Умисне вбивство. 2

2

Курсова робота

Кримінальне право України

«Умисне вбивство»

Потебенько

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..3
Розділ 1. Поняття вбивства …………………………………………………6

1.1. Об’єктивна сторона злочину…………………………………………….8

1.2. Суб’єктивна сторона злочину……………………………………………9

Розділ 2. Правова кваліфікація умисного вбивства відповідно до статей

Кримінального кодексу України……………………………………………10
Розділ 3. Причини та умови умисних вбивств……………………………..25

Висновки……………………………………………………………………...35
Список літератури…………………………………………………………...36
 

                                                             Вступ
      Убивство із давен вважалося злочином проти людини й засуджувалося як мораллю, так і системою норм і правил, що мають чинність закону. Заборона на вбивство була одним з перших табу в людській культурі. Багато в чому це порозумівалося необхідністю продовження роду й зміцнення суспільства. Воля вбивства загрожувала людству винищуванням, тому спочатку вбивство було засуджено й заборонене в локальних співтовариствах - родах, племенах і т.д. У міру становлення більших людських співтовариств, аж до державних об'єднань,  табу на вбивство придбало форму закону, обов'язкового для всіх членів співтовариства. Відомо, що перші законовложення (які написані, систематизовані сукупності норм і правил поведінки, а також заборон) формуються на основі загальноприйнятих норм моралі, формалізуємих і закріплюються у законах.

Убивство трактується  як злочин практично у всіх законодавчих системах - древніх і сучасних. Зазіхання на чуже життя може бути виправдано мораллю й законом лише у виняткових випадках. Для різних суспільств, культур, політичних систем, ці випадки різні. Одна з перших заповідей Біблійного Моїсея, визнаних як іудеями, так і християнами, говорить: “НЕ УБІЙ!” Старозавітні правила, що мали для древніх іудеїв чинність закону, дуже конкретно визначають  убивство як антигромадське діяння. Якщо, відповідно до Біблії, перший убивця на Землі був Каїн покараний вічним вигнанням, то згодом за заподіяну іншому смерть покладалася смерть: “ Хто вдарить людину, так, що він умре, так буде відданий смерті... а якщо хто з наміром умертвить ближнього підступно (і прибіжить до жертовника), те й від жертовника мого бери його на смерть.”

У сучасних системах права вбивство розглядається як один із самих тяжких злочинів і передбачає суворе покарання, аж до страти в ряді країн,  у тому числі, і в Україні.

  Серед багатьох проблем, що постають перед державою, юридичною наукою на сучасному етапі складних економічних та політичних перетворень особливе місце займає розробка питань, пов’язаних з охороною особи та забезпеченням дотримання прав і свобод громадян. У статті 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя i здоров’я, честь та гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини (ст. 27 Конституції України).

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що побудова демократичної правової держави суттєво гальмується серйозним загостренням криміногенної обстановки, зростанням рівня злочинності.

Злочинність як соціальний феномен характеризує одну з граней життя суспільства, один з параметрів, що відображають стан життєдіяльності соціального організму на сучасному етапі історичного розвитку. Стан злочинності дозволяє продіагностувати протиріччя, диспропорції суспільного організму. Такі можливості з’являються при аналізі причин насильницької злочинності. Адже рівень насильницької злочинності, що виступає показником рівня цивілізованості суспільства, дозволяє оцінити ступінь ефективності існуючого у суспільстві соціального устрою, а також визначити рівень гуманності існуючої в суспільстві системи суспільних відносин.

Таким чином, за допомогою аналізу причин насильницької злочинності можна впливати на стан боротьби з цим явищем.

Важливість теми полягає в тому, що життя людини, відповідно до ст. 3 Конституції України, є найви­щою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошуєть­ся, що кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Тому злочини проти життя ста­новлять велику суспільну небезпеку. До них Кримінальний кодекс (надалі – КК) відносить різні види умисних вбивств (статті 115—118), вбивство через необережність (ст.119), доведення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129).

Мета данної курсової роботи - розкрити поняття умисного вбивства.

При написанні курсової роботи поставлені наступні задачі: визначити поняття вбивства та визначити об’єктивні та суб’єктивні ознаки умисного вбивства; дати правову класифікацію умисного вбивства відповідно до статей Кримінального кодексу України; визначити причини та умови умисних вбивств.

Основними нормативно-правовим актом, який використовуватиметься при написання курсової роботи служитиме Конституція України, Кримінанальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України.

Структура даної курсової роботи складається з: вступу, осноівної частини, яка состоїть з трьох глав, висновку, списку використаних джерел, загальна кількість роботи складає 37 сторінок.

