Управление кредитным риском

      ВСТУП 
 

     В умовах ринкової економіки отримання  прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування  будь-якого суб'єкта підприємництва. Для визначення надійності банку передусім аналізують його прибуток, оскільки він є основним показником результативності його фінансової діяльності. Аналіз прибутку банку досліджує умови і результати його формування та використання з метою виявлення резервів подальшого підвищення ефективності управління ним. Тому здійснення аналізу прибутку банку є необхідною умовою його ефективного функціонування. У комплексі проблем пов’язаних з підвищенням ролі прибутку у національній економіці, велике значення має удосконалення методів аналізу прибутку та збитків господарюючих суб’єктів.

     Слід  зауважити, що дослідження формування системи податкового менеджменту в банку з точки зору впливу податків на фінансові результати діяльності банку в економічній літературі розглянуто досить вузько, що свідчить актуальність даної проблематики.

     Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та розроблення системи заходів з удосконалення аналізу прибутку банку в аспекті аналізу податкових ризиків банку та вироблення рекомендацій щодо впровадження його у банківських установах.

     Реалізація  даної мети зумовила необхідність постановки та вирішення таких завдань:

  1. комплексно висвітлити сутність, види та значення прибутку банку;
  2. виявити та систематизувати фактори, що впливають на формування прибутку банку;
  3. визначити елементи системи управління прибутком банку;
  4. встановити роль аналізу прибутку банку в системі управління ним;
  5. висвітлити питання організаційно-інформаційного забезпечення аналізу прибутку банку;
  6. описати системи і методи аналізу прибутку банку;
  7. дослідити методичні засади аналізу показників прибутку банку.

Об’єктом дослідження  є прибуток банку, предметом дослідження є аналіз прибутку банку в системі управління ним.

      Для виконання поставлених задач  використовувались такі методи дослідження: методи теоретичного узагальнення і  порівняння (для розкриття сутності поняття прибутку; при визначенні організаційної структури та інформаційної бази для управління прибутком); аналіз і синтез, аналогія, абстрагування (при дослідженні факторів впливу на прибуток; при визначенні функцій управління прибутком банку); групування, узагальнення економічних показників, коефіцієнтний, системного аналізу (при визначенні систем та методів аналізу прибутку банку), методи математичного моделювання (при дослідженні факторних моделей аналізу прибутку).

      Теоретико–інформаційну  базу дослідження становлять нормативні та законодавчі акти, які регулюють діяльність банків, зокрема, інструкції та положення НБУ, монографії та статті вітчизняних і зарубіжних економістів у фахових економічних виданнях, матеріали науково-практичних конференцій та семінарів.

      Значний внесок до розробки проблеми прибутку банків внесли вчені-економісти: Бланк І.А., Алексеюк Л., Радковська Н.П., Захарова Ю.В., Євдокимова Ю.Ю., Кривицька О.Р., Ширягіна О.Е., Некрасова Н. тощо.

     Проблеми  податкового ризику і управління податковими платежами, окремі аспекти впливу оподаткування на прибуток банку висвітлені в роботах Василика О.Д., Кравченко І.Ю., Євченко Н.Г., Некрасової Н.І. 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 1

     ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ БАНКУ

    1. Сутність, види та значення прибутку банку
 
 

     В умовах ринкової економіки отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування будь-якого суб’єкта підприємництва. Прибуток характеризує стійкість кредитної установи. Прибуток є головною метою діяльності банків. Саме він забезпечує формування фондів і резервів на випадок непередбачуваних збитків, можливих у банківській справі; стимулює діяльність управлінського персоналу щодо вдосконалення роботи банку, зниження витрат та підвищення конкурентоспроможності [1].

      Одержання прибутку є обов’язковою умовою розширеного відтворення в банку, однією з головних умов самофінансування та укріплення конкурентоспроможності банку.

