресурсів (клімат, ґрунт, надра, водні ресурси, ресурси лісу тощо). Після промислового перевороту посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на різниці в наявних інших чинниках виробництва -- капіталу, працею, підприємницькими здібностями, знаннями. Саме це сьогодні в багатьох випадках визначає, на виробництві яких товарів і послуг для світового ринку спеціалізується країна.

Під впливом розвитку сучасної НТР міжнародний поділ праці збагачується якісно новими рисами. Сучасні продуктивні сили потребують такого міжнародного поділу праці, що робить економічно неефективним і навіть неможливим забезпечення всіх виробничих та інших потреб кожної країни лише за рахунок її власних зусиль. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального виробництва. [2,с. 40]

Усе це приводить до зростання  міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, які відображують посилення  суспільного характеру виробництва  у світовому господарстві. Найважливішими чинниками цього процесу є  розвиток науки і техніки як якісний фундамент і зростання при цьому масштабів виробництва як кількісний. Межі внутрішнього ринку стають усе тіснішими для великомасштабного спеціалізованого виробництва, яке об'єктивно виходить за ці межі. Розвивається спеціалізація промислового виробництва не за кінцевою продукцією, а за напівфабрикатами, деталями, вузлами, комплектуючими виробами тощо. [7, c.56]

Рисою розвиненого міжнародного поділу праці є те, що в систему  його зв'язків втягнуті майже всі  країни світу. Кожна з них знайшла або намагається знайти своє місце в системі економічних взаємозв'язків, породжених міжнародним поділом праці. Останнє стосується передусім постсоціалістичних країн.

1.2 Основні тенденції міжнародного  поділу праці

МПП став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення  національного поділу праці та залучення  в систему світових господарських зв'язків нових національних виробництв, що привело до інтернаціоналізації виробництва в цілому.

Цей складний процес розпочався з розширення простих торговельних зв'язків між країнами у середині XVI -- середині XVIII ст., що зумовило вихід виробництва за межі держав. З кінця XVIII і до кінця XIX ст. почали формуватися його міжнаціональні форми у рамках світового господарства на базі простої кооперації.

Інтернаціоналізація виробництва  у кінці XIX -- середині XX ст. пов'язана  з розвитком простої кооперації, яка базується на МПП, що став визначальним фактором формування світового господарства. [16, c. 104]

Безперервно розвиваючись, МПП  набув певних тенденцій та особливостей.

До них належать такі:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. На розвинуті країни припадає близько 25 % населення і 80 % сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються, у світовому господарстві є, в основному, постачальниками сировини і споживачами готової продукції. Але останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються.

Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий  обмін продукцією обробної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів  на експорт для задоволення потреб насамперед промислово розвинутих країн. Провідні ролі в цьому відіграє четвірка так званих "драконів" -- Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що належать до "нових індустріальних країн".

2.Основним в МПП став  внутрішньогалузевий поділ праці  на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації.

3.Внаслідок нерівномірності  соціально-економічного розвитку продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил в групі промислово розвинутих країн, насамперед між трьома основними центрами -- США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП.

4.Змінилася участь в  МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їхніх економік та залучення їх до участі у МПП на інших засадах.

5.Постійно зростає роль  ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП. THK контролюють майже половину світового промислового виробництва та світової торгівлі.

6.Посилюються інтеграційні  процеси, інтернаціоналізація господарської  діяльності. Відзначається тенденція  до об'єднання зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій -- МВФ, МБРР тощо.

7.На МПП періодично  впливають структурні кризи, дисбаланси  в міжнародній торгівлі. Так, енергетична  криза 70-х років викликала необхідність  переходу на енергоощадні типи  виробництв, що привело до змін  в структурі й навіть географічному  розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.

8.Зростає об'єктивна необхідність  в докорінній перебудові МПП.  З другої половини XX ст. інтернаціоналізація виробництва набула глобального характеру. Вона охопила практично всі підсистеми світового господарства, всі його галузі. Поглиблюється інтернаціоналізація виробництва й обігу, що посилює єдність світового господарства. [6]

Нині немає такої великої галузі національної економіки, яка б не залежала від міжнародних умов виробництва. Поглиблення поділу праці на міжнаціональному рівні є більш результативним, ніж у межах окремої країни. Нині в межах світового господарства така спеціалізація досить чітко окреслилась на рівні окремих країн, їхніх груп або регіонів. Це свідчить про посилення процесів глобалізації виробництва матеріальних благ.