Розділ 1. Поняття вбивства.

Життя - найважливіше, невід'ємне й недоторканне право й благо людини. Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Ніхто не може бути довільно позбавленийі життя.

У нашому законодавстві зазіхання на життя зізнається злочином.

Убивство - це протиправна дія, що припускає навмисне або необережне позбавлення життя іншої людини, якщо позбавлення життя є єдиним, обов'язковим наслідком у відповідному складі злочину.

Позбавлення життя іншої людини є вбивством, біологічне життя людини є предметом зазіхання. Життя як предмет зазіхання існує тоді, коли людина народився й ще не вмер. Найбільше правильно вважати початком життя - початок фізичних пологів, коли з'являється можливість безпосереднього фізичного впливу на тіло дитини.

Для рішення питання про кримінальну відповідальність за вбивство значення мають ознаки жизнєнародженості, а не життєздатності. Навмисне вмертвіння дитини, що родились живим є злочином (вбивством) незалежно від того, чи була ця дитина життєздатною.

Питання про настання смерті вирішується по-різному, сучасна медицина усе далі відсуває її границі, а, отже, міняються визначення в науці кримінального права й наступної за нею судовою медициною.

Існує позиція, що смерть наступає з моменту припинення подиху, зупинки серця, припинення діяльності мозку, що підтверджується рівною лінією на енцефалограмі.

Однак у житті зустрічаються випадки, коли зупинка подиху не тягне за особою зупинку серця й припинення функціонування ЦНС (центральної нервової системи), мозок не функціонує, а серцева діяльність триває. Тому доцільно встановлювати факт смерті не по одному, а по сукупності ознак. “ В історії судової медицини момент закінчення життя визначається  по-різному, такими показниками є - припинення подиху, зупинка серця й припинення діяльності головного мозку.”[15, с.479-480]

Зазначені критерії біологічної смерті не поширюються на випадки зупинки серця, що наступила в умовах глибокого охолодження.

Ряд авторів розглядає біологічне життя людини як самостійний об'єкт зазіхання. Однак доцільно говорити про те, що зазіхання на людське життя є злочин не тільки й не стільки проти особистості кожної окремої людини, скільки проти соціальних підвалин і відносин, що  склалися із приводу цінності людського життя. Будучи соціальною цінністю, людське життя охороняється законом, яке стоїть на стражі суспільних інтересів. Право як соціальний інститут покликане захищати й охороняти від зазіхань різні цінності й блага, а, отже, ті відносини, які склалися в суспільстві із приводу цих цінностей і благ.

Право на життя є об'єктом права остільки, оскільки життя зізнається соціальною цінністю, праву людини на життя протистоїть обов'язок всіх інших людей утримуватися від зазіхання на життя іншої людини. На підставі цього в теорії кримінального права  біологічне життя людини зізнається об'єктом або предметом зазіхання.

Судові органи, приймаючи конкретні рішення по кримінальних справах, пов'язаним з убивством виходять із визнання об'єктом злочину не стільки конкретної людини як біологічної істоти, скільки соціальних відносин по охороні життя.

Убивство - діяння неправомірне, цим воно відрізняється від правомірного позбавлення життя, до яких ставляться знищення ворога на війні; приведення у виконання вироку про страту, позбавлення життя в результаті необхідної оборони, заподіяння смерті злочинцеві в момент його затримки.

У частині 1 ст. 115 дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті ін­шій людині. Крім того, в ст. 119 КК передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства мо­же бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті ін­шій людині. Заподіяння смерті іншій людині — це позбавлення її життя [6, с.29].

Об'єктом вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя і може призвести до відповідальності за незаконне проведення абор­ту. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть. Настання смерті - обов'язкова умова кваліфікації діяння як убивства незалежно від того, коли вона наступила - відразу або через якийсь час.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалеж­но від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо. Вбивство — це позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на са­могубство злочином не вважається.

З об'єктивної сторони вбивство може бути здійснене шляхом дії або бездіяльності. Для позбавлення людини життя може застосо­вуватися як фізичний вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо), так і психічний (заподіяння душевної травми, що викликала смерть, підбурювання до самогубства особи, яка не усвідомлює зна­чення цього акту тощо).

У разі вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про вчи­нення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов'язаний був і мав можливість їх вчинити. Наприклад, особа ме­дичного персоналу з метою заподіяння смерті хворому не застосо­вує необхідного лікування.

Обов'язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку — смерті людини. При цьому необхідно вста­новити причинний зв'язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого.