      Розглядаючи сутність прибутку, слід зазначити, що існує багато підходів до його визначення. Наведемо деякі з них:

  • прибуток – частина додаткової вартості продукту, що реалізується фірмою, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відокремлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. Додатковий продукт – це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їх успішного розвитку (Богатін Ю.В., Швандар В.А., Білик М.Д., Нікітін С., Глазова Е., Нікітін А.В.);
  • прибуток – це перетворена, похідна форма додаткової вартості, яка за кількісним аспектом є різницею між ціною товару і витратами капіталу на її виробництво (Лумпов Н.А.);
  • прибуток – це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Фірма отримує прибуток після того, як втілена у створе-ному продукті вартість буде реалізована і набуде грошової форми (Економічна енциклопедія за ред. Мочерного С.В.) [25].

      У міжнародній фінансовій практиці при  визначенні прибутку базуються або  на фінансовій, або на фізичній концепції капіталу. Відповідно до фінансової концепції прибуток вважається отриманим, якщо фінансова (грошова) сума чистих активів наприкінці періоду перевищує фінансову (грошову) суму чистих активів на початок періоду після вирахування всіх розподілів і внесків власників протягом періоду. Відповідно до фізичної концепції капіталу прибуток вважається отриманим, якщо фізична продуктивність або операційна здатність компанії в кінці періоду перевищує фізичну продуктивність на початку періоду після вирахування всіх розподілів і внесків протягом періоду.

      Сутність  прибутку як об’єкта обліку визначається у відповідних нормативних актах. Так, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. Аналогічно прибуток трактується і в Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України [26, 27].

     Значення  прибутку є загальновизнаним, однак  значення прибутковості банківського бізнесу значно ширше, ніж прибуток інших учасників процесу відтворення, оскільки в ньому зацікавлені значні верстви населення, підприємницькі структури та держава. Так, наприклад, зацікавленість у збільшенні прибутку виявляють: акціонери банку, оскільки це пов'язано з доходом на інвестований капітал [19].

     У літературі з банківської справи наводяться такі визначення банківського прибутку:

  • прибуток банку – це економічна категорія ринкової економіки, яка за-безпечує інтереси держави, власників і персоналу підприємства (Алексеюк Л.);
  • прибуток банку – це економічна категорія, яка відбиває кінцевий результат економічних відносин, що складаються між банкуми та суб’єктами господарювання і фізичними особами з приводу надання їм тимчасово вільних коштів за умови повернення і оплати за користування ними та інших послуг (Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В.);
  • прибуток банку – перевищення доходів банку над витратами (різниця між ними) до сплати податку на прибуток (Енциклопедія банківської справи України за редакцією B.C. Стельмаха);
  • прибуток банків – це перевищення їх доходів над витратами (Банківська енциклопедія за редакцією професора A.M. Мороза);
  • прибуток банку – це кінцевий фінансовий результат його діяльності, перевищення доходів над витратами (Черкасов В.Е.);
  • прибуток – це те, без чого банк не може існувати, без чого втрачається зміст його економічного обслуговування (Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г.) [1,2,6,25].

      У вищенаведених трактуваннях головний акцент робиться на порядку визначення розміру прибутку. Даний підхід достатньо обґрунтований, але він не може бути єдиним критерієм для визначення сутності поняття «прибуток» стосовно до банків. У результаті опрацювання теоретичного матеріалу щодо визначення сутності прибутку як економічної категорії, так і з позиції банківської діяльності, сформулювати визначення прибутку можна так: прибуток – це виражений у грошовій формі дохід власника на вкладений капітал, плата за працю, за ризик ведення підприємницької діяльності, який є різницею між сукупними доходами і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності. Особливу увагу варто звернути на те, що прибуток являє собою форму доходу підприємця, який вкладає власний капітал з метою досягнення окремого комерційного успіху, в той же час він є визначеною платою за ризик здійснення підприємницької діяльності. Отже, рівень прибутку та рівень ризику знаходяться між собою в прямо пропорційній залежності.

