Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Управление кредитным портфелем в банке

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3-4

РОЗДІЛ 1. КРЕДИТНИЙ ПОРТФЕЛЬ БАНКУ……………………………....5

1.1. Дослідження теоретичних засад кредитного портфелю банку….....................................................................................................5-10

1.2. Методи управління кредитним портфелем банку……………………………………………………………….…..11-19

1.3. Проблемні зони управління кредитним портфелем банку…………………………………………………………………...19-23

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ НА ПРИКЛАДІ ЛФ АТ «ІМЕКСБАНК»………...…24

2.1. Загальна характеристика банку ЛФ АТ «Імексбанк»………………………………………………………………......24-31

2.2. Методики оцінки стану управління кредитним портфелем банку ЛФ АТ «Імексбанк»…………………………………………………..32-37

2.3. Оцінювання стану управління кредитним портфелем банку ЛФ АТ «Імексбанк»………………………………………………………...…37-43

РОЗДІЛ 3. СПОСОБИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ………………………………………………………....44

3.1. Порівняльний аналіз наявних способів удосконалення управління кредитним портфелем банку (вітчизняний та зарубіжний досвід)………………………………………………………………………..44-51

3.2. Конкретні пропозиції щодо удосконалення управління кредитним портфелем банку…………………………………………………………....51-59

3.3. Вимоги до фахівців у контексті запропонованих способів удосконалення управління кредитним портфелем банку………………..59-66

ВИСНОВОК…………………………………………………………………....67

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….…68-70

ДОДАТКИ

ВСТУП

Ефективність проведеної комерційними банками кредитної політики залежить від якості сформованого кредитного портфеля. Саме кредитна політика визначає подальшу діяльність банку в частині кредитування. Не секрет, що низька якість кредитного портфеля - основна причина банкрутства багатьох банків.

У сучасних умовах розвитку банківської системи якість кредитного портфеля стає визначальною для виживання й успіху банку як комерційного банку. Зі світової практики банківської справи відомо, що якщо частка поганих активів в активах перевищує 7%, то майбутнє банку проблематично. Тому банки повинні шляхом впровадження комплексу організаційних і технологічних заходів досягати адекватного рівня якості кредитного портфеля.

Активи, в основному кредити, повинні бути досить ліквідними для того, щоб покрити будь-який відтік коштів, витрати й збитки, при цьому забезпечити прийнятний для акціонерів розмір прибутку. Досягнення цих цілей лежить в основі політики банку по прийняттю ризиків і управлінню ними.

Аналіз та оцінка якості кредитного портфеля є найбільш актуальними в умовах росту обсягів кредитування і розширення банками своїх кредитних портфелів.

Актуальність теми підтверджується також тим, що в умовах кризи багато банків збанкрутіли, а інші знаходяться на межі “виживання”, так як на сьогодні зріс ризик неповернення кредитів. Тому питання вдосконалення управління кредитного портфеля залишаються дискусійними і недостатньо опрацьованими. Отже, прийняття ризиків - це основа банківської справи. Банки мають успіх тільки тоді, коли прийняті ризики розумні, контрольовані й перебувають у межах їх фінансових можливостей і компетенції.

Відсутність розуміння необхідності ретельного аналізу якості кредитної заборгованості багато в чому пояснює нестабільний стан багатьох українських банків.

Об’єктом курсової роботи є кредитна діяльність Луганської філії (ЛФ) Акціонерного Товариства (АТ) «Імексбанк».

Предметом дослідження є теоретичний і методичний інструментарій аналізу й оцінки якості кредитного портфеля.

Основною метою курсової роботи є аналіз і оцінка якості кредитного портфеля ЛФ АТ «Імексбанк» відповідно до вимог Національного Банку України, фінансових коефіцієнтів і розробка заходів, спрямованих на покращення якості кредитного портфеля, збільшення його дохідності і зниження сукупного кредитного ризику.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

- виявити особливості формування кредитного портфеля й управління ним;

- проаналізувати діючі методики аналізу й оцінки якості кредитного портфеля;

- провести аналіз діяльності ЛФ АТ «Імексбанк»;

- провести структурний і коєфіцієнтний аналіз кредитного портфеля;

- розробити рекомендації з покращення якості кредитного портфеля, збільшення його дохідності й зниженню сукупного кредитного ризику.

1. КРЕДИТНИЙ ПОРТФЕЛЬ БАНКУ

Здійснення ефективної кредитної діяльності комерційних банків певною мірою залежить від здатності економічного аналізу оцінити цю діяльність у всій її повноті і різноманітті.

