Україна в європейських інтеграційних процесах

Україна в європейських інтеграційних процесах

курсова робота з міжнародних  економічних відносин 
ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми. Глобальні трансформації, як реальна дійсність і стратегічна перспектива, посилення впливу дії факторів глобальної інтеграції, яка стає головною закономірністю світового розвитку, все це спонукає нас по-новому підійти до проблеми еволюції та історичної ролі державності і національної держави як міжнародної інституції. Наприкінці XX століття в загальному руслі глобальної трансформації неминуче виникла вже відома дилема пріоритетів розвитку – держава чи суспільство, національна держава чи якась нова форма державності. Багато дослідників дійшли висновків, що держава є перехідним історичним явищем, і що тепер вона знаходиться наприкінці своєї історії. Причому, такі висновки характерні не лише для західних дослідників, які знаходяться під більшим впливом інтеграції, а й дослідників Сходу Європи, де превалюють дезінтеграційні трансформаційні процеси. Відома київська школа політології, що гуртується навколо Інституту світової економіки і міжнародних відносин (ІСЕМВ) і журналу «Політична думка», також ще на початку 90-х років констатувала зростання конфлікту між державою і суспільством. З нашої точки зору, цей конфлікт вже є загальним, глобальним, а не локальним.

Держава довгий час безальтернативно монополізувала роль виразника і  представника інтересів розвитку суспільства. Зміцнення інститутів держави було синонімом прогресу, а поняття «безпека розвитку» стало синонімом поняття «безпека держави» або національна безпека. Рубіж 60 – 70-х років XX століття відмічено як апогей розвитку всіх інститутів держави. Здержавлення суспільства, економіки, політики, культури в багатьох регіонах світу, особливо в Центральній і Східній Європі і Азії, досягло свого найвищого рівня.

В цей же час з'явились і перші  ознаки кризи традиційного інституту  держави. Вперше на Заході було піддано  сумніву принцип і механізм роз'єднання  і відмежування народів один від одного, чим, власне, і є держава з її інститутами кордонів, громадянства, ідеології, армії.

Тоді ж Європа відкрила для себе поняття загальноєвропейського  дому і період «розрядки». Питання  глобального об'єднання інтересів  усього людства вперше поставлено в площину конкретної політики.

Подією, що докорінно змінила геополітичну ситуацію в Європі, був розпад СРСР і, як наслідок, утворення нових незалежних держав. Україна, яка є однією з  них, повинна бути визнана як економічно самостійна держава. Це потребує нової ефективної зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної стратегії. Сьогодні нагальним завданням розбудови державності та економіки України є її інтеграція до світового економічного простору. Від того, як проходитиме цей процес, залежить можливість подальшого економічного та соціального розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки.

У процесі інтеграції до світового  економічного простору Україна зустрічатиметься з деякими труднощами. Насамперед наша держава повинна буде вирішити пріоритети зовнішньополітичного курсу, бо через деякий час вона стане нейтральною зоною, що розмежовуватиме такі військово-політичні блоки, як ЄС і СНД (оскільки Польща у недалекому майбутньому представлятиме Євросоюз). Не будучи значною мірою інтегрованою у структури СНД, Україна все ще має можливість змінити свій зовнішньополітичний курс у західному напрямку. Доцільність та можливість цього вже тривалий час є предметом дебатів багатьох українських та іноземних учених. Питання інтеграції України до європейської спільноти має політичний, економічний та географічний аспекти. У зовнішньополітичній діяльності України досі вагому роль відіграє радянська спадщина. Українські політики поділилися на два табори: одні вбачають майбутнє України в ЄС, інші – у СНД. Ця ідеологічна розбіжність зумовлена передусім наявністю політичного відтінку західноєвропейської інтеграції. На сучасному етапі все чіткіше прослідковується тенденція перетворення ЄС з чисто економічного інтеграційного об'єднання в економіко-політичне.

Все сказане вище і зумовлює актуальність дослідження теми даної курсової роботи.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступають процеси інтеграції і трансформації економіки, що відбуваються в сучасному світі.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є проблеми участі України в процесах міжнародної (європейської) економічної інтеграції.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному емпіричному розгляді проблеми участі України в процесах міжнародної економічної інтеграції.

