Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання
5
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ: ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА 6
1.1. Загальна характеристика злочинів проти життя 6
1.2. Кримінально-правове поняття вбивства 7
РОЗДІЛ ІІ. ПРОСТЕ УМИСНЕ ВБИВСТВО І УМИСНЕ ВБИВСТВО З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ. ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ 10
2.1. Умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин 10
2.2. Умисне вбивство з обтяжуючими обставинами 14
РОЗДІЛ ІІІ. УМИСНЕ ВБИВСТВО З ПОМ’ЯКШУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ І ВБИВСТВО ЧЕРЕЗ НЕОБЕРЕЖНІСТЬ. ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ 25
3.1. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного
хвилювання 25
3.2. Умисне вбивство при перевищені меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця 29
3.3 Вбивство, вчинене через необережність 33
ВИСНОВКИ 35
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 38
5
ВСТУП
Актуальність теми. Концепція правової держави завжди пов'язується, перш за все, з ідеями природних невідчужуваних прав людини, з їх визнанням, повагою та охороною з боку держави.
Конституція України визнає, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [4, ст.3].
Також Конституція України закріпила головне природне право кожної людини – право на життя: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань» [4, ст.27]. Життя є найбільш цінним із благ не лише для людини, а й для українського суспільства в цілому, тому захист життя людини гарантується Конституцією України, а за посягання на життя встановлена найбільш сувора – кримінальна – відповідальність.
На життя особи посягає найтяжчий злочин – убивство. Убивством у кримінальному праві називається протиправне і винне заподіяння смерті при посяганні на життя іншої людини.
Поряд із відповідальністю за умисне вбивство без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі КК) та при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК), вбивство через необережність (ст. 119 КК), чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за умисні вбивства при пом'якшуючих обставинах: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), вбивство через необережність (ст. 119 КК).
Актуальності курсова робота набуває у зв'язку з необхідністю осмислення відповідних положень КК України – перш за все з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за посягання на життя, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення.
Мета і завдання. Метою роботи є комплексна кримінально-правова характеристика складів злочинів, передбачених статтями 115, 116, 117, 118, 119 КК, та характеристику умисного вбивства при пом’якшуючих обставинах.
Поставлена мета зумовила необхідність розв'язання таких головних завдань:
дослідити об'єктивні та суб'єктивні ознаки умисного вбивства та вбивства через необережність;
детально вивчити обставини, що є обтяжуючими та пом’якшуючими вину при вчиненні вбивства;
проаналізувати спеціальну літературу з проблем кваліфікації вбивств;
провести узагальнення судової практики з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за вбивства.
Об'єктам роботи є вбивства, а саме: умисне вбивство, умисне вбивство з обтяжуючими обставинами і пом’якшуючими обставинами
Предметом роботи є кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за вказані види вбивств, їх доктринальне розуміння та практика застосування.
Методи. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження використані такі методи: системний - для комплексного розгляду складових предмета дослідження, елементів як єдиного цілого; діалектичний метод - для дослідження елементів та ознак складів злочинів, зокрема, при з'ясуванні співвідношення між окремими формами зовнішнього прояву вбивств; функціональний - для з'ясування змісту об'єктивних та суб'єктивних ознак досліджуваних складів злочинів при кримінально-правовій кваліфікації діянь; аксіоматичний - для обґрунтування криміналізації діянь, передбачених статтями 115, 116, 117, 118, 119 КК, які приймались без доведень, а визначення їх об'єктивних та суб'єктивних ознак здійснювалось відповідно до певних логічних правил; логічний - для тлумачення окремих положень КК України 1960 р. та чинного КК України, а також низки кримінально-правових понять.
Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузях кримінального права, кримінології, медицини, загальної психології. У роботі використовувалась енциклопедично-довідкова література та словники.
Нормативну базу дисертаційного дослідження склали Конституція України, КК України 1960 р., КК України 2003 р., інші закони та підзаконні нормативно-правові акти України.
Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – сторінок.
РОЗДІЛ І. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ: ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА
1.1 Загальна характеристика злочинів проти життя
Життя людини, відповідно до ст. 3 Конституції України, визнається найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошується, що кожна людина має невід’ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Тому злочини проти життя становлять велику суспільну небезпеку. Саме тому відповідальність за ці злочини передбачена Розділом ІІ Особливої частини Кримінального Кодексу України, підкреслюючи небезпечність даної групи злочинів. До них КК відносить різні види умисних вбивств (статті 115 – 118), вбивство через необережність (ст. 119), доведення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129).
