Українсько-чеські фразеологічні паралелі з анімалістичним компонентом (на матеріалі стійких порівнянь)

Міністерство  освіти і науки України

    Львівський  національний університет ім.. Івана  Франка 
 

                                           Кафедра слов’янської філології 
 
 
 

Українсько-чеські фразеологічні паралелі з анімалістичним компонентом (на матеріалі  стійких порівнянь) 
 
 

                                           Курсова робота

                                           студентки ІІ групи

                                           слов’янського відділення

                                           філологічного факультету

                                           Салкіної Ольги  Геннадіївни 

                                           Науковий керівник – 

                                           доц. Тепляков Іван Михайлович  
 
 

Львів 2009

Зміст 

Вступ.............................................................................................................3

Розділ 1. Особливості функціонування анімалістичних компонентів у фразеології  української та чеської мов.....................................................5

Розділ 2. Зіставний аналіз чесько-українських зо онімів........................15

2.1. Характеристика  людини.......................................................................18

2.2. Мовні  або семантичні універсалії анімалістичної  фразеології.........21

2.3. Явище  варіативності в групі анімалістичних  порівнянь....................24

2.4. Експресивність  зоосемізмів  щодо їх функціонування  у фразеоло-

гічних  одиницях.............................................................................................25

Висновки.........................................................................................................30

Список  використаної літератури..................................................................32

Resumé 

Вступ

      Національно-культурна  специфіка фразеологізмів, до яких зараховуємо пласт стійких народних порівнянь, залишається актуальним питанням сучасного мовознавства. Дослідники вважають, що потрібно розрізняти національну і культурну специфіку стійких мовних одиниць.

      Національна специфіка виявляється під час  зіставлення різних мов. Вона зумовлена  двома чинниками - об'єктивним та суб'єктивним. Об'єктивний полягає в природній і культурній реальності, що властива одному народу і якої нема в житті іншого. Суб'єктивний чинник полягає в довільному виборі, коли слова, що відображають одну й ту ж реальність, по-різному подані у фразеології різних мов. Культурну специфіку фразеологічних одиниць визначають її співвідношенням з елементами матеріальної чи духовної культури суспільства, його історії, вірувань, звичаїв, природно-географічного положення, в якому живе народ.

      Національні властивості семантики фразеологічних одиниць однієї мови можуть виявитися  тільки у зіставленні фразеологічної одиниці з аналогами рідній мові тих, хто навчається. Виділення загальних рис у фразеологічних одиницях двох мов полегшує розуміння культурно-мовної специфіки.

   Об’єктом  нашого дослідження обрано фразеологізми з анімалістичними компонентами в двох споріднених слов’янських мовах – чеській та українській.

          Предметом дослідження стало виявлення та порівняння анімалістичних компонентів у фразеологізмах чеської і української мов.

          Метою стало вивчення особливостей функціонування фразеологізмів з різними зоосемістичними компонентами.

          Головні завдання, які вирішувалися в ході дослідження:

• поглиблення знань про фразеологію як науку;
• вивчення класифікацій фразеологізмів, підбір чеських прикладів до кожного з різновидів фразеологічних одиниць;
• характеристика експресивності зоосемізмів щодо їх функціонування у фразеологічних одиницях.

    Наукова новизна полягає в тому, що були проаналізовані та зіставлені чеські і українські фразеологізми з анімалістичними елементами.

    Курсова робота складається зі вступу, двох розділів і чотирьох параграфів та висновків. Для написання роботи була опрацьована різна джерельна база. 

Розділ  І

Особливості функціонування анімалістичних компонентів у фразеології української та чеської мов 

   Якщо  забрати у мови фразеологічні  звороти і сталі вирази, вона втратить смак, колір і принадність. Тому фразеологія  відіграє значну роль у житті кожного  народу. Та все по черзі. Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) - розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

   У сталих виразах кожної мови багато чого приховано, вони говорять і про сам народ, і про його бачення світу, образні мотивації, менталітет.

   Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки, спільні  зі словами, словосполученнями та реченнями, а з іншого - відрізняються від  них. Фразеологія кожної мови - це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатющий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками, про звичаї, ідеали, мрії та сподівання. Так, в усталених зворотах: пропав, як швед під Полтавою, висипався хміль із міха та й наробив ляхам лиха звучить відгомін боротьби з чужинцями. У сталих словах: казав пан кожух дам, та слово його тепле; богу слава, а попові дай сала – ненависть і зневага до гнобителів, а історія виникнення усталених словосполучень перемивати кісточки, сім п’ятниць на тиждень, ні пуха ні пера та інші піднімає завісу над звичаями, віруваннями, обрядами наших предків.

   З давніх-давен народ з покоління  в покоління передавав усталені звороти – перлини народної мудрості. Серед фразеологізмів можемо знайти такі, що потрапили в українську мову ще зі спільнослав’янської і давньоруської мов (водити за носа; іду на ви) і засвоєні зовсім недавно (з космічною швидкістю; потрібний як зайцю стоп-сигнал).

   Немає такої ділянки, галузі життя народу, яка б не характеризувалася усталеними зворотами. У фразеологізмах відображені явища розумової діяльності (ламати голову; сушити мозок; перебирати в пам’яті), психічного стану (бути на сьомому небі; сам не свій; руки опустити; на дибки ставати), взаємин між людьми (давати прочухана; носити камінь за пазухою), стану людського організму (носом клювати; зуб на зуб не попадає (зуба з зубом не зведе)), дається оцінка людей, явищ, дій (ні риба, ні м’ясо; на розум не багатий; як сніг на голову) та інші.

   Серед українських фразеологізмів є традиційні формули – власне українські каламбури (на городі бузина, а в Києві дядько; трошки гречки, трошки проса, трошки взута, трошки боса), образні порівняння (старий як світ; чистий як сльоза), доброзичливі побажання (великий рости; будь здорова, як вода, а багата, як земля), припрошування (гостинно просимо; чим багаті, тим і раді), різні примовки (скільки літ, скільки зим).

   Велику  цінність становлять прислів’я і  приказки, які також належать до фразеології. Вони всебічно й багатогранно відтворюють різноманітні сфери життя народу: возвеличують духовні цінності, таврують ганебне, висміюють вади, висловлюють співчуття, поради, вчать, наставляють і виховують людей.

   Переважна більшість фразеологічних зворотів має стилістичні особливості і є опорою образного, емоційно наснаженого мовлення. Ці усталені звороти тяжіють до певного стилю. Офіційно-ділова фразеологія – це усталені звороти, що використовуються в документах, ділових паперах. Наприклад: оголосити догану, взяти до уваги, заслухавши і обговоривши.

   Величезна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов’янські, спільносхіднослов’янські і власне українські. Широко використовуються в українській мові фразеологізми античного походження – старогрецькі, староримські, усталені звороти із західноєвропейських мов – німецької, французької, англійської, італійської та ін.

   Основним, невичерпним джерелом української  фразеології є народна мова, якій властиві влучність та образність. Саме влучні, метафоричні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо-професійного походження.

   Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Наприклад, про людину, що добре знає свою справу кажуть: він на цьому собаку з’їв. А про незугарного працівника, який не вміє зробити того, за що взявся, частенько говорять: зробив із лемеша швайку, і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах людської діяльності і сьогодні.

   Культура  мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність чи недоцільність використання різних засобів словесного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає нові явища в лексиці, фразеології, граматиці, показує нам стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформаційного та емоційного заряду. Добре мовне чуття неодмінно приверне увагу читача до ненормативних висловів у газетному чи журнальному тексті. Особливе місце в системі літературної мови належить фразеології, яка надає мовленню виразного національного колориту. Але використання сталих зворотів потребує тонкого відчуття стилістичної системи мови. Неабиякою майстерністю мають володіти й перекладачі, добираючи фразеологічні еквіваленти іноземних слів. Адже хибне тлумачення фразеологізму може цілковито спотворити весь текст, а отже покраяти думку автора. Так, англійський фразеологізм don’t bark at the moon, що буквально означає – не гавкайте на місяць, насправді перекладається: не гаймо часу. Уявіть, якої шкоди може завдати його хибне тлумачення. Наведемо ще приклад. Є в російській мові два семантично близькі вислови: на вкус и цвет товарищей нет; о вкусах не спорят. В українській їм відповідають: кожен Івась має свій лас; на колір і смак товариш не всяк, а також з іншим експресивним значенням — кому піп, кому попадя, а кому попова дочка.