Мета дослідження передбачає виконання  таких завдань:

• дослідження теоретичних аспектів інтеграційних процесів в Європі;
• оцінка стану інтеграційних процесів і економічної взаємодії ЄС та України;
• дослідження перспектив розвитку відносин між Україною та ЄС.

Методологічною основою роботи є принцип об’єктивізму. Присутнє намагання уникати односторонніх, поверхово аргументованих оцінок і  способом уникнення цих упередженостей є використання таких методів  дослідження як аналітичний, порівняльний, описовий, статистичний.

Розділ 1. Теоретичні аспекти  інтеграційних процесів в Європі

Розвиток інтернаціоналізації  виробництва породжує нові організаційні  форми, які дозволяють подолати перешкоди, що створюються державними кордонами. Найважливішою з таких форм стала економічна інтеграція, яка являє собою широке міждержавне об'єднання, діюче у відповідності зі спеціальними угодами і що володіє своєю організаційною структурою, представленою керівними і іншими установами. У рамках об'єднання на території країн-учасниць розгортаються певні види господарської діяльності на особливих, пільгових в порівнянні з іншими країнами, умовах [20, 431].

Економічна інтеграція – це процес об'єднання елементів національних економік, вищий на сучасному етапі, рівень інтернаціоналізації господарського життя. Між учасниками цього процесу поглиблюється міжнародний поділ праці, ведеться інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою. Росте і рівень усуспільнення виробництва на основі цілеспрямованого, планомірного регулювання економічних процесів в масштабі інтеграційних об'єднань [20, 432].

1.1. Суть і головні передумови  міжнародної економічної інтеграції

Розвиток продуктивних сил країн  неминуче веде їх до виходу на зовнішній  ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації  господарського життя, що передбачає зближення  і взаємо-пристосування всіх структур національних господарств.

Економічна інтеграція суттєво  відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції:

а) формується міжнародний господарський  комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської  діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;

б) зростає можливість об'єднання  різноманітних ресурсів для спільного  вирішення соціально-економічних  проблем;

в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;

г) інтеграційне співробітництво має  комплексний і довготривалий  характер [3, 147].

Інтеграція має декілька рівнів:

а) взаємодія на рівні підприємств  та організацій (створення ТНК, МНК);

б) взаємодія на рівні держав;

в) взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих  громадян різних країн;

г) інтеграційне угруповання як результат  міжнародного об'єднання [3, 148].

Для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними з яких є:

а) сучасна НТР, яка об'єктивно  зумовлює формування міждержавного  господарського простору з оптимальним  поєднанням можливостей і потреб національних економік;

б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об'єднанню;

в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

г) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва  групи країн;

д) цілеспрямована діяльність державних  органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів [3, 148].

Важливе значення для розвитку міжнародної  економічної інтеграції має наявність  спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.

1.2. Етапи розвитку інтеграційних  процесів та їх особливості

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

1 – зона вільної торгівлі;

2 – митний союз;

3 – спільний ринок;

4 – економічний союз;

5 – повна інтеграція [3, 148].

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.

Особливості основних етапів міжнародної  економічної інтеграції наведені в  табл. 1.1.

Як правило, утворення інтеграційних  об'єднань починається з простіших  форм. Все залежить від того, які  завдання ставлять перед собою країни – учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.

Таблиця 1.1

Етапи міжнародної економічної  інтеграції [3, 149]

Сьогодні у світі нараховується  близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в  Західній Європі – Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної  торгівлі (ЄАВТ); в Північній Америці – Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-тихоокеанському регіоні – Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 p. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно – Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 p. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання – Європейський Союз.

Ряд західноєвропейських держав (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург) в 1958 р. створили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Згодом воно розширялося завдяки вступу нових держав, зміцнювалося і перетворилося в могутнє економічне угрупування. У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, в 1981 р. – Греція в 1986 р. – Іспанія, Португалія. У 90-х роках в ЄЕС нараховувалося 12 членів, ведуться переговори про вступ ще ряду країн. Одночасно з розширенням складу ЄЕС відбувається поглиблення інтеграції, що виразилося в переході від переважно торгового обміну до інтегрування організаційно-технічних сфер господарства, включаючи організацію спільних досліджень і розробок, створення спільних програм, розробку загальних законодавств і т.д. [20, 432]

Утворився Європейський Союз в 1967 p. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шестіркою провідних європейських країн – ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 p., а набула чинності в 1952 p.);

2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення  ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);

3) Європейського співтовариства  з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 p.) [3, 150].