Злочини проти життя поділяються на дві основні групи:
1) вбивства, які в свою чергу також поділяються на:
– умисне вбивство просте (ч.1 ст. 115 КК);
– кваліфіковане вбивство : з обтяжуючими обставинами (ч.2 ст. 115 КК) і з пом’якшуючими обставинами (статті 116 – 119 КК);
2) злочини проти життя без ознак вбивства - доведення до самогубства (ст. 120 КК).
Родовим об’єктом злочинів проти життя є особа як суб’єкт суспільних відносин.
Безпосереднім об’єктом виступає життя особи. Позбавлення життя може бути вчинене тільки стосовно живої людини незалежно від її віку, стану здоров’я, громадського стану чи інших властивостей особи.
Життя як об’єкт кримінально-правової охорони містить у собі суспільні відносини, існуючі з приводу охорони життя у біологічному розумінні. Якраз тому, що об’єкт посягання – не тільки біологічна особистість, але й певна сукупність суспільних відносин, спрямованих на охорону цієї особистості ( у кожному разі, у кожному певному випадку ця сукупність буває різноманітною і особливою). Кримінальний закон містить цілу низку кримінально-правових норм, що охороняють ці відносини – ст.ст.115 – 120, 129 КК.
Об’єктивна сторона злочинів проти життя може виражатися як в дії, так і в бездіяльності.
Суб’єктивна сторона характеризується переважно прямим умислом, але бувають випадки змішаної форми вини чи необережності. Детальніше про форму вини буде йтися при кваліфікації окремого виду злочину.
Наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство.
Суб’єкт злочинів може бути як загальним, тобто відповідальність за вчинене діяння настає з досягненням особою 16 років (статті 118 – 120, 129 КК України), так і спеціальний, а саме осудна особа з 14 років (статті 115 – 117 КК України). Цей вік настає з наступної доби після дня виповнення відповідного віку. За відсутності в особи документів, що підтверджують її вік, проводиться судово-медична експертиза для встановлення віку, а в необхідних випадках – і для визнання її осудності.
1.2. Кримінально-правове поняття вбивства
Як уже зазначалося, Конституція України закріплює невід’ємне право на життя кожної людини і встановлює обов’язок держави захищати життя людини. Вбивство позбавляє потерпілого найціннішого блага – життя. Вбивство заподіює надзвичайно тяжку шкоду не тільки потерпілому, але і його рідним та близьким. Разом з тим невинне (casus) чи легальне (наприклад, у стані необхідної оборони, під час війни) позбавлення життя, не є вбивством.
У частині 1 ст. 115 КК України дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині. Заподіяння смерті іншій людині - це позбавлення її життя.
Отже, вбивство – це позбавлення життя іншої людини. Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінально караними діяннями, оскільки об’єктом вбивства може бути тільки життя іншої людини щодо вбивці. Але сприяння самогубству чи допомога самогубцеві у досягненні ним цієї мети визнається сприянням смерті іншій людині. Доведення до самогубства утворює злочин, передбачений ст.120 КК України.
Об’єктом вбивства є життя людини, яке починається з фізіологічних пологів. Початок фізіологічних пологів – це якраз той момент, коли закінчився розвиток плоду, він дозрів для самостійного життя поза тілом матері, тобто з’являється нове життя, новий громадянин заявляє про себе. З цього моменту кримінальний закон і повинен брати життя цього громадянина під свою охорону.
Посягання, які спрямовані на заподіяння смерті плода до початку фізіологічних пологів, кваліфікуються як аборт (ст. 134 КК).
Для поняття вбивства важливим є також визначення моменту закінчення життя, оскільки навмисні дії, які могли заподіяти смерть, щодо вмерлого (трупу) кваліфікуються як замах на вбивство. До недавнього часу у медичній науці і судовій практиці настання смерті пов’язувалось із діяльністю серця. Але розвиток медичної науки і техніки надав можливість поновлювати дихання і роботу серця через навіть тривалий час. Тому тепер у медичній практиці настання смерті пов’язується не з роботою серця, а з незворотними процесами у головному мозку і центральній нервовій системі.
