Управління активами підприємства

Вступ

У сучасних умовах для  більшості підприємств типовим  наслідком кризових явищ їхнього  економічного розвитку стала гостра нестача необхідного обсягу оборотних активів, що істотно позначається на ефективності їхнього господарювання. Разом із цим низька забезпеченість виробничих підприємств оборотними активами супроводжується низьким рівнем їх використання. Тому сьогодні одним з найактуальніших завдань у забезпеченні підвищення ефективності виробничої діяльності підприємств є суттєве вдосконалення управління їхніми активами.

Значний внесок в дослідження  проблем управління активами зробили  такі вчені, як І.О. Бланк, С.В. Калабухова, М.Р. Ковбасюк, І.Д. Лученок та інші. Разом  з тим, існує ряд теоретичних  і практичних проблем, які все  ще залишаються невирішеними як на рівні промисловості в цілому, так і на рівні її окремих галузей. До них слід віднести проблеми класифікації активів, оцінки ефективності їх використання, вдосконалення контролю, системи обліку оборотних активів, нейтралізації впливу кризових явищ на їх формування.

У ринкових умовах господарювання особливої актуальності набуває  об’єктивна оцінка управління активами підприємства, а, отже і дослідження  методик проведення аналізу та розроблення шляхів його покращання.

Об’єктом дослідження курсової роботи є управління активами підприємства. Метою дослідження є вивчення теоретичних засад та досвіду управління оборотними активами для виявлення основних чинників, що призводять до кризової ситуації з оборотними активами на підприємствах та визначення шляхів підвищення ефективності управління ними в умовах переходу України до ринкової економіки.

Виходячи з поставленої  мети, завданням курсової роботи є:

- уточнення понять «оборотні активи» та «необоротні активи»;

- практичне проведення  аналізу окремих показників управління активами ТзОВ ВКФ “Цифрові системи зв’язку ”;

- на основі аналізу  управління активами підприємства  з’ясувати причини низької ефективності  управління ними;

- визначити шляхи подальшого  вдосконалення управління активами  підприємства і розробити відповідні пропозиції.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи управління активами підприємства

1.1. Активи,як  об’єкт фінансового управління, їх сутність та класифікація

Активи підприємства — це майно в його матеріальній і нематеріальній формах, придбане підприємством за рахунок власних або залучених ресурсів, що перебувають у його розпорядженні та призначені для використання у фінансово-господарській діяльності з метою отримання прибутку. Залежно від строку та специфіки використання у виробничій діяльності підприємства активи поділяють на необоротні (фіксовані) та оборотні (поточні). Необоротні активи призначені для тривалого використання в процесі фінансово-господарської діяльності. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення, а також незавершене будівництво, довгострокову дебіторську заборгованість тощо. Кошти, інвестовані в необоротні активи, є певною мірою знерухомленими, вилученими з обороту на тривалий період і не можуть бути оперативно використані на інші цілі. Тому інвестиції в необоротні активи, як правило, здійснюються за рахунок довгострокових джерел фінансування і докладно оцінюються з погляду їх доцільності. Основні засоби є найважливішою складовою необоротних активів, оскільки є необхідними при організації будь-якого виробничого процесу. До основних засобів належать будівлі, споруди, транспортні засоби, меблі, електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання, устаткування тощо. Кошти, інвестовані в основні засоби, так само як і самі основні засоби, часто називають основним капіталом.

Нематеріальні активи займають більш чи менш значущу частку необоротних  активів залежно від специфіки  діяльності підприємства, його фінансової та інвестиційної політики. В будь-якому разі — це активи, які досить швидко можуть втратити свою ринкову вартість внаслідок швидкого морального старіння. Тому їх вартість часто не враховують при обчисленні власного капіталу підприємства.

Основні засоби та нематеріальні  активи неодноразово використовуються у виробничому циклі. В процесі такого використання їх вартість поступово зменшується внаслідок морального та фізичного зносу і переноситься на вартість виробленої продукції.