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної  торгівлі до економічного і валютного  союзу.

В ЄС як повноправні члени Союзу  входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни – з 1995 p.). У даний час Європейський Союз веде переговори з шістьма країнами-кандидатами про вступ до цієї організації: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією.

Механізм функціонування ЄС базується  на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або  міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

1.3. Економічні наслідки інтеграції  країн

Теорію економічної інтеграції та, зокрема, митних союзів розробив канадський вчений, представник нового класицизму чиказької школи економіки Джекоб Вайнер. Згідно з його теорією митного  союзу внаслідок укладення між  країнами угоди про митний союз, яка усуває тарифи у взаємній торгівлі між ними, в економіці виникають два типи ефектів:

1) статичні ефекти (static effects) – економічні наслідки, які виявляються негайно після утворення митного союзу як його безпосередній результат;

2) динамічні ефекти (dynamic effects) – економічні наслідки, які виявляються на віддаленіших стадіях функціонування митного союзу [3, 161].

Розглянемо спочатку статичні ефекти приєднання країни до митного союзу. Утворення митного союзу означає  надання взаємних торгових преференцій (наприклад, скасування тарифів) його членами один одному і введення загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх країн. В результаті взаємного усунення мит можуть виникнути два види взаємно-протилежних статичних ефектів:

а) ефект створення торгівлі (твірний ефект, trade creation) – переорієнтація місцевих споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на ефективніше зовнішнє джерело (імпорт), яка стала можливою внаслідок усунення імпортних мит у рамках митного союзу;

б) ефект відхилення торгівлі (потоковідхиляючий ефект, trade diversion) – переорієнтація місцевих споживачів із закупівлі товару у ефективнішого позаінтегрального джерела постачання на менш ефективне внутрішньоінтеграційне джерело, яка відбулася внаслідок ліквідації імпортних мит у рамках митного союзу [3, 161].

Виникнення обох статичних ефектів  – створення та відхилення торгівлі – можна пояснити за допомогою  схеми, зображеної на рис. 1.1, яка, за суттю, є зворотним відображенням  введення імпортного тарифу.

Рис. 1.1. Економічні наслідки утворення митного союзу [3, 161]

Розглянемо три стадії моделі:

1) до утворення митного союзу,  коли існує імпортне мито на  товар;

2) після утворення митного союзу  між країнами 1 та 2;

3) після утворення митного союзу  між країнами 2 та 3 [3, 161].

До утворення митного  союзу. Країни 1, 2, 3 продукують товар Х та потенційно можуть ним торгувати між собою. Країна 1 лідирує у виробництві товару X, забезпечуючи найвищу якість та найнижчу ціну Р₁, у країні 2 ціна товару Р₂ > Р₁ а у країні 3 ціна товару Р₃, причому Р₁ < Р₃ < Р₂.

До утворення митного союзу  в країні 2 існує єдине імпортне мито t, яке накладається на товари Х з країн 1 та 3. Розмір його мита дорівнює різниці (Р₂ – Р₁). Отже, ціна імпорту товарів Х країною 2 з країни 1 дорівнює ціні товарів X, вироблених всередині країни 2, таким чином Р₂ = Р_1+t, а ціна імпорту товарів Х з країни 3 перевищує Р₂, тобто Р_3+t > Р₂. У цих умовах доцільним для країни 2 є імпортувати товар Х з країни 1, тому що Р_1+t < Р_3+t.

Під захистом митного тарифу t країна 2 продукує та споживає товар у точці Е, при цьому лінії S_d та D_d – це лінії внутрішнього попиту та пропозиції товару X. Якщо ціна дорівнює Р₂ = Р_1+t, країна 2 продукує товар Х в обсязі Q₀Q₂ а споживає – в обсязі Q₀Q₄, імпортуючи Q₂Q₄ одиниць з країни 1.