     Фразеологія як наука вивчає усталені звороти мови – фразеологізми, котрі, на відміну, від вільних словосполучень, не творяться щораз у мовленні, а відтворюються як готові одиниці. У структурному плані фразеологізм (вживаються також терміни “фразеологічна одиниця” – ФО, “фразеологічний зворот”, “усталений словесний комплекс”, “фразема” та ін. ) – це надслівне утворення, яке складається щонайменше з двох слів, одне з котрих може бути, навіть, службовим. Саме відтворюваність у готовому вигляді і надслівність, або нарізнооформленість, вважаються визначальними категоріальними ознаками фразеологізму, однозначно сприймаються дослідниками, не викликаючи у них будь-яких застережень.

      Поняття змісту фразеологізму  складається з лексичного значення  і граматичних категорій, що  визначають у цілому лексико-граматичну  характеристику фразеологізму, тобто віднесеність його до певного розряду фразеологізмів¹:іменних (тертий калач; синя панчоха), дієслівних (виходити сухим із води), ад’єктивних (на один копил шитий), адвербіальних (світ за очі), вигукових (тим-то й ба!).

      Поняття форми фразеологічних одиниць передбачає розмежування: власне форми і парадигматичної форми.

      Говорячи про власне форму  фразеологічних одиниць, дослідники  підкреслюють у першу чергу нарізнооформленість їх компонентів, що зумовлює ряд специфічних характеристик цих лінгвістичних одиниць: а) кількісний склад компонентів; б) межа фразеологічної одиниці; в) постійність і змінність компонентного складу; г) структурно-граматична організація компонентів у єдиному цілому і т. ін.

      Фразеологічна одиниця передбачає  у своєму складі як мінімум два компоненти, при чому це може бути поєднання двох повнозначних слів, повнозначного із службовим і навіть двох неповнозначних.

      Компонентний склад фразеологічних  одиниць може бути двочленним, тричленним, чотиричленним, п'ятичленним  і більше. У зв’язку з тим, що компоненти фразеологічних одиниць у мовному потоці активно взаємодіють з іншими словами, визначення їх обов’язкового лексичного складу, тобто межі фразеологічної одиниці ускладнюються.²

      В останні роки досить широкої популярності набуло дослідження функціонально-семантичних особливостей фразеологізмів, об’єднаних у   групи на основі наявності у їхньому складі компонентів, що генетично відносяться до певного тематичного ряду лексем. Так, наявність у складі фразеологізмів компонентів, що є  назвами частин людського тіла, стала підставою для об'єднання таких зворотів у тематичну групу так званої соматичної фразеології. Фразеологізми з компонентом-власною назвою утворюють окрему групу ономастичної фразеології. Звороти, до складу яких входять лексеми тваринної або рослинної тематики, розглядаються відповідно як анімалістична та флористична фразеологія. Виділяють також нумеративну фразеологію на основі наявності в ній компонентів-числівників, нумізматичну з компонентами-назвами грошових одиниць, біблійну та ін. Дослідження фразеологізмів за генетичною приналежністю їх компонентів до певної тематичної парадигми лексем, як показала практика, є ефективним не лише при з'ясуванні семантичної специфіки цих одиниць, але й при виявленні ролі окремих компонентів у їх творенні.³

     Важливу частину номінативної лексики становлять назви представників тваринного світу, які в мовознавчій літературі позначаються по-різному – анімалізми, зо оніми, зоосемізми. Як і вся фразеологія в цілому, ця її тематична група тісно пов’язана з культурою, історією і способом життя народів. Так, назви тварин зустрічаємо вже в найдавніших документах, де узагальнено спостереження над тваринним світом (міфологія і різні жанри фольклору). Надання тваринам символічного значення у житті людини, зображення їх як істот священних, створінь мудрих і пророчих поєднувалось тут з виправданням марновірства, вірувань і забобонів людей щодо деяких тварин.