      З прибутком тісно пов’язане поняття  прибутковості. Прибутковість  
банку – сума прибутку (по відношенню до об’єкта дослідження), отримана в результаті здійснення затрат і реалізації своїх функціональних обов`язків.

      Різні тлумачення й розуміння сутності і зовнішнього прояву прибутку, складність його взаємозв’язку з іншими показниками  зумовили виникнення різних понять, критеріїв віднесення, методів розрахунку та інше. У наш час зовнішній вияв сутності прибутку виражається в такому показнику, як прибуток: балансовий, валовий, галузевий, від реалізації, від звичайної діяльності, операційний, надзвичайний, оподаткований, чистий, нормальний, екстремальний, монопольний, економічний, бухгалтерський, маржинальний, глобальний, оптимальний та ін.. Узагальнена класифікація видів прибутку банку наведена у додатку А [25].

      Разом із тим прибуток необхідно розглядати як економічний показник діяльності установи, а не як кошти. У зв’язку з цим розрізняють кілька видів банківського прибутку: економічний, балансовий, прибуток до оподаткування та чистий. Відповідно до економічної теорії економічний прибуток відрізняється від «бухгалтерського» прибутку (балансового) на суму «неявних» витрат (можливих, але упущених витрат). Інакше кажучи, економічний прибуток – це певний надлишок доходу над економічними витратами, які є сукупністю витрат банку.

     Кінцевим  фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток до оподаткування (балансовий прибуток), який утворюється внаслідок руху грошових потоків, що характеризують доходи і витрати банку. Складові прибутку до оподаткування банку наведені у додатку Б [20].

     Отже, доходи і витрати комерційного банку є чинниками першого ряду щодо формування прибутку. В узагальненому вигляді прибуток є різницею між доходами, отриманими банком за відповідний період внаслідок своєї діяльності, та витратами, здійсненими за той же період для забезпечення цієї діяльності (рис. 1.1).

     За  своєю структурою доходи, витрати  і прибуток комерційного банку відповідають напрямкам його діяльності.

     Чистий  процентний доход є різницею між процентними доходами і процентними витратами банку. Його можна досліджувати в цілому та за джерелами утворення: прибуток від кредитних операцій, прибуток від операцій з цінними паперами тощо. 

       
 
 
 

     Рисунок  1.1 – Класифікація прибутку комерційного банку 

      Чистий  комісійний доход визначається комісійними доходами і комісійними витратами. Він також може бути розподілений за видами банківських послуг, які є джерелами утворення відповідних доходів і напрямками витрачання коштів.

     Інший прибуток – це різниця між сумою інших операційних банківських і не банківських доходів, отриманих внаслідок зменшення резервів по заборгованості, непередбачених доходів та сумою відповідних витрат комерційного банку.

      Поряд з економічним прибутком існує  поняття облікового прибутку. Саме існування економічного та облікового прибутку обумовлює суттєву різницю у визначенні ефективності діяльності банку.

      За  своєю структурою доходи, витрати  і прибуток банку відповідають напрямам його діяльності. Для банку важливо  знати не лише загальний результат  діяльності за конкретний період, а  й володіти інформацією про джерела даного результату. Останнє визначається через зіставлення окремих груп доходів і витрат у розрізі конкретних рахунків, клієнтів, груп клієнтів, за операціями, послугами по підрозділах банків чи філіях.

      Прибуток  є однією з головних цілей діяльності банків. Саме він забезпечує формування фондів і резервів на випадок непередбачуваних збитків, можливих у банківській справі; стимулює діяльність управлінського персоналу щодо вдосконалення роботи банку, зниження витрат та підвищення конкурентоспроможності.

     Грамотне, ефективне управління прибутком передбачає побудову в банку відповідних організаційно-методичних систем забезпечення цього управління, знання основних механізмів формування прибутку, використання сучасних методів його аналізу і планування.