Довгострокові фінансові  вкладення характеризують інвестиційну діяльність підприємства, безпосередньо не пов'язану з його основною діяльністю (якщо це не є вкладеннями в дочірні або асоційовані компанії). Кошти, вкладені у такий спосіб, є вилученими з господарського обороту і їх наявність може бути виправданою лише в разі високої прибутковості інвестицій та наявності вільних фінансових ресурсів, які не передбачено використовувати для розширення виробничої діяльності.

До оборотних активів  підприємства належать товарно-матеріальні  запаси, дебіторська заборгованість, ліквідні цінні папери, грошові кошти тощо. Частина оборотних активів повністю використовується протягом одного виробничого циклу, а частина може залишатись невикористаною. Вартість використаних оборотних активів повністю переноситься на вартість виготовленої продукції, а активи поновлюються для забезпечення неперервності виробничого процесу.

Частина оборотних активів  підприємства постійно перебуває в  грошовій формі. Вона призначена для  здійснення розрахунків з постачальниками, працівниками підприємства, бюджетом, виконання зобов'язань перед кредиторами, засновниками, банківськими установами та ін.

Кошти, інвестовані в оборотні активи підприємства, називають оборотним капіталом. Часто оборотним капіталом називають самі оборотні активи. Важливими характеристиками стану оборотних коштів на підприємстві є чистий оборотний капітал, що визначається різницею між оборотними активами та поточними зобов'язаннями, а також власний оборотний капітал, що визначає оборотні активи, придбані за рахунок власних коштів, і дорівнює додатній різниці між власним капіталом і необоротними активами підприємства.

Активи підприємства за ступенем ліквідності поділяють  на кілька груп. Найменш ліквідними вважаються необоротні активи, більш  ліквідними — товарно-матеріальні  запаси, дебіторська заборгованість. Найліквіднішими активами є грошові кошти підприємства. Обсяг ліквідних активів, що значною мірою обумовлює платоспроможність та ліквідність підприємства, залежить від специфіки його діяльності, а також від бажання й уміння фінансових менеджерів підтримувати ліквідність та платоспроможність господарюючого суб'єкта на задовільному рівні.

У цілому структура активів  підприємства визначається його діяльністю і суттєво впливає на структуру  фінансових ресурсів, а саме на співвідношення власних та залучених ресурсів, довгострокових і поточних зобов'язань підприємства.[28].

1.2. Політика  управління активами підприємства

Політика управління оборотним капіталом підприємства являє собою частину загальної  фінансової стратегії підприємства, що полягає у формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, раціоналізації і оптимізації структури джерел їх фінансування. Реалізація вказаної політики має забезпечити довгострокову виробничу і ефективну фінансову діяльність підприємства, що досягається через пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи.

Для виживання  в ринковому середовищі кожне  підприємство зобов’язане забезпечувати  ефективне використання і прискорення  оборотності активів, підтримувати на достатньому рівні свою платоспроможність і ліквідність балансу.

Тому для  цього підприємство повинно виконувати такі важливі завдання:

1. Забезпечення платоспроможності. Для будь-якого підприємства достатній рівень ліквідності, тобто здатність вчасно розраховуватись за короткостроковою кредиторською заборгованістю, є однією з найважливіших характеристик стабільності господарської діяльності. Втрата ліквідності загрожує додатковими витратами і періодичними зупинками виробничого підприємства. В зв’язку з цим для підприємства важливо:

а) підтримувати оборотні засоби на достатньому рівні для забезпечення платоспроможності та рентабельної діяльності підприємства;

б) забезпечувати  перевищення поточних активів над  поточними зобов’язаннями, оскільки зростання позитивного значення власного оборотного капіталу зводить до мінімуму ризик втрати ліквідності.

2. Забезпечення прийнятного обсягу, структури і рентабельності активів. Різні рівні різних поточних активів по-різному впливають на прибуток. Тому кожне рішення, пов’язане з визначенням рівня грошових коштів, дебіторської заборгованості і виробничих запасів, необхідно розглядати як з позицій рентабельності даного виду активів, так і з позицій оптимальної структури оборотних засобів.

Пошук шляхів досягнення компромісу між прибутком, ризиком  втрати ліквідності і станом оборотних засобів і джерел їх покриття передбачає урахування різних видів ризику.