Існування тарифу забезпечує країні 2 ефект доходів у вигляді збільшення доходів бюджету внаслідок оподаткування  імпорту митом. Графічно цей ефект  зображено сегментом (с + с') і розраховується як добуток розміру імпорту країни 2 та розміру імпортного мита. Сукупна пропозиція товару Х країною 1 у країну 2 абсолютно еластична за ціною та становить S_1+t за умови існування у країні 2 імпортного тарифу t [3, 162].

Після утворення митного  союзу країнами 1 та 2. Утворення митного союзу двома країнами призводить до того, що товари X, які традиційно купувалися споживачами країни 2 у внутрішніх виробників, стають дорожчими за такі ж, вироблені у країні 1, і тому ці споживачі закуповують товар з-за кордону. У результаті виникає імпортний товарний потік, якого до утворення митного союзу не було. Ресурси країн згідно з принципом порівняльних переваг використовуються ефективніше, тобто виникає ефект створення торгівлі. Розглянемо цю ситуацію детальніше. Країни 1 та 2 утворюють митний союз, відповідно до умов якого країна 2 скасовує тариф ( на імпорт товару Х з країни 1. Країна 3 до митного союзу не входить, тому під час ввезення її товару Х до країни 2 до його ціни додається тариф t. Після усунення митного тарифу країна 2 буде імпортувати товар Х з країни 1 за ціною Р₁. Внутрішнє споживання товару Х у країні 2 зросте і буде дорівнювати Q₀Q₅; обсяг випуску товару Х у країні 2 скоротиться до Q₀Q₁; імпорт товару Х з країни 1 збільшиться до Q₁Q₅. Утворення митного союзу приведе до зростання споживчого надлишку у країні 2 на (а' + а + b' + b + с' + с + d' + d), тобто тепер споживачі у країні 2 можуть споживати товар Х у будь-яких кількостях, обмежених кривою сукупної внутрішньої та зовнішньої пропозиції 5, та кривою внутрішнього попиту D_d. Проте у даному випадку приріст надлишку споживання не свідчить про таке ж зростання добробуту країни 2 загалом, через те, що перерозподілювальні ефекти діють на користь споживачів, а не держави у цілому. Ефект доходу бюджету зникне, оскільки імпортне мито не збирається. Виробники продукції Х у країні 2 терпітимуть збитки, пов'язані зі скороченням випуску продукції, які дорівнюють площі сегмента (а + а'). Вплив ефекту переділу (а + а') на добробут країни 2 у цілому нейтральний, оскільки доходи виробників продукції X, що конкурує з імпортом, просто перерозподіляються на користь споживачів у країні 2. Чистий статичний ефект країни 2 від створення митного союзу з країною 1 обмежується сумою ефекту захисту (b + b') та ефекту споживання (d + d'), які у даному випадку, на відміну від введення митного тарифу, вважаються не ефектами втрат, а ефектами приросту, або ефектами створення торгівлі. Ефект захисту (b + b') показує зростання доходів країни 2, яке виникає внаслідок того, що після скасування імпортного мита споживачі отримують Q₁Q₂ одиниць товару Х з-за кордону за ціною P₁, замість того щоб купувати їх у місцевих виробників за ціною Р₂ = Р_1+t. Ефект споживання (d + d') показує зростання споживання товару Х у країні 2, яке виникає внаслідок того, що після скасування імпортного мита споживачі отримують додатково Q₃Q₄ одиниць товару з-за кордону за ціною Р₁

Отже, утворення митного союзу  країнами 1 та 2 і скасування мит на імпорт до країни 2 будуть мати такі наслідки:

• імпорт країни 2 збільшиться на (Q₁Q₂ ⁺ Q₄Q₅), тобто виникне ефект створення торгівлі;
• споживачі у країні 2 частково переорієнтуються з місцевого джерела постачання товару Х на імпортне;
• споживачі у країні 2 збільшать обсяг споживання товару X;
• підвищиться загальний рівень добробуту країни 2 [3, 162-163].

Після утворення митного  союзу країнами 2 та 3. Внаслідок усунення імпортного мита у даній ситуації виникає не тільки ефект створення торгівлі, але й ефект усунення торгівлі, оскільки джерело постачання товару Х у країну 2 із країни 3, яка є членом інтеграційного угруповання, не є найефективнішим. Країна 1, яка не бере участі в інтеграції та відокремлена від країн 2 та 3 їх загальним митним бар'єром, може постачати товар Х за нижчою ціною.