Отже, кінцевим моментом життя визнається настання фізіологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця і припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку [1].
З об’єктивної сторони вбивство може бути здійснене шляхом дії або бездіяльності. Для позбавлення життя людини може застосовуватися як фізичний вплив (задушення, отруєння, удар ножем тощо), так і психічний (заподіяння душевної травми, що викликала смерть).
У випадку вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про не вчинення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов’язаний був і мав можливість їх вчинити.
Обов’язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку – смерті людини. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого.
З суб’єктивної сторони вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна кваліфікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети.
Суб’єкт вбивства – осудна особа, яка досягла 14 років за вбивства, передбачені статтями 115 – 117, і 16 років – за вбивства, передбачені статтями 118 і 119.
За суб’єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115 – 118) і вбивства через необережність (ст. 119). У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види:
- просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин (ч.1 ст. 115 КК);
- вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч.2 ст. 115 КК);
- вбивство, вчинене за пом’якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство.
Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом’якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом’якшуючих обставин [5].
РОЗДІЛ ІІ. ПРОСТЕ УМИСНЕ ВБИВСТВО І УМИСНЕ ВБИВСТВО З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ
2.1. Умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин
Умисне вбивство – це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Головний загальний склад злочину про відповідальність за вбивство містить ч. 1 ст. 115 КК. Ця норма передбачає відповідальність за вбивство, яке характеризується відсутністю як обтяжуючих обставин, які перелічені у ч. 2 ст. 115 КК, так і пом’якшуючих обставин, передбачених ст. 116-118 КК України.
За частиною 1 ст. 115 кваліфікуються вбивства вчинені в бійці, з помсти, на ґрунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття (наприклад, за наявності прохання потерпілого) та деякі інші. Проте вбивство зі спонукань помсти кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК лише у тих випадках, коли мета помститися виникла з особливих неприязних відносин між винним та потерпілим. Якщо ж помста виникла у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку, то вбивство кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.
Об'єктом злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 є життя особи (людини).
Об'єктивна сторона злочину характеризується:
1) діянням - посяганням на життя іншої особи;
2) наслідками у вигляді фізіологічної незворотної смерті потерпілого;
3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками;
4) факультативними ознаками (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення вбивства).
Суспільне небезпечне діяння при вбивстві може проявитися у дії або бездіяльності. Найчастіше умисне вбивство вчиняється шляхом дії, спрямованої на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини.
Необхідними умовами кваліфікації протиправного заподіяння смерті іншій особі у формі бездіяльності за ст. 115 є обов'язок винного турбуватися про потерпілого та наявність у нього можливості не допустити настання його смерті (наприклад, батьки з метою позбавити немовля життя тривалий час не годують його, медичний працівник з тією ж метою не виконує свої професійні обов'язки щодо хворого).
Медичні працівники зобов'язані подавати медичну допомогу у повному обсязі хворому, який знаходиться в критичному для життя стані. Така допомога може також подаватися спеціально створеними закладами охорони здоров'я, що користуються пільгами з боку держави.
Активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються в тому випадку, коли стан людини визначається як незворотна смерть. Порядок припинення таких заходів, поняття та критерії смерті визначаються Міністерством охорони здоров'я України відповідно до сучасних міжнародних вимог. Медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань [9, ст. 52].
Суспільно небезпечним наслідком вбивства є настання фізіологічної (незворотної) смерті потерпілого. З цього моменту злочин вважається закінченим.
Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту смерті людини визначені в Інструкції, затвердженій наказом МОЗ. У ній, зокрема, зазначено, що смерть мозку - це повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів. Смерть мозку прирівнюється до смерті людини. Діагноз смерті мозку може бути встановлений на підставі тільки клінічних критеріїв або на підставі клінічних критеріїв, доповнених підтверджувальними тестами [2].
Від незворотної смерті слід відрізняти клінічну смерть, коли життєздатність організму протягом певного часу (в середньому близько 6-8 хвилин) зберігається і, при належному наданні медичної допомоги, людину, що перебуває у такому стані, можна повернути до життя. Ненадання без поважних причин допомоги такому хворому медичним працівником за наявності підстав утворює склад злочину, передбаченого ст. 139. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
Причинний зв'язок між вказаними вище діянням і наслідками має бути необхідним - смерть потерпілого є закономірним результатом діяння винної особи, а не третіх осіб або яких-небудь зовнішніх сил. Якщо ж причинний зв'язок наявний, а вина особи відсутня, то має місце казус (випадок) – невинне заподіяння смерті потерпілому.