Ризик втрати ліквідності, або зниження ефективності, обумовлений  змінами у поточних активах, називають  лівостороннім, оскільки ці активи розміщені  в лівій частині балансу. Подібний ризик, але обумовлений змінами в зобов’язаннях, по аналогії називають правостороннім.

Потенційними  носіями лівостороннього ризику є такі явища: недостатність грошових коштів, власних кредитних можливостей, виробничих запасів, виробничих запасів, надмірний обсяг поточних активів.

До найбільш суттєвих явищ, які потенційно несуть у собі правосторонній ризик, відносять  такі: високий рівень кредиторської  заборгованості, неоптимальне співвідношення між короткостроковими і довгостроковими джерелами залучених коштів, висока частка довгострокового позикового капіталу.

В теорії фінансового  менеджменту розроблені такі основні  варіанти впливу на рівні ризиків: мінімізація  поточної кредиторської заборгованості; мінімізація сукупних джерел фінансування; максимізація капіталізованої вартості підприємства.

Важливою складовою  механізму формування оборотних  засобів виступає правильне визначення джерел їх утворення. Мета управління фінансуванням оборотних активів  підприємства полягає у забезпеченні необхідної потреби в них відповідними фінансовими коштами та оптимізації структури джерел формування цих коштів.

Структура джерел формування обігових коштів включає:

- власні джерела і прирівняні до них кошти;

- позикові кошти (короткострокові кредити банку, комерційний кредит);

- додатково залучені джерела (кредиторська заборгованість).

В практиці фінансового  управління підприємства існують різні  погляди менеджерів на прийнятне  співвідношення рівня дохідності і  ризику фінансової діяльності, що проявляється у виборі структури джерел фінансування оборотних активів. При цьому враховують виділення у загальній величині активів постійну і змінну їх частину.[14].

Відомі три  принципові підходи до фінансування різних груп оборотних активів підприємства:

Консервативний підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокових зобов’язань повинні фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів і близько половини змінної їх частини. Друга половина змінної частини оборотних активів повинна фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу. Такий тип політики фінансування оборотних активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства (за рахунок мінімального обсягу використання короткострокових позикових коштів), однак збільшує витрати власного капіталу на їх фінансування, що призводить до зниження рівня його рентабельності.

Вартість такого капіталу за такого фінансування дуже висока, але ризик залишитись без  коштів є мінімальним.

Помірний (або компромісний) підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу мають фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів, в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – весь обсяг змінної їх частини. Такий тип політики фінансування поточних активів забезпечує прийнятний рівень фінансової стійкості підприємства і рентабельність використання власного капіталу, наближену до середньоринкової норми прибутку на капітал.

Агресивний  підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу фінансуються необоротні активи, невелика частка постійної їх частини (не більше половини), в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – переважна частина постійної і вся змінна частина оборотних активів. Така модель фінансування створює проблеми у забезпеченні поточної платоспроможності і фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, вона дозволяє здійснювати операційну діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі, а отже, забезпечувати найбільш високий рівень його рентабельності. За такого фінансування вартість капіталу мінімальна, проте ризик, пов’язаний з проблемою ліквідності, досить високий.

Від того, як фінансові менеджери відносяться до ризику, залежить вибір підприємством особливих підходів до фінансування своїх активів. Якщо підприємство впевнене в тому, що короткострокові зобов’язання будуть легко поновлені, то, застосувавши агресивний підхід, воно заощадить значні кошти на оплаті запозичень. З іншого боку, коли немає впевненості, що можна буде постійно підтримувати зобов’язання на визначеному рівні (що характерно для вітчизняної ситуації), помірний підхід або навіть консервативний, буде ефективнішим.

1.3. Завдання  управління активами підприємства

При управлінні оборотними активами необхідно комплексно оцінювати їх позитивні та негативні  сторони порівняно з необоротними активами. 

Рис.1.1.Переваги і недоліки необоротних активів.