      Дослідники стверджують, що зоосемія використовується при створенні метафоричних сполучень слів, доповнюючи і збагачуючи номінацію в усіх мовах світу і, таким чином, є визначним фактором розвитку лексичної системи будь–якої мови світу. Вчені перш за все роблять внутрішньомовний аналіз цієї групи лексики і вивчають зоосемію у зіставному плані на матеріалі різних мов. З двох моделей образно-переносного вживання слів зо онімів – оказіональних і узуальних, сучасна лінгвістика досліджує переважно другу модель як факт мовної системи, хоча приділяє увагу і тим оказіональним образним утворенням, ядро яких становлять анімалізми.

       Переважно зооніми стають стрижневими компонентами компаративних фразеологічних одиниць. В українській та чеській мовах компаративні усталені словесні комплекси переважно мають тричленну структуру, а саме – основа порівняння, тобто ознака за якою проводиться порівняння, порівняльна частина та порівняльний сполучник. Наприклад: chudý jako kostelní myš – бідний мов церковна миша.

     У ролі еталонних ознак завжди виступають часто вживані слова, котрі вже влилися в буденну, розмовну мову народу, тому що порівняння створюються в результаті багатовікового досвіду людей на базі образу, який є відомим і звичним кожному носієві мови. Частіше за все компонентами порівняльної частини компаративних фразеологізмів є назви конкретних предметів та тварин. Це пояснюється тим, що людині властиво прирівнювати з добре знайомими речами, котрі вже давно увійшли до складу розмовної мови .І справді серед усіх назв тваринного світу до чеських стійких порівнянь (так само і до українських) увійшли такі назви, як: пес, кішка, порося, кінь, віл, корова, вівця та ін. це все є ті тварини, з якими людина контактує протягом усього свого життя.

      Дослідженню фразем сприяє типологічна спільність образно-переносних варіантів, властивих анімалізмам, або зоонімам, у різних мовах. Саме зіставне вивчення анімалістичних конотацій дозволяє дослідникам дійти висновку про те, що зоосемія є тотожним явищем і для споріднених і для неспоріднених мов, що між мовами існує лише певна невідповідність лексичного складу цих назв, кількісні їх диспропорції, відмінності у ступені поширення анімалізмів і в розташуванні в них додаткових сем. Крім того, як слушно підкреслюють дослідники, зіставлення такого тотожного явища, як зоосемія, у різних мовах дає можливість яскравіше підкреслити національну самобутність, національну самобутність, національну неповторність того, що зіставляється, визначити питому вагу спільного і національно-специфічного в назвах тварин двох або більше мов.⁴

      І справді, у фраземах та ідіомах де назви тварин служать опорними словами використовуються не лише такі назви, як слон, лисиця, ведмідь, собака, віслюк, баран тощо, і саме тут виявляється їх багатозначність, здатність до метафоризації, до перерозподілу конкретних сем. Традиційне використання анімалізмів у фразеологічних сполуках усіх мов при створенні метафоричних сполучень пояснюється насамперед видатною роллю тварин у житті людини, а також тими факторами, про які йшлося вище. У зв’язку з цим внутрішньомовний семантичний і зіставний аналіз як анімалізмів, так і анімалістичної фразеології передбачає неодмінне врахування екстралінгвістичних факторів, зокрема фактів історії минулих епох  та інших фактів суспільного життя та специфіки соціальних явищ, особливостей виробничої діяльності, побуту, морально-етичних і родинних стосунків людини, її психології тощо.⁵