Постійний аналіз кредитного портфеля в системі управління банком дає змогу вибрати варіант раціонального розміщення ресурсів, напрямки кредитної політики банку, знизити ризик за рахунок диверсифікації кредитних вкладень, прийняти рішення відносно доцільності надання займу клієнтам залежно від їх кредитоспроможності, галузевої належності, форм власності. Результати аналізу дають змогу прийняти рішення відносно зміни напрямків і методів кредитування.

Тому в цій главі будуть розглянуті перш за все теоретичні засади, а також основні методи та проблемні зони аналізу кредитного портфеля банку.

Дослідження теоретичних засад кредитного портфелю банку

Ефективне управління будь-яким економічним об’єктом грунтується на об’єктивному та комплексному розумінні сутності самого об’єкта управління. Тому в першу чергу доцільно визначитися із сутністю понять «кредитний портфель» та «кредитна політика».

В економичні літературі визначення «кредитний портфель» має багато варіацій, але найбільш загальним є тлумачення Примостки Л.О., вона визначила, що кредитний портфель - це сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання прибутку. Банк може видавати кредити безпосередньо, укладаючи угоду з позичальником, або купувати позику чи частину позики, яка була видана іншим кредитором, шляхом укладення угоди з позичальником. Надання кредиту може відбуватися у формі позик, облігацій, простих векселів, підтверджених авансів, векселів, строк сплати яких уже настав, рахунків факторингу, овердрафтів, короткострокових комерційних векселів, банківських акцептів та інших подібних зобов'язань. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у т.ч. і прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення кредитів.

Основним завданням управління кредитним портфелем банка є досягнення балансу його складових. Тому досягненя врівноваженого стану кредитного портфеля банку можливе лише за умов здійснення ефективної кредитної політики.

В науковій літературі кредитна політика банку трактується як стратегія або тактика банку щодо організації кредитного процесу. Однак такий підхід є суперечливим з позиції тотожності базових понять «політика», «тактика» та «стратегія». Тому з метою чіткого визнеачення дефініції «кредитна політика» та її розмежування із суміжними поняттями доцільно дослідити сутність корінного терміну «політика».

Ряд відомих вчених, як А. Шелленбер, У. Кінг, М.Х. Мескон, І. Ансофф. стверджують, що політика встановлює загальні принципи, яких необхідно дотримуватися для забезпечення успіху підприємства. Так, російський дослідник Л.І. Абалкін розглядає політику як образ дій, спрямований на досягнення конкретних цілей. А. О. Волков розглядає політику як форми і методи відстежування і підтримання пріоритетів для досягнення основних цілей підприємства. Досить цікава позиція харківських науковців, які розробили комплексну дефініцію поняття „політика” в розрізі чотирьох „О”:

орієнтири функціонування підприємства;
образ дій;
основа для прийняття управлінських рішень, щодо досягнення поставлених цілей (поведінка);
оточення, всередині якого розробляються і приймаються управлінські рішення [26, с. 23-30].

Таким чином політика є результатом управлінського процесу на вищому рівні управління підприємством, має часову незалежність і належить до класу адміністративних проблем.

З позиції автора найбільш повно розкриває зміст поняття «політика» визначення В. Мюллера та Х.Ульріха – „політика підприємства являє собою систему чітко сформульованих, незалежних від часу принципів, під впливом яких рішення і повсякденна діяльність підприємства набувають того чи іншого напрямку” [28, с. 30-32].

Ґрунтуючись на проведеному дослідженні, пропонується визначати кредитну політику банка як набір правил, що застосовуються до всієї кредитної діяльності і спрямованих на досягнення оперативних та стратегічних цілей банку.

Таким чином, кредитна політика банку характеризується:

по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і кредитних інструментів;

по-друге, нормами – правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці;

по-третє, можливістю управляти ризиком, який залежить від компетентності керівництва банку і рівня кваліфікації персоналу, котрий займається відбором конкретних кредитних заявок і розробкою кредитних угод.

Кредитна політика є фундаментом надійності та прибутковості кредитного портфеля, тому також впливає на стабільність банку. Інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структуру кредитної політики. Відповідно до цього, основними цілями кредитної політики комерційного банку є:

забезпечення умов для задоволення потреб клієнтів в отриманні коштів у тимчасове користування відповідно до різних видів кредитних послуг, що пропонуються на ринку;
отримання прибутку, що є метою функціонування банку як комерційного підприємства в умовах ринкової економіки, однак при забезпеченні належного рівня своєї ліквідності та мінімізації ризиків за здійснюваними операціями.