2. Україна в системі сучасного МПП

2.1 Фактори, що визначають місце України в МПП

Місце будь-якої країни в  міжнародному поділу праці залежить від багатьох факторів , які можливо систематизувати за такими ознаками:

Природно-географічні -- відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами;

Соціально-економічні -- характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат. Масштаби і серійність виробництва, темпи створення об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій, соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв'язків, політичні фактори країн;

Науково-технологічний прогрес -- розширення та поглиблення науково-дослідних  та конструкторських робіт, прискорення  темпів морального зносу, збільшення оптимальних  розмірів підприємств, технологічна диверсифікація. [10]

До числа основних факторів відносяться: динаміка розвитку національної економіки, ступінь її відкритості і залученості в МПП, її уміння адаптуватися до умов міжнародного господарського життя.

Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП та її місце у світогосподарських зв'язках. Значення та роль окремих факторів на тому чи іншому етапі глобального розвитку може мати різноспрямований вплив або неоднакову силу цього впливу.

Неоднозначне положення  України у міжнародному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.

Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП. Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному аспектах територія України слабко вивчена, зокрема її глибинну будову досліджено лише на 10 відсотках території.

Природні передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами, проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинуті країни (Японія, Італія). Кажучи про природні передумови, треба виділити агрокліматичні умови, які здавна сприяли перетворенню України на великий регіон сільськогосподарського виробництва. Ці умови створюються унікальними чорноземними ґрунтами, достатньою кількістю тепла, помірною вологістю, переважно рівнинним характером території. Ми маємо чималі ресурси корисних копалин, деякі з них мають світове значення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам'яне вугілля.

Деяких важливих ресурсів у нас обмаль: нафта, газ, більшість  руд кольорових металів, деревина. В останнє десятиріччя значно зменшились рибні ресурси Чорного та Азовського морів.

Загалом, за природними ресурсами  наша країна перебуває у стані  певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.

Демографічні передумови. Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів, має високий інтелектуальний потенціал. Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції, що користується попитом на світових ринках.

Історико-економічні передумови. Протягом століть вельми великі території України завойовувались або захоплювались тими або іншими державами. Тому з погляду міжнародного поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила повністю або частково, і економіка нашої країни розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лише ті галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду міжрегіонального обміну. Так, наявність високоякісної залізної руди та коксівного вугілля, відносно густа мережа залізниць, достатня кількість трудових ресурсів, вигідне географічне положення зумовили перетворення Донецько-Придніпровського району на першу металургійну базу не існуючої вже держави СРСР. Ці ж фактори сприяли розвитку металомісткого машинобудування, теплоенергетики, основної хімії.

Водночас країні не давали можливість розвинути деякі види й, навіть, цілі галузі виробництва. Маючи високу щільність населення, висококваліфіковані трудові ресурси, вона помітно відставала за трудомісткими видами виробництва, особливо щодо текстильної промисловості, інструментального машинобудування, автомобілебудування, електроніки (за винятком виробництва телевізорів). Не відповідав трудовому та загальноекономічному потенціалу України й рівень розвитку машинобудування.

Геополітичні передумови. Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регіону Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проводять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної  ситуації в Україні полягає в  тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією. З'явилась можливість проводити активнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. [11]

Організаційно-економічні чинники  включення України в систему  сучасного МПП за своїм змістом  відображають ступінь розвитку процесів концентрації, спеціалізації, кооперації й комбінування виробництва (за участю української сторони) на рівні міжнародних економічних зв'язків. Створення виробництв з випуску всіх нових видів продукції не завжди доцільне в межах однієї країни. Одним з найважливіших критеріїв реалізації економічних інтересів країни - суб'єкта МПП є забезпечення високої економічної ефективності галузей її національної економіки, мінімізація витрат суспільної праці.. Спеціалізація та кооперація характеризують економічно доцільну й раціональну організацію (територіальну, регіональну, галузеву тощо) суспільних продуктивних сил.

Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-економічних чинників, які найбільше сприяють активній участі України у сучасному МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і металоріжучих верстатів становлять значний економічний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками і потужностями продуктивних сил Україна, може бути гідним партнером у світових економічних зв'язках. [17]

Промисловість є ключовим елементом економічної системи  України, який визначає місце національної економіки в міжнародному поділі праці, динаміку її конкурентоспроможності.

2.2 Сучасний стан розвитку та рівень участі України в МПП

На сьогоднішній день Україна  залучена в МПП у 2-3 рази слабкіше, ніж провідні країни Заходу чи нові індустріальні країни. Теж саме можна сказати й по інших показниках: по продуктивності праці США перевищує Україну майже в 10 разів, Франція -у вісім, ФРГ, Велика Британія - у шість; по оплаті праці США перевищує Україну в 12 разів, Франція - в 9, ФРГ і Велика Британія - у 8. І перебороти цей відрив поки не вдається. Сьогодні у розвитку своєї економіки великі надії Україна покладає на інтеграцію в систему світогосподарських зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг. Це констатується на всіх рівнях влади, як поняття того, що слабка залученість України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу. Ще до проголошення незалежності України частка експорту у загальному обсязі виробництва України не перевищувала 4-5%, у той час як середньосвітовий показник дорівнював 17%. У 90-ті роки відбулося подальше зменшення експорту як у фізичному, так і відсотковому відношенні, а в його товарній структурі левова частка припадає на сировину, матеріали, товари народного споживання. На початку ХХІ ст. ситуація дещо стабілізувалася, але і сьогодні в українському експорті спостерігається значний дисбаланс у співвідношенні готової продукції і сировинних матеріалів. [5]

Аби визначити стан та роль України в МПП, розглянемо сукупний ресурсний потенціал та структуру  зовнішніх економічних зв'язків. Сьогодні приблизно 85% усіх постачань  України за кордон припадає на сировину і матеріали. При цьому природно-кліматичні умови України дозволяють їй вирощувати до 50 млн.т. зерна і зернобобових, а також виробляти до 7 млн. т. цукру. Електроенергетичні потужності дають  можливість виробляти до 300 млрд. кВт  електроенергії на рік, при цьому 1/10 її експортувати. Україна має значні ресурси вугілля, залізних і марганцевих руд, сірки, ртуті, урану, титану, гіпсу, солей, різноманітних будівельних матеріалів. В цілому природно-ресурсний потенціал України в еквіваленті до долара США вважається рівнім 272,5 млрд. дол. У структурному плані провідне місце належить земельно-ресурсній складовій - 44,38%, мінеральній - 28,26%, водній-13,08%, природно-рекреаційній - 9,64%, рослинній - 4,17% та фауністичний - 0,47% складовій. Людський фактор виробництва характеризується високим рівнем інтелектуального потенціалу: його грамотність складає майже 100%; частка населення, охопленого навчанням - 74%; на 1000 осіб тут приходиться 37 студентів (рівень Швеції). В той же час частка затрат на провідний фактор - науку в Україні складає 1,13% ВВП (в ЄС-2,16%); обсяг високотехнологічного експорту - на одну особу населення12 дол.(в ЄС - 827); кількість персональних комп'ютерів на 1000 осіб дорівнює 13,8 (в ЄС - 234,6). [9]

У міжнародному поділі праці  Україна виділяється, насамперед, сировинними, капітало- та матеріаломісткими галузями (добувна промисловість, сільське господарство та галузі, що розвиваються на їх базі), а тому структура її експорту недосконала - понад 4/5 в ній складають сировинні товари та продукція первинної переробки.

Основу експорту складають  чорні метали та вироби з них (прокат, труби), на які припадає понад 44% валютних надходжень від експорту, продукція  хімічної та пов'язаних з нею галузей  промисловості (азотні добрива, продукти неорганічної хімії), мінеральні продукти (залізна і марганцева руда, концентрати, вугілля, цемент і будівельні матеріали, сіль та ін.), сільськогосподарські та продовольчі товари (цукор і вироби з нього, зерно, олія, м'ясо, молоко і молокопродукти та ін.). Експорт машин, устаткування і транспортних засобів складає менше 13% від загального його обсягу.