       Використання назв тварин як еталонів ознак, за якими проводиться порівняння, пов’язано з їх об’єктивними характеристиками. Порівняйте: silný j. byk; černý j. havran; slepý j. krtek; má oči j. jestřab. І навпаки, тваринам часто приписуються якості й характеристики, властиві людині: pilný j. včelička; liný j. veš; falešný j. kočka; lstivý j.had. Це почасти можна пояснити властивим людському мисленню антропоцентризмом, що відображається у мові, в тому числі у фразеології. Свідомість людини спочатку інтерпретує властивості певного об’єкта у “людиноподібних” ознаках, а потім знову переносить їх на людину. Так, символи деяких рис характеру людини – працелюбність, лінощі, хитрість, нещирість – спочатку надані тваринам, які потім використовуються для емотивно-оціночної інтерпретації властивостей людини у складі стійких порівнянь. Певні слова – стандартні символи, типові носії якостей (фізичних чи моральних) – беруть участь у створенні специфічної картини світу, тобто прийнятої у певному суспільстві системи концептуальних стереотипів як норм мислення, оцінки поведінки у світі.

         Загальновідомо, що мови різняться не тільки особливостями граматичної і лексичної структури, а й національно-культурною специфікою членування світу, тобто виділення у ньому суттєвих для даного народу і його екологічної сфери елементів, властивостей і явищ. А.Н.Леонтьєв писав: “Ми сприймаємо предметний світ не тільки в координатах простору і часу (в русі), але ще в одному квазіпросторі... це простір значень”⁶ Цей “простір значень” включає і національно-культурний мовний досвід, що базується на системі традиційних образів, порівнянь, символічного вживання певних денотатів. Так, еталоном міцного здоров’я українці обрали бика, дуб, воду, ведмедя (здоровий, як бик, як дуб, як вода, як ведмідь), а чехи бук, дуб, хрін, липу, рибу, рись, ріпу – (zdravý j. buk; j. dub; j. hříb; křen; íipa; ryba; rys; řepa). Слід відзначити, що національна мовна свідомість не стільки фіксує об’єктивні властивості предметів і явищ, скільки надає їм рис, для них не характерних. Наприклад, еталоном сильного сп’яніння в українців є свиня, ніч: п’яний, як свиня; як темна ніч: у чехів – свиня, гармата, сніп, слива, датчанин (орі1ý j. svině; dělo; snop; sliva; Dan...). На перший погляд, ці предмети не мають об’єктивних характеристик для того, щоб бути обраними еталоном заданої ознаки оріlý. Однак, ймовірно, тут проявляється затемненість внутрішньої форми порівнянь. В основі цих стійких порівнянь лежать складні, тонкі асоціації. Можливо, порівняння орі1y jako sliva виникло за асоціацією з кольором носа п’яниці, а оріlý jako snop у зв’язку з його нездатністю міцно триматися на ногах. Здатність певного слова метафоризуватися, ставати образним стрижнем стійкого порівняння зумовлена наявністю в його значенні особливого макрокомпонента – конотації, що є переплетінням мікрокомпонентів – асоціативно-образного, оціночного, емотивного і функціонально-стилістичного. Вихідною базою для вибору й переосмислення слова є асоціативно-образний компонент конотації – стандартні асоціації, які “відображають пов’язані зі словом культурні уявлення і традиції, існуючу в даному мовному колективі практику використання даної речі та інші екстралінгвістичні фактори”⁷. Особливо наочно це можна простежити на прикладі назв тварин, які набули символічного значення у мовній творчості українського і чеського народів. Деякі з них, ставши образним стрижнем стійких порівнянь, функціонують у мові як узуальні мовні метафори: хитрий, як лисиця – лисиця; упертий, як віслюк – віслюк та ін. Значення багатьох таких образів-символів в обох мовах збігається, оскільки вони розвинулись на спільнослов’янському грунті. Порівняння, створені на їх базі, можна назвати абсолютними семантичними універсаліями: mlčet j. ryba – мовчати, як риба; dřit j. kůň – працювати, як кінь; pilný j. včelička – працьовитий, як бджілка; chodit j. pav – ходити, як пава.