Такі ознаки об’єктивної сторони цього складу злочину, як місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка його вчинення не впливають на кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115. Однак їх встановлення є обов’язковим, оскільки у ряді випадків вони мають значення для кваліфікації вбивства за ч. 2 ст. 115 і для додаткової кваліфікації діяння за іншими статтями Особливої чистини КК [8].
Суб'єктом злочину є осудна особа, яка на момент вчинення
злочину досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу.
Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел слід вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.
Замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.
Мотив і мета злочину та емоційний стан суб’єкта підлягають з'ясуванню, оскільки у ряді випадків вони є кваліфікуючими ознаками цього злочину. Ч. 2 ст. 115 передбачає відповідальність за умисне вбивство: з корисливих мотивів (п. 6), з хуліганських мотивів (п. 7), у зв'язку з виконанням потерпілою особою службового або громадського обов'язку (п. 8), а також з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9). Особливий емоційний стан є ознакою умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), та умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117),
Готування до вчинення умисного вбивства і замах на умисне вбивство є кримінальне караними.
Особа, яка добровільно відмовилася від вбивства потерпілого, підлягає кримінальній відповідальності лише за фактично вчинене діяння, якщо воно утворює інший склад злочину. Це не стосується тих випадків, коли відмова сталася вже після здійснення всіх дій, які суб'єкт вважав за необхідне вчинити для позбавлення життя потерпілого, але злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його волі. Таке діяння слід кваліфікувати як закінчений замах на вбивство.
Дійове каяття може мати місце лише після вчинення вбивства або закінчення замаху на вбивство. Відповідно до ст. 45 КК, особа, яка вчинила вбивство, яке є особливо тяжким злочином, не може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям. Однак ця обставина може бути визнана такою, що пом’якшує покарання (ст. 66).
Відповідно до чинного законодавства карається умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК України позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.
2.2. Умисне вбивство з обтяжуючими обставинами
Ч. 2 ст. 115 передбачає відповідальність за кваліфіковані види умисного вбивства. Для кваліфікації умисного вбивства за ч. 2 ст. 115 необхідно встановити хоча б одну ознаку, передбачену ч. 2 ст. 115. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115. При цьому слід мати на увазі, що у певних випадках кваліфікація умисного вбивства одночасно за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 виключається. Так, не можна кваліфікувати умисне вбивство однієї особи одночасно за п. п. 6 і 7. Як правило, умисне вбивство однієї особи не повинно також кваліфікуватися за п. п. 6, 8. 9 ч. 2 ст. 115. Водночас, слід мати на увазі, що в окремих випадках (наприклад, при вчиненні вбивства на замовлення) така кваліфікація (а також додатково і за п. 11 ч. 2 ст. 115) можлива.
Варто зазначити, що діючий КК України передбачає 13 обтяжуючих обставин (1. двох або більше осіб; 2. малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 3. заручника; 4. вчинене з особливою жорстокістю; 5. вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; 6. з корисливих мотивів; 7. з хуліганських мотивів; 8. особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; 9. з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; 10. поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; 11. вчинене на замовлення; 12. вчинене за попередньою змовою групою осіб; 13. вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК), тоді як Кримінальний кодекс 1960 року відповідно до ст. 93 – всього 10. Старий Кодекс не містив таких обтяжуючих обставин як вбивство малолітньої дитини, заручника та вчинення на замовлення.
Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК). Таке вбивство характеризується одним (єдиним) умислом на вбивство двох (або більше) потерпілих, тобто винний має намір і мету вбити двох або більше осіб.
Вбивство двох чи більше потерпілих може бути вчинене одночасно або в різний час. Ця обставина вирішального значення не має. Головне, що поєднує вбивство двох чи більше осіб у п. 1 – це єдність умислу таких дій. За відсутності єдності умислу на вбивство двох чи більше осіб злочин кваліфікується як повторне вбивство.