В науковій представлено широкий спектр функціональних характеристик кредитної політики, що дозволило авторам здійснити їх систематизацію та сформувати базові принципи кредитної політики, реалізація яких забезпечить досягнення її основної мети:

оптимальності – кредитна політика повинна містити ті умови, за яких банк може провадити видачу кредитів як таку;
граничності – кредитна політика повинна містити встановлені банком межі кредитних процентних ставок і принципи їхнього формування на підставі відомостей про вартість ресурсів, про необхідну прибутковість і дохідність;
відповідності – кредитна політика повинна містити класифікацію тих типів кредитів, на яких спеціалізується банк, а також надавати кредитним працівникам можливість формувати кредитний портфель з урахуванням диверсифікації ресурсів за ризиковими рівнями таким чином, щоб забезпечити наперед встановлене, обране керівництвом банку відношення дохідності і надійності;
регламентованості – кредитна політика повинна містити перелік документів, які мусить надати клієнт разом із заявкою про кредит, а також умови, за яких заявка може бути прийнята, чи підстави, на яких заявка може бути відхилена;
інформативності – кредитна політика повинна містити відомості про управлінські структури, які беруть участь у кредитній роботі, і про порядок прийняття ними рішення про кредитування.
надійності – кредитна політика повинна містити вимоги до забезпечення кредитів, які видає банк.
гарантованості – кредитна політика повинна визначати ті умови, за яких банк може прийняти на себе позабалансові зобов'язання, тобто видати гарантії або поручительства.

Необхідно визначити роль інформаційного забезпечення аналізу банківської діяльності.

Інформація, за визначенням, це отримане або придбане знання про конкретний факт або подію. Таким чином, інформація не є простим набором фактів, цифр або діаграм. Інформація - це знання, отримане з метою його використання надалі. Факти, цифри і графіки не є інформацією, якщо вони не використовуватимуться в майбутньому.

Інформаційне забезпечення є базою, на якій будується управлінська діяльність. Інформацію в цьому аспекті слід розглядати як якусь сукупність різних повідомлень, відомостей, даних про відповідні предмети, явищах, процесах, відносинах [15, с. 77]. Ці відомості, зібрані, систематизовані і перетворені певним чином грають в аналізі банківської діяльності, а в цьому випадку, в аналізі якості кредитного портфелю, важливу роль.

Керівник банку постійно знаходиться в дуже різнорідному інформаційному просторі. Інформаційний простір банку організовується так, щоб керівник міг задовольнити свої потреби в діловій інформації про положення банку на ринку і про його внутрішній стан.

Роль інформаційного забезпечення визначається важливістю рішень, що приймаються на базі цієї інформації. Важливість управлінських рішень, у свою чергу, залежить від ієрархії цілей в певний момент часу, для досягнення яких ухвалюються рішення.

Якість кредитного портфелю банку вимагає вивчення впливу процесів формування при здійсненні банківської діяльності, визначенні тенденції його розвитку та закономірностей, кількісної оцінки факторів, що обумовлюють обсяг та рівень.

Інформаційною основою проведення аналізу кредитного портфелю банку є матеріали фінансової та статистичної звітності, оперативного та управлінського обліку [22, с. 255].

Мета інформаційного забезпечення полягає в тому, щоб дістати можливість ефективного управління, контролю і комплексного планування процесів, пов’язаних із формуванням кредитного портфелю банківської установи.

В зв'язку з цим інформаційне забезпечення аналізу якості кредитного портфелю повинне відповідати наступним основним вимогам: системності обслуговування з урахуванням характеру діяльності клієнтів, надійності обслуговування, що припускає забезпечення інформацією менеджерів в найбільш зручному для них вигляді; повнота інформаційного обслуговування процесів (операцій) і доведення необхідної інформації до конкретного клієнта; диференційованого підходу, що полягає в тому, що кожен клієнт індивідуально забезпечується інформацією, яка сприяє рішенню поставлених задач.

Таким чином, інформаційне забезпечення аналізу кредитних операцій складається з:

правовій інформації, яка розміщується в законах України, які регулюють економічну діяльність банків;
директивна інформація, яка поміщається в ухвалах Кабінету Міністрів України, постановах Національного банку України, наказах Міністерства фінансів і інших міністерств і відомств;
нормативно-довідкова інформація, яка знаходиться в збірках галузевих, відомчих, міжгалузевих нормативів, каталогах, проспектах і т.п.;
інформація бізнес-планів і прогнозів;
обліковий-економічна інформація, яка є основним видом фактографічної інформації [6, с. 34].