Основне завдання управління необоротними активами полягає у забезпеченні своєчасного оновлення основних виробничих фондів та високої ефективності їх використання. Можливості оперативного управління необоротними активами незначні.

І, навпаки, політика управління оборотними активами відзначається значною маневреністю, можливістю активного впливу на їх розмір, склад, структуру, оборотність, ліквідність та прибутковість. Відповідно, в процесі управління оборотними активами вирішується набагато більше коло завдань фінансового менеджменту.

До основних завдань управління оборотними активами належать:

1. Забезпечення  безперебійності виробничого процесу.  Для 
реалізації цього завдання необхідно сформувати окремі види активів відповідно до обсягів господарської діяльності підприємства і тривалості його операційного та фінансового циклів. Схематично рух коштів протягом операційного та фінансового циклів проілюстровані на рис. 1.2. і 1.3. 

Рис.1.2.Рух коштів операційного циклу     Рис.1.3. Рух коштів фінансового 

циклу

Як видно з малюнків, фінансовий цикл відрізняється від операційного на час обертання кредиторської заборгованості постачальників сировини та інших виробничих ресурсів. У формалізованому вигляді загальний час, протягом якого грошові кошти підприємства вилучаються з обігу, можна представити так:

(1.1)

Чим менша тривалість фінансового циклу, тим менше  фінансових ресурсів потрібно для фінансування виробничих потреб підприємства (з  урахуванням необхідності надання  відстрочок платежів покупцям продукції  для стимулювання збуту та можливості отримання відстрочок платежів з боку постачальників).

Зменшити фінансовий цикл можна шляхом прискорення обороту  виробничих запасів та дебіторської заборгованості і некритичного уповільнення оборотність кредиторської заборгованості підприємства постачальникам.

На тривалість фінансового циклу впливають  такі чинники: 
тривалість виробничо-комерційного (або операційного) циклу підприємства та його окремих стадій;

• темпи зростання обсягів діяльності;
• рівень інфляції та необхідність створення страхових резервів виробничих запасів;
• сезонність виробництва, реалізації та постачання сировиною;
• стан кон'юнктури на ринку сировини та ринку готової продукції.[14]/ 
  З погляду можливостей оперативного управління тривалістю фінансового циклу важливим є останній з перелічених чинників. Схематично характер впливу ринкової кон'юнктури на тривалість фінансового циклу і його окремих складових проілюстровано на рис.1.4.

Тобто, за високого попиту на сировину підприємству важко  скористатися відстрочками платежів з боку постачальників, що призводить до зменшення часу оборотності кредиторської заборгованості та одночасного збільшення тривалості фінансового циклу. І, навпаки, у випадку, коли постачальники в умовах низького попиту на сировину змушені з метою стимулювання продажу активно надавати відстрочки платежів своїм клієнтам, у підприємства з'являється можливість некритично уповільнити кредиторську заборгованість і тим самим зменшити загальну потребу у власних фінансових ресурсах.

Рис.1.4. Характер впливу ринкової кон»юктури на тривалість фінансового  циклу

Характер впливу стану кон'юнктури на ринку готової  продукції прямо протилежний. Так, в умовах високого попиту на продукцію  підприємства немає необхідності пом'якшувати умови розрахунків з покупцями. У результаті зменшується тривалість оборотності дебіторської заборгованості і скорочується загальна тривалість фінансового циклу. І, навпаки, в умовах низького попиту на продукцію підприємство з метою активізації збуту вимушене широко надавати своїм покупцям комерційні кредити, що призводить до уповільнення руху дебіторської заборгованості і збільшення потреби у власних фінансових ресурсах.

Як показує  зарубіжний та вітчизняний досвід, деякі малі підприємства, що в основному  займаються операціями купівлі-продажу  і мають невисоку частку доданої вартості у загальній ціні реалізованої продукції, за рахунок вдалого маневрування відстрочками платежів не лише покривають потреби у фінансуванні запасів і дебіторської заборгованості, а й мають додаткове джерело фінансування за рахунок комерційних кредитів постачальників.

Прискорення оборотності  загальної суми оборотних активів. Це завдання управління оборотними активами реалізовується шляхом збільшення частки активів з високою оборотністю  і зменшення частки активів, що обертаються повільно.