      Відмінності в асоціативно-образному сприйнятті властивостей різних тварин чехами і українцями можна пояснити тим, що в символічних образах матеріальна семантика відіграє другорядну роль, основного ж значення набуває семантика образна, хоча перша з них визначає основне значення слова і стоїть на першому плані, а друга виникає у психіці носія мови на підставі його художнього досвіду.⁸

      Також дуже важливим аспектом вивчення усталених словесних комплексів є те, що зооніми в чеській та українській мовах виявляють здатність до переносного вживання. Як стійкі, так і оказіональні образні утворення, стрижневим компонентом яких є анімалізми, реалізуються у мовах в однакових або подібних умовах. Переважно основою асоціації є перенесення назви тварини, котра в уяві людей співвідноситься з певною поведінкою, звичками, на інші ознаки, які є притаманні людині. Саме на основі метафоричного перенесення деяких основних ознак або на основі появи нових ознак, віддалено пов’язаних з ними, з'являються нові семи кваліфікаційно-оцінюючого характеру. Щодо концентрації категорії оцінки в назвах тварин, то анімалістична фразеологія створює стійке переносне значення, в якому конотація входить у смислову структуру слова.

                                               Розділ ІІ

              Зіставний аналіз  чесько-українських  зоонімів

      Порівняння предметів, явищ, ознак, дій є актом процесу пізнання, освоєння людиною навколишньої дійсності. Саме акт порівняння лежить в основі зближення на мовному ґрунті таких далеких понять, як живе і неживе, фізичне й психічне, відбиваючи єдність матеріального світу й процесів його пізнання. Загальновідомим є те, що зіставлення є керуючою силою оцінки.

      Наукова систематизація різнорідного  фразеологічного матеріалу –  одне з актуальних завдань  молодої лінгвістичної дисципліни. Вчені, спираючись на ті чи  інші ознаки фразеологічних одиниць, дотримуючись певних принципів запропонували ряд класифікаційних схем, які використовуються у теоретичній і методичній літературі. Найвідомішими принципами є семантичний, функціональний, граматичний, генетичний тощо.

      У процесі функціонування мови багато порівнянь усталили свою структуру і перейшли із рівня мовлення у фразеологічну систему даної мови. Зіставлення з назвою загальновідомої тварини полегшує сприйняття, конкретизує враження і сприяє фіксації в пам'яті певних її особливостей. При цьому стабільна оцінка якоїсь риси, властивої певній тварині, нібито абстрагується, відділяючись від неї, і стає основою нового, переносного лексичного значення. Цей процес реалізується в образно-переносних значеннях і в компаративних уживаннях, які мають регулярний характер.

      Функція зоонімів у складі  порівнянь істотно відрізняється  від того використання, яке оцінюється лексологами як образне переносне значення, оскільки в порівняннях назви тварин зберігають своє номінативне значення. Ця закономірність властива як чеській, так і українській мовам, в яких назви тварин вживаються в їх прямому значенні. Смисл порівняння загалом виводиться з поєднання номінативної і компаративної частин порівняння. В обох мовах смисл порівняння створюється суто граматичними засобами: порівняльними зворотами, підрядними реченнями, порівняльною відмінковою формою (частіш за все орудною). Саме акт порівняння лежить в основі зближення на мовному грунті таких далеких понять, як живе й неживе, фізичне й психічне та ін.