Основу імпортних надходжень становлять мінеральні продукти (майже 47%), насамперед паливо (природний газ, вугілля, нафта та продукти її перегонки), машини, устаткування і транспортні  засоби. В Україну завозиться також  продукція хімічної, фармацевтичної, харчової і легкої, деревообробної і целюлозно-паперової галузей.

Промисловість - найважливіша складова частина економіки України  виробила продукції (у 2009р.) на суму більш  ніж 22 млрд. дол. За даними закордонних аналітиків, Україна здатна самостійно забезпечити виробництво кінцевої продукції на 16%. Основну частину валютних надходжень дають 9 найменувань продукції: неблагородні метали і вироби з них - 36%; хімічна продукція-8%; мінеральна сировина та енергоносії -16%; механічні вироби, електроустаткування, прилади, аудіо-відеотехніка - 11%; текстиль та вироби з нього - 3%; деревина й вироби з неї, папір - 3,1%; транспортні засоби - 3%; продукція харчової промисловості - 4%; сільськогосподарська продукція - 6%; інше - 14%. [12]

Для характеристики різних аспектів участі країни в міжнародному поділі праці в його народногосподарській формі необхідно, насамперед, визначити показники та динаміку зовнішньоторговельного балансу, обсяги експорту і імпорту товарів і послуг, їхню структуру. Зовнішньоторговельний обіг між Україною та країнами ЄС, який за 2008 р. склав 6,1 млрд. дол. США, що на 2,5 млрд. дол. США більше, був більшим ніж у 2007 р. Експорт товарів у 2009 р. становив 39695,7 млн. дол. США та істотно знизився в порівнянні з 2008 р., коли становив 66967,3 млн. дол. США. Найбільшу частку в експорті України становлять країни СНД, насамперед Російська Федерація .

Імпорт товарів у 2009 р. склав 45433,1 млн. дол. США, та майже вдвічі зменшився в порівнянні з 2008 р., коли становив 85535,3 млн. дол. США. У географічній структурі вітчизняного імпорту першу сходинку також займають країни СНД . Наступним елементом у визначенні рівня участі країни в міжнародному поділі праці є обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) країни. Величина ВВП є вихідним параметром при проведенні аналізу багатьох особливостей стану міжнародного поділу праці, тому що вона характеризує одну з важливих його сторін - зосередження зусиль окремих країн на виробництві частини валового світового продукту.

За даними Державного комітету статистики України, ВВП у фактичних  цінах за І квартал 2010 р. склав 218125 млн. грн., що зріс в порівнянні з І кварталом 2009 р., коли становив 188037 млн. грн. Беручи до уваги зміну обсягу валового внутрішнього продукту у І кварталі 2009 р., коли він складав мінус 20,2% та у І кварталі 2010 р., коли він склав плюс 4,9%, можна зробити висновок, що економічна ситуація в країні поліпшилася [8].

Україна останнім часом дещо збільшила експорт. Існує тенденція  перевищення експорту країни над  імпортом через низьку платоспроможність  населення та залежність країни від  іноземних паливно-енергетичних ресурсів. Не дивлячись на певні труднощі, Україна має достатні трудові  й природні ресурси, сировинну базу та виробничі потужності, необхідні  для її розвитку як суверенної держави  інтегрованої у світову співдружність.

Україна як суверенна держава  поки робить украй незначний вплив  на МПП і інтеграційні процеси, що відбуваються у світовій економіці, залишаючись протягом тривалого часу осторонь від головних світогосподарських процесів. Знаходячись у центрі Європи, поруч з державами, що активно перетворюють свої економіки, Україна помітно відстала і не встигає за процесами, що відбуваються в сусідніх державах. Приймаючи до уваги ресурси і географічне положення України, а також конкретні умови, що створює світова економіка кожній державі, Україна повинна знайти свій шлях переходу до ринкової економіки і прискорення структурних перетворень з метою зміцнення своєї ролі у світовій економіці.