Вбивство — це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхід­ної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння.

З суб'єктивної сторони, вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (зло­чинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна квалі­фікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети.

Суб'єкт вбивства — будь-яка особа, яка досягла 14-ти років за вбивства, передбачені статтями 115—117 КК, і 16-ти років — за вбивства, передбачені статтями 118 і 119 КК.

Розділ 2. Правова класифікація вбивства відповідно до статей Кримінального кодексу України.

За суб'єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115—118 КК) і вбивства через необережність (ст. 119 КК). У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї сус­пільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивст­во, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115 КК) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом'якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом'якшуючих обставин.

Умисне вбивство без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин (просте вбивство) — ч. 1 ст. 115 КК — має місце в тих випадках, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, статтями 116—118 КК. За частиною 1 ст. 115 КК кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на грунті особистих взаємовідносин, з рев­нощів, зі співчуття (наприклад, за наявності прохання потерпілого) та деякі інші.

Покарання за таке вбивство передбачене ч. 1 ст. 115 КК — позбав­лення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) — ч. 2 ст. 115 КК. Обтяжуючі обставини перераховані в пунктах 1 — 13 ч. 2 ст. 115 КК. Для застосування ст. 115 КК досить наяв­ності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) перед­бачає, що позбавлення життя цих осіб було вчинене одночасно або протягом короткого проміжку часу і охоплювалося єдністю наміру винного. Дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, якщо не доведено, що його намір був спрямований на позбавлення життя саме двох або більше осіб.

Вбивство однієї людини і замах на життя іншої не може роз­глядатися як закінчений злочин — вбивство двох або більше осіб. У цих випадках вчинене слід кваліфікувати за ст. 15 КК та п. 1 ч. 2 ст. 115 КК або за ч. 1 ст. 115 КК незалежно від послідовності злочинних дій. Замах на вбивство двох або більше осіб, який не призвів до смертельного наслідку, кваліфікується за ст. 15 КК і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК), має місце, якщо вбито дитину до 14 років або якщо винному було достовірно відомо про вагітність жінки. Кваліфікація злочину не за­лежить від строку вагітності та життєздатності плоду.

Умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК). Заручником є особа, яка захоплена або утримується будь-ким для забезпечення того, щоб родичі, інші особи, органи держави або відповідні органі­зації виконали певні вимоги як умову звільнення заручника. Вбивст­во заручника може мати місце в момент захоплення або протягом часу утримування заручника, тобто позбавлення волі. Вбивство можливе і внаслідок спроби заручника втекти, під час його переве­зення і т. д. Саме захоплення чи утримання заручника є самостій­ним злочином і кваліфікується за ст. 147 КК або ст. 349 КК.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК). У деяких випадках спосіб позбавлення життя свідчить про особливу жорстокість злочину. Пленум Верховного Суду України в своїй практиці вважає [3], що до особливо жорстоких можуть бути віднесені, зокрема, випадки, коли перед позбавленням життя або в процесі вчинення вбивства до потерпілого умисно застосову­валися тортури, катування або йому заподіювалися особливі страж­дання шляхом нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, або з використанням вогню, струму, отрути, що завдає нестерпного болю.

Судова практика виходить з того, що про ознаку особливої жор­стокості може свідчити також вчинення злочину в присутності близьких потерпілому осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалося глумлінням над трупом, крім випадків його знищення або розтину з метою приховати вбивство.

Умислом винного має охоплюватися особлива жорстокість дій, що ним вчиняються. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчи­неному з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підста­ви та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку. Встанов­лення особливої жорстокості вбивства не входить до компетенції су­дово-медичної експертизи, оскільки поняття «жорстокість» не є ме­дичним. Вирішення цього питання є прерогативою органів досудового слідства і суду. Експерт лише дає висновок, чи зазнав потерпілий особливо сильних страждань.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), має місце, якщо, вчиняючи вбивст­во певної особи, винний усвідомлював, що він застосовує такий спо­сіб заподіяння смерті, який небезпечний для життя не тільки однієї людини (наприклад, вбивство шляхом пострілу в натовп людей, під­пал приміщення, у якому крім потерпілого знаходилися інші особи, вчинення аварії автомашини, в якій їхали кілька осіб). Судова прак­тика випадки вбивства за допомогою різного роду автоматичних пристроїв, що створюють загрозу для життя будь-якої особи, квалі­фікує за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК.

Заподіяння при вбивстві способом, небезпечним для життя бага­тьох людей, тілесних ушкоджень іншим особам слід додатково ква­ліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень. Якщо при вбивстві спосо­бом, небезпечним для життя багатьох людей, вчинено умисне вбивство двох або більше осіб, винний підлягає відповідальності за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 155 КК.