Розглянемо цю ситуацію детальніше. Країни 2 та 3 утворюють митний союз, відповідно до умов якого країна 2 ліквідує імпортний тариф t на товар Х з країни 3. Країна 1 до митного союзу не входить, тому товар Х країна 2 не закуповує. Після усунення митного тарифу країна отримала можливість купувати товар Х за існуючою у країні 3 ціною Р₃ тобто імпортна ціна товару Х зменшується не на розмір мита t, як це було за інтеграції з країною 1, а на розмір t'. Отже, внаслідок створення митного союзу імпорт країни 2 у розмірі Q₂Q₄ переорієнтувався з відносно дешевшого джерела у країні 1, яка не ввійшла до митного союзу, на відносно дорожче джерело у країні 3, що є його членом. Якщо імпортується товар Х за ціною Р₃, його внутрішнє споживання у країні 2 дорівнює Q₀Q₅' одиниць; обсяг внутрішнього виробництва скоротиться до Q₀Q₁' одиниць; імпорт товару Х з країни 3 збільшиться до Q₁Q₅' одиниць.

Утворення митного союзу приведе  до зростання споживчого надлишку в  країні 2 на (а' + b' + с' + d'), тобто тепер споживачі у країні 2 можуть споживати товар Х у будь-яких кількостях, обмежених кривою сукупної внутрішньої та зовнішньої пропозицій 5, та кривою внутрішнього попиту D_d. Вплив ефекту переділу а' на добробут країни у цілому нейтральний, оскільки доходи виробників продукції X, що конкурує з імпортом, перерозподіляються на користь споживачів. Для країни ефект доходу (с + с') зникає, оскільки імпортне мито не збирається. Причому с' перерозподіляється споживачам країни 2 через нижчі ціни на товар X, які виникли внаслідок утворення митного союзу, а с – це прямі втрати для країни 2, які, власне, і є ефектом відхилення торгівлі. Причиною втрат є переорієнтація в рамках митного союзу імпорту країни 2 на відносно менш ефективне джерело (країну 3), що призводить до меншого зниження ціни імпортного товару X, ніж це могло б бути внаслідок усунення нею митного тарифу. Проте паралельно виникає і позитивний ефект створення торгівлі, оскільки через зниження ціни розмір імпорту країни 2 все-таки зріс на (Q₁'Q₂ ⁺ Q₄Q₅). Чистий статичний виграш (ефект) країни 2 від створення митного союзу з країною 3 обмежується сумою ефекту захисту b' та ефекту споживання d'.

Відповідь на запитання, чи веде утворення  митного союзу країнами 2 та 3 до зростання  добробуту цих країн чи до його зниження, цілком залежить від співвідношення абсолютних розмірів ефекту створення торгівлі (b' + d') та ефекту відхилення торгівлі с. Якщо с > (b' + d'), то добробут знижується, а якщо  
с < (b' + d'), то добробут зростає. Зауважимо, що зі зростанням еластичності попиту та пропозиції в країні 2, яка імпортує, а також зі зменшенням різниці у цінах між країнами, що входять та не входять до митного союзу (чим ближчі прямі пропозиції S₁ та S₃ одна до одної), збільшується додатний ефект створення торгівлі (збільшується площа (b' + d') та зменшується обсяг ефекту відхилення торгівлі (зменшується площа с)).

Якщо внаслідок утворення митного  союзу виникає ефект відхилення торгівлі, то добробут країн, які не беруть в ньому участі (країна 1), погіршиться, оскільки обмежені ресурси  використовуються менш ефективно, ніж  в умовах вільної торгівлі. З іншого боку, добробут країн-учасниць може погіршитись, якщо ефект відхилення торгівлі за своїми вартісними розмірами буде меншим за ефект створення торгівлі. Як правило, здебільшого внаслідок створення митного союзу відзначаються обидва ефекти, але ефект створення торгівлі більший за ефект відхилення торгівлі, отже, інтеграція у цілому веде до підвищення добробуту країн-учасниць [3, 163-165].