Головним джерелом даних для проведення фінансового аналізу кредитних операцій банку є його баланс. Баланс служить основою для балансового звіту комерційного банку. До балансового звіту додаються примітки, які розшифровують окремі статті балансу (додаток 1, додаток 2, додаток 3, додаток 4).

1.2 Методи управління кредитним портфелем банку

Аналіз кредитних операцій банку залежно від ступеня ризику, забезпеченості і дохідності лежить в основі аналізу якості активів, які в свою чергу, є важливим напрямком рейтингової оцінки діяльності банку. Але в той же час кредитні операції - це найбільш ризикований вид операцій банку. Кредитні операції формують кредитний портфель банку. Кредитні вкладення, або кредитний портфель комерційного банку, - сукупність всіх займів, наданих банком з метою отримання прибутку. Банк може надавати кредити безпосередньо, укладаючи угоду з позичальником, чи викупати займ або частину займу, що був наданий іншим кредитором, через укладання договору з позичальником.

Кредитний портфель банку включає агрегатну балансову вартість кредитів, в тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних до повернення. Поряд з тим до нього не входять: відсотки нараховані, але не сплачені; зобов’язання видати кредит; кредитні лінії, які ще не використані; гарантії і акредитиви; оперативний лізинг. Від структури і якості кредитного портфеля банка в значній мірі залежить його стабільність, репутація і фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позик, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від законної кредитної політики. Постійний аналіз кредитного портфеля в системі управління банком дає змогу вибрати варіант раціонального розміщення ресурсів, напрямки кредитної політики банку, знизити ризик за рахунок диверсифікації кредитних вкладень, прийняти рішення відносно доцільності надання позик клієнтам залежно від їх кредитоспроможності, галузевої належності, форм власності. Результати аналізу дають змогу приймати рішення про зміну напрямків і методів кредитування. Аналіз кредитної діяльності банка передбачає вирішення таких задач:

визначення ступеня й типу концентрації ризику кредитного портфеля, його відповідність зовнішньому покриттю і достатності створених резервів покриття фактичного і потенційного збитку;
оцінювання адекватності кредитного ризику сумі передбачуваного прибутку;
визначення кредитоспроможності позичальників з метою зниження кредитного ризику;
визначення ефективності кредитних операцій, яка дає змогу вибрати доцільний варіант розміщення ресурсів;
зниження ризику неповернення позики [19, с. 157].

Аналіз кредитних операцій доцільно проводити за такими напрямками (Рис. 1.1).

Рис.1.1. Основні напрямки аналізу кредитної діяльності

Оскільки формування та розміщення кредитних ресурсів є основним видом діяльності комерційного банку, аналізу портфеля має бути приділено найбільшу увагу [16, с. 185-192].

Кредитний портфель банку можна аналізувати, використовуючи наступні методи аналізу: горизонтальний, вертикальний, балансовий і коефіцієнтний аналіз.

Горизонтальний і вертикальний аналіз кредитного портфеля банку представляє собою:

процентні співвідношення окремих показників з агрегатними показниками;
абсолютні зміни кінцевих показників порівняно з початковими (базовими);
темпи зростання чи приросту показників в аналізуємому періоді.

Вертикальний (структурний) аналіз кредитного портфеля передбачає дослідження його структури в розрізі груп ризику, рівня забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників і т.п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментацію кредитного портфеля [27, с. 2-6].

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динамці.

Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями і може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів в певний сегмент,у тому числі застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет й керівництво вищого рівня.

За строком використання позики поділяються на:

строкові;
безстрокові (до запитання).

Строкові – це позики надані на визначений у договорі строк. У свою чергу вони бувають короткострокові (терміном до одного року), довгострокові (терміном понад один рік).

Короткострокові кредити можуть надаватися банком у випадку тимчасових фінансових труднощів, які виникають у зв’язку з витратами виробництва і обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді. Аналізуючи структуру короткострокових кредитів, потрібно виділяти такі групи кредитів:

до 1 місяця;
від 1 до 3 місяців;
від 3 до 6 місяців;
від 6 місяців до 1 року.

Довгострокові кредити надаються на період понад одного року. Мета їх надання - для формування основних фондів, об’єктом кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

Кредити до запитання (безстрокові) - це кредити, які видаються на невизначений строк й які на вимогу кредитора повинні бути повернені у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит повертається позичальником у строк, визначений самостійно.

За фінансовою дисципліною позичальника виділяють такі групи кредитів:

стандартні;
під контролем;
субстандартні;
сумнівні;
безнадійні.

Стандартні - це кредити, за якими відсотки та сума основного боргу сплачуються своєчасно, без прострочення платежу.