Умисне вбивство з корисливих, мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) здій­снюється з мотивів, спрямованих на отримання будь-якої матеріаль­ної вигоди (грошей, майна, майнових прав, прав на житлову площу тощо) або з наміром позбутися матеріальних витрат (сплати боргу, платежу аліментів та ін.). Корисливим також є вбивство, вчинене за винагороду або з метою зайняти більш високооплачувану посаду.

Для кваліфікації злочину за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не має значення, чи вдалося винному реалізувати корисливий мотив. Необхідно лише, щоб корисливі мотиви виникли до вчинення вбивства. Тому не мо­же бути основою для кваліфікації вбивства за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК заволодіння майном вбитого в тих випадках, якщо користь не була мо­тивом вбивства.

Верховний Суд України виходить з того, що умисне вбивство, вчинене при розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, належить кваліфікувати не лише за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, а й за ч. 4 ст. 187 КК, ч. 3 ст. 308 КК або ч. 3 ст. 313 КК, як розбій.

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) ма­тиме місце лише у випадку, якщо воно вчиняється за явно вираже­ної неповаги до суспільства, зневаги до правил співжиття та норм моралі, без мотиву чи за незначного мотиву як приводу для вбивст­ва та ін. Якщо винний крім вбивства з хуліганських мотивів вчинив інші умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і вира­жають явну неповагу до суспільства, то вчинене ним належить ква­ліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК і ст. 296 КК. Хуліганство, що потягло за собою необережне позбавлення життя людини, не містить складу злочину, який розглядається, і має кваліфікуватися за відповідною частиною ст. ст. 296 і 119 КК.

При кваліфікації вбивства за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК слід встановити наявність хуліганських мотивів, що визначають поведінку винного. Невстановлення конкретних мотивів вбивства не є підставою для кваліфікації злочину як вчиненого з хуліганських мотивів.

Верховний Суд України в своїй практиці виходить з того, що умисне вбивство, вчинене з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на грунті особистих відносин, незалежно від місця його здійснення, не повинно кваліфікуватися за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство особа чи її близького родича у зв'язку з ви­конанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК), має місце, якщо вбивство вчинене в зв'язку з ви­конанням службового чи громадського обов'язку. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти виконання особою покладених на неї обов'язків у державній чи громадській установі, на підприєм­стві, в організації. Потерпілим при цьому може бути не тільки служ­бова особа, а й інші працівники, які виконують службові функції, та їх близькі родичі. Виконання громадського обов'язку — це будь-яка корисна для суспільства діяльність громадянина.

Відповідальність за вбивство в зв'язку з виконанням службового або громадського обов'язку настає незалежно від того, коли були вчинені потерпілим дії, які послужили приводом для вбивства. Та­ким чином, не обов'язково, щоб вбивство було вчинене саме в мо­мент виконання потерпілим свого службового чи громадського обов'язку.

Посягання на життя (тобто вбивство або замах на вбивство) державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з його держав­ною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112 КК, а вбивство чи замах на вбивство працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльніс­тю щодо охорони громадського порядку — за ст. 348 КК. Так само і вбивство чи замах на вбивство судді, народного засідателя чи при­сяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням право­суддя, а також захисника чи представника особи у зв'язку з діяль­ністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, — відповідно за статтями 379 і 400 КК.

Умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст.115 КК). Винний може переслідувати мету повністю приховати раніше вчинений злочин або лише обставини, які впливають на кваліфікацію та міру покарання. Вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину винний мо­же здійснювати як до, так і в процесі вчинення наміченого злочину. Наприклад, випадки вбивства потерпілого, свідка, особи, яка має до­кази злочину, охоплюються п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, поєднане із згвалтуванням або насиль­ницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним спо­собом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК). Винний може здійснити вбивство в про­цесі самого зґвалтування або задоволення статевої пристрасті для того, щоб придушити опір потерпілої або з садистських мотивів. Але таке вбивство може мати місце і після здійснення цих злочинів, щоб приховати злочин і уникнути відповідальності. Вбивство і зґвалту­вання або задоволення статевої пристрасті можуть бути вчинені як одною, так і різними особами (наприклад, при груповому приста­ванні).