Позбавлення життя однієї особи і замах на вбивство іншої не утворюють цієї кваліфікуючої ознаки і потребують кваліфікації за сукупністю злочинів - за ч. 1 або відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 та ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115. Якщо винний, бажаючи вбити декілька осіб, позбавив життя двох із них, а стосовно інших умисел не довів до кінця з незалежних від його волі причин, то вчинене кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 та ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115.
Вбивство різних осіб може бути вчинене з різних мотивів. Якщо такий мотив є обтяжуючою обставиною, то вчинене слід кваліфікувати ще й за іншим відповідним пунктом ч. 2 ст. 115.
У разі умисного вбивства при вчиненні злочинів, в яких кваліфікуючою ознакою є загибель людей (зокрема ч. З ст. 110, ч. З ст, 161, ч. 2 ст. 194, ч. 5 ст. 260, ч. 2 ст. 294, ч. 2 ст. 347, ч. 2 ст. 378, ч. З ст399), дії винного слід кваліфікувати за частинами 1 або 2 ст. 115 та за статтею КК, яка передбачає відповідальність за злочин, де кваліфікуючою ознакою є загибель людей.
Умисне вбивство двох або більше осіб з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи утворює склад геноциду і залежно від обставин справи кваліфікується за ч. 1 ст. 442 або як замах на цей злочин.
Вбивство двох осіб не може підпадати під ознаки п. 1 ч. 2 ст. 115 КК якщо одне з них було необережним (ст. 119 КК) або вчинене при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК), чи в стані фізіологічного афекту (ст. 116 КК).
Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК), має місце тоді, коли смерть умисно і протиправно заподіюється дитині, якій на момент позбавлення її життя не виповнилося 14 років, або жінка завідомо для винного дійсно знаходилась у стані вагітності.
Для кваліфікації вбивства за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК не мають значення :
а) взаємостосунки винного і потерпілої (чоловік чи жінка, знайомі, друзі, закохані чи зовсім незнайомі);
б) звідки винному було відомо про вагітність потерпілої;
в) строк вагітності;
г) мотиви вбивства (помста, ревнощі, хуліганство).
Вбивство дитини, яку винний помилково вважав малолітньою, або вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 та, залежно від обставин справи, за відповідною частиною (пунктом ч. 2) ст. 115.
Вбивство малолітньої дитини кваліфікується за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК лише у випадках, коли винний усвідомлював або міг усвідомлювати, що потерпілою є малолітня дитина, тобто такою, що не досягла віку 14 років. Якщо винна особа сумлінно помилялася, тобто не усвідомлювала і за обставинами не могла усвідомлювати віку дитини, то відповідальність настає за ч. 1 ст. 115 КК.
За відсутності доказів тому, що винний безсумнівно знав про вагітність потерпілої, його дії не підпадають під ознаки п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. У таких випадках застосовується ч. 1 ст. 115 КК України.
Умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК).
Заручником називається особа, яку захопили і утримують проти її волі з метою примусити родичів затриманого, державну чи іншу установу чи організацію, посадову чи якусь фізичну особу задовольнити вимоги винного за умови звільнення затриманої особи (ч. 1 ст. 147 КК).
Умисне вбивство двох заручників, чи з особливою жорстокістю, чи з корисливих мотивів, або вчинене на замовлення, або за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за п. 1 , 4, 6, 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.
При кваліфікації умисного вбивства за ознакою вчинення його з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115) слід мати на увазі, що законом особлива жорстокість пов'язується зі способом позбавлення людини життя та іншими обставинами, які свідчать про проявлення винним особливої жорстокості.
Умисне вбивство визнається вчиненим з особливого жорстокістю, коли винний усвідомлював, що завдає потерпілому особливі страждання шляхом глумління, тортур, мордування, мучення, у т.ч. з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю тощо. До особливо жорстокого способу умисного вбивства належить також заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного завдавали потерпілому особливих страждань.
Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалось глумлінням над трупом, а так само в присутності близьких потерпілому осіб, і винний усвідомлював, що такими діями спричиняє їм особливі страждання. Але знищення або розтин трупа з метою приховання вбивства не можуть вважатися вбивством з особливою жорстокістю.
За п. 4 ч. 2 ст. 115 КК були кваліфіковані дії М., який під час сварки облив свою коханку бензином, підпалив і замкнув її в хаті. У потерпілої було опалено 95 % тіла, від чого вона померла у лікарні [10].