  Також слід зауважити, що прибуток характеризує не весь дохід, отриманий у процесі діяльності, а лише ту його частину, яка «очищена» від витрат на виконання цієї діяльності.

     У той же час прибуток є вартісним показником, що виражений у грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов'язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх пов'язаних з ним основних показників – вкладеного капіталу, отриманого доходу, понесених витрат тощо, а також з чинним порядком податкового регулювання.

  Висока  роль прибутку в розвитку банку та забезпеченні інтересів його засновників і персоналу визначає необхідність ефективного та безперервного управління ним [3].

      Значення  прибутку загальновизнане, але значення банківського прибутку значно ширше, ніж  прибуток інших учасників процесу  відтворення, оскільки в ньому зацікавлені значні групи населення, підприємства та держава [2]. Так держава зацікавлена у збільшенні частини прибутку, яка оподатковується. Акціонери банку зацікавлені в прибутку як нормі доходу на вкладений капітал. Працівники банку зацікавлені в збільшенні прибутку, що дасть можливість банку спрямовувати додаткові ресурси на матеріальне заохочення, соціальні виплати, соціальний розвиток. Позичальники не прямо зацікавлені в достатності банківського прибутку: кредитна діяльність банку залежить від достатності капіталу, а в свою чергу прибуток є основним внутрішнім джерелом його поповнення. Обсяг прибутку в цілому по банківській системі забезпечує її надійність, гарантує безпеку вкладів і наявність джерел кредитування, від яких залежать споживачі банківських послуг [3].

      Прибуток також відіграє провідну роль у системі управління фінансами, а тому незмінно привертає значну увагу дослідників із академічних кіл та практиків фінансового менеджменту. Звичайно прибуток розглядається в трьох аспектах:

  • прибуток як вираження результату фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання та винагорода за підприємницький ризик;
  • прибуток як вираження ефективності управління операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю суб’єкта господарювання;
  • прибуток як джерело самофінансування (при цьому чистий прибуток розглядається як найдешевше джерело фінансування потреби підприємства у капіталі і посідає основне місце у так званій ієрархії фінансування) [4].

        Роль прибутку банку в умовах  переходу до ринкової економіки велика і полягає в наступному:

  • прибуток – головна мета підприємницької діяльності;
  • прибуток – база економічного розвитку держави;
  • прибуток – критерій ефективності конкретної виробничої діяльності;
  • основне внутрішнє джерело формування фінансових ресурсів, яке забезпечить розвиток банку;
  • прибуток – головне джерело збільшення ринкової вартості банку;
  • прибуток – важливе задоволення соціальних потреб суспільства;
  • прибуток – основний захисний механізм від загрози банкрутства банку [9].

      Прибуток  банку виконує ряд функцій: є  оцінним показником, що характеризує ефект його господарської діяльності; є інструментом розподілу чистого  доходу суспільства; є джерелом формування різних фондів стимулювання, що визначає його стимулюючу функцію.

      Таким чином, виділяють три функції  прибутку: оцінну (міри ефективності, цілі виробництва), розподільчу і стимулюючу. В першій функції прибуток характеризує економічний ефект, отриманий в результаті діяльності банку. Але так як прибуток являється універсальним показником, для оцінки конкретних сторін ефективності виробництва застосовується система абсолютних і відносних показників. Регулююча функція визначає прибуток як засіб регулювання переливу капіталу. Стимулююча функція полягає в тому, що прибуток являється основним елементом джерел фінансових ресурсів і резервів банку, а реалізація принципу самофінансування залежить від величини отриманого прибутку, так як доля прибутку, що залишається у розпорядженні банку, повинна бути достатньою для фінансування окремих заходів. Можна виділити й третю функцію прибутку як основного джерела доходів держави, проте її значення повністю залежить від системи державного регулювання економіки і діяльності банку [8].