Крім розглянутих ефектів створення  та відхилення торгівлі, які виявляються  негайно після утворення інтеграційного союзу, до статичних ефектів інтеграції належить скорочення адміністративних витрат на утримання митних та прикордонних органів. Внаслідок зменшення сукупного попиту на імпорт з країн, що не входять у союз, можуть поліпшитись умови торгівлі групи країн, які у нього входять.

Після того, як інтеграція набуває  сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути як сприятливими, так  і несприятливими для національної економіки. Позитивні наслідки від утворення союзу такі:

• зростає конкуренція між виробниками з різних країн, яка стимулює зростання цін, призводить до покращання якості товарів, стимулює створення та впровадження нових технологій тощо;
• країни-учасниці користуються перевагами економії масштабу виробництва, що дає змогу збільшувати обсяги виробництва та скорочувати витрати;
• збільшується приплив іноземних інвестицій, оскільки корпорації з країн, що не входять до союзу, прагнуть зберегти за собою певний сегмент закритого митним бар'єром ринку за рахунок створення підприємств всередині країн, що інтегруються;
• позиція кожної з країн – учасниць інтеграційного угруповання на торгових та економічних переговорах є вигіднішою порівняно зі становищем окремої країни, що не входить до союзу, і це може забезпечити для країни-учасниці вигідні умови торгівлі або інші переваги [3, 165].

Основні негативні наслідки, з якими може бути пов'язане, приєднання до союзу, такі:

• за певного збігу обставин ресурси можуть відпливати із менш розвинених у економічному відношенні країн – членів союзу до розвиненіших або у напрямку до географічного центру союзу для зниження транспортних витрат;
• якщо встановляться тісніші інтеграційні зв'язки між окремими фірмами країн-учасниць, може виникнути олігопольний зговір, який веде до зростання цін на відповідну продукцію; може зрости кількість зливань, що посилить панування монополій;
• від збільшення масштабів виробництва може виникнути ефект втрат, пов'язаний з формуванням надто великих компаній, які стають неефективними через зайву бюрократизацію та інші чинники;
• за певних обставин витрати на функціонування союзу можуть бути надзвичайно високими, особливо за відсутності належного контролю за здійснюваними ним витратами. Ці проблеми стають відчутнішими зі зростанням ступеня втручання у справи окремих держав з боку органів союзу. Якщо, наприклад, деякі витрати будуть вигідні для певної країни, вона буде наполягати на їх збільшенні, розуміючи, що вони фінансуються за рахунок внесків усіх країн-учасниць [3, 165-166].

У комплексному вигляді важко оцінити  усі ці аргументи. Для визначення того, наскільки країна виграла від приєднання до союзу, необхідно з'ясувати, що було б, якби вона не стала членом союзу. Необхідно також врахувати, що деякі наслідки, як позитивні, так і негативні, мають довгостроковий характер, залежать від загального стану справ на світовій арені, а інколи мають суто політичний характер і тому знаходяться за межами економічного аналізу (наприклад, "політичний вплив", "втрата суверенітету").

Отже, міжнародна економічна інтеграція – це процес зближення, переплетення, адаптації національних господарств світової спільноти

Розділ 2. Оцінка стану  інтеграційних процесів і економічної  взаємодії ЄС та України

2.1. Інституційно-правові основи  економічного співробітництва

Основи економічного співробітництва  між Україною і ЄС визначаються цілою низкою угод та інших документів, прийнятих як на двосторонньому рівні, так і кожною зі сторін окремо.

На Україну як республіку колишнього Радянського Союзу цілком поширювалися положення Угоди про торгівлю та співробітництво між ЄС і СРСР, підписаної у грудні 1989 p. Дану Угоду, термін дії якої становив 10 років, було зорієнтовано на розвиток взаємного співробітництва в цілому ряді галузей економіки, важливих і для українського народного господарства: вугільній промисловості, сільському господарстві, захисті довкілля, електроенергетиці, секторі послуг тощо. В Угоді підкреслювалося, що економічне співробітництво будуватиметься на принципах рівності, недискримінації та обопільності, і вона розглядалася як передумова не тільки розвитку торгівлі, а й надходження західних інвестицій та створення спільних підприємств на території СРСР. Після розпаду в 1991 p. СРСР цю Угоду було трансформовано у двосторонні угоди на основі обміну відповідними листами, які з часом замінено угодами про партнерство та співробітництво [17, 233].