Прострочені кредити – це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором минув, а позикові кошти не повернені позичальником.

Залежно від виду позичальника (за формами власності) кредити можна розділити на такі групи:

кредити юридичним особам державної форми власності;
кредити юридичним особам змішаної форми власності;
юридичним особам з недержавною формою власності, в тому числі:

акціонерним товариствам;
приватним підприємствам;
кооперативним підприємствам;
спільним підприємствам;

фізичним особам;
міжбанківські кредити.

У процесі аналізу кредитного портфеля треба визначити питому вагу міжбанківських кредитів у загальному обсязі. При цьому зростання цього коефіцієнта вважається позитивним явищем з погляду зменшення ризику, але, як правило, міжбанківські кредити є менш прибутковими.

За наявністю та характером забезпечення виділяють:

забезпечені (ломбардні) позики;
незабезпечені (бланкові) позики [20, с. 329-336].

Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним з принципів банківського кредитування.

Аналізуючи структуру кредитного портфеля в цьому напрямку, особливу увагу треба звернути на питому вагу незабезпечених позик в загальних позиках.

Результати вертикального (структурного) аналізу використовуються в процесі оцінки якості складу активів і їх оптимізації. Вони, як правило, оформлюються у вигляді таблиць та графіків в формі секторних чи столбчикових діаграм.

Горизонтальний, чи трендовий, аналіз дає змогу вивчити динаміку активів в цілому й окремих їх видів в часі, визначити загальні тенденції їх зміни чи тренду.

Результати цього аналізу оформлюються у вигляді графіків у формі столбчикових діаграм й лінійних графіків,які полегшують визначення лінії тренду.

Вертикальний і горизонтальний аналіз під час загального вивчення активів, як правило, здійснюється одночасно [17, с. 146-152].

Балансовий метод, або метод балансового рівняння, використовується при аналізі руху кредитів.

В основу аналізу руху кредитів покладено балансову модель, яка визначає залежність між показниками:

(1.1), де

Зпоч., Зкін. – залишки кредитних вкладень відповідно на початок і кінець балансового періоду, грн.;

Н – сума наданих за період кредитів, грн..;

П – сума погашених за період кредитів, грн.

Згідно з цією моделлю будь – який показник можна визначити за допомогою інших. Найчастіше аналітика цікавлять причини залишків кредитних вкладень, напрямки руху грошових потоків, що призвели до відповідних змін залишків кредитів. Щоб відповісти на це питання, балансову модель необхідно перетворити таким чином:

(1.2)

З наведеного рівняння видно, що залишки кредитів на кінець періоду перебувають під прямим впливом залишків на початок періоду та суми надання кредитів і під зворотним впливом суми погашення.

На підставі кредитного балансу можна обчислити:

● рівень надання ( видачі ) кредитів;

● рівень погашення ( повернення ) кредитів;

● співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів;

● оборотність кредитних вкладень [9].

Рівень надання кредитів ( Р надання ) характеризує питому вагу наданих кредитів у сумі залишків кредитних вкладень на початок періоду та наданих протягом періоду кредитів і обчислюється за формулою:

(1.3)

Рівень погашення кредитів (Р погаш.) визначається відношенням суми погашених кредитів до суми залишків кредитних вкладень на початок періоду та наданих протягом року кредитів:

(1.4)

Співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів ( е ) обчислюється за формулою:

(1.5)

Оборотність кредитних вкладень ( h ) у кількості оборотів обчислюється як відношення кредитів до залишків на кінець періоду ( або до середніх залишків кредитних вкладень за період ):

, або (1.6)

Коефіцієнтний аналіз кредитного портфеля є основою узагальнюючої комплексної оцінки. З його допомогою, як правило, розраховуються показники ефективності кредитної діяльності.

Аналіз будь – яких операцій повинен завершуватись оцінкою їх ефективності, тобто аналізом їх дохідності та рентабельності. Це можна зробити за допомогою наступних показників:

● рентабельність кредитних операцій;

● дохідність кредитних операцій;

● прибутковість кредитних операцій;

● питома вага доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів.

Рентабельність кредитних операцій ( Р ) розраховується діленням доходу від наданих кредитів ( Д кр) на витрати на залучення ресурсів ( суми, виплачені за вкладами клієнтів) ( З ):

(1.7)

Зростання цього показника свідчить про правильність застосованої банком політики встановлення відсоткових ставок на кредити та вклади.

Дохідність кредитних операцій на 1 гривню активу ( К дох. кр. а.) розраховується як відношення доходу від наданих кредитів ( Д кр) до середніх активів ( А ):