      Прибуток  банку являє собою результуючий фінансовий показник, що унеможливлює його безпосереднє використання як прямого об’єкта управління і вимагає формування важелів впливу на величину прибутку через управління факторами його формування та використання [4].

      На  формування прибутку як фінансово-економічного показника діяльності підприємства, що відображається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій та іншої діяльності [9]. Отже, формування прибутку банку визначається специфікою його як підприємства, а також діючою системою обліку і звітності.

      Банківська  діяльність – це комплекс взаємопов'язаних господарських процесів, які залежать від численних факторів. Відтак рівень прибутковості визначається як внутрішніми (ендогенними), так і зовнішніми (екзогенними) факторами [10].

      Ефективна робота банку суттєво залежить від політики, якою він керується при виборі концепції власного розвитку, від характеру його діяльності, продукту, який він пропонує, ринку (видів кредиту, спектра платних послуг тощо). Це так звані внутрібанківські економічні фактори, серед яких важливим є оптимальне розміщення банківських коштів у різні види активів. При цьому корисним способом для одержання максимального прибутку є ретельне зіставлення граничних витрат на залучення коштів із гранично можливими доходами від активних операцій. Останнє означає, що банківські ресурси використовуватимуться ефективніше: зменшуватимуться видатки на формування грошових ресурсів і збільшуватиметься дохідність активів.

      Найбільший  вплив на величину прибутку банку  здійснюють такі внутрішні фактори, як:

  • співвідношення доходів і витрат банку;
  • середній рівень процентних ставок по кредитам, що надаються клієнтам та іншим банкум;
  • зміна обсягу кредитних і депозитних операцій;
  • середня дохідність всіх активних операцій;
  • розмір доходу і частка прибутку в ньому;
  • розмір власного капіталу банку;
  • структура кредитного портфеля;
  • витрати по обслуговуванню вкладів.

      Перші п’ять факторів впливають на розмір балансового прибутку, шостий –  на його стабільність, сьомий і восьмий  – на якість росту прибутковості  банківських операцій з позиції  банківських ризиків і ліквідності балансу.

      Також внутрішні фактори можна представити  як такі, що поділяються на дві підгрупи: соціальні та економічні. Соціальні  фактори – це фактори, які забезпечують якісне обслуговування клієнтів за рахунок  ефективної роботи персоналу (підвищення кваліфікації персоналу, поліпшення умов праці, життя працівників банку). До внутрішніх економічних факторів належать: удосконалення банківських технологій, зменшення ризику діяльності, підвищення ефективності використання банківських ресурсів та інше.

      Прибутковість діяльності банку також залежить від зовнішніх факторів, які можна  розділити на ринкові та адміністративні. До ринкових факторів відносять фазу економічного розвитку країни, рівень конкуренції на ринку, попит i пропозиція на кредит, ціна на кредитні ресурси, рівень довіри населення до банківської системи та рівень їх доходів, структура ринку та інше. Адміністративні фактори виражаються впливом державного регулювання, податкова система, фінансова та грошово-кредитна політика НБУ [3].

      Так, особливе значення для успішної діяльності банку має фаза економічного циклу, в якій перебуває країна. У період кризи в цілому знижуються доходи суб'єктів економічної діяльності, відносно і навіть абсолютно скорочуються масштаби прибутку підприємств, у тому числі і банків (унаслідок погіршення структури розміщення активів). Усе це призводить до зниження ліквідності та надійності. Відтак у період кризи зростає кількість неплатежів, а отже, і кількість банкрутств банківських установ.