      Важливим засобом творення мовної картини світу є метафора. Лінгвісти, психологи, філософи розглядають її в значно ширшому контексті, ніж мовний образ. Вони її трактують насамперед – і для цього є всі підстави – як такий спосіб мислення про світ, при якому метафора не тільки виконує певну номінативну функцію, а й активізує мислення, визначає певне бачення предметів, явищ. І в цьому полягає її глибока і суттєва функція. Власне таке розуміння метафори пов’язують із вивченням людського фактора в мові. Антропометричність метафори – це співмірність порівнюваних об’єктів через призму людської свідомості, властивість мислити про одну сутність так, ніби вона схожа на іншу, а отже, “виміряти” її відповідно до людського досвіду, уявлень, визначати місце вторинного найменування у системі національно-культурних цінностей та стереотипів. Без звернення до людського фактора жодна теорія не зможе дати відповідь на питання, чому людину можна назвати змією (якщо хочемо дати їй негативну оцінку, висловити неприязне ставлення до неї), а дитину – при ніжному звертанні – котиком. Не завжди можна пояснити модель створення метафори і порушення таксонімічних зв’язків. Макс Блек вдало визначив феномен метафори, назвавши її верхівкою затопленої моделі. Адже на поверхнево-синтаксичному рівні ми користуємось лише “буквальним” значенням, а сам процес його становлення відбувається на глибинно- семантичному рівні. Світ пізнають через порівняння. Вроджена властивість аналогії спонукає людину шукати подібність між найвіддаленішими предметами чи явищами. Людина “вловлює” подібність не тільки між тими предметами, що їх чуттєво сприймає, а й між конкретними реаліями та абстрактними явищами. Інколи дуже важко визначити закономірності чи хоч би тенденції, що виявляються у процесі формування кожної конкретної метафори. Спільний для всього людства процес сприйняття навколишнього світу, нагромаджені знання і досвід не завжди можуть пояснити походження більшості метафор. А якщо взяти до уваги національні відмінності у сприйнятті світу і в номінації, то це нерідко приводить до лабіринту. І справді, чому німецьке колективне мислення вибирає для пестливої назви немовляти – Frosch (жаба) часто у сполученні з suber (солодкий) або lieber (милий). У чеськомовній спільноті žaba, žabka – широко використовують як пестливу характеристику для дівчаток-підлітків. В українській мові такого компліментарного відтінку у слові жаба нам не вдалося виявити. Навпаки, для україномовної особистості жаба – це холодна і доволі бридка тварина родини земноводних. Номінація жаба вживається у таких стійких словосполученнях: витріщив очі, як жаба (має непривабливий і дурний вигляд); квакає, мов та жаба (говорить голосно і нерозбірливо), дивиться, як жаба (тупо, недоумкувато ди- виться), надувся, як жаба (про пихату, набундючену людину)⁹.

      Незважаючи на те, що для зіставлюваних  мов представники тваринного  світу  є такими ж самими  представниками дійсності, кожна  з цих мов по своєму інтерпретує  ці назви. Так, порівнявши українські та чеські  стійкі порівняння зі стрижневим компонентом medvěd (bručet jako medvěd , chovat se jako medvěd, chlupatý jako medvěd, silný jako medvěd, chodit jako medvěd – здоровий як  ведмідь, дужий як ведмідь, волохатий як ведмідь, лінивий як ведмідь, старий як ведмідь), ми чітко можемо побачити, що іменник ведмідь виступає як асоціативне поле, сукупність асоціативних уявлень, на базі яких утворюються окремі порівняння. Такі асоціативні мікрополя одних і тих же назв тварин в українській та чеській мовах можуть перебувати в різних опозиціях:

1. нульова опозиція - елементи асоціативного поля збігаються :

                віслюк                                                     osel

      дурний - дурний як віслюк                             дурний - hloupý jako osel

     упертий - упертий як віслюк                          упертий - tvrdohlavý jako osel

2. приватна опозиція – ширше мікрополе включає в себе всі елементи вужчого мікро поля другої мови

  черепаха                                                     želva

повільний – повзе як черепаха          повільний - leze jako želva

                                                              спокійний – klidlý jako želva

                                                              смутний – smutný jako želva

3. еквіполентна опозиція – два мікрополя місять як спільні, так і різні     елементи:

кіт                                                            kočka

хтивий  – дивиться як кіт на сало        хтивий – mlsný jako kocour

пакісний  – пакісний як кіт                   нещирий – falešný jako kočka

4. диз'юнктивна опозиція – два мікро поля не мають спільних елементів:

               тарган                                                  šváb 

       рудий – рудий як тарган                напівживий – otravený jako švab