Умисне вбивство, вчинена на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК) — це вбивство, вчинене виконавцем за дорученням замовника. Таке доручення, як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а за­мовник — вчинити або, навпаки, не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального (грошову винагороду, передачу прав на май­но та ін.) чи нематеріального характеру (звільнення від криміналь­ної відповідальності, розв'язання різних життєвих проблем і та ін.). Якщо вбивство на замовлення зумовлене виплатою винагороди або іншими матеріальними благами, вчинене вимагає додаткової квалі­фікації за п. 6 ч. 2 ст. 115і.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК) має місце, якщо воно вчинене спільно двома або більше особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, до­мовилися про спільне його вчинення. Таке вбивство може бути вчи­нене як співвиконавцями, так і з розподілом ролей, тому безпосе­реднім виконавцем вбивства може бути і один учасник групи. За цим пунктом ч. 2 ст. 115 КК належить кваліфікувати і умисне вбивство, вчинене організованою групою або злочинною організацією, тому що ці форми співучасті імпліцитно містять в собі також ознаки, властиві групі, яка діє за попередньою змовою. У разі вчинення вбивства злочинною організацією (її учасниками) кваліфікація зло­чину настає за сукупністю ст. 225 КК і п. 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК). Йдеть­ся про умисне вбивство, вчинене хоча б у другий раз. Вчинення вбивства, передбаченого статтями 116—118 КК, не дає підстав розгля­дати наступне умисне вбивство як повторне. Умисне вбивство, яко­му передувало умисне заподіяння смерті, що охоплюється статтями інших розділів КК (терористичний акт, диверсія, бандитизм, пося­гання на життя працівника правоохоронного органу та ін.), кваліфікується за її із ч. 2 ст. 115 КК. Цей пункт застосовується незалежно від того, чи був винний засуджений за раніше вчинене вбивство.

Якщо особу, яка вчинила повторне вбивство, за жодне з них не було засуджено, останнє вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, а вчинене раніше кваліфікується самостійно.

Незакінчене вбивство (або співучасть в ньому) також створює повторність.

Умисне вбивство не може кваліфікуватися як повторне, якщо судимість за раніше вчинене вбивство погашена чи знята у встанов­леному порядку, а також якщо закінчилися строки давності за попе­реднє вбивство.

Перелік обтяжуючих обставин, вказаних в ч. 2 ст. 115 КК, є вичерп­ним. Якщо умисне вбивство вчинене за обтяжуючих обставин, пере­рахованих у двох або більше пунктах ч. 2 ст. 115 КК, то при його кваліфікації мають вказуватися всі пункти.

Умисне, вбивство за ч. 2 ст. 115 КК, карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство за пом'якшуючих обставин: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання; умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини; умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК). У цьому випадку має місце особливий пси­хічний стан винного — фізіологічний афект; короткочасна інтенсив­на емоція, що значно послаблює контроль особи над своїми вчинка­ми, здатність усвідомлювати їх, керувати ними. Від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, що виключає осудність суб'єкта.

Умовою застосування ст. 116 КК є сильне душевне хвилювання, ви­кликане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого.

Насильство при цьому може бути як фізичним (заподіяння тілес­них ушкоджень, нанесення побоїв, позбавлення волі та ін.), так і психічним (загроза заподіяти фізичну, моральну, майнову шкоду), але тільки протизаконним. Останнє може за своїм характером надавати суб'єкту право на необхідну оборону. Вбивство, вчинене у ста­ні сильного душевного хвилювання, але за умови, що воно було ре­зультатом перевищення меж необхідної оборони, слід кваліфікувати не за ст. 116 КК, а за ст. 118 КК, як вбивство при перевищенні меж необ­хідної оборони.

Якщо душевне хвилювання було викликане не потерпілим, а ін­шими особами, ст. 118 КК не може бути застосована.

Відповідальність за ст. 116 КК настає також у випадках, якщо протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа, що спричинили сильне душевне хвилювання особи, яка вчинила вбивство, були спрямовані не на неї особисто, а щодо третіх осіб — близьких або навіть сторонніх.

Склад злочину, передбаченого ст. 116 КК, має місце лише у випад­ку, якщо умисел на вбивство виник раптово в стані фізіологічного афекту, і був виконаний, коли винний ще знаходився в такому стані.

При вбивстві, передбаченому ст. 116 КК, умисел може бути прямим і непрямим.

Покарання за злочин: за ст. 116 КК— обмеження волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК). Відповідальність матері пом'якшується за умови, що вбивство дитини було вчинене під час пологів або одразу після них, тобто законодавець обмежує здійснення цього злочину певним не­тривалим проміжком часу, доки особливий психічний і фізичний стан жінки послаблює її здатність керувати своїми діями. В інших випадках відповідальність за вбивство матір'ю своєї дитини настає на загальних підставах.