До активів  з високою оборотністю можна  віднести:

• запаси сировини і матеріалів, за якими не створюються страхові резерви;
• запаси готової продукції, що користується значним попитом;
• грошові кошти, які постійно перебувають у платіжному обороті.

Активи з низькою оборотністю відповідно включають:

• сезонні запаси сировини і матеріалів;
• запаси готової продукції зі зниженим попитом;
• довгострокову та короткострокову дебіторську заборгованість;
• усі форми поточних фінансових інвестицій строком більше шести місяців;
• неліквідні фінансові інструменти.

Забезпечення  ліквідності оборотних активів, достатньої для підтримки платоспроможності  підприємства за поточними фінансовими  зобов'язаннями. Це управлінське завдання реалізується за допомогою постійного контролю за розміром оборотних активів у грошовій, абсолютно ліквідній формі, а також шляхом забезпечення відповідної частини високоліквідних активів у вигляді поточних фінансових інвестицій та інших активів, які за необхідності можуть швидко трансформуватися у грошові кошти.

Забезпечення  підвищення рентабельності оборотних  активів. Реалізувати це управлінське завдання можна шляхом своєчасного  використання тимчасово вільних  залишків грошових активів для формування ефективного портфеля поточних фінансових інвестицій, що можуть принести підприємству прямий дохід у формі процентів або дивідендів, розміщення коштів на депозит, відкриття контокорентних рахунків у банку. З метою максимізації прибутковості оборотних активів необхідно оптимально поєднувати активи, що дають прямий дохід, і ті активи, які такого доходу не приносять.

Мінімізація ризиків  і втрат, пов'язаних з формуванням  і використанням оборотних активів. Всі види оборотних активів тією чи іншою мірою пов'язані з  ризиком втрати. Так, грошовим активам  в основному властивий ризик інфляційних втрат; поточним фінансовим інвестиціям — ризик втрати частини доходу у зв'язку з несприятливою кон'юнктурою фінансового ринку, а також ризик інфляційних втрат; дебіторській заборгованості — ризик неповернення або несвоєчасного повернення, а також ризик інфляційних втрат; запасам товарно-матеріальних цінностей — ризик втрати від форс-мажору і природного убутку та ін. Тому політика управління оборотними активами має бути направлена на мінімізацію ризику їх втрат на підприємстві, особливо в умовах дії інфляційних факторів.

Крім того, необхідно  враховувати ризики формування оборотних  активів та їх можливі негативні  наслідки:

• недостатність грошових коштів може призвести до перебоїв у виробничому процесі, невиконання зобов'язань, втрат можливого прибутку;
• недостатність виробничих запасів спричинює перебої у виробництві, зайві витрати, недоотримання реалізаційного доходу;
• наявність зайвих оборотних активів спричинює зайві витрати на фінансування, іммобілізацію фінансових ресурсів, недоотримання частини доходу і прибутку.[20].

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО АНАЛІЗУ І ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Оцінювання  ефективності управління активами

В умовах формування ринкових відносин принципово змінюється філософія господарювання. Вона базується не на витратному механізмі господарювання, а на реальному аналізі попиту та пропозиції продукції, товарів, робіт та послуг.

Кардинальним  чином змінюється і стратегія  управління фінансами підприємств, у тому числі їх активами. Ця стратегія орієнтована переважно на власні кошти у формі чистого прибутку й амортизаційних відрахувань.

Власники взаємно  фінансують один одного через надання  комерційного кредиту, випуск і розміщення емісійних цінних паперів, фінансовий лізинг; використання інших форм взаємовідносин. Суб’єкти господарювання в ринковому середовищі несуть повну матеріальну відповідальність своїми доходами і майном за фінансову політику, яку вони проводять. Це положення означає й іншу особливість управління фінансами підприємств – необхідність аналітичного підходу до його діяльності. Мається на увазі оцінка ефективності управління фінансами, зокрема активами підприємства.