      Суттєво впливає на прибутковість також рівень, динаміка та коливання реальних доходів юридичних і фізичних осіб. Відтак рівень реальних доходів населення залежить від фази економічного циклу. Крім того, у банківській сфері зростає як міжбанківська конкуренція, так і конкуренція банків із різноманітними фінансово-промисловими групами, коопераціями, інвестиційними фондами та компаніями, страховими і пенсійними фондами, кредитними спілками тощо. Гострота конкурентної боротьби важливий фактор впливу на прибутковість банківської діяльності. Серйозними макроекономічними чинниками фінансової стабільності є грошово-кредитна і податкова політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи та зовнішніх економічних зв'язків; істотно впливає на неї і курс валют.

      Розглядаючи прибутковість банку, неможна не враховувати ставлення держави до банківської справи, принципи державного регулювання банківської сфери, відносини власності, заходи захисту підприємницької діяльності. На жаль, одним із найнесприятливіших факторів, які дестабілізують фінансове становище в Україні, є інфляція.

      Порівнюючи  вплив внутрішніх та зовнішніх факторів на можливості максимізації банківського прибутку, доходимо до висновку, що недостатній ступінь конкуренції на ринку та неминуче у кризовий період підвищення ризику неповернення коштів за багатьма активними операціями вносять корективи у схему формування і розподілу фінансових ресурсів банку. Так, за даних умов необхідно приділити підвищену увагу механізму управління банком: прогнозуванню, плануванню та вибору розумної банківської стратегії. Досконале управління банком дасть змогу в майбутньому досягти бажаних результатів у банківській діяльності [10].

      Таким чином, одержання прибутку є обов’язковою умовою розширеного відтворення  в банку, однією з головних умов самофінансування та укріплення конкурентоспроможності банку.

      У результаті опрацювання теоретичного матеріалу щодо визначення сутності прибутку як економічної категорії, так і з позиції банківської  діяльності, сформулювати визначення прибутку можна так: прибуток – це виражений у грошовій формі дохід власника на вкладений капітал, плата за працю, за ризик ведення підприємницької діяльності, який є різницею між сукупними доходами і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

      Розрізняють ряд видів банківського прибутку в залежності від різних критеріїв. Прибуток банку виконує функції: є оцінним показником, що характеризує ефект його господарської діяльності; є інструментом розподілу чистого доходу суспільства; є джерелом формування різних фондів стимулювання, що визначає його стимулюючу функцію.

      Формування  прибутку банку визначається специфікою його як підприємства, а також діючою системою обліку і звітності. На формування прибутку банку впливає ряд факторів, що можна поділити на внутрішні (удосконалення  банківських технологій, зменшення ризику діяльності, підвищення ефективності використання банківських ресурсів, ефективна робота персоналу тощо) і зовнішні (фаза економічного розвитку країни, рівень конкуренції на ринку, рівень довіри та доходів населення, структура ринку, державне регулювання, податкова система, фінансова та грошово-кредитна політика НБУ).  
 

    1. Система управління прибутком банку
 
 

      Управління  прибутком – процес розробки та прийняття управлінських рішень за всіма основними аспектами його формування, розподілу та використання в банку.

      Головною  метою управління прибутком є  забезпечення максимізації добробуту  засновників, учасників банку в  поточному та перспективному періодах.

      Виходячи  з цієї головної мети, система управління прибутком має вирішувати такі основні завдання:

  • забезпечення максимізації розміру прибутку, що формується відповідно до ресурсного потенціалу банку і ринкової кон'юнктури.

      Це  завдання реалізується шляхом оптимізації  складу ресурсів банку і забезпечення їх ефективного використання. Основними обмеженнями розміру прибутку є максимально можливий рівень використання ресурсного потенціалу і поточна кон'юнктура фінансового ринку.

  • забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем прибутку і припустимим рівнем ризику.

      Між цими двома показниками існує прямо пропорційний зв'язок. З урахуванням ставлення менеджерів до ризиків формується їх припустимий рівень, що визначає агресивну, помірковану або консервативну політику здійснення тих чи інших видів діяльності або проведення окремих операцій. Виходячи з заданого рівня ризику, під час управління має бути максимізований відповідний йому рівень прибутку.