Відсутність такої  оцінки може призвести до втрати фінансової стійкості підприємства, його неплатоспроможності в результаті дефіциту грошових коштів і до інших негативних наслідків. Без оцінки ефективності управління активами неможливо правильно вибрати обґрунтовану стратегічну і тактичну політику управління фінансами підприємства.

Як показують проведені вченими дослідження, на 80% підприємств фінансова стійкість залежить від якості довгострокових і середньострокових управлінських рішень щодо управління активами.

Що стосується ефективності управління активами підприємства, то його мета - визначити оптимальну структуру активів підприємства. Вважається, що чим вищий коефіцієнт співвідношення оборотних активів і основних засобів підприємства, тим вища ліквідність підприємства і тим нижчий ризик неплатоспроможності за умови, що інші фактори є незмінними.

Діагностика внутрішнього середовища включає розроблення  заходів щодо управління оборотними і необоротними активами підприємства.

Ефективне управління оборотними активами полягає в наступному.

1. Вибір оптимального  рівня і раціональної структури  оборотних активів з урахуванням специфіки діяльності кожного підприємства. При цьому найбільш загальними умовами забезпечення раціональної структури оборотних активів для всіх підприємств незалежно від організаційно-правових форм господарювання та форм власності є такі. По-перше, вартість оборотних активів (без урахування грошових коштів) має бути більшою або дорівнювати сумі кредиторської заборгованості за товарними операціями. По-друге, сума дебіторської заборгованості на визначену дату за балансом повинна бути меншою або дорівнювати загальній сумі кредиторської заборгованості на відповідну дату.

2. Вибір оптимального  рівня джерел формування оборотних  активів, враховуючи при цьому  ефективність використання оборотного  капіталу та ризику, який впливає  на фінансову стійкість і платоспроможність підприємства.

Наявність чистого  оборотного капіталу, який дає змогу  забезпечити рівень ліквідності  балансу підприємства (абсолютної, поточної, загальної). Визначені коефіцієнти  повинні перевищувати оптимальні значення або дорівнювати їм. Слід зазначити, що в практиці господарювання мінімальна величина чистого оборотного капіталу має бути не нижче 10% загального обсягу оборотних активів, інакше підприємство може втратити платоспроможність. У разі від’ємного значення чистого оборотного капіталу підприємство змушене залучати кредити комерційного банку. Забезпеченість підприємства оптимальним розміром грошових коштів, який залежить від обсягу виробництва та швидкості оборотності оборотних активів, у тому числі і грошових коштів. Ефективне управління оптимальним розміром

грошових коштів досягається прискоренням надходження  грошових коштів на поточний рахунок  підприємства, скороченням періоду  для здійснення розрахунків за відвантажену продукцію, підвищенням ефективності від вкладених грошових коштів. Завдання підвищення ефективності використання грошових коштів може бути досягнуте через інвестування у високоліквідні фінансові інструменти або зберігання тимчасово вільних грошових коштів на депозитних рахунках комерційних банків. Підвищується ефективність використання грошових коштів за рахунок мінімізації сукупних витрат на їх утримання і зворотної конвертації короткострокових вкладень у готівкові засоби платежу.

4. Вибір оптимального  операційного і фінансового циклів  через скорочення виробничого процесу, прискорення оборотності дебіторської заборгованості та уповільнення оборотності кредиторської заборгованості.

5. Оптимізація  параметрів розрахункових операцій  на основі вимог та потреб  моделі управління дебіторською  заборгованістю, а також строку іммобілізації фінансових ресурсів у сферу обігу, мінімізація тривалості обороту оборотного капіталу, здійснення розрахунків з постійними покупцями шляхом періодичних платежів, тобто періодичних грошових переказів.

Підвищення  ефективності управління необоротними активами полягає в наступному:

- формування  необхідного рівня інтенсивності  оновлення окремих груп операційних  необоротних активів за рахунок  правильно обраної амортизаційної  політики;

- визначення  необхідного обсягу оновлення  операційних необоротних активів (на простій чи розширеній основі);

- вибір найефективніших  форм оновлення окремих груп  необоротних активів (шляхом зіставлення  вартості оновлення в розрізі  його окремих груп).